Сьогодні продовжуємо розповідати про історію зведення Львівського оперного театру. Першу частину про вибір місця побудови театру можна прочитати тут, частину другу про проведення конкурсу на будівництво – тут , третю про учасників конкурсу – тут, четверту про фундаменти – тут.
Споруда
Зміни у проект З. Ґорґолевський почав вносити майже відразу після оголошення результатів конкурсу. В першу чергу ці зміни були викликані зауваженнями щодо невідповідності планів нагородженого проекту умовам конкурсу.
В першу чергу було змінено площу забудови (на приблизно 10% від первісно передбаченої). Інші переробки стосувалися як зовнішнього вигляду, так і внутрішнього розпланування споруди. З головного фасаду було усунуто вікна вестибюлю (залишилися тільки вікна касових приміщень, і то у зменшених розмірах), та обеліски, оздоблені ліхтарями, перед фронтоном.
Кількість круглих слухових вікон на бічних поверхнях куполу на початках було зменшено до чотирьох, а остаточно – до двох з кожного боку. У зв’язку з переплануванням внутрішніх приміщень на бічних фасадах з’явилися двері службових входів. Змінилося також обрамлення вікон 4 поверху, що виходять на бічні фасади.
Зміни у креслення зовнішнього вигляду споруди вносилися і після затвердження проекту театру міською радою. Зокрема, театральний комітет ухвалив піднести фронтон нового театру на 45 см вище, дбаючи про те, щоб театральний будинок не виглядав присадкуватим. Мабуть у зв’язку з цим підвищенням і виникла ідея заповнити тимпан фронтону, який у проекті був оздоблений тільки круглим вікном, скульптурною композицією.
Змінилося і внутрішнє розпланування споруди. Згідно з вимогами журі, було збільшено розмір рампи (з 10,20 м до 11,5 м) та ширину залу (з 17 м до 18,5 м, а також зменшено висоту ярусів з 3,30 м до 2,90 м). Зміни було внесено у співвідношення глибини залу і ар’єрсцени. За вказівкою журі металеві конструкції перекриття було замінено на залізобетонні. Певні зміни стосувалися також службових і допоміжних приміщень.
Однак суворі правила проектування театрів, запроваджені в Австрії у 1882 р., після пожежі віденського Рінґтеатру (Theaterordnug. Verordnung der k.k. niederoesterr. Statthalterei vom 1 Juni 1882 зі 114 параграфів, які пізніше було розповсюджено на усю монархію) настільки чітко визначали вимоги до внутрішнього розпланування споруди, що усі впроваджені після конкурсу зміни мали другорядний характер. Зате ці правила суттєво вплинули на кількість, розміри і розташування вхідних дверей і вікон, розміщення кас і гардеробів, висоту приміщень, тощо. Так, для того, щоб досягнути висоти вестибюлю у 5 м і не порушити відповідний параграф повищого розпорядження (висота найвищої точки партеру не повинна перевищувати 2 м над рівнем землі довкола театру), були влаштовані похилі коридори на поверхах.
Як внутрішні, так і зовнішні переробки майже не вплинули на загальний вигляд споруди театру, який мало чим відрізнявся від конкурсного проекту. Перероблені плани було затверджено на початку 1897 р., і одночасно з ними затверджено керівника будови. Як і очікувалося, ним став сам автор проекту Зигмунт Ґорґолевський. На той час кошторисна вартість спорудження театру становила приблизно 815тис.зл.р., з яких близько третини мали покрити крайові влади.
Незабаром були розподілені підряди на проведення окремих видів робіт при спорудженні театру. Земляні, бетонні та мулярські роботи було довірено підприємству Івана Левинського (кошторисна вартість 240679 зл.р.); йому ж було надано підряд на каменярські роботи (12349 зл.р.). Асфальтову гідроізоляцію виконував власник фабрики асфальту і руберойду Станіслав Шеліґа Лишкевич (2986 зл.р.). Крім будівництва театру, у вартість робіт входило також спорудження “сукурсального” будинку, призначеного для зберігання декорацій (зараз вул. П. Куліша, 6).
Ґорґолевський особисто керував будівництвом і наглядав за виконанням усіх частин споруди. Допомагали йому випускники будівельного відділу вищої промислової школи у Кракові. Серед них найдовше від інших на будівельному майданчику працював Ян Новорита, пізніше відомий архітектор, що працював у Львові та Катовіцах.
За ескізами Ґорґолевського виконувалося не тільки загальне оформлення фасаду, але й усі деталі оздоблення. Тільки скульптурні і живописні твори були виконані спеціально запрошеними митцями.
Найбільша за розмірами скульптурна композиція прикрашала фронтон театру. її виконав Антоні Попель, відомий як автор пам’ятника А. Міцкевича у Львові. Десять фігур зображають “Радощі та страждання життя”. Фігури майже триметрової висоти виконані з гідравлічного вапна з домішкою цементу і прикріплені залізними анкерами до стіни та карнизів фронтону висотою 4,20 м і довжиною 20 м.
Різцю того ж А.Попеля, а також Тадеуша Вісньовецького, Юліана Марковського і Юліуша Белтовського належать фігури муз, які оздоблюють аттик. Фриз між фігурами, який утворювали оточені вінками гербові щити з фаміліями знаменитих польських акторів, перевивають два барельєфи з зображенням Аполлона та муз. Як фриз, так і всі декоративні елементи фасаду за малюнками і під наглядом Ґорґолевського виконав Едмунд Плішевський. Тільки алегоричні фігури у архівольтах вікон лоджії належать різцю Я. Вуйцика. В нішах головного фасаду встановлено дві статуї, виконані з полянського пісковику: “Комедія” (Антоні Попель) і “Трагедія” (Тадеуш Баронч (1849–1905)).
Фасад театру з триарочною лоджією і трикутним фронтоном увінчують бронзові скульптури роботи Петра Войтовича (1862–1936): “Комедія і драма” (зліва), “Музика” (справа) і “Слава” (над фронтоном). Ще дві ідентичні бронзові групи розміщено з боків куполу. Сидячі фігури, згруповані навколо ліри і лебедя, символізують музику. Усі бляхарські роботи з перекриття куполу виконала львівська фірма Генрика Богдановича; залізні конструкції дахового перекриття постачала фабрика машин і вагонів у Саноку, яка виконувала і конструкції сцени.
Декоративні деталі бічних і заднього фасаду споруди, як вже згадувалося, виконано за ескізами З. Ґорґолевського. Йому ж належить і проект внутрішнього оздоблення театру (за винятком скульптур та живопису). Керівником робіт по декоруванню інтер’єрів був Марцелі Гарасимович.
Найбільші труднощі у декоруванні інтер’єрів театру були пов’язані зі створенням гіпсової ліпнини, особливо на стелях. Оскільки усі перекриття у будинку зроблено із залізобетону, то для монтування декоративних деталей треба було застосовувати дротяні сітки, що кріпилися до бетону і на яких монтували ліпнину.
Виконувався скульптурний декор під керівництвом М. Гарасимовича скульпторами П. Войтовичем, Едвардом Подгурським і Яном Джованетті, яким допомагали учні львівської художньо-промислової школи та декілька принагідно запрошених різьбярів. Підсобними робітниками були мулярі, частково з Личакова, а частково з Лежайська, які до того (крім одного підмайстра Царха) ніколи не виконували подібних робіт.
Крім орнаментально-декоративної ліпнини, Петро Войтович виконав у залі театру скульптурну групу генія і ангела, яких увінчує герб Львова. Його ж різцю належать: алегоричні постаті Трагедії та Комедії над порталом входу до партеру з вестибюлю, та статуї Кохання, Ревнощів, Пихи та Материнства над архівольтами вхідних прорізів у фойє.
У вестибюлі стіни було оздоблено мармуровими медальйонами в обрамленні вінків з пальм і троянд, на яких зображено видатних польських драматургів і директорів Львівського театру: Нємцевича, Богомольця, Заблоцького, Фредра, Крашевського, Коженьовського, Камінського і Богуславського. В нішах стін встановлено бюсти польських поетів: Яна Кохановського, А. Міцкевича, З. Красінського і Ю. Словацького. Бюсти композиторів: Ф. Шопена, С. Монюшка, Ю. Ельснера і К. Курпінського, виконані П. Гарасимовичем, прикрасили фойє (т.зв. дзеркальний зал).
Крім ліпнини і скульптури, для оздоблення вестибюлю і сходової клітки театру було використано стюк (виконала італійська фірма Detoma”) та природний мармур. Парадні сходи виконано з білого мармуру, поручні – з порфірового, а поручні балюстради і портал дверей до партеру – з сірого серпентину. Підлогу сходової клітки (18,15 х 9,45 м) вимощено керамічними плитками з орнаментом, що імітує мозаїку.
Стіни театральних приміщень було пофарбовано олійною фарбою двох відтінків, ліпнину частково визолочено. Малярські роботи у театрі проводили Прайдль і Качоровський, а у залі, разом з золоченням, декоратори театру С. Ясеньський і Я. Дюлль. Останній виконав також розпис металевої протипожежної завіси, на якій зобразив вид Львова зі Стрийського узгір’я.
Розпис завіси не був єдиною живописною роботою у театрі. Вже підчас будівництва було ухвалено оздобити інтер’єри театру розписом. Сумніви щодо того, чи зможуть роботи окремих художників з власним почерком скласти гармонійну цілість, було усунуто рішенням призначити художніх керівників для нагляду за оздобленням кожного з приміщень. Залишалося питання вибору відповідної техніки виконання живописних декорацій, що мало не послужило приводом для дискусії, подібній суперечкам навколо фундаментів театру.
Та коли фахівці сперечалися, в якій саме техніці повинні виконуватись розписи – фресковим живописом, темперою, казеїновими фарбами, енкаустикою або мінеральними фарбами кайма – театральний комітет прийняв рішення виконувати усі живописні декорації олійними фарбами на полотні. Схоже, що вплив на вибір саме цієї техніки мав успіх олійних панно у актовому залі Львівської політехніки, виконаних у 1888–1892 рр. за ескізами Яна Матейка.
Художнім керівником живописного оформлення сходової клітки було призначено Тадеуша Попеля (1863–1913), учня Матейка. Його пензлю належать алегоричні панно “Весна”, “Зима” і скульптура. Разом з Попелем працювали: Тадеуш Рибковський (1848–1920), пензлю якого належать “Літо”, “Лицарство” і панно з зображеннями емблем львівського міщанства; Зиґмунт Розвадовський (1870–1946) – “Шляхта”, Марцелі Гарасимович (1859–1935) – “Наука” і “Мистецтво”; Дамази Котовський – “Сучасна музика” і “Живопис” та Валеріан Крицинський – “Старовинна музика”. Усі 12 панно розміщено у верхньому ярусі. Нижній ярус оздоблено камеями, що символізують Мужність, Смерть і Страждання, Самопожертву, Тріумф Краси, Музику, Танець, Життя і Свободу, які виконав Едвард Піч.
Ще більше живописних полотен прикрасили фойє. В супрапортах над люстрами встановлено алегорії чотирьох частин світу пензля М. Гарасимовича. Верхній ярус оздоблено рядом картин на сюжети популярних п’єс та опер: “Балладина” Ю. Словацького (Ст. Дембицький), “Краков’яни і гуралі” Я. Камінського (Ю. Зубер), “Галька” Ст. Монюшка (С.Батовський), “Барбара Радзвілл” А. Фелинського (С. Батовський), “Фірцик-зальотник” Ф. Заблоцького (О. Августинович) та “Помста” О. Фредра (О. Августинович). Крім того, пензлю Ст. Дембицького (1866–1924), який був художнім керівником оформлення фойє, належать алегорії Кохання, Ненависті, Правосуддя і Мудрості на бічних стінах, та три панно плафону: “Поезія”, “Танець” та “Музика”.
Керівником живописного оформлення зали глядачів став Станіслав Рейхан (1858–1919). Плафон його пензля з зображенням “Тріумфу Слави” знаходиться над оркестром. У десятьох секторах плафону залу зображено алегоричні фігури: “Грація” (Е. Піч), “Музика” (О. Августинович), “Танець” (З. Розвадовський), “Критика” (Т. Рибковський), “Драма” (Л. Колер), “Натхнення” (О. Августинович), “Вакханка” (С. Батовський), “Невинність” (Т. Попель), “Ілюзія” (А. Стефанович) і “Правда” (Т. Попель). Крім того, у плафоні знаходяться і 10 медальйонів з портретами видатних польських акторів і актрис.
Усі живописні вставки було виконано на спеціально замовленому бельгійському полотні і наклеєно на бетон після того, як стіни споруди підсохли. Ложі було оббито бордовим оксамитом; ці роботи проводила спілка Штайнгауф, Ткач, Фрюауф і Турковський. Гнуті меблі для лож виконав Кон. На той час фірма Siemens & Halske виконала усі електричні інсталяції; світильники поставляла фірма Oswald & C° з Відня. Центральне обігрівання, вентиляцію і водопровід виконала фірма Johann Haag з Відня у спілці з львівським підприємцем В. Немекшею.
Урочисте відкриття театру відбулося 4 жовтня 1900 р. До цієї події поет Ян Каспрович спеціально написав “Пролог”, а трупа здійснила постанову опери В. Желенського “Янек”. Крім того, до відкриття театру було видано спеціальний “Пам’ятковий опис міського театру у Львові”, який написав проф. Міхал Літинський. Однак одна з головних прикрас театральної зали, парадна завіса з живописним панно “Парнас” пензля Генрика Семірадського (1843–1902) прибула до Львова тільки 16 жовтня, а вперше для глядачів її опустили 13 січня 1901 р.
Через майже 3 роки після відкриття театру, 6 липня 1903 р. від раптового серцевого нападу помер Зиґмунт Ґорґолевський. Пам’ять автора проекту і керівника будови театру було увічнено встановленням над порталом дверей його барельєфного портрету авторства Юліуша Белтовського. А навколо смерті Ґорґолевського почали створюватись легенди.
Павло ҐРАНКІН, Євген СОБОЛЄВСЬКИЙ
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
