Гортаючи перший ілюстрований німецькомовний путівник Галичиною натрапляємо на скупу згадку про село Підгірці біля Стрия наступного змісту: «Власність барона Бруницького зі зразками плодових культур. Можна побачити палац у романо-готичному стилі». Вказана пам’ятка збереглася до наших днів і варта прискіпливішої уваги, оскільки традиційно перебуває у тіні знаного архітектурного ансамблю у однойменному селі Підгірці Бродівського району.
Село на Стрийщині документується за автентичними згадками 1467/68 років. Тоді у Підгірцях мешкали ймовірно власники Петро та Івашко. Відомий з 1446 року стрийський шляхтич польського походження Михайло Верчанський вірогідно наступним набув село, бо володів сусідніми Верчанами (у 1469 році показав люстраторам грамоту на надання поселенню магдебурзького права) і у березні 1475 року за 80 гривен придбав село Татарське. Він помер на межі 80-90-х років. Його єдина дочка і спадкоємиця Марухна вийшла заміж за сина львівського судді Петра Бранецького Михайла. Їх діти Ян і Станіслав почергово володіли Підгірцями. Відомо, що останній у 1508 році сплатив податок зі всіх своїх сіл. У 1540-х роках селом володів син Станіслава Бранецького і Катерини Нагваздан теж Станіслав.
Єдина відомість про минувшину села у Польському географічному словнику, що у 1637 році перемишльський стольник Андрій Кречовський з дружиною Анною Казановською стали фундаторами місцевого костьолу і побудували замок. Місцеві перекази, які зібрав у 30-х роках ХХ століття уродженець Моршина дослідник палацових споруд Роман Афтанази (1914-2004), пов’язували замок з перебуванням у ньому стрийського старости Яна Собеського.
Але першим добре відомим власником маєтку у Підгірцях був Юзеф Александр Яблоновський (1711-1777). Про нього докладно розповів директор Інституту історії мистецтва Яґеллонського університету у Кракові Анджей Бетлей. Цю місцевість Юзеф Александр отримав у спадок від батька Александра Яна у 1732 році. Початок будівельних робіт ймовірно відноситься до 4 лютого 1734 року, як свідчить віднайдена польським істориком копія напису зі стіни палацу. Відоме з листування також ім’я будівничого. Ним був Бернард, от тільки не до кінця зрозуміло чи це Бернард Меретин (помер у 1759 році), чи архітектор Бернард, який працював ще на батька. За словами самого Юзефа Александра, він відбудував будівлю «спустошену як Троя» для своєї першої резиденції у надзвичайно розкішному місці за три милі від Карпат.
Яблоновський використав популярний тоді у Франції «maison de plaisance» — мистецький стиль будівництва заміських будинків у сільській місцевості спрямований на комфорт і усамітнення. Умебльований палац з бібліотекою у 1100 томів і галереєю гетьманських портретів, з мурованими фільварками і стайнями, фонтанами, каскадами та парком, прикрашеним скульптурами Філомели, Діани, Лукреції, Дафни, що втікає від Аполона, і Атласа, нахиленого під вагою небесного склепіння обійшовся князеві у 200 тисяч. 1 травня 1740 року він вигідно одружився з вдовою Казимира Сапіги Кароліною Радзивіл. До підгорецького ключа Яблоновський докуповує у 1747 році Стрілків за 60 тисяч злотих, а у 1749 році — Татарське, Лотатники і Бережницю ще за 40 тисяч злотих. Та з 1751 року князь (титул князя Священної Юзеф Александр Яблоновський Римської імперії надав Карл VII Альбрехт у 1743 році) майже не з’являється у Підгірцях. Окремі речі доручає перевезти до Ляхівців, де споруджує новий палац. З роками управління маєтностями передає Антонію Барнабі Яблоновському, а сам багато пише. 1 березня 1777 року він помер у Липську так і не відвідавши своєї першої резиденції.
Палац у Підгірцях довго не мав сталого господаря. У кінці 1780-х років там оселився Ігнатій — молодший Бруницький (1780-1848), там же у 1798 році народився його син Максиміліан. Лише у 1815 році маєтності опиняються у руках барона Юзефа Бруницького (1788- 1835) одного з синів Ігнатія — старшого Бруницького (1748-1824). 3 квітня 1816 року він одружується у Львові з Терезою Кароліною фон Шмідт (1797-1874), донькою цісарсько-королівського губерніального радника і крайсгауптмана в Золочеві. У 1806-1813 роках Леопольд Фрідріх фон Шмідт був Стрийським окружним старостою. У Підгірцях народилися їх діти: Юзеф, Еміль, Гелена, Альбіна і Юліан Карл (1827-1880). На сільському кладовищі до наших днів зберігся надгробок Юзефа Бруницького.
Лейтенант цісарсько-королівського гусарського полку Юліан Карл у шлюбі з Юлією Павлиною Волянською (1831-1895) мав трьох синів: Юліана Мар’яна, Станіслава (нар. 27 лютого 1867) та Юзефа Альберта (1870-1900).
Юліан Мар’ян Бруницький (1864-1924), у майбутньому знаний натураліст, став спадкоємцем двірської власності батька, який рано помер. Він народився у Львові. Навчався в гімназії Франца Йосипа (згодом імені короля Стефана Баторія). Вже на час навчання зібрав поважну колекцію комах і метеликів, яку досконало вивчав. Результати досліджень систематично публікував у наукових збірниках Академії наук у Кракові. Зацікавившись новітніми агротехнічними методами розпочинає формувати у маєтностях зразкове сільське господарство і закладає в 1892 році у Стрілкові розсадник плодових і декоративних дерев, а також кущів і квітучих рослин. Згодом переносить його у Підгірці. Збереглися 11 випусків каталогу розсадника в Підгірцях за 1896-1939 роки. Як не дивно, першою культурою, яку розповсюджував Бруницький була картопля. В майбутньому розсадник займатиме площу 55 гектарів і щорічно продукуватиме 150000 саджанців плодових дерев 159 сортів, 30 тисяч декоративних кущів 360 сортів, 275 різновидів троянд, 65 видів хвойних і 27 сортів бузку.
17 серпня 1890 року у костьолі Городенки Юліан взяв шлюб з Івою Ромашкан (1870-не раніше 1939). Подружжя оселилося у Стрілкові, де народилися двоє синів Юліан Яків Юзеф (1891-1940) і Юзеф Франц Альберт (1892-1936). Для великої родини місця у Стрілкові виявилося надто мало. Саме Юліан Бруницький задумує реконструкцію палацу у Підгірцях. Плани для нього виготовляє на той час професор, а згодом директор Державної промислової школи у Чернівцях архітектор Карл Адольф Ромсторфер (1854-1916).
Ромсторфер навчався в технічній школі у Відні. Якийсь час працював вчителем у Зальцбурзі. Відомий як археолог і нумізмат уславився розкопками в Сучаві, реставрацією замку і тамтешніх храмів. Його роботи вирізняються своєрідним стилем. Цікавий зразок такого стилю — церква Святого Іллі (1905-1913рр.) у с. Топорівці Новоселицького району Чернівецької області. Ключова відмінність — характерне завершення високих веж, елементи готики. Цікаво, що Бруницький для будівництва використав цеглу власного виробництва і взагалі керував всіма роботами. Споруда була електрифікована і забезпечена водопостачанням.
У 1895 році палац набув остаточного вигляду. У підвалі містилися комори, винний погреб, льохи на насіння, кухня з піччю і кімната сервірування, звідки страви і продукти поступали на поверхи спеціальним ліфтом; чотири господарські кімнати головним чином для прислуги і білизни, кімната економа з архівом документів і канцелярія. На першому поверсі були вестибюль, передня, салон, робочий кабінет барона, будуар, дитяча та ігрова кімнати, ванна, кімната слуги, дві житлові кімнати. На другому поверсі розміщувались три житлові кімнати і три кімнати для гостей, передня, фойє і пасаж, кімнати слуги і вихователя. Окрема кімната на горищі.
Значну увагу барон приділяв тваринництву (корови, вівці, коні), тому довкола містилося багато господарських споруд. Була також своя гуральня.
Особливе місце в діяльності Бруницького займає відкриття у Бережниці нижчої рільничої крайової школи. Для неї барон виділив 20 гектарів землі і допоміг матеріально. Будівництво за планами стрийського інженера Котовського обійшлося у 46 тисяч злотих. На той час Юліан Бруницький був членом фізіографічної комісії Академії наук у Кракові, Дендрологічного товариства у Відні, Галицького лісового, Мисливського і Господарського товариств у Львові. У вересні 1896 року його нагороджено австрійським Орденом залізної корони 3 класу.
Винятковим зацікавленням барона стала ентомологія. Він запросив на посаду лісника спеціаліста у галузі лепідоптерології Фридерика Шилле (1850-1931). Той оселився у Стрілкові і складав Бруницькому чудову компанію у розшуках нових видів метеликів. Вони разом впорядкували колекцію Д-ра Станіслава Клеменсевича і передали її до музею фізіографічної комісії у Кракові. Як депутат Галицького сейму виголосив доповідь про охорону пам’яток природи. Гідною подиву була дендрологічна колекція барона. Парк довкола палацу заклав ще Яблоновський, а Бруницький впорядкував його за вказівками фахових садівників.
Війна перервала стрімку історію палацу. Сини потрапили на фронт. Бруницький перебрався до Відня, а палац зайняли артилеристи російської армії. У ході бойових дій згорів дах, зникли природознавчі колекції і бібліотека барона. Втрати і сліди війни підірвали здоров’я Юліана Бруницького, який помер 9 квітня 1924 року. Поховали барона у Стрілкові. Справу батька продовжив син Юліан Яків. Він закінчив гімназію у Кракові і тамтешній університет, отримав ступінь доктора філософії. У Вроцлавському університеті одержав диплом рільника. Першу світову війну пройшов як лейтенант резерву ц.к. уланського полку №1. У 1918 році вступив до Війська польського (8 полк улан ім. Юзефа Понятовського). З 1922 року ротмістр кавалерії у резерві. Розстріляний у радянському таборі в 1940 році.
У 1936 році в тогочасному польському журналі з’явилася стаття про вже тоді малознаний серед широкого загалу палац. Її автором був Ксаверій Нєдобитовський. Під псевдонімом ховався Роман Афтанази. В палаці він застав самотню баронесу Іву Бруницьку і довго слухав розповіді про колишню славу маєтку. Вже не було й сліду від первісного планування кімнат. Лише в салоні зберігся стиль бідермаєр, кілька східних диванів, ренесансові крісла і воскові мініатюри, зокрема Марії Шимановської (1789-1831). Все це зникло у роки Другої світової війни. Пропали сліди самої баронеси. Останнє, що відомо, — її посадили у бричку і відвезли у невідомому напрямку… Порожніми коридорами довго гуляв лише вітер.
У 2014 його викупили 3 родини зі Львівщини і вже 10 років працюють над відновленням пам’ятки.
Микола ЗАКУСОВ та Олег КРАВЕЦЬ