Сподіваюся у ваших оселях тепло і ви в безпеці. І читаєте цю статтю не при світлі ліхтарика чи свічки. Але й свічки та гасові лямпи – це не найгірший варіант. Головне що без москалів. Ще трохи і їх не буде на всій нашій землі. І це аксіома, як незмінна недільна ранкова львівська кава. Тому продовжуємо, в товаристві нашого партнера Кави Старого Львова, слухати цікавезні кавові історії Йозефа Маєна.
Цей львівський журналіст влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”. Теж розтягуємо задоволення на кілька тижнів. Попереднього разу ми зупинилися на статті Йозеф Маєн. Каварні «Louvre» і «Варшава». Нині продовжуємо.
Після кількатижневого ремонту, свіжа та відновлена, відкрилась каварня «Шотландська». На її відкритті я не зміг бути присутнім з тієї причини, що жодного відкриття не було. Можливо це і добре. Як мало б виглядати таке відкриття? Банальна, нудотна урочистість відновлення діяльності «одного з відомих відділень львівської сфери послуг».
Однак у Парижі я ніколи не дозволяв собі знехтувати нагодою бути присутнім у новій каварні у перший же день. Бо відкриття паризького, бодай найменшого шинку, або його перехід до нового господаря є подією приємною та особливою. Ще за кілька тижнів до відкриття можна побачити оголошення про день та годину події. У вітринах каварні виставляються дрібні подарунки, які отримають усі, хто упродовж перших трьох днів відвідають це місце. Найбільшою заохотою, окрім подарунків, є звичай, який панує лише 24 години після відкриття: кожен гість, замовивши якусь страву і заплативши за неї, отримує її ще раз, уже безкоштовно. За кожну заплачену каву, отримуєш иншу без грошей, за кожен коньяк – ще один, за кожну порцію морозива – ще стільки ж.
Нічого отже дивного, що не лише мешканці цілого кварталу не оминають такої нагоди, але цілі групи таких фахових «першовідкривачів», що мають спеціальний календар таких подій, сходяться з Montmartre до Montparnasse та з Clich до Іtalie, щоб за рахунок господаря випити свою постійну порцію за пів ціни, або радше, щоб за свою постійну ціну випити удвічі більше, ніж зазвичай. Маючи можливість випити задармо кожен другий Cointreau, ніхто звичайно не задовольняється чорною кавою. О ні!
З такої гостинності власника користають як гості, так і робітники, що у поспіху закінчують ще дрібні ремонтні роботи, які у дивний спосіб ніколи не можуть завершитися у визначений час. Користають також офіціанти, і сам господар виставляє собі келишок за келишком, вважаючи, що оказію варто використати до дна. Усі урочисто клянуться, що завдяки гостинності господаря, будуть від сьогодні постійно бувати у його каварні, а на другий день мандрують тією самою бандою вже до иншого шинку, що відкривається на иншому кінці міста. Та все ж господар непогано заробляє на подібних відкриттях: торг першої доби приносить дуже великі прибутки, де чистий прибуток за заплачені трунки покриває кошти безоплатних.
Але від наших каварень годі очікувати такої сердечної калькуляції чи такої спритної гостинності. Тому й не поспішав на відкриття «Шотландської» і лише нещодавно зміг відвідати це цікаве місце. Хоча вже минув майже тиждень від її відкриття, радісний та святковий настрій не покидає цього закладу до тепер. На загал небагато змінилось після її реставрації. Хоча підлога, столи, крісла, люстра та нові світлі шпалери і нова шкіра, якою обтягнені старі дивани, променіють радісним блиском. І такий самий радісний блиск відбивається на обличчях власників та офіціантів, попрасованих та почищених. Не розбещуючи своїх гостей за паризькими мірками подвійними порціями, офіціанти ставляться до клієнтів принаймні з подвійною приязню. Сердечною посмішкою вітають постійних клієнтів, які змушені були тижнями тинятись по чужих кутках і які після відкриття знову приходять до них у каварню, а до кожного нового гостя ставляться ніби до майбутнього постійного клієнта.
Передбачити, котрий з гостей стане постійним клієнтом, все ж не легко. На загал кожен з них може таким бути: вже давно «Шотландська» з поміж усіх каварень Львова була місцем зустрічей найрізноманітнішої публіки. Професори університету і закохані пари, старі пліткарки та самітні читачі газет, бібліофіли і більярдисти, жидівська інтелігенція та студенти Академічного дому – усі стани, класи і раси, конфесії та вподобання жили тут у згоді, наповнюючи пересічно половину зали. «Шотландська» була особливо приємною через те, що ніколи не було у ній повної зали і одночасно ніколи не було порожньо. Так якось щасливо виміряне було її наповнення. Велику частину її клієнтури становили різного роду люди з сусідньої «Роми». Ті, що з тієї чи иншої причини, часом з опозиції, часом через брак місця, залишали свої рідні столики у «Ромі» та емігрували до «Шотландської», намагаючись віднайти тут нову, незалежну екзистенцію.
Продовжимо наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.
Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львов, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор2. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
