“Мій батько стояв на чолі “Народної лічниці”…”, або найкраще шанування митрополита Андрея Шептицького

Сьогодні ми об’єднали дві публікації – батька та сина – Євгена та Ераста Бурачинських, котрі розповідають про “Народну лічницю” у Львові і про побудову “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”.  Євген Бурачинський став першим директором шпиталю і налагоджував роботу всіх його відділів.

Розпочнемо зі статті сина, Єраста, який розповідає про події починаючи з 1925 року, коли його батько Євген почав працювати в “Народній лічниці”. Обидві сттаті опубліковані в газеті  “Народне здоров’я” у вересні 2003 року. Стилістика написання публікацій збережена.

Д-р Ераст БУРАЧИНСЬКИЙ

“Мій батько стояв на чолі “Народної лічниці”…”

У 1925 році мій батько Тит Євген Бурачинський почав працювати в “Народній лічниці” при вулиці Петра Скарги у Львові. По смерті її директора доктора Курівця тато очолив ту клініку в 1931 році. В “Народній лічниці” хворі одержували лікарську обслугу всіх спеціяльностей, включаючи рентгенівські знимки і висліди клінічної лабораторії. Ці лікарські обслуги не були дорогі, а для дуже бідних пацієнтів вони уділювалися безплатно.

Приміщення “Народній лічниці” у Львові, фото початку ХХ століття
Приміщення “Народній лічниці” у Львові, фото початку ХХ століття

Я сам працював багато місяців у клінічній лабораторії. Крім того, будучи студентом-медиком, я набирав практики з гінекології, отолярингології, хірургії саме в “Народній лічниці”…

Українці вирішили збудувати у Львові свій шпиталь і почали збірку фондів на ту ціль. 14 вересня 1930 року відбулося урочисте посвячення шпитальних фундаментів, яке завершив митрополит Андрей Шептицький. Грамоту посвячення вмуровано в основу шпитального муру. У дальших роках “Народна лічниця” збирала гроші на цей шпиталь, щоб його закінчити. Мій тато був головою комітету будови шпиталю і вложив багато праці й енергії на ту ціль. Комітет одержав більшу суму від митрополита Андрея Шептицького, теж від різних джерел. Між іншим, тато доручив співачці Марії Сокіл з чоловіком Антоном Рудницьким поїхати до Америки і дохід з концертів присилати на фонд будови шпиталю.

З роками кошти на будову шпиталю були зібрані. Його будова й урядження закінчилися 11 березня 1938 року. Він почав працювати під назвою “Шпиталь Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”. Мій тато Тит Євген Бурачинський став його першим директором.

Приміщення “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”, фото 1938-1944 років
Приміщення “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”, фото 1938-1944 років

Д-р Тит Євген БУРАЧИНСЬКИЙ

“Побудова «Народньої лічниці” було найкращим вшануванням митрополита Андрея Шептицького… ”

Заходи відносно будови “Народньої лічниці” зробив ще д-р І. Куровець. У 1930 році зібралися представники українських товариств, щоб обміркувати питання, як найкраще вшанувати 30-літній ювілей митрополита Андрея Шептицького. Тоді вдалося винести ухвалу, що найкраще вшануємо Митрополита, коли збудуємо лікарню Його імени. Відозва, видана в цій справі, знайшла широкий відгомін. Стали напливати щедрі по¬жертви не лише з Галичини, але теж з Америки й Канади, так що вистачило фондів не тільки на будову, але й на устаткування. Архітекти – інж. О. Пежанський і С. Турин — виїздили в цій справі на студії проектів до Австрії та Німеччини.

По селах в околицях Львова і по цілій Галичині гуляло польське військо, побиваючи наших людей без розбору і вини. Багато з них було важко поранених і кількадесят таких найтяжче потерпілих привезли селяни до Львова. їх приміщено у забудуваннях св. Юра, а наші лікарі лікували їх в амбулаторії “Народньої лічниці”. Всі ці випадки я описав у праці “Про лікування ран”, яка була поміщена у “Лікарському віснику”. Авторство тої статті замкнуло мені дорогу на виїзд для студій модерного шпитального будівництва.

Митрополит Андрей Шептицький
Митрополит Андрей Шептицький

“Народню дічницю” скінчено будувати і врешті віддано її до вжитку з початком 1938 року, хоч польська влада робила поважні труднощі. Лікарня мала біля 100 ліжок і три відділи: внутрішний, хірургічний і гінекологічний. Примарем внутрішнього відділу був д-р М. Панчишин, хірургічного – я, а гінекологічного д-р О. Подолинський. Крім цього, при лікарні була амбуляторія, до якої зголошувалось денно кількадесят хворих. Крім вище названих лікарів, працювали в лікарні молодші лікарі та студенти медицини. Була теж лабораторія, якою завідували д-р М. Музика і д-р Ю. Кордюк. Рентгенологічний відділ працював під наглядом д-ра Я. Рудницької-Криштальської. В кінці відкрито дитячий відділ, який вела д-р Т. Туна-Надрагова.

Коли у вересні 1939 року почалася польсько-німецька війна, до лікарні почали масово привозити ранених, бо вона була розположена в західній частині міста, а німці наступали із заходу.

Листівка роботи П. Ковжуна
Листівка роботи П. Ковжуна

Після окупації Львова Червоною армією нова влада перебрала всі лікарні, а що “Народня лічниця” була найновіша у Львові і добре випосаженя, радянська влада призначила її на лікування своїх достойників, енкаведистів та їхніх родин, причому число ліжок зменшено до 60. З нашої амбуляторії також користали родини нових радянських вельмож. Для їхньої обслуги нам було приділено автомобіль.

Мене залишили управителем і завідувачем хірургічного відділу. Внутрішним відділом після виїзду д-ра Я.Гинилевича завідував д-р В.Барвінський, а гінекологічним – д-р В.Лаврівський. Але вже в березні 1940 р. нова влада призначила завідуючим лікарнею свою людину – д- ра О. Рукову, залишаючи мене як завідувача хірургією. Така ситуація тривала до червня 1941-го, цебто до вибуху радянсько-німецької війни…

“Народня лічниця” (у серпні 1941 року – прим, ред.) була вже діючою. Керівником відділу здоров’я на Галичину був німець, прізвища якого не пам’ятаю. Його дорадником був д-р В. Барвінський, а лікарнею завідував тимчасово д-р А. Федей ко. По моєму приїзді я знову зайняв пост директора. До лікарні прилучено сусідуючий з нею дім оо. Студитів, в якому примістився внутрішний відділ, якого керівником став д-р В. Кархут. До хірургічного відділу запрошено ще д-ра Б. Филипчака, який перед тим працював у Кракові. Лябораторією завідував дальше, після повороту з Кавказу, куди його вивезла радянська влада, д-р Ю. Кордюк.

Приміщення “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”, фото наші дні
Приміщення “Шпиталю Народної лічниці імені митрополита Андрея Шептицького”, фото наші дні

Праця наладналась. Українське лікарське товариство відбувало раз у місяць сходини, які мали науковий характер. Виголошувано наукові доповіді, проводились демонстрації цікавих випадків, велися дискусії тощо.

Так велася праця до початку відвороту німецьких армій зі сходу. З початком березня 1944 року німецька влада наказала евакуювати деякі лікарні зі Львова, між ними і “Народню лічницю”. Наказано вивозити обладнання, ліжка, апарати, інструменти, все. Нам, лікарям, теж наказали виїздити.

Д-р Тит Євген Бурачинський
Д-р Тит Євген Бурачинський

Д-р Тит Євген Бурачинський народився у Криво-рівні Косівського повіту 5 січня 1880року. Навчався в гімназії у Станиславові, на медичному факульте т і Львівського універсиmemу. Брав активну учаcmь в “Академічній громаді”, у русі українського студентства за свій національний університет. Працював хірургом, керівником хірургічної амбулаторії, директором “Народної лічниці“. Був активним членом Українського лікарського товариства, кілька разів обирався його головою.

Залишив Львів у 1944 році та жив у Тчеві, Польща. Він помер 23 червня 1968року, проживши 88 років життя, сповненого натхненної праці.

Його син д-р Ераст Бурачинський живе в Чікаго, Іллінойс.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Джерела:

Бурачинський Е. «Мій батько стояв на чолі «Народної лічниці»…» / Ераст Бурачинський // Народне здоров’я. – 2003. – Вересень (№ 9). – С. 8.

Бурачинський Т. Є. «Побудова «Народньої лічниці» було найкращим вшануванням митрополита Андрея Шептицького» / Тит Євген Бурачинський // Народне здоров’я. – 2003. – Вересень (№ 9). – С. 3.

Напишіть відгук