Як у Львові сто років тому готувалися обороняти місто від росіян

509
“Ескадрон смерті” львівських добровольців-кавалеристів, Nowości Illustrowane, 1920 рік
“Ескадрон смерті” львівських добровольців-кавалеристів, Nowości Illustrowane, 1920 рік

Трохи більш, ніж сто років тому, до Львова підкочувалися орди Червоної армії російських більшовиків. У 1920 році над цілою Європою, як і тепер, нависала загроза від Москви.

У той час внаслідок перевороту в Росії прийшли до влади комуністи на чолі з Володимиром Ульяновим (Леніним). На своїх кривавих багнетах вони вирішили рознести пожежу “всесвітньої революції” через Польщу та Німеччину та встановити у Європі “диктатуру пролетаріату”.

Нові держави східної Європи — Польська республіка та Українська народна республіка — після підписання Варшавського договору між Петлюрою та Пілсудським стали першим щитом, який стримував натиск навали орди таких самих, як тепер, “диких варварів зі Сходу”, як називала російських більшовиків тодішня преса.

Головною військовою силою російського наступу на Львів була Перша кінна армія Семена Будьонного, яку в квітні 1920 року перевели із Північного Кавказу на український фронт. На початку серпня, коли розпочалися активні воєнні дії, червона кіннота мала в бойових порядках понад 25 тисяч шабель, на озброєнні червоноармійці мали 420 кулеметів, 60 гармат і 10 літаків.

Протистояли цій навалі підрозділи 5-ї, 6-ї та 13-ї дивізій піхоти польської 6-ї армії генерала Владислава Івашкевича, які разом мали лише близько 11 тисяч багнетів та 3 тисячі шабель. Південний фланг прикривали нечисленні підрозділи армії УНР, вояки якої отримали в Польщі статус “військових осіб заприязненої держави”. Їхні бойові дії підтримували 6 бронепоїздів і 50 літаків, які базувалися на Клепарівському летовищі у Львові. Пілотами переважно були добровольці з Франції та США.

Коли ворожий наступ просунувся до річки Західний Буг, основні сухопутні польські війська відступили в бік Перемишля, Кристинополя (Червонограда) та Белза. Прикривати львівський напрямок та захищати місто довелося так званій Добровольчій армії, зголошуватися до якої закликали передовсім колишніх вояків австрійської армії, а також усіх охочих.

Посвячення штандарту першого полку Добровольчої армії у Львові біля катедрального костелу, Das interessante Blatt, 1920 рік
Посвячення штандарту першого полку Добровольчої армії у Львові біля катедрального костелу, Das interessante Blatt, 1920 рік

Як повідомляла тогочасна газета Nowości Illustrowane в очікуванні наступу більшовиків на Львів у місті з’явилися агітатори, які піднімали бойовий дух мешканців та заохочували проявити мужність.

“Від самого ранку міських сплюхів будили звуки музики окремих підрозділів, які перетинали місто в різних напрямках. Завдяки створеному з ініціативи влади та за участі львівських митців (письменників, живописців тощо) Бюро пропаганди, у місті з’явилося багато закликів,  віршів, пісень, серед яких “Марш боягузів”, який мав особливо болюче вразити амбіції юнаків з львівського вищого світу, які досі не були вдягнуті у військові мундири”, – описував у дописі до тогочасного видання ситуацію в місті львівський поет Ян Гель.

Агітаційний автомобіль львівських митців-волонтерів, Nowości Illustrowane, 1920 рік
Агітаційний автомобіль львівських митців-волонтерів, Nowości Illustrowane, 1920 рік

Містом роз’їжджало “летюче кабаре” із кошиком для пожертв для солдатів на фронті. Над головами мешканців міста кружляли аероплани, з яких розсипали сатиричні листівки та заклики до тих, хто не квапиться боронити рідне місто. Біля пам’ятника Міцкевичу відомий тоді артист естради Козловський, одягнутий в уніформу і вже пострижений по-солдатському, виголосив полум’яну промову, закликаючи до зброї.

За інформацією тогочасного видання, за першим призовом до лав Добровольчої армії за кілька днів зголосилося понад 20 тисяч добровольців на фронтову службу, не враховуючи близько 12 тисяч чиновників, готових піти на допоміжну службу. Після двотижневої військової підготовки підрозділи добровольців вирушили на фронт, де зайняли оборону на ріці Західний Буг – по лінії Кам’янка-Струмилова (Кам’янка-Бузька) – Красне.

Проводи добровольців на фронт, Nowości Illustrowane, 1920 рік
Проводи добровольців на фронт, Nowości Illustrowane, 1920 рік
Проводи добровольців на фронт, Nowości Illustrowane, 1920 рік
Проводи добровольців на фронт, Nowości Illustrowane, 1920 рік

“Страхополохів, які думають про евакуацію, так мало, що ніхто на них не зважає. Звичайно, потрібно готуватися і до такої ситуації, але  поки що все обмежується лише транспортуванням банківських і грошових вкладів у місця, віддалені від лінії бою.

Львів сьогодні виглядає як табір, військова форма переважає на кожному кроці, і один із львівських журналістів справедливо зауважив, що це схоже на банкрутство цивільних кравців. До лав добровольців увійшли представники всіх сфер – від молоді, яка ще не закінчила школу до людей похилого віку”, – писала газета Nowości Illustrowane.

Для оборони Львова було створено загін кавалерії, який мав продовжувати традиції так званих “Львівських Вовків”, здійснюючи блискавичні напади на позиції ворога. До “ескадрону смерті” записувалися вправні вершники, серед яких була письменниця Яніна Валіцька та поет Артур Шредер.

Загін кавалеристів “Львівських вовків” під час маршу на фронт, Nowości Illustrowane, 1920 рік
Загін кавалеристів “Львівських вовків” під час маршу на фронт, Nowości Illustrowane, 1920 рік

Як зазначала газета Nowości Illustrowane, окрім кавалерії у складі підрозділів Добровольчої армії у Львові, була також чисельна та добре оснащена піхота та артилерія. Проводжати добровольців на фронт збиралися великі натовпи, які вітали їх на шляху через середмістя.

“Благословення хоругви першого полку львівських добровольців, яку генерал Івашкевич передав хоробрим захисникам Батьківщини, відбулося дуже урочисто, при натовпі людей”, – повідомляли газетярі.

Генерал Івашкевич перед загоном добровольців і львівська кавлерія на вулицях міста, Nowości Illustrowane, 1920 рік
Генерал Івашкевич перед загоном добровольців і львівська кавлерія на вулицях міста, Nowości Illustrowane, 1920 рік

У боях під Львовом втрати захисників міста були незначними, у серпневі дні 1920 року загинуло близько 1,5 тис. воїнів (частина з них поховані на теперішньому Личаківському цвинтарі ). Зустрівши відчайдушний опір львів’ян, насамперед добровольців із двотижневою військовою підготовкою, знамениті червоні кіннотники засумнівалися в доцільності проливати кров за “світову республіку Рад”. Мотивація оборонців міста виявилася більш суттєвою.

Військовий штаб оборонців Львова на чолі з генералом Івашкевичем, Das interessante Blatt, 1920 рік
Військовий штаб оборонців Львова на чолі з генералом Івашкевичем, Das interessante Blatt, 1920 рік

Героїчна оборона Львова у 1920 році уже в листопаді того ж року була відзначена польською державою. Місто отримало найвищий військовий орден – “Віртуті Мілітарі”. Урочисте вручення нагороди відбулося на площі біля пам’ятника Адаму Міцкевичу 22 листопада 1920 року.

Богдан СКАВРОН

Джерело: ДІЛО

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.