На Високому Замку, або перший львівський міський парк

Традиційно найстаршим міським парком Львова вважається колишній Єзуїтський сад (зараз – парк ім. І. Франка). Дійсно, сад на теренах нинішнього парку закладено наприкінці XVI ст., однак це був сад приватний. На додаток він вже у 1617 р. переходить у власність єзуїтів, які влаштували там фольварк і цегельню. Недовго сад перебував у власності міста після касації ордену, а 1799 р. він знову переходить у приватні руки. Саме тоді цей терен набуває характеру громадського парку. Натомість власністю міста Єзуїтський сад став тільки у 1855 р.

Першим же парком, закладеним і виплеканим містом, став парк на Високому Замку. Замкова гора перейшла на власність міста згідно декрету імператора Йосифа II від 9 жовтня 1786 р. Довгий час вона була копальнею будівельних матеріалів: на її схилах видобували пісок та каміння. На будівельний матеріал пішли і руїни замку. У результаті схили гори, позбавлені рослинності і зриті каменоломами, почала нищити ерозія. Вітри так часто гнали на місто хмари піску з Замкової гори, що вона на офіційних планах
з 1-ї половини XIX ст. позначалася як “Sandberg” (Піщана гора). Було зрозуміло, що таке ненормальне становище не може тривати безкінечно. І вихід знайшли у влаштуванні на горі міського парку.

Однак ініціатива щодо закладання зелених насаджень на Замковій горі вийшла не зі стін ратуші, як логічно мало би статися, а з губернаторства. Схоже, що у Львові це ставало традицією: адже вже раніше, у 1820 р. майор Лагонда за власною ініціативою заклав перший сад при урядовому будинку (т. зв. казарми “Червоного кляштору” на сучасній вул. Кривоноса, 6). Пізніше, у 1821 р. губернський радник Ратценгайм закладає сквер на залишках міських валів вздовж вулиці Підвальної. Щоправда, у цьому випадку доля виявилася несправедливою до губернського радника: сквер, що початково називався на його честь Ратценгаймівкою, від моменту, коли неподалік влаштували палац губернатора Галичини, став називатися Губернаторськими Валами (1861 р.).

Як бачимо, про благоустрій та озеленення Львова більше дбали не зобов’язані до цього міські влади, а люди, які випадково, за службовим обов’язком опинилися тут (ситуація, що дуже нагадує сьогодення). Так сталося і у випадку з влаштуванням парку на Високому Замку.

Цього разу ініціатором влаштування парку виступив губерніальний радник граф Леопольд Лажанський (1808–1860). Він походив з чеської аристократичної родини Лажанських з Букова. Свою службову кар’єру граф Леопольд розпочинав у Львові концептовим практикантом при губернаторстві, потім був окружним комісаром, секретарем губернаторства в Граці, а у 1836 р. був призначений радником губернаторства у Львові.

Граф був популярною у Львові постаттю завдяки численним еротичним пригодам, які постійно постачали теми для пліток. Та Леопольд Лажанський був цінувальником не тільки жіночої краси, але і краси природи. Його аристократичний смак ображали зриті ямами голі схили Замкової гори і хмари куряви, які з’являлися з кожним, більш-менш сильним поривом вітру. Напевне саме тому граф виступив з ініціативою влаштувати зелені насадження на зритих ерозією схилах, і його ініціатива знайшла повну підтримку у міських влад.

З цією метою на схилах біля місця, де пізніше збудували палац латинських архієпископів (вул. Винниченка, 32), було закладено у 1835 р. розсадник дерев. Численні фіри вивозили на гору землю з площі Каструм, де копали котлован для будови театру графа Ст. Скарбека, нею засипали численні ями, що залишилися після видобутку каміння, а також яр між Княжою і Замковою горами. Тривало приготування території під майбутній парк.

Його проект виготовив міський садівник Францішек Прохазка, як і граф Лажанський, чех за походженням. Композицію парку як ландшафтну, в англійському стилі, визначила конфігурація рельєфу терену. Згідно проекту, на терасі, що утворилася після засипання яру між Замковою і Княжою горою, та навколо вершин останньої було створено цілу мережу примхливо закручених стежок. Головна алея проходила вздовж підніжжя Замкової гори, яку мали обдернувати, але не планували обсаджувати деревами, як, зрештою, і інші схили.

Роботи по створенню парку розпочалися навесні 1839 р. Бенедикт Грегорович, на той час службовець магістрату, який був одним з керівників цих праць, так згадує про це у своїх спогадах: “Праці і труднощів було багато, оскільки на гору мусили возити землю і воду, щоб дерева прийнялися. Незважаючи на це, часто дощі змивали і зсували кількатижневу працю, тому для захисту дерев робили плетні, однак і вони часто зсувалися. Витривала праця перемогла усі перешкоди, як тільки дерева пустили коріння”.

Восени того ж року усі роботи було закінчено. Однак довший час новий парк не тішився популярністю у львів’ян. Певний підприємець навіть хотів збудувати на вершині Замкової гори вітряк, але магістрат на це не погодився. Не допомогло і спорудження у 1841 р. штучного гроту, для оздоблення якого ужито фігури левів з вежі старої ратуші. Тільки збудована коштом 22 тисяч зл. р. кав’ярня, яка відкрилася 5 травня 1846 р., стала магнітом, що приваблював публіку до парку. Схоже, що її споруджено завдяки ініціативі того ж графа Лажанського, який повернувся 1844 р. до Львова на посаду віцепрезидента губернії після дворічного перебування старостою в Оломоуці. На новій посаді він мав можливість впливати на приоздоблення не тільки Львова, але і інших міст (наприклад Перемишля, де 1846 р. було закладено парк на замковій горі).

1847 р. графа Лажанського переведено до Моравії, і він вже не побачив, як кав’ярню на Високому Замку відвідав 19 жовтня 1851 р. імператор Франц Йосиф І. Тут перед очима монарха були зіграні два весілля – українське і польське, а ввечері він з тераси кав’ярні оглядав влаштовану на його честь ілюмінацію.

Як пам’ятка про цей візит, довший час зберігалася на Високому Замку тріумфальна брама (з боку сучасної вулиці Кривоноса). Крім того, відвідини цісаря дали привід магістрату перейменувати Замкову гору у “гору Франца Йосифа” (Franz-Jseph-Berg). Цей прояв лояльності до монарха було оспівано патріотичними віршами у місцевій пресі:

Еrhеb dеіn Hаuрt döрреlnt stоlz und рräсhtig:
Franz-Jseph-Berg sоll jеtzt dеіn Nаmе sеіn!
(Твоя вершина приоздоблена подвійно:
Віднині ти носитимеш Франц-Йосифа ім’я!)

Хоча варто зазначити, що одночасно надалі продовжувала існувати і назва “Високий Замок”.

Як вже згадувалося, схили Замкової гори початково не були обсаджені деревами. Вони там з’явилися після початку робіт з влаштування кургану в пам’ять 300-ї річниці Люблінської унії за ініціативою відомого політичного діяча Францішека Смольки (1810–1899). Сипання кургану почали 12 серпня 1869 р. Первісний проект передбачав спорудження цілого монументального комплексу з підземними криптами та скульптурним декором, а також збереження руїн замку. Однак цей проект в повному обсязі так і не був реалізований, а руїни замку використали як матеріал для будови кургану. Це викликало безуспішні протести тодішніх археологів і любителів старовини.
Залишився тільки невеликий фрагмент замкової стіни.

У 1874 р. на Замку, біля ще не завершеного тоді кургану, встановили ще одну із збережених скульптур старої ратуші, т. зв. “лева Лоренцовича”. З подвір’я магістрату його в урочистому поході на руках несли на Театинську вулицю (тепер М. Кривоноса) і там залишили на ніч. Поліція, яка прагнула не допустити подальшої демонстрації, під покровом темряви своїм коштом перенесла його на верх гори.

Ще один пам’ятний знак у парку, на честь короля Яна III Собеського, було відкрито 12 вересня 1883 р., у 200 річницю битви під Віднем. Через кілька років парк було реконструйовано (1889–1894 рр.). Тоді було влаштовано нову клумбу на місці викорчуваних кущів, споруджено дерев’яну веранду у північно-східній частині парку та маленьку оранжерею біля будинку, частково переплановано алеї. Тоді ж поповнено і рослинний репертуар парку; на початку XX ст. до його складу входили каштан, клен, явір, ясен, липа, береза, осика, горобина, акація, модрина, сосна, туя, кедр та тополя (пірамідальна, чорна, біла тощо). На залишках замкової стіни 5 листопада 1895 р. встановили меморіальну таблицю на честь Ф. Смольки.

Спорудження кургану затягнулося до початку XX ст. Запроектований без відповідних технічних обчислень, він вже у 1907 р. почав частково осипатися. Пізніше, у 1920-х рр. планували збудувати на ньому ротонду з флагштоком висотою майже 15 м., однак цей проект залишився нереалізованим.

Площа біля кургану була популярним місцем проведення святкових урочистостей та політичних мітінгів, в тому числі українських. Один з таких мітінгів (у 1898 р.) закінчився тим, що політичні супротивники скидали один одного на схили гори… А у наш час це вже не місце політичних баталій, а улюблене місце для туристичних екскурсій, звідки відкривається незабутня панорама Львова. Саме завдяки цьому парк на Високому Замку належить до рідкісних у нинішньому Львові зелених масивів, які знаходяться у більш-менш задовільному стані. За останній час збудовано нові сходи на Замкову гору, здебільшого доглянуті доріжки та квітники. Однак схили Високого Замку і надалі точить ерозія. Чи знайдеться новий граф Лажанський, який знову зупинить її та поверне парку давній блиск?

Павло ҐРАНКІН

Джерело: “Галицька брама”, 2004, квітень-травень-червень, № 4-6(112-114).