Роман та Марґіта Сельські в спогадах Олександра Кіцери

0
1720
Роман Сельський із дружиною Марґіт Сельською-Райх. Світлина 1970-х рр.
Роман Сельський із дружиною Марґіт Сельською-Райх. Світлина 1970-х рр.

Ми з Оксаною (дружина автора, примітка редактора) час від часу відвідуємо їх могили на Личаківському цвинтарі. І згадуємо, яка це була незвичайна, мальовнича пара. Височезний, чи не двометровий, Роман Сельський, що його, за аналогією з ґенералом де Ґоллем, називали «мон Женераль».

Довгаста голова та виразне, різьблене обличчя, про які Анталь Шерб писав: «Такі голови, лише у лаврових вінках, оздоблюють палітурки старих книг».  Маленька кругленька Марґіта. Вони обоє народилися 1903 року, лише Роман – в Сокалі, а Марґіта – в Коломиї. Марґіта вчилася в Приватній Вільній Академії архітектури Л. Підгорецького, де вперше познайомилася з Романом та Краківській Академії красних мистецтв (1923-1925), в Віденській мистецькій Академії, а потім – в Модерній Академії Фернана Лєже в Парижі. Мешкали на Монмартрі. Марґіта тоді багато малювала і не мала часу на господарство. А мамуня посилала їй кольорові фланелеві стирочки для кухні. Але Марґіта вперто використовувала їх для витирання пензлів. Була членом «Artes» та АНУМу.

Марґіт Сельська прибл. 1917 р.
Марґіт Сельська прибл. 1917 р.

Роман Сельський вчився в Львівській промисловій школі та в майстерні Олекси Новаківського. Далі поїхав до Кракова, де працював в Академії красних мистецтв Казимира Сухульського.  Власне в майстерні Казимира Сухульського,  майбутній маестро Роман Сельський виконав проект килима, що його відібрано для всесвітньої виставки декоративного мистецтва в Парижі. То ж, звичайно,  його подальший шлях веде до Парижа. І там, у Фернана Лєже, Роман знову зустрічається з Марґітою.

В 1939 році Сельські купили легкове авто, проте недовго ним натішилися. Коли почалася польсько – німецька війна, авто реквізовано. За німців Марґіту ув’язнено в янівському концтаборі, з якого вона чудом врятувалася за допомогою друзів. За рік до смерті намалювала свій автопортрет.

Марґіт Сельська
Марґіт Сельська

Від 1947 року Роман Сельський очолював кафедру живопису Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, де пропрацював 27 років. Ще й нині львівські художники вважають за честь називатися учнями професора Сельського.

Коли ми познайомилися, про Францію залишилися лише  спогади. Щоби не забувати мову, час від часу збиралися з Романом Турином і Жінет Максимович та ще  іншими, хто трошки «понюхав» французької мови, щоби повправлятися  в конверсації.

Ми досить часто бували в цьому гостинному домі на вулиці академіка Павлова, де меблі були мальовані матовою сіро-зеленою олійною фарбою, а на стіні цокав великий годинник. Дуже рідко тут відбувалися застілля, хіба що на уродини чи ім’янини. А так – кожен сідав, де йому сподобалося, отримував свою склянку чаю і якусь канапку. Марґіта часто збивалася на польську мову, що, зрештою, нікому не шкодило. Припрошувала: «A może jeszcze herbatki?» Довготелесий «Женераль» напівлежав на канапі поблизу нагрітої печі. І точилися розмови. Ми більше слухали. Пан Роман черпав інформацію з «вражих голосів», з доступної у нас польської преси (це було наше віконце в «залізній завісі»). А  ще інколи приїздили якісь старі знайомі з Польщі, привозили мистецькі журнали, альбоми, проспекти виставок. Всіх, хто бував в цьому домі, об’єднувала неприязнь до існуючого ладу і неприйняття совкової дійсності. Пані Марґіта вміла дуже влучно характеризувати державних та політичних діячів, Брежнєва, наприклад, називала «ten kabotyn z brwiami» (каботин – провінційний актор). Пан Роман, який вільно володів декількома європейськими мовами, так ніколи й не навчився розмовляти по- російськи ( а, може, не хотів навчитися). Жартували, що він знає лише три російські слова: «мравиться» (нравится), «кориченний» (коричневый) і «папафайка» (фуфайка).

Марґіт і Роман Сельські в Дземброні. Світлина з приватного архіву Галини Гронської
Марґіт і Роман Сельські в Дземброні. Світлина з приватного архіву Галини Гронської

В цьому товаристві таки вміли бавитися. При нагоді більших святкувань: ім’янин, уродин, Різдва чи Великодня влаштовувалися товариські ігри з фантами, розігрувалися сценки. Вітольд Монастирський демонстрував, як старий кавалєр пришиває ґудзик, плутаючись в довжелезній нитці. Одним з коронних номерів була сценка з життя: Роман Турин замовляє у старого кравця – єврея пана Праґера парадний костюм, потім ходить на примірки – «проби». Роман Сельський грав роль кравця. Діалог провадився по-польськи, з тим, що «Женераль» вмів чудово наслідувати польську мову містечкових євреїв. Це зовсім не ображало пані Марґіту Сельську, етнічну єврейку, яка реготалася разом з нами.

Роман Сельський в Карпатах. З архіву Карла Звіринського
Роман Сельський в Карпатах. З архіву Карла Звіринського

Отже, розмова між кравцем і «паном Торуньом», як той кравець називав Турина, розпочинався з роздумів про погоду і про бідну пані Сальцю Праґерову: «Ona się nie dośpi, ona się nie doji, i żelazko jej bije do głowy…” Тобто характерне для єврейського варіанту польської мови недоречне додавання «się» («ся») і хибна заміна закінчень спричинювалися, що, замість «не доспить і не доїсть та ще випари від праски викликають у неї біль голови»», виходило «не доспиться і не доїться і праска її б’є по голові». Далі вибирали матеріал і фасон: «Czy to ma bić angielski szik, czy może francuzka lekceważąca niefrasobliwość?» ( «чи то має бути англійський шик, чи, може, французька легковажна безтурботність?»)

Далі йшли проби, тобто, по-сучасному, примірки. «Nie, ty tylko zobacz, Salciu! Ta marynarka spada, jak Niagara («Поглянь, Сальцю, цей піджак спадає, як Ніагара!»).  «Pan Toruń», бо так його величав кравець, несміливо висловлював незадоволення, що перед маринарки, на грудях, однак, дещо нефоремний. На це пан Праґер відповідав, що «jak się naciśnie na ten guzik, to pierś natychmiast wystrzeli («як натиснете на цей ґудзик, груди відразу вистрілять»). Кульмінаційним моментом був вигук пана Праґера, адресований пані Сальці, коли клієнт одягнув штани:  «Popatrz, Salciu! Te spodnie są pełne życia («Поглянь, Сальцю! Ці штани сповнені життя!»). Цю мініатюру, відіграну так майстерно, що всі трималися за животи від реготу, так і називали «Штани, сповнені життя»).

Роман, Маргіта Сельські та Карло Звіринський в Дземброні
Роман, Маргіта Сельські та Карло Звіринський в Дземброні

Згадується присілок Дземброні – Степанське і баба Калина, що знала безліч коломийок, інколи й «сороміцьких», та вчила нас «гуляти коломийку», а до зупи чи борщу додавала вийняту з чайної склянки цитрину, бо чого ж  би то добру марнуватися.

А ще згадуємо дводенне перебування в Космачі, опівнічний похід до хати, в якій колись мешкала відьма. І спільний нічліг в одній кімнаті: хто дóлі на соломі, хто – на ліжку з розтягненими пружинами, а хто на печі. Олесеві Середі відступили бамбетель (лаву-ліжко), вкритий тоненьким матрацом. Коли Олесь вийшов «до вітру», «Женераль» підклав йому під матрац дрова, гострими кантами догори, що спричинило тривале влягання і вмощування на «йоґівському ложі» і регіт всіх присутніх.

Хоча, як ми вже згадували,«вуйцьо Турин» був у тридцятих роках кінооператором, проте, через розсіяність, не міг справитися з модерною, як на той час, кінокамерою «Нева». У відповідальний момент він забував то зняти накривку об’єктива, то встановити діафрагму, то накрутити пружину. Чим більше консультантів залучалося до регулювання камери, тим гірше було для неї. Ми так і не побачили ні одного фільму, знятого «вуйцьом» в Карпатах.

Роман Юліанович Сельський
Роман Юліанович Сельський

Щонеділі панство Сельські відправлялися у якусь мандрівку околицями Львова, брали зі собою всіх бажаючих, включно з молоддю. Одної суботи, на прийнятті у Аріядни Труш, ми домовилися наступного дня піти Лисиницьким лісом на Чортову Скелю, а потім – до Винник. Вранці небо затягнуло і почався дрібний дощ. Усе ж таки, я, на всякий випадок, прийшов на кінцеву зупинку «двійки». Колоритна пара таки прийшла – пан Роман у спортових черевиках, Марґіта на високих «обцасах», але зі спортовою торбою. Прийшли і діти пані Віри. Всі інші налякалися дощу. Пан Роман не сумнівався в тому, що йти таки треба. І ми пішли. З Винниківської пошти ми, мокрі, але веселі, надіслали всім «дезертирам» телеграми з «вітаннями зі сонячних Винник». Бували ми разом і в горах, зокрема в Розлучі. А в зимовий час відпочивалди разом у віллі пані Площанської в Косові. «Женераль» дуже собі вподобав нашого сина Олеся і називав його не інакше, як «Принцом». Можливо, мав на увазі «Маленького Принца» Антуана де Сент-Екзюпері. Пан Роман був добрим лещетарем, їздив обережно, але вміло і технічно, був чудовим провідником сніжними Карпатами. Колись на День Ангела  я написав панові Романові віршовані вітання-побажання в стилі коломийки, де назвав його «зацним паном Романом, ватажком Карпатських лещетарів (пан Роман таки належав перед війною до Карпатського Лещетарського Клубу), лицарем Карпатських гір і полонин та Великим Чарівником пензля і фарб».

Марґіт Сельська
Марґіт Сельська

Я запам’ятав лише декілька  з тих коломийок – побажань, а копії цього, з дозволу сказати, «архитвору не залишив:

На високій полонині
Заграла трембіта,
Най живе нам наш ватажко
Та многая літа!
Най тримая пензель моцно,
Най фарби чарують,
Най в коморі його нарти
За ним не банують.

Най малює малюванки,
Ружні візерунки,
Най вживає пива, меди,
Розмаїті трунки.

Най до нього много років
Ходять люди в гості,
Най ся його не чіпають
Гарячка ні млості.

Най го вічно святий Роман
Сокотить, нівроку,
Щоби біда не підкралась
Ні ззаду, ні збоку…

Зараз з ностальгією оглядаємо зняті з ним аматорські фільми, особливо – кадри, де довжелезний «Женераль» їде з маленьким «Принцем» на саночках. Оглядаємо листівки намальовані Романом Сельським в єдиному примірнику, які ми отримували на різні свята. Нашу вітальню прикрашає великий карпатський пейзаж Романа Сельського, а ще – натюрморт і портрет Корпанюка пензля пані Марґіти… Інколи, мандруючи Прикарпаттям і спостерігаючи якесь фантастичне нагромадження будяків, викорчованих пнів, каміння, думаємо: «Це б таки конче намалював Роман Сельський»…

Роман і Марґіт Сельські з друзями, крайній справа, ймовірно, Роман Турин, 1930-ті рр. (із альбому «Роман Сельський» (К., 2006)
Роман і Марґіт Сельські з друзями, крайній справа, ймовірно, Роман Турин, 1930-ті рр. (із альбому «Роман Сельський» (К., 2006)

Пані Марґіта померла 3 лютого 1980 року. А навесні відбулася її посмертна виставка. Я саме приїхав з курсів підвищення кваліфікації, що відбувалися в Ленінграді. Звичайно ж, увесь вільний час проводив в Ермітажі, переважно – в залах імпресіоністів – вчителів Маргіти та Романа Сельських. Як на злість, в день відкриття виставки мене викликали до Луцька на консультацію. Щоби потрапити на відкриття, я таки наполіг на тому, щоби санітарна авіація відправила мене до Львова літаком. Тож мене підсадили до вантажного «Ан-2», як єдиного пасажира. Я примостився на пакунках з газетами та іншими друками, витягнув одну з газет і на її полях написав вірш «Пам’яті Марґіти Сельської». На відкриття я таки встиг. Під час промов мистецтвознавців я інкоґніто переписав з чорновика цього вірша і залишив його без підпису. А потім – забув про нього. Аж одного разу Ярослав Коваль показав мені картку, переписану його письмом і сказав: «Прочитайте, хтось із львівських поетів написав про Марґіту в книзі відгуків». І я впізнав те, що писав в літаку на загубленій газеті. Мій текст таки знайшов мене. Ось він. Не судіть строго, бо ж я, насправді, зовсім  не поет. Хоча, по секрету,  висока оцінка таки дещо полоскотала моє самолюбство.

Марґіті Сельській

Де взяти кольорів стобарвних і живих
Для трав і квітів весняних…

Олександр Олесь

На полонинах – скошена трава,
В Карпатах літо…і в Парижі  літо.
Який пленер! Шумує голова,
А Вас нема, немає Вас, Марґіто…

На полотні – нескінчений мазок,
І запах фарби  носиться в повітрі,
Втомився пензель. Голос ваш замовк
І потемніли плями на палітрі.

Недавно я на Невських берегах,
Вклонився вашим вчителям з-над Сени:
Я бачив Вас в Ван Ґоґових мазках,
Я вас вгадав у контурах Ґоґена.

Я бачив Вас у строгості Лєже
І в ніжності портретів Ренуара
І парижанка з образу Марке
Щось нишком про Марґіту прошептала.

Ви вчились в них, та щедрий дар таланту
На нашому Ви склали вівтарі.
Ви малювали не французьких франтів,
А майстра у крисані й киптарі.

Душевна щедрість, добра  мудрість літ
З’єднались у симфонію єдину,
Під вашим пензлем наш чарівний світ
Кристалізуючись, лягає на площину.

Гуцульська хата, тінь карпатських  скель,
Дзвіночки круторогої  маржини,
Гуцулка, ґраціозно, мов ґазель,
Задумана, схилилась на ворини.

Вечірна синь, зубата тінь ялин,
Палюче сонце і рибальські сіті,
Безсмертники, засушений полин,
На винограднику – селянки працьовиті.

Ви чуєте!? За Вами тужить Львів,
Так хочеться почути ваше слово…
І Ви прийшли – у сяйві кольорів.
Ви мовите до нас – квітчасто, кольорово.

Та ні, не так…Це я до Вас прийшов,
Ви вийдете, щоб гостя привітати.
А потім – потім скажете Ви знов:
«A może Pan napije się herbaty?»

Парує чай і тепло гріє піч,
В мальованому кріслі так затишно…
Крізь вікна входить чорна кицька – ніч,
Старий годинник цокає неспішно.

«Колись» і «зараз» у одне сплелись,
Минуле і теперішнє – єдине,
Я перед Вами низько, як колись,
Схиляю сиву голову, Майстрине!.

Роман Сельський одружився ще раз. Але тоді цей дім втратив для нас свій неповторний чар. Бо не було вже пані Марґіти.

 Олександр КІЦЕРА

Залиште відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.