“Три обличчя лікар має: одне, коли його кличуть. Ангельське, щойно допоміг…потім, коли вилікує хворобу й винагороду свою вимагає, жахливе являє і страшне, як у сатани”. Такі слова можна знайти у Еразма Сикста, медика зі Львова, який був бургомістром і долучився до того, аби відносно “львівського ахметова”XVIIстоліття, Мартіна Кампіана, було застосовано суспільний остракізм. Слова, між іншим, належать не йому, а видатному римському стоїку Луцію Аннею Сенеці. Чому львівський медик і політик заговорив як римський філософ, а також на яку лікарську терапію можна було “нарватись” у минулому, шукаємо нижче по тексту.
Герб Еразма Сикста. Фото з https://uk.wikipedia.org
Еразм Сикст виростав на вулицях Львова, коли вони ще тільки народжувались. Близько 1570 року, він з’явився на світ в цьому місті. Народився Еразм Сикст, як і Ісус Христос, в родині теслі. Тома Сикст, батько Еразма, був засідателем (1579 – 1607 рр.) Третього Ординку, який контролював фінансову та господарську діяльність органів міського самоврядування. Денис Зубрицький писав, що дід Еразма носив прізвище Мриголод, але батько вирішив від нього відмовитись. Не носив цього прізвища і сам Еразм, якого ще інколи називали просто – Еразм Львів’янин. Тут можна шукати аналогії з випадком Юрія Дрогобича.
Денис Зубрицький. Фото з https://uk.wikipedia.org
Соціальне становище стало однією з ключових причин того, що Еразм Сикст здобув хорошу освіту. В часи, коли більшість людей за все життя так ніколи і не покидали межі свого села, він навчався у Кракові (від 1591 року), а ступінь доктора медицини отримав узагалі в Італії (1602 рік). Мимохіть напрошується паралель між Еразмом Сикстом та головним героєм твору Юрія Винничука “Аптекар”, який також приїхав до Львова з Італії.
Зображення з “Аптекаря” Ю. Винничука. Фото з www.hroniky.com
Еразм Сикст швидко адаптувався у старому/новому Львові. На початках він просто займався лікарською практикою, а потім навіть став міським лікарем Львова та допрацювався до бургомістра. На другому десятку свого перебування у місті, виграв судовий процес у впливового політика та мецената Мартина Кампіана. Це призвело до вигнання Кампіана, у 1628 році, зі Львова. Не допоміг йому в цій ситуації навіть сам король, до якого звертався постраждалий. Але було це все згодом, вже після того, як Еразм Сикст зробив собі ім’я. Робив він його як медик. Тому, саме про це і поговоримо, а особливо про таку невластиву для медиків працю, як переклад і коментування давньоримських філософів.
Мартін Кампіан. Фото з photo-lviv.in.ua
Після здобуття освіти, Еразм Сикст приступив до лікарської практики у Львові. У 1614 – 1629 роках він був лікарем львівського католицького шпиталю. Свою працю сприймав досить ідеалістично: не просто як фах, а як сенс життя, постійне вдосконалення себе і інших довкола. Тому крім практичної роботи, писав та видавав теоретичні праці. Однією з них було дослідження про курорт у Шклі: “O cieplicach (курорт з термальними джерелами) we Skle, ksiąg troie”. Автор подав у своєму літературному дітищі опис місцевості, навів результати хімічного аналізу термальних вод, який сам робив, а також пояснив їхні лікувальні властивості, також пропагував грязелікування.
Титульний аркуш праці Еразма Сикста. Фото з www.medievist.org.ua
Іншим цікавим аспектом його діяльності була перекладацька робота та коментарі на відомих філософів. З останнього, варто пригадати його роботу над творами римського філософа-стоїка Луція Сенеки, який, на перший погляд, взагалі ніякого відношення до медицини не має. Але Сикст вважав інакше. Він був переконаний, що кожен лікар мусить знати філософію, бо без неї неможливо вивчати медицину. “Медицина і філософія пов’язані, як дві рідні сестри, так їх називає Тертуліан у своїй книзі про душу…з чим і я погодився” (тут і далі по тексту переклад фрагментів з латинської Людмили Шевченко-Савчинської). Так висловлювався він з цього приводу, захоплюючись, в першу чергу, вмінням Сенеки лікувати душу людини, а не тіло. Тому у 1627 році, в друкарні Шеліги у Львові і народився “Медичний коментар до творів Сенеки”.
Римський стоїк Луцій Анней Сенека. Фото з dic.academic.ru
Аргументує Еразм Сикст близькість філософії і медицини словами того ж Сенеки: “Так само, як молоко часто смак різних трав, якими худоба харчується, вбирає, і в отці властивості того вина є, з якого оцет був зроблений: жодної речі немає, яка від тієї, з якої народилася, ознак не забрала”. Потім підкріплює цей аргумент власними словами з передмови, заявляючи, що його попередники “не здолали таку складну справу, на яку замірився він, оскільки хибно вважали, що медикам належить залишити медиків, а філологам – трактувати філологів”.
Фрагмент “Медичних коментарів…” Еразма Сикста. Фото з www.medievist.org.ua
Назва твору не повинна вводити нас в оману: Еразм Сикст використовував в творі не лише цитати і праці Сенеки, але й інших стародавніх письменників, математиків, медиків, географів і навіть полководців. Тут можна назвати Плутарха, Катона Старшого, Гая Плінія Старшого, Вітрувія, Гіпократа і ін. Твори Сенеки становлять лише базу коментарів Еразма Сикста. Він обґрунтовує з медичної точки зору, а інколи і корегує тези філософа з таких праць, як “Про гнів”, “Про передбачливість”, “Про спокій душі”, “Про постійність утішання”, “Про помірність”, “Про нетривалість життя”, “Про природничі питання” і ін.
Видання праці “Про гнів” Сенеки. Фото з www.amazon.it
Чи не найбільше уваги Еразма Сикста викликала праця Сенеки “Про гнів”. Він каже: “Сенека, пишучи про виправлення зіпсутих звичаїв, стверджує, що деяка суворість при цьому не завадить. І порівнює вихователя з лікарем: “…лікар, за легкого нездужання, намагається спочатку не робити великих змін у повсякденних звичках свого пацієнта, він призначає режим харчування, пиття, і вправи, намагаючись поліпшити стан здоров’я тільки через зміни в життєвому розпорядку. Його наступне завдання полягає в тому, щоб побачити, що саме сприяє здоров’ю. Якщо попередньо призначене не приносить полегшення, він приписує утримуватися від деяких речей. Якщо й тоді немає результату, лікар забороняє їжу і виснажує тіло голодом. Якщо ці м’які заходи марні, він відкриває вени”. Очевидно, це лише філософ-стоїк може назвати виснажування тіла голодом “мяким заходом”. Для нас, котрі знайомі з ідеологією споживацького суспільства, це як мінімум виглядає дивно. Але в Сенеки далі йде ще цікавіше: “Якщо кінцівки, продовжуючи бути прикріплені до тіла, шкодять йому і поширюють хворобу, він (лікар) докладає до них руку”. Читаючи цей фрагмент, ми вже десять разів подумаємо, чи йти до такого лікаря, але Сенека в кінці додає: “Ніяке лікування не є суворим, якщо його результат позитивний”.
Середньовічний лікар. Ампутація кінцівки. Фото з hismed.net
Якщо ви ще не втекли і залишаєтесь у медичній лабораторії доктора Сикста, то додам, що вище наведені речі насправді виглядають досить адекватними. Особливо на фоні медиків з Давнього Вавилону, які, якщо вірити законам Хамурапі, операцію і на частини тіла, і на око могли робити одним і тим самим знаряддям – великим ножем.
Один з можливих видів занять Еразма Сикста))). Фото з poradumo.com.ua
Але повернемось до Сенеки і Сикста і перейдемо до коментарів останнього на вище наведений уривок Сенеки. Сикст пише, що доброю прикметою є те, що він починає від мистецтва підтримання здоров’я. Адже краще неушкоджене здоров’я підтримувати, аніж коли здійснено ушкодження, шукати засіб проти нього. Сикст погоджується з рекомендаціями Сенеки стосовно поведінки лікаря, коли здоров’я пацієнта занепадає. Від себе додає, що добре здоров’я і його збереження складається з шести природних речей: у повітрі, в роботі і спокої, у їжі і питві, у сні і неспанні, у тому, що виділяється і утримується і в станах душі. Сенека також говорить про ті 6 речей, але не лише цими шістьма речами зберігається здоров’я, як вважає Сикст, а ще потрібно їх всіх у правильних кількостях, якості, порядку, способі і потрібний час мати.
Фрагмент “Медичного коментаря…” Еразма Сикста. Фото з www.medievist.org.ua
У одному з коментарів Еразм Сикст писав: “Я покажу, скільки сягає істина ще не охоплена: багато її ще й прийдешнім залишиться. І впевнено це можу стверджувати, оскільки в тому, що належить вдумливо прочитати…будь-який вік і будь-яка людина знайдуть, що можуть”. Саме тому, нам не можна забувати такі цінні напрацювання, занедбувати їх, а варто якнайчастіше сягати до знання в ці бездонні колодязі інформації.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Еразм Сикст (Мриголод) // Медієвіст. Латиномовна українська література [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.medievist.org.ua/2012/12/Sixtus.html
Реферат з історії медицини. Ч. 2. Еразм Сикст // Медієвіст. Латиномовна українська література [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.medievist.org.ua/2013/03/2.html
У II пол. XX ст., в складних умовах панування псевдо-мистецьких методів соціального реалізму, жорсткому тоталітарному контролю усіх сфер життя суспільства у Львові активно діяла й співпрацювала молодь, розвиваючи й поширюючи українське національне мистецтво, включаючи естрадну музику. Великий внесок у розвиток пісенної культури «міста Лева» та української культури загалом належить Володимиру Івасюку – видатному українському композитору, поету, Герою України (посмертно), основоположнику української естрадної музики.
Видатний композитор та митець Володимир Івасюк
Творчість композитора базувалася на дослідженні української народної пісні, фольклору. Завдяки наполегливій роботі та співпраці з талановитими виконавцями такими як В. Зінкевич, С. Ротару, Н. Яремчук, Л. Відаш, В. Івасюк став творцем пісень, що здобули широку популярність і любов слухачів, адже втілювали у собі елементи народного та духовного життя українців. І саме місто Львів, як культурна столиця, стало осередком тривалої діяльності Володимира Івасюка.
Львів – місто, яке стало новим етапом в житті композитора. Тут він пише понад сімдесят пісень, романсів, балад, які стають окрасою його творчості. На превеликий жаль воно стало і останнім на його короткому життєвому, творчому шляху. Львів’яни завжди шанували талант Володимира Івасюка – по сьогоднішній день тут витає дух пісень, його люблять, а легендарна «Червона Рута» вражає не тільки своїм звучанням та мелосом, а й історією.
Володимир Івасюк з сестрою Оксаною Івасюк. Львів, 1976 р.
В. Івасюк є автором ста семи пісень (найвідоміші: «Я піду в далекі гори», «Червона Рута», «Водограй», «Жовтий лист», «Балада про дві скрипки», «Балада про мальви», «Я твоє крило»), п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем, чудово грав на фортепіано та майстерно виконував свої пісні.
Михайло Івасюк у біографічній повісті про сина писав: «Музика наповнювала його життя неспокійним змістом», а сам композитор казав: «Якщо вважаєш себе хоч трохи причетним до творчості, то шукай вперто, із пристрастю, радістю і болем нові теми, сюжети, образи, символи, свіжі інтонаційні фрази. Кожним твором починай новий етап, якісно вищий у своїй роботі. Виражай себе врешті-решт на повну силу, адже людські серця завоюєш тільки оригінальним твором із вагомим змістом і яскравою формою».
Автограф пісні Червона Рута
У другій половині шістдесятих років українську естраду, яка тільки почала зароджуватись, сколихнула поява пісні, уже відомого на той час композитора В. Івасюка – «Червона Рута». Її мелодія, в якій органічно поєдналися сучасні ритми з найкращими елементами народного українського співу, приголомшила слухачів своїм неординарним змістом і лунала повсюдно. Її появі передувала фольклорно-дослідницька робота композитора, зокрема велике захоплення митця українською народною творчістю.
Свою роботу над піснею Івасюк розпочинає у 1967 р., прочитавши працю «Коломийки», видану у 1906 р. українським етнографом, фольклористом В. Гнатюком. Цікавим є той факт, що легенд, в яких йдеться про існування «чарівної квітки» було кілька. В першій розповідається про дівчину-гуцулку, яка долаючи важкі перешкоди, шукає «червону руту», квітку, що дарує щастя, багатство, долає гіркоту розлуки. А в другому, Червона рута – це квітка, що з’явилася у важкі для українців часи й постала загальноукраїнським символом боротьби за свободу нашого народу.
В. Івасюк та О. Кузнєцова на зйомках програми «Камертон доброго настрою»
Батько композитора у праці «Монолог перед обличчям сина», зазначав: «Для вісімнадцятирічного композитора, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ Червоної рути був хвилюючою знахідкою. Ця квітка не давала йому спокою майже три роки. У пошуках деталізації прочитаного у «Коломийках» він багато мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття. На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про Червону руту, в Путивлі, знайшов ще один аналог пісні».
Про клопітку працю композитора у виборі сюжету твору свідчить наявність унікального документу – чернетки створення пісні, текст якої значною мірою відрізняється від оригіналу. Також варто зазначити й те, що знаменита «Червона рута» початково була баладою, бо саме в цьому жанрі можливо найбільш детально переповісти старовинну грецьку легенду про міфічну квітку, яка в гуцульському варіанті так захопила юного композитора. Зрештою, після трирічних пошуків і вагань, «Червона рута» визріла у формі простої куплетної пісні з чітким лаконізмом, простотою і щирістю народної пісні.
Софія Ротару на зйомках фільму «Червона Рута», серпень 1971р.
13 вересня 1970 р. з Театрального майдану міста Чернівці обласне телебачення транслювало на всю Україну концерт (у рамках програми «Камертон доброго настрою»), де вперше прозвучали «Червона рута» й «Водограй» у виконанні О. Кузнєцової та В. Івасюка, акомпанував дуету ансамбль «Карпати» В. Громцева , а у 1971 р. «Червона рута» стає піснею року на Всесоюзному конкурсі «Пісня 71». На заключному концерті в телевізійній студії Останкіно публіку вразило емоційне, виразне, з використанням українських мотивів, як у музиці так і у сценічному вигляді, виконання пісні солістами ансамблю «Смерічка» й її автора – В. Івасюка, В. Зінкевича та Н. Яремчука. Після виступу пісня «Червона рута» отримала визнання та любов серед багатьох слухачів, а її творець став одним із найпопулярніших композиторів Радянського Союзу та за його межами. Про це свідчать сотні листів, телеграм, вітальних листівок від простих школярів, учителів артистів-початківців з Новосибірська, Омська, Уссурійська, Смоленська, Челябінська із міст та сіл Московської області, Алтайського краю, Узбекистану, Казахстану, Латвії, Тбілісі. До редакцій газет приходило все більше повідомлень на публікацію пісні «Червона рута». Вона стала репертуаром виконання не тільки В. Зінкевича, С. Ротару, Н. Яремчука, а й багатьох українських вокально-інструментальних ансамблів, зокрема «Кобза», «Жива вода», «Опришки», «Ватра», «Краяни», «Світязь».
В. Зінкевич, Н. Яремчук та В. Івасюк. Виступ на Всесоюзному пісенному конкурсі «Пісня – 71»
Успіх «Червоної рути», став широкомасштабним – вона звучала по радіо й телебаченню, сотні листів надходили в усі газети й журнали з проханнями надрукувати її. Листи до автора приходили не лише з України, а й далекого Барнаула, Череповця, Орла й Воронежа, а однойменний фільм, знятий Романом Олексівом переможно транслювався на всіх екранах Радянського Союзу.
Така широкомасштабна популярність супроводжувалась дуже цікавим процесом: поступово «Червона рута» перевтілювалась, набувала нових рис, ставала народною. У розмові з журналістом Василем Бабухом композитор зазначав: «Якось на вулиці я почув свою пісню. Її співали солдати. Це було так несподівано, що мимоволі сам рушив за строєм. Одверто кажучи, стало трохи сумно. Чому? Мабуть, від того, що пісня уже належала не мені. Знаєте, це почуття важко передати словами. Щоправда, відразу подумав: хіба можна тримати птаха у клітці? Йому потрібен простір. Для польоту».
Володимир Івасюк у Львові, на вул. Полтавській (зараз вул. Володимира Івасюка)
Через деякий час ноти цієї пісні з’явилися в чехословацьких, румунських, канадських виданнях, виконувати її починають радянські та зарубіжні естрадні колективи, а саме: «Веселі мушкетери», грузинський «Орера», білоруські «Пісняри», польський «NoToCo» та «Скальдови», угорець Янош Коош, болгарин Бісен Кіров, а у 1977 р. показ мод у Лондоні проходить повністю під музику композитора.
Невідомо як надалі склався б розвиток подій, адже все перекреслила загадкова смерть композитора у 1979 р. Це був важкий удар, не тільки для сім’ї В. Івасюка, але й для його колег, друзів – усієї молоді та людей старшого покоління, для яких творчість композитора була цінним, важливим надбанням. Обставини смерті В. Івасюка історія замовчувала, проте усім відомо, що було після: негласна заборона на його творчість, десять років забуття, призупинення розвитку української естрадної музики. Був знищений оригінал фільму «Червона рута» (є тільки копія збережена композитором), його твори зникли з ефіру, нотних магазинів, репертуару ансамблів та співаків. Через це Софія Ротару, яка виконувала більшість пісень композитора, змушена була виїхати працювати до Москви.
Меморіальна дошка на будинку у Львові, де колись проживав композитор
Тільки у 1989р. відбувається часткове повернення до творчості Володимира Івасюка, створюється молодіжний фестиваль української музики, який називають в честь символу української нації – «Червона рута». Фестиваль відкрив світу сучасну українську молодіжну культуру, привернув увагу до України, як незалежної демократичної держави. Популяризував сучасну українську музику по всій Україні, стимулював створення пісенного репертуару української сучасної музики (адже умовою конкурсу є виконання не менше двох новостворених музичних творів).
Пісня «Червона Рута» піднесла риси національно-культурної самобутності й ідентичності українців, зміцнила національний дух нашого народу, спростовувавши твердження про його меншовартість, стала невід’ємною частиною нашої ментальності й духовним здобутком української молоді. Нове звучання надала пісні Революція Гідності 2013-2014 років. У виконанні мільйонів людей, що вийшли на площі міст та столиці України в підтримку вільного та демократичного існування у власній державі «Червона Рута» стала своєрідним гімном цих історичних подій.
Пам’ятник Володимиру Івасюку у Львові, встановлений в 2011 р.
Знаковим 2014 рік став і для сім’ї та шанувальників творчості композитора. Коли у 1979 р. тіло народного улюбленця знайшли у Брюховецькому лісі, радянська влада оголосила, що Володимир Івасюк скоїв самогубство. Довгих 36 років саме це припущення було офіційною версією смерті композитора. Завдяки Революції Гідності, 12 червня 2014 року, Генпрокуратура відновила розслідування обставин смерті митця. Не минуло й року, як слідчі зняли з композитора тавро самогубця й офіційно підтвердили давно відомий факт: Володимир Івасюк став жертвою умисного злочину співробітників КДБ, хоча винних у цій трагедії не покарано і досі. Як далі розгортатимуться події не відомо, проте ми повинні пам’ятати, що пісня є вагомим елементом національної української культури. А наш обов’язок, як представників цього інституту – цінувати та гідно репрезентувати цінний скарб у вигляді пісенної творчості композитора.
«Пам’ятаю, як вона виходила на сцену і сідала до фортепіано… У Галини були чудові руки, їхній дотик, коли вона віталась, запам’ятовувався на все життя…», – так Галю Левицьку згадував Іларіон Свєнціцький, відомий український філолог та громадський діяч. Вона – піаністка-новаторка зі славетної родини львівських інтелігентів Крушельницьких-Левицьких. Творчість цієї жінки назавжди змінила український музичний світ, а її доля – варта історичного бестселера.
Галина Левицька (Відень, 1923)
Визначна піаністка і педагог народилась в місті Порохник, що тепер на території Польщі, в сім’ї посла австрійського сейму Лева Левицького та піаністки Марії Левицької, двоюрідної сестри Станіслава Людкевича.
Коли Галині було 13, Левицькі переїхали до Відня. Там дівчина здобула освіту в Державній академії музики. В 1922 році відбувся дебют піаністки–українки в Малій залі Віденського Концертгаузу. Так розпочався тріумф Галі Левицької. Рецензенти писали, що грала юна піаністка з високою виконавською красою, у своєрідній романтичній манері.
Галина Левицька
Згодом родина Левицьких переїжджає до Львова. На рівні з закордонними, Галя грає музику українських композиторів: Миколи Лисенка, Василя Барвінського, Миколи Колесси, Бориса Лятошинського та інших. Вона ж перша в Галичині виконує твори українських композиторів, які жили в УРСР.
Афіша концертів Галини Левицької у Стрию (1927)
Майже на кожному своєму концерті Галя презентувала невідомий твір українського композитора. Піаністка започаткувала в Галичині сольні речиталі, які вже тоді були модні в Європі. Левицька – перша відмовилась від надмірної віртуозності концертного стилю виконання на користь інтелектуального підходу до відтворення авторського задуму. Жоден піаніст до цього не перевиховував публіку. А Галя підбирала програму концертів так, щоб виконувати ще й просвітницьку місію.
Іван Крушельницький — студент філософії Віденського університету
З 1926 і до 1939 року піаністка працює викладачкою Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові. Тут знайомиться зі своїм чоловіком – поетом, художником та мистецтвознавцем Іваном Крушельницьким, з відомої галицької династії, що сягала ще 14 століття. Закохані візьмуть шлюб у карпатській церкві, з наплічниками за плечима. Згодом у молодого подружжя народиться донька Лариса, якій судилось стати видатною культурною діячкою України.
Чи не всіх з родини Крушельницьких польська влада переслідувала за політичні погляди та громадську позицію. Родина піддавались гонінню також за зв’язки з українською інтелігенцією з радянської України. Друзі-східняки та майстерна пропаганда переконали Крушельницьких , що по той бік Збруча вдасться реалізувати творчі амбіції та боротись за права українців.
Родина Крушельницьких, початок 1930-х років. Сидять (зліва направо): Володимира, Тарас, Марія (мати), Лариса і батько Антін. Стоять: Остап, Галя (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. У 1934-37 рр. Володимира, Тарас, Антін, Остап, Іван і Богдан були репресовані та страчені. Це фото стало символом винищення сталінським режимом української інтелігенції.
Кажуть, коли 10 травня 1934 року велика родина вирішила назавжди залишити Галичину, на вокзал їх прийшло проводжати пів-Львова. Не поїхала лише Галя Левицька. Її затримала хвороба та не до кінця виконана програма концертів. Того ж року чоловіка піаністки розстріляли. Інші члени родини загинули – хто в тюрмах, хто в російських таборах смерті.
Лариса перед від’їздом зі Львова. Прощання з мамою. Львів, 1934
Галі Левицькій вдалось врятувати лише свою маленьку доньку Ларису, на яку енкаведисти просто пошкодували кулі. Галина намагалась повернути дочку через знайомих міжнародних діячів. Допомогла їй вдова прем’єр-міністра Польщі Юзефа Пілсудського. В Женеві вона влаштовує Галині зустріч з Катериною Пєсковою, дружиною Максима Горького, головою червоного хреста СРСР. Після зустрічі Пєскова, не отримавши офіційного дозволу влади, переправляє Ларису через радянський кордон «контрабандою» по лінії Червоного хреста.
Згодом матір та дочку чекають поневіряння Європою, охопленою війною. Під час німецької окупації, вони тікають зі Львова через Польщу до німецького Штудгарда. Галина заробляє на хліб прибиральницею, переховується з дочкою в монастирі. Потім вони потрапляють на острів Райхенау, в замку німецького вельможі. Там Галя Левицька працює секретаркою.
Будинок на вул. Єфремова, де Галина Левицька проживала до своєї смерті
Будинок на вул. Єфремова, де Галина Левицька проживала до своєї смерті
Будинок на вул. Єфремова, де Галина Левицька проживала до своєї смерті
Будинок на вул. Єфремова, де Галина Левицька проживала до своєї смерті
Будинок на вул. Єфремова, де Галина Левицька проживала до своєї смерті
Будинок на вул. Єфремова, де Галина Левицька проживала до своєї смерті
Будинок на вул. Єфремова, де Галина Левицька проживала до своєї смерті
Будинок на вул. Єфремова, де Галина Левицька проживала до своєї смерті
Під кінець війни матір з дочкою опиняються в Східній Німеччині, у радянському фільтраційному таборі. Звідти дочка Лариса згадує один випадок: «В довжелезний барак загнали митись голих жінок, з іншого боку загнали голих чоловіків. Зчинився вереск, жінки кинулись втікати, але брама була зачинена. Мама Галина стояла одна по середині бараку, чудова горда постать, і дивилась в бік маси голих чоловік таким поглядом, що вони відступили…»
Після визволення Львова від гітлерівської окупації Галя з Ларисою повертаються додому. Галина викладає у Львівської консерваторії. Як педагог, Левицька виховала цілу низку непересічних піаністів, серед яких: Олег Криштальський, Оксана Шпот, Євгенія Комарницька, Володимир Самохвалов.
Будинок родини Крушельницьких на Квятківці(тепер вул. Грицая)
Будинок родини Крушельницьких на Квятківці(тепер вул. Грицая)
Ця сильна і талановита жінка померла за загадкових обставин. Дочка згадує, що матір перебувала в лікарні після операції. Галина почувалась добре, і її збирались виписувати. В останній вечір вона жалілась на якусь медсестру і казала, що боїться її. Адже, після кожного уколу цієї медсестри – Галині ставало дуже погано. «Подивись – в мене синіють нігті …» – сказала Левицька дочці. Вранці видатної піаністки нестало. Їй було 48. За що тільки не переслідували Галину Левицьку: за поклоніння Заходу , комополітизм і націоналізм, але найперше – вона просто заважала радянській владі.
Часом дивуєшся, яке дивне й різноманітне минуле можуть мати сьогодні навчальні корпуси львівських університетів. Це і колишні монастирі, й казарми, в’язниці та пансіонати, суди та зали парламенту. Не виключенням є теперішній корпус кафедри фізичної культури Національного Університету «Львівська політехніка». Навіть сьогодні, незважаючи на використання із спортивною метою, ця споруда все одно виглядає як справжній палац. Та це й не дивно, адже більш як століття тому її звели як «Палац мистецтв», що мав творче призначення.
Вигляд палацу мистецтв з головної алеї Виставки крайової. Листівка 1894 року
Палац мистецтв було побудовано ще у 1894 році на верхній терасі Стрийського парку. Хоча, якщо бути більш точним, то верхньої тераси парку як такої ще не існувало. Тоді парк збігався з сьогоднішньою нижньою терасою, а от на місті верхньої було облаштовано алеї Крайової виставки, яка відкрилася у зазначеному році. Уся площа виставки складалась з кількох алей, біля головної з яких і розкинувся палац.
План 15 залів палацу мистецтв
Будівля палацу зведена у стилі неоренесансу. Над її спорудженням працювали такі знані архітектори як Григорій Пежанський та Міхал Лужецький, а безпосереднім керівником проекту був Франциск Сковрон. Алегоричні антропоморфні скульптури в нішах на головному фасаді, що символізували собою Мистецтво і Скульптуру, були витвором Антона Попеля. Рідний брат Антона Тадеуш Попель займався художнім оформленням будівлі. Скульптури на аттику були створені Юліаном Марковським.
Інтер’єр зали номер 2 палацу мистецтв у 1910 році.
На час Крайової виставки 1894 року в 15 залах палацу мистецтв експонувалося одразу три виставки: «Давні пам’ятки», «Ретроперспектива польського мистецтва (1764-1886)» та «Сучасне мистецтво (1887-1894)».
Вигляд тильної сторони палацу мистецтв під час Східних Торгів. Фото 1920-1930 рр.
На відміну від більшості інших палаців та павільйонів Крайової виставки, палац мистецтв продовжував діяти і по її закінченні. Аж до початку Першої світової війни тут відбувались регулярні мистецькі виставки проведенням яких займалось Товариство друзів мистецтва. На щастя, щорічно видавалися ілюстровані збірники цих виставок, завдяки яким ми маємо унікальну можливість побачити, які ж мистецькі твори були представлені в експозиції того часу.
Палац мистецтв під час Східних Торгів. Напис над входом уже змінений. Фото міжвоєнного періоду
В міжвоєнний період на колишній площі Крайової виставки з 1922 року діяв ярмарок Східні Торги, тому палац мистецтв стали використовувати для потреб ярмарку, і лише влітку його орендували митці для проведення своїх виставок. Окрім виставок та ярмарки, палац використовувався і з спортивною метою – тут знаходились криті тенісні корти. Існує версія, що саме в цей період відбулась зміна надпису на фасаді будівлі. Первинний надпис «Artibus et litteris» («Мистецтву та науці») було замінено на «Laborem nostrum patriae» («Наша праця Батьківщині»). Цей факт є дещо суперечливим, оскільки, якщо вірити датуванню світлин, які є в нашому розпорядженні, то другий надпис з’являється ще до Першої світової війни.
Порівняння давнього і теперішнього вигляду палацу мистецтв
На спорткомплекс Львівської політехніки палац мистецтв було перетворено у 1950-1952 рр. Замість виставки творів мистецтва в будівлі розмістили басейн та зали для різних видів спорту. Таке призначення ця унікальна будівля зберігає і до сьогодні.
Сучасний вигляд палацу мистецтв на фоні зруйнованого фонтану
Повертаючись знову до самого будинку палацу мистецтв, то він ще з кількох причин є унікальним. По-перше, це була найбільша мурована будівля у комплексі Крайової виставки. По-друге, це одна трьох споруд, що встояли до нашого часу з числа майже 150 павільйонів Виставки. Нагадаємо, що окрім палацу до сьогодні також вціліли павільйон Рацлавицької панорами та водонапірна вежа. Однак, тільки палац майже повністю зберіг свій зовнішній автентичний вигляд.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
Бабій С. Архітектурний комплекс міжнародних Східних Торгів у Львові: історія, проблеми збереження // Народознавчі зошити, 2015
Вікіпедія
Дворец искусств в Стрыйском парке // http://www.retroua.com/львов/5954-дворец-искусств-в-стрыйском-парке/
У біографії будь-якої неординарної особистості чільне місце серед усього іншого посідає її оточення – люди, серед яких довелося жити, працювати або принаймні провести немало часу. Надто, коли мова заходить про персоналії, котрі залишили глибокий слід у будь-якій ділянці: політиці, літературі, економіці, мистецтві. Тут вже увага до тих, хто був поруч, близько контактував, дораджував, помагав (або навпаки – перешкоджав) – особливо прискіплива. Коло спілкування нерідко говорить про ту чи ту постать навіть більше, аніж хотілося б їй самій. Скажи мені, хто твій друг…
Український художник і педагог Олекса Новаківський (1872 – 1935) був не лишень найбільшою величиною українського мистецтва першої третини ХХ ст., але й людиною, якій, попри усю складність життєвого шляху, таланило на добрих людей. Аналізуючи біографію великого митця, нерідко задаєшся питанням: як склалася б його доля, якби на його життєвій дорозі не з’явилася та або інша особа? Одним із тих, кому належало особливе місце у житті Маестро, був галицький адвокат і письменник Іван Голубовський. Їхня дружба тривала довгі тридцять літ: від моменту знайомства у краківському помешканні Іванового шваґра, доктора Йосифа (Юзефа) Гогульського аж до останнього подиху Новаківського, котрий фактично помер на руках в свого приятеля. Голубовський був не просто другом митця, він був його правдивим однодумцем, не менш ніж Маестро закоханим у прекрасне, порадником і навіть критиком. У часі львівського побуту визначного художника його товариш-правник надавав юридичну допомогу Новаківському та мистецькій школі ним очолюваній: полагоджував фінансові операції, представляв у судах. Після кончини митця Іван Голубовський, попри всі труднощі, що випали на його долю, зберіг для нащадків до півсотні робіт Олекси Новаківського – чималу складову творчого доробку українського митця… Зрештою, ім’я скромного адвоката й літератора пам’ятатимуть завдяки письмовим спогадам про видатного майстра-експресіоніста, зі сторінок яких до нас, нащадків, промовляє живий образ однієї з найбільш непересічних постатей національної культури минулого століття…
Олекса Новаківський. Портрет Івана Голубовського, 1905 р.
Іван Голубовський народився 8 березня 1878 р. в селі Перегінське (нині – Рожнятівський р-н Івано-Франківської обл.) в сім’ї заможного селянина Сильвестра Голубовського (1830 – 1911) та ЙосефіниҐильфінської (1855 – 1923). Дитячі роки провів у Брошневі, де батько володів 60 гектарами лісу й тартаком (лісопильнею). З дитинства (як його батько і дід) захоплювався мисливством, любив тварин – особливо собак і котів. По закінченню брошнівської початкової школи навчався у ґімназіях Станіславова, Стрия, Львова і Дрогобича. У 1900 р. вступив на юридичний факультет Львівського університету.
1901 р. Іван Голубовський, разом з багатьма іншими українськими студентами, взяв участь у так званій «сецесії» (масовому виході) з університету на знак протесту проти політики його адміністрації, найперше нехтування правами українців. Завершив навчання вже у Краківському (Ягеллонському) університеті в 1905-му. Два роки по тому дістав ступінь доктора права. Тривалий час займався адвокатською практикою у Долині, Кам’янці-Струміловій (тепер – Кам’янка-Бузька), Калуші, Дрогобичі та інших галицьких містах. Важко захворівши, промандрував із наплічником австрійськими і швейцарськими Альпами, проте остаточно вилікувавсялишень завдяки цілющим властивостям гірського повітря рідних Карпат.
Іван Голубовський з сестрою Леонтиною, дружиною Ядвігою, донькою Галею і сином Андрієм, 1920-ті рр.
Ще в студентські роки Івана чоловік його рідної сестри Леонтини, краківський лікар і меценат Йосиф Гогульський врятував від смерті молодого маляра-українця Олексу Новаківського, випускника Краківської академії мистецтв, котрий по закінченні навчання жив у селі Могила поблизу Кракова (нинішня адміністративна дільниця міста – Нова-Хута) і, не маючи грошей на лікування, потроху вмирав від запалення легень… Пізніше, у своїх спогадах Голубовський так описав це: «В Кракові зжився Олекса в близькій приязни з домом лікаря д-ра Йосифа Гогульського. Останній виконував лікарську практику також в довкіллю Кракова. Заїхавши колись до хворого пацієнта в Могилу, довідався від нього, що в сусідстві лежить теж хворий, і то без ніякої домової опіки, якийсь мистець-маляр. Гогульський їде до незнаного Олекси. Довірує йому лікарську поміч та ліки і опісля приїжджає до нього кількакратно з ординацією. Коли довідується про його невідрадні відносини, пропонує Олексі позичку. Олекса не хоче прийняти. Тоді Гогульський купує у нього декілька образів. Просить його до себе, гостить його та запізнає його з своєю дружиною Леонтиною. В короткому часі дім Гогульського стає для Олекси близьким».Новаківський часто бував у домі Гогульських (подекуди й упродовж кількох днів), портретував главу сімейства, його дружину і синів – Мечислава та Романа.
Олекса Новаківський. Хлопчик з фіалками (Портрет Романа Гогульського), 1909 р.
Знайомство із людиною, здавалося б, з цілком іншого світу, її талант і харизма справили враження на молодого адвоката. «Почав щораз уважніше приглядатися цьому маляреві. Його м’язистій і сильній, хоч і як худій постаті. Його в розмірности до кремезної будови трохи закоротким ногам. Його рухливим, гарним, повним виразу рукам, що були властиво наче б руками різбара, а заразом нагадували хваткі кігті яструба. І врешті, його нещоденним чертам. Орля голова і від насади орлиний ніс. Горішня часть що нагадувала притаманності східних рас. Чоло і потилиця у видатних, значних ґудзах. Уста його, що вміли всміхатися ввічливою, чистою, полонюючою і наче б на все вирозумілою, трохи панською, трохи загадковою, часто милою усмішкою. Очі – ніби на перший погляд не видатні, але повні своєрідного виразу. Дуже часто пересвітлені ясним зрозумінням проникливого відкривця, що ось збагнув істоту тайни, в якій розшукував ретельно не тільки невсипущою працею, а також інтуїцією, наділеною мабуть щедро ласкавими богами» – описував Голубовський згодом визначного митця, додавши: «Ніяк не можна знудитися в товаристві цього чоловіка. Підходив у своєрідний спосіб до кожного питання бистриною мисли, уявою, що наче інтелектуальний млин працювала в ньому безперестанно і буйним поетичним полетом та несхиблено гострим розумом.»
Олекса Новаківський
Через постійні проблеми зі здоров’ям Новаківський, на запрошення Івана Голубовського, проводить вісім місяців (дія відбувається в 1905 – 1906 рр.) у його родинному селі Брошневі. Окрім лікування, активно малює довколишні краєвиди й людей – у тому числі самого Івана і його близьких. Серед інших відображує на полотні й Іванового батька Сильвестра, який, за словами професора В. Овсійчука, «захопив творчу уяву художника своїм кремезним, статечним виглядом, високочолою сивою головою і такими ж вусами і бородою.» Самотужки або в товаристві молодшого Голубовського, митець мандрує довколишніми горами, чимраз глибше закохуючись у чарівний гуцульський край. Кількома роками пізніше, у 1909-му, одужуючи після отруєння фарбами, він разом з Іваном гостює в Осмолоді посеред карпатського масиву Ґорґани. В урочищі Підлютому, розташованому нижче за течією річки Молода, Новаківський знайомиться із митрополитом Андреєм графом Шептицьким (1865 – 1944), котрий відпочиває у своїй літній резиденції – «Кедровій палаті». У грудні 1913 р., користаючи із запрошення галицького владики-мецената, художник назавжди переїздить до міста Лева…
Олекса Новаківський. Портрет Сильвестра Голубовського, 1917 – 1933 рр.
Що ж до Івана Голубовського, то його шляхи із визначним митцем на деякий час розходяться. Ще перед від’їздом Новаківськоговін одружується із полькою Ядвігою Ґребовієц (1882 – 1957), вчителькою французької та німецької мов (дружина художника Анна-Марія Пальмовська (1888 – 1925) так само була полькою). У подружжя народжується двоє дітей: Галина (1913 – 1973) і Андрій (1915 – 1944). Від серпня 1914 до листопада 1918-го перебуває на військовій службі – у польовому суді австро-угорської армії. У 1920 р. разом із сім’єю переїздить до Львова, де відкриває власну адвокатську фірму в центрі міста, на вулиці Бляхарській, 11 (нині – Івана Федорова).
Олекса Новаківський. Весняні мряки (Осмолода), 1909 р.
У Львові дружба Івана Голубовського й Олекси Новаківського отримує, як то кажуть, нове дихання. Старий приятель не лишень представляє інтереси «пана артиста» і його мистецької школиу різних справах («Просив я іменем високоповажного панаНоваківського о інтервенцію в НаціональномуМузею,предвиджуючизаздалегідь неімовірний здавалоби ся для культурного чоловіка факт, що заряд НаціональногоМузеяне схоче видати праць на виставку найбільшого нашого мистця, узнаного за одного з найбільших навіть ворожою пресою»– читаємо в одному з листів адвоката до керівництва Національного музею від травня 1922-го), але й сам нерідко відвідує заняття в майстерні художника, розташованій у його помешканні на вулиці Земялковського (тепер – Новаківського), 2. Також подекуди супроводжує Маестро з учнями під час літніх пленерних поїздок до Космача, Дори, Осмолоди, Ямни. Через те, що друг Олекса відчуває постійні фінансові труднощі, намагається у свій спосіб йому допомогти. «Своїми картинами художник дуже дорожив і рідко їх продавав чужим особам. Набагато частіше він їх дарував близьким йому людям. – пише професор М. Мушинка. – Одним з таких людей був Іван Голубовський. Правда, той завжди під різними приводами фінансово компенсував ці подарунки, а час від часу силою змушував О. Новаківського продавати свої картини йому або іншим покупцям з його оточення».Так тривало п’ятнадцять років – аж до передчасної смерті Новаківського 29 серпня 1935-го.
Іван Голубовський з сім’єю під час військової служби
Сцена прощання двох давніх друзів біля лікарняного ліжка, фактично ж на смертному одрі Маестро – одна з найсильніших і навіть зворушливих у спогадах Голубовського: «А восьмого дня, коли на хвилю остали обидва самі й Олекса почувався по ін’єкції дещо сильніший, звернув своє бідне, запале, восково-жовте, п’ятном муки відзначене лице, доторкнув рукою руки Івана [І. Голубовський оповідає про себе у третій особі – О. Ш.] і слабим голосом, майже шепотом, почав до Івана:
Кінчаємо нашу тридцятирічну дружбу. Іще тяжче було би життя без тебе. Я не встану уже, Іване! Це ми востаннє говоримо.
Мій дорогий – борися з такими думками!
То даремне… Іване!
Іван усіма силами, розпачливо, нагально силкується побороти якусь глупу дрож, якій ненадійно підлягає. Нахиляється трохи над Олексою і скоро говорить:
Ти мусиш хотіти жити, Олексо! Чекають на твоє здоров’я твої обидва хлопчики. Чекає на тебе твоя велика ціль. Сильна воля хотіти за всяку ціну жити переломить кризу твойого здоров’я! Іще буде одна операція, і вона мусить удатися. Сам знаєш, що про неї були би лікарі не рішали, якщо б твій стан був безнадійний, як хибно думаєш.
Нині вночі я вже впізнав. До неї не дійде…
Піддаєшся зневірі, Олексо! Тобі не вільно так думати. Ти мусиш хотіти жити! Ні другого Новаківського немає, ні другого батька не буде для твоїх дітей. Ти мусиш жити, а від твойого хотіння, передусім від нього, від твоєї волі воно залежить!
Бідні, кохані хлопчики! То ще такі молоденькі хлопчата! Була у мене вночі… дружина. То вже кінець, Іване!
Чи пам’яташ, дорогий, як колись в робітні на тебе гримали: «не крякай»? Чи маю знову?..
Гмм… робітня! А чи пам’ятаєш одну нашу в ній розмову? Гм, – усіхається Олекса якоюсь ніби розгубленою, ніби гіркою усмішкою, – «бавлюся вже малюванням»? Подивися, як коротко тривала забава?! Лишати тепер то все, лишати недокінченим… Така вже клята ця гора! До вчора я іще вірив, що верну там, у робітню. Нині вночі впізнав я свій заблуд. Я вже не утримаю рукою пензля… Забавиться тепер доля мною.
Мій дорогий Олексо! Жив ти, наче жрець. Боровся, як незламний лицар. І як лицареві цілий твій вік не виходив з руки шпадон [еспадон/спадон – двуручний меч під зріст людини або «велика шпага» – О. Ш.], звернений не тільки проти низького та глупого, а і проти тебе самого. Чому ж тепер добровільно пускаєш його з рук? Жити за всяку ціну мусиш! Хоч би тому, щоб до кінця довести діло!
Є щось, є вже щось – сильніше за мене. Може то призначення? Може треба, може мушу випустити той шпадон з руки? Я вже ослаб. Я буду думати над тим, що кажеш, як тільки зможу…
Те ослаблення перейде, Олексо. Подати тобі вино? Може овочі?
Потому може… Дружина думає – усміхалася цілий час – думає, що може мистецтво вже не таке важне? Була у мене довго. Усьо мені розказувала. Я до неї кричу: не хочу вмирати! А вона на це: це ж не смерть! Немає смерти! Ніщо не вмірає…
Не вмірає? – питає порушений Іван.
Впевнила мене, – продовжує Олекса з трудом, – що це тільки переміна. Казала, що тільки зміна форми існування… тільки перехід. Не знаю вже, що тяжче? Моя мука – терплю дуже Івасю – чи те, що я так якось… ослаб?
Тих декілька хвиль підбадьорення минуло. Ніякої відповіді на свої пізніші допити уже Іван не почув. А вже наступного дня почався скорий упадок сил.»
Намагання розрадити й підтримати – найперше морально – важкохворого друга, на жаль, не допомагають. Перемагає смерть…
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. Львів, вул. Листопадового Чину, 11
Але й по відході НоваківськогоІван Голубовський не полишає його родини, оформивши тьюторство (опікунство) над осиротілими неповнолітніми синами митця Ярославом (1920 – 1982) і Жданом-Олексою (1922 – 1993). Також бере участь у підготовці великої (364 твори) посмертної виставки Новаківського, що відбувається 1936-го під егідою Українського товариства приятелів мистецтва (УТПМ).
За виконанням професійних, сімейних і опікунських обов’язків доктора Голубовського застає Друга світова війна… Влітку 1941 р. німецька окупаційна влада вивозить родину Голубовських на примусові роботи до Німеччини. Скориставшись дозволом, з собою вони забирають найцінніше – біля півсотні робіт Олекси Новаківського (29 картин, 28 рисунків і начерків), дарунки майстра близьким друзям, дорогу пам’ять про покійного. Більше їм вже не судитиметься побачити Львова…
Іван Голубовський (стоїть ліворуч) зі сестрою Леонтиною, сином Андрієм, донькою Галею, дружиною Ядвігою, Миколою Вороним та Олексою Новаківським, кінець 1920-х рр.
На чужині доля всміхається сімейству шанованого львівського адвоката трохи більше, аніж тисячам інших вивезених із рідного краю: глава сім’ї працює цивільним суддею у Хемніці (Саксонія). Втім, жахіття війни не оминають і Голубовських: 11 грудня 1944 р., внаслідок бомбардування гине син Івана Андрій, лікар, залишивши вагітну дружину Емілію (1903 – 1994), доньку відомого українського географа Степана Рудницького (1877 – 1938). 6 березня 1945 р. союзницькі бомби падають і на помешкання Голубовських, знищивши усе майно, окрім картин Новаківського, котрі перебувають на той момент в іншому приміщенні…
Невдовзі по закінченні війни, у жовтні 1945 р. Іван Голубовський, разом із дружиною, донькою Галиною, зятем, відомим українським композитором Володимиром Стон-Балтаровичем (1904 – 1968), невісткою Емілією та онукою Іванною, переїздить до Чехословаччини, оселившись у Вейпртах на заході країни. Голубовські називаються чеськими репатріантами з Галичини й отримують чехословацьке громадянство. Своє правдиве походження воліють не розголошувати, побоюючись викриття органами безпеки й депортації до Радянського Союзу – фактично на вірну смерть. Деякий час колишній львівський правник працює управителем націоналізованої німецької фабрики з обробки шкіри, однак після приходу до влади комуністів наприкінці 1940-х виходить на пенсію, віддавшись літературній творчості. Помирає Іван Голубовський 17 травня 1957 р.
Олекса Новаківський. Портрет Галини Голубовської. 1930 р.
Доля не є аж надто ласкавою до близького приятеля Олекси Новаківського протягом останніх п’ятнадцяти літ життя. Не краще складається вона і по його відході. Після переїзду невістки Емілії до доньки Іванни у Карлові Вари за могилою Івана Голубовського та його дружини на вейпртському цвинтарі ніхто не доглядає. Дерев’яні хрести згнивають, а по самих могилах пропадає будь-який слід – аж доки їх не віднаходить, послуговуючись цвинтарним планом, український дослідник з Хомутова (Чехія) Валерій Кулацький у 2008-му…
Фрагмент заповіту І. Голубовського, 1952 р.
Декілька слів про найцінніше родинне надбання Голубовських – картини Новаківського. У своєму заповіті від 11 березня 1952 р. глава сім’ї ділить колекцію порівну між донькою Галиною та онукою Іванною. У червні 1957-го його вдова Ядвіга вносить корективи до тестаменту: усі мистецькі твори визначного українського митця отримує Галина, натомість її частка нерухомості Голубовських у Вейпртах переходить до Іванни, доньки трагічно загиблого Андрія. Галина Голубовська вивозить картини до свого помешкання у Празі.
Іван Голубовський (стоїть на задньому плані) з гостями на іменинах Олекси Новаківського, 1930-ті рр.
У жовтні 1968 р., внаслідок нещасного випадку, гине чоловік Галини Володимир Стон-Балтарович. Убита горем вдова деякий час проживає у США та Польщі (Краків), проте, неспроможна подолати глибокої депресії, накладає на себе руки напередодні Різдва 1973 р. в своїй празькій квартирі. Оскільки у покійної не залишається спадкоємців, чехословацька влада передає твори Новаківського до Національної галереї в Празі, одначе там їх визнають… позбавленими мистецької вартості й відмовляються приймати. 1 квітня 1974 р. усі картини Олекси Новаківського купує на державному аукціоні молодий науковець з Пряшева (Словаччина) Микола Мушинка – фольклорист, мистецтвознавець, літературознавець, доктор філологічних наук, нинішній глава Асоціації українців у Словаччині, іноземний член Національної Академії наук України. У 1990 – 1991 рр. твори Новаківського з колекції професора Мушинки вперше показують на батьківщині митця. Минулого року академік передав свою колекцію до Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького.
Професор Микола Мушинка
Окремої уваги заслуговує письменницький спадок Івана Голубовського: за останні дванадцять років життя з-під його пера з’явилося десять творів, рукописи яких є власністю професора Мушинки. Ані за життя автора, ані після його смерті більшість із них так і не була опублікована. «Літературні твори Івана Голубовського не є шедеврами, – зазначає М. Мушинка, – однак в контексті української літератури 40 – 50-х років ХХ ст. вони виділяються своєю оригінальністю і… правдивістю.» Серед доробку пана Івана – автобіографічна повість «На межі старого і нового», «Порушний день судовика» (про життя українців за гітлерівської окупації), «Під градом бомб» (твір навіяний бомбардуваннями Хемніца авіацією союзників під час Другої світової), спогади «З дитячої кімнати», написані під емоційним потрясінням від великого сімейного горя – втрати сина, «Мисливські новели» (присвячені ще одному великому захопленню Голубовського) тощо.
Іван Голубовський з батьками і сестрою, початок ХХ ст.
Нас найбільше цікавитиме один з творів Івана Голубовського – його спогади про визначного українського митця, котрі автор залишив у двох варіантах. Чорновий варіант рукопису професор М. Мушинка виявив ще наприкінці 60-х рр. у празькій квартирі українського філателіста та громадського й культурно-освітнього діяча Євгена Вирового (1889 – 1945), який покінчив життя самогубством після вступу радянських військ до чехословацької столиці аби не потрапити до рук сталінським катам-«смершівцям». В червні 1979 р. Мушинка – на той момент звільнений з роботи у Пряшівському університеті і оголошений персоною нон-грата в СРСР словацький дисидент – вислав цей твір до родини Новаківських у Львові. Один з учнів видатного митця Григорій Смольський (1893 – 1985) зробив машинописну копію тексту, яку надіслав до редакції журналу «Жовтень» (теперішній «Дзвін»– орган Спілки письменників). Текст лежав і чекав свого часу аж до 2001 р., коли його видано друком під назвою «Боги при одному столі».
Похоронна процесія з тілом Олекси Новаківського, серпень 1935 р.
Інший – доповнений і перероблений – варіант рукопису спогадів Голубовського, повість-есе «Розмахом могутніх крил» професор Мушинка знайшов у 1974-му в архіві невістки адвоката-письменника Емілії Голубовської у Вейпртах. Відредагований варіант словацький науковець передав у 1990-х роках відомому українському мистецтвознавцеві зі Львова, професору Володимирові Овсійчуку, котрий саме працював над великою монографією про Олексу Новаківського. Нарешті повість було видано у Львові фондом «Олекса Новаківський і його мистецька школа» в 2002 р.
Іван Голубовський. Світлина 1930-х рр.
«Багато води спливе іще рідними річками, заки стане Новаківський зрозумілий і знаний широким кругам суспільности і заки інша полум’яна душа підойме і докінчить працю, зачату в його офірному життю. – пророчо писав Іван Голубовський наприкінці своїх спогадів. – Видається потребою сповненого пам’яттю серця якомога зблизити його намічення та мрії до тих шарів громадянства, для котрих підняв свій великий труд. І видається доцільним вказати на можливі схожости тяжких шляхів, якими йшло, досі йде і серед інших відносин буде, мабуть, далі йти так багато подібних, щиро відданих ідеї працьовників духа». Отож і ми, вшановуючи видатних постатей з національного пантеону, не забуваймо віддавати належне й тим скромним, маловідомим, а подекуди й зовсім незнаним подвижникам, які були поруч, дораджували, помагали, зберігали мистецький доробок й залишили безцінні свідчення для нащадків.
Олександр ШЕЙКО молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського
Голубовський І. Розмахом могутніх крил: Повість-есе. – Львів, 2002;
Мушинка М. Письменник Іван Голубовський та його колекція картин Олекси Новаківського//Наукові записки Національного університету Острозька академія. Історичні науки. – Вип. 11 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nznuoai_2008_11_37 ;
Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998;
Олекса Новаківський (1872 – 1935): Каталог виставки творів із колекції професора Миколи Мушинки (Пряшів, Словаччина). – Львів, 2012.;
20 травня 2016 року, у малій залі Львівського державного музичного училища ім. С. П. Людкевича (площа Маркіяна Шашкевича, 5), в рамках святкування 100-річчя будівлі Музичного Товариства ім. М. Лисенка, відбувся концерт молодих композиторів під назвою “Світанкові зорі”.
Насправді назвати цю творчу подію концертом досить важко, адже це була ціла мистецька композиція з музичних, літературних та живописних творів студентів – майбутніх знаменитих композиторів, виконавців, а також поетів і художників. Серед них: А. Ільків, В. Макаренко, Д. Могінська, В. Сивоус, З. Лопадчак, Р. Бойко, В. Целуйко, А. Кондратенко, В. Клапінська, А. Максимів, Ю. Артемовська, О. Калин, М. Сичак, Я. Білецька та ін.
Загалом ця мистецька композиція включала 24 музичні твори та мисцтецькі і поетичні композиції Дарії Могінської, Ольги Калин та Павла Пігури (авторська поезія), Юлії Артемовської (картини) та Марії Сичак (пано з ниток та цвяхів).
Мистецьке дійство було завершальним в циклі камерних концертів “Зоряний триптих”, автором якого виступала Роксолана Гавалюк. Творчим керівником концерту “Світанкові зорі” виступала Ілона Ельтек, а ведучими дійства були Зоряна Лопадчак та Тетяна Владика.
В середу, 18 травня 2-16 року, у Національному музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького», в рамках заходів, приурочених до Міжнародного дня музеїв, відбулася презентація мистецько-документальної виставки «Іван Хандон: творчість vs тоталітаризм».
Старший науковий співробітник Музею Ігор Дерев’яний та онука художника Тетяна Куцир
Іван Хандон (1911—1989) уродженець с. Корчина, Сколівського району, учасник Українського визвольного руху (Пласт, Сокіл, Просвіта, Рідна школа, ОУН), політв’язень радянських концтаборів (1940—1950). Під час ув’язнення, під керівництвом німецького художника-політв’язня Юліуса Штюрмера, І. Хандон вдосконалив свій мистецький талант. Перші його збережені роботи датуються 1947 р. З 1950 до початку 1980-их перебував на засланні в поселенні Ангарському (Красноярський край) та в м. Інті. Його роботи були представлені на республіканських (Комі АР) та всесоюзній виставках в 1960—1970-их рр. І. Хандон писав пейзажі, натюрморти, сюжетні композиції та портрети в техніці акварельного та олійного живопису, використовував прийом «сухого пензля», виконував дизайнерські та мозаїчні роботи.
Експозиція виставки «Іван Хандон: творчість vs тоталітаризм»
Виставка презентує два виміри постаті Івана Хандона – його життя та діяльність (з допомогою світлин з багатого сімейного фотоархіву), внутрішній світ автора через творчість (52 полотна живопису).
Експозиція виставки «Іван Хандон: творчість vs тоталітаризм»
У відкритті взяли участь автори виставки: онука художника – Тетяна Куцир, котра представить творчий доробок І. Хандона, та старший науковий співробітник Музею Ігор Дерев’яний, котрий проаналізував політично-соціальний контекст доби життя та діяльності художника.
Експозиція виставки «Іван Хандон: творчість vs тоталітаризм»
Фотовиставка у Львові триватиме до 31 липня 2016 року. Львів, вул. С. Бандери, 1 (вхід з вул. К. Брюллова) Вхід вільний.
В Австро-Угорській імперії, частиною якої був Львів кінця ХІХ – початку ХХ століття, контроль над проституцією здійснювали інспектори поліції, ведучи спеціальні книги. За інструкцією, видаваною поліційному уряду, таких книг мало бути дві. У першій (Книга І) вписувалися імена жінок, що відкрито заробляли проституцією на життя, в іншій (Книга ІІ) – ті, що були запідозрені у способі такого заробітку. Кожна зареєстрована у такій книзі особа повинна була раз на тиждень проходити огляд у лікаря, який робив відповідний запис у попередньо виданій їй «книжечці здоров’я». Цей документ був фактичним дозволом на надання сексуальних послуг, а його втрата підлягала обов’язковій заміні.
Фото чоловіка і жінки, між 1910–1930 рр. Джерело: https://polona.pl
Кожного річного звіту поліційні інспектори подавати відповідні дані про стан проституції до крайового намісництва. За одним з таких звітів у Львові 1886 р. серед жінок, вписаних до книг повій, переважали молоді незаміжні дівчата віком до 25 років, християнки за релігійною приналежністю, більша половина з них визнавали себе місцевими мешканками, і близько третини вважалися писемними.
Жінка в капелюшку, між 1901–1910 рр. Джерело: https://polona.pl
Маючи намір покинути професію і звільнитися від поліційного нагляду вписані в ці книги жінки повинні були офіційно засвідчити таке бажання у бюро поліції і навести аргументи, що його б підтверджували. До останніх зараховували, наприклад: факт заміжжя; наявність хвороби, що за висновками лікаря унеможливлювала продовження такого заробітку; прохання батьків, кревних чи опікунів, що гарантували б те, аби в майбутньому жінка не займалася проституцією. Інструкція окремо регламентувала поведінку, з якою представники державних органів мали б поводитися з повіями, а саме – «поважно і без насмішок», при кожній нагоді «направляти» цих жінок на «шлях праці і моральності».
Жінка з дзеркальцем, між 1901–1930 рр. Джерело: https://polona.pl
Попри намагання міської влади контролювати питання сексуальної торгівлі проблемою залишалася так звана «таємна» проституція. Зі звіту Львівської дирекції поліції 1889 р. основними причинами поширення останньої були «невигоди» реєстрованих повій, головно через необхідність витрачати кошти на щотижневі оглядини лікаря і загалом їх велика підзвітність. Тут йшлося про обмеження, які на жінок, що займалися проституцією, накладала поліція, зокрема: неможливість мешкати у певних місцях, необхідність повідомляти у разі зміни свого помешкання нову адресу впродовж 24-ох годин після переїзду, заборона виїжджати з міста на більше як 2 дні без відповідного дозволу тощо. На переконання контролюючих органів «таємною» проституцією, зазвичай, займалася жіноча обслуга по кав’ярнях і готелях, а також шансонетки.
Віденська кав’ярня, Львів 1935 р. Джерело: https://polona.pl
Павільйон кав’ярні, Львів 1922 р. Джерело: https://polona.pl
До умов, що сприяли розвитку проституції у місті традиційно зараховували: велику концентрацію населення, економічні труднощі життя (особливо робітничої верстви), пізні шлюби, і загалом загальносуспільний «упадок моральності». Оскільки найбільша кількість повій рекрутувалася з найнижчих верств суспільства, була поширеною думка про те, що занедбане моральне виховання і дуже непевні умови статевого дозрівання повністю нівелювали у них почуття сорому, або ж ці жінки вступили у доросле життя з певними претензіями, що не могли відповідати побуту, до прикладу, служниці чи швачки.
Жінка з чоловіком, між 1900–1920. Джерело: https://polona.pl
Портрет жінки з двома трояндами, 1900. Джерело: https://polona.pl
Регламентацію домів розпусти при цьому ніхто не відміняв, хоч у пресі і лунали заклики про необхідність популяризувати тезу про те, «що повздержанє себе від полових зносин не приносить орґанізмови жадної шкоди». З темою проституції була тісно пов’язана проблема хвороб, викликаних «страшними наслідками тайних гріхів молодости і розпусти», а найперше сифілісу. Одним з пояснень їх поширення було те, що ті, хто користувалися послугами повій, часто приносили хвороби додому, заражуючи таким чином і власних дружин. Найбільш далекоглядні критики вбачали в проституції навіть проблему можливого національного винародження. Особливої гостроти такі страхи набували в багатоетнічних суспільствах, до яких станом на другу половину ХІХ – початок ХХ ст. належала і Галичина.
Szwarc A. Spory o granice pornografii – XIX i początek XX wieku // Kobieta i rewolucja obyczajowa. Społeczno-kulturowy aspekty seksualności. Wiek XIX i XX, pod. red. A. Żarnowskiej i A. Szwarca. – Warszawa, 2006. – T. 9. – S.223–
Зацікавлення фотографією прийшло до Євгена Дурделла ще у студентські роки, коли навчався у Карловому університеті в Празі. Після повернення до Львова став першим українським дерматологом на теренах Галичини і водночас чи не єдиним лікарем-українцем, який у міжвоєнний період послуговувався фотографією у медичних цілях. Вже у Львові значно вдосконалив техніку фотографування, був майстром науково-медичної фотографії, робив впевнені кроки у ділянці мистецької світлини. Мав добрий естетичний смак і його роботи високо оцінювалися на фотовиставках.
Євген Дурделло у молоді роки (Наріжний С. Українська еміґрація: культурна праця української еміґрації між двома світовими війнами. – Прага, 1942. – Ч. 1)
Євген Дурделло. Перші промені, поч. 1932–1933 рр. (Світло й Тінь. – 1933. – Ч. 3/4)
Народився 1896 у с. Вільшаниця Товмацького повіту (тепер Івано-Франківська обл.) у родині священика о. Михайла Дурделла. Навчався у Станіславській гімназії. Під час Першої світової війни працював у міністерстві шляхів Західноукраїнської Народної Республіки, брав активну участь у національно-визвольних змаганнях. Згодом закінчив медичні студії у Карловому університеті в Празі, де здобув собі симпатію українського студентства на еміграції. За особливі успіхи у навчанні отримав від Томаша Масарика, першого президента Чехословаччини, відзнаку «sub summis auspiciis praesidentis». Після завершення навчання проходив практику в Празі, спеціалізувався в дерматологічній клініці Карлового університету під керівництвом відомого професора Шамбергера.
Стара будівля педіатричного факультету Карлового університету, знесена 1972 р. (зі сайту https://www.lf2.cuni.cz/fakulta/clanky/rozhovory/rikali-nam-kasickari)
Наприкінці 1920-х рр. Є. Дурделло повернувся до Львова, де розпочав приватну практику як лікар-дерматолог – пацієнтів приймав по вул. Сикстутській, 22 (нині вул. Дорошенка), біля «Народної гостинниці». Уже за короткий час зумів заробити собі авторитет фахового лікаря не лише серед галицького українства, а й поміж чужинців. Водночас на громадських засадах працював дерматологом і венерологом у «Народній лічниці» – продовжував ординувати навіть уже будучи важкохворим.
Рекламне оголошення приватної медичної практики Євгена Дурделла у «Ділі» за 1932 р.
Будівля «Народної гостинниці» у Львові, ріг вул. Костюшка, 1 – вул. Сикстуської, 20, фото до 1914 р. (зі сайту http://photo-lviv.in.ua)
Приміщення «Народної лічниці» у Львові, фото початку ХХ ст. (зі сайту http://photo-lviv.in.ua)
Євген Дурделло був активним членом Українського лікарського товариства (УЛТ) із 1929 р. Багато докладав зусиль для профілактики та лікування шкірно-венеричних хвороб у Галичині, підготував книжку «Венеричні недуги у мужчин», брав активну участь у з’їздах українських лікарів і природознавців, у роботі венерологічної секції УЛТ, був членом управи кооперативу «Лікарська самопоміч». Також займався науковою роботою, публікував статті дерматологічної тематики у фахових медичних журналах, статті косметологічної тематики у журналі «Нова Хата», вів постійну рубрику «Косметичні поради», відповідаючи на питання читачок місячника стосовно правильного догляду за шкірою, нігтями, волоссям, фігурою.
Євген Дурделло. В сонці, поч. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1937. – Ч. 1)
Ще навчаючись у Празі, зацікавився фотомистецтвом, почав займатися художньою та науково-медичною фотографією. Коли у Львові 1930 р. було засноване Українське фотографічне товариство (УФОТО), став його членом і палким прихильником, брав участь у виставках української фотографії, організованих товариством, отримав грамоти. Із січня 1934 р. до липня 1935 р. обіймав посаду голови товариства і зумів поставити його на рівень солідної організації – УФОТО отримало свою домівку (по вул. Шашкевича, 5) та належно облаштовані лабораторії, до яких Є. Дурделло приклався і немалим власним коштом.
Євген Дурделло. Зима, поч. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1934. – Ч. 4)
Євген Дурделло. Дзвонарі, поч. 1930-х рр. (Світло й Тінь. – 1935. – Ч. 7)
Не менше зусиль Євген Дурделло докладав для підтримки пресового органу товариства – журналу «Світло й Тінь», редакція якого якраз переживала нелегкі часи, і завдяки цій допомозі виданню вдалося втриматися на пресовому ринку Галичини. На сторінках часопису публікував практичні статті із техніки фотографії, як-от: «Інфрачервона фотоґрафія», «Техніка інфрачервоної фотоґрафії».
Шпальта журналу «Світло й Тінь» зі статтею Є. Дурделла (Світло й Тінь. –(1935. – Ч. 3)
1935 р. захворів на важку легеневу недугу, змушений був неодноразово виїжджати за кордон на лікування. Далі були роки виснажливої боротьби за молоде життя. На жаль, доля виявилася невблаганною – 41-річний Євген Дурделло помер після операції у клініці «Шаріте» в Берліні. Згодом був перепохований у Львові на Янівському цвинтарі біля батька.
Євген Дурделло, друга пол. 1930-х рр. (Світло й Тінь. ¬– 1938. – Ч. 4/5)
Містоголова УФОТО Степан Щурат говорить останнє слово на похороні Євгена Дурделла, 1938 р. (Світло й Тінь. – 1938. – Ч. 4/5)
Євген Дурделло був надзвичайно енергійною людиною і брав активну участь у громадсько-культурному житті краю – був членом більшості українських установ у Львові. Друзі називали його «арбітром лагідности й чемности», адже володів чудовою здатністю підтримати порадою і завжди був готовий допомогти у тяжкі хвилини. Водночас був сильною особистістю – попри власний біль, майже до кінця життя полегшував страждання іншим як лікар у шпиталі.
Дзвінка ВОРОБКАЛО
Джерела:
Д-р Евген Дурделло // Світло й Тінь. – 1938. – Ч. 4/5. – С. 52.
Пундій П. Українські лікарі: Біобібліограф. довід. – Львів;Чикаго, 1994. – Кн. 1: Естафета поколінь національного відродження. – С. 81, 82.
Середа О. Дурделло Євген Михайлович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 2009. — Вип. 16. — С. 108—109.
Життя багатьох визначних українців було пов’язано з будівлею на вулиці Супінського під №17 (тепер Коцюбинського №21). Осередок Наукового товариства імені Шевченка, житло Голови проводу ОУН Степана Бандери та помешкання студентів-академіків – далеко не повний перелік призначень цього будинку від часу його зведення.
Колишній Академічний дім. Фото: Патер Анастасії
Історія будівлі розпочинається з 1903 року, коли Михайло Грушевський заснував “Фонд українського академічного дому” – основне джерело фінансування будівництва. Найбільший внесок надійшов до фонду від Євгена Чикаленка – однієї з найшляхетніших постатей нашої історії. Меценат української культури пожертвував понад 63 тисячі корон. До цих грошей НТШ та українська громада додала необхідну суму. Будинок у стилі сецесії спорудили в 1905 році за проектами архітекторів Т. Обмінського та Ф. Левицького.
Головним призначенням Академічного дому було помешкання для студентів-академіків, які вчилися у львівських вищих школах. Багато відомих українських літературних та громадських діячів були забезпечені в ньому комфортними умовами для проживання і навчання.
До 1912 року в будівлі була управа Наукового товариства імені Шевченка – української академічної організації, яка з часом переросла в багатопрофільну академію наук.
Академічний дім по вул. Супінського 17 (нині вул. Коцюбинського 21. Фото: http://photo-lviv.in.ua/ )
Академічний дім
1920-30-х роках НТШ та інші українські культурно-освітні організації зазнавали переслідувань від польської влади.
У 1922 р. польські шовіністи напали на осередок українців і внаслідок вибухів бомб було пошкоджено будівлю. У цьому ж році до Ліги Націй надійшла скарга від «Української академічної громади» з таким змістом: «Як студенти поневоленої нації, підносимо голос протесту проти варварства польської солдатески над студентами, професорами й українською культурою».
На початку 1920-х в Академічному домі відбувалися лекції таємного університету, який проіснував 1921 до 1925 року як нелегальний український вищий навчальний заклад.
Печатки Українського таємного університету. Створені 1923 року художником Р. Лісовським. Джерело: https://uk.wikipedia.org
Надзвичайно драматичні події відбулися під стінами будівлі 1 листопада 1928 року. Саме в цей день була десята річниця Листопадового чину. З пошани до борців за Українську Державу всі українські установи проголосили цей день вільним від праці. Запланованою була панахида в церкві Св. Юра, під час якої людям не вистачало місця навіть на площі перед храмом. Зібралося не менше десяти тисяч людей. Українську патріотичну маніфестацію розігнала польська поліція. «На допомогу» поліції зібралось й багато міщан, які вирішили знищити українські установи Товариства «Просвіта», «Дністер», редакцію газети «Діло» та звісно ж не оминули Академічного дому.
Студенти, серед яких було кілька членів УВО, швидко відреагували на можливу загрозу й організували оборону Академічного дому. Через дві години прибула поліція, метою якої було не втихомирення сутички, а обшук українців. Упродовж наступних днів заарештували близько 200 студентів та українських діячів, частину з яких невдовзі відпустили.
У колишньому Академічному домі впродовж 1929-1930 років проживав Степан Бандера, про що свідчить пам’ятна таблиця на фасаді будівлі. Ймовірно, майбутній Голова проводу ОУН перебував тут у роки свої молодості під час навчання у Вищій Політехнічній Школі (теперішному Національному університеті «Львівська політехніка») на агрономічному відділі. Варто зазначити, що перед дипломним іспитом у 1933 році через політичну діяльність та активну участь в українському національному житті Бандеру було арештовано і ув’язнено.
Пам’ятна дошка Степану Бандері біля головного входу у теперішній корпус УАД. Фото: Патер Анастасії
Головний вхід у теперішній корпус УАД. Фото: Патер Анастасії
Теперішнє призначення будівлі – навчальний корпус Української академії друкарства. Знову в стінах колишнього Академічного дому звучать студентські голоси та лекції викладачів. З плином часу, як і в давнину, будинок став у нагоді найактивнішій частині українського суспільства – студентству.
Чи здогадуєтесь ви в якому стані може знаходитись найбільший замок нашого регіону, що збудований ймовірно ще в 16 ст. та розташований всього лиш в двох десятках кілометрів від Львова. Звичайно, що в руїні, адже кому воно треба. Те, що не може приносити шалених коштів нашим можновладцям, зазвичай, завжди перетворюється на руїну. Хоча, зважаючи, що навіть зруйнована фортеця приваблює до себе туристів, навіть з-за кордону, свідчить про недалекоглядність наших чиновників.
Літографія замку у Старому Селі 1852 року, авторства Боґуша Стенчинського
Отож, найбільший замок Львівщини розташований за 22 кілометри від Львова у селі, що носить промовисту назву Старе Село. Село і справді не молоде, а замок по локації іменують Старосільським замком. Площа цього велета сягає аж 2 гектари. Периметр фортеці одні вважають неправильним трикутником, інші ж – п’ятикутником.
Старосільський замок. Фото 1910 року
Старосільський замок. Фото 1910 року
Історія будівництва замку є доволі заплутаною та багатоверсійною, тому переповімо ту, що видається на наш погляд найбільш правдивою. Отже, перший кам’яний замок в Старому Селі зведений, ймовірно, ще в 1584-1589 роках князями Острозькими. Очолював цей відомий рід в той час, мабуть, найвідоміший його представник – князь Костянтин-Василь Острозький. Оскільки дружиною князя була Софія Тарновська, котрій від батька дісталося в посаг Старе Село, ймовірно, що саме Костянтин Острозький й дав розпорядження звести замок.
Бровар в Старосільському замку. Фото 1914 року
У 1642 році відбувається грандіозна перебудова замку. Її здійснив правнук Костянтина Острозького князь Владислав Домінік Заславський. Не історикам це ім’я малознайоме, однак, якщо ви хоч трішки знаєте про визвольну війну Хмельницького та Пилявецьку битву, то ймовірно і чули вислів Хмельницького про «перину, латину та дитину». Ось саме периною Хмельницький тоді й назвав Домініка Заславського. Як бачимо наш гетьман дещо помилявся, оскільки не таким вже ледачим був Заславський, якщо зумів розширити площу свого замку аж до 2 гектарів, оточивши при цьому його глибоким ровом та валами. Вхід до замку проходив через ланцюговий міст, який підіймався над ровом. Ще сотню років тому на одній із башт замку був розміщений герб Заславського з літерами WDXOYZWSLS, що означали: “Wladyslaw Dominik Xiąze Ostrogski y Zaslawski Wojewoda Sandomierski Lucki Starosta”, та підтверджували те, що саме Заславський був будівничим фортеці в тих розмірах, які ми маємо й сьогодні.
Старосільський замок на старій листівці
Та не встиг Домінік Заславський звести звій замок, як його уже в 1648 році зруйнували війська вже згадуваного Хмельницького. Та Заславський і в цей раз не виявився «периною» і вже наступного 1649 року розпочав наново відбудовувати свою твердиню. Повна відбудова замку завершилась в 1654 році. Новий замок був виконаний в ренесансному стилі. З південної сторони мурів було зведено красиві парадні ворота. Фронтони шести башт замку були прикрашені різьбленими аттиками, які ще досі можна вгледіти на східній вежі. У внутрішньому дворі замку знаходилася каплиця, палац та господарські приміщення.
Старосільський замок з висоти. Фото 1927-1928 рр.
Новозбудований Заславським замок виявився неприступним, тому з легкістю витримав другий похід Хмельницького на Львів, а окрім цього ще й турецьку облогу 1672 року. Однак, уже в 1687 роках замок перебував у занедбаному стані.
Старосільський замок. Фото 1939 року
Старосільський замок. Фото 1939 року
Наприкінці 17 ст. новими власниками села, а з ним і замку, стають князі Любомирські, а від них на початку 18 ст. фортеця дістається Адаму Миколі Сенявському. Про цей рід ви могли чути, оскільки саме вони володіли так званим Арсеналом Сенявських у Львові по вулиці Дорошенка. Саме звідси, під час наступу на Львів шведів, Адам Сенявський перевіз арсенал до Старосільського замку. Саму ж фортецю було відремонтовано, посилено гарматами та пристосовано під арсенал. На жаль, це був останнє піднесення замку перед початком його остаточного занепаду. Пам’ять про Сенявського береже герб його роду над західною брамою, що була споруджена в той час, однак збереглась і до сьогодні.
План Старосільського замку
Реконструкція Старосільського замку
У 1731 році, по смерті Адама Сенявського замок успадкували Чарторийські, яким, однак, сидячи далеко в глибині Польщі, було начхати на могутню фортецю. Тому замок порожнів та руйнувався. У 1809 році Ежб’єта Чарторийська подарувала непотрібну їй фортецю своїм внукам Потоцьким. Ті виявились дещо прихильнішими до Старосілського замку, ніж попередники, однак започаткували дещо дивний для фортеці заклад – бровар. Пиво, що варилося в цій броварні в свій час користувалося хорошим попитом. Однак пивоварня аж ніяк не рятувала замок від подальшого руйнування.
Західна брама Старосільського замку з гербом Сенявських над нею
Герб Леліва (Сенявських) над західною брамою Старосільського замку
Останнім власником замку на 1939 рік був Альфред Антоні Потоцький – той самий, що замовив будівництво палацу Потоцьких у Львові на вулиці Коперника. Під час війни замок використовувався під склади як німецькою, так і радянською арміями. Уже в післявоєнний час була спроба реставрації, однак відновлено було зовсім небагато.
Старосільський замок. Сучасне фото
Старосільський замок. Вигляд з висоти. Сучасне фото
На сьогодні Старосільський замок стоїть пусткою і навіть не є музеєфікованим. З шести башт збереглися лиш три, але стіни практично повністю вціліли. На них спостерігаються три ряди бійниць. З внутрішнього подвір’я замку можна побачити, що частина бійниць була перебудована з колишніх вікон, які розмішувались на їхньому місці. На території замчища збереглись рештки південного та східного корпусів, які іноді називають палацами. Можна простежити також і залишки будинків, які до замку не мали стосунку і були споруджені вже в кінці XIX – на початках XX ст..
Перші львівські колодязі побудовані за часів Галицько-Волинського князівства. У Х-V ст. воду почали розвозити у бочках, проте це дорого коштувало й не було безпечним для здоров’я споживачів. Джерелом водопостачання не міг бути оборонний рів, оскільки в ньому розводили рибу, і сюди ж відводилися побутові та промислові стоки.
Торговиця на площі Ринок, початок ХХ ст.
У ХІІІ ст. воду у Львові можна було одержувати з громадських «скринь» (криниць із басейнами), за яку користувачі сплачували однаковий для всіх податок, і з водогонів, що їх підводили за індивідуальними контрактами в будинки повноправних громадян (якими, згідно з Магдебурзьким правом, були римо-католики, що володіли в місті нерухомістю). Відповідно, міська влада намагалася обмежувати доступ до води всім іншим: вірменам, які мали власне садівництво, євреям, а також духовенству і шляхті, які не платили місту податків. Річна плата була доволі високою і коливалась пропорційно до обсягу поточних ремонтних робіт водотягів, інших потреб міста та кількості води. Якщо користувачі води не погоджувалися на плату, водовід відтинали.
На початку XV ст., коли населення Львова зросло до 5 тис. осіб, проблему водопостачання могло розв’язати лише будівництво водогону. Незважаючи на те що середмістя Львова «стоїть на воді» (у XV ст. на Ринку був ставок), для забезпечення міста водою на східному боці площі Ринок у 1407 році збудували перший водорозподільний пункт, куди збігалася вода з водогонів Венглінського джерела.
Фонтан «Нептун», розташований на південно-західному куті площі Ринок. Фото 20-х рр. ХХ ст.
Спорудження водогону завжди було складною і дорогою справою. Мабуть, львів’яни мали всі підстави бути невдоволеними водою передмістя, якщо вони вдалися до будівництва водогону. Річ у тім, що ця вода було непридатна до вживання. Плани розбудови збірників і водопроводів виготовив німець Петро Штехер. Усі роботи, пов’язані з прокладанням водогонів, були суворо засекречені. Документів про місцезнаходження водопровідних споруд не виявлено. Перші водозабори, найімовірніше, були розташовані на Личаківських узгір’ях, тобто на схід від міста.
На початку ХVІІ ст. у Львові була створена спеціальна служба нагляду за розподілом води. Міські документи ХVІІ–ХVІІІ ст. переповнені скаргами громадян на «рурмістрів» (головних наглядачів за розподілом води), які не зважали на підпільне проведення води або в очікуванні хабарів перекривали воду до будинків.
Фонтан «Амфітріта», розташований на північно-західному куті площі Ринок, 1930-ті рр.
Сучасний вигляд скульптури на фонтані «Амфітріта»
На центральній площі міста, на її східному боці знаходився водорозподільчий пункт. Це була водойма «Мелюзина» – назва походила від величезної бронзової статуї німфи Мелюзини, яка прикрашала її. До водойми сходилися водогони, а звідти дерев’яними трубами воду подавали в будинки. У 1697 р. на південно-західному розі площі спорудили ще одну водойму. Її назвали «Нептун», за іменем дерев’яної статуї бога морів, якою вона була прикрашена. Третя водойма була споруджена в 1744 р. на південно-східному розі площі (фонтан Діана). Не слід забувати, що цією водою у тогочасному Львові могли користуватися не всі охочі, а лише ті, хто мав змогу заплатити за прокладення водогону до власного будинку. Таких будинків у другій половині ХVІІІ ст. було тільки 86. Отже, більшість населення міста вживало воду з місцевих криниць, що часто ставало причиною епідемій.
Фонтан «Діана», розташований у південно-східному куті площі Ринок. Початок ХХ ст.
Сучасний вигляд скульптури на фонтані «Діана»
На початку XIX ст. на Ринку було споруджено чотири фонтани — по одному на кожному розі площі. При будівництві двох з них (тепер — «Нептун» і «Діана») використали вже згадані водойми. Кожен фонтан має восьмигранну чашу, яка стоїть на бруківці, — в центрі зірки, викладеної червоним і чорним каменем. У центрі чаші — статуя персонажа античної міфології: бог морів Нептун, біля ніг якого розмістився дельфін, його дружина Амфітріта, також з дельфіном, богиня полювання Діана з двома собаками і серед цих безсмертних — герой Адоніс з собакою і вбитим ним кабаном. Дата спорудження статуй точно невідома. В документах вперше вони згадуються 1815 року. На думку львівського мистецтвознавця Юрія Бірюльова, вони могли бути створені у період з 1810 по 1814 роки. Ймовірно, встановлені перед урочистостями на Ринку з нагоди повернення цісаря Франца I до Відня. Автором скульптур був відомий скульптор Гартман Вітвер.
Фонтани Ринку не є фонтанами в прямому значенні цього слова — це криниці. Вода з них не б’є, а витікає двома струменями. Чаші фонтанів наповнювалися водою, а перекупки, що торгували на ринку, мили тут зелень і відсвіжували фрукти.
Фонтан «Адоніс», розташований на північно-східному куті площі, 1920-ті.
Сучасний вигляд скульптури на фонтані «Адоніс».
На початку ХІХ століття щойно встановлені статуї грецьких богів та героїв стали причиною політично-релігійного протистояння між українською та польською громадами Львова. Цю історію детально описав у газеті «Діло» за 1916 рік письменник та вчений Василь Щурат.
За його даними, львівський магістрат вирішив заборонити українцям традиційне йорданське водосвяття на Ринку, оскільки боявся, що цей захід може призвести до пошкодження недавно встановлених статуй.
«Коли у Львові в 1789 р. відбувало ся серед ринку величаве торжество Йордану при участи епископа Петра Білянського, мало воно настрій тріюмфу. Тріюмфувала українська громада міста Львова, якій повело ся знївечити замах латинського епископа, що перед десятьма роками (1779) виступив проти віковічного українського звичаю святити торжественно в день Богоявленя воду на львівськім ринку. Замах не вдав ся, бо не міг вже вдати ся в законній австрійській державі так, як в давній Польщи.
Фонтан «Нептун», біля ніг статуї розмістився дельфін. 1939 рік
Сучасний вигляд скульптури на фонтані «Нептун»
Перепон в обходї Йордану галицькі Українцї довго вже не стрічали <…> Спокійно відбувало ся що року торжество Йордану й у Львові аж до 1815. р. По смерти митрополита Ангеловича, в 1815 р., Йордан у Львові знову зустрів ся з противником <…> Проти Йорданського обходу серед ринку у Львові виступив тим разом вже не представник лат. клира, не хтось духовний, але львівський маґістрат.
Фонтан «Діана»,1914 рік
Фонтан «Амфітріта», на фото видно фрагмент будинку Ціпперів (№32), споруджений у 1912 р., у 1912-1939 рр. тут був розташований універмаг. Фото 1938 року
Певно пригадавши собі ту коляду, в котрій співаєть ся: Ґди Христа породила Панна, падаєт в Ефесї Діянна”, — львівський маґістрат стрівожив ся на гадку, що від українського Йордану моглиби попадати ті мітольоґічні фіґури, які вже тодї украшали криницї на рогах львівського ринку. Се не жарт, бо лиш обавою, щоб ті фіґури підчас йорданського водосвятя не зістали ушкоджені, арґументував львівський маґістрат своє жаданє, подане на письмі до ґубернії, щоб вона йорданський обхід на ринку заборонила, а визначила для нього якесь передмістє.
На першому плані – фонтан «Амфітріта», позаду видно фонтан «Адоніс», 1939 рік
Фонтан «Діана», 1930-ті.
Маґістратське жаданє викликало львівську українську капітулу на слово. Не маємо під рукою її письма до ґубернії з 20. марта 1815 р. Маємо лиш копію другого пізнїйшого письма. В тім письмі українська капітула пригадала ґубернії: 1) що йорданський обхід у Львові серед ринку був уже від 1789 р. все дозволений; <…> що львівський маґістрат повинен шанувати постанови властий, відріжнювати унїятів від православних, а передовсїм не забувати, що він є христіянським маґістратом, якому не лицює соблазняти населенє Львова більшим почитанєм Нептуна і Діяни нїж Христа, бо не від них спливе благословенство на місто.
Базар навколо фонтану «Діана», початок ХХ ст.
Фонтан «Нептун» вночі. Позаду нього – Латинський кафедральний собор. Фото 1939 року
Вкінци капітула зажадала для Українцїв того права в день Йордану, яке мають Поляки в день Божого Тїла; зажадала, щоб маґістрат на керници для йорданського водосвятя уставив фіґуру Святого або нїякої не уставляв, а до самого торжества не лиш відносив ся прихильно, але й причинював ся по христіянськи. По такій відправі, даній українською капітулою неоправданим претенсіям, обхід Йордану в 1816 р. відбув ся вже на львівськім ринку помимо побоювань о цїлість Нептуна і Діяни».
Ще раз фонтани на Ринку втрапили у велику історію під час Першої світової війни – росіяни охоче поширювали фото, на яких царські козаки поїли коней із львівських фонтанів.
Грецькі боги та герої пережили Другу світову війну та радянську владу, а от за часів незалежності вандали взялися ламати тризубець Нептунові. Як писала місцева преса, на зламі століть це відбувалося ледь не щороку. Але найзнаменитішим випадком став інцидент під час Помаранчевої революції 2004 року, коли перед третім туром виборів президента невідомі зловмисники зламали тризубець та кинули його у фонтан. Відновили символ морського царя лише наступного року.
В суботу, 14 травня 2016 року, на сцені Національного драматичного театру ім. М. Заньковецької пройшов благодійний концерт “Вільні, бо єдині!”, організований волонтерською групою “Благодійний фонд “Добрий брат”.
Кавер-гурт “Роги” на благодійному концерті “Вільні, бо єдині!”
Участниками концерту стали Павло Табаков, Оксана Муха, Олеся Киричук, Тетяна Піскарьова, гурт “Орфей”, кавер-бенд”Роги”, оркестр Національного театру ім. М. Заньковецької, Максим Перев`язко, Христина Панасюк та інші.
Окрім того у рамках заходу відбулися звіт про реабілітацію 130 учасників АТО, а також благодійний аукціон.
«Концерт наш вдався і це заслуга команди, яка його створювала. Це заслуга багатьох людей, які долучились до цього проекту, спонсорів, партнерів. Це велика заслуга нашої Обласної ради, а також підтримка Львівської обласної адміністрації» – зазначила керівник проекту Тетяна Давидовська.
Загалом волонтери зібрали кошти у сумі 523 400,41 грн. Усі вони на реабілітацію українських військових, котрі постраждали в ході бойових дій на сході України.
За 760-річну історію Львів очолювали понад 200 осіб. У різні часи посади називались по-різному. За Галицько-Волинського князівства містом керували війти, за Польщі – бурмистри, а за Австро-Угорщини – бургомістри. Пізніше головними особами у міській Ратуші були президенти, урядові комісари, голови міськвиконкому та, нарешті, міські голови.
Тож пропонуємо вам добірку цікавих фактів про міських урядників Львова різних часів.
Панорама Львова Абрагама Гоґенберґа/Ауреліо Пассаротті, 1617-1618
1.Після заснування княжого міста у середині ХІІІ століття Львів майже одразу став столицею Галицько-Волинської держави, а перший міський голова, який тоді називався війтом, у Львові з’явився після того, як наприкінці ХІІІ століття місто отримало магдебурзьке право. Ним став німець Бертольд Штехер, який головував у місті приблизно у 1300 році.
2. Історики досі ламають списи, з’ясовуючи, коли ж у Львові звели першу Ратушу. Проте найімовірнішим часом її появи науковці вважають 1372–1378 роки. У ці часи містом керував перший бурмистр Йоганн Шварц.
Львівська ратуша перед 1826 роком
3. Бургомістру Йоганну Гомме пощастило менше. За часів його керівництва у 1826 році завалилась вежа Ратуші. За свідченнями істориків, тоді під завалами загинули трубач, двоє жовнірів та кілька робітників. Наступного року розпочалась відбудова Ратуші, яка тривала 8 років.
За часів бургомістра Гомме у Львові впала вежа Ратуші
4. Бургомістр Франц Антон Лоренц у 1814 році організував у Львові «Свято миру», яке було присвячене поразці французького імператора Наполеона Бонапарта.
5. Свого часу Львів мав власних президентів. Так називалася посада міського урядника у наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття. Посаду президента Львова запровадили після затвердження Міського статуту у 1870 році. Президента обирали члени тодішньої міської ради.
Ратуша у 1836 році, Кароль Ауер
6. У цей же час у Львівській міській раді існували своєрідні квоти за віросповіданням – згідно з Міським статутом 1870 року до міськради обиралися 100 осіб, 80 з яких обов’язково мали бути християнами.
7. Перший президент Львова Флоріан Зєм’ялковський, який керував містом у 1871-1873 роках, з часом змінив львівську ратушу на австрійський уряд. Там він став міністром у справах Галичини.
Флоріан Зєм’ялковський пересів з крісла президента Львова у крісло австрійського міністра
8. За часів президента Львова Едмунда Мохнацького у місті почав працювати електричний трамвай. 31 травня 1894 року у Львові було відкрито регулярний рух другого в Україні і четвертого в Австро-Угорщині електричного трамвая, який їздив за трьома міськими маршрутами.
Першими у Львові з’явились трамваї компанії Siemens & Halske
10. Президент Львова Тадеуш Клеменс Рутовський побував у полоні у росіян. Під час Першої світової війни Росія окупувала Львів, а відступаючи у 1915 році зі столиці Галичини, російські вояки взяли в заручники Рутовського і вивезли його до Києва.
11. За часів СРСР Львовом керували голови виконкому Львівської міськради. З 1944 до 1990 років у місті змінилися 12 голів виконкомів – у середньому один голова обіймав найвищу посаду в Ратуші трохи менше чотирьох років. Найдовше – 8 років і 4 місяці містом керував Аполлон Ягодзінський, який до того ж був ініціатором створення футбольного клубу «Карпати».
Пам’ятник Леніну у Львові у вересні 1990 року напередодні демонтажу
12. Першим «декомунізатором» Львова задовго до ухвалення відповідного закону виявився голова міськвиконкому Богдан Котик, який до цього був членом компартії майже 30 років. З його ініціативи 14 вересня 1990 року у Львові демонтували пам’ятник Володимиру Леніну, який стояв на площі біля Оперного театру з 1952 року. Крім того, за його головувавння над львівською Ратушею вперше замайорів синьо-жовтий прапор.
13. Першим головою Львова за часів незалежної України був Василь Шпіцер, щоправда тоді його посада ще не встигла змінити радянську назву – Шпіцер керував міськвиконкомом у 1990-1994 роках.
14. Перші загальноміські вибори мера Львова відбулися у 1994 році. Тоді місто очолив Василь Куйбіда, який пізніше був депутатом Верховної Ради та Міністром регіонального розвитку та будівництва України.
Львів як культурне місто славився здавна своїми ярмарками та виставками. Наймасштабнішою звичайно була виставка Крайова у 1894 році. Ця виставка та й інші XIX–початку XXст. залишили по собі цікаві монети-медалі. Пропонуємо кілька фотографій цих медалей-пам’яток.
Медаль Аграрно-Промислової виставки
Медаль Аграрно-Промислової виставки
Під впливом Віденської виставки в 1877 році у Львові відбулася Аграрно-Промислова виставка, каталог якої нараховував 1492 позиції, зокрема сільськогосподарські машини, вугільні піраміди, вироби з каменоломень та ін.
Медаль Аграрно-Промислової виставки
Медаль Аграрно-Промислової виставки
Важливу роль в цій виставці зіграв колекціонер, граф Володимир Дідушицький, який очолював на той час галицьке Господарське товариство.
Медаль Аграрно-Промислової виставки
Медаль Аграрно-Промислової виставки
В 1892 році у Львові відбулася Будівельна виставка. Членами комітету були відомі архітектори такі як Леонардо Марконі, Альфред Каменобродський. Останній виступав на виставці з проектом Львівської ощадної каси.
Медаль виставки Будівельної промисловості
Медаль виставки Будівельної промисловості
Найбільша ж виставка в історії Королівства Галичини та Володимирії відбулася 1894 року та стала однією з наймасовіших подій Львова. Основною метою Крайової виставки було провести захід, який би став корисним для розвитку господарства Галичини. Місцем проведення була верхня частина Стрийського парку.
Медаль Крайової виставки
Крайову виставку за 139 днів її роботи відвідало 1146329 осіб. Квитки доводилося продавати дирекції заходу, так як касирів не хватало через величезну кількість охочих відвідати його. Найбільшими павільйонами на виставці були машинний і технічний.
Медалі Крайової виставки
Медалі Крайової виставки
Медалі Крайової виставки
Медалі Крайової виставки
Для того, щоб залучити відвідувачів до Крайової виставки спеціально знижували тарифи на проїзд. Додатково для обслуговування гостей збудували важливу технічну новинку – електричний трамвай. Головним опікуном дійства був сам імператор Франц Йосиф I.
Медалі Крайової виставки
Медалі Крайової виставки
Медалі Крайової виставки
Медалі Крайової виставки
В 1908 році в Палаці мистецтв у Львові відбулася Споживчо-Кулінарна виставка під протекторатом державного діяча та фінансиста Вітольда Коритовського. Різноманітні наїдки і напитки були піднесені публіці кулінарними майстрами, зокрема відомий ресторатор готелю «Брістоль» Зигмунт Ценгут мав павільйон на даній виставці.
Медаль Споживчо-Кулінарної виставки
Медаль Споживчо-Кулінарної виставки
В 1909 році Львів проводив Промислово-Літургійну виставку під протекторатом аж трьох галицьких архієпископів – А. Шептицького, й. Більчевського і Т. Теодоровича. Брали участь у виставці українські митці, у виробах яких простежувалися національні елементи, зокрема у вазах, церковних ліхтарях з гуцульським стилем.
Медаль Промислово-Літургійної виставки (або Церковна виставка)
Медаль Промислово-Літургійної виставки (або Церковна виставка)
Медаль Мисливської виставки
Медаль Мисливської виставки
В 1927 році в рамках Східних торгів у Львові відбувається Мисливська виставка. В основному там були представлені експонати Галичини – трофеї та аксесуари пов’язані з мисливством. Зазначають, що концепція львівської виставки стала зразком для сьогоднішніх світових мисливських виставок у світі.
Тетяна ЖЕРНОВА
Джерела:
Barbara Kozarska-Orzeszek Lwów na medalach i odznakach
Вчора, 18 травня 2016 року, у виставкому залі Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукова бібліотека України ім. В. Стефаника (вул. Бібліотечна, 2) відкрилася експозиція виставки Андрія Боярова “Без назви/Сакральні простори”.
Виставка прохидить в рамках мистецького проекту “Сакральний простір”, котрий стартував ще у квітні. Для експозиції використані 4 зал і роботи, представлені тут, є дуже багатогранними і, часом, зовсім несподіваними.
Андрій Бояров
“У новому проекті я займаюся старими й звичними для мене практиками “запозичення і засвоєння” і знову долучаюся до “культури реміксу” – використовую знимки анонімних авторів з приватних архівів чи то публікацій, на загал з тих що і так не підпадають вже під авторське право. Цим разом однак, вперше і винятково, я ре-презентую і безпосередньо цитую також знаних авторів, переважно пов’язаних зі Львовом – Noe Lissa, Сергій Братковський, Janina Mierzecka поміж інших – та інших незнаних і невідомих, пов”язаних з далекими ніби місцями, часами і подіями; усі вони складаються елементарними частками на дуже внутрішній і приватний, через це сакральний досвід і простір, дозволяють розповісти про найбільш присутнє “тепер”, як і про “завжди”, – розповів автор, Андрій Бояров на відкритті експозиції.
Експозиція виставки Андрія Боярова “Без назви/Сакральні простори”
Експозиція виставки Андрія Боярова “Без назви/Сакральні простори”
Експозиція виставки Андрія Боярова “Без назви/Сакральні простори”
Експозиція виставки Андрія Боярова “Без назви/Сакральні простори”
Не випадково виставка відбувається в залах колишнього Палацу Баворовських, який містив свого часу виняткову колекцію, пізніше відділу мистецтв наукової бібліотеки ім.Стефаника – місця надзвичайних унесень та відкриттів студентських часів Андрія Боярова. Окрім власної “сакралізованості” через зберігання “матеріально-духовних тіл” воно є теж порталом до інших, умовних, уявних і цілком конкретних просторів. Після повернення сюди для праці над фотоархівами, автор зустрів відкритих, зацікавлених і приязних людей.
Експозиція виставки буде відкрита для огляду у виставкому залі Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукова бібліотека України ім. В. Стефаника (вул. Бібліотечна, 2) до 19 серпня 2016 року.
Останніми тижнями численна кількість львів’ян відвідала одне із найзатишніших місць Львова, де ще можна знайти ковток свіжого повітря, послухати шум вітру та спів пташок, а не нервові клаксони автомобілів, прогулятись по стежках, а не по тротуарах. Можливо ви вже здогадалась, що мова йде про Шевченківський гай – Львівський скансен, який є ніби невеличким стародавнім селом у нашому великому місті.
Миколаївська церква з села Кривка, з якої розпочинається історія музею. Фото 1931 року
Офіційна історія музею народної архітектури та побуту починається в 1971 році, коли, власне, і було відкрито скансен, однак його передісторія є дещо давнішою. І що не дивно, до виникнення музею під відкритим небом спричинилися дві зовсім різні епохи в історії міста – міжвоєнна польська та повоєнна радянська.
Троїцька церква з дзвіницею, що колись стояла в Чернівцях, а у гай була перевезена з Клокучки, де і зроблено фото
Троїцька церква в Шевченківському гаю
А почалось все зовсім спонтанно, коли у 1920-х роках в селі Кривка Турківського району громада мала намір розібрати стару дерев’янну церкву 1763 року створення, яка мала не тільки сакральну, але й мистецьку цінність. Та завдяки зусиллям двох знаних нам львів’ян, а саме – Михайла Драгана та Андрея Шептицького, церкву вдалося врятувати. Перший зумів розгледіти мистецьку цінність храму та переконати селян не розбирати споруду, а за кошти другого церква згодом, під професійним наглядом Драгана, була розібрана і перевезена до Львова, де її було наново зібрано та поставлено на Кайзеральді, в тому місці, де вона стоїть і досі. Таке рішення щодо порятунку храму виникло завдяки ідеї Іларіона Свенціцького про створення архітектурного музею у Львові.
Хата з села Тухолька, де і зроблено фото
Хата з села Тухолька у Шевченківському гаю із певною добудовою до свого первісного вигляду
Так, по суті, і було дано початок майбутньому музею просто неба. Хоча в той час музею як такого і не існувало, а церква була віддана для потреб монастиря Студитів, котрі, між іншим, і до сьогодні ведуть тут богослужіння. Біля цього храму з часом утворився ще й невеликий цвинтар, який теж зберігся до сьогодні.
Школа з села Бусовисько, де і зроблено фото
Розбирання школи для її переміщення до Шевченківського гаю
Наступний поштовх до створення скансена відбувся 1966 року, коли Львівський облвиконком доручив керівництву львівського Музею етнографії та художнього промислу створити музей народної архітектури та побуту. Це завдання було виконано у 1971 році, саме тоді і розпочав свою діяльність скансен.
Сукновальня із села Пилипець, де і зроблено фото
Перевезення розібраної сукновальні до Шевченківського гаю
За час свого існування Шевченівський гай зумів зібрати під відкритим небом аж 110 пам’яток дерев’яної архітектури, які об’єднано в 52 садиби. Усі будівлі датовані від XVIII до XX ст. Належать вони до таких етнографічних регіонів Західної України як: Лемківщина, Гуцульщина, Волинь, Поділля, Полісся, Буковина, Закарпаття і Львівщина. До речі, цей скансен володіє кількома рекордами. По-перше, він є одним із найбільших музеїв під відкритим небом у Європі. По-друге, в гаю налічується аж 7 храмів, що є найбільшою у світі колекцією церков, зібраних в одному скансені.
Стодола-стайня з с.Либохора Турківського р-ну, Львівської обл. Фото до 1968 року
Стайня-стодола з села Либохора у Шевченківському гаю
Однак, музей народної архітектури та побуту «Шевченківський гай» – це не тільки одні дерев’яні будівлі. Величезну цінність становлять фонди музею, які налічують 20 тисяч експонатів. Це, зокрема, 8 тисяч зразків народного одягу та тканин, чудова колекція гуцульських кахлів, 12 унікальних рукописів, серед яких «Євангеліє» 15 ст. та «Тріодь цвітна» 1451 року, і ще 128 стародруків 15-16 ст., серед яких є й славнозвісний «Апостол» Івана Федорова, що був виданий у нашому місті в 1574 році. Окрім фондів, не меншу цінність має і архів музею, в якому серед документів зберігаються й унікальні світлини експонатів до їх перевезення у скансен.
Вітряк у Шевченківському гаю. Фото 1974 року
А ще «Шевченківський гай» має одну маловідому таємницю. Хто уважний і любить обходити скансен вздовж і впоперек, той міг помітити вентиляційні шахти, що зовсім непомітними трубами виступають назовні в кількох місцях на території гаю. Виявляється під “Шевченківським гаєм” є справжні бункери, збудовані ще в радянський час. Призначені вони для зберігання експонатів музею, зокрема на випадок війни. Тоді всі будівлі скансена в терміновому порядку повинні були бути розібраними та схованими у ці бункери. Тому можете собі уявити якими масштабними повинні бути розміри оцих сховищ.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
Котлобулатова І. Львів на фотографії. Ч.2 – Львів, 2011.
З нагоди Міжнародного дня музеїв з 19 травня 2016 року у Львові стартує проект «Обери музей свого настрою», який передбачає представлення у музеях різних за тематикою заходів за принципом «один день – один музей». До проекту долучилось 35 музеїв. Проект розпочнеться 19 травня і триватиме до 24 травня.
«У програмі: тематичні екскурсії, лекції, майстер-класи, огляди цікавих виставок та експозицій. Вікова категорія необмежена, адже пропонується програма для дітей, учнів, студентів та дорослих за доступними цінами. Окрім цього, є можливість безкоштовно відвідати окремі музеї в рамках проекту та стати учасником безкоштовної екскурсії», – розповіла Віра Яворська, головний спеціаліст відділу маркетингу та туристично-інформаційної інфраструктури ЛКНП «Центр розвитку туризму м. Львова», координатор проекту.
Щоб стати учасником заходу, слід попередньо зареєструватись за телефоном музею. Є заходи і без попередньої реєстрації. Пропонуємо вам ознайомитися зі всіма музеями і їхніми програмами заходів.
Дата
Назва музею
Програма
19 травня
Відділ Європейського мистецтва XIX – XXI ст.
ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького.
Захід: Виставка «Музей – моє життя» (з нагоди 90-ччя з Дня народження Бориса Григоровича Возницького)
Опис: експозиція висвітлює основні події та цікаві фрагменти з життя та творчості українського мистецтвознавця, директора Львівської галереї мистецтв, академіка Української академії мистецтв, Героя України (2005), лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка (1990), заслуженого працівника культури України та Польщі, президента Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM) та доктора honoris causa – Б.Г. Возницького.
Час: 11:00 -18:00 (каса до 17:00) Вартість: безкоштовно Без попередньої реєстрації.
Адреса: м. Львів, вул. Стефаника, 3
20 травня
Чорна кам’яниця
Львівський історичний музей
Захід: Екскурсія та огляд музейних експозицій: “Історія української діаспори”, “Історія західноукраїнських земель 1914-2014 рр.”тавиставки “Історія в гербах”
Опис: представлені експозиції висвітлюють окремі фрагменти трьох головних потоків українського еміграційного руху кін. XIX – кін. ХХ ст., розповідають про боротьбу за реалізацію державницьких ідей у всіх сферах історичного буття українського народу, відображають суспільно-політичні рухи Галичини з початку ХХ ст. до наших днів.
Виставка “Історія в гербах” розкриває розвиток гербів з давніх часів до сьогодення, їхнє поєднання з пам’ятками, історією краю.
Захід: Екскурсії, огляд музейних виставок: «АТО – неоголошена війна Україні», “Культура кримськотатарського народу”, огляд Італійського подвір’я та експозиції відділу “Історичні коштовності” (“Королівські зали”).
Опис: відвідувачі зможуть оглянути колишню резиденцію короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського (друга пол. XVII ст.), що знаходиться в чотирьох залах кам’яниці на 2 поверсі. Інтер’єри залів оформлені у стилі пізнього класицизму, підлога, інкрустована 14-ма породами дерева, вишукана ліпнина, стіни викладені штучним мармуром, стародавні дзеркала, меблі, живопис, скульптура, годинники, порцеляна, музичні інструменти створюють неповторну атмосферу та викликають щире захоплення.
На спільній виставці Львівського історичного музею та Воєнно-історичного музею 58-го будинку офіцерів «АТО – неоголошена війна Україні» будуть представлені взірці вогнепальної та холодної зброї, військові однострої української армії, карти-схеми, колекцію відзнак і нагород учасників АТО, відео, фото з зони бойових дій. Будуть також виставлені цікаві трофейні речі, вилучені у бойовиків з так званих “ЛНР” і “ДНР” українськими воїнами.
Виставка “Культура кримськотатарського народу” розповідає про аспекти розвитку культури кримських татар, представляє мистецькі роботи різного напрямку, фото, документи, що дозволяє якнайбільш багатогранно відобразити культурне надбання й історичне минуле киримлів.
В будинку є прекрасне просторе внутрішнє Італійське подвір’я в стилі італійського Ренесансу з триярусними відкритими галереями. У подвір’ї зберігається дзвін, відлитий у Львові (1586 р.); рештки „стовпа ганьби“, встановленого у Львові на пл.Ринок, наприкінці ХVІ ст. та реконструкція „стовпа“, виконана у 1973 р., скульптура лева – символу давнього Львова, витесаного з каменю наприкінці ХVІ ст.
Час: 10:00 – 18:00 год. (щогодини). Тривалість екскурсій: 40 хв. Вартість: огляд виставок та Італійського подвір’я – безкоштовний.
Вхідний квиток на експозиції відділу “Історичні коштовності” для дітей та студентів – 5 грн./1ос, для дорослих -10 грн./1ос. Вартість екскурсії – 50 грн./групи (група більше 10 осіб), 40 грн./групи (група до 10 осіб)
Реєстрація за тел.: (032) 297 53 67 Адреса: м. Львів, пл. Ринок, 6
21 травня
Літературний Львів першої пол. ХХ ст.
Львівський історичний музей.
Захід: Літературно – мистецький захід: «Творча лабораторія письменника. Особистість на тлі епохи: Петро Карманський – один з молодомузівців».
Опис: на відвідувачів чекають спогади В. Карманської, одноденна виставка меморіальних предметів з родинного архіву, перегляд відеофільму «Б. Карманський: Спогади про батька». Відвідувачі почують маловідомі факти з життя і творчості поета П. Карманського, ознайомляться з неопублікованими фотографіями письменника з різних років його життя та іншими цікавими експонатами.
Час: 11:00, 13:00, 15:00 Тривалість: обслуговування кожної групи – 1 год. 45 хв. Вартість: вхідний квиток для дітей та студентів – 1 грн./1ос, для дорослих – 2 грн./1ос., екскурсія – 15 грн./групи (група до 20 осіб) Реєстрація за тел.: (032) 238 62 07 Адреса: м. Львів, вул. Героїв Майдану 18, (4 пов.)
22 травня
Художньо-меморіальний музей Івана Труша.
НМЛ ім. А. Шептицького
Захід: Мистецький захід на тему «Великодні мотиви». Музика у музеї для наймолодших (діти від 2 років)
Опис: на відвідувачів чекає розповідь про Великодні мотиви в творчості Івана Труша, музичний супровід від Ігора Мацелюха, а ще народні духовні інструменти ансамблю сопілкарів «Світанок» при зразковому дитячому вокальному ансамблі «Намисто».
Час: 11:00 год.
Тривалість: 1 год. Вартість: 70 грн./1ос.
Реєстрація за тел. (032) 237 04 63; (050) 678 40 16; (093) 70 84 006
Захід:Тематичне заняттятамайстер-клас “Весняні квіти” (за мотивами живописних циклів Івана Труша).
Опис: захід розрахований на дітей молодшого та середнього шкільного віку. Учасники познайомляться із живописними полотнами Івана Труша, що плекають любов до природи рідного краю, розвивають творчу уяву й виховують вміння тонко відчувати красу своєї землі. В ігровій та зрозумілій формі маленькі учасники здійснять захоплюючу мандрівку в світ живопису І.Труша, під час якої вони зможуть самостійно створити об’ємно-просторові композиції у техніці квілінгу за мотивами живописних творів художника із циклу “Квіти”.
Час: 13:00 Тривалість: 1 год. 30 хв. Вартість: 25 грн./1ос. Реєстрація за тел. (032) 237 04 63; (050) 678 40 16; (093) 70 84 006
Захід:Тематична екскурсія “Секрети творчого процесу Івана Труша”
Опис: відвідувачі познайомляться із програмними роботами видатного західноукраїнського художника ХХ ст. І. Труша, довідаються про характерні методи живописця, а також про його теоретичні напрацювання та роздуми, що висвітлені у численних статтях.
Час: 16:00 Тривалість: 1 год. Вартість: 20 грн./1ос. Реєстрація за тел. (032) 237 04 63; (050) 678 40 16; (093) 70 84 006 Адреса: м. Львів, вул. І.Труша, 28
23 травня
Музей «Арсенал»
Львівський історичний музей.
Захід: Інтерактивна лекція-екскурсія «Грюнвальд – 606. Зброя і люди”.
Опис: під час лекції відбудеться своєрідна мандрівка в часі у пізнє середньовіччя. Відвідувачі оглянуть епічну картину-діораму “Битва під Грюнвальдом” Тадеуша Попеля і Зигмунта Розвадовського (розмір10Х15м), почують про дійових осіб Грюнвальдської битви, тактику ведення бою, зброю, яка застосовувалась. Також учасники дійства зможуть “доторкнутися” до справжніх 600-літніх мечів – ровесників битви та стануть свідками справжнього рицарського бою.
Час: 15:00 Тривалість: 50 хв. Вартість: для дітей та студентів – 10 грн./1ос., для дорослих – 20 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (032) 235 86 61 Адреса: м. Львів, вул. Підвальна, 5
24 травня
Відділ Давньої історії України. Відділ Археології.
Львівський історичний музей
Захід:До 760-річчя Львова пропонується тематична екскурсія на тему «Львів – перлина Європи»
Опис: на відвідувачів чекає ознайомлення з історією Львова від княжих часів до першої половини XIX ст. Цікаві оригінальні пам’ятки (зброя, стародруки, документи, вироби ремісників, предмети побуту, картини, меблі, посуд, одяг, музичні інструменти, тощо) відображають різноманітні аспекти розвитку міста – політичні, економічні, культурні.
Час: 11:00 Тривалість: 30 хв. Вартість: вхід для дітей та студентів – 5 грн./1 ос., для дорослих – 10 грн./1 ос. Реєстрація за тел.: (032) 235 68 74 ; (067) 600 53 47 або за електр. адресою: natalialencyk@icloud.com
Захід: Тематична екскурсія «Богдан Хмельницький та Львів»
Опис: на відвідувачів чекає ознайомлення з непересічною постаттю української історії Богданом Хмельницьким на тлі епохи, висвітлення подій, пов’язаних з його перебуванням у Львові.
Час:12:00 Тривалість: 30 хв. Вартість: для дітей та студентів – 5 грн./1ос. для дорослих – 10 грн./1 ос. Реєстрація за тел.: (032) 235 68 74; (067) 600 53 47 або за електр. адресою: natalialencyk@icloud.com
Опис: ставши учасниками заходу, відвідувачі познайомляться з історією коронування Данила Галицького та виготовлення копії його корони.
Час: 13:00 Тривалість: 45 хв. Вартість: майстер – клас – 15 гр./1 ос. Реєстрація за тел.: (032) 235 68 74 ; (067) 600 53 47 або за електр. адресою: natalialencyk@icloud.com
Захід: Екскурсія для дітей «Археологічні таємниці» (вік 8-15років)
Опис: екскурсія розкиває історію про найцікавіші пам’ятки археологічної колекції Львівського історичного музею. Під час екскурсії діти матимуть змогу доторкнутись до археологічних знахідок, яким понад 2000 рр.
Час: 14:00 Тривалість: 30 хв. Вартість: 5 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (032) 235 68 74 ; (067) 600 53 47 або за електр. адресою: natalialencyk@icloud.com
Захід: Тематична екскурсія «Діяльність Івана Федоровича у Львові»
Опис: учасники ознайомляться з життям і діяльністю друкаря Івана Федоровича, рукописними пам’ятками, а також з першими друкованими книгами.
Час:15:00 Тривалість:30 хв. Вартість: для дітей та студентів – 5 грн./1ос., для дорослих – 10 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (032) 235 68 74; (067) 600 53 47 або за електр. адресою: natalialencyk@icloud.com
Захід:Інтерактивний квест для дітей “Цікаве про Львів” (вік: 10-15 років).
Опис: захід буде проводитись у вигляді гри на основі екскурсії, спрямованої на ознайомлення з експозицією. Дітей поділяють на команди, які змагатимуться між собою у конкурсах-квестах (вікторини, ігри, загадки, інтелектуальні, художні завдання). Нагородження переможців квесту призами.
Час:16:00 Тривалість:90 хв. Вартість: 15 грн./1 ос. Реєстрація за тел.: (032) 235 68 74; (067) 600 53 47 або за електр. адресою: natalialencyk@icloud.com Адреса:м. Львів, пл. Ринок, 24
24 травня
Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри.
ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького
Захід:Оригінальний мистецький захід у Музеї модерної скульптури Михайла Дзиндри
Опис: у рамках святкування 95-ї річниці з дня народження автора модерних скульптур та абстрактної графіки Михайла Дзиндри у музеї буде представлена експозиція абстрактного живопису. Автори робіт: Михайло Дзиндра та його товариші, митці Нью-Йоркської групи: Юрій Соловій, Любомир Гуцалюк.
В програмі святкування: незвичайна екскурсія музеєм, показ рухомої інсталяції зі скульптурами Михайла Дзиндри, концерт та показ фільму про життя та творчість Михайла Дзиндри.
Час: 15:00 Тривалість: 1 год. 30 хв. Вартість: безкоштовно Без попередньої реєстрації.
Адреса: смт. Брюховичі, вул. Музейна, 16
25 травня
Музей мистецтва давньої української книги.
ЛНГМ ім. Б.Г.Возницького
“Книга вчора і сьогодні”
Протягом усього дня на відвідувачів чекає можливість оглянути факсимільну копію Пересопницького Євангелія вагою 9 кг, на оригіналі якого присягають президенти України; навчитися читати старослов’янською за першим східнослов’янським Букварем Івана Федоровича, а також відкрити для себе безліч інших таємниць, які приховує в собі така знайома всім нам пані Книга.
Опис: Усі дороги ведуть до… Львова. Перша українська друкована книга, перший східнослов’янський Буквар, перший нотний друк. Степан Дропан, Іван Федорович, Михайло Сльозка, Ставропігійське братство. Майже півтисячолітня історія українського друкарства на вулицях Львова.
Час: 11:00 Тривалість: 1 год. 30 хв. Вартість: 15 грн./1ос. Реєстрація за тел: (073) 132 50 30
Захід: Екскурсія-вікторина для дітей “В гості до пані Книги”
Опис: екскурсія для дітей шкільного віку. Пані Книга – це знайома всім незнайомка – папірусна, пергаментна, паперова, електронна, на камені, на дереві, на шовку, писана чорнилом і золотом. Сьогодні вона розповість свою історію.
Час: 13:00 Тривалість: 1 год. Вартість: 15 грн./1ос. Реєстрація за тел: (073) 132 50 30
Захід:Лекція-екскурсія на тему «Кирило та Мефодій. Загадка двох азбук»
Опис: Брати-просвітителі, філософи-мовознавці. Ким вони були? Яким було їхнє життя? Що вони залишили після себе – глаголицю чи кирилицю?
Час: 15:30 Тривалість: 1 год. Вартість: 15 грн./1ос. Реєстрація за тел: (073) 132 50 30 Адреса: м. Львів, вул. Коперника, 15а.
26 травня
Відділ Європейського мистецтва XIV – XVIII ст.(Палац Потоцьких).
ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького
Захід: Лекція «Метрополітен музей» з серії «Музеї світу»
Опис: лекція про один з найпотужніших мистецьких музеїв США та світу (1870 р.) де зібрані пам’ятки образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва часів Стародавніх Єгипту, Греції, Риму, Близького та Далекого Сходу, мистецтво Західної Європи (Італії, Франції, Фландрії, Голандії, Англії, Німеччини та ін.), живопис імпресіоністів Франції та американського мистецтва.
Час: 14:00 Тривалість: 1 год. Вартість: безкоштовно Без попередньої реєстрації
Адреса: м. Львів, вул. Коперника, 15
27 травня
Музей вишитих ікон отця доктора Дмитра Блажейовського
Опис: відвідавши один такого роду приватний музей в Україні, відвідувачі оглянуть вишивки ікон та хоругв роботи греко-католицького священика отця доктора Дмитра Блажейовського (1910–2011), дізнаються про зміст застосування сакральної події в іконі та відкриють для себе особливості основних технік у вишиванні.
Час: 12:00 Тривалість: 1 год. Вартість: безкоштовно Без попередньої реєстрації
Адреса: м. Львів, вул. Театральна, 26
28 травня
Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької. НМЛ ім. А. Шептицького
Захід:Спеціалізована оглядова екскурсія
Опис: відвідувачі дізнаються про особливості життя та творчості художниці Олени Кульчицької, які розкриють малярство, графіка, декоративно-ужиткове мистецтво, публіцистична спадщина, меморіальні предмети та архівні матеріали, представлені у музеї.
Час: 12:00 Тривалість: 1 год. Вартість: 15 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (032) 261 07 06; (050) 52 95 089
Захід:Тематична екскурсія “Олена Кульчицька – ілюстратор поеми Івана Франка “Мойсей”.
Опис: під час екскурсії учасники матимуть змогу дізнатися про графічне оформлення поеми Івана Франка “Мойсей”, виконане Оленою Кульчицькою, познайомитися із мистецтвом книжкової ілюстрацї, що займає вагоме місце у творчості художниці.Вік учасників від 15 років.
Час: 13:00 Тривалість: 1 год. Вартість: 15 грн./1 ос. Реєстрація за тел.: (032) 261 07 06; (050) 52 95 089
Захід:Майстер-клас для дітей “Текстильна листівка до Дня Ангела”.
Опис: під час майстер-класу діти власноруч виготовлять оригінальні листівки до Дня Ангела, використовуючи тканини, декоративні папери та оздоблювальні матеріали.
Час: 14:00 Тривалість: 1 год. 30 хв. Вартість: 30 грн./1 ос. Реєстрація за тел.: (032) 261 07 06; (050) 52 95 089 Адреса: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 7
29 травня
Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького. НМЛ ім. А. Шептицького
“Графічний день в музеї”
Захід: інтерактивна екскурсія «В майстерні графіка» та майстер-клас із виготовлення листівки в техніці лінориту за кліше-копіями Л. Левицького на друкарському пресі митця.
Опис: під час екскурсії учасники ознайомляться з різними видами графіки на прикладі творів Леопольда Левицького, а під час майстер-класу і самі зможуть освоїти одну з улюблених митцем технік станкової графіки – лінорит (гравюру на лінолеумі).
Вікова аудиторія – діти, дорослі.
Час: 12:00 Тривалість: 1 год. Вартість: майстер-клас 15 грн./1ос., екскурсія – безкоштовна Реєстрація за тел.: (032) 2 610 610
Захід: майстер-клас із оздоблення еко-сумки та футболки графічними принтами
Опис: під час майстер-класу учасники зможуть власноруч оздобити еко-сумку чи футболку графічними принтами з кліше-копій гравюр Леопольда Левицького на друкарському пресі митця.
Вікова аудиторія – діти, дорослі Час: 13:00 Тривалість: 1 год. Вартість: еко-сумка – 80 грн., футболка – 150 грн., друк на власній продукції – 30 грн. Реєстрація за тел.: (032) 2 610 610
Захід: Майстер-клас із виготовлення ліногравюри за власним ескізом та створення естампу на друкарському пресі Л. Левицького.
Опис: під час майстер-класу кожен з учасників зможе освоїти техніку лінориту та власноруч створити гравюру на лінолеумі. (З собою бажано мати ескіз розміром 9х14 см на простому папері ). Вікова категорія – дорослі, діти (від 10 років)
Час: 14:00 Тривалість: 1 год. 30 хв. Вартість: 30 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (032) 2 610 610 Адреса: м. Львів, вул. Устияновича, 10 /1 (біля Собору Святого Юра)
31 травня
Палацо Бандінеллі
Львівський історичний музей.
Захід:Виставка «ХІХ ст. – епоха різноманітних стилів»
Опис: виставка презентує найцікавіші пам’ятки з фондів історичного музею, які відповідають різним стилям і мистецьким напрямкам. Розкішні меблі, твори живопису, годинники, предмети побуту, одяг, посуд, музичні інструменти, ювелірні вироби відображають цікаву й багатогранну епоху ХІХ ст.
Час: 10:00 -18:00 Вартість: вхідний квиток для дітей, студентів – 5 грн./1ос, для дорослих – 10 грн./1ос. Без попередньої реєстрації
Захід: Огляд експозиції Музею пошти (1 пов.)
Опис: рідкісні й дуже цікаві експонати Музею пошти з XVII-XXІ ст. (поштові сумки, зброя, дорожні старовинні скрині, мундири листонош, художні листівки, марки, конверти та ін.) відображають історію поштової справи на Галичині.
Час: 10:00-18:00 Вартість: вхідний квиток для дітей, студентів – 5 грн./1ос, для дорослих – 10 грн. /1ос. Без попередньої реєстрації
Адреса: м. Львів, пл. Ринок, 2
1 червня
Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка
Захід: Екскурсія меморіальною експозицією музею
Опис: відвідувачі відвідають безпосередньо дім побудований Іваном Франком, в якому він з сім’єю провів останні 14 років свого життя. В будинку відтворені речі, таким чином як вони були за часів І.Франка. Під час екскурсії буде нагода послухати історію життя Франка, його дружини Ольги Франко (Хоружинської) та дітей: Андрія, Тараса, Петра та Анни.
Час: 10:00 Тривалість: 1 год. Без попередньої реєстрації
Опис: екскурсія буде проводитися в спеціальній кімнаті літературної експозиції де є макет садиби Якова Франка у селі Нагуєвичах де народився і виріс Іван Франко. Відвідувачі почують історію дитинства та юності Івана Франка від села Нагуєвичі до дрогобицької Вищої гімназії.
Час: 11:00 Тривалість: 45 хв. Без попередньої реєстрації
Захід: Мультимедійна тематична лекція «Іван Франко і Львівський університет»
Опис: під час лекції відвідувачі дізнаються, чому Іван Франко вибрав саме Львівський університет? Система навчання в університету в часи Івана Франка. Боротьба за український університет та причини по яким Франко не зміг завершити та викладати у Львівському університеті.
Час: 12:00 Тривалість: 45 хв. Без попередньої реєстрації
Захід: Мультимедійна тематична лекція «Іван Франко та Іван Труш»
Опис: лекція розповідає про взаємини Івана Франка з українським художником Іваном Трушем. Історя написання портретів Івана Франка Трушем та “подарунки”, які І.Труш робив І. Франкові.
Час: 13:00 Тривалість: 45 хв. Без попередньої реєстрації
Захід: Мультимедійна тематична лекція «Владика і Поет (стосунки митрополита Андрея Шептицького та Івана Франка)»
Опис: лекція розкриває історію взаємозв’язку Митрополита Шептицького та Івана Франка. Полеміка А. Шептицького і І. Франка стосовно соціальної доктрини Католицької Церкви, а також оборона пам’яті про Івана Франка Андреєм Шептицьким.
Час: 14:00 Тривалість: 45 хв. Без попередньої реєстрації
Захід:Мультимедійна тематична лекція «Ювілеї Івана Франка 1898, 1913, 1956 рр».
Опис: лекція про історію 25-літнього та 40-літнього ювілеїв Івана Франка, які були при житті письменника та були дуже важливими для Івана Франка, у творчому та особистому плані, також про святкування 100 річчя з народження Франка, яке мало міжнародний характер.
Час: 15:00 Тривалість: 45 хв. Без попередньої реєстрації
Захід:Мультимедійна тематична лекція «Останні дні Івана Франка»
Опис: розповідь про трагічне завершення життєвого шляху Івана Франка. Історія сповіді, смерті, похорону та встановлення надгробного пам’ятника Іванові Франку.
Час: 16:00 Тривалість: 45 хв Без попередньої реєстрації
Опис: відвідувачі почують і побачать на спеціальних стендах історії про героїчних людей, котрі популяризували та видавали твори Івана Франка, а згодом були розстріляні радянською владою.
Час: 17:00 год. Тривалість: 45 хв. Без попередньої реєстрації
Вартість на всі заходи: вхідний квиток для учнів – 4 грн./1ос., для студентів – 6 грн./1ос., для дорослих – 10 грн./1ос.
Адреса: м. Львів, вул. І.Франка, 150, 152
2 червня
Державний меморіальний музей Михайла Грушевського
Захід: Спеціалізована унікальна екскурсія «Непізнані закутки Музею Грушевського. Небуденні історії”.
Опис: в цей день відвідувачі заглянуть в усі кімнати, підвали, горища музею, дізнаються про історію будівництва вілли, почують історії, які траплялись під час реставрації будинку та облаштування у ньому музею.
Час: 16:00 Тривалість: 1 год. 30 хв. Вартість: 30 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (032) 276 78 52 Адреса: м. Львів, вул. Івана Франка, 154
3 червня
Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького
«Мистецтво українського Бароко»
Захід: Тематична екскурсія-лекція «Український бароковий іконостас (на прикладі пам’яток зі збірки НМЛ ім. А. Шептицького)» та концерт «Музика епохи Бароко»)
Опис: відвідувачі поринуть в урочисто-піднесену атмосферу епохи Бароко, з її вишуканістю, фантастичною колористикою та гармонійною декоративністю. Почують історію створення Жовківського та Богородчанського іконостасів, зможуть дізнатись про тривалу мандрівку Богородчанського іконостасу з церкви Воздвиження Чесного Хреста у Скиті Манявському, для якої він і був створений, до залів музею. Оглянуть барокові пам’ятки в експозиційних залах. На завершення програми в цей день відвідувачі матимуть змогу насолодитисьбароковою музикою у виконанні ансамблю сопілкарів «Дудаліс-юніор».
Час: 17:00 Тривалість: 2 год. Вартість:вхідний квиток для дорослих – 20 грн./1ос., для студентів та учнів – 10 грн./1ос. Реєстрація за тел.:(032)235 88 56, (067) 901 93 64
Захід:Інтерактивназабава«Знайомство з іконостасом»(для дітей).
Опис:в часі проведення тематичної екскурсії-лекції «Український бароковий іконостас (на прикладі пам’яток зі збірки НМЛ ім. А. Шептицького)» на маленьких відвідувачів чекає забава «Знайомство з іконостасом». Юні поціновувачі мистецтва довідаються про історію іконостасу, оглянуть пам’ятки в експозиції музею та спробують відтворити побачені шедеври.
Час:17:00 Тривалість:1 год 30 хв. Вартість: 10 грн./1ос. Реєстрація за тел.:(032)235 88 56, (067) 901 93 64 Адреса: м. Львів, просп. Свободи, 20
3 червня
Музей скла
Захід: Екскурсія «Виготовлення вітражу»
Опис: запрошуємо відвідувачів на екскурсію до майстринь, що займаються виготовленням різноманітних виробів у вітражній техніці. Під час екскурсії Ви довідаєтесь про технології виготовлення та спостерігатимете за процесом виробництва.
Опис: всі ми бачили (а дехто навіть має у своїй домашній колекції) різноманітні фігурки зі скла у вигляді чудернацьких звірів. Для відвідувачів пропонується спеціальна екскурсія, протягом якої розповімо про всі тонкощі роботи з пальником і продемонструємо виготовлення дрібних скляних скульптур.
Опис: під час екскурсії відвідувачі дізнаються про історію українського гутного скла, переглянуть експонати музею та ознайомляться з різними технологіями виготовлення скла.
Час: 17:00 Тривалість: 30 хв Вартість: безкоштовно Реєстрація на www.facebook.com/GlassMuseumInLviv
Адреса: м. Львів, пл. Ринок, 2
Захід: Майстер-клас з вітражного скла
Опис: усіх охочих запрошуємо взяти участь у майстер-класі з виготовлення вітражних сувенірів. Матеріали та інструменти надаються. Навчимо як запроектувати і виконати, а Вам залишиться запакувати та забрати власноруч виготовлений скляний сувенір.
“День, присвячений творчості О. Архипенка”
Захід: Майстер-клас для дітей: “Геометрія у живописі»”Опис: під час майстер-класу діти відкриють для себе особливості кубізму, а також спробують свої сили зі створення кубістичної живописної композиції.Час: 11:00 Тривалість: 2 год. Вартість: 50 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (063) 871 66 64Захід: Майстер-клас для дітей та дорослих «Кубістична скульптура»
Опис: під час майстер – класу ви зможете створити за допомогою скульпторів кубістичну скульптуру (матеріал – кераміка) з можливістю випалити її у керамічній печі.
Час: 13:00 Тривалість: до 4 год. Вартість: 70 грн./1ос., з випалюванням – 100 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (063) 871 66 64
Захід: Лекція “Олександр Архипенко як творець нової пластичної образності”
Опис: лекція від Діани Клочко – мистецтвознавиці, заслуженої працівниці культури України, лекторки, авторки і керівниці видавничих проектів.
Час: 17:00 Тривалість: до 2 год. Вартість: 30 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (063) 871 66 64 Адреса: м. Львів, вул. Драгоманова,42 Тел. для довідок: (063) 871 66 64
5 червня
Музей народної архітектури та побуту
Захід: XIІI Всеукраїнський театральний фестиваль «Казка у гаю»
Опис: в цей день на відвідувачів чекає виступ дитячих театральних колективів з різних міст та областей України, які покажуть вистави в основі яких народні казки, казки народів світу, авторські казки; спортивно-розважальне містечко; виставка екзотичних пташок та тварин; дитячі лицарські забави; орнітологічна екскурсія-квест «Почуй пташку», фотосесія «Казкова родина- казкова країна», майстер-класи: з паперової пластики, макраме, рогозоплетніння, соломи, сіна, орігамі, ляльки-мотанки, пташки із шнурка.
Час: 09:00 – 18:00 Вартість: вхідний квиток пільговий – 10 грн./1ос., для дорослих – 20 грн./1ос.
Без попередньої реєстрації.
Адреса: м. Львів, вул. Чернеча Гора, 1
7 червня
Народний музей Тараса Шевченка
Захід:Пісенні зустрічі у Кобзаревій світлині
Опис: для дітей та дорослих пропонуємо зустріч із українським поетом-піснярем Зеновієм Филипчуком, на тему духовності та любові до рідної Батьківщини.
Час: 16:00 Тривалість: 1 год. Вартість: благодійний внесок Без попередньої реєстрації.
Адреса: вул. Коперника, 17 (2 пов.)
8 червня
Музей етнографії та художнього промислу ІН НАН України.
Захід:Показ оновленої етнографічної експозиції “Традиційно-побутова культура українського села кін. XIX–XX ст.”.
Опис: в експозиції представлені макети інтер’єрів гуцульського і подільського житла, традиційний одяг, писанка, кераміка, вироби з металу та дерева, знаряддя праці тощо.
Час: 11:00 – 17:00 Вартість: вхідний квиток для дорослих – 10 грн./1ос., для учнів, студентів, пенсіонерів – 5 грн./1ос.
Без попередньої реєстрації
Адреса: м. Львів, пл. Ринок,10
9 червня
Музей-кімната «Слідами галицьких євреїв»
Захід: Екскурсія та показ документального фільму на тему «Єврейський Львів у міжвоєнний період».
Опис: відвідувачі почують історію юдейської громади Львова, дізнаються імена людей, що прославили наше місто у цілому світі, а також побачать оригінальні предмети побуту євреїв, що дозволить доторкнутись до маловідомих моментів життя єврейської громади.
Час: 15:00 Тривалість: 2 год. Вартість: благодійний внесок Реєстрація за тел.: (067) 68 20 257 Адреса: м. Львів, вул. Котляревського, 30
10 червня
Львівська національна галерея мистецтв ім. Б.Г.Возницького. Відділ Європейського мистецтва XIX – XXI ст.
Захід:Виставка Міжнародного благодійного фестивалю казок “KAZ.KAR” (kazkovyykarnaval– 2016)
Опис: благодійний фонд «ТОРБА» та Центр Культурно-Мистецьких Ініціатив запрошують шанувальників казки на четвертий міжнародний Фестиваль-трієнале. Проект вкотре презентуватиме роботи казкарів у напрямках театральне мистецтво, образотворче мистецтво, танцювальне мистецтво, література, а також багатьох дотичних до казки творців. У програмі багато цікавого знайдуть для себе і «маленькі», і «старенькі». Цьогорічний Фестиваль проводиться в пам’ять Унікальної Людини — Олега Новохацького, який заснував Львівський театр естрадних мініатюр «І люди, і ляльки», працював у ньому, жив ним і згодом подарував місту Львову.
Час: 11:00 – 18:00 (каса до 17.00) Вартість: для студентів та учнів – 5 грн./1ос., для дорослих – 10 грн./1ос. Без попередньої реєстрації
Адреса: м. Львів, вул. Стефаника, 3
11 червня
Музей визвольної боротьби України.
Львівський історичний музей
Захід:Тематична екскурсія: «Євген Коновалець і створення Корпусу Київських Січових Стрільців» – до 125-річчя Євгена Коновальця.
Опис: екскурсія проходитиме у експозиційних залах Музею на базі матеріалів розділу Українська Народна Республіка. Відвідувачі дізнаються про діяльність Євгена Коновальця як керівника Корпусу Київських Січових Стрільців та бойові дії Корпусу.
Час: 11:00 Тривалість: 45 хв. Вартість: вхідний квиток для дітей та студентів – 5 грн./1ос., для дорослих – 10 грн./1ос., екскурсія безкоштовна. Реєстрація за тел.: (032) 276 27 95
Захід: Тематична екскурсія: «Євген Коновалець – творець та керівник ОУН»
Опис: екскурсія проходитиме у експозиційних залах Музею на базі матеріалів розділу Міжвоєнний період (боротьба УВО та ОУН). Під час екскурсії відвідувачі дізнаються про роль Євгена Коновальця як керівника підпільно-революційних організацій, які боролися за відновлення Української Держави у 20-30 рр. ХХ ст.
Час: 12:00 Тривалість: 45 хв. Вартість: вхідний квиток для дітей та студентів – 5 грн./1ос., для дорослих – 10 грн. /1ос., екскурсія безкоштовна. Реєстрація за тел.: (032) 276 27 95
Захід: Огляд музейної експозиції
Опис: в чотирьох залах Музею перед відвідувачами розкриваються основні етапи збройної визвольної боротьби за Українську Державу, які охоплюють період від кінця ХІХ – до початку 90-х рр. ХХ ст.. В експозиції виставлено чимало унікальних експонатів: документи, фото, зброя, речі побуту, художні твори, книжки, військові відзнаки, прапори, тощо.
Час: 10:00 -18:00 Тривалість: 45 хв. Вартість: вхідний квиток для дітей та студентів – 5грн./1ос., для дорослих – 10 грн./1ос.
Реєстрація за тел.: (032) 276 27 95
Захід: Урочистий вечір з відзначення 100-річчя з дня народження пропагандиста українського підпілля Петра Дужого:
– презентація виставки «Слово і діло редактора підпільного видання ОУН та УПА Петра Дужого»
– презентація міні виставки «Видання українського підпілля»
Опис: виставка присвячена літературній та ідеологічній боротьбі відомого письменника та публіциста, провідного члена ОУН Петра Дужого, історії українського визвольного руху.
Час: 14:00 Тривалість: 1 год. 45 хв. Вартість: вхідний квиток для дітей та студентів – 5 грн./1ос., для дорослих – 10 грн./1ос.
Реєстрація за тел.: (032) 276 27 95
Захід: Документальна драма «Двадцятилітні». Театральна Майстерня «Мистецький Простір».
Опис: документальна драма-вистава зі спогадів юних учасників визвольної боротьби ОУН та УПА. Режисер Уляна Мороз.
Час: 16:00 Тривалість: 45 хв. Вартість: вхідний квиток для дітей та студентів – 5 грн./1ос., для дорослих – 10 грн./1ос
Реєстрація за тел.: (032) 276 27 95 Адреса: м. Львів, вул. Лисенка, 23 А
12 червня
Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського. НМЛ ім. А. Шептицького
Захід: Тематична екскурсія і майстер-клас для дітей «Квіти Новаківського» (Вік 7 – 12 років).
Опис: учасники прослухають розповідь (у доступній для для дітей формі) про митця, ознайомляться із символіко-експресивним зображенням квітів на полотнах художника . Після екскурсії (20 хв) діти намалюють квіти гуашшю.
Захід: Мистецький захід «ЕКСПРЕСІОНІЗМ в українському мистецтві».
Опис: на відвідувачів чекає тематична екскурсія про творчість художника-експресіоніста О. Новаківського (1872 – 1935) та перегляд фільму кінорежисера Леоніда Осики «Камінний хрест» (1968 р.), знятий за мотивами творів В. Стефаника (1871 – 1936) – майстра експресіоністичної новели – «Камінний хрест» і «Злодій».
Захід: Екскурсія «Каплиця Боїмів – перлина архітектури та скульптури м. Львова XVII ст.»
Опис: відвідувачі матимуть змогу оглянути унікальну пам’ятку пізнього ренесансу, яка не має аналогів не тільки в Україні, а й у європейській архітектурі, а ще дізнаються про історію життя засновника каплиці – купця Георга Боїма.
Час: 12:00 Тривалість: 1 год. Вартість: безкоштовно Без попередньої реєстрації.
Адреса: м. Львів, пл. Катедральна, 1
Опис: відвідувачі оглянуть маловідомі стежки Личаківського цвинтаря, мавзолей родини Барчевських, «рекламний» склеп власників каменярської фірми Шімзерів, могила творця стилю «український модерн» Івана Левинського, поховання промисловця, засновника відомої броварні Роберта Домса та багато інших цікавих об’єктів.
Час: 11:00 Тривалість: 1 год. Вартість: екскурсія – безкоштовно, вхідний квиток для дорослих – 25 грн./1ос., студентів – 15 грн./1ос., для дітей – 10 грн. /1ос. Адреса: м. Львів, вул. Мечнікова, 33
17 червня
Музей історії релігії
Захід:Костюмована екскурсія підземеллям монастиря «В гостях у князя Лева»
Опис: відвідувачі познайомляться із князем Левом та з його уст почують славетну історію нашого міста, а ще зустрінуться із княжою Констанцією та почують трагічну історію кохання давньоукраїнського князівського роду Острозьких, засновниці Острозької Академії – Гальшки Острозької.
Час: 13:00 Тривалість: 1 год. Вартість: екскурсія за вартістю вхідного квитка (для дорослих – 10 грн/1ос., для студентів – 5 грн./1ос.) Реєстраціяза тел: (067) 70 21 321
Захід:Пізнавальний музейний квест для дітей середнього та старшого шкільного віку
Опис: учасники квесту спробують віднайти певний експонат у експозиції музею, знайшовши який складуть пазли із його зображенням.
Час: 14:00 год. Тривалість: 1 год. Вартість: квест за вартістю вхідного квитка (для дорослих – 10 грн./1ос., для студентів – 5 грн./1ос.) Реєстраціяза тел: (067) 70 21 321
Захід:Концерт органної музики «Звуки вічності»
Опис: для відвідувачів звучатиме автентичний бароковий орган кін. XVII ст.. Тут Ви почуєте твори світових маестро XVI-XIX ст, доторкнетесь до таємниць світової класики.
Захід: “Теодозія Бриж – унікальна жінка-скульптор мистецтва модернізму у Львові”
Опис: під час екскурсії відвідувачі матимуть змогу познайомитись із творчістю львівського скульптора Теодозії Бриж, загальна кількість витворів мистецтва якої понад двісті скульптур. Серед них і декоративно-паркові скульптури, і пам’ятки, надгробки. Двадцять сім скульптур реалізовано в натурі. Не залишить байдужими серія образів драми-феєрії Л. Українки «Лісова пісня».
Час: 14:00 Тривалість: 1 год. Вартість: безкоштовно Без попередньої реєстрації.
Адреса: м. Львів, вул. Мартовича, 5
19 червня
Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької
Захід: Соломія Крушельницька запрошує…
Опис: п’ять авторських екскурсій співробітників Меморіального музею співачки відкриють невідомі сторінки життя і творчості славетної української оперної Діви кін. ХІХ – перших десятиліть ХХ ст.
Час: 10:30 – «Соломія Крушельницька в операх німецьких композиторів» .
12:00 – «Славетні партнери Соломії Крушельницької на оперній сцені».
13:30 – «Мова театрального вбрання Соломії Крушельницької»
15:00 – «Соломія Крушельницька про себе і свій час»
16:30 – «20 раритетів Соломіїного Дому»
Тривалість кожної екскурсії: 1 год. Вартість: 20 грн./1ос. (група від 1 до 15 осіб) Реєстрація за тел.: (032) 261 04 76 або електронною поштою muzejsk@ukr.net Адреса: м. Львів, вул. С.Крушельницької, 23
20 червня
Музей історії Львівської залізниці
Захід: Спеціалізована унікальна екскурсія для дітей та дорослих «Львівський вокзал в старих фотографіях».
Опис: старі та маловідомі фотографії розкриють «в деталях» історію будівництва та розвитку Львівських вокзалів.
Час:15:00 Тривалість: 1 год. 30 хв. Вартість: безкоштовно Без попередньої реєстрації.
Адреса: м. Львів, вул. Федьковича, 54-56
21 червня
Інтерактивний музей
«D.S. Таємна аптека»
«Секрети Таємного аптекаря»
Захід:Маловідомі факти та легенди найстаріших аптек Львова (кін. ХІХ – ХХ ст.)
Опис: Ви почуєте маловідомі факти з історії найстаріших львівських аптек та їх власників, можете не лише побачити оригінальний старовинний аптечний посуд, а ще й дізнатись, які саме засоби були популярними у львів’ян.
Час: 10:00 Тривалість: 1 год. Вартість: безкоштовно Реєстрація за тел.: (067) 370 56 98 Адреса: м. Львів, пл. Соборна, 1
Захід: Екскурсія «Історії Таємного аптекаря»
Опис: багате історичне минуле фармації древнього Львова представлене відвідувачам у сучасній формі відео-екскурсії, Ви подивитесь на фармацевтів іншими очима: як на винахідників, інтелектуалів, краєзнавців, гуманістів.
Час: 11:00 Тривалість: 1 год. Вартість: для дорослих 45 грн./1ос., для студентів – 40 грн./1ос., для дітей – 30 грн/1ос. (група від 2 до 25 осіб). Реєстрація за тел.: (067) 370 56 98 Адреса: м. Львів, пл. Соборна, 1
Захід: Екскурсія «Дитячі історії»
Опис: Загадкова атмосфера аптеки у підземеллі та безліч цікавих і повчальних історій перетворять проведений тут час на незабутню пригоду.
Програма розрахована для дітей шкільного віку
Час: 12:00 Тривалість: 1 год. Вартість: безкоштовно
Реєстрація за тел.: (067) 370 56 98 Адреса: м. Львів, пл. Соборна, 1
Захід: Науковий майстер-клас для дітей «Лабораторія Таємного аптекаря»
Опис: таємний аптекар разом із помічницею та дітьми проведуть секретні хімічні досліди:
вирощування змій, написання тайнописів, створення магічної надувної кулі та багато іншого незвичного.
На дітей чекають різні таємні історії, завдання, конкурси.
Час: 14:00 Тривалість: 1 год. Вартість: 45 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (067) 370 56 98 Адреса: м. Львів, пл. Соборна, 1
Захід: Майстер-клас для дітей«Ікона на склі»
Опис: усіх охочих запрошуємо взяти участь в майстер-класі з іконопису на склі, що є однією з найяскравіших сторінок українського народного мистецтва. Така ікона стане гарним подарунком, домашнім оберегом. Для її написання не потрібно бути професійним художником, а мати натхнення!
Проводить майстер-клас: Магістр кафедри графіки та дизайну Української Академії друкарства – Лідія Чир.
Час: 15:30 Тривалість: 1,5-2 год. Вартість: 85 грн./1ос. Реєстрація за тел.: (067) 370 56 98 Адреса: м. Львів, пл. Соборна, 1
Захід: Екскурсії«Історії Таємного аптекаря»
Опис: багате історичне минуле фармації древнього Львова буде представлене відвідувачам у сучасній формі відео-екскурсії і ви подивитесь на фармацевтів іншими очима: як на винахідників, інтелектуалів, краєзнавців, гуманістів.
Подарунки та елексир від Таємного аптекаря!
Час: 18:00 год. Тривалість: 1 год. Вартість: для дорослих 45 грн./1ос., для студентів – 40 грн./1ос., для дітей – 30 грн./1ос. (група від 2 до 25 осіб) Реєстрація за тел.: (067) 370 56 98 Адреса: м. Львів, пл. Соборна, 1
22 червня
Музей найдавніших пам’яток Львова.
ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького
Захід: Лекція «Оборонні споруди Львова»
Опис: під час лекції відвідувачі матимуть змогу дізнатись про особливості оборонних споруд в історії м. Львова та оглянути збережені донині їх унікальні макети.
Час: 12:00 Тривалість: 1 год. Вартість: безкоштовно Без попередньої реєстрації.
Адреса: м. Львів, вул. Ужгородська, 1
23 червня
Національний музей-меморіал “Тюрма на Лонцького
Захід: “Масові розстріли червня 1941 р. у Львові в контексті примирення пам’ятей”.
Опис: після оглядової екскурсії залами першого поверху музею, де розташована експозиція, що розповідає про масові розстріли у тюрмах НКВД з початком німецько-радянської війни, для відвідувачів у кінолекторії на другому поверсі пропонується лекція про ці події та їхні наслідки.
Час: 16:00 Тривалість: 1 год. Вартість: безкоштовно Без попередньої реєстрації
Адреса: м. Львів, вул. С. Бандери, 1
24 червня
Музей „Львівська барокова скульптура ХVІІІ ст. Творчість І.Г.Пінзеля”.
ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького
Захід:Виставка плащениць та царських врат “Відкуплення ” з колекції Галереї та фондів Олеського замку до 90 –річчя Б. Возницького.
Опис: оригінальна виставка приурочена до 90-ччя з Дня народження Бориса Григоровича Возницького та Світлого Воскресіння Христового.
Час: 11:00 – 18:00 (каса до 17.00) Вартість: вхідний квиток для студентів та дітей – 5 грн./1 ос., дорослих – 10 грн./1 ос. Без попередньої реєстрації
Адреса: м. Львів, пл. Митна, 2 Тел. для довідок: (032) 275 69 66
Серед літописців давнього Львова особливо почесне місце належить фаховому медику, а пізніше міському бургомістру Яну Алембеку. Той вважається автором одного з перших описів міста,...
