«Бережани, ах які!
Гарні ви взимі і вліті,
Хоч і бідні, і малі –
Ви найкраще місто в світі!», – сказав в 1887 році студент Львівського університету Богдан Лепкий…
«Бережани, ах які ви…» розкаже 18 березня 2025 року Микола Проців, випускник Львівського університету, заступник директора з наукової роботи Бережанського краєзнавчого музею.
Що робили в Бережанах: дід Бабрбри Страйзанд, син Вольфгана Амадея Моцарта, дід Святослава Ріхтера; автор терміну «Геноцид» Рафал Лемкін, «українець, який не хотів бути бідним» Петро Яцик і учасник бою під Крутами Аверкій Гончаренко?
Як пов’язані з Бережанами:
майбутній президент США сенатор Герберт Гувер; відомий художник Ян Матейко; Осип Маковей, Олесь Гончар, Соломія Крушельницька та Олена Кульчицька?..
Обговоримо дві дуже «суб’єктивні тези»:
1. Бережани – Центрові! Мультикультурні! Мілітарні!
2. 94,5% інформації про Бережани, яка існує в паперовому, електронному та усному вигляді, пов’язана з Бережанською гімназією…
Згадаємо учнів і професорів Бережанської гімназії: Маркіяна Шашкевича, Сильвестра Лепкого та його синів Миколу, Богдана та Лева, відомого художника Володимира Савчака, Степана Томашівського та Алойзи Штайнера, Льва Крип’якевича та Михайла Рудницького, митрополита Галицького та архієпископа Львівського Спиридона Литвиновича та двічі ректора Ягеллонського університету Мацея Йозефа Бродовича…
Закінчимо… цвинтарем, де поховані бережанці різних поколінь, які робили своє місто найкращим містом у світі!
І анонсуємо наступні дві теми:
1. Хто з відомих похований на бережанському цвинтарі?
2. «Олені» та «олЕні» в Бережанах…
Традиційна книжкова торгівля та лотерея від УФОТО та бережанців.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, Бережанського краєзнавчого музею та Львівського палацу мистецтв.
Історик В’ятрович розповість студентам УКУ про «Ворожі архіви»
У вівторок, 18 березня, у Львові, у Студентському містечку Українського католицького університету (вул. Козельницька, К-2, аудиторія «Світлиця») історик, автор історичних книг, д-р Володимир В’ятрович прочитає лекцію «Ворожі архіви/Enemy archives. Історія однієї книги в інформаційній війні». Початок лекції – о 14:00.
Книга «Ворожі архіви. Радянські протиповстанські операції та український націоналістичний рух» (McGill-Queen’s University Press) мовою фактів та документів із розсекречених архівів КГБ розповідає західній аудиторії про особливо міфологізовані совєтською пропагандою сторінки українсько-російських відносин.
Історик, дослідник історії Другої світової війни та українського визвольного руху, д-р Володимир В’ятрович є одним із співавторів книги. Тут зібрано 161 раніше секретний документ з архіву Служби безпеки України: матеріали УПА та ОУН, конфісковані совєтськими спецслужбами, та документи самого НКВД-КГБ, де йдеться про боротьбу із українськими повстанцями.
Володимир В’ятрович
Праця готувалася понад десять років. Ще одним з її співавторів є канадський історик, д-р Любомир Луцюк, який досліджує українське питання в зовнішній політиці США та Великої Британії, а також проблеми українських мігрантів після Другої світової війни.
Англомовне джерельне видання «Ворожі архіви/Enemy archives», опубліковане канадським університетом та визнане кращою джерельною книгою Американською асоціацією бібліотек 2022-23 років, було серйозно атаковане класичними методами ФСБ-КГБ. На лекції Володимира В’ятровича в УКУ 18 березня йтиметься про те, як пропагандистська спецоперація розгорнулася довкола однієї книги про український визвольний рух 1940-50-х років.
«Історія та інтерпретації Другої світової війни досі впливають на порядок денний глобальної політики щодо України та нашої війни за незалежність, – зауважує історик Володимир В’ятрович. – Для українців важливо не залишатися в тіні «великого брата», вийти поза насаджені пропагандою та звичкою кліше. Але проти українських зусиль потужно працює російська пропаганда».
У ході двогодинної зустрічі зі студентами та викладачами УКУ В’ятрович спробує знайти відповіді на низку актуальних питань. Які зараз виклики перед українською академічною спільнотою? Як нам діяти в західній академії та протидіяти російським старим й новим наративам? Як історія Другої світової війни впливає на рішення союзників підтримувати нас у теперішній війні? Чи можна відкласти ці питання до завершення сьогоднішнього протистояння?
Жінки зробили величезний внесок в історію міста Львів. Їхні імена та досягнення заслуговують на те, щоб їх пам’ятали та поважали. Я розповім, про 5 жінок, які відіграли найбільшу роль в історії Львова.
Соломія Крушельницька, жінка яка мала, як культурний, так і суспільний вплив на Львів. Вона була оперною співачкою, яка своїм талантом зробила місто Львів відомим культурним центром, адже про нього почали говорити у всіх куточках Європи. Її виступи приваблювали іноземців, які захоплювались мистецтвом. Соломія, як ніхто інший, вміла показати свою особливість і виконувала українські пісні з неймовірною впевненістю та енергією, що і зробило українську культуру ще популярнішою та різноманітнішою.
Соломія Крушельницька
Соломія визнана однією з найвидатніших оперних співачок світу. Вона виступала на найкращих оперних сценах світу, наприклад в Польщі, Аргентині, Єгипті, Франції, Італії та інших країнах.
Соломія сприяла розвитку музичної освіти у місті, адже навіть маленькі діти, які мали можливість чути її спів, зразу ж надихались і починали захоплюватись музикою.
Зараз про цю неймовірну жінку всі пам’ятають, адже її ім’я носять школи, вулиці та навіть Львівський національний академічний театр. Також діє Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, який дає можливість поринути в творчість Соломії, а її могила на Личаківському кладовищі є місцем вшанування пам’яті.
Дебора Фогель – людина, завдяки якій ми дізналися, яким був Львів сто років назад, а точніше у 1920-х роках. Вона з величезною любов’ю писала про це місто весни, розказувала про почуття, які виникають на вулицях Львова. Жінка спілкувалася з багатьма письменниками з інших країн і таким чином, все більше і більше людей дізнавалися про це чарівне місце.
Дебора Фогель
Дебора Фогель була надзвичайно талановитою жінкою, завдяки якій ми дізналися більше про минуле Львова. Вона часто експериментувала, наприклад писала короткі прозові етюди, що означало, що вона хоче наблизити літературу до авангардизму. Вона завжди відрізнялася від інших письменників та людей, адже цікавилась на той момент майже не відомими напрямами в мистецтві. Її твори відображають вплив таких художніх напрямів, як пуризм, конструктивізм та кубізм. Також Фогель хотіла донести людям те, що жіноча творчість також заслуговує уваги, адже жінки з іншої сторони дивляться на світ та можуть описати його ще ніжніше, аніж чоловіки.
Ірина Калинець – жінка, яка вплинула не лише на літературне життя Львова, а й на громадське, адже була поетесою і громадською діячкою.
Ірина була частиною українського культурного руху 1960-1980-х років, тому активно боролася за права людей та національну гідність українців. Вона мала великий вплив на молодь та завжди вставала на захист жінок в часи радянської влади. Ірина активно залучала жінок до громадської діяльності, щоб вони мали не лише рівні права з чоловіками, а й могли самовиражатися через мистецтво. Навіть у своїх творах, поетеса часто описувала внутрішній стан жінок, їх важливу роль у суспільстві та право на особисту свободу. Ірина намагалася розказати про жіночі проблеми світу, про їхні думки та бажання, які ніхто ніколи не хотів брати до уваги.
Ірина Калинець
Ірина Калинець також співпрацювала з іншими активістами, ділилась з ними своїми думками і переконувала, що жінки також мають бути присутні в громадському житті міста. Вона створювала осередки, де жінки могли висловлювати свою думку, не переживаючи за своє життя. Це були місця, де вони могли підтримувати одне одного, надихатися діяльністю Ірини і займатися творчістю.
Ірина Вільде – відома письменниця, яка писала про повсякденне життя львів’ян, тому читаючи її твори можна насолоджуватися атмосферою загадкового Львова. Її поезії розказують про зміни, які відбувалися в радянський період та про те, що відчували люди міста, відстоюючи власну свободу. Також вона писала про життя звичайних людей, їхні труднощі та радощі, що робить її твори цінним історичним документом.
Ірина Вільде
Ірина також була активісткою, очолювала Львівську письменницьку організацію, що давало їй можливість впливати на літературний процес у Львові. Жінка навіть була депутаткою Верховної Ради УРСР, що також показує її активну позицію.
Жінка намагалася відобразити важливий період в історії міста і дати людям зрозуміти, що все можна змінити, якщо не боятися висловлювати свою думку, адже Ірина ніколи собі не дозволяла жити в брехні і завжди прагнула, щоб люди знали правду. Тому завдяки її позиції та творам, все більше людей прагнули бути такими ж активістами та з хорошої сторони впливати на інших людей, мотивуючи їх на зміни.
Софія Яблонська – українська письменниця, мандрівниця та журналістка. Надзвичайна жінка, яка не боялася виходити зі своєї зони комфорту та мотивувала людей на зміни. Вона багато подорожувала, тому її твори, а особливо репортажі з різних країн давали змогу львів’янам більше дізнаватися про світ та відкривати очі, розширюючи їхні горизонти.
Софія Яблонська
Софія не боялася порушувати стереотипи, а завжди йшла своїм шляхом. В подорожах вона робила фотографії та кінорепортажі, щоб інші люди також бачили і розуміли, що життя не повинно бути сірим та монотонним, адже воно коротке, а світ великий.
Софія була особливою і головне, не боялася показати це іншим, саме тому її творчість відзначається сміливістю, незалежністю та індивідуальним підходом.
Отже, жінки мали величезний вплив на історію Львова і звичайно, вони могли вплинути на неї ще більше, але на жаль люди часто живуть за стереотипами. Та все починається з нас, головне бути собою та говорити про те, що болить.
Уже в цю неділю, 16 березня, львів’ян та гостей міста запрошують на незабутній концерт, де у камерній атмосфері та при світлі тисячі свічок прозвучать геніальні мелодії Ганса Циммера. Початок о 18:30, повідомили організатори.
«Його музика створює величний кінематографічний світ, який захоплює та вражає. У виконанні квінтету «Neoclassical» прозвучать саундтреки з легендарних фільмів: «Дюна», «Інтерстеллар», «Гладіатор», «Темний лицар», «Початок» та інших. Це буде унікальна подорож крізь кінематографічні світи, де потужні, величні мелодії переплітаються з ніжністю та глибиною. Не пропустіть цей вечір магії та музики! Даруйте квитки собі та близьким!», – анонсують подію організатори.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
15, 16 та 18 березня у Львівському Театрі Лесі Українки відбудеться прем’єра “Жага”, ерополітична драма за мотивами п’єси “Камінний господар” Лесі Українки у режисурі Владислава Білоненка.
Драма «Камінний господар», написана Лесею Українкою у 1912 році, стала українською версією світового сюжету про Дон Жуана. Сама письменниця так визначила задум твору:
«Ідея її – перемога камінного, консервативного принципу, втіленого в командорі, над роздвоєною душею гордої, егоїстичної жінки донни Анни, а через неї і над дон Жуаном, «лицарем волі». …Так чи інакше, але от уже і в нашій літературі є «Дон Жуан» власний, не перекладений, оригінальний тим, що його написала жінка (се, здається, вперше трапилось сій темі)», – з листа Лесі Українки до А. Ю. Кримського, 24.05.1912 р.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
Попри відтворення оригінального сюжету, у самій виставі також присутні два вигаданих персонажі – Трубадури. Вони виступають містком між повідомленнями, які Леся Українка закладала у “Камінного господаря”, та подіями, що відбуваються тут і тепер у світі. Трубадури є своєрідними трікстерами, у певних сценах вони руйнують четверту стіну з глядачем, обговорюють поведінку головних героїв та героїнь, жартують та розповідають секрети закулісся Театру Лесі. Водночас вони переймають ролі слуг Дон Жуана та Донни Анни – Сганареля та Маріквіти.
У виставі “Жага” творці та творчині прочитують класичну п’єсу крізь призму безконтрольної жаги до влади. Отримавши її, герої та героїні починають користуватися своїм елітарним становищем, плюндруючи усі постулати та загальнолюдські цінності. Цим же команда вистави пояснює зміну назви:
“Ми змінили назву з “Камінний господар” на “Жага”, бо це слово ми пробуємо розглядати як антонім до слова воля, тому що воля в цій п’єсі – це одне з найважливіших слів і воно в принципі дуже важливе для української культури… Ми зрозуміли, що не воля, а жага визначає дії деяких персонажів, саме через жагу відбуваються ключові події історії. Якби вони керувались волею, то для них міг би бути щасливіший фінал”, – коментує драматургиня вистави Оксана Данчук.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
У якості жанру автори та авторки взяли за основу поняття “ерополітика”. Слово “ерополітика” описує взаємозв’язки між енергетичними ресурсами, міжнародними відносинами та глобальними конфліктами. Через тексти, написані драматургинею Оксаною Данчук, акторською командою та діючим військовим і театральним критиком Олексієм Паляничкою, глядачі матимуть змогу провести паралель між сенсами, закладеними Лесею Українкою ще сто років тому, та проблемами сьогодення, наприклад, перемовини України та США щодо підписання безпекової угоди, загроза початку третьої світової війни та виникнення тоталітаризму тощо.
Композитором вистави став Григорій Семенчук – поет, куратор і продюсер мистецьких проєктів, засновник і вокаліст гурту “BRAT”. Персонажі та персонажки “Жаги” крізь пісні висловлюють свої почуття та думки, тож глядачі та глядачки можуть почути справжню позицію героїв до тих чи інших ситуацій, їх страхи, мрії та внутрішню боротьбу.
Сценографію для вистави створив головний художник Театру Лесі Олексій Хорошко. За його концепцією мала сцена перевтілюється на вишуканий простір з габаритними дзеркальними тумбами, дзеркальною підлогою та триярусною металевою люстрою. Костюми авторства Марії Антоняк підкреслюють довершеність та елітарність образів героїв та героїнь вистави, нагадуючи естетику світських вечірок.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
У деяких сценах актори та актриси танцюють на підборах у стилі наближеному до американського “vogue”, який за творчим задумом режисера Владислава Білоненка та хореографа Антона Сафонова, є втіленням символу так званого істеблішменту, представників та представниць “високого суспільства”.
Вистава “Жага” – історія про те, що на кожного і кожну є своя зваба. Вона спокусливо виблискує, як світлячки у нічному лісі і зводить нас (нанівець) з розуму. “Нанівець” наступає, коли жага починає керувати нами. Повний “нанівець” наступає, коли нас звабила та підкорила ідея абсолютної влади. Закохані – не виживуть. Виживуть – вірні, а достойні – воскреснуть.
Драматургиня – Оксана Данчук
Режисер – Владислав Білоненко
Сценограф – Олексій Хорошко
Художниця з костюмів – Марія Антоняк
Композитор – Григорій Семенчук
Хореограф – Антон Сафонов
Тривалість: 1 год 20 хв (без антракту)
Ролі виконують:
Донна Анна – Тетяна Шелельо
Дон Жуан – Назар Бонящук
Долорес – Ісабель Меркулова
Командор – Сергій Литвиненко
Трубадури – Ростислав Колачник, Яна Колодійчук
Вистава “Жага” відбудеться на малій сцені Театру Лесі.
Фото з репетиції вистави “Жага”, світлила Христина Куч
Квитки на прем’єрні покази 15, 16 та 18 березня розкупили буквально за дві доби. Квитки на квітень скоро будуть у продажу.
Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки, адреса: вул. Городоцька, 36
Автомобіль – це не лише засіб пересування, а й важлива частина повсякденного життя. Для багатьох людей вибір між власним авто та орендованим транспортом є непростим рішенням, яке залежить від різних факторів: частоти використання, витрат, комфорту та навіть стилю життя. Одні вважають, що власне авто – це необхідність і вигідне капіталовкладення, тоді як інші переконані, що оренда позбавляє від зайвого клопоту.
У цій статті розглянемо переваги та недоліки кожного варіанту, а також допоможемо вам зробити усвідомлений вибір.
Переваги власного авто
1. Постійна доступність
Власний автомобіль завжди під рукою. Це означає, що ви не залежите від графіків громадського транспорту або наявності орендованих авто у прокатних компаніях. Навіть якщо вам потрібно вирушити в подорож серед ночі або зробити термінову поїздку, ви можете сісти за кермо і їхати, не витрачаючи час на пошуки транспорту.
2. Відсутність додаткових витрат на оренду
Коли автомобіль належить вам, ви не витрачаєте гроші на щоденну оренду, заставу або страховку від компаній-прокатників. Це особливо вигідно, якщо ви користуєтеся транспортом щодня або подорожуєте на великі відстані. Хоча утримання авто потребує витрат (паливо, техобслуговування, податки), у довгостроковій перспективі це може бути дешевшим, ніж регулярна оренда.
За кермом авто
3. Індивідуальні налаштування та комфорт
Власний автомобіль – це ваша зона комфорту. Ви можете встановити улюблену музику, підлаштувати сидіння та кермо відповідно до своїх потреб, зберігати в машині необхідні речі (дитячі крісла, туристичне спорядження, інструменти). Нема потреби щоразу звикати до нового авто, як це буває при оренді.
4. Відсутність обмежень по пробігу
Багато орендованих авто мають обмеження по пробігу, і якщо ви їх перевищите, доведеться платити додатково. Власне авто дозволяє вам подорожувати скільки завгодно, не рахуючи кілометрів.
5. Довгострокова вигода
Автомобіль є капіталовкладенням. Попри амортизацію, власник може продати його через кілька років і повернути частину вкладених коштів. Крім того, ви можете модернізувати машину, встановлюючи нові деталі або покращуючи її технічні характеристики.
Недоліки власного авто
1. Витрати на обслуговування та страхування
Власник авто несе відповідальність за його стан. Регулярне технічне обслуговування, заміна мастила, покупка нових шин, ремонти та страхові платежі – усе це додаткові витрати, які можуть суттєво вплинути на бюджет.
2. Амортизація та втрата вартості
Автомобілі з роками втрачають свою вартість. Якщо ви купили нову машину, через кілька років її ціна може впасти на 30-50%. Це особливо актуально для дорогих моделей, які швидко знецінюються.
3. Паркування та зберігання
Якщо ви живете у великому місті, знайти місце для паркування може бути справжнім випробуванням. Паркінги коштують дорого, а залишати машину на вулиці не завжди безпечно. У приватному секторі ця проблема не така гостра, але в багатоповерхових будинках вона є актуальною.
Переваги оренди авто
1. Відсутність витрат на обслуговування
Орендар не хвилюється про технічний стан машини, заміну деталей чи страховку – усе це включено у вартість прокату. Ви отримуєте готовий до використання автомобіль без зайвих турбот.
2. Можливість вибору будь-якого авто
Оренда дозволяє вибрати автомобіль залежно від ситуації. Для міських поїздок можна взяти економний седан, для подорожі – місткий мінівен, а для важливих зустрічей – представницький бізнес-клас. Це дає можливість експериментувати та змінювати авто за необхідністю.
3. Економія для рідкісних поїздок
Якщо ви користуєтеся авто лише час від часу, оренда може бути вигіднішою. Вам не потрібно щомісяця платити за техобслуговування, страхування чи податки – ви платите лише за фактичний час використання.
При виході з авто
4. Зручність для подорожей
Якщо вам потрібно вирушити в подорож, а власне авто не підходить або його немає, оренда стане чудовим рішенням. Ви отримаєте машину потрібного класу та зможете насолоджуватися комфортом.
Більшість компаній встановлюють ліміти на пробіг, а їх перевищення передбачає додаткову оплату.
2. Необхідність застави та документів
Для оренди потрібно мати відповідні документи та залишити заставу. Деякі компанії вимагають досвід водіння від 2 років, що може стати перешкодою для молодих водіїв.
3. Вартість оренди при тривалому використанні
Якщо вам потрібне авто на кілька місяців, вартість оренди може перевищити утримання власної машини.
4. Відповідальність за пошкодження
Навіть невеликі подряпини можуть спричинити додаткові витрати. Деякі компанії можуть виставити рахунок навіть за незначні ушкодження.
Що краще вибрати?
Якщо ви користуєтеся авто щодня, краще мати власний транспорт.
Якщо авто потрібне на короткий період, оренда вигідніша.
Якщо ви подорожуєте і не хочете виснажувати свою машину, оренда стане ідеальним рішенням.
Залежно від ваших потреб кожен варіант має свої плюси. Вибирайте найзручніше рішення і насолоджуйтеся комфортними поїздками!
Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій старого Львова першу частину статті українського археолога, доктора філософії, професора Ярослава Пастернака “З археольогії околиць Львова”, опублікованої у часописі “Діло” у травні 1932 року (№ 97).
Традиційно текст залишаємо оригінальним.
Ярослав Пастернак
З археольогії околиць Львова.
ФЕЙЛЄТОН „ДІЛА” З ДНЯ 6. ТРАВНЯ 1932
Коли доводиться говорити про доісторичні часи нашої західньо-української столиці, переглядаємо археольоґічну літературу й доступні музейні збірки і стверджуємо при цьому факт, що властиво дуже мало можна сказати про археольогію самого Львова. Зовсім не те, що можемо оповісти про інші столиці, як нпр. Київ, Прагу, Краків. Познань чи хоч би княжий Звенигород. Там майже нема доісторичної культури, яка не була би заступлена бодай кількома знахідками, а всіх їх нараховують там просто сотнями. Це очевидно наслідок корисного положення цих міст над великими ріками (крім Звенигороду), які у тих давніх часах не тільки живили людей рибою, але були рівночасно й головними комунікаційними шляхами, що лучили їх зі світом. Таке пригоже місце було вже природою призначене на осередок заселеної околиці, а що в доісторичній добі стало надовго місцем осідку то відтак засновували там княжу столицю в раннє історичних часах.
Про Львів цього не можна сказати, бо його фізіольогічне положення не давало у доісторичну добу надто сприятливих умовив до життя, а пізніший вибір того місця на столицю був радше випадковий і мав більше па меті сховати місто осторонь від головного шляху, ніж зробити його комунікаційним вузлом та добре приступним, природним центром.
Звенигород на карті фон Міга 1782 року
Першою столицею пізнішої львівської землі був Звенигород, але у 1240 р. татари змели його мабуть з лиця землі і тоді він раз на все стратив своє значіння. Володарі знищених земель переконалися тоді, що татари нечайним наскоком легко здобували деревляні городи на долах, зате не мали часу ні технічних засобів до облоги камінних укріплень. Навчений тим досвідом, рішив король Данило побудувати на місці старої столиці нову, безпечну та тяжко доступну і тій постанові завдячує своє істнування нинішний Львів у кітловині Полтви, на південно-східньому збіччу Високого Замку.
Приступ від півночі був замкнений трьома рівнобіжними, багнистими долинами, які ще й сьогодні у мокрий рік тяжко перейти, а в одній з них є навіть більше торфовище в околиці Жидатич. Зі заходу боронила приступу долина Полтви, а за Клепаровом та Левандівкою знов широкі болота, якими протікає Білогорський потік. Доступ від півдня та південного сходу був важкий з огляду на мочари вдовж р. Маруньки. а не лекше було дістатися до Львова і з південного заходу.
Король Данило
Таке недоступне місце вибрав основник Львова на нову столицю, а що воно було таке постійно, про це свідчить наглядно його велика вбогість у доісторичні памятки.
Палєолітичній людині непривітна горбовина над Полтвою була ще зовсім незнана. Це мабуть тому, що в часі свого найбільшого поширення на південь досягав скандинавський ледівець аж до Городка, Янова та Любіня і долина Полтви, за близька до його морозного подиху, не надавалася ще взагалі на людське житло. Так само було в другій добі мезолітичній і щойно в молодшій камінній (неолітичній) добі, коли ледівець подався взад аж до Скандинавії, а води з нього сплили у сточище Дністра, клімат поліпшився настільки, що й ця непривітна досі околиця дістала своїх перших поселенців. Сильні вітри, які були тоді головним чинником, що формував поверхню землі, наверствували у затишних місцях грубі поклади глини та піску і перші з них поросли зараз густим лісом, а ялові піски стали майже одиноко доступним та пригожим місцем до мешкання.
Мар’ян Ломницький. Фото з архіву Державного природознавчого музею Національної академії наук України
З того часу походять найстарші археольоґічні знахідки з терену нинішнього Львова. Найбільше їх на великій пісковій надмі на Левандівці, між головним двірцем і янівською рогачкою. Вже з кінцем мин. століття знайшов там львівський ґеольоґ проф. Ломніцький доісторичні огнища, а біля них багато дрібного черепя та кремінні відщипки. У 1910 р. викопали в тамтій околиці гарну кремінну сокирку, яка переховується в музею Дідушицьких. По війні звернув увагу на це селище д-р І. Крипякевич, а кілька літ тому вдалося назбирати там ще трохи дрібних неолітичних памяток. З меншої піскової надми на Замарстинові дісталася до Музею НТШ кремінна стрілка.
Друге більше неолітичне селище було на південь від Львова, біля лічничого заведення на Кульпаркові. Першу вістку про нього подав невідомий автор у варшавському журналі «Пшеґльонд бібліоґрафічно-археольоґічни» з 1881 р. в цьому змислі, що на полях між Кульпарковом і Байками, на південь від залізничого шляху, має находитися багато «попельниць» і кремінних відщипків. Перед війною не міг уже пок. консерватор Януш найти цього селища хоча Музей НТШ має звідтам один типовий кремінний рилець.
Мапа Чортових скель 1897 року
З найближчої околиці, що на схід від Львова, є в Музею НТШ один кремінний знаряд з Кайзервальду. З Чортівської скали та з недалеких Лисинич походять два кремінні вістря на списи, переховувані в музею Любомирських, а музей Яна Собеського має дві кремінні сокирки, з яких одну викопали при кладенню підвалин дому при вул. Потоцького, а другу на Вульці, від сторони Кульпаркова.
Про деякі неолітичні знахідки маємо тільки вістку, а самі вони безслідно затратилися. І так у часі реґуляції вулиці біля бібліотеки Баворовських мали знайти з кінцем мин. століття «багато камінних сокирок». Інші камінні вироби добували свого часу з піску недалеко площі «Сокола» та на Личаківському цвинтарі, а дешо знайшлося також при Янівській вулиці. На жаль, усе те пропало, бо мабуть ніхто й не старався його зберегти.
Тільки знаємо про нинішний Львів із часів молодшої камінної доби, та цього все ще замало, щоби уявити собі спосіб життя перших мешканців знад Полтви. Одинокий гріб з цього часу знайшовся вже поза периферією Львова, у Дублянах. У 1866 р. відкрили там на ниві «Карватий» камінний скринковий гріб, а в ньому біля кістяка дві глиняні посудини, ушкоджений кремінний серп, кілька дрібніших кремінних знарядів та два «золоті» перстені. З того серп є в музею Любомирських. а доля решти невідома.
У ближчій підльвівській околиці знайшлося неолітичне кремінне знаряддя у Грибовичах, Скнилові та Сокільниках
Академія Жіночого Лідерства запрошує до участі у навчанні ветеранок, активісток, волонтерок та представниць родин військовослужбовців. Після закінчення навчання активні учасниці отримають сертифікат випускниці Академії.
Участь у навчанні можуть взяти:
Ветеранки, представниці родин військовослужбовців(-виць), рідні загиблих Захисників та Захисниць, полонених, зниклих безвісти;
Активістки та волонтерки, робота яких спрямована на підтримку ветеранок, родин військовослужбовців(-виць), ветеранів(-ок), загиблих Захисників та Захисниць, полонених, зниклих безвісти;
Жінки ВПО, які мають бажання реалізувати свій лідерський потенціал у громадському житті.
Для участі запрошуються жінки, які проживають на території Львівської області.
За 4 дні інтенсивної роботи в Академії Жіночого Лідерства ви зможете:
Розкрити та/або посилити свої лідерські компетенції, прокачати навички з комунікації та співпраці для розширення кола підтримки;
Підвищити спроможність захищати права жінок та впливати на досягнення гендерної рівності для створення більш справедливого та інклюзивного суспільства;
Отримати знання щодо розбудови мережі партнерів, ведення антикризових комунікацій та реалізації соціально важливих ініціатив;
Розробити план дій для особистісного розвитку та отримати підтримку в його реалізації;
Долучитися до жіночого руху та отримати грантову підтримку для впровадження своїх ідей.
Про навчання:
Академія Жіночого Лідерства проходитиме 24 – 26 березня 2025 для учасниць Львівської області.
Формат: 3 дні офлайн + 1 день онлайн через тиждень після основного навчання.
Участь є безкоштовною.
Після закінчення навчання активні учасниці отримають сертифікат випускниці Академії.
Кінцевий термін заповнення анкети – 15 березня 2025 року.
Цей тренінг став можливим завдяки підтримці Уряду Великої Британії, наданої через Міністерство закордонних справ, у справах Співдружності націй та розвитку Сполученого Королівства в межах проєкту «Жінки. Мир. Безпека: діємо разом», який реалізує Український Жіночий Фонд. Інформація, що представлена у матеріалі, не завжди відображає погляди Уряду Великої Британії, Українського Жіночого Фонду та Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики.
Сьогодні, 13 березня 2025 року, виповнюється 100 років від дня народження докторки філологічних наук, професорки, академіка Академії наук Вищої школи України Софії Никифорівни Денисенко. Софія Никифорівна народилася у 1925 році на хуторі Ковердина Балка (тепер село у Шишацькій селищній громаді Миргородського району Полтавської області) у родині заможних селян-хліборобів. Після Голодомору 1932–1933 років з її родини залишилося лише п’ятеро осіб.
Софія Денисенко з тіткою Олександрою та мамою Оксаною, 1977 рік
Софія Денисенко закінчила Полтавський педагогічний інститут та Харківський інститут іноземних мов, працювала перекладачем у Німеччині, а згодом протягом багатьох років викладала в університетах Чернівців та Львова.
Софія Денисенко у Німеччині, 1959 рік
У 1973 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидатки філологічних наук, через три роки їй присвоїли вчене звання доцентки, у 1990 році стала докторкою філогогічних наук, а за два роки професоркою. У сферу її зацікавлень входила фразеологія, термінологія, методика викладання іноземних мов, перекладознавство.
Софія Денисенко була відмінницею освіти України, членкинею спеціалізованих рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій, редакційних колегій багатьох видань та збірників, авторкою понад 450 наукових та публіцистичних праць.
Софія Денисенко
Одним із найважливіших аспектів її діяльності було дослідження історії Голодомору. У книзі спогадів «Тіні незабутих предків» (2002) Софія Денисенко написала про Голод в Україні як про боротьбу проти національної свідомості українця та руйнацію більшовиками українського генофонду.
Софія Никифорівна Денисенко була відзначеною Американським бібліографічним інститутом у номінації «Жінка року» (1999), «Хто є хто в Україні» (2000), включеною у збірник «Краса і гордість Львівщини» (2000), в енциклопедичне видання «Академія наук вищої школи України» (2011). За наукові досягнення нагороджена медаллю Ярослава Мудрого (2003), нагрудним знаком Софії Русової (2005) та орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня (2008). Відійшла у вічність 3 листопада 2014 року, похована на Сихівському цвинтарі у Львові.
Ольга РОМАНЧУК
Використані джерела:
Денисенко С. Тіні незабутих предків. Шишаки, 2002. 267 с.
Денисенко Софія Никифорівна / А. С. Вовканич // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.]; НАН України, НТШ. К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. Режим доступу: https://esu.com.ua/article-21646. Останнє поновлення: 16 August 2024.
Задорожний Б., Денисенко С., Семенюк А. Відважні та благородні. К.–Л.: Духовна вісь, 2014. 108 с.
Сьогодні, 12 березня 2025 р. минає 25 років з Дня відходу у вічність видатного скульптора, академіка Еммануїла Петровича Миська (21.05.1929-12.03.2000).
Народився Еммануїл Мисько 21 травня 1929 р. в м. Нижні Устрики (Устрики Долішні) Ліського повіту Львівського воєводства (нині село на території Польщі) у родині робітників.
У 1946-1950 рр. Еммануїл Мисько навчається на відділі живопису Львівського училища прикладного мистецтва (нині – Львівський фаховий коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша), де викладали відомі українські митці: Г. Смольський, Р. Сельський, О. Шатківський, Р. Федюк, С. Гебус-Баранецька. Відділ скульптури в той час очолював І. Севера, магічна постать якого притягувала до себе юного митця і визначила його подальшу долю як скульптора.
Еммануїл Мисько – студент училища за роботою, 1948
У 1950 р. Е. Мисько вступає на відділ монументальної скульптури Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Його дипломна робота “Фехтувальниця”, виконана під керівництвом І. Севери, ознаменувала початок самостійного мистецького життя. Після закінчення у 1956 р. інституту, Е. Мисько поринає в активне мистецьке й громадське життя Львова.
1957 р. – прийнятий в члени Спілки художників СРСР; з 1962 р. – викладач у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (з 1981 р. – професор); 1966-1981 рр. – голова правління Львівської організації Спілки художників України; 1988-2000 рр. – ректор Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1994 р. – Академія мистецтв). У 1992 р. за його сприянням засновано Малу академію мистецтв у смт Підбуж Львівської області .
Еммануїл Мисько під час роботи над погруддям Олекси Новаківського. 1960 р.
Окрему вагому сторінку діяльності митця становить його суспільно-громадська діяльність, яка особливо розгорнулася в останнє десятиліття ХХ ст. Він – голова Фонду культури, активний рухівець, один з ініціаторів відновлення діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка, товариства “Просвіта”, учасник усіх мистецьких подій у Львові.
Еммануїл Мисько виступає на Конференції, присвяченій 100-річчю від Дня народження Олекси Новаківського. 1972 р.
Після виходу УГКЦ з підпілля, Е. Мисько як ректор Академії мистецтв (до 1994 – ще був інститут) нав’язав контакти з католицьким університетом у Римі, познайомився, зокрема, з віце-ректором Католицького університету св. Климентія в Римі отцем-мітратом Іваном Музичкою, який до останніх днів теплим словом і молитвою підтримував Еммануїла. В Римі Еммануїл Мисько мав нагоду бути на аудієнції в папи Івана Павла ІІ.
Еммануїл Мисько приймає благословення Івана Павла ІІ. Ватикан, 9.02.1991.
Художник працював у жанрі монументальної та станкової скульптури, час від часу брався за пензель, а от кулькова ручка завжди була під рукою: на засіданнях, зборах, в гостях за столом, він робив зарисовки (дружні шаржі).
До вагомих здобутків у сфері монументальної скульптури належать пам’ятники І. Франку (у співавторстві) у Львові (1964) та Дрогобичі (1966-1967), авіаторам – захисникам і визволителям Криму в Джанкої (1965), Т. Шевченкові в Сокалі та Мостиськах (у співавторстві) та в Івано-Франківську. У Львові встановлено меморіальні таблиці – О. Новаківському, О. Кульчицькій, І. Франку, С. Крушельницькій, А. Манастирському, Л. Левицькому, Лесі Українці, І. Свєнціцькому, Я. Музиці, Р. Братуню, стелу М. Грушевському. Також створено меморіальну дошку Лесю Курбасу в Самборі та меморіальну дошку в Дрогобичі, присвячену козацькому повстанню.
У жанрі станкової скульптури Е. Мисько створив галерею неповторних образів своїх сучасників. Працюючи над портретом, він зосереджував свою увагу на передачі найяскравіших якостей внутрішнього світу людини, її енергії, емоційного стану, які потім виявлялися у зовнішніх рисах обличчя. Його “моделями” були люди різних професій, національностей, поколінь. Перш ніж приступати до роботи, скульптор спілкувався з ними, намагався пізнати людину із середини і тільки створивши образ у думці, майстер “переносив” його у глину.
Еммануїл Мисько. Портрет Романа Іваничук, гіпс тон., 1984.
Еммануїл Мисько. Портрет художниці Олени Кульчицької, 1957-1960.
Еммануїл Портрет Миколи Бідняка, бронза, 1997.
У доробку митця близько двохсот скульптурних портретів, один лише перелік яких зайняв би кілька сторінок. Більшість з них – добре відомі шанувальникам творчості Е. Миська з численних виставок, каталогів. Зокрема, це – портрети О. Кульчицької, О. Новаківського, Г. Смольського, В. Стефаника, Р. Братуня, В. Гжицького, Є. Дзиндри, Матері, З. Кецала, Р. Іваничука, Р. Лубківського, Ю. Брилинського, М. Байко, І. Драча, Р. Федоріва, М. Скорика. Серед робіт останніх років – пам’ятник кардиналові Й. Сліпому, встановлений на його батьківщині в с. Заздрість на Тернопільщині; низка портретів – М. Косіва, І. Калинця, художника К. Звіринського, владики В. Стернюка, владики І. Хоми, піаністки М. Крушельницької та ін. До кінця життя Е. Мисько був у центрі мистецького життя, сповнений творчих ідей та задумів, яким… 12 березня 2000 р. митець відійшов у вічність.
На фасаді творчої майстерні Миська у м. Львові 2001 р встановлено художньо-меморіальну таблицю (автор – син Ю. Мисько).
Художньо-меморіальна таблиця на фасаді будинку, де колись мешкала сім’я Еммануїла Миська і була творча майстерня скульптора. Автор – Юрій Мисько, бронза, 2001.
Іменем митця названі ліцей у селищі Підбуж (2010) і вулиця у м. Львові (2022).
Перечитую цю коротку офіційну біографію Тата і дивуюся… Як йому вдавалося поєднувати стільки офіційних посад, бути публічною особою в умовах радянського режиму, і водночас, залишатися такою відкритою, товариською людиною? Я переконана, а віднедавна знаю, що багато своїх сумнівів, проблем, вагань він не розкривав перед дітьми, постійно зберігаючи образ впевненого чоловіка.
Тато вмів геть усе: підстригти своїх дітей, справити газову колонку, посадити квіти, поремонтувати автомобіль, приготувати страви. Все, що він робив, він робив з легкістю, не поділяючи роботу на чоловічу і не-чоловічу.
Але найбільше я любила спостерігати, як тато ліпить. Це завжди мене заворожувало і дивувало, як в глині можна створити живу людину з притаманним їй поглядом і внутрішнім світом. Як писав Микола Петренко:
Хоч як ти криєшся, козаче, ховаючи нутро своє,
однак Мисько тебе побачить і виліпить таким, як є.
Я тільки спостерігала, а мої брати Орест, Роман і Юрій вчилися у свого батька, і всі троє стали митцями.
Напевно характер людини найповніше проявляється у випробуваннях. У 1996 році Еммануїлу Петровичу поставили страшний діагноз – рак 4-го ступеня. Три з половиною роки він боровся з недугою. Декілька складних операцій, хіміотерапії і жодних скарг чи нарікання. Медперсонал в лікарні зізнавався, що такого пацієнта в них ще не було. Він навіть терплячи біль, знаходив місце для жартів. Його знаменита фраза: “Щоби лікуватися, треба мати кінське здоровֹ’я!”. Довгі розмови з Татом в лікарні під час моїх чергувань, за іронією долі, були для мене великою радістю. Бо коли він був здоровий, часу для мене не знаходилося. І хоч він був на лікарняному ліжку, я почувалася біля нього в безпеці, захищеною.
Три останні роки життя він був надзвичайно нетерплячим. Хотів зробити якнайбільше і, коли бачив як інші люди марнують час, дуже гнівався. На Йордан 2000 р. його черговий раз поклали в лікарню, звідки він вже не повернувся…
Минуло вже 25 років, але біль не затихає…
Любов до людини визначала життєве кредо Е. Миська. Обіймаючи високі посади, він ніколи не ставився до людей зверхньо, не поділяв їх на “соціальні касти”, а з усіма був простий, доступний, шляхетний. Усе своє життя митець жив для людей і щедро ділився з ними своїм досвідом, знаннями, думками. У пам’яті друзів, колег Е. Мисько залишився працьовитим, енергійним, дотепним, чесним, порядним, людяним, завжди готовим прийти на допомогу. Його присутності, його рішучого, вагомого слова так бракує сьогодні…
Роксоляна МИСЬКО-ПАСІЧНИК донька Еммануїла Миська
Каталоги виставок:
Еммануїл Мисько. Київ : Мистецтво, 1978. 97 с.
Мої друзі. Львів : [б. в.], 1989. 12 с.
Скульптура. Львів : Брати Сиротинські і К, 1999. 58 с.
Література
Рубан В. Здатність розкрити душу людини… // Образотворче мистецтво. 1999. № 1–2. С. 6–7.
Україна — як свобода волі для мистця / Записав М. Маричевський // Образотворче мистецтво. 1999. № 1–2. С. 3–5.
Еммануїл Мисько // Образотворче мистецтво. 2000. № 1–2. С. 31.
Дар серця і розуму / Розмову з Е. Миськом напередодні його ювілею записав Р. Кудлик // Дзвін. 2001. № 5–6. С. 124–126.
Яців Р. М. Скульптор Еммануїл Мисько: світло долі. Київ : Криниця, 2009. 224 с.
Мисько-Пасічник Р. Роль пісні в житті Еммануїла Миська: мереживо спогадів доньки // Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2019. Вип. 40. С. 106–109.
18 березня у Львівській національній філармонії відбудеться концерт «ABBA: легендарні хіти при світлі тисячі свічок». Початок концерту о 19:00, повідомили організатори.
На сцені виступатимуть солісти Маріанна Лаба, Оксана Караїм, Наталія Грановська, Ліліана Раврух, Ірина Стефанко, Роман Мілян. Музичний супровід артистів виконають відомі музиканти Роман Шутко (клавіші), Назар Шутко (скрипка), Юрій Присяжний (гітара), Мирослав Веретельник (бас-гітара) та Володимир Веретельник (ударні).
Ведуча – Лілія Вінницька.
«Пориньте у золотий світ диско та ностальгії разом із кращими виконавцями! Хіти легендарної ABBA оживуть у блискучому виконанні. На вас чекає: улюблені хіти ABBA у живому виконанні, вражаюча атмосфера 70-х і диско-ритмів, ігристе та солодкий подарунок для всіх гостей», – зазначають організатори.
Учасники літературно-мистецького дійства виконують один зі Шевченкових творів на сцені Франкового Університету
З нагоди Шевченкових роковин − 211 річниці від Дня народження − 10 березня в ЛНУ ім. І. Франка відбулася урочиста академія за участі адміністрації навчального закладу вищої освіти, науково-педагогічних працівників та студентства.
На початку вони спільно виконали Шевченків «Заповіт» на музику Л. Ревуцького. Потім змістовну доповідь про роль Кобзаревого слова в нашій теперішній боротьбі проти московії виголосив Тарас Пастух, професор кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка філологічного факультету. Він наголосив на основних акцентах творчої спадщини великого Поета, які вкотре повернули уяву присутніх в ті далекі часи московської неволі. Доповідач актуалізував поетичні рядки Кобзаря в контексті теперішніх безпекових викликів для України, особливу увагу присвятив поняттям «своє» і «чуже» в нашому протистоянні московським впливам. «Коли береш до рук «Кобзаря» і починаєш читати, то відчуваєш, як рядки віршів спалахують – авторськими прозріннями теперішнього і минулого, а також передбаченнями майбутнього, – і наш час підтверджує сказане… Це слово має колосальну енергетику, що зроджена авторською пристрасністю, любов’ю до того, що ознаменовує собою життя, і ненавистю до того, що втілює в собі смерть. І ця енергія передається тобі, і тоді ти починаєш виразніше відчувати життя. Існує дивовижна магія в цих рядках – магія справжнього», – наголосив доповідач проф. Т. Пастух. З пресрелізу Франкового Університету виокремлю інші важливі акценти Тараса Васильовича: «Великий Пророк фіксував відсутність колективного усвідомлення серед своїх земляків. «На засадниче питання «Що ти такеє?», тобто «Хто ти, яка твоя суть, яке твоє призначення?» лунає відповідь: «Нехай скаже німець. Ми не знаєм». Оце незнання себе, невпевненість у собі, покладання на чужі авторитети є свідченням світоглядної незрілості колективного «я». Ця незрілість передається з покоління в покоління, від батьків до дітей». Так, у спалахах Шевченкових рядків простежується гостра критика світоглядних ілюзій українців, на противагу якій підносилося істинне самоусвідомлення, яке не дає іншим маніпулювати тобою», – наголосив доповідач. Ще багато цікавих аналітичних думок на основі Шевченківської спадщини він представив перед присутніми.
Пісню на Шевченків вірш виконує народна чоловіча хорова капела «Прометей»
Потім вони насолоджувалися літературно-музичною композицією на пошану пам’яті Тараса Шевченка за участі низки мистецьких колективів (Народний дівочий хор «Ліра», керівниця – заслужена працівниця культури України Оксана Мельничук; народна чоловіча хорова капела «Прометей», керівник – Віталій Чмир; заслужена хорова капела України «Боян» ім. Євгена Вахняка, керівник – Василь Чучман
Поезію Тараса Шевченка декламували студенти факультету культури і мистецтв (до слова, це один із найчисельніших факультетів Франкового Університету з точки зору чисельності студентів: на денній і заочній формі навчання тут здобувають спеціальності з ділянок культури і мистецтва понад 500 студентів). На завершення урочистої академії прозвучала композиція «Реве та стогне Дніпр широкий» на музику А. Авдієвського у виконанні усіх учасників урочистої академії.
Вчитуймося в рядки пророчого слова Тараса Шевченка про природу московського ярма і неволі, особливо в контексті теперішніх подій можливого «умиротворення» на невигідних для нас умовах!
Однією із найбільш помітних фігур релігійного життя у Львові та й українських земель загалом у першій половині XVIIстоліття був львівський православний єпископ Єремія Тисаровський. Упродовж певного часу він взагалі був єдиним православним єпископом на теренах Речі Посполитої. Тому й відзначався ерудицією і цілеспрямованістю, був чоловіком активним та дієвим.
Ще за життя отцю Єремії віддавали належну шану. Як наслідок, ближче до середини згаданого століття був надрукований панегірик, присвячений Єремії Тисаровському. Тобто хвалебний текст, до його прославляли і возвеличували заслуги цього діяча. Проте потім щось пішло не так і з’явилося розпорядження, яким наказувалося знищити весь тираж панегірика Тисаровському. Чому так? Дивимось нижче.
Львівський єпископ Єремія (Тисаровський). Фото з pravoslavnews.com.ua
“На ринку натовп … дзвони б’ють”
Свідчення про описаний вище епізод в історії міста бачимо у збірнику текстів львівського краєзнавця Йосипа Гронського “Львів: історичні студії”. Його опис дещо перебільшений і в художній формі: “На ринку натовп народу, дзвони б’ють, мов на сполох, на вежах усіх костьолів. Кат запалює високе вогнище і з наказу інквізиції палає книга – сторінка за сторінкою. Весь тираж велено було одразу ж знищити. Книги для пануючої у місті верхівки були такими небезпечними, як деякі люди”. По тому Гронський ще додає, що згаданий вище твір міг би стати бестселером для Львова і культурного простору Русі. Важко сказати хто саме мав би зачитуватися панегіриком, твором складним і специфічним, але думка має право на існування.
Сучасне видання текстів Й. Гронського. Фото з https://nvd-nanu.org.ua/
Водночас, опис у книзі Йосипа Гронського не постав на порожньому місці. Подібні свідчення знаходимо і в інших авторів, навіть у джерелах до історії давнього Львова.
Просльозився навіть видатний друкар
Відомості про спалений повний тираж панегірика Єремії Тисаровському зустрічаємо і в науковому доробку дослідників-книгознавців Ярослава Ісаєвича та Якима Запаска. Відтак і в праці Ярослава Ісаєвича, яку він підготував одноосібно: “Українському книговиданні”. Зокрема, там можна знайти інформацію, що у 1639 році в друкарні Михайла Сльозки було надруковано панегірик “Aurora na horyzoncie lwowskim”, присвячений Єремії Тисаровському. Проте вже в тому ж 1639 році, а саме 16 листопада 1639 року, з’явилась ухвала католицької консисторії з визнанням книжки шкідливою і наступним розпорядженням знищити весь тираж.
Середньовічна друкарня. Малюнок
Окрім самої книги та “винуватця” її появи, постраждав тоді і відомий львівський друкар. Михайла Сльозку серйозно оштрафували на користь консисторії і заборонено йому видавати подібні книги в майбутньому.
Заборонити “з амвонів” і спалити
На завершення зазначимо, що є згадка про описаний вище епізод зі спаленням панегірика Єремії Тисаровському і в хроніці Яна Томаша Юзефовича “Історія Львівського архієпископства”. Ян Томаш Юзефович – це католицький священнослужитель вірменського походження. Він також був каноніком римо-католицької капітули у Львові. Відтак все написане ним у хроніці визначалося цими фактами з його біографії. Зокрема і те, що Юзефович писав свою хроніку в досить емоційних тонах і навіть упереджено. Зокрема, про епізод із панегіриком.
Ян Томаш Юзефович. Фото з https://pl.wikipedia.org/
Скажімо, цю всю історію він розглядає через призму переважно комерційну – “Сльозка, шукаючи прибутку, видав друком … книжечку… під іменем львівського схизматичного єпископа”. По тому Юзефович додавав, що цю “книжечку” Сльозка “повсюдно продавав народу”. На вказану подію відреагував львівський консисторський суд, який побачив у цій книзі образу і загрозу. Тому видання Сльозки заборонили “з амвонів”, тобто публічно оголосили про заборону, а по тому – вирішили видання взагалі спалити. Як, гіпотетично, могло виглядати спалення панегірика Тисаровському, було показано на початку цього тексту. Принаймні, так це собі уявляв львівський краєзнавець Йосип Гронський.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Гронський Й. Львів: історичні студії / упоряд. Н. Лоштин. – Львів, 2022. – с. 88.
Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів, 2002. – С. 211-221.
Ян Томаш Юзефович. Історія Львівського архієпископства (1614-1700) / Упорядники Мирон Капраль, Ірина Клименко. – Львів, 2023. – С. 227-231.
У четвер, 13 березня 2025 року о 18.00, у Львівському палаці мистецтв (вул. Коперника, 17) відбудуться Одинадцяті наукові читання імені Івана Боберського на тему «Професор українського тіловиховання Степан Гайдучок (1890–1976): життєві здобутки напередодні Першої світової війни».
Лектор: Андрій Сова – доктор історичних наук, професор, професор кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського; дійсний член та голова Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка; старший дослідник, старший науковий співробітник відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.
Модератор заходу: Роман Метельський.
Подія організована у співпраці Комісії тіловиховання і спорту імені Івана Боберського Наукового товариства імені Шевченка, Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського, Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
У межах читань будемо обговорювати низку питань. Хто найбільше вплинув на формування світоглядних орієнтирів Степана Гайдучка. Його найулюбленіші предмети під час навчання в Академічній гімназії та медичному факультеті Львівського університету. Внесок у становлення та розвиток українських руханкових і спортивних організацій в Галичині, зокрема «Українського спортового кружка», «Сокола-Батька», «України», «Пласту». Його зацікавлення різними видами спорту, спортивні досягнення, тренерську роботу, суддівство, організацію руханкових вечорів. Педагогічну працю на посаді учителя гімнастики (фізичного виховання) у гімназії Сестер Василіянок, приватній учительській жіночій семінарії Руського товариства педагогічного та дівочій школі імені Шевченка Руського товариства педагогічного. Внесок у підготовку та проведення І і ІІ Краєвих здвигів у Галичині 1911 р. і 1914 р. та участь у VІ Всесокільському злеті у Празі 1912 р. Творчу спадщину, як автора різних статей та укладача науково-методичних праць з тіловиховання.
Доповідь буде проілюстрована малознаними та невідомими фотографіями, документами і матеріалами з життя та діяльності Степана Гайдучка.
У межах читань відбудеться ознайомлення з літературою, виданою Комісією тіловиховання і спорту імені Івана Боберського НТШ та Львівським державним університетом фізичної культури імені Івана Боберського.
Були створені панорами музейних приміщень та моделі кількох експонатів з Музею Шухевича у Білогорщі, який зруйнувала російська атака 1 січня 2024 року.
Львівський історичний музей презентував Віртуальний музей Романа Шухевича. Завдяки проєкту «Музей у 3D» були створені панорами музейних приміщень та моделі кількох експонатів з Музею Шухевича у Білогорщі, який був зруйнований через російську атаку 1 січня 2024 року. Це стало основою для створення теперішнього Віртуального музею. Проєкт реалізували спільно ГО Skeiron та Львівський історичний музей у 2021 році за підтримки Українського культурного фонду.
«Доступність віртуального музею з будь-якої точки світу уможливлює поширення українського погляду на нашу історію та сьогодення та є ефективною зброєю в боротьбі з російською пропагандою», – повідомили у Львівському історичному музеї.
Віртуальний музей Романа Шухевича
Глядачі мають змогу не виходячи з дому ознайомитися з експонатами музею, а також прослухати коротку аудіоекскурсію музеєм. Також розробники створили 3D-версію зруйнованого музею, а точніше те, що від нього залишилось через російську повітряну атаку.
При створенні віртуального музею використали матеріали з фондів Львівського історичного музею, Центрального державного історичного архіву України у Львові, Центру досліджень визвольного руху, Державного архіву Львівської області, Літопису УПА, Музею-архіву Пластового руху, приватного архіву родини Котлярчуків.
15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах урятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легень.
Крім української, а також польської та німецької, Шухевич чудово знав старослов’янську, латинську та старогрецьку мови.
Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорізьких іграх у Львові встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диска і штовханні ядра. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався і планеризмом, здобув диплом пілота безмоторного літака.
Шухевич захоплювався мандрами по річках: на човні проплив із Галичини по Бугу та Віслі до Балтики й назад — на веслах проти течії. Також він заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші ріки Західної України.
Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано. Він виступав із концертами на різних сценах Львова.
У колекціях іноземних архівів часто можна відшукати невідомі фото, які відкривають нові горизонти для дослідників історії. Особливо цікаві зображення, що зберігаються в архівах європейських країн, адже вони часто містять матеріали, які не були доступні для вивчення в Україні раніше. Однією з таких знахідок стали фотографії сіл Львівщини, зроблені під час Першої світової війни, які були знайдені в Баварському архіві в Німеччині.
Село Купче (зараз Золочівський район)Село Купче (зараз Золочівський район)Село Неслухів (зараз Львівський район)Село Неслухів (зараз Львівський район)Село Неслухів (зараз Львівський район)
Ці зображення є безцінними свідченнями того, яким було життя в сільських громадах Львівщини в часи війни, коли на ці землі приходила значна частина бойових дій. Під час Першої світової війни Львівщина, яка в той час була частиною Австро-Угорщини, стала важливим театром військових дій. Баварський архів зберігає численні фотографії, на яких можна побачити не лише військові об’єкти, а й повсякденне життя мирного населення.
Село Банюнин (зараз Львівський район)Село Банюнин (зараз Львівський район)Село Банюнин (зараз Львівський район)Село Деревляни (зараз Львівський район)Село Деревляни (зараз Львівський район)
Фотографії, що потрапили до колекцій цього архіву, дають унікальну можливість побачити, як виглядали села Львівщини на початку ХХ століття. Вони зберегли зображення будинків, вулиць, людей, їхнього одягу та звичаїв того часу. Зображення надають розуміння того, як війна вплинула на місцеві громади — як змінились ландшафти, будівлі, а також ставлення до повсякденних справ в умовах війни.
Село Деревляни (зараз Львівський район)Село Неслухів (зараз Львівський район)Колишнє село Адами (зараз Львівський район)Село Ямне (зараз Львівський район)
Завдяки таким знахідкам, як ці фото з Баварського архіву, ми можемо відкрити нові сторінки історії таких сіл, як Банюнин, Горпин, Неслухів, Деревляни, колишнє село Адами (зараз Львівський район), Купче (Золочівського району)
З нагоди 95-го Дня народження видатної української поетеси Ліни Костенко, львів’ян та усіх поціновувачів поезії запрошують на поетичні вечори при свічках. Події відбудуться 18 березня у Театрі ім. М. Заньковецької. Початок о 16:30 та 19:30. Організатори обіцяють неповторну атмосферу та найкращі твори улюбленої майстрині слова.
Поезія Ліни Костенко закарбувала у собі найсокровенніші почуття і переживання та стала символом нашої національної боротьби. 19 березня видатна українка та одна з найвідоміших поетес сучасності відзначатиме свій 95-й день народження.
„Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі“ – саме ці рядки поетеси стануть епіграфом поетичних вечорів при свічках 18 березня, які, за словами організаторів, обіцяють запам’ятатися усім.
Події спрямовані на популяризацію української літератури та пісні, а її учасниками стануть відомі українські письменники, поети, музиканти та громадські діячі: Ольга Богомолець, Олексій Суханов, Сергій Калантай, Андрій Ісаєнко, Лариса Руснак, Степан Глова, Олександра Люта, Олег Батов, Дар’я Лісіч, Віра Марокішка, Ілона Верхівська- Ельтек, Кіра Касинець.
Музичний супровід забезпечить Академічний інструментальний ансамбль “ВИСОКИЙ ЗАМОК” та відома піаністка Юлія Божик. Незабутню атмосферу також доповнять ігристе та цукерки, яке обіцяють для всіх гостей.
Ці концерти стануть ще однією подією із масштабного циклу «тихих» проєктів – подій без яскравих світлових чи шумових ефектів, наповнених творчою та теплою атмосферою, яка дозволить у наш складний час «перезавантажитись», знайти час для себе та хоч трішки перемкнутися. Започаткувала цю серію концертів концертна агенція Zahid Concert Agency.
На стіні будівлі, що у минулі століття слугувала возівнею при палаці Лянцкоронських у Роздолі, виявили залишки сонячного годинника. Про це пише ZAXID.NETз посилання на повідомлення архітектора і краєзнавця проєкту «Палац Розділ» Івана Щурка.
«Сонячний годинник на стіні палацової возівні міг бути атракцією для дітей і цікавим артефактом/ідеєю/традицією, привезеною з далеких закордонних мандрівок графом Каролем Лянцкоронським. А міг також виконувати цілком практичну функцію “орієнтування в часі” для більшості працівників маєтку. Механічні особисті годинники були в той час досить дорогими і щойно набували популярності», – пояснив дослідник.
Зараз від годинника на стіні біля брами возівні-гаража є збережена римська цифра VIII і фрагменти інших чисел сонячного циферблата. Також збережене автентичне кріплення гномона – стрілки, яка відкидала тінь впродовж світлового дня на відповідні цифри.
Залишки римської цифри VIII на місці сонячного годинника (фото Івана Щурка)
Історикині Оксані Лобко вдалося знайти в архівах історичну світлину. На ній молода графиня Кароліна Лянцкоронська верхи на ослику у господарському подвірʼї палацового комплексу у Роздолі. А у правому куті фотографії видно цей сонячний годинник. Як стверджують дослідники, панночці на фото приблизно 8-9 років, отже фото датують у проміжку 1905-08 роки.
Кароліна Лянцкоронська у роздільському маєтку (фото приблизно 1905-08 років)
Іван Щурко зазначає, що вирішив пошукати сліди цього годинника після того, як побачив архівну світлину з ним.
«Інтригувало питання, чи збереглися хоч якісь фрагменти/сліди від нього після років руйнувань, перебудов і запустіння? Далі були пошуки, обстеження, зіставляння і навіть трохи шкрябання стін. Фрагменти сонячного годинника я знайшов», – пише Іван Щурко.
Гномон сонячного годинника (фото Івана Щурка)
Дослідники сподіваються, що сонячний годинник повернеться на палацові стіни, буде тішити дітей і всіх відвідувачів реставрованого палацу.
До слова, Оксана Лобко зʼясувала, що розведенням коней у маєтку Лянцкоронських у Роздолі займався тесть письменника-фантаста Станіслава Лема. Також архітектори встановили, що господарські споруди палацу Жевуських-Лянцкоронських можуть бути давнішими, ніж сам палац. Радянський клуб зведений на давніх мурах і, як припускають дослідники, на залишках першого замку. Роздільський палац перебуває у приватній власності EFI Group, яка відновлює історичну будівлю і планує пристосувати її для розвитку громади і туризму.
У Національній бібліотеці Польщі вдалося виявити цікавий фонд документів, що стосуються історії Олеського замку, розташованого на Львівщині. Малюнки та описи, що зберігаються в цьому...
