Декадентські настрої філософської думки, що охопили Європу на зламі ХІХ –ХХ століть, знаходили свій вплив і у повсякденні звичайних людей. Сам термін «декадентство» (з французької décadent – «занепадницький») вживався на означення поширеного тоді в образотворчому мистецтві, музиці, літературі, архітектурі напряму, який характеризувався песимістичними настроями щодо майбутнього людства, відчуттям його регресу, безнадійності життя, кризи традиційних цінностей останнього. Звично ідеї декадентства пов’язують зі змінами у суспільній свідомості епохи, розгубленістю перед різкими соціальними контрастами, яскраво унаочнюваними в процесі модернізації.
Для пересічного читача львівської преси чи не найбільш очевидним свідченням суспільних песимістичних настроїв ставала кількість самогубств, про які доволі регулярно повідомляла газетна хроніка. Спрагла на сенсації читацька аудиторія з неприхованим інтересом слідкувала за подробиця кожного, що відбувалося у місті. В останньому кварталі 1902 р. за повідомленням щоденника «Діло» у Львові покінчило життя самогубством 8 людей. Загалом же у Галичині за цей рік жертвами такої смерті стали 380 осіб.
Найбільш кризовими у році ставали місяці «солов’їв та цьвітів» – тобто травень і липень. Причини таких вчинків були різними, однак найчастіше – економічні негаразди, борги, сором чи публічна зневага, а також нещасливе кохання. Власне, останнє привертало чи не найбільш прискіпливу увагу, і нерідко описувалося в жанрі майже голлівудського екшену. У 1898 році український часопис «Руслан» описував судовий процес над 21-річний Мечиславом Ґжибовським, який здійснив замах на життя свої коханої – 16-річної Здислави Мацєшкевичівної, вистріливши в неї з пістолета, а потім спробував вбити і себе. Обоє, попри отримані поранення, залишилися живими. На суді дівчина «виреклася любові» і вимагала компенсації завданих їй збитків. Однак, за повідомленнями газети, суд виправдав нещасливо закоханого, через що «хлопчисько зімлів зі зворушення, а зібрана публіка, переважно жіноча, привітала цей вирок з великим вдоволенням».
Свої «весняні бурі» молодості, зокрема і спробу самовбивства, у спогадах згадував і актор Северин Паньківський. На початку 1890-х років він, молодий гімназист, за власним зізнанням вступив в «критичний період» свого життя, спричинений смертю першого кохання. На щастя, С. Паньківському вдалося опанувати ситуацію. Звернувшись до батьків і розказавши їм про свої проблеми, він «сплакав з серця всі болі» і «заспокоївся». Молодечий максималізм на хвилі занепадницьких настроїв часто провокував глибокі екзистенційні пошуки, що, очевидно, не завжди закінчувалися добре. Один з дописувачів до «Діла» у 1901 р. з цього приводу зазначав, що традиційно окреслений «найкращим» вік людини – від 20-ого до 30-ого року життя – це насправді «найгірший час в житті, це пора постійних розчарувань і спадання з гімназіального Олімпу у земське болото».
У 1912 році львівська поліція розслідувала заяву від одного з мешканців міста, купця Станіслава Радловіча, про існування таємної організації, яка пропагувала ідеї самогубства серед молоді. Зі свідчень заявника, жертвою такого товариства став син його сестри – учень четвертого року польської гімназії в Коломиї. Про це свідчив надісланий до дружини Радловіча лист від хлопця, в якому той пророкував свій швидкий «кінець». Розслідуванням справи зайнявся комісар поліції Тауер, який одразу ж виїхав в Коломию, а звідти і до Кракова, де нібито базувалася означена таємна організація. Однак, за браком доказів слідство дійшло висновку, що розповідь хлопця не більше, аніж спроба викликати жалість до себе і уникнути відповідальності за свої погані результати у навчанні.
Загалом же, випадки посягання на власне життя викликали «застрашаючі рефлексії» і ставали однією з причин поширених у цей час моральних панік. Коли вони траплялися на ґрунті нещасливого любовного досвіду, преса часом пробувала аналізувати і радити. Намагаючись якось розрядити ситуацію, одними із ліків на «недугу» любові «Руслан» у 1904 році називав «любов до двох осіб одночасно», або ж «одинокий засіб, що помагає на любов і то кажуть так, що помагає основно, – подружжя».
Іванка ФЕДАШ
Список використаних джерел:
- Новинки. Львів в IV. Кварталї 1902 // Дїло. – 1903. – Ч. 30. 7 (20 лютого). – С. 3.
- Новинки. Передвчасна любов // Руслан. – Ч. 99. – 5 (17) мая. – С. 3.
- Новинки. Любов – то недуга // Руслан. – 1904. – Ч. 55. – 9 (22) марця. – С. 3.
- Podręcznik statystyki Galicyi / Pod red. T. T.8. Lwów, 1908. S. 45.
