Упродовж 1972-го в різних куточках України – на Львівщині та Київщині – польський кінорежисер Єжи Гоффман фільмував епізоди свого “Потопу”, екранізації однойменного роману Генріка Сенкевича про події польсько-шведської війни XVII століття.
За кілька років перед цим Гоффман екранізував “Пана Володийовського”цього ж письменника, завершальну частину його історичної трилогії. Певні сцени, до речі, теж зняв в Україні – у Бахчисараї. Радянський глядач побачив тригодинну стрічку скороченою та в чорно-білому варіанті (оригінал – кольоровий).
“Потоп”– попередня, друга частина трилогії Сенкевича. Задум екранізації виник у Гоффмана після закінчення “Пана Володийовського”: стрічка увійшла до трійки польських фільмів-рекордсменів прокату всіх часів.
Сценарій був завершений у грудні 1969-го. Але коштовні проєкти (бюджет фільму виявився безпрецедентним для польського кіно – 100 млн старих злотих!) не рухаються швидко. Між двома екранізаціями режисер встиг зробити ще й документальну стрічку.
Гоффман почав знімати “Потоп” 1971-го, наступної весни зафільмував кілька епізодів в Україні – біля замків у Підгірцях і Олеську. У Підгірцях виконавець головної ролі Даніель Ольбрихський ледь не загинув: хтось не дотягнув попругу коня, і в сцені кінної атаки актор вилетів із сідла, впавши на кам’яні плити. А слідом галопували 40 коней. Актор встиг притиснутися до стіни й дивом залишився живим.
Прем’єра “Потопу” відбулася 2 вересня 1974-го. Фільм тривалістю понад п’ять годин (!) зробив Єжи Гоффмана класиком за життя. Проте висунення стрічки на “Оскар” сталося випадково: за словами режисера, Польща була зацікавлена в іншій картині.
Однак у Варшаві стрічку побачив американський композитор Броніслав Капер, з його ініціативи Американська кіноакадемія запросила “Потоп” узяти участь у змаганні за золоту статуетку. Режисер вирушив із копією фільму до Нью-Йорка, не маючи навіть бюджету для промоції.
Капер познайомив Гоффмана з видатним піаністом Артуром Рубінштейном, уродженцем польського міста Лодзь і великим шанувальником Генріка Сенкевича. Маестро публічно оголосив, що скасовує концерт заради перегляду “Потопу”. Новину розповсюдили американські газети… У кінозалі – аншлаг. “Люди сиділи на сходах, стояли під стінами, – з приємністю споминав режисер. – Цікавилися, що то за фільм, заради якого Рубінштейн утік із власного виступу”. Кращої реклами годі уявити!
Стрічка потрапила до престижного короткого списку в номінації “Найкращий фільм іноземною мовою”(представляла Польщу, натомість Кіностудія ім. Довженка згадана в титрах – уперше впродовж усіх оскарівських змагань). Але на 47-й церемонії вручення “Оскарів”8 квітня 1975-го переможцем оголосили “Амаркорд”Федеріко Фелліні.
“Потоп” вийшов у радянський прокат 1976-го накладом 616 копій, дубльований російською. Цензорські ножиці прибрали зі стрічки 37 хвилин. Але й у такому вигляді картина мала неабияку популярність – кожну з чотирьох серій подивилися в середньому 30,5 млн людей, тобто загалом було продано понад 120 млн квитків!
Станіслав ЦАЛИК
письменник, історик, сценарист
