Нафтовий бум у Східній Галичині викликав в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. появу ряду спільних підприємств і товариств. У Львові їх контори розташовувались в різних орендованих приміщеннях, адреси яких часто мінялись. Але на початку 1920-х рр. нафтові спілки переїхали до двох нових постійних резиденцій – на пл. Маріацькій (Міцкевича) №8 і на вул. Стефана Баторія (тепер Князя Романа) №26.
Перший з цих будинків належав Йоні Шпрехеру (1861 – бл. 1942/1943), єврейському бізнесмену, одному з найбагатших мешканців Львова. Прибуткові будинки, власником яких він був, завжди виділялись серед львівських споруд своєю неординарністю. Це і великий дім з рясним сецесійним декором на нинішній вул. Городоцькій №45-47, збудований у 1907, і споруджений в 1927-1930 на залізобетонному каркасі будинок в стилі функціоналізму на розі вул. Чайковського і просп. Шевченка №7, і обладнаний в 1926 пасаж “Маріацька галерея” (на пл. Міцкевича №5). Улюбленим, так би мовити “придворним” архітектором Шпрехера був Фердинанд Касслєр 1883-1942/1943). Власне Касслєру було доручено в 1911 спроектувати і поставити на пл. Міцкевича №8 будинок, який вражав тоді своєю монументальністю і викликав чимало суперечок. Фактично це був перший львівський “хмарочос” – місто не знало до цього таких високих приватних будівель. Після розібрання навесні 1912 старого дому князя К.Понінського влітку 1912 почались будівельні роботи, які Касслєр вів у спілці з Юліаном Цибульським. В лютому 1913 міська рада затвердила плани фасаду. Але вже тоді, в 1913, з’явились перші критичні зауваження щодо споруди. Так, мистецтвознавець Мар’ян Ольшевський негативно оцінив використання ордерних елементів, а архітектор Роман Фелінський висловив побоювання, що запроектовані Касслєром дві високі башти будуть надмірно конкурувати з силуетом вежі латинського кафедрального собору. В квітні 1914, коли будівля вже сягнула п’ятого поверху, з гострими протестами проти неї виступили головний охоронець львівських пам’яток старовини Тадеуш Обмінський і священики латинського собору. В результаті спорудження було затримано рішенням міської ради. На чотири роки будівництво було заморожено, і лише в серпні 1918 Шпрехер поновив прохання про дозвіл. В голосуванні міської ради, що проходило досить бурхливо, перемогла позитивна пропозиція архітектора Вінценти Равського. Шпрехеру дозволили завершити будівництво при умові часткової зміни верхівки дому, висота фасаду була обмежена 24 метрами.
В 1921 будинок був нарешті закінчений. Він нараховує шість поверхів, завершується до того ж великим мансардним дахом з башточками. В стилістиці споруди переважають академічні варіації: півколони та пілястри різних габаритів, декоративні проміжні карнизи і сандрики. Водночас типовими для модерністських творів Касслера є параболічні обриси долішніх та верхніх вікон і асиметричний вигин верхнього карнизу. Відгомін сецесії відчутний в рельєфах на пілонах порталу – примхливих драконах і ящерах, виконаних вірогідно скульптором Зигмунтом Курчинським в 1913-1914.
На початку 1922 в домі Шпрехера розташувались різні установи. Переважну більшість приміщень зайняли контори французького нафтового концерну “Малопольща”, в складі якого були підприємства “Альфа”, “Вулкан”, “Домброва”, “Нафта”, “Карпатське нафтове товариство” та ін. На нижньому поверсі знаходились крамниці і аптека Стенцеля, цікавий інтер’єр якої зберігся до наших днів.
Ф. Касслєр в парі з Ю. Цибульським в 1913-1922 збудували також дім на вул.Кн.Романа №26, який в 1920-х рр. належав французькій акціонерній нафтовій компанії “Прем’єр”. Фасад цього будинку привертає увагу скульптурним оздобленням невідомого автора (1922) – крім стилізованих міфологічних постатей зустрічаємо тут і фантастичне арабескове переплетіння фігур різних тварин і птахів. В 1930-ті роки компанія “Прем’єр” переїхала звідти до будинку Шпрехера на пл. Міцкевича № 8. Традиція розміщення тут нафтових установ існує і нині.
Юрій БІРЮЛЬОВ
Джерело: “Галицька брама”, 1997, січень, № 1. – С.14.
