Сьогодні розкажемо про вигнання нечистого духа із дівчини в Нагуєвичах на середньовічній іконі Святого Миколая Мирлікійського першої третини XVII ст.
Тривалий час в спеціальній літературі, а також серед мешканців села Нагуєвичі, добре відомо про топонім «монастирець», горонім «монастирський потік», а також давньоруський боярський топонім «Гостиславль». Вони безпосередньо пов’язані із давньою історією монастиря Перенесення Мощів Святого Миколая Мирлікійського, який згідно фальсифікату грамоти князя Лева Даниловича тут діяв принаймні з 1244 р.
Невипадково століттями жителі колишнього Башева, а пізніше і Нагуєвич, вважали що своїм фундаційним документом на монастирську церкву у Верхніх Нагуєвичах були судові акти, базовані на грамоті князя Лева (1244 р.). Хоча добре відомо, що такого роду документи часто фальсифікувалися. Проте цікавим є той факт, що згідно тексту цієї грамоти, монастир отримував у посідання 2 лани та 4 соляних черуни в урочищі Башево. Такої грамоти на чотири соляні джерела немає в своїй історії навіть «легендарний Бич», якого ще не віднайшли археологи і «Другий Бич» (Дрогобич), який продовжує чомусь святкувати час спалення Бича.
У зв’язку із багатими покладами на сіль, давньоруською традицією монастиря Перенесення Мощів Святого Миколая, грамота князя Лева для Башева (Нагуєвич) отримувала постійні підтвердження і в часи панування на руських землях польських королів. Скажімо у тому ж таки 1566 р. була підтверджена грамота ігуменові монастиря Св. Миколая в Нагуєвичах і водночас владиці Авраамові на дві “ниви” ґрунту і чотири соляних черуни у Башеві.
Пізніше, 1638 р., Владиславом IV ця грамота була підтверджена владиці Афанасієві Крупецькому. Владиці належала “частина” у Нагуєвичах з двором, церквою Перенесення мощів Св. Миколая, двома ланами землі та соляним джерелом. У ще давнішій грамоті перемишльського владики Інокентія Винницького, який мав родинний двір- плацик у сусідньому Урожі, йдеться про надання помонастирської церкви Св. Миколая о. Степанові Кімаковичу (11.05.1694р.)
Проте окрім звичайних фінансово-господарських, духовних та благодійних функцій цей давній монастир в Нагуєвичах, який мав посвяту Перенесення Мощів Святого Миколая мав і більш серйозну духовно-релігійну місію – вигнання нечистих та оздоровлення душ не тільки парафіян Нагуєвич, але й сусідніх сіл Уріж, Попелі та ін. Невипадково у ревізії обряду «вигнання нечистого» 1740 р. в Нагуєвичах, згадувалося про «постійні місії до Нагуєвич».
Таке твердження аргументуємо наявністю десятками судових актів та інквізиційних протоколів, які нам вдалося упродовж 2012-2018 рр. віднайти на сторінках судових книг Перемишльського духовного єпископського суду XVII-XVIII ст., які сьогодні зберігаються у Перемишльському державному архіві. З них принаймні 37 судових справ пов’язаних із актом вигнання нечистих духів монахами монастиря Перенесення Мощів Святого Миколая в Нагуєвичах. Проте це не точна статистика, оскільки вдалі або беззаперечні факти одержимості одразу здійснювалися на місці. Натомість більш складні, або мало підтверджені розглядалися на духовному суді перед інстигаторами духовними, присутніми «деляторами», «акторами» та іншими присутніми.
Наприклад, серед селян Нагуєвич нам вдалося зафіксувати більш складні інквізиційні протоколи щодо представників кількох родин, зокрема: Катерина Кімакович (справа 1705 р. врятована), Розалія Дудяк (1711 р. двічі проходила обряд), Анна Кімакович (1742 р. врятована), Катерина Лазорович (1758 р. врятована), Стафенія Попопвич (1788 р. тричі проходила обряд), Пелагія Чапля (1794 р. врятована), Теодора (Теодозія) Шумильова (1740 р., спалена), Олена/Гелена Хруник (1709 р., спалена), Ірина Риб’як (1770 р., лежала 2 місяці хрестом у монастирі, пізніше спалена), та багато інших представниць різних давніх родів з Нагуєвич. При цьому лише 3 випадки зафіксовано щодо чоловіків, а окремо 1 випадок із наклепу дружини якогось місцевого єврея.
До чого ж тут ікона, про яку пишемо? Йдеться про ікону Св. Миколая, яка безпосередньо походить із монастиря Перенесення Мощів Св. Миколая Мирлікійського Чудотворця в Нагуєвичах, яка була намальована у першій третині XVII ст. і зуміла пережити навіть козацько-татарський похід на чолі Б. Хмельницького через Дрогобиччину.
Як виявилося в унікальній колекції музею Митрополита Андрея Шептицького, яку зібрав для українського народу настоятель храму Климентія Шептицького у Львові (колишнього костелу Св. Казимира) отець Севастіян Дмитрух сьогодні зберігається ікона Святого Миколая початку XVII століття, із житієм святого. На іконі образ Св. Миколая намальовано в повний ріст, сам ж ікона мала два вертикальні бічні малих образів із історією життя Св. Миколая: як Св. Миколай зцілює сліпу жінку, оздоровлює хлопчика, «Святий Николай избавил девицу от духа нечистаго…», бореться із нечистим в пустелі і запроторює його до пекла під землю. Щоправда права частина історії життя втрачена.
Професор Володимир Александрович не сумнівається, що ікона походить із давньої монастирської церкви Св. Миколая горішньої, яка з давніх давен була монастирською. Цікаво, що сам образ Св. Миколая з історією його життя також намальовано в монашому одязі, що за припущенням професора В. Александровича логічно пов’язано із діяльністю монахів при монастирі Перенесення Мощів Св. Миколая в Нагуєвичах. На нашу думку це пов’язано також із правом здійснювати обряд екзорцизму за аналогією тих обрядів, які за свого життя здійснював сам Св. Миколай.
В спеціальній літературі термін «екзорцизм», який походить від грецького слова «ἐξορκισμός» означав обряд зцілення одержимих дияволом, шляхом вигнання бісів та інших нечистих духів з одержимої від них людини, за допомогою давніх християнських молитов, дозволених релігійним кодексом лише окремим категоріям духовенства. Добре відомо, що обряд екзорцизму дозволено проводити не кожному. Невипадково, офіційно християнська Церква покликається на чітке канонічне право, яка будується на Святому Писанні: «А ось чуда, що будуть супроводжувати тих, які увірують: ім’ям моїм виганятимуть бісів…» (Мк.16)
Уявлення про екзорцизм мають давню історію, а священик чи монах, який здійснював екзорцизм, називається екзорцистом. В житті Святого Миколая Мирлікійського Чудотворця чітко зафіксовано його дар допомоги віруючим шляхом екзорцизму. Наприклад, у культовому виданні «Житія Святих» (Т.4., Львів, 2007) авторства отця Дмитра Туптала чітко визначено служіння Св. Миколая з цього приводу, які і стали основою для малювання малих образків довкола ікони Св. Миколая з монастиря в Нагуєвичах, а також підставою для здійснення вигнання духів безпосередньо в монастирі чи Перемишльській кафедрі при владичному Соборі.
Наприклад, під час прибуття з Єгипту до Олександрії в житії Св. Миколая записано: «Після цього, вітрила всі розкривши і зручний вітер маючи, добре плили і тихо до берега олександрійського пристали. Там же угодник Божий святий Миколай багато хворих зцілив і бісів з людей вигнав, і скорбних утішив, відтак знову дорозі в Палестину мав намір віддатися. І досягнув святого граду Єрусалиму, зійшов на Голготу, де ж Христос Бог спасіння вчинив людському роду, на хресті пречисті Свої простягши руки. Там гарячі виливав молитви із серця, що горіло любов’ю, вдячність посилаючи Спасителеві нашому..» (о. Д.Туптало, Житія Святих, Т.4. 2007).
Коли ж він повернувся до міста Мири Св. Миколая продовжував рятувати душі мирян: «…Тоді і Мирейський град знову прийняв пастиря свого, цього великого архиєрея Миколая, мученика волею і безкровного вінценосця… Він же, благодать Божу в собі маючи, за звичаєм своїм зцілював страждання і недуги людські – не лише самих вірних, а й невірних…Було ж тоді ще ідольських капищ багато, до них же люди нечестиві бісівською схилялися любов’ю, і немало загинуло і з Мирейського граду людей. Божественний же Архиєрей ревністю до Бога розпалився, всі ті місця пройшов, капища ідольські руйнуючи і в прах перетворюючи, стадо ж своє очищуючи від скверни бісівської. Так святий Миколай, з духами лукавими воюючи, прийшов і на Артемідине капище, що було вельми прикрашене і превелике, – солодке мешкання бісам…».
Св. Миколая тривалий час проводив рятунок душ невірних властиво обрядом екзорцизму: «…Лукаві ж духи, ніяк не мігши стерпіти приходу святого, плачевні випускали голоси, страшно верещали і втікали переможені, і зі своїх місць вигнані були зброєю молитов непереможного Воїна Христового Святителя Миколая…» (о. Д.Туптало, Житія Святих, Т.4. 2007).
Цікаво інше, що Іван Франко добре знав про древню традицію судилища, екзорцизму та спалення в Нагуєвичах впродовж віків, зокрема через зібраний власноруч етнографічний матеріал, легенди, перекази, і властиво архівні рукописи.
Наприклад, на підставі рукописів самбірського суду український геній зібрав свідчення про «гоніння на упирів в Нагуєвичах» у 1831 р. Відтак традиція є невипадковою, аргументовано підтвердженою, не тільки древніми рукописами, судовими актами та дослідженнями Івана Франка, бо більше того вона безпосередньо відображена в середньовіччі вигнанням нечистого духа із дівчини в історії життя Святого Миколая в одязі монаха. Тобто миряни села Нагуєвич століттями звикли звертатися за послугами до монастиря, судити одержимих і молитися.
Про середньовічну ментальність, «гоніння на відьом» та «упирів» в Нагуєвичах у XVII-XIX ст. опублікуємо згодом, проте на завершення додамо, що відомий дослідник давньої історії Львівсько-Галицько-Кам’янецької єпарахії о. Юхим Сіцинський свого часу писав, що «релігійність і характер локальної парафіяльної громади формуються віками на підставі взаємин між родинами, які належать до одного церковного братства мирян» (Див. вступ до його книжки «Приходи і церкви Подольской епархії», 1901 р.)
p.s. На фотографіях публікуємо фрагменти ікони з Нагуєвич із історією життя Св. Миколая. Презентація усіх копій відбудеться в травні до 105-х роковин смерті національного генія Івана Франка.
