Учасники театру “І люди, і ляльки” цього року не святкують Різдво. Радше вшановують пам’ять по “Кривавій водохрещі” та намагаються осмислити історію тридцятиліття незалежності України через художню форму. “Різдво. Тризна” – медитативна вистава, яка має характер запитання. І над цим питанням через “монохромну” форму вертепу, фольклорний пісенний матеріал та поезію Жадана творці пропонують подумати разом з ними на прем’єрі 23, 24 та 30 грудня.
Вертеп, як сакральна “історія зі скриньки”, де в давнину зберігалися ляльки мандрівних театрів. Але театри вже не мандрують як раніше і в нашій історії ця скринька більше нагадує скриньку Пандори, що творить іншу природу різдвяної дійсності. Дійсність же, своєю чергою, залежить не від того, що ми дістанемо зі скриньки, а від того, що ми будемо робити з цими предметами. І поки світ охоплений конфліктами між країнами та поміж людьми, на дні скриньки лишається й те, що ми називаємо надією.
“Після 14 року, а саме після “кривавого водохреща” є відчуття, що Різдво розстріляли на Майдані і воно все більше й більше зникає. Атрибути лишилися, а саме відчуття Різдва, дива, народження спасителя… то цього відчуття нема. про це виникло бажання поговорити”, – сказала співрежисерка проєкту Надія Крат.
Якщо речі не живуть самі по собі, набуваючи значень лише в наших руках, то, можливо, скринька – це умовне місце всередині кожного з нас, а надія – це наші очікування, що людство в решті решт візьме любов за орієнтир, коли черговий раз доведеться обирати яким змістом наповнювати скриньку.
“Я був свідком того, як люди виїздили з Донбасу, покидали свої домівки, втікали, рятуючи життя. і тут от з’являється цей образ біженця, життя якого складається з уламків. Хочеться, власне, через мистецтво дати людям відчуття надії і щоб біженець, який тікає від чогось, став подорожнім, який йде по життю”, – зазначив співрежисер проєкту заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук.
Наталка СТУДНЯ
