Лев Ґец являє собою одну з яскравих, проте малознаних сторінок мистецької історії Львова міжвоєнного періоду. А закарбувалась його постать в історії багато чим – тут і мистецька і громадська діяльність, і викладацька робота, і військові справи. Є у Львові навіть вулиця Ґеца, щоправда в силу свого розташування (на Левандівці), вона досить маловідома для загалу. Ми пропонуємо вам поглянути на незвичне життя і творчість цього талановитого і беззаперечно непересічного львів’янина, який любив свою батьківщину і рідне місто усім серцем, але змушений був його покинути і останні роки життя провести на чужині.
Народився Лев в багатодітній родині львівського друкаря, якого також звали Левом. Можна сказати, що шлях Ґеца в образотворче мистецтво не був простим. Після закінчення нормальної школи, він починає навчатись в Львівські промисловій школі, на архітектурному відділені. Проте навчання опинилось під загрозою через матеріальні труднощі сім’ї. Проте доля усміхнулась Левові, він влаштовується працювати на підприємство знаменитого Івана Левинського і коли Ґец уже думав що з його навчанням покінчено, Левинський помітив талант молодого хлопця з Олексою Новаківським. Здавалось, ніщо не може стати на заваді реалізації таланту молодого Лева, проте почалась Перша світова війна.
Ґец був звільнений від мобілізації, проте він все ж вирішує виконати свій військовий обов’язок перед Дунайською монархією і він записується у добровольчу частину Українських Січових стрільців, у складі якої він і провів три роки, з 1915 по 1918 рік. Під час встановлення української влади у Галичині і створення ЗУНР він був в епіцентрі подій. Проте польсько-українська війна і окупація Галичини поляками для Ґеца закінчились непростим пораненням і табором для інтернованих. Згодом, він вирушає до Кракова, де все ж від справ військових повертається до справ мистецьких. Від 1919 року – він студент Краківської академії мистецтв, де його вчителями стають такі знані особи як графік Ян Войнаровський та маляр Станіслав Дембіцький.
Незважаючи на те, що він перебував поза межами Львова, він не поривав зв’язків з рідним у всіх сенсах містом. Так, у 1921 році він брав участь у Весняній виставці Національного музею у Львові, а у листопаді 1922 року він стає членом Гуртка Діячів Українського Мистецтва. Ґец брав участь у першій (1922), другій (1923) та третій (1924) виставках гуртка, причому на першій виставці він представив понад 30 своїх робіт. Лев пройшов навчальний курс реставрації на базі створеної при Національному музеї у Львові реставраційної майстерні, яка була започаткована Володимиром Пещанським і продовжена такими корифеями образотворчого мистецтва як Михайло Драгано і Ярослава Музика.
У 1924 році, Ґец закінчив Краківську академію і доля поєднує його з Лемківщиною. Він працював учителем рисунка у Сяноцькій гімназії ім. Королеви Софії. Цікавий факт – його учнем був знаменитий поет Богдан-Ігор Антонич. Та все ж його серце і душа рвуться до Львова. Так, у 1927 році, Ґец пише листа митрополитові Андрею Шептицькому, проте, скоріш за все ця спроба закінчилась не надто позитивно, як показує нам подальша біографія митця, який все ще залишався на Лемківщині.
Саме на Лемківщині Ґец проявив ще одну зі сторін своєї натури – він постає перед нами як громадський діяч. Так, 1930 року, Лев заснував у Сяноці товариство «Лемківщина» та музей з такою ж назвою, який почав діяти у 1931 році. Для музею він збирав і комплектував лемківський іконопис, предмети побуту, знаряддя сільськогосподарської техніки, твори народних промислів і мистецтва, документи і рукописи. Довгих 14 років він присвятив цій справі, він був водночас і керівником музею і невтомним трудівником, який присвячував усі свої сили збереженню народної спадщини.
Проте знову повернемось до Львова. Тут у 30-ті роки виникає так звана Асоціація Незалежних Українських Митців. 4 лютого 1934 у виставкових залах НТШ у Львові урочисто відкрили V виставку Асоціації, яка була презентацією творів Ґеца. Зокема, в першому залі були представлені рисунки, що увійшли в альбоми 1915—1920 рр. — «Антологія стрілецької творчості» та «Домб’є». Остання збірка являла собою справжню сповідь душі, зі спогадами про табір для інтернованих українців. А перша, присвячена стрілецькій тематиці, у часи шовіністичної та дискримінаційної політики по відношенню до українського населення, яку провадила офіційна польська влада, була справжнім актом громадянської мужності, який вкотре нагадував про грубе порушення засад тогочасної міжнародної політики і про те, що українське населення Галичини та Волині навіть перебуваючи в непростому становищі не втрачало свого духу.
Після Другої світової війни, Ґец жив у Кракові, від 1950 він працював викладачем в своїй альма-матер. До кінця життя він співпрацював з лемківськими діячами мистецтва, науки і культури, зокрема з Олексою Стецяком, Іриною Добрянською, Іваном Красовським. Прикметно, що Ґец створив близько 500 зображень старовинних архітектурних пам’яток Кракова, 100 з яких вміщено в альбомі «Dawne dziedzińce i podwórza Krakowa w rysunkach Leona Getza» (Kraków, 1958). Помер Лев, у 1971 році у Кракові, який і став місцем його останнього спочинку. Що ж залишилось від Ґеца? Твори і пам’ять нащадків. Тож пам’ятаймо про нього і ми.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
- Ми пам’ятаємо. Лев Гец (1896-1971) (http://lemky.lviv.ua/?p=1327)
- ЛЕВ Ґец – невідомі факти з життя митця (http://www.nasze-slowo.pl/%D0%BB%D0%B5%D0%B2-%D2%91%D0%B5%D1%86-%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%96-%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8-%D0%B7-%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F-%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%86%D1%8F/)
- До ювілею Лева Ґеца (https://zbruc.eu/node/48188)
- Олівець і уголь жили в його руках (https://zbruc.eu/node/47215)
- Лев Ґец: Лемківщина та Краків (https://zbruc.eu/node/49622)
