Із історії Львівського водогону та каналізації. Частина 2. Перший напірний водогін Львова. Розбудова міського водогону в 1901 – 1939 рр.

3356
Із історії Львівського водогону та каналізації. Частина 2. Перший напірний водогін Львова. Розбудова міського водогону в 1901 – 1939 рр.

Муніципальне підприємство водопостачання працює із 1901 р. На початку воно називалося «Міський заклад водопостачання у Львові». У часи СРСР питаннями водопостачання і каналізації займався Львівський водоканалтрест. Сучасне ЛМКП «Львівводоканал» створене 31 серпня 1992 р. наказом № 78 Управління комунального господарства Львівського міськвиконкому Однак історія водопостачання міста Львова сягає доби Середньовіччя, княжої доби.

Довший час вважалося, що перший гравітаційний водогін був побудований у перші роки XV століття, але зараз встановлено, що перший водогін з’явився у Львові іще в кінці ХІІІ ст. Отож, Фотографії Старого Львова починають публікацію циклу матеріалів про історію водопостачання та каналізації у нашому місті.

Полтва, яка плине центром міста Львова. Літографія К. Ауера. 1830-ті рр.
Полтва, яка плине центром міста Львова. Літографія К. Ауера. 1830-ті рр.

У 1861 р. до Львова із Перемишля було прокладено першу залізницю, а уже за 10 років Львів став великим залізничним вузлом. В останній третині ХІХ століття в місті йде активне житлове будівництво – у 1900 р. у Львові налічувалося 4409 будинків, із них 1875 або 43% від загальної кількості було збудовано протягом останніх 30 років, за цей же час територія міста зросла майже не третину.

Засклепіння Полтви в районі пл. Марійської (Міцкевича), 1880-ті рр.
Засклепіння Полтви в районі пл. Марійської (Міцкевича), 1880-ті рр.

Найбільшим промисловим підприємством Львова в кінці ХІХ століття були залізничні майстерні, де у 1870 р. працювало 350 осіб, а у 1900 – понад 800. Паровий млин фірми «Тома і син» при вул. Янівській (Шевченка) був одним із найбільших у всій Австро-Угорщині – у 1870-х рр. тут перероблялося щорічно по 36 тисяч тон зерна. У місті Львові зосереджувалися найбільші в Галичині броварні – у 1892 році їх було 5, тобто 3% від усієї кількості броварів Східної і Західної Галичини. Уже в 1870 р. у Львові та на його околицях працювали дві великі механізовані цегельні із кількістю робітників понад 200 осіб, які виробляли понад 7 млн. цеглин на рік, крім того діяло іще 15 менших цегелень, які виробляли іще 5 млн. цеглин на рік. Станом на 1870 р. у Львові працювало 13 друкарень та літографій із 260 працівниками, а у 1900 р. чисельність робітників-поліграфістів зросла до 579 осіб. Розвиток промисловості у Львові вимагав розвитку міської господарки, в тому числі і централізованого водопостачання.

Поштовхом із розвитку комунального господарства міста Львова стало прийняття 14 листопада 1870 року нового Статуту міста Львова, який передбачав, що владу в місті здійснюють міська рада та магістрат. Міській раді відводилася роль представницької гілки міської влади, а магістрату на чолі із президентом міста – виконавчого органу міського самоуправління. Крім того на магістрат були покладені деякі функції державної адміністрації. Міська рада мала право призначати усіх чиновників львівського магістрату, а до 1870 року це робила урядова адміністративна влада. Таким чином посилилася автономія міського самоуправління у Львові.

Інженер Оскар Смрекер – автор проєкту першого централізованого водогону міста Львова
Інженер Оскар Смрекер – автор проєкту першого централізованого водогону міста Львова

У 1880-х рр. львівський магістрат вжив заходів для врегулювання річки Полтва, яка протікала сучасними пр. Шевченка і Свободи. У 1884 – 1905 р. річку було взято в труби, одночасно було споруджено низку каналізаційних колекторів. Станом на 1900 рік у Львові проживало 149 544 особи. Питанням організації міського централізованого водогону влада Львова почала займатися із 1893 року. Ескізний проєкт централізованого водогону для Львова запропонував австрійський інженер Оскар Смрекер (1854 – 1935), який мав свою фірму із проєктування і будівництва водогонів у Мангеймі (Німеччина). Цей проєкт передбачав постачання до Львова води із підземних водоносних шарів у с. Воля Добростанська. Проєкт напірного водогону був визнаний найкращим і у 1898 р. був затверджений міською радою Львова.

Перший напірний водогін Львова (1899 – 1901)

«Із ростом міста виникла значно більша потреба на воду. Стали шукати нових джерел. З причини браку ґрунтових вод в найближчих околицях Львова у 1901 р. побудовано і передано в користування головний водопровід, який спроваджує воду із Волі Добростанської, розташованої у віддаленні 30 км. на захід від Львова. Воду черпають із літонамнієвих шарів, прикритих в тих околицях шарами піску і пісківця, які добре фільтрують опадову воду. Пізніше збільшено кількість води, спроваджуваної із Волі Добростанської», – пише про перший напірний водогін Львова Олена Степанів у «Сучасному Львові».

План водозабору першого напірного водогону м. Львова, влаштованого у 1899 – 1901  рр. за проєктом О. Смрекера. Рисунок С. Александровича із брошури «Водогін Львівський». 1902 р.
План водозабору першого напірного водогону м. Львова, влаштованого у 1899 – 1901 рр. за проєктом О. Смрекера. Рисунок С. Александровича із брошури «Водогін Львівський». 1902 р.

Розробку робочого проєкту та будівництво централізованого напірного водогону міста Львова із водозабором в с. Воля Добростанська розпочали у 1899 році. Окрім інженера Оскара Смрекера та його заступника Якоба Платтена в проєктних роботах та керівництві будівництвом міського водогону взяли участь львівські професори Ріхтер, Сікорський та Ломницький, місцеві інженери Александрович та Маланський, радник Горецький та головний архітектор Львова Юліуш Гохбергер. Проєкт передбачав механічне водопостачання із водозаборів в басейні річки Верещиці в с. Воля Добростанська. Воду помпувала насосна станція, обладнана паровими насосами. При будівництві магістрального водогону Воля Добростанська – Львів були використані чавунні водогінні труби, які виготовив консорціум Першого галицького акціонерного товариства вагонобудування із Сянока та Вітковіцького гірничого заводу. Парові машини і насоси були виготовлені машинобудівним заводом Фрідріха Ванніка у Брно. Будівництво бетонних резервуарів для води у Львові виконала компанія «Pittel & Brausewetter» із Відня.

Збірний колодязь водозабору у Волі Добростанській. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.
Збірний колодязь водозабору у Волі Добростанській. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.

Новий водогін було урочисто введено в дію 9 березня 1901 року. Про церемонію його відкриття писали всі тогочасні львівські газети. Урочистості розпочалися із богослужіння в Латинській катедрі, яке провів отець прелат доктор Ленкевич. Після Служби Божої учасники церемонії перейшли на Марійську площу (пл. А. Міцкевича) до криниці із фігурою Матері Божої. Криниця була прикрашена зеленню та національними прапорами. В урочистостях із приводу введення в експлуатацію міського водогону взяли участь представники влади, у тому числі намісник краю граф Бадені та віце-президенти міста Львова Міхальський та Ціхцінський. Після короткої промови відбулося освячення криниці і отець Ленкевич проголосив промову, присвячену цінності чистої води. Далі промовляв віце-президент Львова Міхальський, якому було доручено урочисто ввести новий водогін в експлуатацію. Він подякував Оскару Смрекеру та команді місцевих фахівців. Після виступу віце-президента Міхальського із 6 сусідніх гідрантів здійнявся потік води, висотою із трьохповерховий будинок. Завершив церемонію запуску роботи нового водогону доктор Мерунович, який представляв міських лікарів. Він сказав про важливість чистої води в запобіганням епідеміям таких небезпечних хворіб, як холера і тиф.

Будівля насосної станції водозабору в с. Воля Добростанська. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.
Будівля насосної станції водозабору в с. Воля Добростанська. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.

Одночасно із будівництвом напірного водогону до Львова в місті на вул. Зеленій, 62 і 64 у 1899 – 1901 рр. було збудовано комплекс Дирекції Міського закладу водогону у Львові (польською – Mieski Zaklad wodociagowy we Lwowie). Проєкт цих будинків розробив інженер Оскар Смрекер під керівництвом головного архітектора Львова Юліуша Гохбергера. Нині ці будинки є пам’ятками архітектури місцевого значення, за часів СРСР тут містився Львівський водоканалтрест, а із 1992 р тут працює управління Львівського міського комунального підприємства (ЛМКП) «Львівводоканал». Міському закладу водогону у Львові також належав адміністративний будинок по вул. Зеленій, 104 – теж пам’ятка архітектури місцевого значення. Початково тут була насосна станція. Зараз будинок належить ЛМКП «Львівводоканал». Також на межі ХІХ і ХХ століть обіч вулиці Зеленій на т.зв. Січових горах були споруджені і резервуари для води, із яких вода находила в міську мережу.

У 1902 році друком вийшла брошура інженера Станіслава Александровича (1870 – 1934) «Водогін Львівський», у якій було подано технічний опис напірного водогону. Наведемо тут основні деталі цього опису.

У машинному залі насосної станції водозабору в с. Воля Добростанська. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.
У машинному залі насосної станції водозабору в с. Воля Добростанська. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.

Воля Добростанська – село, розташоване при Волицькому ставку на північний захід від Львова між Шклом, Городком, Яновом (Івано-Франкове) та Львовом в басейні річки Верещиця. Відстань від села Воля Добростанська до пл. Ринок у Львові складає 29,6 кілометрів. Волицький став площею 36,6 га наповнювався водою із підземних джерел, із нього випливає потік до річки Верещиці. Проведені гідрологічні дослідження виявили значні запаси питних вод у районі Волі Добростанської та прилеглих населених пунктів. Рівень ґрунтових вод в районі с. Воля Добростанська знаходиться на відмітці 282 м. над рівнем моря, тобто на рівні площі Ринок у Львові. Між Львовом і Волею Добростанською горбиста місцевість: найвища точка – 330 м. над рівнем моря на вул. Янівській (Шевченка) у Львові, найнижча – 277 м. над рівнем моря.

На водозаборів у Волі Добростанській встановлені насоси, які піднімають воду на рівень розташування резервуарів постачання у м. Львові, тобто на позначку 333 метри над рівнем моря. Так зроблено тому, що різниця між найнижчою і найвищою точкою в м. Львові становить 83 метри (найнижча точка – Нова різня на Гаврилівці – 258 м. над рівнем моря, а найвища – вул. Собєщизних – 341 м.). Система водопостачання у м. Львові поділена на дві зони: вищу і нижчу. Напірний трубопровід із Волі Добростанської забезпечує все місто у нижній зоні, а надлишок води надходить у резервуар нижньої зони, розташований на пагорбі обіч вулиці Зеленій. Коли насоси не працюють вода звідси потрапляє у міську мережу. Межею нижньої зони є рівень у 300 метрів над рівнем моря.

Будівля насосної станції водозабору в с. Воля Добростанська. Сучасна світлина В. Ейсмунт, «Твоє місто»
Будівля насосної станції водозабору в с. Воля Добростанська. Сучасна світлина В. Ейсмунт, «Твоє місто»

Біля резервуару нижньої зони було влаштовано другу (меншу) насосну станцію, яка помпувала воду в міську мережу верхньої зони, тобто для тієї частини міста, яка розташована вище 300 м. над рівнем моря. Надлишок води потрапляв у резервуар верхньої зони, який працював така само, як резервуар нижньої зони.

Станіслав Александрович виділив такі об’єкти, які складали комплекс нового Львівського водогону: а) водозабір у Волі Добростанській; б) насосна станція; в) магістральний напірний трубопровід; г) міська мережа водогону; д) нижня зона водогону; є) насосна станція верхньої зони і е) резервуар верхньої зони.

Парова машина, яка використовувалася на насосній станції у с. Воля Добростанська до 1969 р. Світлина початку ХХ ст.
Парова машина, яка використовувалася на насосній станції у с. Воля Добростанська до 1969 р. Світлина початку ХХ ст.

Для влаштування водозабору і його охоронної зони міська влада Львова викупила у князя Понінського та селян Волицький став, луки та пустирі. Загалом придбано 94 морги 1087 сажнів, тобто 54,48 га. Власники навколишніх лісів зобов’язалися не вчиняти жодних дій, які б негативно впливали на якість та кількість підземних вод. Відповідно до проєкту, мало було споруджено п’ять свердловин, розташованих перпендикулярно напрямку підземного потоку. Ці свердловини мали бути з’єднані між собою всмоктувальними сифонами, які мали закінчуватися в основному колекторному колодязі. Однак при будівництві збірної свердловини приплив води виявився настільки потужним, що від будівництва 4-х сифонних свердловин на початковому етапі вирішили відмовитися, відтак водозабір організували із пробної та збірної свердловин. Збірна свердловина знаходиться за 18 метрів від машинної зали насосної станції.

Насосна станція включає чотири основні споруди: котельню, склад вугілля, машинний зал та адміністративний будинок. Котельня відокремлена протипожежною стіною від машинної зали, тут знаходиться три котли системи «Cornish», кожен з яких має дві жарові труби. Два котли мають по 80 кв. метрів площі нагріву, а іще один – 120 кв. метрів. Діаметр менших котлів – 2,2 метри, а довжина – 10 метрів, більший котел має діаметр 2,4 м. і довжину 12 м. Зарезервовано місце іще для одного котла на випадок розширення водозабору. Висота димаря – 42 м., діаметр виходу – 1,6 м., діаметр дна – 2 м.

Ситуаційний план водозбірника нижнього поясу міського водогону та насосної станції верхнього поясу у Львові на вул. Зеленій. Рисунок С. Александровича із брошури «Водогін Львівський». 1902 р.
Ситуаційний план водозбірника нижнього поясу міського водогону та насосної станції верхнього поясу у Львові на вул. Зеленій. Рисунок С. Александровича із брошури «Водогін Львівський». 1902 р.

Вугілля транспортують до котельні вагонетками із цегляно-черепичного складу вугілля, який розміщений за 20 метрів від котельні. На вільній площі між котельнею та вугільним складом також можливе влаштовання відгалуження залізниці. Постачання вугілля до насосної станції ускладнене через те, що залізнична станція в Городку віддалена від Волі Добростанської на 15 кілометрів, а дороги знаходяться в поганому стані.

Машинний зал примикає до котельні і є прямокутною спорудою розміром 30 на 20 метрів. Дах машинного залу зроблений із металевих ферм, покритих дошками та черепицями. Під опорами ферм покрівлі вздовж машинного залу встановлено рейки, якими пересувається кран із двома пересувними візками, кожен із яких має вантажопідйомність 4000 кг.

Усередині водозбірника (резервуару) нижнього поясу водопостачання м. Львова. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.
Усередині водозбірника (резервуару) нижнього поясу водопостачання м. Львова. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.

Для приводу насосів було побудовано дві комбіновані парові машини із конденсацією, які, за необхідності, можуть працювати із вихлопом без конденсації. Діаметр циліндра високого тиску – 500 мм., а низького тиску – 800 мм. Ці дві парові машини приводять в дію чотири насоси. Кожен насос складається із двох циліндрів, одного всмоктувального та одного нагнітального. Дві всмоктувальні труби, кожна діаметром 550 мм., ведуть від збірного колодязя до машинного залу, всередині залу вони розділені на дві менші діаметром 425 мм., що ведуть до кожного насоса. Труби діаметром 350 мм. транспортують воду від нагнітальних циліндрів насосів у загальну напірну лінію діаметром 600 мм., заведену в загальний напірний резервуар. Напірний резервуар частково заповнений повітрям, він призначений для протидії ударам насосних поршнів по водогонам і має діаметр 1,5 метрів та висоту 7 метрів. Машинний зал був побудований таких розмірів, що можна було встановити іще два нових насоси. Парові машини працювали на насосній станції у Волі Добростанській аж до 1969 р.

Усередині водозбірника (резервуару) нижнього поясу водопостачання м. Львова. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.
Усередині водозбірника (резервуару) нижнього поясу водопостачання м. Львова. Світлина із брошури С. Александровича «Водогін Львівський». 1902 р.

При роботі двох парових машин можливо перекачувати до 1000 кубометрів води на годину, що при 20 годинах роботи на добу дає 20 тис. кубометрів на добу. Одна машина може перекачувати до 792 кубометри в годину, тобто біля 15 тис. кубометрів на добу. При населенні Львова у 160 тис. мешканців в перший рік роботи спекотного літа 1901 р. перекачували біля 10 тис. кубометрів води, а зазвичай в літні дні – 8 тис. кубометрів. В середньому – 6500 кубометрів. Додатково водопостачання Львова здійснювалося за допомогою старих гравітаційних водогонів, які мали 46 колодязів і 27 вентильних колодязів. Крім того водопостачання населення здійснювалося 110 водорозбірними точками (криниці та помпи-качалки).

Уздовж водогону Воля Добростанська – Львів було прокладено телефонну лінію, яка пов’язувала насосну станцію у Волі Добростанській із дирекцією підприємств водогону у Львові на вул. Зеленій, а також дирекцію і насосну станцію верхньої зони у верхній частині вулиці Зеленої.

На відстані 50 метрів від машинного залу збудовано окрему двоповерхову адміністративну будівлю для розміщення машинної служби. При цьому були дотримані всі запобіжні заходи, передбачені санітарними вимогами.

Ситуаційний план резервуару (водозбірника) верхнього поясу міського водогону Львова. Рисунок С. Александровича із брошури «Водогін Львівський». 1902 р.
Ситуаційний план резервуару (водозбірника) верхнього поясу міського водогону Львова. Рисунок С. Александровича із брошури «Водогін Львівський». 1902 р.

Магістральний напірний водогін Воля Добростанська – Львів має в довжину 34,7 км. і починається у машинному залі насосної станції у Волі Добростанській закінчується у Львові на вул. Зеленій у резервуарі нижньої зони. Діаметр труб – 600 мм. Труби водогону зроблені із чавуну і з’єднані рукавами, виготовлені за німецькими стандартами. Для сифонних проходів під потоками, потім на Клепарівському водопроводі, а також при перетині потоку Пасіка на вул. Панській (Івана Франка) використано ковані труби із фланцевими з’єднання. Для ущільнення муфтових з’єднань труб використано конопляну паклю, просочену олією і свинцем. Для кованих труб, а також засувок та гідрантів використовувалися гумові ущільнення та болти. Водогін заглиблений у землю на глибину 2 метри. В найвищій і найнижчій точках розміщують гідранти, які в першому випадку служать для вентиляції, а в другому для відведення води з окремих ділянок трубопроводу. Гідранти були розміщені не безпосередньо на трубі діаметром 600 м, а на коротких відгалуженнях від цієї труби діаметром 80 мм. Крім гідрантів, водопровід має засувки, діаметром 200 мм., які можуть бути використані для відведення води. Загалом на водогоні встановлено 35 засувок, які дозволяють відділити частину водогону для ремонтних робіт.

Кришка однієї із артезіанських свердловин водозабору в с. Воля Добростанська. Сучасна світлина В. Ейсмунт, «Твоє місто»
Кришка однієї із артезіанських свердловин водозабору в с. Воля Добростанська. Сучасна світлина В. Ейсмунт, «Твоє місто»

На 12-му кілометрі від Волі Добростанської водопровід перетинає річку Верещицю таким чином, що він знаходиться під дном цього потоку. Подібним чином водопровід перетинає Кожицький потік на 18-му кілометрі та потік у Рясні-Руській на 21-му кілометрі. Під обома потоками встановлено два рукави, які з обох сторін з’єднуються в один потік. Зазвичай вода плинула  лише одним рукавом, інший – резервний. На 29-му кілометрі водогін перетинає магістральну двоколійну залізницю Львів – Підволочиськ. Для проведення водопроводу над залізницею, яка лежить у 8-метровій виїмці, збудовано металевий фермовий міст із трьома прогонами. Середній прогін має 25 метрів і два опорі по 10 метрів кожен. На мосту в спеціальному коробі з листового металу помістили трубу, а під трубу помістили рухомі підшипники. Водопровідна труба була захищена від морозу корковою ізоляцією та просмоленою тканиною.

Водогін проходить теренами таких сіл: Воля Добростанська, Великополе, Поріччя Янівське, Роттенхаль, Ямельня, Домажир, Кожичі, Карачинів, Рясна-Руська, Рясна-Польська (нині – Рясне-1) та Клепарів. На 29-му кілометрі водогін входить на територію міста Львова, де йшов вулицями Янівською (Шевченка), Казимирівською (Городоцькою), Карла Людвіга і Гетьманською (обидві – пр. Свободи), площами Галицькою, Бернардинською (Соборною), вулицями Панською та Зеленою до резервуару нижньої зони. За межами міста навколо водогону було влаштовано захисну зону шириною 8 метрів.

Насосний трубопровід, який відсмоктує воду із артезіанської свердловини. Сучасна світлина В. Ейсмунт, «Твоє місто»
Насосний трубопровід, який відсмоктує воду із артезіанської свердловини. Сучасна світлина В. Ейсмунт, «Твоє місто»

Водопровідна система у м. Львові складалася із двох систем: циркуляційної системи та із відводів. Причиною застосування двох систем, друга із яких гірша із санітарних міркувань, є містка забудова. У центральній частині міста і там, де по існуючим вулицям можна було замкнути кільця водогону, це було зроблено. Кінці відгалужень закінчуються гідрантами, які забезпечують промивку труб, яка відповідно до практичними даними, стандартизованим хімічними аналізами та бактеріологічних досліджень води, суворо витримується. Основне кільце в нижній зоні складається із двох частин. Використовуються труби діаметром 600 і 400 мм. Відводи по можливості з’єднані між собою. У верхній зоні немає колових ліній, лише відгалуження діаметром 400 і 300 мм., які по можливості, з’єднані перемичками. Загальна довжина водогінної мережі – 75,355 км. Довжина мережі діаметром 400 мм. – 7,302 км.; 300 мм. – 2,695 км.; 250 мм. – 1,553 км.; 200 мм. – 4,686 км.; 150 мм. – 7,422 км.; 125 мм. – 9,293 км.; 100 мм. – 23,395 км. та 80 мм. – 19,009 км. Довжина труб діаметром 600 мм. в цей перелік не входить, оскільки вони входять до магістрального водогону.

Станом на 1902 р. із вуличних труб проведено понад 3000 підключень до будинків. З’єднання виконані із кованих труб, покритих шаром цинку. Діаметри з’єднань стандартизовані і вибрані відповідно до ймовірної потреби у воді – 20, 25, 30, 40 і 50 мм. В деяких випадках виконано з’єднання діаметром 80 мм. Тут використовували тільки литі труби. Кожне будинкове підключення може бути перекрите вуличним краном із основного ходу, а також краном і вентилем всередині будинку. Тут також може бути встановлений водолічильник. Довжина труб у будинкових комунікаціях становить біля 30 кілометрів.

Помпа-качалка на вул. Богомольця у Львові. 2015 р. Світлина К. Баранюка
Помпа-качалка на вул. Богомольця у Львові. 2015 р. Світлина К. Баранюка

Для потреб пожежогасіння та поливу вулиці в міській мережі водогону встановлено 632 гідранти, відстань між ними, як правило, не перевищує 100 метрів. Гідростатичний тиск у міській водогінній мережі становить вище 3 атмосфер. Як виняток на кількох ділянках – на вул. Янівській, Святокшицькій та Собещини тиск складав 2 атмосфери. На напірному водогоні було влаштовано 30 вентильованих колодязів.

Резервуар для нижньої зони міського водопостачання збудовано на пагорбі обіч вулиці Зеленої на ділянці, яка належала родині Матушинських. Корисний об’єм резервуару становив 6500 кубометрів, резервуар складався із двох камер, кожна із яких по 3250 кубометрів. Дно резервуару знаходиться на позначці 329 метрів над рівнем моря. Кожна камера має 32,25 м. в довжину і 30 м. в ширину і розділена вісьмома стінами (товщиною 50 см.), на які спираються бокові склепіння, які поперечними ребрами перетинаються із стінами по периметра. Висота перегородок від підлоги резервуара до опор склепінь 4 м. Весь резервуар розташований під землею і покритий шаром грунту, товщина якого становить близько 1,50 метри. До кожної камери можна потрапити по сходах, які відгалужуються від шахти на перегородці. Отвір, що веде до сходів, постійно закритий залізними дверима. Резервуар повністю виготовлений із бетону і покритий шаром цементного розчину, непроникного для води.

Помпа-качалка на території ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина
Помпа-качалка на території ЛМКП «Львівводоканал». Сучасна світлина

Резервуар з’єднується із трубопроводом подачі із допомогою окремої прибудови через т.зв. клапанну камеру, яка розташована поруч із баком на його коротшій осі. У вентильній камері трубопровід живлення розділений на дві гілки для кожної камери резервуару. Кожна із цих двох гілок знову розділяється на дві труби, які лежать на підошві баку. Одна із низ подає воду в резервуар і закінчується там у найвіддаленішому від камери клапана куті, а інший розташований у резервуарі поруч із камерою клапана і використовується для відтоку води. В кожній із цих труб є заслонки, які перешкоджають зворотній течії води. З напірної труби можна за допомогою відповідної установки засувок направити воду в магістраль і в міську мережу, або в спеціально побудований для цього канал на час очищення резервуара. Переливом служить вертикальна труба, розташована на магістралі в клапанній камері. Через цю трубу надлишок води, що подається насосами, надходить у каналізаційний колектор. Перед камерою клапана у випускному каналі встановлено відповідний гідрозатвор, що запобігає потраплянню канальних газів у камеру клапана.

Поряд із резервуарами нижньої зони побудовано насосну станцію для подачі води для частини міста, яка розташована вище від 300 метрів над рівнем моря. Вугільний склад, котельня, машинний зал і адміністративні приміщення розташовані в один ряд і розділені протипожежними перегородками. Склад вугілля вміщує 12 вагонів вугілля. В котельні розміром 10 х 13,5 м. було розміщено два котли системи «Корніш», кожен із нагрівальною площею 30 кв. м., довжина котлів – 5,2 м., діаметр – 1,25 м. Висота димаря – 32 м., діаметр отвору вгорі – 80 см. У котельні зарезервовано іще місце для третього котла. Перед тим, як потрапити в котли, вода фільтрується за допомогою системи «Perevaux».

Вулична водорозбірна колонка централізованого водогону на сучасній вул. Федьковича. Світлина 1930-х рр.
Вулична водорозбірна колонка централізованого водогону на сучасній вул. Федьковича. Світлина 1930-х рр.

Машинний зал має розміри 15 х 10 метрів, у ньому розташовано дві насосні машини, які складаються із парового двигуна, що працює із конденсацією або вихлопом. Діаметр парових циліндрів – 325 мм., маховики – 3 дюйми. Діаметр плунжера насоса 220 мм., загальний хід поршня – 600 мм. Загальна для обох насосів лінія всмоктування, який відгалужується від основної лінії подачі перед резервуаром нижньої зони, має діаметр 300 мм. В машинному залі ця лінія розділена на дві менші по 200 мм. діаметром для кожного насосу. Насосні трубопроводи діаметром 200 мм. підводять воду від кожного насосу до загальної труби діаметром 300 мм., яка закінчується загальним резервуаром висотою 5 метрів і діаметром 1,25 м. Трубопровід 300 мм. ділиться на вулиці Зеленій на дві вітки, одна із них веде до міста, а друга – до резервуару верхньої зони. Діаметр трубопроводу, який веде до резервуару верхньої зони, становить 300 мм., а того що веде воду до міської мереж верхньої зони складає 400 мм.

Резервуар для верхньої зони теж збудований із бетону, його загальний об’єм складав 2800 метрів кубічних і складався із двох камер об’ємом 1400 кубометрів. Дно цього резервуару знаходиться на висоті 356 метрів над рівнем моря. Найвищий рівень води – 4 метри над рівнем дна. Резервуари нижньої і верхньої зони обладнані електричними водомірами.

Реклама Закладу будівництва водогонів та помп Антонія Кунца (1859 – 1910) 1920-ті рр.
Реклама Закладу будівництва водогонів та помп Антонія Кунца (1859 – 1910) 1920-ті рр.

Загальна вартість напірного водогону Львова, який було введено в експлуатацію у 1901 році, склала біля 6,4 мільйонів корон. Оскільки місто не мало такої суми, воно взяло кредит у Крайовому банку Королівства Галичини та Володимерії за допомогою емісії муніципальних облігацій. Такий вид позики надався на тривалий період (до 60 років) під достатньо низькі відсотки – біля 4% річних. Керівником міського підприємства водопостачання Львова було призначено інженера Станіслава Александровича, який обіймав цю посаду понад 30 років – аж до своєї смерті у 1934 р.

У систему напірного водогону Львова із часом увійшли також водонапірні вежі (башти), тобто гідротехнічні споруди, які зводили для регулювання тиску і витрат води в мережі водогону. Ці споруди дозволяли вирівнювати навантаження на насосні станції, а також створювати запаси води. Основними елементами водонапірних веж є резервуар для води (із залізобетону чи сталі) та опорні конструкції. Висота водонапірних веж – 25 і більше метрів. Робота водонапірної вежі достатньо проста: у час, коли населення міста чи селища споживає мало води, вона наповнює резервуар, а коли споживання зростає – вода подається із резервуару.

Устаткування насосної станції міського водогону Львова. Світлина 1920-х рр.
Устаткування насосної станції міського водогону Львова. Світлина 1920-х рр.

Перша водонапірна вежа у Львові була збудована в Парку Кілінського (Стрийському) у процесі підготовки до Галицької Виставки Крайової, яка відбувалася тут влітку-восени 1894 р. Потреба в такій споруді виникла через потребу в водопостачанні для напування худоби, ресторанів, роботи котлів та ін. Ескізний проєкт цієї вежі у середньовічному стилі розробив відомий архітектор Юліан Захарєвич, а робочий проєкт належить Міхалу Лужецькому. Вежу збудували Юзеф Балабан та Влодімєж Підгорецький. Висота вежі складала 18 метрів, а об’єм резервуару складав 60 кубометрів. У 1976 р. із цієї вежі зробили кафе. На початку ХХ ст. за проєктом Альфреда Захарєвича на Кульпаркові було споруджено бетонну водонапірну вежу, яку було перебудовано у 1930 р. під час будівництва локального водогону божевільні на Кульпаркові. Дві водонапірні вежі-близнючки у 1933 р. за проєктом львівського архітектора Вітольда Мінкевича було збудовано на Новому Львові на вул. Тернопільській та на Майорівці (обіч вулиці Пасічної). Висота вежі на вул. Пасічній – 380 м. над рівнем моря, це одна із найвищих точок міста, не рахуючи Високого Замку.

Треба зазначити, що міський напірний водогін, споруджений у 1899 – 1901 рр. розглядався владою міста Львова в першу чергу як джерело чистої питної води. Для промислових цілей планували використовувати міські води, непридатні для пиття, отож підприємства брали технічну воду із місцевих водозаборів та колодязів.

Адміністративна будівля ЛМКП «Львівводоканал», споруджена у 1899 – 1901 рр. Сучасне фото
Адміністративна будівля ЛМКП «Львівводоканал», споруджена у 1899 – 1901 рр. Сучасне фото

Як вже згадувалося, до будівництва напірного водогону в м. Львові було створено цілу мережу артезіанських свердловин із механічними насосами – помпами-качалками, які іще добре пам’ятають львів’яни старшого покоління. До 1990-х рр. зберіглися помпи-качалки в районі Краківського ринку, Львівської обласної клінічної лікарні, на вул. Козацькій. У 2014 р. працювали помпи-качалки на вул. Богомольця в районі Галицького ринку, а також у Топольному провулку. Після введення в експлуатацію напірного водогону, в міській раді пропонували ліквідувати ці помпи-качалки. Але президент міста Львова Міхал Міхальській наполіг на їх збереженні. І не помилився, адже навесні 1919 року війська ЗУНР під проводом сотника Михайла Климкевича із боями зайняли Волю Добростанську і зупинили роботу водогону до Львова. За задумом це мало змусити поляків, які займали Львів, здатися. Проте поляки використовували воду із помп-качалок та криниць. Помпи-качалки виручали львів’ян і під час Другої світової війни.

У листопаді 2022 р., після того як Україна зазнала російських ракетних ударів і виникли проблеми із електропостачанням, ЛМКП «Львівводоканал» повідомив про те, що у місті працює 12 колонок-качалок, які качають воду напряму із свердловин. «Важливо те, що ці колонки помпують воду із свердловини, вони не беруть воду із міської мережі водопостачання і є абсолютно автономними», – зауважили на підприємстві. Відновлено старі колонки-качалки на вул. Олесницького, 105-107; вул. Лисенка, 33; на розі вул. Рослинної та Гордієнка та на вул. Зеленій, 64. Нові колонки-качалки влаштовано у парку ім. Івана Франка; на куті вул. Джерельної та Під Дубом; на пл. Соборній, 1; на вул. Підголоско, 8; на пр. Чорновола у парку 700-річчя Львова, у сквері на вул. Просвіти, 8; на пл. Гасина та на вул. Клепарівській-Пстрака.

Водонапірна вежа в Стрийському парку, споруджена до Галицької Виставки Крайової. 1894 р. Автор світлини Е. Тшемескі
Водонапірна вежа в Стрийському парку, споруджена до Галицької Виставки Крайової. 1894 р. Автор світлини Е. Тшемескі

Розбудова міського водогону в 1901 – 1939 рр.

Централізований водогін із Волі Добростаньської продуктивністю біля 18 тис. кубометрів на добу, збудований за значні кошти, вже у 1905 – 1907 рр. не міг забезпечити потреби міста, що бурхливо розвивалося. Відповідно, постало питання про необхідність другого водозабору для міста. Для отримання необхідної кількості води були обрані джерела в районі с. Шкло (т.зв. «Джерела Парашки»), де у 1912 р. була створена бюветна станція. Роботи із спорудження водозбірника та насосної станції у Шклі розпочалися навесні 1914 року і були перервані через початок Першої Світової Війни. Будівництво було відновлено лише у 1924 році, а у 1925 році водозабір у с. Шкло на відстані 7,3 км. від резервуару у Волі Добростанській було введено в експлуатацію. Продуктивність водозабору в с. Шкло становила біля 10 тис. кубометрів води на добу.

У 1920-х рр. знову зросла потреба Львова у питному водопостачанні. Львів у часи Другої Речі Посполитої, був третім за населенням містом держави – після Варшави і Лодзі. Місто дуже швидко розвивалося: якщо у 1921 р. у Львові мешкало 219 тис. осіб, то у 1931 році вже 312 тисяч – такий великий приріст стався не в останню чергу через долучення до території Львова низки територій приміських громад. Отож, у 1928 р., через три роки після пуску водозабору в с. Шкло, було введено в експлуатацію водозабір під с. Високополем за 2,6 кілометри від Волі Добростанської продуктивністю 6,5 тис. кубометрів на добу.

Водонапірна вежа обіч вул. Пасічної, споруджена у 1933 р. за проєктом В. Мінкевича. Світлина часів німецької окупації Львова.
Водонапірна вежа обіч вул. Пасічної, споруджена у 1933 р. за проєктом В. Мінкевича. Світлина часів німецької окупації Львова.

«Вода в тих місцевостях походить теж із міоценських шарів. Кількість води, які перепомповують станції у Волі Добростанській, Шклі та Великополі для Львова становить біля 35 тис. кубометрів на добу. Ця вода високоякісна, якою користуються в природньому стані, без фільтрування та хлорування. Вона надходить до Львова водопроводом, що в перекрою має 600 мм.», – пише про водозабори Олена Степанів у «Сучасному Львові».

За часів Другої Речі Посполитої також був організований водозабір у с. Карачинів та збудовано водогін Карачинів – Львів, який діє і понині. У 1928 р. під керівництвом інженера Мар’яна Дзевонського, керівника «Міських закладів електричних» було збудовано повітряну лінію (ПЛ) високої напруги Львів – Карачинів для живлення електроприводу водозабору. Ця ПЛ була трифазною, напруга складала 30 кВ, довжина ЛЕП – 14 кілометрів. Після того, як електропривід водяних насосів в Карачинові добре показав себе в експлуатації, Львівський магістрат прийняв рішення про електропостачання насосних станцій в інших населених пунктів. «Міські заклади електричні» одночасно із електропостачання насосних станцій здійснили електрифікацію прилеглих населених пунктів.

Інженер Станіслав Александрович – багаторічний керівник підприємства міського водогону Львова
Інженер Станіслав Александрович – багаторічний керівник підприємства міського водогону Львова

Роботами із розбудови водозаборів та міських водогонів у 1919 – 1934 рр. керував керівник підприємства міського водопостачання Станіслав Александрович. У зв’язку із збільшенням території міста Львова у 1931 р. виникла необхідність розділення міського водогону вже не на дві, а на чотири зони із будівництвом двох нових насосних станцій підкачки, а також потреба в будівництві водонапірних веж на вул. Пасічній та на Новому Львові. 22 жовтня 1934 р. Станіслав Александрович трагічно загинув – він втопився при спробі врятувати жінку. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Олена Степанів описує також магістральний водогін, який постачав воду до Львова на початку 1940-х рр.: «Водопровід входить до Львова від сторони Янівської рогачки, переходить вул. Янівську (Шевченка), Казимирівську (нижня частина вул. Городоцької), Оперну, Галицьку та Бернардинську (Соборну) площі і вул. Зелену і доходить до заведення міських водопроводів. Тут приміщуються три підземні збірники місткістю 19 тис. куб. метрів.

Мережа міських водопроводів поділена на чотири пояси. Перший постачає воду нижче розташованим частинам міста і кружить нижче ізогіпси 300 метрів над рівнем моря. Вищі частини міста (300 – 335 м. над рівнем моря) належать до другого пояса. Горішній пояс (третій) обіймає південну і південно-східну частину міста. Найвищі райони Львова, вище ізогіпси 340 м. належать до четвертого пояса. Мережа водопроводів кожного поясу забезпечує водою або безпосередньо головний руротяг, або збірники за допомогою смоків». О. Степанів зазначає, що водопровідна мережа Львова дуже розширилася у 1930-ті рр. після приєднання до Львова приміських громад. Якщо у 1930 р. загальна довжина мережі водогону становила 132 км., то у 1940 р. вже 213 км. В той же час, деякі околиці Львова станом на 1939 р. не мали централізованого водопостачання – Старе Знесіння, Голоско та ін. – водогін тут не міг бути влаштований через «місцеві несприятливі умови». Населення цих територій міста користувалося водотяговими вентильовими колодязями та криницями, забезпеченими насосами. Вартість одного кубометра води наприкінці 1930-х рр. становила 40 грошів, тобто «львівська вода належить до найдешевших артикулів першої потреби», як робила висновок О. Степанів.

Водонапірна вежа локального водогону психіатричної лікарні на Кульпаркові. Світлина 1930-х рр.
Водонапірна вежа локального водогону психіатричної лікарні на Кульпаркові. Світлина 1930-х рр.

Окрім централізованого водогону в місті Львові у 1900 – 1940 рр. працювала низка локальних напірних та гравітаційних водогонів, які забезпечували водопостачання низки промислових підприємств. Міська електростанція постійного струму при вул. Пелчинській та Вулецькій (Д. Вітовського і А. Сахорова), яка працювала у 1894 – 1916 рр., отримувала воду із Вулецького потоку. Міська електростанція змінного струму на Персенківці, яка працює із 1909 р., отримувала воду із потоку Софіївка (Залізна Вода). Як писала О. Степанів «Її збірник знаходиться при вул. Двєрницького (Свєнціцького), звідки електрична станція смоків переливає воду до електровні». Локальні водогони мали і львівські броварі: бровар Грунда при дорозі на Золочів (нині – дріжджовий завод ПрАТ «Ензим») отримував воду із джерел у Винниківському лісі, а бровар Кисельки – із джерел біля підніжжя Замкової гори; джерельну воду із окремим водогоном із 1840 р. отримував і міський бровар на вул. Клепарівській. Нова міська різня на Гаврилівці (м’ясокомбінат на вул. Промисловій), споруджена у 1898 – 1901 рр. мала дві криниці, із яких насосами помпували воду для господарських потреб. У 1905 р. локальний водогін отримав Державний заклад для психічнохворих на Кульпаркові (нині – Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня). Цей водогін було розширено у 1930 р., його  водонапірна зберіглася досі. У 1960 р. цей водогін було долучено до міської мережі.

Водогін психлікарні був збудований за кошти Крайового відділу за проєктом інженера Марціна Маслянки у 1905 р. Одночасно лікувальний заклад також був обладнаний і каналізацією із очисними спорудами. Скидання очищених стоків здійснювалося у річку Зимновідку, притоку Верещиці. У 1908 р. у зв’язку із розширенням лікарні було розширено очисні споруди. Водогін і каналізацію психлікарні було частково зруйновано у 1918 – 1919 рр. під час польсько-української війни. Водогін та очисні споруди були відбудовані до 1926 р. під керівництвом інженера Романа Роговського.

Антон ЛЯГУШКІН

 Перелік основних джерел інформації

  1. Гранкін П. Статті (1996 – 2007). – Львів: Центр Європи, 2010. – 312 с.;
  2. Історія Львова. Короткий нарис. / Ред. кол.: Гербільський Г. Ю., Лазаренко Є. К. (відп. ред.), Осечинський В. К., Цибко О. Г. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1956. – 296 с.;
  3. Історія Львова. / Під ред. Сливки Ю., Стеблія Ф. та ін. – Київ: Наукова думка, 1984. – 414 с.;
  4. Історія Львова у документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. / Упоряд.: Єдлінська У. Я. та ін. – Київ: Наукова думка, 1986. – 424 с.;
  5. Крижанівський А. Історія електрифікації Львівщини. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2006. – 224 с.;
  6. Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 1. – Львів: Вільна Україна, 1990 – 64 с.;
  7. Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 2. – Львів: Вільна Україна, 1990 – 48 с.;
  8. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001 – 272 с.;
  9. Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості королівського столичного міста Галичини.а – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.;
  10. Степанів О. Сучасний Львів. – Краків, Українське видавництво, 1943;
  11. Тархов С.А. Історія львівського трамвая. – Львів: УПІ ім. І. Федорова, Фенікс ЛТД, 1994 – 128 с.;
  12. Ухвала Львівської міської ради № 1696 «Про затвердження Програми покращання водозабезпечення споживачів м. Львова та переходу до системи цілодобового водопостачання у 2008 році» від 3 квітня 2008 р.;
  13. Alexandrowicz S. Wodociąg Lwowski. – Lwow: Zwiazkowa drukarnia, 102. – 24 s.;
  14. Charewiczowa L. Wodociągi starego Lwowa 1404 – 1663. – Lwow: Ksiąznica-Atlas, 1934. – 74 s.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.