Олександра Парахоняківна, або нерозділене кохання Станіслава Людкевича

0
392
Олександра Парахоняківна, або нерозділене кохання Станіслава Людкевича

У своїй монографії про життя і творчість Станіслава Людкевича музикознавець Зеновія Штундер вмістила такі рядки: “Перше студентське кохання Людкевича – Орися Шухевич, молодша дочка Володимира Шухевича, вийшла заміж у 1903 році, здається в той день, коли він виїхав до Відня на військову службу. …Потім полюбив співачку Олександру Парахоняківну, але, коли повернувся після війни, вона була вже одружена”.

Отож, Олександра Любич-Парахоняк (справжнє прізвище – Парахоняк; 1892-1977) – оперна, опереткова і камерна співачка. Понад 20 років вона виступала на сценах театрів, у концертах, привертаючи до себе увагу європейської публіки та критиків.

Станіслав Людкевич (зі сайту https://uk.wikipedia.org)
Станіслав Людкевич (зі сайту https://uk.wikipedia.org)

Народилась майбутня артистка 14 березня 1892 р. в Станиславові в сім’ї службовця залізниці. Змалку дівчинка виявила музичні здібності, володіла гарним голосом і була активною учасницею аматорського хорового гуртка, яким керував її батько. Після переїзду родини до Львова Олександра бере уроки співу у приватній школі Володислава Баронча, згодом продовжує освіту у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка. Тут вона навчається у Софії Козловської (солоспів), Галини Ясеницької (фортепіано) та Станіслава Людкевича (теорія музики). Згодом вдосконалює вокальну майстерність в Олександра Мишуги у Варшаві (1912-1914) і Чеслава Заремби у Львові. Дебютувала Олександра Парахоняк 1917 р. у Львівському Міському театрі в опереті К. Целлера “Штиґар” (“Der Obersteiger”) у ролі Графині; тоді ж обрала собі сценічне ім’я – Олександра Любич. Опісля була солісткою Львівського театру, Поморської, Катовицької та Познанської опер; короткий час – артисткою Люблінської оперети. У 20-х роках О. Любич-Парахоняк співпрацювала з театральними трупами товариства “Українська Бесіда”. У Львові вела активну концертну діяльність, зокрема у заходах хорових товариств “Львівський Боян” і “Бандурист”.

Олександра Любич-Парахоняк. Фото з архіву Станіслава Людкевича
Олександра Любич-Парахоняк. Фото з архіву Станіслава Людкевича

Особисті та творчі взаємини із Станіславом Людкевичем започаткувались ще в роки львівських студій майбутньої співачки. Олександра часто виступала у так званих “пописах елєвів” – так називали учнів Інституту. Кожний такий концерт був важливою подією у мистецькому житті Львова, викликав особливе зацікавлення фахових критиків, зокрема Станіслава Людкевича. Він одразу ж гідно оцінив талант молодої співачки, красу голосу, артистичну обдарованість і всіляко її підтримував.

Так, рецензуючи попис елєвів у червні 1909 р. (тоді композитор жив і працював у Перемишлі, але приїздив до Львова за будь-якої нагоди), Людкевич серед вокалістів виділив Олександру Парахоняк – “задля прегарного голосового матеріалу, як і певної і чистої інтонації – так рідкої у високих сопранів”. Водночас радив молодій співачці у подальших студіях більше уваги приділяти м’якості та заокругленню звуків високого регістру.

Олександра Любич-Парахоняк. Фото з архіву Станіслава Людкевича
Олександра Любич-Парахоняк. Фото з архіву Станіслава Людкевича

Ще один відгук Людкевича пов’язаний із Вечором Шуберта, який відбувся у травні 1912 р. У концерті різножанрові твори австрійського романтика прозвучали у виконанні хорів “Львівський Боян”, “Бандурист”, педагогів та кращих студентів Музичного інституту; вступне слово виголосив Станіслав Людкевич. Виступ Олександри Парахоняк отримав різні оцінки на сторінках газети “Діло”. Так, І. Козак, відзначаючи вроджені дані співачки, вказав на недоліки виконання і особливо на вибір, на його думку, невідповідного твору. А вже наступного числа з’явилась розгорнута стаття-відповідь Людкевича, в якій він рішуче стає на захист молодої співачки і категорично виступає проти вибору лише відповідних для голосу творів, що обмежило б репертуар виконавців. У цій же статті Станіслав Людкевич дає надзвичайно влучну характеристику голосу співачки: “Се високий, з деяким драматичним закроєм, але свіжий, гнучкий і легкий сопран з всякими природними даними до колоратури”.

Програма концерту за участю Олександри Парахоняк, рецензію на який писав Станіслав Людкевич.
Програма концерту за участю Олександри Парахоняк, рецензію на який писав Станіслав Людкевич.

Перші успіхи окрилили О. Парахоняк, яка вирішує продовжити вокальні студії, щоб присвятити себе сцені. У цьому прагненні її гаряче підтримав Станіслав Людкевич. Він звернувся до Олександра Мишуги, тодішнього професора Варшавської консерваторії, з проханням прийняти Олександру до свого класу. Мишуга радо погодився (про це свідчить його лист-відповідь, який зберігається в архіві С. Людкевича). Композитор, напевно, був добре поінформований про фінансовий стан родини Парахоняків (в якій виховувалось 5 доньок), бо в листі Мишуги йдеться про безкоштовне навчання. А невдовзі Олександра отримала стипендію Музичного товариства – теж за сприяння Станіслава Людкевича.

Лист Олександри Парахоняк до Станіслава Людкевича про початок навчання в Олександра Мишуги. Варшава, 1912.
Лист Олександри Парахоняк до Станіслава Людкевича про початок навчання в Олександра Мишуги. Варшава, 1912.
Лист Олександри Парахоняк до Станіслава Людкевича про початок навчання в Олександра Мишуги. Варшава, 1912.
Лист Олександри Парахоняк до Станіслава Людкевича про початок навчання в Олександра Мишуги. Варшава, 1912.

Треба зазначити, що Людкевич і надалі цікавився творчими здобутками Олександри Парахоняк. Так, у 1920-х рр. артистка співпрацювала з театральними трупами товариства “Українська Бесіда”, виступаючи у музично-драматичних п’єсах і операх. В одному з оглядів Людкевич писав, що своїм успіхом опера Миколи Аркаса “Катерина” завдячує “участі в головній партії гром. О. Парахоняківної, яка не тільки голосово, але й зовнішньою появою, а навіть грою, дала креацію справді сценічну і гарну”. А в рецензії на виставу п’єси Михайла Старицького “Ніч під Івана Купала” зазначив, що артистка “в поважніших мелодрамах і операх зможе віддати театрові незчисленні услуги. Шкода тільки, що поки що не має вона біля себе на сцені рівних партнерів. О це треба би театрові доконче подбати в міру сил і можливости”.

Олександра Любич-Парахоняк. Фото з архіву Станіслава Людкевича
Олександра Любич-Парахоняк. Фото з архіву Станіслава Людкевича

Ось рядки з відгуку на концерт за участю Олександри Парахоняк, Василя Барвінського та Євгена Перфецького, в якому серед інших прозвучали нові твори Людкевича і Барвінського (жовтень 1920 р.): “Голос співачки трохи навіть скріпився, іменно ж у середині, зрештою, всі гарні прикмети голосу, дикції і техніки остали в повній силі і виявилися особливо в другій половині арій й у піснях Чайковського і Ґріґа. Хіба якоюсь тремою треба пояснити легку дрож голосу з початку виступу і хвилеве стемнення гарного, з природи ясного тембру, яке опісля зникало без сліду”.

Ще з періоду навчання в Музичному інституті Олександра Любич-Парахоняк мала змогу вивчати композиторський доробок Людкевича. Так, на Шевченківському концерті 1909 р. у складі хору “Львівського Бояна” вона співала першу частину кантати-симфонії “Кавказ”, а в 1910 році – другу.

Олександра Любич-Парахоняк. Фото з архіву Станіслава Людкевича
Олександра Любич-Парахоняк. Фото з архіву Станіслава Людкевича

У концерті до 100-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича (7 листопада 1911 р.) Олександра виконала сольну партію у новому творі композитора “Дністрованка”, написаному для мішаного хору і соло сопрано в супроводі фортепіано.

Солоспіви Людкевича посідали вагоме місце у концертному репертуарі співачки. Так, у благодійному музичному заході у грудні 1911 р. Олександра Парахоняк виконала понад програму “Ой вербо, вербо”. Згодом цей твір вона співала на першому українському концерті у визволеному Львові в липні 1915 р.

Програма концерту за участю Олександри Парахоняк, рецензію на який писав Станіслав Людкевич.
Програма концерту за участю Олександри Парахоняк, рецензію на який писав Станіслав Людкевич.

У червні 1916 р. на концерті з нагоди освячення будинку Музичного товариства ім.М. Лисенка у виконанні Олександри Парахоняк прозвучав солоспів “Там далеко на Підгірю”.

А в кількох концертах, що відбулись у 1920 р., співачка представила нові композиції Людкевича – “Піду, втечу”, “Тайна”, “Спи, дитинко моя”. Наступного року ці солоспіви були опубліковані. Автор презентував видання Олександрі Парахоняк із дарчим написом – “Першій незрівнянній виконавиці отих пісень”.  (Ноти зберігаються тепер у фондах Львівського історичного музею.)

Програма концерту за участю Олександри Парахоняк, рецензію на який писав Станіслав Людкевич.
Програма концерту за участю Олександри Парахоняк, рецензію на який писав Станіслав Людкевич.

Наостанок декілька слів про особисте життя Олександри Любич-Парахоняк. Влітку 1918 р. з артистами театру “Українська Бесіда” вона перебувала на гастролях у Винниці. Там вийшла заміж за Володимира Козака, професора гімназії, соліста “Львівського Бояна”. Очевидно, що шлюб виявився невдалим. Вони розлучились у 1927 році.

Мар’яна ЗУБЕЛЯК
старший науковий співробітник Меморіального музею Станіслава Людкевича

Джерела:
З. Штундер. Станіслав Людкевич. Життя і творчість. Т.1 (1879-1939). – Львів, 2005.

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.