Знайомство, “медовий місяць” і співжиття гарвардського професора Юрія Шевельова та Львова – це все припало на роки Другої світової війни. Поміж вогнів, поміж світів, а також передчуваючи наближення фронту, люди тоді об’єднувалися у групки за інтересами, все одно намагалися не просто виживати, а щось творити, відшукувати якісь сенси. Це все, а також штрихи до біографії видатного філолога, як і до біографії Львова, у якому той жив, ми бачимо у спогадах Юрія Шевельова. Гортаючи їх, отримуєш нагода по-іншому подивитися на Львів, а також людей, які тоді у місті проживали.
Вокзал і трамвай. “Діалог” видатного українсько-американського філолога зі Львовом розпочинався і закінчувався вокзалом. Це місце запам’яталося Юрію Шевельову “брудними і непривітними склепіннями”. Ще більше трамваєм, який, попри реалії повсякдення, продвжував курсувати із вокзалу й до вулиці Руської. Останнє видалося вченому особливо дивовижним, адже ні у Харкові, ні в Києві трамваїв, у той час, вже не було на вулицях. Як і транспорту загалом. Війна з’їла усе. Після “мертвих” трамваїв Києва і Харкова, львівський видавався особливо “живим”.
Гуртожиток і “як у казці”. Спочатку, разом із мамою, Юрій Шевельов проживав у гуртожитку на вулиці Снопківській. Хоч кімнати там були малі, лиш з ліжками, столом і стільцями, він був задоволений. Це все, очевидно, призначалося для студентів. Проте останніх у Львові на той момент не було і приміщення використовували для заселення втікачів з інших регіонів. Головно – зі Сходу. До послуг приїжджих був персонал. Людей небагато, але всі відкриті і привітні. До того ж – харчували. Цим усім Юрій Шевельов був аж надто задоволений. Він порівнював ситуацію із умовами у Києві та Харкові, але лиш тут почувався як риба у “ще не зіпсованій воді”. Пізніше, з допомогою друзів, перебрався на постійне місце проживання – вул. Конопціцької, 14. Район йому подобався неймовірно і про все, що було у його розпорядженні, він відгукувався “як у казці”.
Робота. За сприяння друзів, Юрію Шевельову підібрали у Львові і роботу. Він потрапив у комісію, яка працювала над українсько-німецьким правничим словиком. Вчений сам цьому дивувався – тогочасну Німеччину правовою державою назвати складно. Разом з тим, ситуація на фронтах виглядала не найкращою. Не дивлячись на це, німці все одно продовжували виділяти кошти на речі, як ось цей словник. При цьому, свого носа у справи не пхали, а лиш подекуди заходили задля прослуховування звіту про роботу.
Газети і середовище. Світ друкованого слова тогочасного Львова Юрій Шевельов змалював як простір двох газет – “Львівські вісті” і “Краківскі вісті”. Перші він називав пронімецьким виданням. До цього додав, що люди із “почуттям гідності” від нього сторонилися. Друге видання Шевельов характеризував як більш українське і відкрите до співпраці. Водночас, вони також проходили цензуру, а тому про актуальні політичні події не писали. Життя творчої інтелігенції, у його поданні, крутилося довкола “Українського видавництва” з місячником “Наші дні”, а також “Літературно-мистецького клюбу”. Останнім також доводилось рахуватись з цензурою. Проте дещо друкувати вдавалося: Микола Зерова, Тодось Осьмачка, Іван Багряний тощо. Через ці об’єднання галицької інтелігенції Шевельов познайомився або ж здружився із багатьма знаними діячами. До прикладу, з Юрієм Липою, Миколою Шлемкевичем, Святославом Гординським, Юрієм Стефаником і т.д.
Церква. Уже за межами Львова, коли був у Римі, Юрій Шевельов мав нагоду познайомитись із кардиналом Йосипом Сліпим. Учений розумів, що це за людина й характеризував того як “героя фанатичної віри й рідкісної впертости”. Ієрарх на той момент був у поважному віці і науковець, цинічно та холодно, записав, що той “лялька в руках своїх доглядачів”. Проте зовсім по-іншому він відгукувався про митрополита Андрея. Той приймав вченого у себе і цей епізод Шевельво запам’ятав на все життя. Для початку, він пройшов декілька темних кімнат і лиш тоді опинився перед митрополитом. Той не міг ходити, але враження справляв величне. У вченого було відчуття, що для величі священнослужителя, який перед ним, мало і масштабу кімнати довкола, і масштабу українського світу загалом. Персона Шептицького над цим всім. Церковний діяч дуже вразив філолога ерудицією та обізнаністю. Це при тому, що говорили не про релігію, а політику. Найкращим підсумком зустрічі видається наступна фраза Шевельова: “мені здавалося, що понад цим чолом були непомітні для багатьох роги Мойсея, біблійного й Франкового, а ці руки може тримали скижалі Завіту”.
Подорож. Подорожі і будь-які переміщення були практично нереальними. Тому й видавалися ідилією. При цьому, навіть більшою, аніж сам Львів. Поїзди були переповненими, існувала маса обмежень і ще більше запитань про те, куди і чому плануєш їхати. У Юрія Шевельова таких проблем не виникло. У вересні 1943 року його відправили на офіційний відпочинок у Заліщики. Вчений був захоплений цією місцевістю. Він писав, що якщо Львів можна називати ідилією, тоді Заліщики – це “ідилією в квадраті”, “оаза спокою”. Йому подобалося все: верби над водоймами, статуї Ісуса та Богородиці у капличках, “солодке привітання Слава Йсусу” тощо. Також сподобалося і місцеве українське весілля, на яке він потрапив зовсім випадково – у статусі “несподіваного гостя”, який повинен принести щастя.
Описана ідилія дуже подобалась видатному вченому і усе побачене, у Львові та поза ним, мало на Юрія Шевельова дуже великий ефект. Водночас, це все було лиш затишшям перед бурею. На наших територіях йому залишалися лічені дні.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Головко Т. Роздуми про збурку Юрія Шевельова “З історії незакінченої війни” та її автора // День [Електронний ресус]. Режим доступу: http://incognita.day.kyiv.ua/yurij-shevelov-vibrani-praczi.html
- Гулюк Є. Шевельов у Львові. Дозвіл від “німецького НКВД” // Фотографії старого Львова, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/shevel-ov-u-l-vovi-dozvil-vid-nimets-koho-nkvd/
- Гулюк Є. Шевельов у Львові. Від “медового місяця” до химерного сполучення малих деталей // Фотографії старого Львова, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/shevel-ov-u-l-vovi-vid-medovoho-misiatsia-do-khymernoho-spoluchennia-malykh-detaley/
- Шевельов Ю. Я, мені, мене … (і довкруги) Спогади. – Харків-Нью-Йорк, 2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://shron1.chtyvo.org.ua/Sheveliov_Yurii/Ya_mene_mene_i_dovkruhy_Spohady.pdf?fbclid=IwAR322uu5Rvb0WwkHjbvrTGmL8UktdOgZ5NeRSHznHg5R4PknidTuCJHPRIo
