23 грудня у Копальні кави, за адресою пл. Ринок, 10, відбувся виступ гурту «Cherry Band». «Теплий концерт у зимові дні» був задуманий, аби підбадьорити львів’ян та гостей міста.
«Cherry Band» – це етногурт зі Львова, який експериментує у стилях folk, pop folk, indie folk та ін. У складі колективу поєднані акустичні та електронні інструменти. У репертуарі колективу народні твори у власному опрацюванні (лемківські пісні, гаївки, колядки, щедрівки, народні пісні Західної України) та власні пісні на народні слова.
Гурт, окрім голосів, використовує у виконанні бандуру, перкусію, бас та клавіші. Один з основних інструментів – це бандура. Музиканти відзначають, що цей інструмент має східне коріння, і добре підходить для відтворення народної музики різних народів світу та сучасної музики.
До складу гурту входять: Анастасія Войтюк (бандура, гітара, вокал, написання пісень та аранжувань), Марія Бондалєтова (бандура, вокал), Юлія Вінтюк (бандура, вокал), Ірина Семенів (бандура, вокал), Стас Кириллов (перкусія), Сергій Свірський (бас), Ірина Лобанок (клавіші).
Концерт прийшовся до смаку глядачам і зібрав повну залу.
Реклама нас оточує повсюдно. В дома, в дорозі, на роботі, на відпочинку. Всі ми вже давно звикли до неї. Інколи навіть здається що реклама це витвір останніх десятиліть. Але це не так. Як виглядала реклама майже вісімдесят років тому ми зможемо прослідкувати на прикладі львівської газети «Діло» за 1937 рік. Отож Milka, NIVEA, Philips, Knorr, Dodge,Maggi, Aspirin сімдесят сім років тому…
Крем NIVEA
А так виглядала реклама Aspirin
Рекламували чукуляду (як тоді казали) Milka приблизно так:
Шоколад MilkaЦікаво який смак супи Knorr мали в той час?MaggiМило з такою назвою не могло не мати успіху“Радикальні” засоби були популярні і в ті часиЕкстрасенс Факір Бірман
Богуслава Чорна (Брила) народилася 22 вересня 1922 року у Львові. Навчалась у приватній школі ім. С. Конарського. Від 1935 року навчалась у гімназії ім. Королеви Ядвіги. У 1939–1940 роках працювала у трамвайному парку. 14 квітня 1940 року депортована з родиною до Казахстану. Від 30 квітня 1940 року проживала на поселенні у с. Барадуліха Белягачського району Семипалатинської області (Казахстан). У 1944 році вийшла заміж за Миколу Чорного, тоді й повернулась із заслання. У липні 1944 року виїхала до Херсону. Згодом переїхала до Івано-Франківська, де працювала лаборантом медінституту. У 1954 році повернулася до рідного Львова.
Богуслава Чорна (Брила) поділилася родинними фото із архівом фотографій центру “Карта” (Archiwum Fotografii Ośrodka KARTA).
Богуслава (Чорна) БрилаМарія Брила з донькою Богуславою, бл. 1925Казимир Брила, дядько Богуслави, 1910Марія Брила, бл. 1929Володимир Брила, батько Богуслави, бл. 1914-1915Марія Брила, бл. 1928Марія Брила, бл. 1930Марія Брила, бл. 1928Марія та Володимир, батьки Богуслави, 1931-1932Володимир Брила (сидить) з кузеном. бл. 1910Володимир Брила з актором Мар’яном Білецьким, поч. ХХ ст.Марія Брила, бл. 1930
Мальовничий будинок із червоної цегли під кольоровою дахівкою на розі вулиць Листопадового Чину, 11, та Олекси Новаківського збудований у 1889 році Іваном Левинським за проектом Юліана Захаревича (1837-1898) для художника Яна Стики, польського художника, автора картин на біблійні й історичні теми.
Ян СтикаWikimapia1970-1985, lvivcenter
Основою композиції наріжного будинку стала майстерня Стики з великим вікном. Фасад будинку декорований орнаментами з цегли та керамічних кахлів. Над входом – картуш із трьома щитами – гербовий знак цеху малярів.
У 1911 році будинок придбав Андрей Шептицький, хотів створити тут музей. 1913 року митрополит передав будівлю українському митцеві Олексі Новаківському (1872-1935), який жив тут до смерті. У 1923-1933 роках у будинку діяла Мистецька школа О. Новаківського. У 1925-1935 роках тут містилась майстерня Товариства прихильників українського мистецтва під орудою Новаківського. Товариство діяло за матеріальної підтримки Андрея Шептицького.
Біля входу – меморіальна дошка Новаківського (встановлена у 1972 році, скульптор Еммануїл Мисько), а у наріжній ніші у 2010 році встановлено скульптуру Божої Матері авторства Романа Петрука. Частину приміщень займає Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського.
23 вересня 2008 року будинок внесений до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.
Різдвяні листівки вперше з’явилися в Англії 171 рік рому. Сер Генрі Коул, засновник лондонського “Музею Вікторії та Альберта”, завжди писав святкові привітання своїм численним адресатам від руки. Якось йому стало тяжко це робити, а тому Коул доручив Джону Калькотту Хорслі намалювати листівку. На ній зображалися бідняки, що отримують їжу й одяг. У центрі поштівки була щаслива родина, що сиділа, обнявшись, і пила вино.
На цій першій листівці, надрукованій у 1843 році, було написано “Благословенного Вам Різдва і щасливого Нового Року”. Наступного року сер Генрі не надіслав жодної листівки, але запроваджений ним звичай став популярним.
До Вашої уваги – 32 старі різдвяні листівки, зібрані Іваном Гоменюком. Частина з них була надрукована у Львові.
Олена Кульчицька «Три царі» (видавництво «Союзний базар» у Львові)Михайло Мороз «Нова радість стала» (видання церкви св. Івана Хрестителя, Нью-Йорк, США)Святослав Гординський «Христос родився!» (Три козаки) (видавництво «Український книгар», Лондон)Святослав Гординський «Веселих свят!» (видавництво «Український книгар», Лондон)Ярослав Пстрак «Святий вечір» (видавництво Г. Гануляка, Львів)Святослав Гординський «Із світлом зірки, на святий вечір» (видавництво «Союзний базар», Львів)Святослав Гординський «Христос родився!» (Троє партизан) (видавництво «Український книгар», Лондон)Різдвяна листівкаОлена Кульчицька «Ангели співають» (накладом книгарні «Рідної школи», 1938 р.)Юліан Крайківський «Святовечірний дідух»Василь Дядинюк «Ангел пастирям мовив…» («Українське видавництво», Краків)Святослав Гординський «Один колядник – світлеє сонце…» (видавництво «Союзний базар», Львів)Михайло Мороз «Нова радість стала» (видання Комітету будови української католицької церкви ім. св. Івана Хрестителя в Гантері, Нью-Йорк)Василь Дядинюк «Тріє царі, володарі…» («Українське видавництво», Краків)Святослав Гординський «Христос родився!» (видавництво «Український книгар», Лондон)Святослав Гординський «Христос раждається»Ю. Крайківський «З Колядою». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 27В. Залуцький «Традиційне різьблення у карпатському регіоні». Різдвяна листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 41Ю. Крайківський «Вселенная веселися». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 25К. Кричевська-Росандіч «Різдвяна ялинка». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 61Ю. Крайківський «Застеляйте столи та все килимами». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 29В. Мощинський «Спочив на сіні Бог необнятий». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 37В. Доброліж «Різдвяна ніч». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 13М. Михалевич «Поклонімся Рожденному». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 39В. Доброліж «Нехай прийде царство Твоє…». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 17П. Андрусів «Родженому поклін віддаймо». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 3П. Андрусів «Небо і земля нині торжествують». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 1В. Беднарський «З Різдвом Святим! З Новим Роком!». Листівка. ЦДАЗУ, ф. 18, оп. 1, спр. 4, арк. 9Олена Кульчицька «В дорозі до Вифлиєму» (накладом «Народного базару» в Перемишлі)Василь Дядинюк «Тріє царі несуть дари…» («Українське видавництво», Краків)
Пересопницьке Євангеліє - Євангеліє на якому клянуться всі президенти України
Сьогодні знову Фотографії Старого Львова завітали до Лариси Спаської, завідувача Музею мистецтва давньої української книги, відділу Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького. Цього разу вона розповіла нам про Пересопницьке Євангеліє, оригінал якого зберігається Рідкісній Книзі бібліотеці академії наук в Києві.
Пересопницьке Євангеліє
Дуже яскравим прикладом українського рукопису є Пересопницьке Євангеліє написане в 1556-1561 роках на Волині.
Як написано “Писано воно в монастирі Жеславському, при церкві Святоначальної Троїці, рабом божим Михаїлом Васильовичем, сином протопопа Сяненського” – це конкретно хто написав Євангеліє.
Пересопницьке Євангеліє
В самому Євангеліє вказано, що воно перекладене з мови болгарської на мову руськую простую, тобто живу українську мову того часу. Дуже часто зустрічаються такі звичайні слова як “глек”, “жбан”, “клуня”. Є дуже багато чисто українських фразеологізмів, таких як от “Сталося цього дня…” або “Послав його щоб пас свині…”.
Пересопницьке Євангеліє
Є дуже багато перекладів з грецької, наприклад: “Дидрахма грецька – по-нашому два гроши”. Тобто мова Євангеліє була абсолютно зрозуміла будь-якій людині. І, коли воно читалося в церкві, воно читалося “живою”, не церковно-словянською, а “живою” народною мовою.
В 1600 році Євангеліє знаходилося в Пересопницькому монастирі, а вже 1630 було перевезено на Східну Україну і десь 1701 року його подарував бібліотеці, спочатку в Переяславський собор само собою, гетьман Іван Мазепа.
Пересопницьке Євангеліє
Треба сказати що пізніше воно опинилося в бібліотеці, також в Переяславі, духовної семінарії, де 1845 року його бачив Тарас Григорович Шевченко і він це вказав в своїх археографічних записках.
Пересопницьке Євангеліє
Щодо самого оформлення, воно абсолютно розкішне. Оправа, може скажемо звичайна, бо це дерево, шкіра і срібло, але оформлення заставок, кінцівок і, особливо, фронтисписів початку Євангеліїв від Матвія, від Луки, від Іоана абсолютно неймовірної краси. Тобто, в оригіналі – це є накладне золото розписане.
Пересопницьке Євангеліє
Зараз книга зберігається в Рідкісній Книзі в бібліотеці академії наук (ред. Національна бібліотека України ім. В.Вернадського) в Києві. Ну і відомо, що саме на цьому Євангеліє клянуться всі президенти України.
Необароковий палац на вул. Коперника, 40а, звели у 1867 році на місці невеликої будівлі 1849 року за проектом архітектора Адольфа Куна (1826-1914) за гроші князя Леона Сапєги (1803-1878). Той саме оселився у Львові після паризької еміграції. Тут Сапєгу обрали маршалом Галицького сейму у 1861 році.
Леон Сапєга, 1878Адольф Кун, 1900
Коли зводили палац, шпальти місцевих газет повідомляли, що “Сапєга будує Лувр!“. Для львів’ян барокова архітектура була новою та нагадувала архітектуру Нового Лувру.
1870
Будинок зводили як віллу. і у ті часи вона була заміською. Палац був родовим гніздом литовсько-руських князів Сапєгів. Його називали чарівною скринькою, – адже невеликий будинок коштував майже стільки ж, скільки велетенський палац Потоцьких.
Палац має форму квадрата. До нього примикає прямокутний флігель (прибудований у 1870 році). Також було зведено портьєрну й оформлено в’їзд у палацовий комплекс. Двоповерховий будинок оздоблено вишуканою кам’яною різьбою ручної роботи.
У листопаді 1918 року у палаці Сапєги був штаб українських військ. Тепер у ньому розмістилася Львівська обласна організація Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.
У першій половині ХІХ століття, коли землі на правому березі Полтви почала заселяти місцева еліта, ділянка на вулиці Дорошенка, 73, (а тоді – вулиці Сикстуській) опинилася у власності дворянської родини Фредро. Очевидно, саме вона звела тут невеликий палац.
1935
Сім’я Олександра Фредро, через його участь у революції 1848 року, була змушена покинути батьківщину. Будинок якийсь час пустував, аж поки його, після незначної перебудови у 1872 році, не купив видавець газети “Przeglad” Людвіг Масловський (1847-1928). Мабуть, йому сподобалося місце розташування вілли, адже саме на Сикстуській наприкінці ХІХ століття знаходились редакції чи не всіх місцевих газет.
За бажанням нового власника віллу в 1889-1900 роках перебудував у неороманському стилі польський архітектор Тадеуш Мюнніх (1861-1900).
Тадеуш Мюнніх
Після Першої світової війни власником будинку став політик Тадеуш Цеський (1856-1925), який жив у ньому до самої смерті.
Після того, як Львів став радянським, у віллі поселили переселенців. Відтоді і досі це багатоквартирний будинок.
Наближаються Різдвяні свята. Хтось сяде за святковий святвечірній стіл уже 24 грудня, хтось – 6 січня. А незмінно смачними будуть традиційні страви, подані до вечері. Допоможе скласти вдале меню геніальна Дарія Цвєк, до відмінного кулінарного чуття якої прислухаються українські господині вже не один десяток років.
Після новорічних рецептів пані Дарії для вас – святвечірні та різдвяні рецепти із книги “На добрий вечір: Святкові рецепти”.
Перлина у короні міста або легенди Львівської Опери
Навіть ніколи не побувавши у Львові, будь-який житель України добре знає один з головних символів нашого міста. Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької або просто Львівська опера, яка за більш ніж 110-ти річне існування встигла обжитися багатою історією і власними легендами.
А почалось все з кінця ХІХ століття – час, коли королівське столичне місто Львів активно розвивалось. На його околицях виростали цілі райони престижних вілл і розбудовувались нові райони. З 1894 року відкрито регулярний рух четвертого в Австро-Угорщині електричного трамваю, тогочасної новинки громадського транспорту. В такий бурхливий час розвитку Львова міські урядники вирішили: для міста необхідний новий театр. Тим паче у 1892 році завершувалась дія привілею, за яким місто користувалось театром, побудованим ще Станіславом Скарбеком у 1842 році.
Невдовзі був оголошений конкурс. Водночас проводилась жвава дискусія щодо місця розміщення театру. Розглядалось кілька варіантів: теперішні пл. І. Підкови, пл. ген. Григоренка, пл. Галицька, у парку ім. І. Франка, на місці Низького замку та ін.
Площа І. Підкови (кол. Святого Духа)Площа ГалицькаМісце, де колись знаходився Низький ЗамокПарк ім. І. Франка (кол. Єзуїтський сад; Парк КостюшкаНа верхньому фото Львівської Опери ще немає
У 1896 році переміг проект, що надійшов з Лейцпигу. Також вирішено: театр будуватиметься на площі Голуховських. Невдовзі виявилось, що надіслав його директор промислової школи, член Політехнічного товариства у Львові і відомий архітектор Зиґмунт Ґорґолевський. На конкурсі розглядалось всього два проекти. Другий, що не одержав підтримки суддів належав Яну Завейському. Він ще довго не міг погодитись з думкою суддів. Після напруженої дискусії і певних змін проект Ґорґолевського переміг.
На фото: Ян Завейський (справа) та Зиґмунд Ґорґолевський (зліва)
Для виконання будівництва доводилось провести значні роботи. Перш за все змінено річище Полтви, що протікала тоді під проспектом Свободи. Земляні роботи розпочато 5 червня 1897 року.
Роботи над фундаментом театруПроцес будівництва Львівської ОпериПроцес будівництва Львівської ОпериПлан Львівської Опери
4 жовтня 1900 року відбулось урочисте відкриття театру прем’єрою опери «Янек» Владислава Желенського. Серед знаменитих гостей була оперна співачка Соломія Крушельницька, письменник Генрик Сенкевич, композитор Ян Падеревський та ін.
Львівська ОпераЛьвівська ОпераЛьвівська Опера
З того часу Львівська опера обросла численними легендами. Тут не було своїх привидів, але навколо неї снують розповіді про «вагітну скульптуру» і нещасливі історії кохання з смертельним кінцем.
Перша з легенд виникла після смерті архітектора Львівської опери – Зиґмунта Ґорґолевського. Розказували, що він наклав на себе руки, а все через те, що ґрунт під театром почав осідати, і на стінах з’явились тріщини.
Львівська Опера
Романтичні історії, що крутяться навколо львівської опери, зазвичай мають трагічне завершення. У 1912 році Львів сколихнула жахлива новина – акторку Львівської опери Яніну Огінську-Шендерович через ревнощі застрелив банкір і правник Станіслав Левицький.
Інший львів’янин – окуліст Бужинський через нещасливе кохання до співачки театру наклав на себе руки.
Одна з легенд пов’язана з надзвичайно красивою завісою «Парнас». ЇЇ замовили у польського художника Генрика Семирадського. Майже чотири роки працював митець над завісою для театру, та коли робота вже була готова виявилось що у міста немає грошей для оплати роботи художника. І тоді Генрик здійснив істино величний вчинок – подарував завісу театру.
На відкриття він приїхати не зміг. Подивившись на фотографію з зображенням театру, написав у листі: «Чудова будівля, усі земляки, хто бачив її, говорять про неї зі щирим захопленням».
Генрик СемирадськийЗавіса театру «Парнас»
Але одна з найнеймовірніших легенд – історія про суперечку навколо статуї «Слави» на фасаді театру. Якось з друзями повз Львівську оперу проходив професор Львівського університету Марс, який викладав гінекологію та акушерство. Побачивши статую він авторитетно повідомив що такий округлий животик як у неї буває тільки у жінок на четвертому місяці вагітності. Для підтвердження власних слів він віднайшов скульптора, який ліпив «Славу» а від нього дізнався адресу натурниці. В останньої і справді була дитина, на основі дати її народження він підтвердив власну правоту.
Статуя «Слави» на фасаді Львівської ОпериСтатуя «Слави» на фасаді Львівської Опери
Впродовж усієї своєї історії оперний театр ім. Соломії Крушельницької знав багато періодів, упади та підйоми, та все ж Львівська опера вже давно стала однією з тих споруд, які «врослись» в образ міста і важко уявити Львів без цього шедевру архітектури.
26 грудня відбудеться перший сольний концерт Брії Блессінг
26 грудня, в приміщенні Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької у Львові відбудеться перший сольний концерт української співачки американського походження, учасниці талант-шоу «Голос країни», Брії Блессінг під назвою “Радій, Земле!” Під час концерту глядач зможе поринути в справжнє українське Різдво з американським акцентом.
В програмі прозвучать як класичні американські різдвяні джазові композиції, так і українські пісні у джазовій обробці. Окрім Брії, в концерті візьме участь гурт “Шоколад” та інші учасники, які мають стати для глядача приємним сюрпризом.
Ідея концерту напередодні новорічно-різдвяних свят виникла давно, адже для Брії Різдво – найкраще свято, яке вона любить понад усе.
Частина коштів, отриманих від реалізації квитків, буде скерована на потреби бійців в в зоні АТО та на організацію різдвяного туру співачки до українських військових, які воюють на Сході України.
Брія планує перебувати в зоні АТО з концертами з 5 по 9 січня включно, але скільки відбудеться концертів – ще не відомо. Хоче щоб їх було якомога більше.
Про це та про багато іншого Брія розповіла сьогодні на прес-конференції, на якій також був присутній генеральний директор театру Андрій Мацяк.
ДорогавідВинник, що вела на захід, у XV століттіназиваласяГлинянською. ПершимвідЛьвованаселеним пунктомнаній булиГлиняни. Звідси – іпервинна назвавулиці.З часом вонасталаназиватисяЛичаківською.НазвапоходитьвідселаЛичаків, що приблизно розташовувалося міжВинниківським ринком іповоротомна вулицю Пасічну.
НаприкінціXVIстоліттявулицявже буласучасною трасою. Її умовно поділялинаверхню (від початку і доринку) та нижню. У1871цей поділскасували, і Личаківською назвали всю вулицю. Відгрудня 1944вона сталаЛеніна, а у 90-х роках їй повернули стару назву – Личаківська.
Розвиваласявулицяповільно,на початкуXIXстоліттябагатоповерхові будинкибули тількидосучасної вулиціКороленка. Більшість знихпобудовано наприкінціХІХ –на початкуXXстоліть.
Мешканці Личаковане вважали себельвів’янами, але Львів годували. На початкуосені,коли закінчувавсязбір урожаю,та селянивезлиумістопродукти, личаківці починали працювати.На Личаківськійрогатці(там, де тепер починаєтьсяПасічна) вонискуповувализернота перероблялийогона борошно(на вулиціБорошняний) або накрупу(на вулиціКруп’ярській). Пізньої осеніличаківціпочиналикваситикапусту.Вони йшлидоміста, де укладали “трудові угоди” здомогосподарками,іквасиликапустуза своїмирецептами.Ця капуста мала великий попит.Також мешканці Личаковазаймалисявізництвом – взимку –насанях,навесні та влітку –навозах.Візництвобуло однимз основнихджерел їх існування, тому появу конкурента – першого трамваю – зустріли дуже неприхильно.
В своїх пошуках цікавого в нашому місту Фотографії Старого Львова завітали в Таємну Аптеку – інтерактивний музей, що розташувався в історичній аптеці “Під Угорською короною” на площі Соборній, 1. Тут аптекарі-історики Катерина та Анатолій розповіли нам багато цікавих фактів про фармацевтичне життя давнього Львова.
Вітрина аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
1. Аптека “Під Угорською короною “, в якій знаходиться Таємна Аптека, безперервно працює вже майже 240 років. У 1800 році таких аптек було лише 6 . З тих часів тут майже нічого не змінилось: дубові меблі з елементами декору у стилі необароко, ковані решітки — авторська робота Едгара Ковача, підлога-кахлі, виготовлені на фабриці Левинського. Бачимо – велику увагу приділяли інтер’єру аптеки, все підбиралось ретельно з великою любов’ю. На жаль не збереглась унікальна вітрина аптеки, на якій було витравлено зображення Угорської корони оповитої ліліями. На початку 20 століття ця вітрина вважалась однією з найгарніших у Львові і коли її розбили – це була втрата для всього міста.
Аптека “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
2. Від часу заснування аптеки до наших днів у неї було багато власників. Найдовше цією аптекою володіла родина Піпес-Поратиських. За часів їхнього володіння і відбувся найбільший розвиток цієї аптеки. Піпес-Поратинські займались розвитком курорту Моршин і здобули ексклюзивне право на продаж лікувальних вод в своїй аптеці. На основі моршинської води, родина Піпес-Поратиських розробила особливу лінію жіночої косметики. Львівські пані шикувались у довжелезні черги за чудодійними кремами “Селеста”, ”Султанна”, ”Крем Східної краси”. Родина володіла цілим будинком і це давало можливість працювати цілодобово.
Оригінальний історичний посуд аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
3. В нашій аптеці “ Під Угорською короною” сформовано виставку автентичного аптечного посуду кінця 19 початку 20 століть. Експонати нам люб’язно надав приватний колекціонер. У виставці зібраний посуд з-під найпопулярніших лікарських засобів як місцевих так і іноземних виробників, і також посуд відомих львівських аптек. А найціннішим у цій виставці є посуд нашої аптеки зі збереженою етикеткою, на якій нанесено символ нашої аптеки та зазначений спосіб приймання ліків де міра — кавова ложка. Вже тоді у львів’ян кава користувалась більшим попитом аніж чай. Уявіть собі – цій етикетці більше ніж 100років!
Посуд аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
4. Вже в 16 столітті аптекарська справа була шанованою та поважною. Часто аптекарі лікували людей від небезпечних хвороб — тифу, чуми. Вони ризикували своїм здоров’ям заради людей. Тому у ті часи почали з’являтись ікони на яких символічне представлення Христа у образі цілителя-чоловіколюбця, яке вказує на благородний характер медичних професій – аптекаря, лікаря, саме вони покликані допомагати людям і полегшувати їх тілесні страждання. Оригінал цієї ікони знаходиться у місті Вердер (Німеччина), датується ікона 16-17століттям. Ми розмістили в нашій аптеці копію такої ікони, адаптовану до стилю і техніки традиційної української ікони для того щоб ми могли зрозуміти чим лікує Ісус – це допомога, терпіння, любов, віра, благодать.
Аптека “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
5. Під час ремонтних та реставраційних робіт в аптеці знайшли підвальне приміщення, яке ніяк не використовувалось. Нас дуже здивувало, що в такому багатофункціональному приміщенні є незадіяне підземелля. Нам вдалось з’ясувати що це приміщення слугувало аптекарям як лабораторія у якій вони розробляли та досліджували нові ліки, експериментували, проводити досліди. Можливо саме в таких аптечних лабораторіях фармацевти зробили свої винаходи такі як бехерівка, туш для вій, маргарин, дитяче харчування, лейкопластир.
Люстра аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
6. У сиву давнину, коли аптекарська справа тільки-но з’явилась у нашому місті, перші фармацевти збирали різні трави і мінерали та досліджували їхні властивості щоб зрозуміти, чи не нашкодить та чи інша речовина, чи може вона лікувати.
Для цього у велике коло, підвішене на мотузці до стелі, закладали мензурки з різними рідинами, порошками і травами, і починали нагрівати, охолоджувати, розводити водою, тобто усіляко експериментували.
І от одного разу, пізно ввечері, коли всі досліди вже були закінчено,один молодий фармацевт згадав, що забув у лабораторії свого капелюха. Коли він повернувся і відчинив двері, то побачив, що темна кімната освітлена теплим м’яким світлом. Це світилися мензурки з реактивами, залишені у лабораторії
Таким чином фармацевти відкрили для людства люмінофори – речовини, які світяться у темряві і сьогодні використовуються при виготовлені фарб, іграшок, побутової техніки. А кола з різнокольоровими мензурками стали використовуватися в інтер’єрі як світильники. Чи бачили ви колись такий?
Посуд аптеки “Під Угорською Короною” у Львові на площі Соборній, 1
7. Подейкують, що саме в цій аптеці у таємній лабораторії працював останній львівський алхімік Збігнев Дуніковський. Він створив апарат, який зміг би перетворювати звичайний пісок на золото, відтворити своєрідні властивості філосовського каменю. Збереглись свідчення світової преси що з першої спроби добування золота на своєму апараті алхімік отримав з 1 тони піску 2,8г золота. Звичайно, Збігнев свій винахід одразу запатентував. На шляху удосконалення процесу Дуніковський, отримує вже 409г золота. Але, на жаль він, не зміг завершити свою роботу так як почалась друга світова війна.
Емоційні ліки Таємної Аптеки у Львові на площі Соборній, 1
8. В нашій таємній аптеці до цього часу проводяться різні досліди та дослідження. Тільки у Львові в Таємній аптеці ви можете знайти для себе єдині у світі емоційні ліки на різну потребу від поширених проблем – це пігулки для щастя, від нудної роботи, для душевного спокою, для здійснення бажань, для легкого навчання та для закоханих,тут варять мило для блондинок, після загулу та для хабарників. А всі таємниці зберігає єдиний у світі лев-аптекар, який у ступці розтирає всі проблеми та негаразди. Лише у Таємній аптеці зберігається рецепт еліксиру здоров’я та краси. Лише у Таємній аптеці виробляють здорові емоції у чарівних чашах.
Місто Винники, яке тепер територіально належить до Львівської міської ради, відоме від 1352 року. Перша згадка про нього є у привілеї польського короля Казимира ІІІ для дітей львівського війта Бертольда про надання їм села Малих Винник та інших населених пунктів. Від другої половини XV ст. і до початку XVII ст. Винники належали родині Лагодовських, а у 1606 році отримали Магдебурзьке право. Приблизно у той час у Винниках з’явився мурований замок, який, очевидно, постав на місці свого попередника, який міг існувати ще з княжих часів.
Від 1629 року Винниками володів Вацлав Замойський, а згодом місто перейшло до Маріанни Тарло, яка збудувала палац і каплицю. У першій половині XVIII ст. поселення протягом 20 років знаходилося у власності Станіслава Потоцького. Останнім власником міста і замку був єпископ Самуїл Гловінський, який володів Винниками від 1750 році. Згодом від передав свій маєток ордену піярів. У 1779 році за рішенням австрійського уряду монастир було ліквідовано, а в замок було перенесено тютюнову фабрику, яка діє тут досі. Від перебудованого замку до наших днів дійшли лише рештки будівель підземного рівня, які були частково знищені під час будівництва нового корпусу фабрики.
Каплицю збудували у 1737 році. До каплиці Тарло помістила місцевий чудотворний образ Пресвятої Діви Марії Винницької. Вже наступного року розпочали будівництво нового костелу: маленька капличка не могла вмістити всіх охочих, які прагнули поклонитися чудотворній іконі. Будівництво храму було завершено у 1766 році. Авторство святині приписують знаменитому архітектору Бернарду Меретину.
Костелом опікувалися отці-піяри, які володіли винниківським замком. Після скасування монастиря австрійською владою храм став парафіяльним. Храм перебудували у 1896 році, освітивши його під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. Наступний ремонт відбувся у 1912 році. З приходом радянської влади у 1946 році останній ксьондз виїхав до Польщі разом із костельним майном. Лише чудотворний образ залишили у Винниках на зберігання греко-католицькому священику.
Костел повернули римо-католицькій громаді у 1992 році. Від 1993 року відновленим храмом опікуються отці-францисканці. В храмі знаходиться копія образу Пресвятої Діви Марії Винницької. Оригінал залишився у греко-католицькій церкві. Поруч з костелом знаходиться парафіяльний будинок, якій поки що не повернуто релігійній громаді, і поступово руйнується.
Майже поруч з костелом знаходиться греко-католицька церква Різдва Богородиці, збудована у 1842 році на місці її дерев’яної попередниці.
Санаторій “Маріївка”, 1887Початок ХХ ст.Початок ХХ ст.Тютюнова фабрика, кін. ХІХ-поч. ХХ ст.1906Відкриття пам’ятника Шевченку, 19131923Біля дзвіниці костелу, 1924Костел, І половина ХХ ст.Винниківська залізниця, 1932Читальня “Просвіта”, 1938Стадіон “Дніпро”, 30-і роки ХХ ст.Матір Божа. Біля тютюнової фабрики, 50-і роки ХХ ст.Клуб ЛТФ, 50-і роки ХХ ст.Садочок тютюнової фабрики, 1956Винниківське озеро, 50-і роки ХХ ст.60-і роки ХХ ст.60-і роки ХХ ст.Дорога на Львів, 60-і роки ХХ ст.В’їзд у Винники, 196260-і роки ХХ століття
Головна міська ялинка та Різдвяний Ярмарок, 2014 р.
У Львові запалала вогнями головна ялинка міста, яка традиційно встановлена на проспекті Свободи. Висота дерева дорівнює 17 м. Дерево привезли з Дрогобицького лісгоспу (Бориславське лісництво) і встановили 12 грудня. Вартість ялинки склала 4 152 грн, кошти були виділені з бюджету міста.
Прикрасили ялинку великими цукерками, українськими гербами та іграшками, які розмалювали учні львівських шкіл та художньої школи імені Олекси Новаківського. Також були використані дерев’яні іграшки, які традиційно виготовляють яворівські майстри. Урочисто увімкнули вогники на лісовій красуні 19 грудня, в день Святого Миколая. Участь в дійстві взяли 15 дітей: 5 зі Сходу України, 5 з АР Крим та 5 маленьких львів’ян соціально-незахищених категорій.
Під ялинкою на львів’ян та гостей міста чекають янголи, величезні ведмеді та сніговик, з якими можна сфотографуватись. Навколо розташувався традиційний Різдвяний ярмарок, де можна придбати сувеніри, теплі речі, а також перекусити та випити чаю, каву чи глінтвейну.
Працюватиме святкове містечко до 19 січня 2015 р., в будні з12:00 до 22:00, у вихідні з 11:00 до 23:00.
Вже до середини літа Львів отримає пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому, 150-ліття від дня народження якого святкуватимемо наступного року. Зведуть монумент на Святоюрській горі, і заради цього хочуть повністю перепланувати історичну площу, перенести дорогу, яка йде попри церковні мури, і частково вирубати столітній сквер. Пам’ятник митрополиту має стати не просто ще одним постаментом, а новою яскравою домінантою центральної частини Львова. Одним з авторів проекту є архітектор Михайло Федик, знаний як архітектор одного з найбільш суперечливих меморіалів сьогодення — пам’ятника Степанові Бандері у Львові. Як і у випадку з Бандерою, одностайної думки немає і щодо вигляду майбутнього пам’ятника митрополиту.
Дуже багатьом велич і теплота образу митрополита Андрея не пов’язуються з помпезністю площі і пам’ятника, які оце на його честь запланували спорудити
Після кількох років дискусій, минулої п’ятниці (12 грудня) виконком міської ради погодив спорудження пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому на площі св. Юра, на якому наполягала церква та громадський комітет спорудження пам’ятника. В основу майбутнього пам’ятника ляже концепція, яка перемогла на конкурсі ще у 2010 році. Йдеться про проект Михайла Федика та Ігоря Кузьмака. Відповідно до нього, скульптура митрополита, яку відомий скульптор Андрій Коверк виконав ще 1932 року, має стати центром площі перед собором святого Юра. А саму площу автори концепції пропонують зробити пішохідною. Щоб це реалізувати, доведеться не лише перенести чинну дорогу, яка йде попри церкву, а й вирубати чималу частину скверу, що його запроектував ще автор Стрийського парку Арнольд Рерінґ і який сьогодні є одним з найдавніших у Львові.
У стилі Бандери
Зі слів Михайла Федика, усе це заради того, щоб пам’ятник митрополиту підкреслив велич його постаті. Зробити це, на думку архітектора, можливо лише звівши великий пам’ятник.
«Львову сьогоднішньому бракує монументальних речей. Кожна епоха їх залишала, а ми — ні, – каже Михайло Федик. — Україні потрібне монументальне мистецтво. Це має бути пластичний та дуже виразний образ митрополита. Наша ідея в тому, щоб розглядати реконструкцію площі і встановлення там пам’ятника як формування головного підходу до гори та ансамблю собору святого Юра. Ми пропонуємо перенести дорогу ближче до Львівської політехніки й зробити урочисту площу. Митрополит був настільки значною постаттю, що його фіґура мусить бути композиційним ядром входу у Святоюрський комплекс».
Щоправда, якщо постать самого митрополита була примирною, то історія з увіченням його пам’яті радше розсварила громаду і поставила низку питань, що насправді потрібно місту. Ідею великого пам’ятника — а такі споруди притаманні радше тоталітарним режимам та минулим століттям — підтримують далеко не усі.
«Думаю, найкращий пам’ятник митрополит поставив собі сам. Це Національний музей, — переконана мистецтвознавець Наталка Космолінська. — І те, що корпус музею на вулиці Драгоманова, який подарував місту митрополит, вже довший час не можуть відреставрувати та відкрити — це, м’яко кажучи, дуже сумно. Це був би найкращий подарунок митрополиту. Подарунком також було би відновлення митрополичих садів, на які Шептицький дуже любив дивитись з тераси. На жаль, у нас таки залишається радянська традиція — лише ставити монументи, щось величне чи не дуже, що залежить від виконаців, але не живе. Тому маємо ситуацію, коли виграв конкурс проект, який передбачає велику площу, яка там була історично. Але її там немає вже давно. А нам бракує живих об’єктів, створених для людей. Оскільки зі скульпторами у нас проблемно, бо здебільшого маємо представників старої школи, які ще робили Ленінів і не можуть відповідати на сучасні виклики, вирішили зробити пам’ятник з моделі Андрія Коверка. Але це пам’ятник, зроблений ще до війни. Він монолітний, висотою три метри, і якщо його поставити ще на читириметровому цоколі, отримаємо своєрідний палець посеред площі, який здалеку буде одним монолітним штирем. А якщо поставити скульптуру на тлі собору, то люди, що виходитимуть з нього, бачитимуть, м’яко кажучи, тил Шептицького».
Вид на площу св. Юра зі скверу
На думку колишнього головного архітектора міста й автора детального плану впорядкування Святоюрської гори Юрія Криворучка, вшанувати пам’ять митрополита можна було і без таких радикальних змін та протистоянь. Загалом ідей, де можна розмістити пам’ятник, було щонайменше сім. Кілька місць пропонували на самій горі, а кілька пропозицій стосувались до ідеї камерного пам’ятника у сквері або в митрополичих садах, що на схилі гори. Водночас Наталка Космолінська пропонує ще один варіант:
«До війни на вул. Драгоманова, 42 стояв пам’ятник Шептицькому роботи Литвиненка, де митрополит сидить. Це дуже хороший, модерний пам’ятник, який досі не застарів морально. У ньому відчувається образ лідера нації, яким був митрополит. На жаль, пам’ятник знищили за часів радянської влади. Переконана, можна було би постивити його копію на горі, де вулиця Листопадового чину повертає до площі, де починається сад. Там можна зробити гарну галявину, і за митрополитом височів би собор Юра, який би був розкішною рамою для нього».
Так виглядала площа Юра тоді, коли була пішохідною зоною
Про те, де краще закарбувати пам’ять про Шептицького, дискутували від середини 1990-х. Однак після конкурсу 2010 року в дискусії відбулась певна підміна понять. Замість того, щоб обговорювати, яким може бути майбутній монумент, розмови звели до одного провокаційного питання: «Ви за митрополита чи проти?».
«Емоції у дискусії зашкалювали. Сторони не хотіли слухати інших арґументів, — пояснює Юрій Криворучко. — У цій ситуації певною мірою маємо і конфлікт поколінь. Для молоді постать митрополита дуже важлива. Але вони хочуть її пізнавати, читаючи книжки, відвідуючи сучасні інтерактивні музеї. Вони менше прив’язані до просторових рішень. А старше покоління прагне власне просторового вирішення: великої площі, імпозантності, величності тощо. Мабуть, треба було шукати компроміс. Дещо відкоригувавши проект, можна і поставити пам’ятник, і зберегти сквер та історичну дорогу. Думаю, немає потреби, щоб площа постійно була пішохідною. За потреби рух можна було би перекривати і на кілька днів. Але маємо колізію між просторовими та семантичними трансформаціями, які відбуваються в головах».
А тут через площу Юра вже їздить транспорт
Емоції проти закону
Саме неготовість до діалогу, на думку Юрія Криворучка, призвела до того, що без належного обговорення пам’ятник встановлять з порушенням закону. Як зазначає директор департаменту містобудування Львівської міської ради Андрій Павлів, ухваливши політичне рішення про пам’ятник, депутати не цілком врахували усі норми українського законодавства.
«Треба, щоб все відповідало закону і червоним лініям. Тому тепер нам треба змінити червоні лінії, затвердивши детальний план території, який обґрунтує перенесення дороги та встановлення пам’ятника, а це не так просто. Через рішення депутатів міської ради, які погодили встановлення пам’ятника, маємо певну юридичну колізію. У нас є дуже добре виконаний детальний план, який не передбачав таких перетворень площі. Але політичне рішення фактично задало нові вимоги, і проектувальник мусить дослухатись. Адже рішення сесії є обов’язковим до виконання виконавчими органами влади. Зараз автор детального плану думає, як це зробити», — каже Андрій Павлів.
Так виглядатиме площа св. Юра після запланованої реконструкції
У тому, що не просто допасувати рішення депутатів до законодавчих реалій, зізнається і Юрій Криворучко.
«З правової позиції не все так просто. Йдеться передусім про сквер, який заклав 1897 року Арнольд Рерінґ, творець Стрийського парку. Це — авторська річ, яка донині добре збереглася: 50 видів дерев та чагарників, двохсотлітній дуб. Маємо відразу кілька законодавчих перешкод. Перше: мораторій на зміну цільового призначення зелених насаджень. Його можна подолати лише постановою Кабміну. Рік тому я говорив, що якщо хочемо змінювати сквер, то треба ініціювати таку постанову. Друге: сквер — це охоронна зона пам’ятки світового значення ЮНЕСКО (до списку внесено центральну частину Львова + комплекс Святоюрського собору. — Ред.), тому його зміни суттєві і з позиції історико-архітектурних змін. До того ж, як показують дослідження, нинішнє розташування вулиць абсолютно повторює історичне, і підстав їх змінювати немає. Ми багато говоримо про збереження історичної спадщини та зелених насаджень. Я добре навчений за час перебування на посаді головного архітектора. Але в цій ситуації усе це нехтують».
Пам’ятник митрополиту перед палацовим будинком на подвір’ї музею
Добре це чи погано, але сталося те, чого так довго домагались львів’яни: влада почула громаду. Суттєвим арґументом у дискусії стала не лише позиція Церкви та громадського конкурсного комітету, але також минулотижневе звернення громадських діячів Львова та новообраних народних депутатів, зокрема Андрія Парубія, Марії Матіос, Оксани Юринець та інших, на підтримку початку будівництва пам’ятника. Очевидно, підігріли ситуацію і постійні апеляції особисто до міського голови Львова, а тепер і політика, Андрія Садового та закиди в тому, що він особисто гальмує процес встановлення пам’ятника.
Нині, після рішення виконкому, усі причетні — на низькому старті. Адже щоб встигнути до круглої дати, залишається не так багато часу, а роботи чимало.
«Це складний транспортний вузол. Там сходяться шість важливих напрямків. І власне дорога по Озаркевича, яку збираються перенести, відіграє важливу роль, бо це фраґмент одного з транспортних кілець Львова. Тому ліквідовувати її не так просто», — каже Юрій Криворучко.
Ще одне питання — фінансове. Якщо пам’ятник Церква зобов’язалась виконати власним коштом,то перепланування площі мають зробити за рахунок міського бюджету. Зі слів Андрія Павліва, за попередніми розрахунками авторів перебудови площі такий проект мав би коштувати 30 млн. грн. Якою буде сума після цьогорічної інфляції, наразі не рахували.
«Проект дуже затратний. Це великі кошти, які би мала дати громада. При усій повазі до митрополита Андрея Шептицького, якого я дуже шаную, зараз ми і так маємо на що скидатись…», — наголошує Наталка Космолінська.
1341 — у Львові відлито найстаріший дзвін в Україні, який знаходиться у церкві Св. Юра.
1375 — згадується львівський шпиталь «Святого Духа» — найстаріший в Україні шпиталь у класичному розумінні цього слова.
1387—1704 — протягом 317 років мешканці Львова, витримавши близько сотні ворожих облог, не дозволили жодному загарбникові ступити на територію міста — показник небачений для більшості середньовічних європейських міст.
1407 — згадується львівський водогін, яким до середмістя надходила вода з джерел, розташованих за межами міста — це був початок цивілізованого водопостачання.
1490 — вперше в Україні на львівській ратуші встановлено годинник з мелодійним боєм.
16—17 ст. — Львів — найбільше місто в Україні, його населення удвічі перевищує населення Києва.
др. пол. 16 ст. — засновано найстаріший парк в Україні — Єзуїтський парк (тепер парк ім. І. Франка), який одночасно є і найстарішим муніципальним парком у Європі (з 1847 року).
1555 — указ про збереження і культивування клепарівських черех — унікального гібриду вишні і черешні, який виведено тільки у Львові. У європейській помологічній літературі відомі як Kleparover Suss-Weichsel — у Німеччині і Griotte de Kleparow — у Франції.
1574 — Іван Федоров надрукував у Львові першу в Україні книгу — «Апостол».
1585 — засновано друкарню Успенського братства — найстарішу безперервно діючу до цього дня типографію у Східній Європі.
1586 — видано Статут школи Успенсього братства — найстарішу педагогічну пам’ятку на пострадянських теренах.
1629 — італієць Роберто Бандінеллі започаткував у Львові першу в Україні міську пошту європейського зразка, яка регулярно доставляла листи для мешканців міста з усіх куточків Європи.
1661 — заснування першого в Україні і Росії університету — Єзуїтської академії.
поч. 18 ст. — у Львові встановлено пам’ятник польському гетьману Станіславу Яблоновському — перший пам’ятник в Україні.
1911 — у селі Лисиничах під Львовом встановлено перший громадський пам’ятник Тарасові Шевченку в Україні.
1715 — у Львові засновано першу в Україні пивоварню.
1749 — вийшло декілька номерів першої в Україні газети Kurier Lwowski.
1776 — регулярно почала виходити газета Gаzette de Leopol (тижневик).
1811 — вийшла найстаріша з існуючих зараз в Україні газет — Gazeta Lwowska.
1848 — вийшла перша в історії українська газета «Зоря Галицька».
1776 — у Львові створено перший в Україні постійно діючий міський театр.
1782 — засновано горілчану фабрику Бачевського, яка на початку 20 століття виробляла найкращий у Європі лікер — Likіer Baczewskiego.
1784 — у Львові запущено першу у світі повітряну кулю з автоматичним пальником на рідкому пальному для підігріву повітря в балоні, усього через дев’ять місяців після братів Люм’є, пальним для яких служила солома.
1784 — у приміщенні монастиря Бернардинів було засновано Архів давніх актів, нині Центральний державний історичний архів у Львові — один з найбагатших архівів Європи.
1785 — у Львові засновано найстаріший в Україні готель — «Під римським цезарем».
1786 — засновано першу в Україні музичну академію.
1786 — засновано Личаківський цвинтар, один з найкрасивіших у Європі.
1835 — започатковано перший в Україні регулярний громадський транспортний маршрут — багатомісний кінний екіпаж сполучав серемістя Львова з Винниками.
1835—1900 — Львів виявився унікальним європейським містом, яке кардинально змінило своє ландшафтне обличчя: було зрізано Княжу або Лису гору (Mons Calvus), насипано до висоти 413 м над рівнем моря штучну гору (Kopiec Unji Lubelskiej), пущено під землю ріку Полтву; таким чином місто отримало одну з найдосконаліших каналізаційних систем у Європі.
1836 — у Львові народився Леопольд Захер-Мазох, один із найславетніших європейських і світових письменників. Наклад його творів, виданих у Європі до кінця 19 століття в декілька разів перевищував наклади творів Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, Достоєвського і Толстого разом узятих.
1840 серпень — перша в Україні і в країнах колишнього СРСР демонстрація феміністок у центрі Львова, одна з них курила цигарку.
1842 — завершено будівництво театру Скарбка (тепер ім. Марії Заньковецької) — третього за величиною на той час театру Європи (1460 місць) після міланського «Ля Скала» і дрезденського «Гофтеатер».
1853 — у Львові, в аптеці «Під золотою зіркою», фармацевти Йоган Зег та Ігнаци Лукасевич винайшли першу у світі гасову (нафтову) лампу.
1858 — у Львові започатковано перше в Україні газове освітлення вулиць.
1861 — збудовано першу в Україні залізницю Львів — Перемишль.
1862 — у Львові засновано «Політехнічне товариство» — одне з перших у світі авіаційних товариств.
1864 — у Львові засновано перший український професійний театр.
1866 — у Львові створено перше в Україні спортивне товариство «Сокіл».
1873 — заснування у Львові одного з найстаріших у Європі Природничого музею.
1874 — у Львові створено першу українську середню школу (гімназію).
1874 — у Львові створено міський промисловий музей (тепер Музей етнографії та художнього промислу) — один з найбільших спеціалізованих етнографічних музеїв Європи, найбагатша художня скарбниця декоративного ужиткового мистецтва України. Тут знаходиться найбільша і найцінніша в Україні колекція годинників.
1879 — засновано парк Кілінського (тепер Стрийський парк), який на поч. 20 століття був визнаний одним із найкрасивіших парків Європи.
1880 травень — у Львові вперше в Україні запрацював кінний трамвай.
1882—1883 — створення у Львові першого в Україні Інституту географії.
1883 — у Львові започатковано перший в Україні міський телефонний зв’язок.
1884 — у Львові засновано «Акціонерне аеронавтичне товариство», яке випускало на німецькій та польській мовах одну з перших у світі спеціалізовану газету «Аеронавт».
1890 — створення у Львові Русько-української радикальної партії (РУРП) — першої української легальної політичної партії європейського типу і першої в Європі селянської партії соціального спрямування.
1893 — уперше в Україні заснована у Львові кінна станція швидкої допомоги.
1894 — у Львові запущено в дію електричний трамвай, перший в Україні і один з найперших у Європі.
1894 липня 14 — у Львові відбувся перший в українській історії футбольний матч між командами Львова і Кракова.
1895 — у Львові вперше в Україні названо вулицю ім’ям Тараса Шевченка.
1897 — створено у Львові галерею європейського мистецтва (тепер Львівська галерея мистецтв) — найбільший художній музей в Україні, в якому зібрано понад 50 тисяч творів мистецтва.
кін. 19 ст. — на вулиці Театральній уперше в Україні для освітлення вулиці було використано люмінісцентні лампи.
поч. 20 ст. — Львів був єдиним містом у світі, де знаходились резиденції трьох католицьких архиєпископів: римо-католицького, греко-католицького і вірмено-католицького.
1900 — за проектом архітектора Зигмунта Горголевського збудовано Львівський оперний театр — один з найгарніших у Європі.
1905 — створення у Львові першого Українського національного музею.
1905 — у Львові відбулася перша Всеукраїнська мистецька виставка.
20-і-30-і роки 20 століття — Львів — одне з найзеленіших міст Європи за кількістю парків і садів на один квадратний кілометр площі.
1928 — професор Львівського університету Рудольф Вайгль уперше у світі винайшов вакцину проти висипного тифу.
1929 — у Львові організована перша в Україні хокейна (з шайбою) команда СТ «Україна», воротар якої М. Скрипій одним з перших у світі застосував захисну воротарську маску, переробивши її з польської солдатської каски.
1932 — виготовлено в Чехії і встановлено в костелі Марії Магдалини найбільший в Україні орган.
1951 травень — Львівський автобусний завод випустив перші в Україні автобуси.
60-70-і роки 20 ст. — у Львові виробляли найкращі за якістю в СРСР пиво, цукерки «Світоч», автобуси і телевізори.
1971 — засновано скансен «Шевченківський гай», у якому знаходяться шість дерев’яних храмів. Такої кількості культових споруд немає в жодному музеї світу.
1975 — у Львові створено перший в Україні архітектурний заповідник, який поєднував у собі всю територію середньовічного ядра міста.
1981 — у будівлі Міського арсеналу засновано єдиний в Україні та колишньому СРСР музей зброї.
60-80-і роки 20 ст. — у Львові та області при населенні 0,8% від загального населення СРСР було більше 10% усіх діючих культових споруд, таким чином Львівщина була найрелігійнішим регіоном імперії.
1991—2001 — у Львові і на Львівщині було збудовано найбільшу кількість церков в Україні — 280.
14—15 травня 1999 — Львів став єдиним містом в історії України, яке приймало одночасно дев’ятьох керівників держав під час саміту глав держав Східної та Центральної Європи.
27 червня 2001 — у Львові відбулася акція за участі найбільшої кількості людей в історії України: на Літургії у візантійському обряді, яку відслужив Папа Римський Іван Павло ІІ на львівському іподромі були присутніми близько півтора мільйона осіб. Також у Львові відбулися найбільші демонстрації в новітній історії України — 17 вересня 1989 року в день 50-ї річниці вступу радянських військ на територію Західної України і 30 травня 2000 року в день похорону композитора Ігоря Білозора на вулиці Львова вийшло більше ста тисяч людей.
29 червня 2002 — у Львові відкрито перший на пострадянських теренах і перший, заснований УГКЦ, Український Католицький Університет.
Світлини з життя Львова другої половини 1970-х років підготовлені редакційною колегією «Історії міст і сіл УРСР. Львівська область». Підбір матеріалу строго контролювався. Ілюстрації мали на меті показати «щасливе життя і процвітання» радянського народу у місті Львові. У підготовці до видання використано, також, кілька світлин з 1944 року, а саме моменти зустрічі радянських військ.
Площа ринок, львівська ратуша, фото 70-ті роки XX століттяТравнева демонстрація у Львові, фото 70-ті роки XX століттяЛьвівський національний університет імені Івана Франка, фото 70-ті роки XX століттяЛьвівський національний університет імені Івана Франка, фото 70-ті роки XX століттяСтадіон «Дружба» (теп. «Україна») у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПлоща Адама Міцкевича з висоти, фото 70-ті роки XX століттяПлоща Митна у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПроспект Шевченка у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПорохова Вежа у Львові, фото 70-ті роки XX століттяМузей Івана Франка у Львові, фото 70-ті роки XX століттяСтрийський парк у Львові, фото 70-ті роки XX століттяСтрийський парк у Львові, фото 70-ті роки XX століттяСтрийський парк у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПам’ятник Іванові Федорову у Львові, фото 70-ті роки ХХ століттяПам’ятник Іванові Федорову у Львові, фото 70-ті роки ХХ століттяПагорб Слави у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПагорб Слави у Львові, фото 70-ті роки XX століттяВійськовий меморіал у Львові, фото 70-ті роки XX століттяПам’ятник Іванові Франку у ЛьвовіПалац Потоцьких у Львові, в якому колись знаходився Загс, фото 70-ті роки XX століттяБудівля Львівського цирку з висоти, фото 70-ті роки XX століттяПам’ятник Ярославу Галану у Львові, фото 70-ті роки ХХ століттяПам’ятник Ярославу Галану у Львові, фото 70-ті роки ХХ століттяЗустріч радянських військ у Львові, фото 1944 рокуЗустріч радянських військ у Львові, фото 1944 року
Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр зробив значний крок у покращенні якості надання медичних послуг, відкривши нове відділення відновного лікування та реабілітації, а також завершивши...
