“Підземний Львів” Миколи Голубця на сторінках часопису “Діло” 1927 р. (частина друга)

3069
Панорама Львова 1772 р. гравюра Франсуа Пернера
Панорама Львова 1772 р. гравюра Франсуа Пернера

Продовжуємо знайомство читачів Фотографій Старого Львова із статтею Миколи Голубця “Підземний Львів”, що була опублікована у кількох номерах часопису “Діло” за травень 1927 року. Першу частину статті можна прочитати тут.

Текст статті подаємо подаємо оригінальним.

Й. Свобода. Латинська катедра
Й. Свобода. Латинська катедра

Підземний Львів

(слідами зрівнаних з землею церков старого Львова)

ІІІ.

Згаданий в псевдо-грамоті кн. Льва Даниловича монастир св. Михайла Архистратига, про який поза тим не маємо ніяких відомостей, мав по припущенням А. Петрушевича стояти десь над Полтвою, на території нинішнього жовківського передмістя.

З нинішньою латинською катедрою, під яку поклав угольний камінь король Казимир, звязана лєґенда, що вона основана на місці Успенської православної церкви. Закріпив цю традицію хроніст св. юрського монастиря у XVIII в. а відтак розвинув о. Ходиніцький в своїй Історії Львова, покликуючись між іншим на ерекційний документ латинської катедри.

Коли Успенська церква була одною з перших «ревіндикованих» поляками церков, то не була вона останньою, бо в 1370 р. забрав в українців церкву Чесного Хреста князь Володислав Опольський і віддав Францісканам. Стояла вона на місці нинішньої школи їм. Міцкевича при вул. Рутовського і зразу була замінена на кляштор а за австрійських часів на театр.

Згідно з місцевою традицією, яку в 1615 р. закріпив латинський хроніст Піравський, на місці нинішнього домініканського костела мала стояти василіянська ц. св. Івана з чудотворною іконою Богородиці, що донині пишається в головнім вівтарі домініканського костела.

Костел Св. Івана Хрестителя, поч. ХХ ст.
Костел Св. Івана Хрестителя, поч. ХХ ст.

Такжеж первісно українським мав бути, по словам хроністів XVII в. нинішній костелик св. Івана, який кількакратно переходив з василіянських у домініканські руки. Фатально перероблений стоїть він на теперішнім старім ринку, біля поступової синаґоґи, донині. Згадуваної кількакратно в середньо вічних актах ц. св. Трійці не вдалося нам покищо відшукати.

Скромний заложенням і своїми шпитальними цілями був оснований около 1591 р. монастир св. Катерини, який протрівав до 1744 року. Істнував він при св. Онуфрейському монастирі. Свого рода експозитурою св. Онуфрівського монастиря був Успенський монастир при братській церкві, що проістнував від 1634 року до 1750-их років. Нарешті останнім з поменших був приватний монастирець, оснований в 30-их р. XVII в. Кандидою Ланґішівною, який мабуть не пережив своєї основиці. На цьому місці не згадуємо неістнуючих уже більше каплиць, побудованих владикою Шумлянським при первісній церкві св. Юра – формально ввійшли вони в корпус нової катедри і як такі істнують до нині.

Монастир св. Онуфрія у Львові
Монастир св. Онуфрія у Львові

ІV.

Одною з найзамітніших церков старого Львова, стертих з лиця землі, була без сумніву церков св. Федора, що стояла більш менш по середині нинішньої площі тоїж назви, над Полтвою. За пятницьке попівство продали наші недавні предки прадідівське цвинтарише на якого середині, мов на глум поставлено публичний кльозет для вигоди ярмаркуючих на площі жидків.

А тимчасом коли не св. Федорівська церква то бодай слід по ній заслуговував кращої долі. В стародавніх львівських актах згадується вона одною з перших і найвизначніших. Довгий час конкурували черці федорівці з неменш завзятими Микулинцями, поки їм привілей Жигмонта з 1544 р. не розмежував сфери впливів і суверенности. В 1547 р. Федорівська церква була не тільки крилошанською, але й намісницькою. Славне федорівське брацтво, затверджене владикою Балабаном (1589), було довгі десятиліття підпорою міської Ставропігії там, де в гру входили справи «річипосполитої руської», для добра загального вміли федорівці побороти анімозії, яких ніколи не бракло поміж гордими панами-міщанами і не так то вже заможними «личками»-передміщанами. Там одначе, куди всенародна дисципліна й відповідальність не сягали, там федорівці були собою. В боротьбі успенського брацтва з владикою, федорівці, разом з загалом передміщан, станули по стороні єпископського авторитету. Коли одначе в 90-их роках XVI в. Ставропіґія вдарила на трівогу, коли зажадала від передміщан не тільки їх підписів на петиціях, але їхніх грошей а навіть безпеченства здоровля і життя, то федорівці були першими в рядах. На брацьких засіданнях під ставропіґійськими аркадами, бачимо тих самих Корунків і Мисовичів, на яких недавно стягла лютуюча Ставропіґія митрополичу анатему.

Образ Св. Федора, 2016 р.
Образ Св. Федора, 2016 р.

І тут вони, не памятаючи собі старих ураз, от всего братства під сумлінням своїм деклярували стояти «єдин при єдном аж до скончанія справи». А до того «скончанія справи» було розмірно далеко, бо… повні два століття.

Правда, озброєний від стіп до голови противник не лякався анатем ані гніву божого, ще менше вражіння робили на нього королівські декрети, а фізичної сили не було. Була одначе одна “ахилева пята” в противника наших прадідів. Він любив гроші; це знали і використали пп. братчики.

«Набивайте як найбольшей можете, складайте, жебріте, а шліть на окуп», репетували вислані до Варшави братські депутати. Бо там у Варшаві «без стиду цінять правду, штося листом звіряти не годит»… Пан інстиґатор обітниці ста червоних конечно ся упоминаєть, пан Святовський таляров осмдесять, а іним для недостатку єще не обіцяли єсмо, хоч видим іж нужна єсть потреба… Викупіть самі себе, потомство, жени і діти і приятелі свої з тої египетскої неволі!»

Ґвалтували депутати а міщани і передміщани витрясали з себе останки.

Площа Св. Теодора, 2016 р.
Площа Св. Теодора, 2016 р. (площа, де колись розташовувалась церква Св. Теодора)

Федорівські сафяники, слюсарі, кравці, стрільники, гарбарі, кушнірі, теслі, войлочники та лучники, що мешкали у власних домах, стягли тоді велитенську суму 150 золотих, при чому деякі складали по 15 а навіть по 20 золотих! Комірники доложили до двох сотень, а кожен давав більше як міг! Правда в тій здисциплінованій, натхненій найвищими ідеалами громаді, не все обходилося без скреготів; але що вони були рідкі то як такі переходили на сторінки братських аналів.

(Продовження буде)

Джерело: “Діло” №111 від 21 травня 1927 р.

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.