Орган костелу єзуїтів у Львові - повернення із забуття
Тема органів у Львові є наболілою, актуальною і … не дешевою. Насамперед, справа є надто контрастною, якщо порівняти минуле цих унікальних інструментів у Львові з сьогоденням …
Трохи більше ста років тому у місті нараховувалось більше 40 органів, діяло 5 фабрик, які виготовляли інструменти, зокрема на експорт в інші країни … Сьогодні у Львові тільки чотири діючих органи, збереглись залишки ще семи …
Орган костелу святих апостолів Петра й Павла ордену єзуїтів у Львові музикознавці датують XVIII століттям, за іншими даними інструмент збудовано коштом шляхтича Гроховського і освячено у 1644 році.
Орган костелу єзуїтів у Львові. Фото 2015 року
Але також існує припущенняя, що йдеться про різні інструменти храму, і орган середини XVII століття не зберігся …
Вигляд інструменту з під даху гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла. Фото 2015 року
Використання цього складного музичного інструменту ( орган має 22 регістри ), впродовж десятиліть спонукало до ремонтів, постійного догляду та реконструкцій.
Орган давнього костелу єзуїтів у Львові. Фото 2015 року
Найбільша реконструкція цього органу була проведена у др. пол. XIX століття, в добу романтизму … На диво добре збереженими є дерев’яні орнаментальні та скульптурні оздоби у стилі рококо.
Елементи органу костелу єзуїтів у Львові. Фото 2015 року
Основні елементи декору інструменту – скульптури біблійних персонажів з музичними інструментами : цар Давид з лірою, свята Цецилія з органчиком, дві фігури ангелів, у вигляді муз з флейтою та мандоліною.
Понищені елементи управління органом у костелі єзуїтів м. Львова, фото 2015 року
За часів радянської влади, після передачі храму бібліотеці у 1946 році, орган не використовувався, а частка його обладнання, зокрема металеві труби, втрачені.
У 2011 храм святих апостолів Петра і Павла відкрив свої двері для прихожан після десятиліть забуття … За словами настоятеля храму, отця Степана Суса, близько 60 % інструменту перебувають у доброму стані, 40 %, на жаль, є втраченими, їх відновлення потребує чималих коштів …
Існує ще одна проблема – в Україні та Східній Європі бракує фахівців, які могли б повернути музичний інструмент до життя, потрібно шукати спеціалістів з країн Західної Європи.
Вигляд інструменту з під даху гарнізонного храму, фото 2015 року
За попереднім рішенням, за реставрацію органу у костелі єзуїтів візьмуться після того, як у храмі відновлять стінопис. Існує небезпека – якщо спочатку відреставрують орган, а потім відновлюватимуть стінопис, то пилюка, яка здіймається під час реставраційних робіт, може завдати шкоди трубам інструмента і тоді знову доведеться його реставрувати.
19 лютого 2015 року о 16.00 (в четвер о четвертій годині) Музей Соломії Крушельницької і літературна аґенція «Піраміда» запросила любителів красного письма на другу зустріч з циклу «Творчі родини Львова: письменники, перекладачі». Цього разу гостями було подружжя Алла Татаренко і Віктор Дмитрук, талановиті українські перекладачі.
устріч зібрала багато шанувальників перекладацького мистецтва подружжя і проходила в, майже сімейній атмосфері. Модератором зустрічі був Василь Ґабор.
На зустрічі лунала музика та звучали цікаві історії з життя, відкривалися історії та виносилися на світ цікаві подробиці. Молодь, якої на зустрічі було дуже багато, захоплено слухала і активно реагувала на кожне слово своїх кумирів.
На завершення зустрічі Василь Ґабор, вже традиційно, анонсував наступну зустріч з циклу «Творчі родини Львова: письменники, перекладачі», яка відбудеться 19 березня (в четвер о четвертій) і гостями якої будуть Микола Миколайович Ільницький та його донька Мар’яна Ільницька. Зустріч також пройде в Музично-меморіальний музеї Соломії Крушельницької у Львові.
Також після зустрічі можна було придбати книжки, котрі переклали Алла Татаренко і Віктор Дмитрук і попросити у перекладачів автографи.
Довідково:
Алла ТАТАРЕНКО – доктор філологічних наук, професор кафедри слов’янської філології, літературознавець-славіст, перекладач.
Народилася 27.09.1962 року в м. Могилів-Подільський Вінницької області. У 1984 році закінчила слов’янське відділення Львівського університету імені Івана Франка. 1989 року захистила кандидатську дисертацію на тему “Мілош Црнянський та його роман ‘Переселення’”. 2011 року захистила докторську дисертацію на тему «Поетика форми в прозі постмодернізму (на матеріалі сербської літератури)».
Сфера наукових зацікавлень – літературознавство, історія слов’янських літератур, актуальні тенденції у розвитку літератур слов’янських народів, українсько-сербські, українсько-хорватські та українсько-польські літературні й культурні контакти, літературна критика.
Автор трьох монографій (Татаренко А. Место сусрета: огледи о српској прози / Ала Татаренко. – Београд: Српски ПЕН центар = Serbian PEN Centre, 2008. – 179 с. ; Tatarenko A. U začaranom trouglu: Crnjanski-Kiš-Pekić: eseji i studije / Ala Tatarenko. – Zaječar: Matična biblioteka «Svetozar Marković“ , 2008. – 145 s. – (Edicija Istok zapad); Татаренко А. Поетика форми в прозі постмодернізму: досвід сербської літератури / Алла Татаренко. – Львів: «ПАІС», 2010. – 544 с.) і близько 170 літературознавчих публікацій українською, сербською, хорватською, польською мовами, а також близько 80 перекладів з сербської, хорватської, польської мов на українську та з української мови на сербську.
Член член редакційної ради українсько-сербського альманаху «Украс», редакційної ради українського незалежного культурологічного часопису “Ї”, член редколегії наукового збірника «Питання сорабістики», наукового часопису «Наслеђе» (Крагуєвац, Сербія), наукового часопису «Serbian Studies Research» (Новий Сад, Сербія), наукового збірника «Zbornik za jezik і književnost Filozofskog fakulteta u Novom Sadu» (Новий Сад, Сербія).
Віктор Дмитрук – у 1970 році закінчив факультет іноземних мов Львівського національного університету ім. Івана Франка. Працював викладачем кафедри англійської філології ЛНУ ім. Івана Франка (1970–1971 рр.), викладачем і старшим викладачем кафедри іноземних мов Національного університету «Львівська політехніка» (1974–1987 рр.) У 1984 році захистив кандидатську дисертація на тему «Творчість Курта Воннегута: соціально-критичні тенденції, жанр, поетика». Вчене звання доцента присвоєне у 1992 р. Працював доцентом кафедри світової літератури Львівського національного університету ім. Івана Франка. Читав курси з історії світової літератури, вступу до літературознавства, історії літератури США та ряд спецкурсів. Зі середини 1990-х займається художніми й науковими перекладами з англійської та польської мов.
«Місто левів» часто називають Львів. І недарма, адже «королів звірів» у місті понад чотири тисячі. Кожен – зі своєю історією та при значенням. Раніше лев не вважався для Галичини екзотичною твариною. Цей звір давніше водився на наших теренах, і став символом військової доблесті. Від найдавніших часів лев, цар звірів, став найпоширенішим символом та уособленням вогненної сили й чутливості. З огляду на це його зображали сторожем біля входу до палаців, гробівців, на амулетах.
Леви, які охороняють міську ратушу
Кам’яні леви біля головного входу до міської ратуші стали певним чином символом міста. У 1880 р. на честь приїзду до Львова цісаря Франца-Йозефа брама ратуші була декорована портиком з алегоричними фігурами Гостинності, Мужності та Патріотизму різця Л. Марконі; по обидва боки брами поставлено кам’яних левів роботи Тадеуша Баронча. В 1939-40 роках нових левів за зразком скульптур Т. Баронча вирізьбив молодий український скульптор Євген Дзиндра, учень Юзефа Стажинського.
пл. Ринок, 1
Найбільшої переробки вимагали герби Львова, розташовані на щитах, що їх тримають леви, отже після закінчення ІІ Світової війни, у 1946 р. скульптор знову доопрацьовував головних львівських левів. Наступного разу Євген Дзиндра реставрував та переробляв кам’яних левів 1981-82 рр. Через кілька років після смерті скульптора (1983) Львівська міська рада прийняла рішення про зміну міського герба, його було затверджено 1990 р. Отже було вирішено залишити скульптури левів роботи Є. Дзиндри, герби на щитах переробив зять Є. Дзиндри, скульптор Петро Дзиндра.
Адреса: пл. Ринок, 1
Венеціанський лев із крилами
пл. Ринок, 14
Кам’яниця Массарівська, або Венеціанська. Будинок збудував архітектор Павло Щасливий в 1589 році на замовлення венеційського консула і купця Антоніо Массарі. Історію цього будинку зберігає крилатий лев над вхідним порталом – герб Венеції.
Адреса: пл. Ринок, 14
«Лев’ячий» будинок
пр. Свободи, 11
Майже сотня левів розмістились на стінах будинку на проспекті Свободи. Він є найбагатший на царів звірів будинок у місті. Загалом по проспекту нараховується більше 200 зображень левів.
Адреса: пр. Свободи, 11
Леви з кам’яниці на Лисенка
вул. Лисенка, 6
Колишню чиншову кам’яницю по вулиці Лисенка прикрашають символи міста, розташовані між вікнами будинку ззовні. Збудовано приміщення у 1890-х роках за проектом Мавриция Зильберштайна. Співавтор будинку — архітектор Анджей Ґоломб.
Адреса: вул. Лисенка, 6
Леви, що бережуть спокій містян
Лавочки Львова
Лавочки у центральній частині місті прикрашені крилатими левами. Розташовані вони на проспекті Свободи, площі Ринок та прилеглих вуличках. Дерев’яні конструкції доповнюють металеві поручні у формі левів. Царі звірів сумлінно охороняють туристів та жителів міста, які присіли відпочити і помилуватись красою навколишніх будинків.
Леви з-під балкону кам’яниці Якубшольцівської
пл. Ринок, 25
Кам’яниця Якубшольцівська споруджена у другій половині XVI ст., належала Якубу Шольцу. Двір мав арки, над якими нависали балкони (кам’яні консолі втрачені у 2000 р. під час перебудови). У 1759-1766 рр. будинок належав українському граверу і друкареві І. Филиповичу, авторові перших українських екслібрисів. Зовнішній вцілілій балкон, ніби, підтримують знизу леви.
Адреса: пл. Ринок, 25
Леви з кам’яниці з афоризмами
Це одна з найкращих пам’яток львівської житлової архітектури епохи Ренесансу. Будівлю спорудив львівський райця і доктор медицини Павло Домінік Гепнер. Він поселився у приміщенні 1610 року. Відтоді будинок називали Гепнерівським, Докторівським та Домініківським або «Кам’яниця з афоризмами».
пл. Ринок, 28
Уся будівля над вікнами «всипана» латинськими прислів’ями: «Quis dives? Qui nil cupiat quis pauper? Avarus» («Хто ж багач? Хто не має жадань. А хто вбогий? Захланний». Фраза з твору пізньолатинського поета Авзонія), «Nunquam discrepat utile a decoro» («Ніколи не дисонує корисне з красивим». Фраза з твору Авзонія), та ін.
Адреса: пл. Ринок, 28
Суворі леви Мазанчівської кам’яниці
пл. Ринок, 31
Збудована в XVI ст., наприкінці XIX ст. вона перейшла у власність Бачевських — найбільших у Львові виробників горілки. Будинок впадає у вічі своїм незвичним виглядом. А дістав він його після реставрації 1923 р., здійсненої архітектором Б. Віктором і скульптором 3. Курчинським у стилі стилізовано-декоративного модерну. Леви із суворим виглядом спостерігають з-під балкону на чисельних прохожих на площі Ринок.
Адреса: пл. Ринок, 31
Охоронці Порохової вежі
З декількох десятків потужних львівських оборонних веж, брам і бастей до нашого часу збереглася лише одна – Порохова вежа. Її збудували з каміння старого Міського арсеналу. Це була найпотужніша вежа, бо з цього боку під мурами міста часто з’являлися загарбники зі Сходу. Вежа стоїть на оборонних земляних валах, які залишилися із давніх часів, а двісті років тому на них облаштували парк, який назвали Губернаторськими валами, бо неподалік розмістилася резиденція австрійського намісника Галичини.
вул. Підвальна, 4
Порохова вежа слугувала не лише для оборони міста. Львів був торговельним центром, де все підпорядковувалося отриманню зиску від торгівлі. Тому у нетривалі мирні часи за відсутності ворожої загрози вежу використовували як склад зерна. Від кінця 50-х років минулого століття у вежі розмістили будинок архітектора. Тут часто відбуваються культурно-мистецькі події. Хоча вежа ззовні виглядає досить об’ємною, проте приміщення всередині досить маленькі: адже товщина стін сягає майже трьох метрів. Вхід до вежі охороняють два леви з білого мармуру XIX століття, які серед кам’яних левів у Львові відзначаються найбільшою мистецькою вартістю.
Адреса: вул. Підвальна, 4
Леви з фасаду на Руській
вул. Руська, 8
Будинок споруджений у 1740 р. на місці більш раннього. Фасад був у цей же час оздоблений рельєфами зі зображеннями символів торгівлі. На першому поверсі зберігся портал XVI ст. серед них, зокрема дельфіни – символ успішної торгівлі, а також два лева.
Роки Другої Світової війни і нацистської окупації Львова – одні з найкривавіших і жахливих сторінок в історії міста. Переповнені в’язниці і масові розстріли, голокост і публічні страти, рабська праця остарбайтерів, злидні і дефіцити для більшості населення …
Але Львів вижив … День за днем, незкінченні 3 роки, місто продовжувало жити, не дивлячись ні на що і з вірою у майбутнє …
Фотографій, що ілюструють нацистські злочини у Львові є величезна кількість, проте порівняно небагато є світлин побутових, сцен повсякденного життя міста періоду 1941 – 1944 років … До Вашої уваги одна з таких добірок.
Сцена на нин. вул. Шевська, 1941 – 1944 рр.Вуличні вивіски у Львові, перші дні окупації, 1941 рікЧистка взуття біля готелю ” Жорж “, 1941 – 1944 рр.На нин. вул. Пекарська, 1941 – 1944 рр.Станція Клепарів у роки німецької окупації ЛьвоваПрогулянка, позаду нин. вул. Словацького, 1942 рікВулична сцена на нин. пл. Соборна, 1941 рікПоштівка з видом на Жовківське передмістя і нин. вул. Б. Хмельницького, 1943 рікПоштівка з видом на нин. пл. Міцкевича, 1942 рікЛьвівський трамвай періоду 1941 – 1944 рр.Вулична сцена під Львівською Оперою, 1941 – 1944 рр.Сцена під ратушею, 1942 рікНин. пл. Міцкевича, 1942 рікНа нин. пл. Міцкевича, 1941 рікНа трамвайній зупинці, перехрестя нин. вул. Чупринки та Київська, 1942 рік
20, 22 лютого Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької запрошує всіх на цікаву прем’єру під назвою «Перевтілення Шекспіра». Сюди ввійшли одноактні балети “Ромео і Джульєтта” і “Гамлет” на муз. П. Чайковського та хореографічна сюїта “Перевтілення”на музику “Простір симфонії” Б.Бріттена.
Одноактні балети “Ромео і Джульєтта” і “Гамлет” зачаровують погляд своїм мінімалізмом декораційного оформлення. Така сценографія, у поєднанні з майже чорно-білою гамою костюмів, допомагає зосередитись на пластиці на хореографічній майстерності, а вуха насолоджуються чудовою музикою Чайковського.
Хореографічна сюїта “Перевтілення” на муз. Б. Бріттена, на противагу одноактним балетам, вибухає яскравими фарбами костюмів, феєрією динаміки та святкового настрою. Мальований задник одразу налаштовує глядача на легкість сприйняття, а сучасна манера інтерпретації твору перегукується зі стилем комедії дель арте італійського імпровізованого народного театру доби Відродження.
Хореографічна сюїта “Перевтілення” складається з чотирьох частин: частина І «Приборкання норовливої», частина ІІ «Леді та блазні», частина ІІІ «Танці для Яґо», частина ІV «…або все, що завгодно …».
Над цією роботою працювали: балетмейстр-постановник — заслужений артист України Сергій Наєнко, народний артист СРСР Микита Долгушин, диригент-постановник — Юрій Бервецький, художник-постановник — народний художник України, лауреат Національної премії України ім.Т.Шевченка Євген Лисик, народний художник України Тадей Риндзак, художник костюмів — заслужений художник України Оксана Зінченко та багато-багато інших цікавих людей.
Також приємно вражає загальна динаміка цього хореографічного триптиху. Не затягнуте в часі з чудовою хореографією та відповідною сценографією, «Перевтілення Шекспіра» дихає сучасністю та юністю.
Напевне, мало хто знає, що у Львові є підприємство, яке ремонтує залізничні локомотиви зі всієї України. Сьогодні мова йтиме про Львівський локомотиворемонтний завод, що знаходиться на вулиці Залізничній.
4 листопада 1861 року на Головний вокзал Львова прибуває перший поїзд Відень-Львів – саме у цей день з 2002 року, в Україні відзначають день залізничника. Після налагодження залізничного сполучення Австро-Угорщини зі Львовом, місто стає великим залізничним вузлом: 1866 році відкривають сполучення з Чернівцями, а трьома роками пізніше – з Бродами. На межі століть постає потреба в побудові нового вокзалу.
Паротяг “Jarosław”, саме такий локомотив привів перший потяг до Львова
У 1861 році східною точкою Австро-Угорської залізниці стає Львів. В кінцевій точці маршруту Відень-Львів створюють майстерні для ремонту паротягів і пасажирських вагонів. Спочатку дане підприємство виконує функції депо. Цехи займали територію, майже, у 83 тис. квадратних метрів на якій знаходились будови загальною площею у більше ніж 29,6 тис. квадратних метрів.
Цікавий факт: за час слідування поїзду, у топку паротяга потрібно було відправити близько 15 тон вугілля. Після прибуття на кінцеву станцію, локомотивна бригада була забов’язана заправити паротяг вугіллям та водою, протерти ганчіркою і змастити мастилом усі рухомі деталі, а за наявності на локомотиві декоративних елементів з кольорового металу, протерти їх до блиску, і тільки після цього локомотив можна було здавати наступній бригаді.
Майстерні підприємства, фото поч. ХХ століття
Після відкриття депо позаду вокзалу (теперішня територія депо “Львів-Захід”) майстерні займаються лише серйозним ремонтом рухомого складу, а незначний ремонт проводять вже у депо. Майстерні є самим великим підприємством міста. У 1870 році в них працювало понад 350 робітників, а у 1900 році – понад 800.
Схема залізничної станції Львів, червоним обведено локомотивні майстерні
Порівняльна таблиця рухомого складу Львівської залізниці у 1861 та 1871 роках
Рухомий склад
1861 р.
1871 р.
Локомотивів
103
161
Службових вагонів
51
168
Пасажирських вагонів
171
299
Вантажних вагонів
2071
3798
Ремонтні майстерні, фото початку ХХ століття
Під час Першої світової війни майстерні було сильно пошкоджені. У міжвоєнний період для потужного розвитку міста і регіону виникала необхідність у ремонті рухомого складу. Починається відбудова пошкоджених цехів, а також зводять новий паротягоскладальний цех (зараз у ньому знаходиться кузня) та казарми пожежної охорони (тепер це електромашинний цех). Протягом 1913-1930 років було проведено центральне опалення та електричне освітлення майстерень, розширення котельного цеху, нових цехів — моделювального, бляхарського, лакувального, трубопрокатного, та оббивного. Але в часі Другої світової війни на місці майстерень знову постає руїна.
Один з цехів заводу
У повоєнних 1947-49 роках підприємство отримує назву Львівський паротяговагоноремонтний завод (ЛПВРЗ). Завод і надалі ремонтує паротяги, пасажирські вагони, а також облаштовує спец. вагони для перших осіб держави та інших специфічних потреб.
Вигляд на ЛПВРЗ з будівлі відбудовуваного головного вокзалу, фото повоєнних роківЦех ремонту колісних пар
У 1979 році із території підприємства виїжджає останній паротяг серії “Л”. З 1977 року ЛПВРЗ починає ремонт електровозів постійного струму ВЛ8. У 80-х завод перейменовують у Локомотиворемонтний (ЛЛРЗ).
Платформа з колісними парами для локомотивів, на фоні електровози ВЛ8, фото 60-ті роки ХХ століттяПрес у кузні заводу, наші дні
В кінці 1990-х на початку 2000-х років, через списання старих електровозів ВЛ60ПК, а також через електрифікацію нових ділянок, в Укрзалізниці спостерігається дефіцит електровозів змінного стуму. Почастішали випадки задіяння для водіння пасажирських поїздів вантажних електровозів ВЛ80С і ВЛ80Т, які не достатньо для цього пристосовані. З цієї причини у 2004 році було прийнято рішення модернізувати електровози, що простоюють в запасі. На ЛЛРЗ двосекційні вантажні електровози ВЛ80Т переобладнали в односекційні пасажирські, які отримали назву ВЛ40у.
Електровоз ДЕ1 в парку заводу, наші дніЕлектровоз ВЛ40у на станції Львів, наші дніКабіна модернізованого електровоза ВЛ11, наші дні
Сьогодні завод надалі продовжує модернізацію обладнання та інтер’єру кабін на електровозах постійного струму: ВЛ8, ВЛ10, ВЛ11, ДЕ1, ВЛ11М6, а також розглядається можливість обслуговування та ремонту львівських трамваїв.
225 років тому, 16 лютого 1790 року у Відні народився знаменитий львівський скульптор Антон Шімзер (Schimser, 1790–1838). Разом з тирольцем Гартманом Вітвером (1774–1825) він створив у Львові перших десятиліть ХІХ століття чимало монументально-декоративних творів у стилях класицизму й ампіру, які донині прикрашають місто й один із найгарніших некрополів Європи – Личаківський цвинтар.
Народився Антон Шімзер-молодший у родині віденського скульптора Антона Шімзера-старшого. Антон-юніор студіював у Віденській академії мистецтв під керівництвом Йозефа Клебера, потім – у Паризькій академії мистецтв. Мешкав деякий час у Римі та Пресбурґу (тепер Братислава).
З 1812 року Антон Шімзер жив і працював у Львові, де вже діяла скульптурна майстерня братів Гартмана та Йоганна Міхаеля Вітверів. Деякий час Шімзер працював разом із Г.Вітвером, а потім успадкував його майстерню на вул. Глинянській (тепер вул. Личаківська, 20). До того у Львові вже існувала багата традиція скульптури XVII–XVIII ст. у стилях ренесансу, маньєризму, бароко, рококо. Вітвери та Шімзери внесли до львівського мистецького середовища європейські новації ХІХ ст. – віденський класицизм, паризький ампір, досвід модерних на той час скульпторів Антонія Канови та Бертеля Торвальдсена.
Не дуже багато збереглося відомостей про життя Антона Шімзера. Тому краще ознайомитися з його творіннями, які збереглися на львівських кам’яницях (найчастіше А.Шімзер співпрацював з архітектором Фрідріхом Бауманом) і на полях Личаківського цвинтаря.
Своєрідною виставкою робіт Г.Вітвера й А.Шімзера стала теперішня чотириповерхова кам’яниця №1-3 на розі проспекту Свободи та вул. Коперника, яку будували в кілька етапів. У 1809–1811 рр. спорудили її ліве крило (№1), а в 1821–1822 рр. добудували праве (№3). Спочатку кам’яниця, що належала торгово-фінансовій фірмі “Йоганн Гауснер та Вінцент Віолянд”, мала три поверхи.
Виходець із Моравії Йоганн Гауснер (1752–1822) з часом очолив найповажнішу кредитну інституцію в Галичині, яка існувала з ХVІІІ ст. у Бродах, а потім у Львові. Його кам’яниця на початку ХІХ ст., до побудови Скарбківського театру, була найбільшою приватною будівлею в місті.
Будинок у Львові на проспекті Свободи, 1-3
Над двома вхідними брамами (одна з них зараз замурована) розташовано балкони, підтримані колонами доричного ордеру, а між ними – консолі у вигляді фігур атлантів. Фасад будівлі оздоблений пілястрами корінфського ордеру, класицистичним орнаментом та барельєфами на тему античної міфології. Зокрема, під №1 це вертикальні рельєфи над балконом “Амур і Психея” Гартмана Вітвера. Вище були встановлені барельєфи на теми торгівлі та мистецтва. З боку вул. Коперника Г.Вітвер створив ще барельєфи міфічних персонажів: Геракла, Діани, Нептуна, Аполлона, Меркурія. Ліпнинний декор виконували молодший брат Вітвера, Йоганн, та скульптор Йоганн Міхаель Гаар. Будинок №3 прикрашають вертикальні барельєфи “Еней рятує батька”, “Парис викрадає Єлену”. Правіше встановлені горизонтальні рельєфи, зокрема: “Зевс викрадає Ганнімеда”, “Повернення Одіссея”, “Тезей з Кентавром”, “Марс і Венера” роботи Антона Шімзера та його брата Йоганна (1793–1856).
Будинок у Львові на проспекті Свободи, 1-3
Роботи А.Шімзера частково збереглися на фасаді кам’яниці на Ринку, 8, якою на початку ХІХ ст. будинком володів граф Юзеф Каліновський, відомий у місті дивак та авантюрист. На його замовлення архітектор Фридерик Бауман перебудував кам’яницю в стилі класицизму. Після смерті Каліновського будинок придбав торговець вином Йоганн Тренкель (Френкель). Для нього скульптор Антон Шімзер виготовив під довгим балконом три барельєфи, на яких зображено вітрильник в порту, якір та інші символи торгівлі.
Між вікнами другого та третього поверхів вміщено барельєфи Нептуна з тризубцем, що їде морем на човні, який тягнуть… коні (у центрі), та фавнів (з боків). Раніше вважалося, що виготовив їх Габріель Красуцький. Але на думку дослідника львівської скульптури Юрія Бірюльова, спочатку (ще у 1820-х роках) ці барельєфи виготовив Антон Шімзер. Натомість Г.Красуцький переробив ці ампірні барельєфи під час реконструкції будинку 1881 року.
Кам’яниця на Площі Ринок, 8 у Львові
Скульптури сирен-русалок авторства Антона Шімзера з 1820-х років прикрашали будівлю «Пливальні» (військової школи плавання) на Пелчинському ставі (тепер на цьому місці басейн з фонтанами перед входом до парку культури на вул. Вітовського). Коли став спустили і «Пливальню» розібрали, у 1921 році скульптури перенесли до Історичного музею (Ринок, 4), де їх зараз можна побачити.
Будівля «Пливальні» на Пелчинському ставі у Львові, 1893 рік
У 1822–1826 роках під час перебудови кам’яниці на вул. Трибунальській (тепер її адреса – вул. Шевська, 10), яка тоді належала Матіасові Багерові, до неї добудували 4-й поверх. Тоді ж чотиривіконний фасад оздобили рельєфами на сюжети античної міфології, які виконали скульптори Гартман Вітвер і Антон Шімзер. Як припускає мистецтвознавець Юрій Бірюльов у своїй книзі про львівську скульптуру (Biriulow J. Rzeźba lwowska. – Warszawa, 2007), Гартман Вітвер зі своїм братом Йоганном Міхаелем створив раніше рельєфи над партером та між другим і третім поверхом – фігури лежачих німф, Марса та Афіни, а також фризи зі сфінксами та рогами достатку і, можливо, гірлянди під балконом. Натомість 4 рельєфи між вікнами 3-го та 4-го поверху (Фортуна, Діана, Бахус та Нептун) виготовив Антон Шімзер. Автором фризу з орнаментальними розетами над 4-м поверхом був архітектор Фридерик Бауман.
Будинок у Львові на вулиці Шевській, 10
У сусідній кам’яниці (вул. Шевська, 12) орнаментальні декоративні фризи, створені близько 1820 року Гартманом Вітвером (можливо, й разом з А.Шімзером та Ф.Бауманом). На тривіконному фасаді перший поверх завершує ліпний фриз з зображеннями птахів у вільному польоті, квітів і листя. Над 3-м поверхом вміщено вузький фриз з геометричним і рослинним орнаментом.
Антон Шімзер вважається автором барельєфів на фасаді кам’яниці на розі вул. Вірменської, 8 і Краківської, 11. Виконані вони на замовлення торговця колоніальними товарами Юзефа Штампфеля близько 1826-1828 років. На них зображені Меркурій, вітрильник та інші морські сюжети.
Останньою на вулиці Краківській є кам’яниця № 34. Будинок прикрашають барельєфи, які створено у 1830–1840-х в майстерні Антона та Йоганна Шімзерів. Над вікнами 2-го поверху в напівкруглих сандриках розміщено рельєфи із зображеннями пар левів та путті. Над вікнами 3-го поверху розташовані три рельєфні вставки з фігурами путті, що тримають гірлянди, та 6 інших, де зображено по дві пари сфінксів, амфори та ліри.
Кам’яниця у Львові на вулиці Краківській, 34
Напевне, всі львів’яни знають “Будинок пір року” на вул. Вірменській, 23. Ця 4-поверхова кам’яниця з фасадом завширшки у 5 вікон, оздоблена у стилі історизму пілястрами іонічного ордеру, довгим балконом з металевою балюстрадою. А ще фасад будинку від вулиці Вірменської прикрашають 4 рельєфи, що символізують пори року роботи скульптора Габріеля Красуцького (1882), та фриз зі знаками зодіаку над 3-м поверхом, виготовлений у 1820-х в майстерні А.Шімзера. Натомість автором центрального барельєфу з земною кулею, виконаного у 1810-х роках, вважається Г. Вітвер.
Кам’яниця у Львові на вулиці Вірменській, 23
В середині ХІХ століття на місці сучасного будинку Львівської обласної ради на вул. Винниченка, 18 був палац Хлонєвських. Його збудували у 1818–1820 роках для графа Франца Ксаверія Хлонєвського за проектом архітектора Фрідріха Баумана. Це була класицистична двоповерхова будівля з доричною колонадою перед входом та барельєфами авторства Антона Шімзера. Ці 8 рельєфів під вікнами 2-го поверху ілюстрували сюжети Гомерової “Іліади”.
Будинок на вулиці Винниченка, 18 (колишній палац Хлонєвських), 1875 рік
Біля Жовківської рогатки, на місці палацу Целєцьких, який постав у першій половині ХІХ ст. за проектом Фрідріха Баумана, розбудували фабрику горілок і лікерів Бачевського, з в’їзною брамою, оздобленою скульптурами левів (вул. Хмельницького, 114/116), до якої 1881 року провели лінію кінного трамваю від Головного двірця. За радянських часів на місці фабрики горілок відкрили завод алмазного інструменту. Збереглася в’їздна брама з левами палацу Целєцьких, виконана А.Шімзером спільно з Ф. Бауманом у 1817 році.
В’їздна брама з левами палацу Целєцьких, виконана А.Шімзером спільно з Ф. Бауманом у 1817 році на вулиці Хмельницького, 114/116, колишньої фабрики горілок і лікерів Бачевського
На місці, де збудували будинок Галицького сейму (тепер головний корпус Львівського національного університету ім. І.Франка), ще у 1795 році постало касино Йоганна Гехта – підприємця, який займався організацією дозвілля львів’ян у своєму закладі та в сусідньому Єзуїтському городі (тепер парк ім. І.Франка). Зал на початку ХІХ ст. вважався найпрестижнішим в місті. Тут зустрічали цісаря Франца І, проводили бали, забави та поважні зібрання. З нагоди приїзду архикнязя Франца Карла у липні 1823 року в цьому залі встановили скульптуру, що уособлювала Галичину. Її автором вважався А.Шімзер.
Касино Йоганна Гехта (тут тепер стоїіть головний корпус Львівського національного університету ім. І.Франка), фото 1870-х років
На вул. Зеленій за будинком з червоної нетинькованої цегли, у якому розмістилося устаткування міських водогонів (насосна станція), стоїть під № 102 над ставком «Зелене око» палацик «Під сфінксами». Він збудований 1829 року для Яна Пєньчиковського в стилі класицизму за проектом Йосифа Землера. Останнім часом палацик був ґрунтовно перебудований, але збереглися над колонами скульптури двох сфінксів, виготовлені в скульптурній майстерні А. та Й. Шімзерів.
Будівля у Львові на вулиці Зеленій, 102 (колишній палацик «Під сфінксами»)
Антон Шімзер помер 5 серпня 1838 року. Справу та майстерню Антона успадкував його молодший брат Йоганн Шімзер (1793–1856). До Львова він прибув 1826 року, одружився з Юліаною Міхальською (1795–1861), сполонізувався і своє ім’я писав як Ян. Фірму батька успадкував Леопольд Шімзер (1833–1888). Після його смерті нею керувала його вдова Вікторія (1838–1908). З нею співпрацював онук (по лінії доньки) Яна Шімзера – відомий скульптор, вже згаданий Юліан Шеліга Марковський (1846–1903).
Львів, якого не повернеш. Пам'ятник Сталінській Конституції
За довгі століття свого існування місто Лева пережило чимало … Змінювались влади та режими, мода і архітектурні стилі, крокувала вперед цивілізація … І лише пам’ять поколінь зберігала, немов на диску, всі деталі змін, які зазнавав Львів …
Серед числених пам’яток епох, що минули є достатньо таких, повернення яких, було б жаданим і бажаним, але є і такі, які більшість з нас, воліла б забути, немов страшний сон …
Пам’ятник Сталінської ( Радянської ) Конституції, фото 1940 року
У вересні 1939 року армії Німеччини та СРСР, порушивши кордон з західного та східного напрямків, розпочали кампанію проти Польщі … Розпочалась II Світова війна …
Західноукраїнські землі, Львів опиняються у складі Радянського Союзу. Ледь не з перших днів місто починає змінювати свій зовнішній вигляд …
Радянський монумент на нин. пр – ті Свободи. Фото 1940 року
Режим волів багато символіки на нових територіях, і з цим не барилися … Пам’ятники з’явилися, і дуже кумедні, бо вони були тимчасовими.
Монумент Сталінській ( Радянській ) Конституції було споруджено в жовтні 1939 р. Авторами були скульптор Сергій Литвиненко, той самий, який створив пам’ятник І. Франку на Личакові, та київський художник Михайло Дмитренко, за однією з версій скульптори адаптували до місцевих умов проект, виконаний у Москві.
Парад 1 травня 1940 року на нин. пр. Свободи, в тлі – монумент конституції
Пам’ятник виконувався на Кераміко – скульптурній фабриці, що відкрилася вже в 1939 року на вул. Мучній, безпосередньо створенням займались скульптори Євген Дзиндра та Андрій Коверко.
Місце для досить великого монументу обирають звісно ж не випадково, самісінький центр Львова, на ” острівку ” посеред нинішнього пр – ту Свободи … Радянські монументи тієї епохи мали виконувати роль знаряддя пропаганди, мистецькі і естетичні якості були ділом десятим …
Групове фото на фоні пам’ятника з нин. вул. Гнатюка, 1940 рік
Велика багатофігурна композиція, присвячена сталінській конституції 1936 року, складалась з чотирьох гіпсових скульптур, що представляли червоноармійця, гуцула, селянку та студентку. З трьох боків монумента були великі таблиці, на яких українською, польською та ідишем виписали окремі статті зі Сталінської конституції. Основу пам’ятника виготовили з дощок, поштукатурили й обліпили гіпсом. Скульптури також відлили зі звичайного гіпсу. На горі монумента був флагшток зі справжнім червоним прапором.
Радянський монумент на нин. пр – ті Свободи. Фото 1941 року
Цікавим фактом є таблиця з уривком конституції на ідиш … Розрахунок був чіткий, більше третини населення Львова того часу складали євреї, нова влада шукала підтримки … Але якщо підсумувати назагал, оцінити сам монумент, навіть як на страшенно низькі радянські стандарти міцності, це була препаскудно неякісна робота.
Радянський парад на фоні монументу, 1939 рік
Історія завжди все розставляє по – своїх місцях … 30 червня 1941 р., коли до міста прийшли німці, цей пам’ятник їм навіть не довелося підривати. Львів’яни майже голими руками розбили його за кілька годин на друзки.
Його уламками було засипано воронки від авіабомб …
Сьогодні наше видання “Фотографії старого Львова” розпочинає співпрацю також з львівським виданням “Духовна велич Львова” яке розповідає про духовне життя нашого міста. Результатом такої співпраці, ми на це щиро сподіваємось, стануть цікаві матеріали про історію та архітектуру храмових споруд Львова та про їхні унікальні реліквії.
І першим спільним проектом в нашій співпраці став гарнізонний храм святих апостолів Петра та Павла у Львові. Про його сакральні реліквії сьогодні розповідає Софія Предка.
Гарнізонний храм святих апостолів Петра та Павла у Львові
Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла є однією із найбільш загадкових сакральних пам’яток сучасного Львова. Роботи над його спорудженням розпочалися у 1610 р. і завершилися через два десятиліття, коли тодішній Львівський архиєпископ Ян Анжей Прухніцький освятив храм. Сьогодні ця велична будівля зачаровує тисячі туристів та привертає погляди місцевих жителів, однак, мало кому відомо, які таємниці приховані за її давніми стінами. Можна годинами говорити про зовнішній вигляд храму та його внутрішнє оздоблення, однак особливої уваги заслуговують святині, до яких з молитвами та проханнями щоденно приходять десятки мирян. За словами настоятеля церкви о. Степана Суса, найбільшу увагу привертають дві нещодавно реставровані сакральні цінності, – ікона Матері Божої Утішительки та Розп’яття Ісуса Христа.
Образ Матері Божої Утішительки гарнізонного храму святих апостолів Петра та Павла
Образ Матері Божої Утішительки є одним із п’яти копій ікони з каплиці Санта Марія Маджоре. Її виконали у дереві із дозволу папи Пія V у 1608 році у Римі. Починаючи із 1630 року, вона знаходилася у каплиці храму, де у свій час молилися польський король Владислав IV, Ян Казимир, Ян III Собеський та гетьман Станіслав Яблонський. Вже на початку XX століття, 28 травня 1905 року, вівтар каплиці було прикрашено барельєфом із бронзи, який виконав скульптор Антоній Попель. У 40–х роках минулого століття ікону вивезли до Польщі, але декілька років тому пам’ятку таки повернули в Україну. Після завершення реставраційних робіт у 2013 році, образ виставили для поклоніння у гарнізонному храмі Свв. апостолів Петра і Павла, де він тепер перебуватиме постійно.
У боковому вівтарі церкви розміщено скульптурний образ Розп’яття Ісуса Христа. Цей майстерний витвір німецького митця Йогана Яна Пфістера є однією із найбільш визначних мистецьких пам’яток доби Відродження у Львові. Датою створення цієї святині вважають 1616 рік, однак не відомо, чи мали б ми можливість сьогодні насолоджуватися красою цього шедевру та складати до нього свої молитви, якби не старання академіка Бориса Возницького. Після Другої світової війни Розп’яття хотіли вивезти у Росію, однак йому вдалося переконати тодішнє керівництво, що воно не становить жодної мистецької цінності.
Скульптурний образ Розп’яття Ісуса Христа гарнізонного храму святих апостолів Петра та Павла у Львові
Вже згодом вівтар Розп’яття назвуть найбільшим скарбом серед усіх відомих архітектурних пам’яток XVII століття у Галичині. Однак, після десятиліть забуття, образ потребував негайної реконструкції. Близько півроку знадобилося для того, щоб цілком відновити шедевр, який завдяки старанням однієї небайдужої людини таки залишився в Україні. У січні цього року у храмі Святих апостолів Петра і Павла розмістили відновлений вівтар Розп’яття Ісуса Христа, який вже майже чотири століття є символом особливої Божої благодаті для тих, хто звертає до нього свої прохання та турботи.
Ця будівля – пам’ятка пізнього Ренесансу (1593 рік) з кам’яними дельфінами на фасаді. Власник будівлі вірив, що вони спряють йому в торговельних справах і оберігають від небезпек.
На початку XVII століття купець з Італії Роберто Бандінеллі купив цей будинок і зайнявся новим та незвичним для міста бізнесом: він започаткував тут класичну пошту європейського зразка. У 1737-1739 роках будинок перебудували, звівши для укріплення контрфорси. У ХІХ столітті тут містилася книгарня Вільда, своєрідний клуб львівської інтелігенції. У будинку тоді ж мешкав відомий польський поет Корнель Уєйський.
пл. Ринок, 2
З кінця сімдесятих років минулого століття у будинку проводився ремонт та реставрація. Урочисте відкриття Палацу Бандінеллі відбулося 28 грудня 2005 року. Зараз тут розміщуються найрізноманітніші експозиції Львівського історичного музею.
Адреса: пл. Ринок, 2
Палац Бєльських
Це найхарактерніший зразок львівського класицистичного модерну. Будівлю перебудовано 1923 року для магнатів Бєльських за проектом архітектора Івана Багенського. Палац двоповерховий із мезоніном і ризалітом у правій частині. Композиція головного фасаду асиметрична, добре вписана у похилий рельєф. Головний портик підкреслений вертикаллю колон коринфського ордеру, на які спирається аттикова балюстрада. Палац розміщений у глибині ділянки і замкнений кованою металевою огорожею.
вул. Коперника, 42
У повоєнні роки в палаці Бєльських розмістили Будинок учителя. Від 1958 року тут ставлять вистави польського народного театру у Львові.
Адреса: вул. Коперника, 42
Палац графів Голуховських
Споруда – одна з перших неороманських споруд Львова. Будівля зведена за проектом архітектора К. Оманна 1865 року.
вул. Листопадового чину, 16
Власник палацу граф Агенор Голуховський, пропольський політик Австрійської імперії, неодноразовий намісник Галичини у другій половині XIX століття, бюрократ і консерватор, автор ідеї запровадження латинської абетки для української мови. Тепер в колишньому палаці Голуховських міститься діагностичний центр лікарні Львівської залізниці.
Адреса: вул. Листопадового чину, 16
Палац Любомирських
Класичний бароковий палац XVIII століття з оригінальним скульптурним декором. Дві середньовічні кам’яниці на Площі Ринок, які належали князю Сапєзі, 1744 року були перебудовані в одну за проектом архітектора Бернарда Меретина, будівничого собору Святого Юра. 1760 року новий власник будівлі князь Станіслав Любомирський викупив суміжні будинки на вулиці Руській і Федорова і за проектом відомого архітектора Яна де Вітта, будівничого Домініканського собору, перетворив окремі будівлі на один великий палац. Будівельними, оздоблювальним та скульптурними роботами керували не менш відомі у Львові архітектор Мартин Урбанік і скульптор Себастіан Фесінгер.
пл. Ринок, 10
У 1772-1821 роках у палаці містилася резиденція австрійських губернаторів Галичини. Від 1895 року будинок належав українському культурному товариству «Просвіта», яке розмістило тут низку своїх організацій. Тут знаходилась книгарня Наукового товариства імені Тараса Шевченка, редакція газети «Діло» та журналу «Громадський Голос». Від 1975 року у будинку міститься експозиція меблів, срібного та порцелянового посуду з фондів Музею етнографії та художнього промислу.
Адреса: пл. Ринок, 10
Палац Бесядецьких
Це зразок архітектури міського палацу VIII-XIX століть у стилі рококо, ампіру і неокласицизму. Будівля, розміщена у глибині ділянки, за садом, відділеним від площі Галицької кам’яною огорожею з в’їзною брамою. Вікна виконані в обрамленнях з елементами рокайльного декору. Над головним входом – кам’яний картуш з гербом. Палац, окрім родини Бесядецьких, належав також магнатам Бєльським, Потоцьким і Коморовським. У першій половині XVIII століття споруджено перший палац, який 1756 року був реконструйований за проектом архітектора П. Ріко де Тіржеля.
вул. Галицька, 10
У 1820-роках реконструкцію інтер’єру провів архітектор Ф. Батман, останню реконструкцію палацу здійснено 1934 року архітектором І. Багенським. Незважаючи на перебудови, пам’ятка зберегла свою первісну основу. За часів СРСР у палаці містилася Обласна бібліотека, зараз приміщення належить Львівському національному університету ім. Івана Франка.
Адреса: вул. Галицька, 10
Палац Баворовських
Побудований він у першій половині XIX століття у стилі бідермаєрівського класицизму. Первісно ця будівля виникла як арсенал А. Сенявського за проектом військового архітектора Павла Ґродзіцького у 1639 році. Могутні та суворі стіни першого поверху свідчать про давню оборонну функцію цієї споруди. Наприкінці XVII століття споруда перейшла до графів Чарторийських, які облаштували поряд з будівлею стайню і манеж.
Від початку XIX століття палац належав графам Баворовським, які у 1830-1840-х перебудували її за проектом архітектора І. Хамбреза (Шамбре) у дусі бідермаєрівського класицизму. Увага архітектора була зосереджена на східному фасаді, оформленому трикутним фронтоном і балконом на тосканських колонах. Скульптури на фасаді та у інтер’єрі виконав Йоганн Баптист Шимзер. У нижньому фронтоні поміщено скульптуру лежачого коня (в натуральну величину), а балкон прикрашений рельєфами зі зображеннями орлів, які тримають гірлянди квітів. 1877 року граф Віктор Баворовський перевіз до будинку свою бібліотеку, яка з 1900 року стала публічною і з того часу мала назву бібліотеки Баворовських.
вул. Бібліотечна, 2
За часів СРСР тут містився відділ мистецтв Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. У 2006 році завершено реставрацію будівлі на кошти меценатів (О. і Т. Антоновичів, уряду Польщі та Держбюджету України), тож тепер тут розташовано Палац мистецтв імені Омельяна і Тетяни Антоновичів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України.
Адреса: вул. Бібліотечна, 2
Палац вірменських архієпископів
Цей палац є архітектурною пам’яткою XVII-XVIII століть. Зі сходу подвір’я ансамблю Вірменського собору замикається Палацом вірменських архієпископів, зведеним наприкінці XVII століття архієпископом Гунаніяном. Після пожежі 1778 року споруду відбудував і розширив один з його наступників – Я. Августинович.
вул. Вірменська, 7/9
Будівля була центром життя вірменської громади Львова. Від первісної споруди зберігся цікавий портал з кам’яним обрамленням, оздоблений поширеним в архітектурі Сходу та давньої Кілікійської держави орнаментальним мотивом у вигляді жолобків зі вставленими дрібними валиками. Донині під покрівлею палацу та в його екстер’єрі збереглися фрагменти, яким понад п’ять століть. Це, зокрема, знаковий символ вірменських архієпископів на зовнішній стіні палацу.
Адреса: вул. Вірменська, 7/9
Палац Справедливості
Адміністративна будівля кінця XIX століття у стилі віденського неоренесансу. Будинок споруджений за проектом архітектора Ф. Сковрона у 1891-1895 роках для Вищого суду Галичини, який ще називали Палацом Справедливості. На аттику головного фасаду – частково збережена кам’яна група «Справедливість» авторства відомого скульптора Леонардо Марконі. В інтер’єрі будинку міститься скульптура Антоні Попеля – статуя Юстиції (1896 рік).
вул. Князя Романа, 1/3
У залах Палацу Справедливості відбулося свого часу багато гучних судових процесів. На цьому місці у приміщенні старого монастиря Кармелітів до 1889 року містилася в’язниця. Тут у 1877-1878 роках відбував покарання Іван Франко, про що свідчить меморіальна таблиця на фасаді будівлі. Зараз у будівлі містяться навчальні корпуси університету «Львівська Політехніка».
Адреса: вул. Князя Романа, 1/3
Палац Сапєгів
вул. Коперника, 40 а
Родове гніздо стародавнього роду литовсько-руських князів. Споруда у дусі французького бароко XVII століття, зведена 1868 року. Сучасники називали палац Адама Сапєги «чарівною скринькою». Збудований у другій половині ХІХ століття за проектом архітектора А. Куна мініатюрний зграбний необароковий палац коштував майже таку ж суму, як і пишна споруда Палацу Потоцьких неподалік. Особливо приваблює у палаці вишукана кам’яна різьба фасадів ручної роботи. У листопаді 1918 року в палаці містився штаб українських військ. Нині тут розміщується обласне Товариство охорони пам’яток історії і культури.
Адреса: вул. Коперника, 40 а
Палац Корнякта
Це надзвичайно цінна ренесансна пам’ятка 1580 року, палац найбагатшого львів’янина за всю історію міста купця Костянтина Корнякта. Грек за походженням, з острова Крит, Костянтин Корнякт, котрий замешкав у Львові в XVI столітті і контролював торгівлю вином на всьому Чорномор’ї, був меценатом, досвідченим і мудрим чоловіком, знав багато східних мов. Цю кам’яницю збудував для нього на місці колишніх двох італійський архітектор Петро Барбон. За тодішніми законами усі кам’яниці, розташовані на Площі Ринок, могли мати не більше трьох вікон по фасаду, це було так зване правило рівних можливостей, адже кожне вікно першого поверху могло використовуватись для облаштування майстерні, крамниці чи аптеки, а також для реклами. Навіть найбагатший громадянин Львова Костянтин Корнякт, будучи купцем, не міг порушити цього правила. І лише пізніше, за свої заслуги перед польськими королями, одержав дворянський титул і дозвіл збудувати собі палац зі шістьма вікнами.
пл. Ринок, 6
У середині XVII століття палац Корнякта перейшов до родини польського короля Яна ІІІ Собеського і відтоді почав називатися Королівською кам’яницею. 1908 року будівлю викупило місто, і вже майже сто років тут працює Львівський історичний музей.
Надзвичайною атракцією палацу Корнякта є італійське подвір’я, напрочуд схоже з типовими двориками Флоренції і Риму. У приміщенні палацу працює відділення Львівського історичного музею, де можна оглянути унікальні, збережені в первинному вигляді, інтер’єри, та багато цікавих історичних експонатів.
Єврейські дільниці Львова в об'єктиві Адама Ленкевича
Споміж числених фотографій довоєнного Львова домінують світлини із архітектурними пам’ятками, вуличками, парками, визначними подіями життя міста …
Дуже невеликий сегмент займає так звана ” побутова ” фотографія, де люди увічнені під час своїх щоденно – буденних занять, що для дослідників та любителів становить особливу цінність …
Тим більшою рідкістю є світлини єврейських дільниць Львова, які сотнями років складали свій особливий світ, цілий етнічно – культурний мікрокосмос, що є невід’ємною складовою історії Львова …
Адам Ленкевич ( 1888 – 1941 рр. ) фотограф – аматор, самоук ; викладач польської мови і літератури, затятий автомобіліст та лижник, аматор фільмування, який добився відкриття популярних курсів фотомистецтва і фільмування у Промисловій школі , автор відомих широкому загалу світлин Львова …
Пропонуємо Вашій увазі серію маловідомих світлин А. Ленкевича, відзнятих у пер. пол. 30 – х рр. XX ст. у єврейських дільницях Львова
Вулична сцена у єврейській дільниці м. Львова ( р – н нин. вул. Сянська, М. Удатного, Лазенна, пл. св. Теодора, пл. Зернової ), 1930 – ті рр.Продаж кукурудзи на розі нин. вул. Сянська, Лазенна ), 1930 – ті рр.Сцена на торговиці при площі Зерновій ( нин. тер. готелю ” Львів “), 1930 – ті рр.Вул. Смоча ( нин. Підмурна ), р – н нин. ” Добробуту “,1930 – ті рр.Торгівля грушами на пл. св. Теодора, 1930 – ті рр.На вул. Бляхарська ( нин. І. Федорова ), пер. пол 1930 – х рр.Вул. сцена, р – н пл. св. Теодора, вул. Мулярська, 1930 – ті рр.На площі св. Теодора, пер. пол. 1930 – х рр.Вул. сцена, торговиця в р – ні пл. св. Теодора, вул. Мулярська, 1930 – ті ррНа торговиці при площі Зерновій ( нин. тер. готелю ” Львів “), 1930 – ті рр.
День Святого Валентина кожна пара святкує по-своєму – хтось при свічках і з келихом вина, хтось на горі Високий Замок з пляшкою шампанського, а хтось взагалі не виходить з дому. А справжні поціновувачі романтики та мистецтва зібралися в цей день в Таємній Аптеці, що на площі Соборні, 1 у Львові.
Тут, для закоханих мрійників Таємна аптека у парі з майстернею “Мистецький простір” показували комедійно-романтичну виставу “Про батярську любов”.
І чи то настрій у всіх (і глядачів і акторів) у цей день був особливий, чи то флюїди підземної лабораторії так на всіх діяли, але, в певний момент склалося враження, що всі разом опинилися десь там, у далекому 1915 році з його неповторним повоєнним шармом та легендарними батярами.
Всі разом переживали з закоханою парою їх радість та розчарування, непевність і справжній шал кохання. А приглушене світло та незвичне оточення тільки додавало адреналіну відчуттям.
Тому перехід від вистави до реального життя відбувався дуже плавно і безболісно і залишив приємне тремтіння в грудях.
Багато хто може зі мною посперечатися, мовляв вистави потрібно дивитися в театрі. Так, погоджуся – там ми всі звикли їх бачити. Але якщо ви хочете зробити приємну несподіванку своїй половинці – проведіть алхімічний експеримент – заведіть їх на цю виставу і наукові висновки вас приємно здивують.
Довідково. У виставі були задіяні: аптекар Піпес-Поратинський – Роман Мартин, помічниця аптекаря Софія – Орися Ярмолюк, батяр Місько – Михайло Понзель, Розі – Мар’янка Кривдик. Режисером постановником вистави була Уляна Мороз.
Серед імен, що золотом вписані до історії міста Лева, ім’я Антонія Сулими Попеля посідає найвищі щаблі … Мабуть немає львів’ян, що не вдивлялись в скульптурну оздобу Опери, не помічали скульптур на фасаді вокзалу, чи не милувались гармонією пам’ятника Міцкевичу …
Проте не кожний зможе назвати автора цих, усім відомих шедеврів – певно це й є ознака справжнього генія …
Антоній Попель ( 13 червня 1865 р., Щакова ( нині район міста Явожно, Польща ) — † 7 липня 1910 р., Львів ) — видатний польський скульптор, педагог. Брат живописця Тадеуша Попеля.
Протягом шести років ( 1882 – 1888 рр.) здобуває блискучу освіту, навчався у Краківській школі образотворчих мистецтв і у Віденській академії мистецтв.
З 1888 року жив у Львові та працював викладачем малювання і скульптури у Львівській політехніці, мав студію де проводив заняття з учнями – Казимирою Малачинською – Пайздерською, Михайлом Паращуком, Люною Дрекслер …
Пам’ятник Адаму Міцкевичу у Львові, найвідоміша робота А. Попеля, поштівка 1907 рік
Антоній Попель входив до когорти провідних львівських скульпторів кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Працював у жанрах меморіальної, монументальної, портретної, іноді релігійної пластики. За двадцять з лишком років життя у Львові Антон Попель створив велику кількість скульптур, більшість із яких вціліли до нашого часу.
Пам. Корнелію Уейському авторства А. Попеля, що стояв на нин. пр ті Шевченка, фото поч. XX ст.
Найвідоміші, знакові роботи скульптора з’являються на зламі XIX і XX століть … Перша серед них – скульптурне оздоблення Палацу мистецтв у Стрийському парку ( арх. Францішек Сковрон ) у 1894 р., тепер – спортивний корпус НУ ” Львівська політехніка “.
У 1896 р. виконані скульптури левів та фігура “Юстиція” в інтер’єрі колишнього Палацу Справедливості для Вищого Галицького суду ( нин. корпус №19 НУ ” Львівська політехніка ” ) на вул. Князя Романа.
Алегорична скульптурна композиція з 10 – ти фігур у тимпані фронтону Великого міського театру, під назвою ” Радощі і страждання життя ” була закінчена 1900 р., митець виконує також скульптуру ” Комедія ” на фасаді, бере участь у роботі над фігурами муз …
Скульптура німфи авторства А. Попеля у пасажі Міколяша, рекламна поштівка поч. XX ст.
Цього ж 1900 р. завершено фонтан із мармуровою фігурою оголеної німфи при вході до Пасажу Міколяша.
Пам’ятникпольському поету Корнелю Уєйському перед будинком колишнього міського казино на просп. Шевченка, 13 (1874 р., арх. Людвік Вежбицький) встановлено 1901 року, він стає одним з найулюбленіших в львівської публіки …. Після II Світової монумент був перевезений до Щеціна у Польщі.
Найбільш відомою його роботою в жанрі монументальної пластики став пам’ятник Адаму Міцкевичу ( 1904 р. ) у Львові.
Скульптурні алегорії ” Торгівля ” і ” Промисловість ” фасаду вокзалу у Львові. Поштівка, до 1939 року
Серед творчого спадку А. Попеля, що не зберігся до наших днів скульптура на фасаді Промислового музею ( арх. Едмунд Жихович; нині – один із корпусів Національного музею українського мистецтва). Створена 1904 і знищена при ремонті в 1952 році.
Того ж 1904 року встановлено скульптури алегорії ” Торгівлі ” і ” Промисловості “, що донині зустрічають і проводжають львів’ян і гостей міста з фасаду львівського вокзалу …
Скульптурне оздоблення фасаду Палацу Справедливості на нин. вул. Князя Романа, фото поч. XX ст.
Помер Антоній Сулима Попель у зеніті слави у Львові в липні 1910 року. Похований на полі № 57 Личаківського цвинтаря.
Будинок Дирекції залізниць - проект, що став важливішим ніж ратуша та університет
Одна з небагатьох будівель у Львові яка за понад 100 річну історію не змінювала профілю та виду діяльності – Дирекція Львівської залізниці ( нині – Управління ), на розі вул. Міцкевича та Зигмунтовської, тепер Листопадового Чину – Гоголя.
Дирекція залізниць у Львові, фото бл. 1914 року
Відкриття чи не найбільшої споруди тогочасного Львова стало важливою подією передвоєнного 1914 року.
Цей будинок став третім приміщенням дирекції від др. пол. XIX ст., відтоді коли у Львові з’явилось залізничне сполучення. Перша дирекція працювала у Львові за адресою вул. Маєрівська, 3 ( тепер вулиця Січових стрільців ), однак вже через кілька років залізничникам стало затісно, і в 1897 р. дирекція переїжджає на вулицю Огієнка, 5 ( сьогодні там функціонує клінічна лікарня магістралі ).
Управління Львівської залізниці, вул. Листопадового Чину – Гоголя, фото 2015 року
Напередодні I Світової війни місто готувало до реалізації три грандіозні будівельні проекти : нову будівлю ратуші, споруду університету та дирекцію залізниць. Проягом декількох років готувались і розглядались численими комісіями понад 10 проектів будівлі … З трьох запланованих будівель кошти на реалізацію — кредит на 8 млн. крон — отримала лише дирекція залізниці.
Будівля дирекції, вид з нин. парку ім. Франка, фот. М. Мюнц, 1925 рік
Несподіванкою для багатьох стає рішення директора залізниць у Львові Рибіцького відмовитись від реалізації проекту – переможця … План краківського архітектора Яна Завейського у співавторстві з Романом Бандурським виявився … затісним, оскільки, на думку Рибіцького, більше площі мало бути відведено під житло залізничників – службовців.
Вигляд будівлі Дирекції з вул. Гоголя, фото 2015 року
Переможцям виплатили премії, і почали виконувати масштабний проект архітектора Збігнева Брюховича – Левицького.
Залізничники розпочали свою роботу у нових стінах вже навесні 1914 року. Цікавий факт – вхід в управління Львівської залізниці колись був з боку собору Юра, де зараз ” чорний вхід “. Теперішнім парадним входом, що на нин. вулиці Гоголя, 1, залізничники розпочали користуватися значно пізніше. Годинник на високій центральній вежі сповіщав про час, а шпиль дирекції було видно практично з будь-якої частини у місті.
Вигляд на будівлю з боку нин. парку Франка. Фот. М. Мюнц, 1925 рік
Хоч із втратами, але будівля пережила війни і часи лихоліть, незмінно працюючи за призначенням. Виконує вона свою функцію і у наші дні … У повоєнні роки прибудовували приміщення, намагаючись зберегти стиль споруди.
Наріжник фасаду дирекції з вул. Гоголя, фото 2015 року
Саме під час перебудов виявлено черговий цікавий факт … До приміщення дирекції від головного вокзалу було прокладено вузькоколійну залізницю. Нею за австрійських та польських часів курсував маленький паровоз, що транспортував п’ять — шість вагонеток з вугіллям, яким опалювали всю споруду.
Фасад Управління львіської залізниці, фото 2015 року
Протягом 2004 – 2005 рр., до 90 – річчя будівлі, стару дирекцію ” омолодили “, провівши низку реставраційно – будівельних та ремонтних робіт. Давня Дирекція продовжує прикрашати Львів і вірно служити місту і людям …
В цей день, 14 лютого 2015 року, починаючи з післяобіднього часу підійти до головного входу львівського театру імені Марії Заньковецької у Львові, було досить важко. Молодь поодинці та парами, люди досвідченого віку, студенти та знані у Львові політики та підприємці збиралися біля входу до театру в очікуванні історичної події – адже свій 50-тилітній ювілей на сцені цього львівського театру святкували корифеї – народні артисти України Таїсія Литвиненко та Федір Стригун.
Святкова академія з нагоди ювілеїв народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна
Вже з половини шостої вечора (коли відчинилися двері театру) в глядацькому залі ніде було яблуку впасти. А гості все прибували та прибували. Через такий аншлаг, артистам довелося навіть на кілька хвилин затримати початок сценічного дійства.
Сцена була оформлена святково, але без зайвої напищеності, акцентуючи увагу на місцях для ювілярів та на великому екрані. На ньому протягом вечора демонструвалися уривки з фільмів та вистав львівських корифеїв.
Святкова академія з нагоди ювілеїв народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна
Але найголовнішим наповненням святкування була неповторна атмосфера. Атмосфера позитиву, доброзичливості, сімейності та величезної взаємоповаги.
З уст корифеїв в цей день пролунали цікаві історії та пікантні факти – котрі до цього часу ніколи не виносилися на публіку. Кумедні ситуації про студентське життя перепліталися з театральними та кіношними байками і доповнювалися, як ми вже раніше писали, переглядами уривків з фільмів та вистав.
Святкова академія з нагоди ювілеїв народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна
Пройшла година, друга, третя, але глядачі не втомлювалися слухати своїх кумирів і довго не хотіли їх відпускати.
Серед гостей, присутніх на урочистій академії, був зокрема і віце-прем’єр міністр України, міністр культури України В’ячеслав Кириленко, котрим на завершення урочистості, прочитав указ президента України: “За значний особистий внесок у культурно-освітній розвиток української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю нагородити Орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня Стригуна Федора Миколайовича”, та вручив високу нагороду.
Святкова академія з нагоди ювілеїв народних артистів України Таїсії Литвиненко та Федора Стригуна
А Таїсії Литвиненко він пообіцяв привести нагороду уже найближчим часом, на святкування міжнародного дня театру 27 березня. Будемо сподіватися що своє слово він дотримає.
Окрім цього було багато гарних слів, привітань та побажань, було багато подарунків на нагород, але, як сказали на самому початку заньківчанські корифеї: “…найкраща нагорода для актора – це оплески глядачів. Їх глядачі їх в цей вечір просто накрили хвилею оплесків.
Здавна ми звертаємося у своїх молитвах по допомогу та оборону до святих заступників та покровителів …
У XVII ст. мешканці Львова щиро вірили, що одним із охоронців міста є св. Ян з Дуклі. Підгрунтям цього вірування є історичний факт спасіння Львова під час облоги козаків Хмельницького разом з татарами Тугай – бея у 1648 році.
Але історія пов’язала долю святого Яна зі Львовом набагато раніше …
Скульптура Яна з Дуклі на колоні перед костелом бернардинів у Львові, фото до 1939 року
Патронат святого не є випадковим. Святий Ян народився в Дуклі на Лемківщині близько 1414 року. Певний час був пустельником, у двадцятилітньому віці вступив до монастиря францисканців, а згодом до ордену бернардинів. Після 1463 року оселився у Львові, де здобув славу як проповідник та сповідник.
Навіть коли він втратив зір та йому відняло ноги, продовжував священицьку діяльність.
Колона Жевуських ( 1736 р. ) перед костелом св. Андрія. Фото наших днів.
Ян з Дуклі помер у Львові 29 вересня 1484 року і відразу вірні стали вшановувати його пам’ять. Культ Яна з Дуклі поширився серед католиків не лише в Галичині, але і в сусідніх країнах. Завдяки молитві до нього численні віруючі отримували великі полегшення.
Колона св. Яна з Дуклі. Фото 1912 року
За своє життя св. Ян з Дуклі здійснив чимало оздоровлень та чудес, завдяки чому його мощі у 1521 р. перенесли до костелу і помістили у срібну раку. У 1608 р. скульптор Войцех Зичливий на кошти Яна Даниловича зробив гробівець з червоного мармуру.
1733 року Папа Климентій ХІІ здійснив беатифікацію Яна з Дуклі, затверджуючи культ “ від незапам’ятних часів ”. 1739 року він же оголосив Яна з Дуклі патроном Польщі та Литви. Канонізаційний процес було відновлено 1948 року, канонізовано святого було значно пізніше – аж у 1997 р. папою Іваном Павлом ІІ.
Магнати Жевуські, чиїм фамільним покровителем був Ян з Дуклі, у 1734 р. пожертвували гроші на будівництво колони напроти церкви св. Андрія у Львові, де у ХV ст. здійснював богослужіння св. Ян. Головною умовою було помістити на вершечку колони фігуру святого, щоб він і надалі оберігав Львів і сім’ю мецената.
Скульптура Яна з Дуклі на бароковій ротонді над колодязем на тер. монастиря бернардинів у Львові, фото наших днів
Колону споруджено коштом волинського воєводи Северина Міхала Жевуського. Щодо авторства скульптури твердження мистецтвознавців різні, наймовірніші виконавці – Томаш Гуттер або Фабіан Фесінгер.
У радянський період скульптура святого була демонтована та зникла безвісти, а колона була суттєво пошкоджена. Замість скульптури на вершечку колони помістили барокову вазу.
Площа Бернардинська, ліворуч, перед костелом колона Жевуських зі скульптурою св. Яна. Поштівка, до 1939 року
У 2011 році колону Жевуських було відреставровано, але, на жаль, скульптурне зображення львівського святого є втраченим назавжди …
12 кадрів звільнення Львова від росіян у червні 1915 року
Галичина стала одним з основних театрів військових дій на східному фронті I Світової війни. Невдовзі після ії початку, у вересні 1914 року Львів був окупований частинами російської імператорської армії … Розпочались довгі місяці життя у поневоленому місті …
За неповні 10 місяців під російським триколором місто пережило інфляцію, репресії проти галицької інтелегенції, єврейські погроми, обшуки у соборі св. Юра і спроби змінити рух на правосторонній, комендантську годину та спробу впровадження ” сухого закону “, релігійні утиски …
Місто, що жило європейськими нормами, не сприймало ” новацій ” та жило очікуванням звільнення …
22 червня 1915 р. по – обіді два корпуси ( віденський і будапештський ) 2 – ої австро-угорської армії під командуванням генерала Е. Бем-Ермолі увійшли до Львова.
Овації мешканців Львова австрійськім частинам 22.06.1915 р., вул. ГородоцькаГенерал Е. Бем – Ермолі зі штабом на вул. Львова, 22.06.1915 р.Частини 2 – ої австро – угорської армії на нин. пр – ті Свободи, 22.06.1915 р.Частини 2 – ої австро – угорської армії на вулицях міста, зустріч мешканцями, 22.06.1915 р.Солдати і мешканці Львова на пл. Ринок, 22.06.1915 р.Австро – угорські частини на нин. пр – ті Свободи,22.06.1915 р.Боснійці у складі армії Бем – Ермолі на нин вул. Дорошенка, червень 1915 р.Боснійці у складі армії Е.Бем – Ермолі на нин вул. Дорошенка, червень 1915 р.Зустріч австро – угорської армії мешканцями Львова, пл. Галицька, 22.06.1915 р.Солдати на нин. вул. Князя Романа, 22.06.1915 р.Зустріч 2 – ої армії на пл. Марійській, 22.06.1915 р.Зустріч 2 – ої армії Бем – Ермолі на пл. Марійській, 22.06.1915 р.
Вчора, 13 лютого, у палаці Потоцьких відбулось урочисте освячення каплиці з чудотворною іконою Львівської Богородиці XV ст.
Участь в урочистостях взяли кілька десятків людей. Освятив каплицю єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук).
Освячення каплиці з чудотворною іконою Львівської Богородиці XV ст.в палаці Потоцьких
«Ця каплиця була створена для того, щоб прославляти Бога. В особливій мірі прославляємо цю каплицю, адже тут перебуває чудотворна ікона Богородиці. Вона є свідком багатьох подій, які пережив Львів. Вона також є свідком того, що людина, яка живе з вірою, може пройти через все», – сказав владика Венедикт (Алексійчук).
Він зазначив, що відкриття каплиці є знаковим, зважаючи на ситуацію в країні.
Освячення каплиці з чудотворною іконою Львівської Богородиці XV ст.в палаці Потоцьких
«Ми хочемо стояти перед Богородицею і молити, щоб вона принесла мир. У Бога немає речей неможливих. Але для Нього усе можливе тоді, коли ми віруємо, довіряємо», – додав владика Венедикт (Алексійчук).
Крім того, під час урочистостей представник УГКЦ зачитав грамоту-подяку директору Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Ларисі Возницької за «працю та вагомий внесок для розвитку Української держави».
Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук) вручає грамоту-подяку директору Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Ларисі Возницької за «працю та вагомий внесок для розвитку Української держави»
Лариса Возницька у свою чергу зазначила, що сьогоднішнє відкриття є дуже важливою подією для галереї мистецтв та Львова.
«Борис Григорович відродив палацову каплицю і мріяв, щоб тут була Львівська Богородиця. Ми тішимось, що у нас у музеї знаходиться одна із найстарших ікон України», – сказала вона.
Куратор виставки «Образ Богородиці» Марія Сойко розповіла, що ікона Львівської Богородиці бере свої початки з кінця ХІV ст.
Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ Венедикт (Алексійчук) та директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Лариса Возницька в каплиці з чудотворною іконою Львівської Богородиці XV ст.в палаці Потоцьких
«Її намалювали для одного із храмів Львова. Місто було дерев’яним. Часто були і пожежі. Час від часу ікону доводилось переміщати, щоб її не знищили. Це тривало до 30-х рр. ХVI ст. У цей період її передали у кам’яну римо-католицький храм. Образ там зберігався імовірно до 1586 року. У цей час римо-католицькі храми звільняли від ікон візантійського обряду, тому Львівську Богородицю передали до Вірменської церкви. Там її зберігали до 1940 року. З того часу її втратили. Покійний Борис Григорович Возницький і відомий мистецтвознавець Володимир Овсійчук її шукали. 1985 року її купило місто», – розповіла Марія Сойко.
За даними «Християнського порталу», приніс ікону у Львівську картинну галерею у червні 1984 р. інженер Андрій Отко. Ікону в 40-х роках переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич. Після смерті вчительки ікона опинилася у її вихованки – Софії Блонської, матері А. Отка.
У відділі реставрації картинної галереї було розкрито первісний авторський живопис, який зберігся без суттєвих втрат, усунуто пізніші записи XVI і XVII ст. Відрізані зверху і знизу краї дошки вирішено не реконструювати, не поновлювалися втрати ґрунту, не робилося тонування. Для експонування ікони було виготовлено спеціальне обрамлення з мікрокліматом, що перешкоджав деформуванню основи. Головні реставраційні роботи виконав відомий фахівець Володимир Мокрій. Ікона Львівської Богородиці 1987 р. була показана на виставці та увійшла до каталогу новореставрованих творів мистецтва з датуванням, запропонованим Б. Возницьким, – XIV ст.
Вимушено чи добровільно, але люди переодягаються. Те саме можна сказати і про населені пункти. Повільно і закономірно, або ж раптово та дещо штучно, але...
