То всьо наробила війна, або забутий курорт Гребенів

Гребенів – це невелике село у Стрийському районі Львівської області, за 8 км від міста Сколе. В наш час майже усім воно асоціюється з лісопереробним підприємством і комбінатом будівельних матеріалів, збудованих поблизу вокзалу в радянські часи.

Дорогою через село увесь час їздять вантажівки, які привозять до них лісоматеріал з навколишніх гір і каміння з зелем’янського кар’єру.

І хоча там, де починаються сільські будинки, околиця змінюється, а краєвиди стають мальовничими,  більшість людей мчить по дорозі далі – в сторону Тухлі і Славського. Проте колись село Гребенів жило зовсім іншим життям, а туристи їхали саме до нього в пошуках спокою, недоторканої природи і цікавих вражень.

З середини 1880-х років в Галичині почався розвиток лікувально-оздоровчого, рекреаційного, пізнавального та краєзнавчого руху, а згодом також кваліфікованого туризму, переважно гірського та гірськолижного.

Поява залізничної колії та будова мережі вузькоколійок зробила долини річок Опору і Стрия більш доступними. Туристи вирушили розвідувати не тільки нові для них місцевості, але й навколишні гори. Внаслідок цього у різних селах почали з’являтись приватні оселі, садиби, пансіонати і вілли для відпочивальників і туристів.

Першим туристичним об’єктом у селі Гребенів став збудований у 1902 р. пансіонат  Станіслава Глинського “Стахова воля”. Раніше пан Глинський був залізничним урядовцем, а в міжвоєнний період став власником фабрики у Варшаві.

У 1906 р. у Зелем’янці було відкрито мінеральне джерело, на яке покладались великі надії. Ось що написали у львівській газеті “Слово польське” (30.06.1906 р.):

“Не бракує тут приміщень для проживання, адже в цьому затишку запобігливий місцевий старший лісничий побудував 7 вілл. Дещо складніше з питанням провіанту, особливо для сімей, які хочуть керувати власною кухнею, але на все знайдеться рада. Отримати тут мешкання непросто, оскільки вони здаються з року в рік наперед.

Нещодавно тут було відкрито мінеральне джерело, дослідження якого зараз знаходиться в руках призначених людей. Коли сподівання, покладені на ефективність цього джерела, здійсняться, принаймні частково, тоді лише трохи почекати – і Зелем’янка прославиться.”

Думається, що на збудування цих вілл мусив бути дозвіл Гределів, власників Сколівщини, бо без них жоден лісничий нічого б сам не збудував. Так чи інакше, але вже у 1906 р. біля потоку Зелем’янка стояло 7 дерев’яних вілл (між іншими «Кичера», «Кіндрат») загальною місткістю 56 кімнат.

Окрім того, до 1912 р. біля них був облаштований парк з альтанками, боулінг-майданчик, тенісний корт та театральна сцена. Зрозуміло, що таке місце користувалось шаленою популярністю.

Повторно мінеральні води Зелем’янки вивчалися у 1926 р. фармацевтом, лікарем і викладачем Львівського університету Генриком Рубенбауером, і визнано аналогічними йодо-бромній воді санаторію Івонич-Здруй (Польща). У кінці 1920-х років на базі місцевого джерела з’явилась приватна лазня доктора Осипа Матковського (8 кімнат з ваннами). Постійним практикуючим лікарем у Гребенові був доктор Олександр Барвінський.

У 1927 році брати Шматери почали судовий процес проти О. Матковського, стараючись перейняти його лазні. Зрештою, їм це вдалось, тому деколи на поштівках зустрічаємо назву санаторію “Шматерівка”, хоча в наукових публікаціях він має назву “Зелем’янка”.
Вже через декілька років лазні і вілли, об’єднані в руках братів Шматерів, перетворились у великий бальнеологічний заклад “Зелем’янка” зі значно більшим пансіонатом – 70 кімнат у 5 будинках. Були також переобладнані кімнати з ваннами. У 30-х роках протягом літнього сезону відпускалось близько 150 ванн на день.

Деколи санаторій називали “Шматерівкою”, хоча в наукових публікаціях він має назву “Зелем’янка”. Можливо так сталось через те, що головним будинком закладу була вілла “Шматерівка” (до прикладу – тут реклама 1931 року). Щодо братів Шматерів я не знайшов жодного польського джерела, натомість в українських публікаціях їх, а особливо Йовжи Шматера, називають засновниками санаторію.

У наукових і краєзнавчих виданнях 1930-х років можна помітити, що Гребенів і Зелем’янку називають окремо, хоча остання так і залишалась його присілком. Так сталось тому, що Гребенів залишився кліматичним курортом, в якому традиційно лікували легеневі і нервові хвороби, а Зелем’янка стала лікувально-оздоровчим закладом, де лікували кістково-м’язові, нервові та серцеві недуги. В результаті на території Східної Галичини серед гірських місцевостей з мінеральними водами Зелем’янка опинилась на рівні таких популярних курортів, як Яремче, Делятин і Буркут.

В зв’язку з ростучою популярністю Зелем’янки Дирекція залізниці навіть зробила в присілку окрему станцію.

Будівельний рух у Гребенові активізувався після 1923 р., коли масштабна пожежа «звільнила» території для зведення більших будинків. Другим стимулом стала державна ухвала про стягнення курортного податку. Місцеві мешканці активно включились у “курортний бізнес” і розуміючи, що відпочивальники не будуть жити у звичайній сільській хаті, постарались розбудувати свої оселі.

Треба додати, що 1927 р. у Гребенові мешкало 85% українців, 15% представників інших народностей (євреїв, німців, чехів). Поляків було тільки два – начальник станції і управитель ґределівської каменоломні.

Першим величезним об’єктом у Гребенові став “Дім поштівців”, збудований у 1927 році. На площі майже 5 гектарів він мав: два житлові будинки (36 кімнат), декілька рекреаційних стадіонів, каплицю та освітлений парк.

Напевно не менш великим став значно перебудований пансіонат “Стахова Воля” (2 будинки на 106 осіб).

Привабливість «Стаховій Волі» додавав великий і гарний ресторан, а також виступи джаз-бенду «Львівська Банда» і оркестру, який складався з випускників Музичного інституту ім. Лисенка у Львові.

Неподалік двох мостів – автомобільного і залізничного – на лівому березі річки Опір був обладнаний пляж.

Серед інших великих туристичних об’єктів у Гребенові найбільш відомими були три єврейські готелі, Будинок відпочинку “Калина” імені Теофіля Котовського, вілла Львівської спілки муніципальних службовців, пансіонат “Троянда” (18 кімнат), “Геленівка” (25 кімнат), “Марія” (25 кімнат).

Ряд будинків був сучасно обладнаний (водопровід, каналізація, телефон, електрика) та пристосований до зимових умов.

Пропоную увазі читачів світлини деяких з цих будинків. Зауважу, що усіх разом – від великих до маленьких – у Гребенові було аж 60 вілл!

Окрему увагу треба приділити віллі «Зелемінь», на місці якої в наші часи розташувалась приватна садиба “Три брати”.

У 1930 р. для оздоровлення священиків греко-католицька церква придбала у селі двоповерхову віллу «Зелемінь», збудовану за проектом інженера М. Козаневича. Вілла була побудована на узгір’і, мала найкраще розташування в селі, містила двадцять різних за площею кімнат, їдальню, кухню і пивниці. 19 червня 1930 р. митрополит Андрей Шептицький разом із єпископом Никитою Будкою та іншими священиками за присутності значної кількості людей освятив віллу «Зелемінь».

1931 року тут відбулися реколекції священиків за сприяння Товариства отців катехітів, а 1933-го — Товариства св. Андрея. В обох реколекціях взяли участь по сорок священників.

Митрополит Андрей Шептицький любив це місце й інколи відпочивав тут. Під час гостин митрополита його старались побачити не тільки місцеві бойки, туристи і відпочивальники, але й цілком поважні люди – власник сколівських маєтків барон Річард Гредель.

7 квітня 1929 р. митрополит Андрей прибув до Гребенова на освячення нового дерев’яного храму Благовіщення Пресвятої Богородиці, який звели за проектом архітектора Лева Левинського на місці згорілої у 1923 р. попередньої церкви.

У 1936 році у Гребенові для потреб гостей ксьондз Александер Цісло зі Стрия освятив дерев’яний костел, збудований за проектом львівського архітектора Чеслава Тульє.

Цікаві факти про Гребенів і Зелем’янку можна прочитати в інформаторі «Літниська в долині Опору і Стрия» (1937 рік):

“Гребенів – це першокласний курорт, розташований серед гір та розлеглих лісів з низько-гірським кліматом та чудовим повітрям. Залізнична станція та пошта, римо-католицький костел, синагога, лікарі, сезонна аптека на місці. Чудові річкові купелі в Опорі, пляж, спортивний стадіон та молодіжний майданчик для забав. Літній сезон. На місці є 20 пансіонатів приблизно на 400 номерів, працюють Будинки здоров’я поштових урядників, судових службовців та муніципалітету міста Львова. 60 вілл та котеджів на 320 номерів, ресторани та численні продуктові магазини.

Зелемянка, присілок Гребенова, має скромний лікувально-оздоровчий купальний заклад, котрий використовує солянкове джерело, що містить солі йоду, заліза та брому, і видає близько 150 ванн на день. Залізнична станція на місці, відвідуваність близько 3000 відпочивальників. Крім того, кліматичні умови, умови проживання та харчування, як у Гребенові.” 

Таблиця рейтингу місцевостей в долині Опору

Санаторієм, віллами і пансіонатами Зелем’янка не обмежувалась. Щорічно в присілку відбувались відпочинкові робітничі табори, організовані коштом Cоціальної страхової компанії в Стрию. В них відпочивали працівники професій з важкими умовами праці і малим заробітком. За сезон через табір проходило близько 500 осіб. Страхова компанія повністю оплачувала не тільки перебування в таборі, але й проїзд в обидві сторони. Директор стрийського відділення компанії Казимир Горський пояснював, що ці табори дозволяють людям не тільки відпочити, але й отримати медичне обслуговування, відмінне харчування, і підкреслював, що усе це незалежно від національності.

Крім робітничих таборів були теж так звані “кольонії” для дітей з бідних сімей і сиріт.

На жаль, цю прекрасну ідилію перервала Друга світова війна. З довоєнних карпатських курортів Східної Галичини деякі – Буркут, Делятин, Підлюте – так і не відродились.

Та сама доля випала Гребенову і Зелем’янці, а все, що залишилось від давньої слави курорту – це старенька вілла і занедбане мінеральне джерело.

Іще однією пам’яткою давніх часів є занедбана могила на цвинтарі в Зелем’янці, в якій поховано пластуна Юрко Шматеру, сина власників Закладу Володимира і Ольги. До речі, з газети “Діло” можна довідатись, що У 1936 р. Шматери безкорисливо подарували 1000 смерічок для Українського Городу “Сокола-Батька” у Львові.

Автор: Zommersteinhof