Його ім’я чудово знають вузькі спеціалісти. Але поза науковим світом – він практично невідомий, а його видатні заслуги перед музичним Львовом практично забуті. Блискучий віртуоз, талановитий адміністратор – засновник приватної музичної школи, успішний педагог, людина, яка формувала музичні вподобання Львова у другій половині ХІХ століття, підтримувала особисті контакти з провідними музикантами Європи, композитор, чиї твори друкували видавництва найбільших мистецьких центрів. Все це – Людвік Марек, пригасла зірка прекрасних часів.
Його юність припала на час панування на естрадах Європи виконавців–віртуозів, серед яких перед вели піаністи. А серед них найбільшими світилами, недосягненними у своїй майстерності й глибині, були витончений і поетичний Фредерік Шопен та буремний і містичний Ференц Ліст.
Людвік (Людвіг, Луї) Марек (1837-1893) був сином чеського музиканта, який від 1840-х років провадив у Львові приватну музичну школу, мав визнання у фахових колах, входив до складу Галицького музичного товариства (спілки професійних музикантів, освічених аматорів і меценатів, яка опікувалась музично-мистецьким життям міста). Зрозуміло, що під орудою батька-педагога талановитий юнак стрімко виявив себе на публічній сцені: його перший виступ у Львові відбувся у 10-річному віці, вдруге, 13-річним, юнак виступав уже в супроводі симфонічного оркестру. Продовжити навчання юнакові судилося у видатного майстра – Кароля Мікулі, одного з кращих учнів і послідовників Ф. Шопена, який пов’язав свою долю зі Львовом.
Лише йому славетний польський композитор довіряв редагування своїх творів. Улюбленець маестро, він створив у Львові своєрідний культ Шопена і в концертному виконавстві, і в методах навчання. І він мав таку можливість – адже близько 40 років (з 1858-1897 рр.) працював у Львові на посадах керівника Галицького музичного товариства (ГМТ, 1858-1887 рр.), директора музичної школи та консерваторії при ньому, а далі заснував власну школу фортепіанної гри. Під орудою К. Мікулі молодий чеський музикант успішно поповнив перелік кращих вихованців наставника.
Після гастрольної подорожі містами Росії, Польщі, Угорщини, Румунії Л. Марек в 1854 році яскраво виступив у Львові в програмі концерту ГМТ.
Надалі піаніста постійно запрошують до участі в приватних музичних вечорах львівських аристократів-меломанів та знатних міщан, що влаштовувалися в домах родини Шимоновичів, графа Бароні, Адама-Войцєха Цибульського, графів Леопольда та Юзефа Стаженьських (які самі були відмінними скрипалями).
Природно, що він стає професором класу фортепіано в консерваторії ГМТ (тут він працював протягом 1865-1895 рр.), а близько 1870 року Л. Марек заснував і очолив власну приватну школу фортепіанної гри на вул. Театральній № 10.
Переломною подією його життя стає нагода стати учнем Ференца Ліста, який у часи його дитинства, у 1847 році, приїздив до Львова з низкою концертних програм.
У 1872 р. Л. Марек їде до Ваймара, щоби навчатися у славетного віртуоза і композитора, і вже невдовзі з великим успіхом концертує в Німеччині та Австрії (1872-1873) рр., в його програмах постійно звучать технічно складні і ефектні твори вчителя-кумира. А завершив його формування як професіонала Ганс фон Бюлов – талановитий піаніст і диригент, який відкрив для львівського виконавця секрети прочитання творів Л. Бетовена.
Додому Людвік повернувся переконаним лістіанцем. Прогресивний музикант розпочинає активну самопосвятну різнопланову працю. В ній поєднувалися надзвичайно інтенсивна й успішна гастрольно-виконавська практика, композиторська, наукова, організаторська і педагогічна діяльність.
Для своєї приватної школи, де навчали гри на фортепіано, співу і сценічної майстерності (тепер вона знаходилась на площі Ринок, № 9) він здобув концесію – закріплене державою право на ведення фахового викладання (1870–1893, відтоді вона іменувалася «Перша концесіонована Музична школа», яку після нього очолювали дружина і донька).
До ведення навчання у ній він запросив потужний склад педагогів. Серед них: видатний чеський піаніст і композитор Теодор Поллак, піаніст і блискучий музикознавець, учень К. Мікулі, Станіслав Невядомський. Звичайно ж, основою викладання тут слугували лістівські методи. Школа користувалась великою популярністю, дала дорогу в мистецьке життя багатьом майбутнім зіркам концертних сцен, а кілька її випускників навіть продовжили подальше навчання у самого Ф. Ліста.
Ця позиція призвела до гострого протистояння самого музиканта (і його учнів та однодумців) з власним вчителем, послідовним шопеністом Каролем Мікулі, прихильниками його педагогічних засад та творчим оточенням. Тож Львів може похвалитися власною конфронтацією музично-творчих позицій, подібною до конфліктів сторонників і противників естетичних принципів Р. Вагнера і Й. Брамса у Німеччині («війна вагнеріаців і брамінів»), К. В. Глюка і Н. Піччіні у Франції («війна глюкістів і пічіністів»). У тогочасній мистецькій періодиці конфлікт позицій двох шанованих в місті музикантів, публічні демарші на концертах один одного, випади рецензентів у пресі іменувалися війною партій «маркістів» і «мікулістів». Дві центральні фігури тогочасного музичного Львова так і не змогли досягнути примирення чи хоча б нейтралітету – надто великими були розбіжності у творчих переконаннях.
Але якщо бути чесним, то власний досвід викладання Л. Марек узагальнив у збірці «Фортепіанні вправи з додатком брошури про систему фортепіанної гри» (1892 р. видання) та підручнику «Нові вправи на фортепіано для набуття правильного удару» (Marek L. Nowe cwiczenia na fortepiano dla pozyskania prawidlowego uderzenia I rozwiniecia techniki, Львів, 1892), де зумів досягнути унікального органічного синтезу двох провідних ліній романтичного піанізму – лістівської та шопенівської шкіл.
При школі діяч доповнює список своїх послуг продажем та винаймом фортепіано і роялів, налагоджує співпрацю з кращими світовими виробниками, (зокрема з фірмою «C. Bechstein»), згодом відкриває додаткові склади інструментів на вул. Коперніка, № 3 та площі св. Духа (тепер – площа Івана Підкови).
Окрім педагогічної праці, Л. Марек також постав організатором і артистичним директором (художнім керівником) Музичного Товариства Чоловічого Співу «Гармонія» (Männergesangs Musikverein «Harmonium», офіційно зареєстрованого у 1875 р., яке згодом стало діяти також як оркестрове товариство). За його ініціативою в листопаді 1877 р. було започатковано безкоштовні інструментальні класи, для навчання дітей різного майнового стану та хлопчиків-підлітків з сиротинця. При товаристві існував духовий оркестр (28-42 особи), яким у різний час керували капельмейстери Йозеф Пістль, Маурици Фаль, Ян Касторський. Колектив був постійним учасником різноманітних урочистостей, виступав у парках та на площах Львова, загалом давав до 205 концертів у рік. А школа гри на духових інструментах постійно налічувала понад десять вихованців, які згодом поповнювали склад колективу.
Програми готувались як самостійно, так і спільно з музичним товариством, за участю учнів приватної школи та класу консерваторії Л. Марека, і звичайно ж, нерідко включали виступи самого маестро. Це були і благодійні творчі акції, і навіть рідкісні по тих часах тематичні концерти, присвячені ювілеям окремих композиторів. Так, у 1877 році обидві мистецькі організації («Гармонія» і ГМТ) вшанували ювілей Л. Бетовена спеціально підготованими концертними програмами, про що преса писала: «В ювілейному Бетовенському концерті виступив Марек, виконав “Апассіонату” з художньою досконалістю, і його кращий учень Костянтин Тхурніцкій виконав сонату cis-moll». В іншій з програм у залі польського товариства «Сокіл», згадується виконання низки оркестрових і хорових творів митця: «Легенда про Болєслава Хороброго і святого Станіслава», «Турецький марш» у виконані оркестру 55 полку, ораторії «Ян Собєский» та жіночих хорів у виконанні учениць його школи співу.
В часи Л. Марека філармоній, як концертних установ ще не існувало, різноманітні музичні товариства лише частково заміщали їх сучасні функції. Тому гастрольні виступи іноземних віртуозів відбувались на особисте запрошення відомих місцевих музикантів, які й брали на себе всі клопоти з адміністрування й організації. Завдяки його авторитету й особистим творчим контактам, Львів відвідали відомі на всю Європу піаністи Ганс фон Бюлов, Артур Рубінштайн, Карл Таузіг, скрипаль Генрик Венявський, співак Владислав Мєржвінський та багато інших визначних виконавців. Оскільки гастролерів він, як правило, приймав у себе, дім родини Мареків став своєрідним музично-мистецьким осередком міста.
Як і більшість концертуючих піаністів його часу, Л. Марек пробував свої сили у композиції, переважно для фортепіано. Його твори друкують у Львові, Лондоні, Берліні, Гамбургу, Ляпцігу, Відні, Парижі, вони знаходяться в бібліотеках навчальних закладів і в приватних збірках. Ще більш красномовними є авторські посвяти деяких з них: Гавот (присвячений княгині Віндішграц), “Grande Valse brilliante” op. 4 (присвячений принцесі Бесарабії Анет Ботесато), цикл “Мазурки” ор. 7 (присвячений княгині Марцеліні Чарторийській), “Impromtu” ор. 11 (присвячений дружині Кларі Шуман – славетній піаністці, дружині німецького композитора-романтика), “Легенда про короля Болеслава хороброго і св. Станiслава у 1079 р.” ор. 18 (з посвятою улюбленій учениці Ференца Ліста Софі Ментер).
Музикант пішов з життя внаслідок хвороби серця, лише на два роки переживши свого батька. Його похорон рушив на Личаківський цвинтар з костелу оо. Бернардинів (тепер – церква св. Андрія на пл. Соборній) за участю оркестру товариства «Гармонія», і став великою громадською подією. «З його смертю спорожніло вагоме місце, якого спеціально ніхто не створював, але яке було дуже важливим, навіть, конечне потрібним для нашого суспільства. Ми втратили з новоспочилим Людвіком Мареком сповнену заслуг, енергійну людину і талановитого митця, який за життя здобув загальну симпатію і широку популярність», – писалося в некрологу.
Справу батька деякий час продовжувала його дружина, а далі – донька Марія, яка згодом зробила успішну кар’єру як оперна співачка.
Згодом вона відступила права концесії на школу талановитій учениці батька Гелені Оттавовій, прекрасній піаністці, акомпаніаторці, педагогу. За її керівництва школа діяла на вул. Театральній, № 16, вона успішно розвинула педагогічні принципи засновника і об’єднала в закладі високопрофесійний педагогічний колектив.
Педагогічні напрацювання Л. Марека були включені до консерваторських посібників. Його твори зустрічались в репертуарі піаністів протягом всього міжвоєнного двадцятиліття. А з приходом нової влади після другої світової війни ім’я музиканта забулось, зникло з концертних програм, а далі заросла стежка до місця його останнього спочинку, стерся надпис на плиті.
Лише скромний запис в цвинтарній книзі Личакова засвідчує поховання на полі № 13 людини, яка свого часу формувала музичну традицію Львова, музиканта, який своєю творчістю зумів поєднати світло таланту двох найбільших зірок фортепіанного мистецтва доби романтизму – Фредеріка Шопена і Ференца Ліста.
Роксоляна ГАВАЛЮК
музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича
Література:
- Куржева Т. Польські піаністи у Львові наприкінці ХІХ – початку ХХ століття : дослідження / Тетяна Куржева. – Львів : СПОЛОМ, 2005. – 116 с.
- Лабанців-Попко З. Сто піаністів Галичини / З. Лабанців-Попко. – Львів : НТШ, 2008. – 224 с. – (Серія : Українознавча бібліотека НТШ. Число 23).
- Мазепа Л. З. Шлях до музичної Академії у Львові / Мазепа Л. З., Мазепа Т. Л. – Львів: СПОЛОМ, 2003. – Т. 1. – 288 с.
- Мельничук Я. М. Музично-педагогічна та культурно-освітня діяльність української музичної школи імені М. Лисенка у Чернівцях / Я. М. Мельничук / Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. Вип. 271 : Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 122-129.
- Dybowski S. Slownik pianistów polskih / S. Dybowski. – Warszawa : PWN, 2003. – 878 s.
- Dziennik Literacki, Lwów, 1857. 31. 01./ nr 14, s. 119
- Marek L. Nowe cwiczenia na fortepiano dla pozyskania prawidlowego uderzenia і rozwiniecia techniki. Zeszyt I–III / L. Marek. – Lwów : Seyfarthai Chajkowskiego, 1892. – S. 1.
- Nowiny Lwów. 1856. 23. 02., nr 24, s. 191
- Ruch Muzyczny Warszawa. 1857, Część VIII, nr 25, s. 197-198.
- Ottawa-Rogalska Z. Lwy spod ratusza słuhają muzyki / Z. Ottawa-Rogalska. – Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Łódź, 1987. – 156 s.
