Йозеф Маєн. “Віденська” каварня

931
Кав'ярня "Віденська" на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.
Кав'ярня "Віденська" на проспекті Свободи. Фото першої пол. XX ст.

Вже жовтень. Вчора весь світ відзначав день кави. Якось я раніше не знав таке свято. Але день кави у мене був щодня. Навіть кілька разів на день, коли тримав в руках філіжанку запашного напою. Бо що може бути кращим? Так і зараз в товаристві нашого партнера Кави Старого Львова спакую улюблений напій і переповідаю вам цікавезні кавові історії  Йозефа Маєна.

Цей львівський журналіст влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”.  Теж розтягуємо задоволення на кілька тижнів. Попереднього разу  ми зупинилися на статті Йозеф Маєн. Каварні на валах. Нині продовжуємо.

Каварнею усіх професій, починаючи від лещетарів і закінчуючи акторами, є каварня «Віденська».

Віденська кав’ярня, Львів 1935 р. Джерело: https://polona.pl
Віденська кав’ярня, Львів 1935 р. Джерело: https://polona.pl

Є вона чимось більшим, ніж просто звичайною каварнею. Є вона географічним поняттям, особливо для Львова ця каварня має таке саме значення, як для Відня Stephansplatz, для Берліну перехрестя Friedrichstrasse i Unten den Linden, для Парижа площа de l’Opera. Це центральний пункт міста. Серце Львова. Тут з’єднуються усі артерії міста: трамвайні лінії, що розбігаються звідси в усіх напрямках. Складається враження, що коли б це серце вмерло, у той момент повинен вмерти цілий рух на усіх трамвайних лініях. Так було з давніх часів, коли у Львові існували лише дві лінії: Вокзал – Личаків і Вали – Стрийський парк, які перетиналися в одному найважливішому місці «Віденська каварня» або просто «каварня».

Бо ще за часів кінного трамваю, а навіть ще давніше, говорячи «каварня», львів’яни мали на увазі «Віденська каварня». Було це місце, куди сходилась уся еліта міста: політичний та військовий світ, фінансисти, університет і театр. Було це в тих часах, коли Львів, відповідно до інформації «Маєра», який спокійно лежить на поличці за склом, нараховував близько 87109 мешканців.

Кав'ярня "Віденська". Інтер'єр
Кав’ярня “Віденська”. Інтер’єр

«Маєр» вийшов друком у 1877 році. А «Віденська каварня» є ще старшою за віком. У дещо зміненому вигляді існує вона з 1829 року. Збереженню свого первісного вигляду «Віденська каварня» завдячує ласці громади міста Львова. Зі сторони площі Св. Духа, яка з давніх часів належала до громади, «Віденській каварні» лише за спеціальною умовою дозволили зробити вікна та двері, з застереженням, що на перше прохання громади вони будуть замуровані без жодного відшкодування. Що переконало громаду надати такий дозвіл – зрозуміти сьогодні неможливо.

У кожному разі, відколи будинок у 1870 році перейшов до инших власників, піонерів каварняного життя Львова, Антонія і Генофефи Себерів, то до сьогоднішнього дня, навіть для найсуворішого цензора «Віденська каварня» не дала жодної причини, щоб з огляду публічної моральности хтось зажадав замурувати вікна, чи хоча б закрити їх шторою. Контрактна умова при продажі «Віденської каварні» зобов’язувала закривати її вже о 20 год., не дозволялось їй утримувати ані музикантів, ані приймати на роботу молодих жінок. Навіть тоді, коли за останні десять років пересунуто годину закриття каварні на десяту, а пізніше на дванадцяту опівночі, ввечері «Віденська каварня» майже завжди була порожньою. Не допомогли навіть театральні вечері, якими намагались притягнути сюди публіку, що поверталась з театрів. Не допомогло створення центру прем’єр, з організацією у одній із зал спеціальної каси з продажу квитків до театру. Не допомогла також присутність відомих акторів – Руштовського, Квітневих, Залізних – з Ґуставом Фішером на чолі, який одного разу, незадоволений з праці нового офіціанта та бажаючи показати йому, як це потрібно робити, взяв на руку рушничок і майже годину сам обслуговував увесь зал, розносячи по десять горняток кави одночасно.

"Віденська кав'ярня" (праворуч) на фото початку XX сторіччя
“Віденська кав’ярня” (праворуч) на фото початку XX сторіччя

Горняток – ну звичайно! Бо ще в дев’яностих роках подавали тут каву у домашній спосіб, у порцелянових горнятках, прототипах сьогоднішніх віденських філіжанок. А єдиною жінкою, що перебувала у цей час у залі, була власниця, п. Себерова, достойна матрона, неподібна цілковито на якусь «недоступну» жінку з-за буфету.

Коли у 1902 році «Віденська каварня» перейшла від рук панства Стадмулера та Чудзака (Stadtmuller, Czudzak), до урядування сьогоднішнього власника п. Блоцького, настала перша, і від того часу остання, кінцева модернізація усієї «Віденської каварні». Головне місце, що перед тим було розміщене посередині будинку від сторони вулиці Гетьманської, пересунуто на ріг вулиці Кілінського. З першої зали перенесено більярд до зали зі сторони площі св. Духа, змінили усі меблі і щонайважливіше – збудовано на площі св. Духа відкриту терасу.

«Віденська» кав’ярня, фото, 1890-1897 роки.
«Віденська» кав’ярня, фото, 1890-1897 роки.

Цією терасою «Віденська каварня» вибігала назустріч клієнтам з Валів, що за дощових днів переміщались від пам’ятника Собєскому під дашок тераси, а вже пізніше, дещо сміливіші, увійшли до більярдної зали, забираючи для себе майже усю каварню, крім останньої кімнати, зі сторони вул. Кілінського, яка і до сьогодні залишається резервуаром для старших людей, що з діда прадіда визнають «Віденську каварню» за єдину пристойну каварню в довколишньому содомському світі.

На загал вважається, що ця кімната є кімнатою конференційною. При оригінальних восьмикутних столиках з мармуру, підписуються тут купцями та бізнесменами важливі документи, трансакції, які пізніше, поділені на сто малих справ, обговорюються далі в більш вільнішій атмосфері більярдної зали, на терасі або взагалі на Валах.

Майданчик біля "Віденської", де студентський театр ставив свої знамениті ревю у 1920-1930-х. Фото 2015 року
Майданчик біля “Віденської”, де студентський театр ставив свої знамениті ревю у 1920-1930-х. Фото 2015 року

Продовжимо наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.

Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львов, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор2. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.