Листопадові бої за Львів зі щоденника Івана Боберського. 15 листопада 1918 року

0
355
Народний Дім. Світлина опублікована у виданні: Альбом Українського Львова. Види Львова і знимки українських культурно-освітніх, господарських і інших установ та підприємств. – Львів: Накладом видавничої кооперативи “Національне об’єднання”, 1930. – С. 19.
Народний Дім. Світлина опублікована у виданні: Альбом Українського Львова. Види Львова і знимки українських культурно-освітніх, господарських і інших установ та підприємств. – Львів: Накладом видавничої кооперативи “Національне об’єднання”, 1930. – С. 19.

Намісництво, Високий замок, кадетська школа, військовий шпиталь на Личакові, Персенківка. “Письменничий відділ” Державного Секретаріату Військових Справ ЗУНР, устрій Міністерства війни у Відні. Часопис “Діло”. Дмитро Вітовський, надчетар Метельський, Яцура, четар Бабяк, надчетар Черевко, Панчак, Гарасимович, Петро Бубела, сотник Скляренко, Савюк, Михайло Возняк. Українці співочий народ.

Про ці та інші події, які відбулися 15 листопада у Львові інформацію можна почерпнути з “Дневника” відомого педагога, громадського та військово-політичного діяча Івана Боберського. Текст публікується із збереженням мови та правопису ориґіналу.

Перша сторінка часопису “Діло”. Львів, 1918, 15 листопада, число 262. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.
Перша сторінка часопису “Діло”. Львів, 1918, 15 листопада, число 262. З сайту Libraria. Архів української періодики онлайн.

Витяги із Дневника”. Дня 15.ХІ.1918, пятниця, Львів

Вже десь коло дванайцятої в ночі. Хочу ще списати нинішні вражіння. Недавно, десь перед десяти мінутами гуділи гармати з Високого замку. Тепер щось тихо. Годинник ударив чверть на першу. Чую гук крісів. Власне скінчив я начерк обовязків для мого відділу у “Державнім Секретаріяті військових справ”, а назвав я його “Письменничим відділом”.

Я змерз в ноги. “Магазинєр” обіцяв приказати запалити, бо “в магістраті є вугля”, але не припильнував цього. Зимно, сиджу в двох плащах. Гук крісів чути десь знова.

Львів, листопад 1918 р. Під світлиною підпис Степана Гайдучка: “Бувше австрійське намісництво Галичини з українською хоругвою. Осідок української цивільної влади в листопаді”. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Львів, листопад 1918 р. Під світлиною підпис Степана Гайдучка: “Бувше австрійське намісництво Галичини з українською хоругвою. Осідок української цивільної влади в листопаді”. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

Рано, по каві пійшов я до намісництва. При каві був молоденький хорунжий в чоботах з холявами і з острогами. Десь, видно, служив в провіянтовім таборі. Тепер не їде на коні, ані на возі. Пощо йому острогів? Командант залоги магістрату також з острогами і в високих жовтих чоботах. Харчовий Метельський також з острогами. Всі опинились з поля на бруці.

При передачі мого звіту сказав мені Вітовський: “Перемишль упав”. Ляхи здобули його для себе. Але як? Чи мали також мійське шумовиння за собою, яке не має що тратити, а може убивати і рабувати? Прийшов Яцура в шоломі і з крісом та величезних очицях. Виглядає як мала, низонька, широка твердиня. Він заніс опісля скриньку з плитами від сторожихи при вул. Чарнецького, 24 до Ратуша. В середині є 120 плит, папер і хемікалія.

Львів, листопад 1918 р. Під світлиною підпис Степана Гайдучка: “Несуть тяжко раненого українського боєвика на першу поміч до ратуша”. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Львів, листопад 1918 р. Під світлиною підпис Степана Гайдучка: “Несуть тяжко раненого українського боєвика на першу поміч до ратуша”. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

Обід був пізно. Дівчата варили десь на другім поверсі і зносили: росіл, м’ясо з бульбою. Я дістав подвійний росіл, але це все за мало. Зимно, ходити треба много. В ночі змерз я порядно і ставав щось три рази на малу сторону. А виходок далеко, цівки видно попсулись і там повстала одна велика калюжа. Світла нема, бо вже газовня не працює. Є надія, що також елєктрика перестане йти і вугля не стане. Тоді стане темно і буде добре взаїмно себе різати. В день не видно надчетаря Черевка, мав пійти здобувати кадетську школу. Четар Бабяк взяв кріс через плече і зник також. Яцура прийшов по обіді і ми пішли до шпиталю. Це військовий шпиталь на Личакові. Ми найшли чоловіка, що відповідав за трупи. “Є в трупарні поляглі вояки?” Трупар відповідає: “Були. Що день їх є по шість до вісім”. “Як називались?” – “Не мали картки. Незнані вояки, але з цих боїв. Коло третої години по полудні шлю їх щодня на цвинтар”. Пійшов я до бюра в намісництві. Між паперами в одній кімнаті найшов я брошуру великого урядового формату про устрій Міністерства війни у Відні. Переглянув я деякі розділи і найшов замітки, які були практичні. Я переробив зараз мій власний начерк для Письменничого відділу. Панчак щось там пише при своїм бюрку. Помагає йому панночка, моя бувша учениця. Інші “референти” щось дудрають по своїх столиках. Так і видно, що не мають за що взятись. Гарасимович прийшов вечером. Бубела сказав йому, щоб інтендатура переймала чим скорше майно по австрійській державі, бо все розкрадають. Мілліярди зникають між товпою. Я зауважив: “Хтось повинен автом обїхати головні склади, наставити варти, подавати повновласти, заки всього не розграблять”. Холодно в бюрах намісництва і по високих коритарах. Я змерз. Вояки в сусідній кімнаті, що поставили на вікно машиновий кріс, співають пісню за піснею. Українці дійсно співучий нарід. В яких хвилях вони співають? Я відходив і лишив у них ключі від бюр секретаріяту. Веселі.

Львів, листопад 1918 р. Під світлиною підпис Степана Гайдучка: “Підльвівські селяни-українці привезли харчі для війська у Львові”. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).
Львів, листопад 1918 р. Під світлиною підпис Степана Гайдучка: “Підльвівські селяни-українці привезли харчі для війська у Львові”. З приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів).

На вечерю пироги і кава, але я голоден. Яцура прийшов знову, але тепер вже не з крісом, лишень з гранатою. Видно, бавить його, що може страшно збройно виглядати. Носить тяжку гранату з залізною, кулистою головкою. Рано ще оповідав мені, що чоботи стягнув з ляха, якого забив при наступі коло Перзенківки. Показує плити із знимок на Великій Україні.

Сотник Скляренко показував мені вдень перепустку, що їде автом на Україну по панцирний самохід. Чи дійсно? Може це лишень спосіб, щоб забратись зі Львова, жінку вивезти, а опісля не вернути і нічого не прислати? Коло десятої години перед полуднем його жена щось викрикувала, вбігала то вибігала з кімнати. Скляренко вибігав за нею. Савюк сказав мені, що жінка злобиться на сотника Скляренка і нині кричала на нього: “Йоб твою мать, чорт би тя побрал”. Савюка це дивувало. “Як ми не знаємо жінок, коли нежонаті. Сліпі котята! Мущини пізно стають видючими”. Відповідаю: “Цеж жіночий спосіб ведення. Кричить, верещить, не знати по що. Кусає криком”.

Старшини УСС. Зліва направо – 1-й ряд: поручник д-р Володимир Старосольський, сотник Дмитро Вітовський, сотник Осип Семенюк; 2-й ряд: отаман о. Никифор Гірняк, четар Микола Саєвич, четар Михайло Гаврилко, четар Іван Боберський.
Старшини УСС. Зліва направо – 1-й ряд: поручник д-р Володимир Старосольський, сотник Дмитро Вітовський, сотник Осип Семенюк; 2-й ряд: отаман о. Никифор Гірняк, четар Микола Саєвич, четар Михайло Гаврилко, четар Іван Боберський.

Коли це пишу, чути по коритарах кроки, грюк отвираних і замиканих дверей. Боюсь йти спати, бо спю на підлозі, а там зимно і твердо. Нині перший день з добрим морозом і з снігом. Війна ще не кінчиться. В “Ділі” випечатані нині розпоряди “Військового секретаріяту” ч. 1–5. Присяга для українських військ, перейма майна давної держави на власність Західно-Української Народної Републіки, поділ на области Львів, Станиславів, Тернопіль, поклик до війська, приказ для окружних командантів. Це перші розпоряди. Я написав в заголовку “Розпорядження”, М. Возняк в “Ділі” поправив на “Розпорядки”, а після мене повинно бути “Розпоряди”.

Десь грюкають стріли.

Іван Боберський

Особлива подяка за надані світлини та матеріали Андрієві Гречилу, Лесі Крип’якевич, Романові Метельському та Василю Стрільчуку.

Андрій СОВА
історик

Джерела і література:

  1. Сова А. Військово-політична діяльність Івана Боберського в роки Першої світової війни // Гуманітарні дисципліни у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів: [зб. наук. статей]. – Львів : ПП Сорока Т. Б., 2014. – Вип. 4. – С. 90–100.
  2. Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху. – Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ [03.2018].
  3. Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.
  4. Сова А. Боберський Іван Миколайович // Західно-Українська Народна Республіка 1918–1923. Енциклопедія. – Івано-Франківськ, 2018. – Т. 1: А–Ж. – С. 143–144.

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.