“Підземний Львів” Миколи Голубця на сторінках часопису “Діло” 1927 р. (закінчення)

2093
Панорама Львова, 1775
Панорама Львова, 1775

Сьогодні завершуємо знайомство читачів Фотографій Старого Львова із статтею Миколи Голубця “Підземний Львів”, що була опублікована у кількох номерах часопису “Діло” за травень 1927 року. Нагадаємо, що першу частину статті можна прочитати тут, другу – тут, третю – тут, а четверту – тут.

Текст статті подаємо подаємо оригінальним.

Церква Різдва Богородиці. Реконструкція Ігора Качора
Церква Різдва Богородиці. Реконструкція Ігора Качора

Підземний Львів.

МИКОЛА ГОЛУБЕЦЬ.

(Слідами зрівняних з землею церков старого Львова)

(Докінчення.)

До пізніших церков, яких не занотували середньовічні хроніки, належить Преображенська або Спаська, яка стояла в бік від давн. вул. Широкої (нин. Городецької) на нин. Болоню «за камяним мостом». Вперше згадується в 30-их рр. XVI віку і як найбідніша з передміських парохій простояла ледви до 2 половини XVIII в. В 1774. р. була вона вже в цілковитій руїні а її скромні маєтности приділені до пятницької церкви. Саму церкву, що була не така знищена як опущена, продано до села Мокротина, де вона простояла ще мало не століття.

Десь у перших роках XVI в. повстала на південному склоні пізнійшого «Кайзервальду», при кінцевому вилеті нин. вулиці Генінґа, вбога і нічим незамитна церковця Чесного Хреста. З її історії знаємо покищо стільки, що при церкві не було формального брацтва, що пожертви прихожан на «потребу ґвалтовную» були мінімальні, та що чесно-хрестські парохи не грішили тверезістю, коли до неї мусів їх закликати канонічний візитатор. Була це одна з периферійних парохій, злиденна і не приманююча ані духовників, а тим менше увагу істориків. Колиж в 1786 р. нашу церковцю скасовано, то частину її кладовища замінено на міський смітник а частину на пісківню. Ще в 60-их рр. м. в. добувано відтіля разом з піском кістки та напів-спорохнавілі домовини чесно-хрестських парохіян.

Колиж в 1925 р. личаківські українці забажали звеличати місце колишньої церкви хрестом, то маґістрат не дав на це дозволу…

В 1630 р. затверджено привілеями парохію Різдва Богородиці, поміж Тарнавкою і Болоням, на периферії жовківського передмістя. В 1710 р. поставлено нову церкву, як і її попередниця, деревляну; при недостачі ґрунтів і надань удержували парохіяни свою церкву «власним промислом». Під час касаційної завірюхи, Зборово-Тарнавська церква впала одною з перших а її ерекціональний ґрунт перейшов у руки якогось Венямина Шнайдра.

Церква Св. Івана Богослова. Реконструкція Ігора Качора
Церква Св. Івана Богослова. Реконструкція Ігора Качора

До істнуючих у Львові від давен давніх двох василіянських монастирів св. Юрія і св. Онуфрія, прибули в половині XVII в. два нові один св. Івана Богослова мужеський, а другий Введенія – жіночий.

Осново-положником Івано-Богословського монастиря був бездітний міщанин Семен Содома, який придбаний під Високим Замком фільварок – там де нині заведення Кісельки – призначив під будову монастиря. Екзекуцію своєї останньої волі доручив богоугодний Содома микулинському пресбітерові і в той час львівському намісникові о. Семенові Шимковичеві. Кілька літ по завіщані стояв уже на ґрунті деревляний монастир і церква. Одначе вже в 1648 р. оборонці Львова, лякаючись Хмельницького, підпалили монастир, так, що властиве життя й розвиток монастиря почалися щойно по Хмельничині. Монастир поширює свої маєтности, а між своїх ктиторів вписує панів Сатировських та Папарів, від яких до нині зветься закинуте під Підзамчем кладовище «Папарівкою». В 1674 р. виєднав собі монастир привілей Яна ІІІ на нову будівлю, в слід за чим виросли під замком – мурований монастир і такаж церква, одинока з загинувших на передмістю, що не була деревляною.

Могила на Папарівці під Високим замком, 1930 р.
Могила на Папарівці під Високим замком, 1930 р.

На основі списаного в 1769 р. інвентаря монастирських маєтностей можемо ясно уявити собі не тільки матеріяльний стан обителі, але те, що для нас найцікавіше – вигляд монастирської церкви. А була вона, як сказано, мурована з тесаного каменя, мала хрещате заложення, одноповерху дзвіницю над бабинцем, на якій була м. і. горішня ка плиця св. Антонія й Теодозія Печерських. В церкву вело двоє дверей – з заходу й півдня, а вся вона була рясно освічена широкими, закратованими вікнами. У фундаментах були гробниці…

Був це зразковий тип хрещатих, атоно молдавських церков, будівля обчислена на століття, дарма, що їй судився такий короткий вік…

Монастир скасовано а церкву знесено дотла разом з гробницями, в яких спочили ніби на «вічний» сон, ціла ґенерація Папарів, сеніор Ставропіґії Степан Несторович Красовський, друкар Михайло Сльозка, київський намісник Антін Радивилівський і богато богато інших…

Вид на бровар Кисельки. Фото Ю. Едера1860-1870-х рр.

На місці св. іванського монастиря стоїть нині водолічниче заведення Кісельки, а в його сусідстві доживає свого злиденного віку помонастирське кладовище «Папарівка». Камінь з церкви закупили жиди і поставили собі дві камениці на Старім Ринку…

При вулиці Бальоновій, проти саду пятницької церкви, серед пустого, нині касарняного подвіря стоїть невеличкий одноповерхий будинок з колюмнадою на фасаді. Є це колишній монастир Василіянок, під який поклав угольний камінь Петро Білавський в 1781 р. Проти нього стала колись деревляна церковця Введенія Богородиці у Храм.

Церква Введення на Підзамче. Реконструкція Ігора Качора.
Церква Введення в храм Богородиці. Реконструкція Ігора Качора.

Історія цього «Папарського» монастиря сягає в глибину XVI в. Опікувалися ним Корнякти, молдавські воєводи, львівські владики, але даремні були їхні зусилля. В 1784 р. розігнано черниць, дарма, що вони вдержували себе, монастир і церкву з праці рук, випікаючи проскурки та виливаючи богослужебні свічки. Церковну обстанову (вівтарі) продано до Мацошина в Жовківщині, а ерекціональний ґрунт, разом з новим монастирським будинком обернуто на казарму.

Поза межами міста опинилися на решті церкви Покровська в Голоську і Вознесенська в Знесінні, що як істнуючі, висовуються поза рямки нашого огляду.

Рисунок старої церкви, опублікований А. Вольфскроном 1858 р.
Рисунок старої церкви на Знесінні, опублікований А. Вольфскроном 1858 р.

*

Наскільки це було можливе в побіжному рефераті, ми торкнулися дорогих, хоча затираних і профанованих слідів нашого минулого. Хотілося звернути увагу львівських українців, щоб вони обережніше ходили по вулицях нашого-ненашого Львова. Бо там на зажидівленій площі св. Федора, під 11 ч. Замарстинівської вулиці, на перехрестю вулиць Панської і Баторія, на далекому Болоню, на пісках Кайзервальду, на Зборівщині, в кітловині ставку на Бальоновій вулиці проти ІІятниць, там… без хреста спочиває наше Минуле…

Львів. 3 квітня 1927.

Джерело: “Діло” №117 від 28 травня 1927 р.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.