Впевнений, що всі чемні діти і не тільки, вже отримали під подушку свої подарунки від святого Миколая і вже встигли їх сфотографувати та викласти фото в соціальні мережі. І це чудово! Впевнений, що кожен отримав навіть трішки більше ніж очікував.
Але я хочу повернути вас у недалеке минуле – в епоху до мобільних телефонів та інтернету. В час тотальних дефіцитів і маленьких радостей, словом в час, коли багато з нас були ще зовсім малими (а декого взагалі не було) і з нетерпінням чекали справжнього дива – подарунків від святого Миколая. Своїми дитячими спогадами про цей час ділить відома львів’янка, знана у всьому світі письменниця Наталія Гурницька.
“Для дитини переддень свята Миколая – це завжди передчуття чогось чарівного, казкового і трішечки таємничого. Ніч, коли збуваються найзаповітніші дитячі бажання, реальністю стають мрії, а в життя дарує свято здійснення найсміливіших сподівань. Цей день пахне шоколадом, мандаринками, домашнім затишком, теплом, піклуванням та любов’ю найдорожчих людей, а починається він завжди з дива. Відкриваєш очі, спочатку зі сну ще нічого не розумієш, сонний погляд блукає кімнатою, зупиняється на накаслику при ліжкові і… Очі широко розплющуються, ти на мить завмираєш в німому захопленні, бо ж Миколай не забув, не оминув, не вирішив, що ти нечемний, а якщо чесно, то десь глибоку в душі таки боїшся залишитися без подарунка, бо за рік не одну збитку втяв, та й чемним був теж далеко не завжди.
Але Миколай таки святий, бо ж пробачив Тобі всі дрібні гріхи, а ангел-охоронець таки почув щиру дитячу молитву вечора перед святом і всі слова сердечних перепрошень дійшли до адресата. А потім диво завмирання серця в передчутті здійснення мрії, розпаковування подарунків тремтячими від нетерпіння руками і захват в очах та щаслива дитяча усмішка. Кожен такий подарунок особливий.
Мені запам’яталося, що кожного року це незмінно була настільна книжка-календар «Дванадцять місяців» і багато забавок, які я собі завжди просила у листі до святого Миколая. Мою дитячу уяву особливо вразила величезна німецька лялька, яку тоді називали «ходяча лялька». Її можна було тримати за ручку, спрямовувати в русі і вона крокувала поряд. Зростом майже така ж, як я тоді, ця лялька ще довго була найулюбленішою моє забавкою. У неї були величезні сині очі, які заплющувалися тоді, коли я вкладала її спати, довге біляве волосся, закручене в кучері, розкішна синя сукня з білим мереживом, білі панчішки, мереживна білизна, зграбні черевички і ще ця лялька говорила. Для дитини «совєтських» часів та тотального дефіциту всього і завжди – це було справжнє диво.
Напевно ця лялька так сильно вразила мене, що я не просто запам’ятала її на все життя, але й описала саме її в своєму дебютному романі «Мелодія кави в тональності кардамону». Саме з такою ж гарною лялькою пов’язані найприємніші дитячі спогади головної героїні роману Анни, у цій ляльці заховані таємні листи, в ній втілились фатальні і трохи містичні та доленосні збіги у житті головних героїв роману, а ще поява цієї ляльки наприкінці другої книги циклу «Мелодій кави» стає зав’язкою сюжету третьої книги.
Зараз читаю сценарій серіалу, який зніматимуть за моїми романами вже у 2020 році, і з подивом спостерігаю за появою такої ж ляльки й у фільмі. Цікаво, що все починалося з несміливої дитячої мрії, листа до святого Миколая і дива здійснення цієї мрії у найочікуваніше дитяче зимове свято. “
Я щиро впевнений, що ваші історії, пов’язані зі святим Миколаєм, ще попереду і всіх вас чекають дуже хороші, просто фантастичні подарунки і чудові люди. Адже, по-іншому бути просто не може.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
