По-перше – без драматизму; по-друге – тут і зараз; по-третє – зробити день світлішим для інших, – Дмитро Наумець

0
234
Вистава ''Декамерон'' (актори Богдан Грицяк, Дмитро Наумець)
Вистава ''Декамерон'' (актори Богдан Грицяк, Дмитро Наумець)

Актор-філософ та людина оптиміст, яка  завжди надихає інших і отримує сама від цього позитив і натхнення. Освіту отримав у період 2012-2017 рр. у Львівському національному університеті імені Івана Франка, за спеціальністю актор театру та кіно (курс Олега Стефана). Член Національної спілки театральних діячів України. Крім цього Дмитро Наумець пише вірші та активно організовує літературні вечори та різні тренінги.

Акторами народжуються чи стають? А як Ви стали актором?

– Я думаю, що є в людині якась іскра. Мені дуже близькі думки Григорія Сковороди, що «всяка праця благословенна». Але щастя у житті, за Сковородою, тісно пов’язане зі «сродною працею». Шлях людини –самопізнання. Тобто, пізнання своїх природних здібностей, даровані кожній людині Богом. Я довго не міг знайти відправної крапки. Після закінчення 9-го класу вирішив стати електриком. В училищі я вів концерти, студентські вечори. Ще в дитинстві я любив «грати» якісь сценки для друзів. Мій прадід був лікарем. В лікарні він організовував театральне дозвілля та сам у ньому приймав участь. Його так само звали Дмитро. Отже, вже на другому курсі я зрозумів, що хочу стати актором. Поїхав вступати до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, але не вийшло. Вирішив перевірити себе ще раз і через рік вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка. Пройшовши творчий конкурс, подумав, що вже в професії. Пізніше зрозумів що акторська професія набагато складніша.

– Без чого Ви не починаєте роботу над роллю?

– Перш за все, я повинен зрозуміти чим «дихає» мій персонаж. Читаю багато матеріалу стосовно п’єси, автора, щоб знайти «зерно» ролі, яку я буду втілювати. Мені важливо зрозуміти суть матеріалу.

Дмитро Наумець
Дмитро Наумець

– Чи є роль, за яку соромно? І та, якою пишаєтеся?

– Соромно було на першому курсі. Ми працювали над давньо-грецькою трагедією. Це були  сценки з трагедії Евріпіда «Медея». Мені здавалося, що я не зміг розкрити тонкощі характеру афінського царя, який мріяв про своїх дітей. Якою я пишаюся? Я б інакше поставив питання – важливість ролі. Для мене важлива кожна роль, бо це великий досвід і кожний раз новий. Чи це казка для дітей, чи трагедія, я не маю права халтурити. Завжди маю бути готовим грати для будь-якого глядача.

– Чи маєте свої «табу» на сцені? (не граю голим, не вдягаю зелені шкарпетки, не вдягаю капелюхів, тощо).

– Ні, не маю. Навіть до оголеності на сцені ставлюсь спокійно, коли це виправдано. Розумію, що це шокує. Якщо це естетично поставлено, глядач зрозуміє таку необхідність.

– Як Ви ставитеся до вживання нецензурної лексики в буденному та мистецькому житті?

– Як кажуть, «з пісні слів не викинеш». Питання, для чого автор використовує мат у п’єсі, а режисер – на сцені? Знову ж таки – це питання смаку. Треба знати міру. Мені дуже сумно і дивно як глядач сприймає нецензурну лексику. Він, по факту, чує зі сцени «мат» і не задумується для чого саме так сказано.

Вистава ”Люди” (Йозеф – Андрій Кравчук, Яромір – Дмитро Наумець) – фото Роман Яремин
Вистава ”Люди” (Йозеф – Андрій Кравчук, Яромір – Дмитро Наумець) – фото Роман Яремин

– Чи маєте якийсь свій ритуал перед виходом на сцену?

– Чищу зуби, мию ноги – хочеться на сцені відчувати себе чистим, як фізично, так і в думках. Для мене важливо до початку вистави побути в тиші, щоб налаштуватися на процес. Я би назвав це тишою очікування. В кінці вистави – це тиша простору, в якому аналізуєш свою роботу. Це відчуття радощі або невдоволення собою, Мої вистави – це моє життя

– Якби Ваше життя було фільмом як би він називався? З яким персонажем фільму/серіалу ти себе асоціюєш?

– Мене порівнюють з американським актором-комедіантом Заком Галіфіанакісом, що зіграв Алана Гарнера у фільмі «Похмілля в Вегасі». Я себе асоціюю з образом Сарафанова в п’єсі О. Вампілова «Старший син». Мені близькі його доброта, життєлюбність, ставлення до людей, зрозумілість, вміння прощати. Цього персонажа точно втілив у кіно Є. Леонов. А назвав би фільм про своє життя – «Прагнення». Бо моє життя – це прагнення творити, любити, надихати інших.

– Від кого і від чого черпаєте натхнення?

– Надихати інших людей. Мої слова, дії, тренінги, що позитивно впливають на людей – страшенно мене самого надихають. Того року вестиму акторський тренінг, вже набрав курс. Надихають мої колеги. Черпаю натхнення від своєї дівчини. Вона художниця. Я бачу як вона захоплена тим, що робить – це велике натхнення. Вона сама для мене велике натхнення, бо завжди поруч. Це та людина, що завжди підтримує. Я зробив своєрідне відкриття: між нами склався той безперервний потік, від якого ми постійно черпаєм натхнення.

Дмитро Наумець
Дмитро Наумець

– Як Ви проводите свій вільний час?

– Якщо маю більше двох днів, їду додому, до батьків. Подобається щось робити своїми руками. В мене є мопед, планую пошити чохол на друге сидіння для своєї дівчини, з якою теж проводжу своє дозвілля. Ходимо в кіно. Віддаю перевагу фільмам, у яких є символи  і такі посилання треба розшифрувати. Один з таких фільмів – «Бал» італійського режисера Еттора Скола. Особливу увагу звертаю на роботу режисера та акторів. Люблю поезію та сам пробую писати вірші.

– Яке майбутнє чекає на театр у зв’язку з останніми інноваціями? Чому театр має вижити в час невпинних технологічних інновацій?

– А що це таке – театр? Це питання я почув від О. Стефана, який зупинив репетицію і чекав на нашу відповідь. Актори почали називати теоретичні визначення. Він зупинив нас і сказав: «Театр – це те, що відбувається з людиною». Важливе слово – людина. Все, що стосується людяності, співпереживання не перестане бути актуальним і важливим і триватиме, поки ми будемо залишатися людьми. Які б технологічні інновації не використовувались у майбутньому, театр має бути зрозумілим і відкритим, ні в якому випадку попсовим. Це має бути сучасний діалог з глядачем. Театр має мати свого глядача та знаходити з ним контакт.

Дмитро Наумець
Дмитро Наумець

– Розкажіть історію з театрального закулісся, яка викликає радість від роботи в театрі.

– Це був 4 курс. Виставу «Декамерон» перенесли на велику сцену театру ім. Лесі Українки. Мій персонаж за виставу тричі різко з’являвся з оркестрової ями. При цьому текст вимовлявся дуже гучно. Якось, при першій такій появі, дівчина з першого ряду страшенно злякалась. З наступною появою  я віддав дівчині цукерку, заздалегідь приготовану.

– І на останок, Ваше життєве кредо.

– По-перше – без драматизму; по-друге – тут і зараз; по-третє – зробити день світлішим для інших.

 Денис ГУГНИН
театрознавець

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.