У міжвоєний період Іван Боберський, перебуваючи у діаспорі (з 1920 до 1932 рр. проживав у Канаді, з 1932 до 1947 рр. – Югославії), продовжував цікавитися лещетарством (лижним спортом), практикував та популяризував його. Збереглося чимало світлин з Канади, де він демонстрував одяг та засоби пересування (лещета, сплети) з зимових видів спорту.
Окрім цього 1936 р. Іван Боберський взяв участь як журналіст на ІV-их зимових Олімпійських іграх в Ґарміш-Партенкірхені (Німеччина). Його репортажі, зокрема й про лещетарів вийшли друком у часописі “Діло”. У 1933 р. у “Календарі-альманасі на 1934 рік Спорт в маси!” Едвард Жарський опублікував статтю під назвою “Історія українського фізичного виховання”. У ній він писав: “Великі заслуги над розвоєм тіловиховної ідеї положив професор Боберський Іван, якого 60-ліття уродин припадало в серпні 1933 р. Він поклав підвалини під український спорт, новітнє тіловиховання, чим слушно придбав собі ймення батька українського тіловиховання”. Публікація проілюстрована світлиною Івана Боберського з лещетами, яка раніше була поміщена 1912 р. у “Вістях з Запорожа”, а 1928 р. у “Сокільських Вістях”.
У міжвоєнний період, відзначаючи внесок професора Івана Боберського у справу популяризації лещетарства, члени Карпатського Лещетарського Клубу у Львові (створений 9 грудня 1924 р. у рік проведення І зимових Олімпійських ігор в Шамоні (Франція)) 1925 р. іменували його першим почесним членом товариства.
У Центральному державному історичному архіві України у Львові вдалося віднайти цікавий документ, датований 28 лютого 1931 р. Директор музею Наукового товариства імені Шевченка (музей знаходився на вул. Чарнецького, 24 – тепер вул. В. Винниченка) Ярослав Пастернак надіслав старшині “Сокола-Батька” листа-подяку на картці НТШ такого змісту: “Управа Музею Наукового Товариства ім. Шевченка дякує Вам отсим щиро за дар пари лещат Боберського з 1908 р. Вписаний у книгу приросту під ч. 21166 і просить о прихильну память й на будуче. Гаразд!”.
На жаль, встановити місце знаходження цього раритету не вдалося. Швидше за все, лещети (довжиною два метри) Івана Боберського, як і інші пам’ятки музею Наукового товариства Шевченка, були знищені радянською владою після Другої світової війни.
Отже, Іван Боберський як один із перших популяризаторів лещетарства серед українців зумів це зробити в теоретичній (замітки, публікації, науково-методичні праці) і практичній площині (організація та поширення цього виду спорту серед українців). Завдяки йому цей вид змагу (спорту) посів вагоме місце серед зимових видів спорту, якими займалися не тільки члени українських руханкових та спортових товариств Галичини “Сокіл”, “Україна”, “Пласт”, “Змаговий Союз”, “Сянова Чайка”, “Поділля” тощо, а й широкий загал.
Андрій СОВА
історик
Особлива подяка Лесі Крип’якевич (за надані світлини) та Олександру Пауку (за матеріали та поради). Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка (м. Львів), Центрального державного історичного архіву України у Львові, Архів Осередку української культури і освіти у Вінніпезі.
Використана література:
- Сова А. Символіка Карпатського Лещетарського Клубу // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2015. – Т. CCLХVІII: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 457–466.
- Сова А. Олімпійська тематика в творчій спадщині Івана Боберського (на прикладі ІV зимових Олімпійських ігор у Ґарміш-Партенкірхені 1936 року) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич: Посвіт, 2017. – Спецвипуск ІІІ. – С. 203–214
- Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / За наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
