На відзначення 130-річчя з дня народження українського архітектора Олександра Пежанського та Року родини Пежанських продовжуємо цикл публікацій про церкви Львівщини (і не тільки), що постали за проєктами львівського зодчого.
Нагадаємо, що ми уже розповідали про кілька цікавих реалізованих архітектурних задумів архітектора у Львові та церкву Царя Христа в Озерянах, а сьогодні пропонуємо познайомитися з історією зведення храму Успення Пресвятої Богородиці у Мразниці, до розробки проєкту якої активно долучився Олександр Пежанський.
Мразниця (Мражниця) — колишнє старовинне село, яке 20 травня 1930 року було приєднане до міста Борислав (знаходиться у його південній частині).
На території Мразниці діють дві церкви: Церква Покрови Пресвятої Богородиці – колишній філіальний римо-католицький храм Пресвятого Короля Ісуса Христа. Збудований і освячений в 1934 р., частково перебудований та з 1991 року переданий Українській православній церкві московського патріархату та Церква Успення Пресвятої Богородиці – чинна греко-католицька церква. Про останню розповімо більше.
Зведена вона у 1929 році на місці старої дерев’яної церкви, переданої греко-католицькій громаді села Кам’янопіль у 1928 році.
Нову муровану церкву будували під керівництвом пароха Івана Ліщинського. Зводив храм інженер Лев Шелевич за проєктами двох архітекторів – Сергія Тимошенка та Олександра Пежанського. Усі роботи з облаштування церкви було викінчено у 1931 році. Окрасою храму стали десять мистецьких вітражів, виконані краківської фірмою вітражного мистецтва Станіслава Желеньського за проєктами Петра Холодного старшого.
Ось як про будову храму згадує Левко Лепкий на сторінках газети «Свобода» (ч. 165, 1951 р.): «Парохіяльний комітет, що після першої світової війни займався будовою цієї церкви, не жалів гроша, бо мражницьких парохіян-нафтярів було стати на гідну будівлю, тим більше, що вона мала надавати українського характеру цьому нафтовому центрові, в якому жило багато чужинців.
Коли підшукували архітекта для виготовлення плянів, автор цих рядків порадив комітетові звернутись до інж. Тимошенка, який саме перебував у Львові. Інж. Тимошенко виготовив пляни церкви в стилі мазепинського барокко. Плани ці прийняв комітет будови з правдивим захопленням. Та аж ніяк ними не захоплювалась польська влада, інакше консерватор. Церква була надто монументальна виглядом і мала надто український характер, що кололо очі поляків.
Почались довгі заходи, щоб добитись затвердження плянів. Врешті взявся за діло інж. архітект О. Пежанський, що своїми зв’язками виклопотав перед владою це затвердження, змінивши дещо ради замилення очей консерватора. Але це обійшлось коштом зниження бань на церкві, зокрема головної, і тому церква затратила дещо зі своєї монументальности. Все ж таки вона вийшла найкращою з тих усіх церков, що в останніх часах будувались за звичайним шабльоном.
Саме тому вимагала нова мражницька церква окремого устаткування. І цим разом вдалось авторові цих рядків намовити комітет та пароха, щоб вони подбали про мистецькі вітражі, які міг виконати такий відомий мистець, як П. Холодний. Комітет і парох радо погодились, тим більше, що найшлись окремі фундатори, власники копалень нафти.
П. Холодний приїздив декілька разів до Мражниці в зв’язку з проектуванням вітражів.
Він не міг налюбуватись новозбудованою церквою за плянами свого земляка, інж. Тимошенка, а, компонуючи вітражі, вкладав у них багато душі, щоб пов’язати в одно задуми свої та архітекта.
І це йому вдалося. Він справді „вмів вичарувати казку”, як згадує про П. Холодного автор статті, проф. Д. Горняткевич. Вітражами захоплювались свої і чужинці, а приїздило до Борислава тих чужинців чимало й вони, оглядаючи копальні нафти, не минали ніколи мражницької церкви, що мимохіть приковувала очі глядача. Полонили їх і вітражі П. Холодного, справді великого українського мистця, що зумів знайти в українському мистецтві цю синтезу між Сходом і Заходом» [1]
До роздумів над образами цих вітражів цікавий матеріал подано у статті Івана Ліщинського «Спомин про Петра Холодного» до газети «Нова зоря» 1931 р.:
“Тому два роки приїхав покійний до Мразниці й оглянув церкву, а коли я запропонував йому план вітражів та їх розміщення в церкві, покійний погодився з моїм планом і постановив взятися до праці – Може Ви, Пане Професоре, запроектуєте св. о. Миколая – але так оригінально серед дітей, як покровителя дітвори, питаю. Холодному подобався цей проект і виконав його оригінально по-мистецькому: св. Миколай в оточенні трьох дітей – старший хлопчик в гуцульськім одязі держить книжку, більша дівчинка ляльку, менша забавку (калатальце) – всі троє вдивлені в очі святого.
Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 158.
А як Ви, Петро Іванович, запропонуєте св. Йосафата – запропонує його, каже, в архістриських фіолетових ризах, з хрестом в руці, як апостола Католицизму – але без знаку удару на голові […] знак від рани на чолі св. Йосафата міг би пригадувати давну ненависть між православними і католиками – а нам треба єдності, взаємної любові – бо ж ми діти одного народу”
У цій самій статті згадується та вдумливість, скрупульозність, з якою митець ставився до створення майбутнього зображення, зокрема, Матері Божої: «В вересні 1929 р., коли покійний був нездужав – просив мене – щоби разом з ним поїхати до Кракова, оглянути і відібрати вітражі – кажучи, що сам боїться їхати в таку далеку сторону.
Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 159.
Будучи в закладі вітражів Холодний оглядав вітражі майже 6 годин без перерви. Оглядав все до найменших дрібничок побоюючись, щоб «не залишити чого». І хоч вже була третя по пол [удню] – а присутній з нами Проф[есор] Богдан Лепкий просив на обід, Холодний не схилився, любуючись своїми вітражами. Наступного дня рано каже до мене покійний: хоч нині неділя – і хоч ми вже попрощалися з властителькою закладу Б. Желенського, та по Службі Божій підемо ще раз до неї. «Я думав цілу ніч про вітраж Матері Божої – мушу ще раз щось поцікавити […] На сей вітраж будуть звертати найбільшу увагу, тому хочу щоб він був без найменшого закиду».
Сама Желенська дуже високо цінила покійного, кажучи, що найкращі вітражі у неї виконані – це вітражі Проф[есора]Холодного” [2].
Комітет з побудови церкви був настільки вдячний всім, хто долучився до зведення храму, що у квітні 1930 року опублікував подяку у газеті «Діло» (ч. 87, 1930 р.):
«Довершивши щасливо і скоро, бо в протягу заледви 16 місяців будови нової мурованої церкви в Мразници (ад Борислав), почуваємось до милого обовязку зложити сердечну подяку тим, котрі причинилися до здвигнення сеї величавої святині. Насамперед дякуємо Хвальній місцевій громаді Мразниця, яка подарувала на будову церкви пів % brutto, з якого продажі комітет узискав аж 20.000 долярів на будову церкви. Се другий памятник громади Мразниця: перший – се українська гімназія в Дрогобичи, на яку Мразниця зложила 12.000 долярів. Дякуємо Впов. Проф. Інж. Тимошенкові в Подєбрадах за гарні проєкта церкви, Впов. Інж. Алекс. Пежанському зі Львова – за пляни, кошториси та поради підчас будови, а Впов. Паномі Львові Шелевичові з Борислава за солідне і скоре ведення будови церкви. Подібно як Українську Захоронку в Бориславі – так і церков збудував п. Лев Шелевич з подиву гідною солідностю. Впов. пану проф. Холодному за артистичні проєкти вітражів, та Впов. Пані Ізі Желєнській з Кракова за мистецьке виконання тихже вітражів. На кінці дякуємо всім чесним парохіянам, які своїми датками причинились до построєння вітражів та дальше причиняються більшими жертвами до прикраси своєї святині» [3].
Храм Успіння Пресвятої Богородиці діяв до жовтня 1962 року, а згодом був закритий і використовувався під складські приміщення. У 1989 році відкритий як Російська Православна церква, а з лютого 1991 року – Українська Греко-католицька церква.
Софія ЛЕГІН
Редакція Фотографій Старого Львова висловлює щиру вдячність за надані матеріали, використані у публікації, доньці Олександра Пежанського – Дарії Ярошевич
Джерела:
- Лепкий Л. Ще про вітражі Петра Холодного // Свобода. – 1951. – №165.
- Собкович О. Творчість Петра Холодного у контексті сучасного сприйняття // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – 2011. – С. 325–332.
- Подяка. // Діло. – 1930. – №87.
- Церква Успіння Пресвятої Богородиці, Борислав
