Своєрідна пошесть, або що і як святкували львів’яни 80 років тому

0
241
Фестиваль сиру і бринзи в Винниках
Фестиваль сиру і бринзи в Винниках

Цікаву статтю, яка вийшла в газеті “Українські вісти” у двох числах – за 21 та за 22 липня 1936 року і називалась “Своєрідна пошесть”, розшукали у Фотографіях Старого Львові. Стаття розповідає про  святкові заходи у Львові. Як дізнаємося з тексту, святкували в той час багато і всі події називали “святом”. Так як в наш час всі події називають “фестом” чи “фестивалем”. Стаття передруковується з дотриманням орфографії та стилістики. В якості ілюстрацій використані світлини з сучасних подій.

Від деякого часу втерлося між нами слово, яке одних, не без слушности, обурює, других — спонукує до легковажної підсмішки, а то й до глузування. Це слово немов пошесть, прийнялося серед безкритичного загалу, його вживається скрізь, при різних нагодах, зовсім не призадумуючись над його значінням. А це слово — “свято”.

Фестиваль «Я обираю здоров’я»
Фестиваль «Я обираю здоров’я»

“Свято Просвіти”, “Кооперативне Свято”, “Лугове”, “Сокільське”, “Свято Селянки”, “Сіль. Господаря” і сотня інших „свят* (обовязково через велике “с”) — отакі афіші й наліпки переслідують вас у кожному дрантивому містечку, з кожного паркану, попросту зганяють вам сон із очей. Бувало навіть “свято лісу”,  „свято коня” і т. п. безглузді історії. Якби так перевести реєстр усіх можливих “свят” разом зі справжніми церковними й національними святами, то хіба не вистарчило би 365-ти днів у календарному році. Так і виходить, що Українцям на ЗУЗ. небагато треба, щоби влаштувати якесь “свято”. Правда — неграм в Африці вистарчало вбити льва чи антильопу, людоїдам — „білого* на десер, щоби під звуки „там-там” „відсвяткувати* гідно цю подію.

Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»
Фестиваль української середньовічної культури «Ту Стань!»

Та — жарт на бік. Оте слово “свято”, в теперішному, модерному розумінні, примандрувало з матеріялістично настроєного Заходу. Там церковних і національних свят обмаль, ледве стільки, щоби відпочати після інтензивної праці. Там у році зрахуєте всі свята на пальцях. (Час — це гроші!) Діловий рік на Заході має, хто зна, чи не вдвоє стільки робучих днів, як у нашій, “щасливій” стороні. У висліді —те, що там називають нуждою, в нас назвали би ще достатком…

Фестиваль дитячих та юнацьких колективів «Казка у гаю»

Брак святочних днів там, на Заході, особливо підчас крізи й наростаючого безробіття, особливо дошкулював. Щоби сяк так відвернути увагу свойого суспільства від пекучих проблем дня, видумували уряди й відповідні суспільні організації всякі „свята” й масові імпрези, запрягаючи до них увесь загал. Це була своєрідна боротьба з надпродукцією: менше випродукувати, менше виплатити робітникові, менше одним буднем. Не без І впливу — смію ствердити, що був величезний — на аранжування “свят” були теж деякі соціялістично-масонські течії, які свідомо, підносили всякі імпрези до гідности „свят”, як противагу релігійним святам. Таким чином зродилися “свята”: моря, коня, лісу, пісні і т. п.

Фестиваль «Етно’лялька 2017»
Фестиваль «Етно’лялька 2017»

Ми на „добрій” дорозі безкритично приймати, без застереження усе, що зі Заходу, байдуже — добре воно чи зле, потрібне нам чи ні. 1 ось у висліді: замісць різних донедавна днів, показів, пописів, здвигів, маємо самі “свята”.

Слово свято, в правдивому розумінні, має питоме собі й точно окреслене значіння. Релігійне свято обовязує одночасно всіх одновірців,скажім докладніше: греко й римо-католиків, православних, протестантів свангеликів, музулман і т. п., залежно від того, яке це свято — греко, римо-кат., протестантське чи інше. В релігійне свято в нашому селі не побачите навіть найзавзятішого крикуна радикала, що відважився б їхати в той і день у поле, в ліс на роботу. Навпаки — часто побачите його — радикала в церкві, як хапає за най більшу свічку, належить до церковного комітету, тощо.

Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові
Фестиваль BBQFest.WinterON у Львові

Друге дійсне свято — це національне свято. І воно припадає на один день для всіх коннаціоналів. Та його святкує лиш дана національна збірнота, й то в залежності від ступня розвитку національної свідомости. І тільки в високо-свідомих національно державах, як пр. у гітлерівській Німеччині, національне свято, щодо зясягу, рівне церковному. В інших державах таке свято має на собі урядове пятно й прикмети деякого примусу: там святкують лише школи, військо й уряди, а загал відноситься до нього здебільше рівнодушно. Про національні свята недержавних націй можна сказати хіба стільки, що вони відзеркалюють ступінь розвитку національної свідомости, карности й почуття одности. Стільки про справжні свята.

Призадумайтеся, хоч на хвилину, над психозою, що опанувала всі наші культурно-освітні товариства й суспільні організації — над психозою влаштовувати “свята”. Брак застанови ініціяторів, які дрібну, дуже часто чисто місцеву, а нехай би й повітову чи окружну імпрезу легкодушно підтягають під поняття “свята”, є головною причиною, що вбила в зародку неодин гарний почин, неодну гарну ідею. Не маю тут претенсій до нашої “провінції” — вона взорується на тому й підхоплює лиш те, що йде від Львова, від мізкового осередку. І тому всю вину треба приписати виключно й лише львівським центральним органам даних товариств і організацій.

Фестиваль "Поморяни 2016". Фото: Ксенія Янко
Фестиваль “Поморяни 2016”. Фото: Ксенія Янко

Не хто інший, але саме централі “Просвіти”, “Рідної Школи”, “Сільського Господаря”, кооперації, „Сокола” й інших спричинили, що повседніють не лише їхні власні імпрези, але —щогірше — повседніє культ таких національних величин, як Шевченко, Франко, повседніє культ історичних і переломових для нації подій. Цей культ наглядно змалів, коли на З.У.З. і хлинула повінь модних “свят”.

Колись Шевченківські роковини були в нас подією, концерт чи академію підготовлювали люди, що до культу національного генія підходили з належним пієтизмом. Сьогодні це пережиток, лиха конечність, примусова точка в білянсі діяльности кожної філії „Просвіти” чи читальні. В висліді — замісць відбути цю “лиху конечність” у березні, відбарабанюють її, як кажуть „біг  пес через овес”, в якімнебудь місяці в році. Ось так легкодушно потоптали те, що ставало вже традицією, культом, а що мало всі дані стати національним святом. Те саме сталося з листопадовими роковинами, з 22-им січня й іншими переломовими для нації й історичними подіями. Їх місце заняли модні „свята”.

Фестиваль військових традицій і звитяг Руси-України, 2016 рік
Фестиваль військових традицій і звитяг Руси-України, 2016 рік

Вистарчить переглянути якийнебудь наш часопис, а там у кожному числі найдете шабльоновий опис якогось теж шабльонового “свята”. Буває, що найдете Звідомлення з двох-трьох різних “свят”.  І так день-у-день, аж до зануди.  Від опису такого “свята” аж заносить “духом” бюрократичної цвілі.  І ви, спочатку читаєте таке звідомпення, а згодом, коли побачите в якій газеті наголовок: “Величаве Свято Ноші в Передриміхах”, шукаєте, що подає часопис на іншій сторінці, бо ви в 90 ти відс. певні, що по поперше — це не було жадне свято, подруге — не було зовсім  “величаве”.

Автім мимохіть ставите собі запит: Чому „свято”, а не показ, вечір, день? І ви й ініціятори „свята” знали добре, що на таке “свято” не прийшли всі українці з Передриміхів, що прийшла лише невеличка їх частина, що в той час, коли саме відбувалося те “свято”, Панас Семчишин возив бульбу до міста, а Параня Замостова прала шмаття в потоці, що 90 відс. передриміхівчан виконували свої буденні роботи.

Другий Кавуновий фестиваль у Львові
Другий Кавуновий фестиваль у Львові

Скажете: Влаштовуємо “свята” в неділю. Нехай. А скільки було випадків, що у Львові відбувалося під вільним небом якесь “свято”, а одночасно на іншій площі грала “Україна” з „Чорними” чи з “Гасмонеєю”. Хтось (а таких було дуже багато) оглянув частину “свята”, а відтак, без найменших викидів совісти йшов на меч, побував на ньому від початку до кінця, а потім вернув знову на „свято”.

Таких прикладів можна наводити в безконечність. Це все спонукує поставити рубом справу тієї своєрідної пошесті. Чи не найвищий час  “спустити з тону”, присмирніти й не називати дрібних імпрез “святами”?

Фестиваль Leopolis Grand Prix 2014
Фестиваль Leopolis Grand Prix 2014

Найвищий час розмежувати , справжні свята від “свят”, а всі імпрези, байдуже — місцеві, повітові, окружні чи краєві — називати властивим іменем. Таким чином поставимо на належне місце дійсні свята, а імпрезам ніяк не пошкодимо.

Стаття підписана “вуд”

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.