Цьогоріч минає 115 років з того часу як у Львові розпочав свою діяльність Шпиталь ім. Митрополита Андрея Шептицького . 1 липня 1903 р. “Народна лічниця” відкрила свої двері для безкоштовної лікарської допомоги всім мешканцям Львова та цілої Галичини — без різниці віросповідання і народності.
“Немає певно села на наших західних землях, в якому не було би відоме імя “Народної Лічниці” […] У першій половині 1903 р. за ініціятивою бл. п. Д-ра Євгена Озаркевича, а при допомозі митрополита А. Шептицького, який її вивінував у порібний льокаль та інвентар, повстала ця культ.-гуманітарна установа, що від тоді безчисленим хорим і зболілим гоїла терпіння, рятувала багатьох від тяжких мук і каліцтва, а неодних і від смерті”, – писалося в газеті “Неділя” за 1929 р. з приводу ювілею постання “Народньої Лічниці”.
Розташовано установу було на узбіччі Святоюрської гори, за адресою вул Петра Скарги (сучасна Озаркевича), 4, пристосувавши під лічницю існуючий житловий будинок, який походить із другої половини XVIII ст. Для реконструкції будівлі доктор Євген Озаркевич запросив відомого українського архітектора Івана Левинського, котрий власне і розробив її проект.
“Спершу було лише кількох своїх лікарів, що працювали у Лічниці так, що треба було анґажувати багато чужих спеціялістів по ріжним недугам. Згодом, а особливо по війні (Першій світовій війні — ред.) збільшилося помітно число наших лікарів у Львові, а тепер працюють в Лічниці майже самі лікарі українці. А слід знати, що тепер має вона вже 8 відділв ось яких недуг: 1) внутрішніх, 2) діточих, 3) жіночих, 4) хірургічних, 5) вуха, носа і горла, 6) скірних, 7) очних і 8) зубних. Пересічно біля 100 хорих приходить туди денно і всі вони дістають лікарську поміч у формі порад, вприскувань, насвітлювань, перевязок, операцій, тощо.
Ціла установа утримується зі скромних датків, що їх складає частина хорих, з вкладок челнів і малих підмог, уділюваних в ряди годи публичними устанвоами В році 1928 лічено в Лічниці 9627 хорих, яким уділено 20435 лікарських порад. Хірурґічних і ґінеколоґічних операцій виконано у тім році 410. Найбільше хорих було на внутрішнім відділі. Там лічено 4443 хорих; на хіруґічнім відділі уділено помочі 2076 хорим, а на відділі недуг горла і уха 956 хорим. По народности було хорих українців 61,6 %, поляків 27,4%, жидів 9,5%, а иньших як німців, чехів, московинів 1,5%” – читаємо у тій же “Неділі”.
Популярність лікарні була настільки великою, що уже до Першої світової війни виникла потреба у власному шпиталі. Тодіж і почали збирати кошти на його побудову. На жаль після війни зібрані кошти зазнали девальвації та й обладання лічниці було реквізовано під час війни.
“Треба було дуже багато праці, щоби по війні наново наладнати працю Лічниці. Спершу взявся за це діло перший повоєнний директор Лічниці бл.п. Д-р С. Дрималик; богато праці задав собі теперішній директор д-р І.Куровець. Їхніми заходами закуплено нове лікарське приладдя та нове урядження, заанґажовано низку визначних лікарів, а вкінці куплено й кремінну лямпу. Колиж по зліквідованню наших таборових лічниць у Чехії прийшли з них інструменти до Львова, сьогодня наша Лічниця випосажена в таке уладження, яке мають лиш більші шпиталі, так що можна тепер виконувати й більші операції” – йдеться далі у “Неділі”.
І знову постала потреба у побудові нового будинку шпиталю. Товариство планувало звести нову будівлю, яка би відповідала потребам лічниці. Перші заходи розпочав Іван Куровець, а продовжив його наступник — доктор Тит-Євген Бурачинський (прочитати спогади можна тут). “Після довгих нарад затверджено пляни і кошторис шпиталю на 50 ліжок, виготовлені інж.архітектом Є. Нагірним. Та мимо висилки біля 500 відозв в краю та до Америки не видно більшого інтересу до цеї справи зі сторони нашого громадянства […] Ми повинні і мусимо мати свій, український шпиталь у Львові!”
Тож уже в 1930 р. було розпочату побудову нової будівлі Народної лічниці, на місці давнього бровара. “Управа Народньої Лічниці повідомляє, що шпиталь ім. митр. Шептицького находиться від трьох неділь в будові. Досі вирівнано площу, звезено 120 тисяч цегли, згашено 3 вагони вапна, звозиться шутер, пісок і інший будівельний матеріял. В найблищому тижні відбудеться посвята угольного камення. Передбачають, що до грудня ц.р. буде вибудований триповерховий будинок шпиталю, а весною слідуючого року буде будівля остаточно викінчена та заосмотрена всіми найновішими інсталяціями медичної техніки” – читаємо у газеті “Неділя” за 1930 р. ч. 37.
Тодіж відбулося освячення підвалин майбутнього шпиталю. “В неділю дня 14 ц.м. (вересень 1930 р. – ред.) відбулося посвячення підвалин Українського Шпиталю ім. митроп. А. Шептицького у Львові. Шпиталь, заложений в сусідстві Народньої Лічниці при вул. Петра Скарги, буде величавим, трьохповерховим будинком і служитиме всім кругам населення нашого краю. Акту посвячення доконав митрополит в супроводі владики Бучка та при асисті капітули. Співав хор питомців дяківської бурси. В підвалини будинку вложено пропамятну грамоту з підписами найвидатніших учасників свята”.
Проте закінчили зводити будинок аж на початку 1938 р. за проектом архітектора Олександра Пежанського. На посаду директора був призначений доктор Тит-Євген Бурачинський, який запропонував назвати інституцію “Український шпиталь “Народна лічниця” імени Митрополита А. Шептицького”. Тож цьогоріч минає щей 80 років з часу побудови нової модерної будівлі лічниці.
У лікарні було близько 100 ліжок і три відділи: внутрішніх хвороб (ординатор Мар’ян Панчишин), хірургічний (ординатор Тит-Євген Бурачинський) і гінекологічний (ординатор Олександр Подолинський). Будинок, який від 1903 р. функціонував як перша Народна лічниця, залишився в структурі шпиталю.
Оскільки нова лікарня була найкраще обладнана та була найновішою у Львові, то під час окупації совєтів у 1939 р. у ній лікували партноменклатуру, командирів Червоної армії, службовців НКВД та їхніх родин.
Свою функцію лічниця виконувала і під час німецької окупації Львова, а у 1946 р., після того як ліквідували Греко-католицьку церкву лічницю перетворили на Львівську 3-ю міську лікарню і лише у січні 1992 р. лічниця знову отримала своє ім‘я – “Український шпиталь імени Митрополита А. Шептицького”, а у червні 1994 р. її передали у власність курії Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви.
Софія ЛЕГІН
Джерела:
- “Неділя” 1929 р. № 5 . С.6
- “Неділя” 1930р. №№ 35 (С. 9) та 37 (С.6)
- https://lia.lvivcenter.org/
