Заслужених та недоторканих не існує і не повинно бути! Про це знали давні греки, які через практику остракізму могли позбавити громадянства міста та вигнати геть видатних в минулому діячів, знали про це і жителі давнього Львова, які вказували на двері навіть найбагатшим міщанам, щедрим меценатам і фундаторам. Подібна практика є крайнє необхідною – в суспільстві повинні бути механізми критики та рефлексії, які будуть позбавляти його нечистот на кшталт лораків, потапів і поваліїв. Героя наступної історії суцільно негативним назвати важко, адже він прислужився Львову багатьма корисними справами. Тим не менше, сталось так, що і він потрапив до списку “неблагонадійних”.
![Знатний і багатий патрицій Мартін Кампіан, якого було вигнано зі Львова. Фото з http://photo-lviv.in.ua](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/42-1.jpg?resize=696%2C738)
За своє життя Андрію Скульському (Скольському) вдалося досягнути досить багато як для однієї людини. Він надрукував цілий ряд книг, писав і видавав авторські твори та відносно багато подорожував. Андрій Скольський, який імовірно є корінним львів’янином, досить плідно попрацював на благо рідного міста, прославляючи його своїми виданнями, але наприкінці життя усі його зусилля було нівельовано, вони виявились забутими, адже коли стріляють гармати, музи мовчать.
![Господар Матей Басараб з сином та дружиною. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/Matei_basarab.jpg?resize=696%2C541)
Андрій Скольський народився наприкінці XVI століття, імовірно саме у Львові. Він навчався у школі Львівського Успенського братства, а після закінчення навчання зайнявся книгодрукуванням. На початках з власною друкарнею мандрував по Молдавії, але чужий хліб, видно, не дуже смакував і у 1628 році він повернувся до Львова. Якийсь час працював у друкарні львівського братства (1630 – 1633 роки), після чого знову подався в мандри. Період від 1635 до 1637 Андрій Скольський провів на Волощині, працюючи у друкарні її господаря Матея Басараба. По тому знову був Львів і співпраця з видатним і знаним львівським друкарем Михайлом Сльозкою.
![Успенська церква у Львові, до комплексу якої в минулому входила і друкарня. Фото з http://ua.igotoworld.com](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/4676_800x600_dormition-church.jpg?resize=696%2C464)
У 1643 – 1646 роках Скольський продовжив працю у друкарні, яка належала львівському єпископу Арсенію (Желиборському). Андрію Скольському випала честь навіть бути її керівником. Але і на цій посаді наш непосидющий герой довго не всидів і перебрався до Унева. Друкував книги там, а тоді ще якийсь час ніби навіть в Києві. Біля 1647 року він володів власною друкарнею, де видав “Азбуку…”, тобто буквар. На той час мав зіпсовані відносини з представниками львівського братства, властиво його верхівкою. Під впливом цього, був змушений припинити видавничу діяльність, хоч остаточно від неї і не відійшов. У 1648 році Скольський звинуватив керівництво Львівської ставропігії у використанні 30000 тисяч злотих з каси братства. Вони, на його думку, впустили ці кошти, отримані головно з роботи друкарні, на власні потреби, пов’язані з торгівлею і підприємницькою діяльністю. Ще друкар часто жалівся на монополію у книгодрукуванні та неякісну продукцію друкарні братства, яка містить шкідливі ідеї.
![Герб Желиборських. Фото з http://photo-lviv.in.ua](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/POL_COA_Prus_II.svg_-643x900.png?resize=643%2C900)
Самого Скольського також неодноразово звинувачували. Ще у 1639 році до нього були претензії, що він друкує книги, але не платить з цього податок. Тоді йому на якийсь час навіть заборонили друкувати під власним іменем. Мав він суперечку і зі своїм колишнім колегою – Михайлом Сльозкою. Останній апелював до права Скольського видавати згадану вище “Азбуку…”. Сльозка посилався на порушення Скольським привілею, який йому видав Владислав IV – про заборону передруку протягом 20 років книг, які видав Сльозка.
![Заставка "Тріодіону" Сльозки. Фото з http://photo-lviv.in.ua](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/slozka5.jpg?resize=696%2C318)
Схоже на те, що між обома друкарями, як і між Скольським та львівським братством був тривалий та затяжний конфлікт. Не виключено, що ця ситуація відбилась і на майбутньому Андрія Скольського. У 1651 році на нього впала підозра у таємних контактах з козаками, ніби він збирає інформацію для розвідки Хмельницького. Доказом цього мав слугувати перехоплений лист до Скольського, відправлений невідомим адресатом з Унева. 13 червня 1651 року вийшов наказ короля про арешт Скольського. Коли справа набула розголосу, Скольського у Львові вже не було. На його нещастя, він жив не в сучасній Україні, де можна здійснювати злочини, сідати на літак і тікати, а в Речі Посполитій. У районі Сокаля друкаря зловили. Відтак, для нього почала вимальовуватись перспектива дуже невтішного майбутнього – з публічною стратою та тортурами, які їй передуватимуть.
![Гетьман Богдан Хмельницький. Фото з forum.violity.com](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/39102_1318160598-603x900.jpg?resize=603%2C900)
Зі Скольським “спілкувались” королівський представник Високовський та військовий слідчий Тиннер. За мову спілкування обрали тортури з розтягуванням і припіканням. Скольський волів мовчати і мужньо пережив усі випробування. Він мовчав, коли його “запитували” вперше, нічого не сказав і коли питання “поставили” через 20 днів вдруге. Муки і тортури Скольський перетерпів, або ж дійсно не мав що сказати. Про останні миті життя друкаря Андрія Скольського говорити важко. За одними даними, він помер у 1651 році – його стратили після тортур. За іншими, друкаря випустили на волю, оскільки він мужньо переніс тортури і нічого не сказав. Таким чином, Скольський отримав волю, прожив десь до 1655 року, але його існування були “прикрашене” фізичними каліцтвами, набутими внаслідок тортур, а також самотністю.
![Григорій Богослов. Фото з https://uk.wikipedia.org](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/Sv_Gr_Bogoslov_Simonopetra_kr18v.jpg?resize=696%2C874)
Крім друкарської практики, Андрій Скольський займався літературою. Він був автором і співавтором передмов до літургійних книг. У 1630 році видав власноруч написані діалоги “Вірші з трагедій “Христос Пасхон” Григорія Богослова”. В творі, який є переробкою візантійського тексту, автор працює над утвердженням традиційних християнських моральних норм. Цю працю інколи називають однією з перших українських драм. Один з віршів цього тексту присвячено Мирону Брнавському-Могилі. Скольський дякує йому за підтримку церков, зокрема Успенської у Львові. Особа Скольського – це, звичайно ж, не рівень Федорова чи того ж Сльозки, але також важлива і невід’ємна складова картини під назвою “українське книгодрукування”.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Ісаєвич Я. Д. Скольський (Скульський) Андрій / Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://corp.nbuv.gov.ua/cgi-bin/eiu/history.exe
- Скульський А. Вірші з трагедії “Христос пасхон” Григорія Богослова / Літопис [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/ukrpoetry/anto55.htm
- Клименко О. Перші друковані кириличні букварі та їх вплив на становлення і формування навчальної книги в Україні // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство. – Львів, 2006. – Вип. 1. – С. 41 – 54.
- Козицький А. М., Білостоцький С. М. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001. – С. 162 – 163.
- Łozyński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI – XVIII wieku. – Lwów, 1890. – S. 255 – 259.