«Церков ся має незвичайної краси і штуки різьбярської, як рівно ж малярської роботи іконостас. Сницарем того іконостасу був Гнат Жовківський, – (сницарями у ті часи називали різб’ярів по дереву). Заплачено йому за сю роботу 700зл. польських – досить багато як на той час. Іконостас має 50 образів. Малярами були тут о. ієромонах Теодозій Січинський і другий чоловік світський «Павло». Було це в 1716 р. Цей іконостас може станути в п’ятім ряді по іконостасі Скиту Манявського. Давніші знатоки урядники, правительства Австрійського оцінили його в 1716 р. у 100 зл. рин.»
Ці дані були записані у реєстрі Добрянського монастиря, що зберігався свого часу в бібліотеці монастиря св. Онуфрія у Львові.
Теодор Січинський був ігуменом Виспянського монастиря, а від унівської капітули у 1711р. візитатором монастирів. Поза чернечими обов’язками він віддався малярству. Окрім іконостасу в монастирі добрянському, іконописець Тедор Січинський ще у 1708 році намалював іконостас для монастиря у Виспі пов. Рогатин. Після знесення монастирця 1744 р. цей іконостас перенесено до монастиря Деревач в Добрянах коло Львова, що також 1776 р. підпав йосифінській касаті та був прилучений до святоюрської, а згодом святоонуфріївської обителі у Львові.
Від 1906 року був встановлений в новозбудованій церкві монастиря у Краснопущі Бережанського повіту, оскільки там у 1899 році згоріла стара церква.
Володимир Вуйцик досліджуючи історію з Краснопущанським іконостасом залишив таку інформацію: « У 1912р церкву у Краснопущі малював художник сергій Дідушенко. Одночасно було вирішено справу з іконостасом для неї. У тому ж 1912 році львівський монастир св. Онуфрія купив у дідича с. Деревач Грицька Чичкевича іконостас за 1500 корон з колишньої монастирської церкви у Деревачі коло Львова для Краснопущанського монастиря.
За допомогою С. Дідушенка деревацький іконостас з доданими до нього царськими вратами і вісьмома різьбленими колонами, врятованими з краснопущанського іконостасу, був змонтований і встановлений у новій церкві.
Згідно з реєстрами Деревацького монастиря іконостас для тамтешньої церкви, крім царських врат, у 1719 різьбив жовківський сницар Ігнат, тобто Гнат Стобенський. Царські врата виконав отець Тарасій. Ікони до іконостасу малювали ігумен Виспянського монастиря отець Теодозій Січинський і світський маляр Павло Килимович з малярчиком, також Павлом».
Володимир Вуйцик припускає, що Гнат Стобенський на замовлення королевича Якова виконував різьбу краснопущанського іконостасу (частини якого вціліли після пожежі), а різьбу до церкви св. Миколая в Бучачі – на замовлення Миколи Потоцького.
Порівнюючи царські врата і колони з Бучача та Краснопущі, можна побачити разючу подібність їх форм, та способу виконання, у них виразно видно руку одного майстра.
Віра Свенціцька вважає, що Г. Стобенський міг бути автором пишної різьби іконостасу Троїцької церкви у Жовкві.
У своєму ідилічному спомині про краснопущанський монастир Осип Назарук на першому місці згадує “дорогі останки давньої краси” первісного іконостасу. “Кожна половинка царських врат з одного одностайного дерева – липи, що виразно видно з другої непозолоченої сторони. Різьба глибока, представляє винну літорость із гронами винограду і якийсь інший овоч, не то соняшник, не то лотос. У кожній половині царських воріт по три медальйони прегарної роботи: Ісус Христос, Мати Божа і чотири євангелисти. Увесь іконостас перетиканий золоченими колюмнами, робить величаве враження і міг би сміло стояти в найкращій катедрі”…
Коли на початку 19 ст. Створювався новий іконостас до монастирської церкви св. Онуфрія у Львові, різьбарі – ченці майже ідентично повторили в ньому соковиту ажурну різьбу колон і царських врат краснопущанського іконостасу.
Скомпонований з елементів краснопущанського і деревацького новий іконостас у Краснопущі стояв до 1952р. Того року громада села Вербова купила його у місцевої влади і встановила у своїй мурованій церкві Успіння Пресвятої Богородиці.
Андрій КНИШ
