Йозеф Маєн. Каварні «Louvre» і «Варшава»

291
В кав'ярні. Картина Ф. Шталя. 1887 р.
В кав'ярні. Картина Ф. Шталя. 1887 р.

Сьогодні остання неділя жовтня 2022 року.  Ще трохи і прийде справжня львівська осінь з її холодними дощами, що переходять у мокрий сніг, і підступними поривами вітру. Кажуть що зима в цьому році буде дуже важкою. Кажуть буде зимно і темно. Але це не найгірше. Головне мати хорошого друга і філіжанку улюбленої кави. Адже і друзі і кава наповнюють наше життя приємними моментами.  А ще хороша історія. Тому продовжуємо,  в товаристві нашого партнера Кави Старого Львова, слухати цікавезні кавові історії  Йозефа Маєна.

Цей львівський журналіст влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”.  Теж розтягуємо задоволення на кілька тижнів. Попереднього разу  ми зупинилися на статті Йозеф Маєн. Каварня «Cafe Palermo». Нині продовжуємо.

Принаймні дві з поміж існуючих у Львові каварень живуть подвійним життям, у якому їх денний рух зовсім не подібний до руху вечірнього: «Louvre» i «Варшава». Обидві розташовані близько одна до одної і започатковані приблизно одночасно. Упродовж тривалого часу обидві мали характер каварень купецько-товариських. Обидві ділили між собою тих самих клієнтів, які, буваючи то в одній, то в другій, повсякчас намагалися їх порівнювати, стимулюючи до шляхетної та затятої конкуренції.

В кав'ярні. Рисунок Ж. Рафаеллі
В кав’ярні. Рисунок Ж. Рафаеллі

Були вони ніби дві сестри, які хоча не були подібними зовні, мали все ж від народження ті самі умови розвитку. Однак, доля склалася різна, і з роками змінився і характер каварень. «Варшава» мала щастя потрапити до рук доброго господаря, отож провадила регулярне та безпечне життя. А каварня «Louvre» – primo voto «Renaissance» – не дивлячись на те, що лише раз змінила свою назву, господарів своїх змінила декілька разів, а тому провадила життя бурхливе, шукаючи щастя то тут, то там – дозволяла собі «дивні речі» і знову поверталась на шлях чесний і праведний.

Упродовж неповної чверті віку свого існування обидві втратили блиск своєї молодости та зістарілись трохи передчасно. «Варшава» намагається зробити ще деякий косметичний ремонт для часткової консервації свого обличчя: тут виглядає свіжішою, там щось сором’язливо прикриває, доробляє щось нового, не дуже зі смаком, однак з кокетством і бажанням сподобатись. Каварня «Louvre» натомість збідніла, засіріла та стратила багато зі своїх молодих аспірацій.

Так, так – «Варшава» мала щастя, шлюбуючи у молодому віці досвідченого пана, який зміг вказати їй властивий життєвий шлях. Тим паном був Франц Мошкович, відомий колись король львівських каварень, якого знали також як просто «Франц», а сьогодні король варшавських каварень, популярний у Варшаві під іменем пан Франьо.

В кав'ярні. Кінець ХХ ст.
В кав’ярні. Кінець ХХ ст.

Розмовляючи про львівські каварні, не можна оминути цього чоловіка, бізнесові таланти та рухливість якого спричинились до розвитку каварняної культури Львова. Почавши від колишньої «Европейської» на розі вул. Яґелонської і Городоцької, та на «Варшавській» закінчивши, він змінював каварні подібно як bon vivant міняв своїх подружок. Як правдивий bon vivant він проводив ці зміни з обопільною вигодою: не лише особистою, але і з користю для своїх каварень-коханок. Умів з кожною з них відповідно обійтись, відповідно подати і на якийсь час забезпечити її майбутнє.

«Варшава», не враховуючи його инших, пізніших, хвилевих коханок, була останньою його великою любов’ю у Львові. У житті Франца мала вона одне з головних, можна сказати символічних значень: її назва, що сягає ще часів передвоєнних років, була попередницею його пізніших «варшавських» орієнтацій. З тієї львівської «Варшави» переїхав до правдивої Варшави, ставши одним з найпопулярніших репрезентантів Галичини, єдиним пропагандистом правдивої віденської каварні (його «Adria» стала єдиним місцем у Варшаві, де можна було знайти майже усі часописи та журнали).

Покинута Францом, «Варшавська» взяла шлюб з одним з його учнів та співробітників, який намагався іти слідами свого учителя та в міру можливости підтримати життя «Варшави» на колишньому рівні. Якщо це не вдалось вповні, то це не лише його провина: характер і вигляд «Варшави» змінився під впливом змінених смаків клієнтів та змінених понять сучасної «кaffeologii».

В кав'ярні. Картина Р. Фолькеля
В кав’ярні. Картина Р. Фолькеля

Передовсім змінився її внутрішній вигляд. Головна зала, колись світла і широка, залишилась поділеною на дві окремі частини: на залу каварні, та на залу бару. Змінило це не лише розлогість зали, але і цілу традицію: колись повна пишности, сьогодні намагається у каварняній частині безуспішно відтворити колишню інтимність. З одного боку, головна зала відділилася від чудової блакитної зали – з мармуру, з багатьма фіраночками, з иншого боку, зі сторони бару відгороджено її стіною, над якою повіває дивно розмальована фіранка. Після кожного відкриття і закриття дверей трясеться ціла стіна, подібно до дешевої театральної декорації. У випадку сильнішого удару дверима, усе це диво розлетілось б на кілька частин.

Тому господар повинен за всяку ціну дбати про те, щоб жоден з відвідувачів не мав причини до тріскання дверима. І слід визнати, йому це вдається. Доказом цього служить хоча б те, що «Варшава» сьогодні є єдиною каварнею Львова, де в кожній порі дня і ночі панує пожвавлення. Каварня є місцем жидівської палестри, жидівського купецтва, місцем сіоністів та жидівської академічної молоді, а також центральним місцем жидівських анекдотів, які написані тут при столику відомого сатирика та розходяться звідси на усі сторони світу.

Кава
Кава

На противагу каварні «Louvre», де враз з вечірньою порою змінюється публіка, у «Варшаві» вдень і вночі перебувають ті самі відвідувачі, тратячи в часі вечірнього концерту те, що заробили не раз при цьому самому столику в обідню пору.

Таємничо, на бічній стіні буфету висить табличка «У кредит не даємо». І не знаю, чи повісили її там з тієї причини, щоб клієнти, погодившись з умовами оплати, самі вже про кредит не просили, чи теж для того, щоб господар, вимушений не раз надавати кредит, не міг побачити своє власне розпорядження.

Хоча і вдень, і вночі бувають тут одні і ті ж відвідувачі, все ж день від ночі у «Варшаві» відрізняється. Як різняться день і ніч. Удень гості заглиблені по самі вуха у газети, а під час дебатів не вилазять поза краї своїх столиків. Творять окремі групи, які живуть власним життям, зайняті виключно собою. Увечері, коли столики накриваються білими обрусами, відкладаються газети, закінчуються дебати, а групи поєднуються у спільне товариське життя. Тоді клієнти, які сиділи в обідню пору при сусідніх столиках та ігнорували взаємно один одного, раптом себе навзаєм зауважують, обмінюються посмішками та перебувають у взаємній приязні.

Оркестрова естрада розташована між власне каварнею і баром. Удень вона гарно заслонена однією з небагатьох у цій каварні провізоричних ширм, а увечері відкривається для вечірнього концерту. Однак, цей концерт є власне концертом лише одну годину, а оркестр є тільки годину оркестром салонним. Бо настає ще одна магічна зміна: зміна стилю музики. Диригент, музиканти, фортепіано – усі роблять оборот на 180 градусів до барної стійки. Перед стає кінцем, адругий ряд стає першим, музиканти каварні перетворюються на джаз-бенд, концерт – на танці, бар – на дансінг, каварня – на ресторан, а господар, правдивий Бен-Алі-Бей, стає помалу, щовечора, маленьким міліонером …

Кава
Кава

Подібне відчуття нестабільности і вічних змін у світі огортає мене в прекрасних салонах «Louvre». За дизайном подібний до ренесансного «Weinkeller» у підземеллях якоїсь німецької ратуші, що служать каварнею, зовні створює враження біржі, у якій випадково опинилося кабаре. Тут справді важко позбутися спогадів про «чорну біржу». У величній, прохолодній напівтемряві, яка панує тут удень, у світлі вечірнього кабаре блукають примари з епохи інфляції, звучить ще голос колишніх трансакцій і ніби луна магічних заклинань, дрижать у повітрі девальвовані цінності: Ходорів, Стараховиці, Яворно… Як крізь імлу почув слова пісеньки, що долинає зі сцени та розповідає про якесь кохання, про поцілунки, про щастя та нещастя – можливо це знецінені слова, фіктивні вартості кабаретової романтики без реального почуття …

Продовжимо наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.

Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львов, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор2. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.