Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”. Фото Роман Метельський
Вчора, 5 вересня 2019 року, в Музеї історії України (пл. Ринок, 24, відділ Львівського історичного музею) на 4 поверсі відкрилася виставка “Львів. Вересень 1939 року”.
Відкриття виставки “Львів. Вересень 1939 року”. Фото Роман Геринович
“Цю виставку ми приурочуємо до 80-річчя початку Другої світової війни. Нею ми хотіли показати трішки антропологічний підхід до самої війни. Воювало дві держави, тоді це називалося Польсько-німецька війна, але населення Львова однаково потерпало від цієї війни. Ви зможете подивитися як це відбувалося.
Відкриття виставки “Львів. Вересень 1939 року”. Фото Роман Геринович
Також цією виставкою ми хотіли продовжити цикл певних вшанувань попередніх років. Пам’ятаємо – 10 років тому була виставка на площі Ринок створена нашими та польськими науковцями до 70-ліття окупації Львова. Є книжка Ольги Гнатюк «Відвага і страх» про те, як українська, польська, єврейська інтелігенція переживали, взаємодопомагала собі, або, навпаки, часом не допомагала, в часи Другої світової війни. Це дуже болісні і важкі теми, але ми мусимо про них говорити, випрацьовувати свій об’єктивний погляд з точки зору української історіографії, – сказав директор Музею Роман Чмелик відкриваючи виставку.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”. Фото Роман Метельський
Виставку автори умовно розділили на два блоки: у першій залі представлено повсякденне життя львівських містян напередодні війни та боротьба окупаційних армій за контроль над містом, а в другій — період радянської окупації та її наслідки для
львівської спільноти.
Відкриття виставки “Львів. Вересень 1939 року”. Фото Роман Метельський
“Сподіваємося,що виставка не лише дасть можливість згадати багато важливих подій, які сталися у 1939 році, але також дізнатись для себе багато нового”, – зазначила куратор виставки, завідуюча відділом історії України Оксана Куценяк.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”. Фото Роман Метельський
Автори свідомо не перенасичували виставку експонатами, намагалися за допомогою музейних пам’яток допомогти відвідувачам відчути атмосферу міста Лева у вересні 1939 року, провести паралелі між минулим та сучасним.
Відкриття виставки “Львів. Вересень 1939 року”. Фото Роман Метельський
“Ми намагалися зробити виставку не перенасиченою, не робити копію антикварного магазину. Музей має багато речей, але показувати все одразу – без сенсу. Якщо ідею можна подати через один-два предмети – цього достатньо. Виставку ми робили з упором на людину як члена суспільства. Суспільство складається з спільноти. Спільнота між собою спілкується і через спілкування спільнот виникає суспільство. І війна, як би це прикро не звучало – це також засіб спілкування з крайніми аргументами”, – наголосив куратор виставки, старший науковий працівник Тарас Рак.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”. Фото Роман Метельський
Масштабність тих подій передають світлини, на яких зображено пошкоджені архітектурні споруди в результаті бомбардувань добре відомих на сьогодні: головного залізничного вокзалу, церкви св.Духа та храму св. Ольги та Єлизавети, та авіаційні бомби, які використовувались під час бомбардувань у Львові. Драматичність людського сприйняття передають оригінали та копії очевидців та учасників вересневих подій, зокрема спогади Лариси Крушельницької.
І знову, уже традиційно, знайомимо читачів Фотографій Старого Львова із тенденціями, що панували у моді 90 років тому. Які сукні, плащі та капелюшки носили модниці восени 1929 р. На початку весни ми писали про тенденції весняної моди 1929 року , а також розповідали, що було модним влітку того ж року.
Титул журналу “Нова хата” за вересень 1929 р.
Як завжди на допомогу у цьому питанні нам приходить журнал для плекання домашньої культури «Нова Хата» – жіночий часопис, що був дуже популярним у той час. Цікавим є те, що до кожної пропонованої моделі вбрання у журналі також додавалася готова викрійка. Пропоновані статті, що висвітлювали питання моди, та моделі одягу були опубліковані у 10, 11 та 12 числах журналу за вересень-листопад 1929 року (публікації подаються оригінальними).
Модні фасони осені 1929 р.
“Під осінь
Вже минають останні теплі дні, а з ними кінчаться літні спорти і прогульки. Сидимо тепер більше в хаті, відсвіженій і прибраній по вакаціях. Відвідуємо знайомих, просимо їх до себе, або їдемо разом на чайний вечір та до театру. Починається новий сезон і для моди. Легкі сукні літні і гладкі спортові ховаємо до шафи на спід до другої весни. Тепер потрібний теплий осінний плащ, гладка вовняна суконка до ходу та на щодень, шовкова темна сукня на вечір і по змозі ще одна чепурніша сукня до театру чи на вечерниці.
Модні фасони осені 1929 р.
На осінні плащі є тепер багато нових матеріялів, мягких – рідко плетених в ріжних красках і перетиканих у взори інакшими нитками. Назви тих матеріялів ось такі: Nivelyne, Burasport, Moyffle-Strié, Granya, Granikecla і т.д. Крій осінного плаща переважно спортовий зі зазначеним станом, а долиною легко звоновий, але може бути і рівний портовий з паском. Прибрання: стебни і наложені пліси.
Модні фасони осені 1929 р.
Сукні вовняні до щоденного заняття шиють з пояском у стані і прибирають ясними манжетами і ковнірцем. Спідничка долиною рівна поширена фалдами або звонами.
Візитові сукні шовкові – переважно є чорної краски. Стан і ту є зазначений пояском або прилягаючою баскіною але спідничка вже є долиною нерівна довша зі заду або з боків. Прибирають таку сукню лямівкою, легкою аплікацією, ковнірцем і манжетами з ясного шовку або кружева.
Модні фасони осені 1929 р.
Тоалєти вечереві мають дуже ріжноманітну форму. Від гладенької прінцески аж до широко відстаючої стилевої, але і ту стан є зазначений у природним його місці, а діл спіднички є все нерівний. На таку тоалєту модні є velour, мора, коронка, тафта, шовкова ґаза. Прибирають суконку гарними лискучими спряжками. Краски є ріжні, переважно пастелеві, але наймоднішими красками є червена у всіх тонах, а також бронзова від ясно-кавової аж до темно-каштанової. Дуже гарні є модні взористі мори і велюри.
Модні фасони осені 1929 р.
Плащі
Прибирання до осінних та зимових плащів – футряні ковнірі заступають літний шалик чи трикутню хустку. Вони усі такі мягкі, що можна їх вязати, обмотувати так як шовкову «опашку». Вони переважно трикутної форми і не держаться сильно плаща так що можна надавати їм ріжні форми.
Наймодніше футряне прибрання – це попелистий баранок.
Про моду
Нові осінні капелюхи дещо иньші, к ці, які носилося літом Вони також доволі великі – однак відкривають зовсім чоло, а береги опадають сильно на плече або рамена. Ця нова ліня капелюха підходить до видовження пополудневих і вечірніх суконь, які задом уже зовсім довгі – або сильно видовжені по бокам.
Модний фасон капелюха восени 1929 р.
Модний фасон капелюха восени 1929 р.
Рівночасно з цими моделями, які нагадують капелюхи морських піратів пробивається другий тип завою (турбану).
Матеріал це фільц, фільц і ще раз фільц – хоча бачиться і доволі багато оксаміту, усі капелюхи робляться зовсім мягко – найбільш скомплікований тип виглядав немовби нехотячи на голові прибрав таку форму”.
Вже сьогодні, 5 вересня 2019 року, в Музеї історії України (пл. Ринок, 24, відділ Львівського історичного музею) о 16:00 год. на 4 поверсі відбудеться відкриття виставки “Львів. Вересень 1939 року”.
Друга світова вуійна, яка розпочалася 80 років тому, суттєво вплинула на долю людства. В ній брала участь 61 країна – 80 % населення Землі, воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”
Львів у вересні 1939 року — тема, яка до сьогодні залишає багато питань як у істориків, так і у літераторів , простих людей тощо. Радянська пропаганда ніколи не пояснювала , як так сталося, що Львів у вересні 1939 року із заходу обложили війська вермахту, а зі сходу — червоноармійці. Чому місто стало ”розмінною монетою“ у грі двох диктаторів. В історичній пам’яті сучасних українців небагато асоціацій, пов’язаних з тими подіями. Тому український погляд на вересень 1939 року все ще формується.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”
Хоча Львів і вважався центром українства в Польщі, українці становили лише 16,2% всього населення, в той час як євреї – 31,9%, а поляки – 50,8%.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”
Паралельно з тим домінувала думка: “Львів — польський острів в русинському морі“. Трагічні події вересня 1939 року назавжди змінили долю багатонаціонального, багатоконфесійного Львова.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”
Сьогодні, як ніколи, на думку авторів виставки, спільними зусиллями крізь призму збережених матеріалів та спогадів, ми повинні максимально говорити про ці події, беручи до уваги погляди учасників та очевидців вересневих подій, аналізуючи архівні матеріали.
На виставці буде репрезентовано близько 100 музейних пам’яток та предметів з приватних колекцій. Серед них — світлини, зброя, головні убори, предмети повсякденного побуту, спогади очевидців та інше.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”
Виставку автори умовно розділили на два блоки: у першій залі представлено повсякденне життя львівських містян напередодні війни та боротьба окупаційних армій за контроль над містом, а в другій — період радянської окупації та її наслідки для
львівської спільноти.
Автори свідомо не перенасичували виставку експонатами, намагалися за допомогою музейних пам’яток допомогти відвідувачам відчути атмосферу міста Лева у вересні 1939 року, провести паралелі між минулим та сучасним.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”
Масштабність тих подій передадуть світлини, на яких зображено пошкоджені архітектурні споруди в результаті бомбардувань добре відомих на сьогодні: головного залізничного вокзалу, церкви св.Духа та храму св. Ольги та Єлизавети, та авіаційні бомби, які використовувались під час бомбардувань у Львові. Драматичність людського сприйняття передадуть оригінали та копії очевидців та учасників вересневих подій, зокрема спогади Лариси Крушельницької.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”
Сподіваємося, що виставка викличе бажання до глибшого пізнання локальної історії як елементу світового історичного процесу, спонукатиме замислитись, яких непоправних втрат для людської цивілізації може викликати потурання агресору, недотримання демократичних засад людського співіснування.
Експозиція виставки “Львів. Вересень 1939 року”
Автори концепції та куратори виставки: Тарас Рак, Оксана Куценяк. Аудіо- та відео контент: Андрій Познахівський.
Презентація 3-ї книги львівської казкарки та журналістки Леся Кічури «Добрі мамині казки. МАНДРИ».
Уже завтра, в п’ятницю, 6 вересня в 17,00 в Львівській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Р. Іваничука (пл. Ринок, 9, 2 поверх) відбудеться грандіозне свято з нагоди виходу 5-ї збірки казок «Музей іграшок» в рамках книжково-соціального проекту «Добрі мамині казки» від львівської письменниці та журналістки Лесі Кічури.
Ілюстрація до книги казок Лесі Кічури «Музей іграшок»
Авторка зізналася, що готує для своїх гостей чимало сюрпризів. «На своє свято ми маємо 10 тортиків. Спонсором смаколиків вкотре стала компанія кондитерських виробів «Степанків». Декілька останніх разів ми пригощали дітвору солодощами саме цього виробника і всі гості свята були просто в захопленні!
Казкарка Леся Кічура
Також матимемо 6 упаковок печива від компанії «BISCOTTI». Ця торгова марка також пригощала відвідувачів попередньої презентації, коли в березні вийшла у світ книга «Добрі мамині казки. УЛЮБЛЕНІ».
Ілюстрація до книги казок Лесі Кічури «Музей іграшок»
Крім цього до нової збірки зголосилися ще одні партнери соки «Galicia». Наші маленькі гості, бавлячись у вікторини та квести, зможуть виграти собі багацько смаколиків навіть додому.
Презентація 3-ї книги львівської казкарки та журналістки Леся Кічури «Добрі мамині казки. МАНДРИ».
Батькам також не буде сумно, адже буде вдосталь кави та солодощів, а ще для дітей будемо також пропонувати корисний лимонад.
Ілюстрація до книги казок Лесі Кічури «Музей іграшок»
Обслуговувати наше смачне свято буде компанія нашого колеги Вадима Карпікова «Арт кейтеринг».
Ілюстрація до книги казок Лесі Кічури «Музей іграшок»
Дуже радію з того, що наш проект нарешті дійшов до того етапу, коли ми маємо єдиного генерального партнера – це вкотре компанія УАРНЕТ (в особі директора Ігоря Процикевича).
Леся Кічура
Також ми б не обійшлися без підтримки наших постійних медіа-партнерів: порталу Фотографії Старого Львова (Романа Метельського) та інформаційної агенції «Гал-інфо» (в особі Андрія Маринюка).
Ілюстрація до книги казок Лесі Кічури «Музей іграшок»
Нагадаю, що наша нова збірка «Музей іграшок має чим здивувати читачів»: 7 казкопригод, понад 20 розмальовок, 24 кольорові ілюстрації, загалом 72 сторінки нового незвіданого дива.
Ілюстрація до книги казок Лесі Кічури «Музей іграшок»
Радію, що перші 15 примірників із друкарні відразу полетіли до Іспанії, де в Мадриді вже 10 років працює школа заснована українцями – Світланою Кметик та її чоловіком Ігорем. Вже з понеділка ми щоденно відсилаємо книжкові бандерольки всією Україною.
Ілюстрація до книги казок Лесі Кічури «Музей іграшок»
Тішуся з того, що щоденно отримую десятки й сотні повідомлень-замовлень на нову книгу зі словами: «Пишіть іще. Ми дуже скоро прочитаємо нову збірку. Тож чекатимемо наступної». Для мене мої читачі – океан натхнення і завдяки їм я певна, казкове диво в мені триватиме ще довго!» – зізналася казкарка.
Представниця знаної і шанованої родини іудейської громади Дрогобича, Пола Шаліт (Paulina Szalitówna, Paula Szalit) народилася 5 листопада 1886 року. Вона рано виявила свої небуденні музичні дані: вже в чотири роки чітко називала які чорні, а які білі клавіші утворюють акорд.
Початково обдарована дівчинка вчилась в класі свого стрийка Генрика Шаліта в Дрогобичі. Популярний і прогресивний педагог фортепіано, він мав у містечку приватну музичну школу на вул. Св. Яна, 12 (нині вул. Тарнавського), а також, за традицією часу, керував складом-магазином фортепіано і роялів марок «August Förster», «Bechstein», «Caps», «Ibach».
Рекламні оголошення приватної школи та магазину-складу роялів і фортепіано Генрика Шаліта в Дрогобичі
Рекламні оголошення приватної школи та магазину-складу роялів і фортепіано Генрика Шаліта в Дрогобичі
Його педагогічна методика сприяла ранньому і багатогранному розвитку таланту: про це свідчить те, що серед його учнів є кілька уславлених вундеркіндів.
Ігнац Тігерман, педагог консерваторії в Каїрі
Ігнац Тігерман, педагог консерваторії в Каїрі
Ігнац Тігерман, педагог консерваторії в Каїрі
Зокрема, випускник дрогобицької піаністичної школи Г. Шаліта, а далі – професорів Ігнаца Фрідмана й Теодора Лешетицького, піаніст, композитор і педагог Ігнаци Тігерман (Ignacy Tiegerman1893-1968), здобув значне міжнародне визнання, що засвідчує стаття польськомовного єврейського видання «Chwila»: «Відомий зі своїх недавніх концертів Європою піаніст-дрогобичанин Ігнац Тігерман, будучи на вершині своєї слави, обійняв посаду директора музичної консерваторії в Каїрі, яка є найбільшим вищим музичним закладом у Єгипті. Тігерман, який кілька років присвятив себе виключно педагогічній праці, позавчора виступив з сольною програмою у Memoriał Hall American University в Каїрі. Цим концертом він здобув нечуваний успіх. Багатомовна преса Єгипту не могла дібрати слів захоплення від гри цього маестро клавіатури. Як нам повідомляють, невдовзі він виступить з симфонічним оркестром Єгипетського музичного товариства у головних центрах Єгипту і Палестини» [17, с. 13]. Музикант став вчителем музики єгипетського принца Хасан-Азіз-Хасана, з яким зберіг дружні стосунки.
Фото Северина Сапруна-молодшого з його вчителем Генриком Шалітом
Українська громада Дрогобича також пишалась вундеркіндом-піаністом з цієї школи – під орудою Генрика Шаліта починав свій професійний шлях Ярослав Северин Сапрун-молодший (1923-1977), який виступав з публічними концертами у прямих трансляціях львівського радіо вже в 10-річному віці (від 1933 року).
Анонс концертного виступу 10-річного Ярослава Северина Сапруна-молодшого в прямому ефірі на Львівському радіо
У 1941-1942 рр. навчався у класі видатного піаніста і композитора В. Барвінського в державній музичній школі з українською мовою навчання (наставник вважав його одним зі своїх кращих учнів) [1, с. 227]. Продовжив освіту у Віденській музичній академії у класах Вірера та Бруно Зайдльгофера, з успіхом гастролював у країнах Європи. Після еміграції до Південної Америки (Буенос-Айрес), заснував власну школу, а згодом виїхав до США, де працював у набірному цеху друкарні «Свобода».
Повертаючись до головної героїні допису зазначимо, що вона вже в 9-річному віці продовжила навчання у Відні в знаного піаніста Роберта Фішгофа (Robert Fischof). Тоді ж почалися її публічні виступи містами Галичини як піаністки-вундеркінда.
Рецензія на концерт 9-річної Поли Шаліт
Відомий піаніст Генріх Шенкер (Heinrich Schenker), який, ймовірно, був на одному з її концертів у 1895 році, під враженням від нього писав в своєму щоденнику: «14 лютого дев’ятирічна дитина, Паула Шалліт, продемонструвала дивовижне обдарування. Дівчинка виконувала настільки приголомшливо, що – прямо кажучи – вона перевершила очікування глядачів. Вона вразила велику і дуже вигустувану аудиторію. …. Слухачів захопили найкращі якості її гри: чудовий ритм і елегантно розвинута спритність пальців, а також спосіб, у який її витончене почуття настрою, мелодії і гармонії виходило з них. Щоправда, вони не помічали найкращі якості, якими вона наділена на рівні природного чуття: її тонку педальну техніку, якою вона володіє не гірше за зрілих віртуозів. Ця педальна техніка для неї – не просто активна робота стопою, але дає їй змогу реалізувати своє відчуття мелодії та гармонії, в той час як для більшості піаністів це так і залишається таємницею мистецтва» [8, С. 60]. В подальшому Г. Шенкер був також свідком імпровізації юної піаністки в спільному виступі з 14-річним скрипалем-вундеркіндом Броніславом Губерманом.
Броніслав Губерман
5 квітня того ж року Ежені д’Альбер (Eugen d’Alber, учень Ференца Ліста, який невдовзі став її педагогом), писав у відповідь на лист-звернення Г. Шенкера: «Я щиро погоджуюсь з думкою про те, що вона поки що повинна вчитися у Вас, бо ви серйозний музикант і будете спрямовувати панночку в правильному керунку … Мені дуже хотілося б якомога швидше дізнатися, чи точно панночка перейде на навчання до мене, і якщо так, коли. … Отже, ви б взяли на себе узгодження цього з молодою леді від мого імені в проміжний період?» [15].
Наступний етап навчання Поли відбувався під керівництвом кількох прославлених концертуючих піаністів і педагогів. Сам Г. Шенкер підтримував листування зі своєю талановитою ученицею до останніх днів, а також фіксував її здобутки в своєму щоденнику. Від 1896 р. вона вчилась під керівництвом Ежені д’Альбера. Перший публічний виступ як його учениці відбувся у Відні 14 лютого. У віці 10 років Пола дебютувала в Ляйпцігу і Вроцлаві, дивуючи публіку зрілістю своїх прочитань. Щоденник Г. Шенкера 1897 року (дата не вказана) фіксує: «Паула Шаліт готується до концертів: зокрема, фуги Й. С. Баха в cis-moll (5 голосна) і es-moll». Вона виконувала віртуозні та складні для інтерпретації твори Й. С. Баха, Ф. Ліста і Ф. Шопена, а поряд з ними – свої власні композиції. Ще одна європейська знаменитість, піаніст-галичанин Артур Шнабель, який був на одному з цих концертів, назвав її «найздібнішим дитям світової піаністики».
Неодноразово вона виступала у Відні, численних містах Німеччини та Польщі. Її концертні програми були відзначені численними захопленими відгуками у пресі, зокрема такими як:
«Музичні шанувальники у Відні дуже зацікавились дитячим феноменом, Полою Шаліт, у віці десяти років. Коли вона ще не носила довгого одягу, підбирала на піаніно одним пальцем ноти пісеньок, які вона почула, співала, і задовго до того, як вона мала уявлення про друковані ноти, вона грала мелодії власного компонування – пісні, танці тощо. Її музична техніка не культивувалася, поки їй не виповнилося сім років. Спочатку її навчав дядько, а далі – професор Фішгоф і Ежені д’Альбер. Кажуть, гра маленької Паули чарівна, не тільки завдяки її чіткій техніці і енергійному звуку, що дивує від рук настільки малих, що вони навряд чи можуть розтягнутись на октаву, а також тому, що мала Паула має дуже розумних батьків, які бачать, що вона не перевершує своїх сил. Вона ніколи не гастролювала на концертах, а лише з’явилася на публіці у Відні, Празі та Берліні» [18, с. 346].
І ще один відгук: «Вона є володаркою свого інструменту у всіх відношеннях; вона розуміє свій геній. Що стосується техніки в звичайному розумінні, то вона не має чого вчитися … Її фразування є природним і невимушеним, вона ніколи не прагне ефекту, але лише строгої продуманості … Міс Шаліт наділена мудрістю, яка охоплює внутрішній зміст мистецтва, духовністю, що бачить у ньому більше ніж чуттєву красу звуків … за майже загальною згодою вона була визнана митцем, наділеним цілком винятковими даними» [7, с. 130].
Іноді відгуки преси були більш стриманими, наприклад:
«В її прочитанні творів Бетховена, Мендельсона і Шопена була відсутня глибина почуттів, але вони демонстрували розум і музикальність, які, в поєднанні з делікатним туше і прекрасною виконавською технікою, свідчать про виняткові здібності» [11, с 120].
Вона була описана авторитетним німецьким музичним критиком Вальтером Німаном як «справжній феномен піаністичного та музичного таланту» [12, с. 155].
Пола Шаліт у 10-річному віці
Від наступного (1898) року юна Паула навчалась у Юзефа (Йосифа) Гофмана (Josef Hofmann) і вже будучи його ученицею здійснила низку концертних виступів в Перетербургу і Москві. Після від’їзду Й. Гофмана до США та за його рекомендацією 13-річна піаністка потрапляє в клас до Теодора Лешетицького (Theodor Leschetizky), віденського педагога, про якого мріяли всі тогочасні піаністи (навчається в нього у 1899-1901 рр.). Анонс на її виступ у «Wiener Abendpost» вказує: «Пола Шаліт, ще дуже молода, володіє біглістю, карколомною технікою, що демонструє великий темперамент і дотик генія. Д-р Генріх Шенкер ввів її в музичне мистецтво, з усією ґрунтовністю і базовими навичками, а в подальшому її талант розвивається під керівництвом Теодора Лешетицького» [19, с. 20]. Далі були тріумфальні виступи в Берліні (1902, 1904, 1907) і Варшаві (1903, 1905), численні концерти у Львові і Кракові (1904), в тому ж році відбулося велике турне Англією і Скандинавією.
Анонс зарубіжних концертних виступів
Все частіше молода піаністка компонувала сама, насамперед для фортепіано, а свої нотні збірки, і окремі композиції друкувала найчастіше у видавництві Riesa i Erlera в Берліні, а також у Відні і Ляпцігу.
Прижиттєві нотні видання творів Поли Шаліт
Прижиттєві нотні видання творів Поли Шаліт
Прижиттєві нотні видання творів Поли Шаліт
З її доробку вдалося встановити фортепіанні твори: «Intermezzo» cis-moll, «Traeumerei» (1897), цикл п’єс «Morceaux», op. 2 (1900, присвячений вчителю Е. д’Альберу) (1. «Rêverie. Impromptu», 2. «Mazurka. Valse», 3. «Tendresse. Scène de Ballet», 4. «Intermezzo. Gavotte»), цикл «Klavierstücke» ор. 3 (1. «Praeludium» f-moll, 2. «Carpiccio», 3. «Intermezzo» f-moll, 4. «Impromptu»), а також твори для голосу і фортепіано (1897) «Im Winter» («Schlaf ein, mein süsses Kind», «Tanzlied aus Dalekarlien» («Komm’, o komm’, lieb Mädchen»).
2 вересня 1906 року Г. Шенкер записав у своєму щоденнику: «Пола Шаліт викладає у Львові – це кінець вундеркінда?!». Справді з цього року (музикантці за два місяці виповнилося 20 років) її ім’я знаходимо серед педагогів прогресивного новаторського приватного навчального закладу – Львівського музичного інституту Анни Нєментовської (який згодом став Консерваторією ім. К. Шимановського). ЛМІ відрізнявся великою відкритістю інноваційним методикам і практикою запрошення до співпраці «доїжджаючих професорів» – європейських світил з Кракова, Відня, Варшави, Мілану та ін., які кілька разів на рік у Львові відвідували пописи учнів та студентів, проводили майстер-класи, давали публічні концерти на престижних сценах міста. Не менш активними в плані концертування були й постійні педагоги закладу. Востаннє на сцену Пола Шаліт вийшла 17 жовтня 1913 року в камерній програмі, в якій також брав участь славетний польський скрипаль Павєл Коханський.
Про успішність педагогічної роботи молодої викладачки класу фортепіано та подальший період її життя відомо дуже мало. Очевидно вже тоді й почалися проблеми з психічним здоров’ям. Зберігся один лист 1918 року від Поли Шаліт до Г. Шенкера з її портретом.
Пола Шаліт, одне з фото, надісланих вчителеві
А 13 листопада 1918 року Г. Шенкер записав у своєму щоденнику: «Місіс Пайрамолл передала мені лист від міс Шаліт, в якому вона просить моєї поради в своєму важкому становищі» (очевидно пряме листування їй не завжди недоступне); і двома днями пізніше: «До міс. Szalit (лист): Я рекомендую терпіння: невтомність при проведенні уроків – це випробуваний і перевірений рецепт».
У 1920 році Пола Шаліт пішла з життя, будучи пацієнткою закладу для нервово хворих у Львові на Кульпаркові.
Корпус Закладу для нервовохворих з каплицею.
Корпус Закладу для нервовохворих з каплицею.
Як іудейка, вона була похована на маленькому запущеному єврейському цвинтарі поблизу закладу, від якого нині залишився лише спомин.
Місце, де знаходився єврейський цвинтар (вул. Боткіна)
Можливо, архіви лікарні з великою історією, могли б привідкрити завісу сумного завершення шляху тендітної квітки музичного Дрогобича початку минулого століття.
Роксоляна ГАВАЛЮК музикознавець, викладач КЗ ЛОР ЛМК ім. С. Людкевича
Література:
Карась Г. Збереження і популяризація творчої спадщини Василя Барвінського митцями українського зарубіжжя. Прикарпатський вісник НТШ. Слово. 2009. № 2 (6). С. 222–235.
Наш 10-літній пяніст у радіо. Діло.1933. № 83. Березень, 4.
Cohen Aaron I. Szalitowna (Szalit), Paulina.International Encyclopedia of Women Composers. New York: Books & Music (1987), p. 683.
Die Zeit, February 22, 1896.
Dybowski S. Słownik pianistów polskich [Dictionary of Polish Pianists]. Warsaw: Selene, 2003. 879
Dziadek M. Szalitówna Paulina, [w:] Leksykon muzyków pedagogów.PSB, t. XLVIII; EM PWM, t. X.
A.B. as quoted in The Academy and Literature, Jan. 30, 1904, p. 130.
Federhofer H. Heinrich Schenker: Nach Tagebüchern und Briefen. Oswald Jonas Memorial Collection. University of California, Riverside (Hildesheim: Georg Olms Verlag, 1985), p. 60.
Federhofer H. Heinrich Schenker als Essayist und Kritiker … (Hildesheim: Georg Olms, 1990), pp. 321‒322 [complete review of February 14, 1896 concert, in Die Zeit, February 22, 1896].
Harold C. Schonberg. The Great Pianists. New York: Simon and Schuster, 1963. 353.
London Concerts and Recitals: Pianoforte Recitals.Musical Times. 1, 1904. p. 120.
Niemann W. Meister des Klaviers. Berlin 1919. 155.
Polski kalendarz muzyczny na rok 1920, red. M. Skolimowski, Warszawa: Polska Artystyczna,1920.
Schenker H. Selected Correspondence, ed. Ian Bent, David Bretherton and William Drabkin (Woodbridge: The Boydell Press, 2014), pp. 4‒5 [complete letter of April 5, 1906 from d’Albert to Schenker].
Schonberg H. The Great Pianists. New York: Simon & Schuster, 1963. 353.
Sukces drohobyczanina na estradah koncertowyh Egipty. Chwila. 1935. № Mach, 31. s. 13.
(Untitled notice), Werner’s magazine (Chicago: Werner’s Magazine, v. 19 (Jan.-Aug. 1897), p. 346.
В п’ятницю, 6 вересня 2019 року, у арт-просторі «FuturaHUB» ( вул. Кульпарківська, 200а) відбудеться відкриття виставки сучасної української фотографії «Fromdarknes» відомого фотографа Сергія Горобця.
Експозиція виставки сучасної української фотографії «From darknes» Сергія Горобця
“Поєднуючи досвід роботи з живописом, графічним дизайном, сценографією, джазовими та класичними музичними подіями, а також портретною, природною, промисловою та міською тематикою, я підходжу до художньої фотографії з широкого спектру ракурсів. З чим би я не працював, будь то барокова скульптура, “апокаліптичні” покинуті споруди, людські характери чи природа, я ставлюсь до свого полотна як до динамічного, дослідницького середовища”, – розповідає митець.
Експозиція виставки сучасної української фотографії «From darknes» Сергія Горобця
Сергій Горобець – фотограф та графік, що працює у Львові. Освіта: Українська академія друкарства, Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша. Сьогодні Сергій Горобець – офіційний фотограф міжнародних музичних фестивалів «Lviv MozArt», «Leopolis Jazz Fest», «Opening Paderewski»; сцен-дизайнер міжнародного музичного фестивалю «Lviv MozArt»; офіційний фотограф та графічний дизайнер польсько-українського фонду ім. І. Я. Падеревського.
Експозиція виставки сучасної української фотографії «From darknes» Сергія Горобця
Сергій Горобець бере активну участь у всеукраїнських, міжнародних та закордонних конкурсах та фестивалях: «Фото джазового світу 2018», «30 кращих фотографів року», 2 премія в конкурсі «Jazz World Photo 2017», Міжнародний джазовий фестиваль «Jazz In Kiev 2012», Міжнародний джазовий фестиваль «Art Jazz Cooperation 2011» та ін.
Експозиція виставки сучасної української фотографії «From darknes» Сергія Горобця
Оглянути експозицію фотопроекту Сергія Горобця «From darknes» можна у арт-просторі «Futura HUB» ( вул. Кульпарківська, 200а) до 6 жовтня 2019 року.
Один із перших електричних трамваїв виробництва Siemens&Halske у Львові, фото початку ХХ століття
“Львівелектротранс” на своїй сторінці у ФБ показав унікальний екземпляр – один з найдавніших квитків львівського трамвая, що курсував містом у XX столітті.
“Мабуть, Ви знаєте, що колись був 1 та 2 клас перевезення пасажирів? До Вашої уваги квиток 2 класу, що курсував за маршрутом №10 та коштував 6 австрійських гелер. До речі, сам маршрут та зупинки прописані на самому квитку. Дуже зручно, чи не так? А от на звороті можна побачити справжню рекламу відомого львівського бренду Alojzy Hübner”, – йдеться у повідомленні “Львівелектротранс”.
Один з найдавніших квитків львівського трамвая
Один з найдавніших квитків львівського трамвая
Власник квитка – Аркадий Шарков. Це один з найдавніших квитків львівського трамвая, що курсував містом у 20 столітті.
Ввечері в понеділок, 2 вересня, у Кременці, що в Тернопільській області, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув володар гран-прі фестивалю «Червона рута» 1989 року легендарний український кобзар Василь Жданкін. Про це на своїй сторінці у Facebook повідомив журналіст Михайло Маслій, передає zaxid.net.
«В останні роки співак облюбував їзду на скутері, його часто можна було побачити в місті чи дорогою на дачу, якою так пишався, адже природа там була нерукотворної краси. 2 вересня 2019 року, приблизно біля 20 години вечора, він, як виявилося, востаннє повертався на ньому до рідної хати, машина збила його на смерть за якихось кількасот метрів від домівки, аварія трапилася біля краєзнавчого музею», – йдеться в повідомленні.
Василь Жданкін. Фото Михайла Маслія
Василеві Жданкіну в травні виповнився 61 рік.
Василь Жданкін – український бард, кобзар, бандурист. Володар «Гран-прі» першого фестивалю «Червона Рута»(1989) у місті Чернівцях, на якому під час заключного концерту вперше публічно заспівав «Ще не вмерла Україна». Лауреат фестивалю «Оберіг» (1990, Луцьк).
Навчався в Українській сільськогосподарській академії (Київ), Львівській консерваторії. Закінчив диригентський факультет Рівненського інституту культури(1987), де створив квартет «Птах». Працював у Рівненській обласній філармонії, 1988–1990 роках – в театрі-студії «Не журись!» у Львові. Співав у Волинському народному хорі, Почаївській лаврі, Тернопільській обласній філармонії.
Український Ланос встановлює новий рекорд на Драгобраті
4 серпня 2019 року поїхали на гірськолижний курорт Драгобрат, в планах було піднятись до Драгобрата, а далі по хребтах 50 км. Їхати на Усть –Чорну. Плани планами а на ділі довелось все коректувати…
Виїхав зі Львова зранку, десь о 5 годині. Зі мною був не змінний штурман Микола Головецький, котрий з самого початку мого захоплення бездоріжжям допомагає мені долати складні напрямки в Карпатах, а також удосконалювати мій Daewoo Lanos та працює штурманом коли разом їдемо кататись. За плечима в нас з ним не одна поїздка, особливо запам’яталась поїздка на найвищу гору Львівської області – Пікуй.
Український Ланос встановлює новий рекорд на Драгобраті
Отже, зі Львова ми поїхали в Закарпатську область через Івано-Франківську в селище Ясеня, де і почався підйом до курорту Драгобрат. По дорозі підібрали наших знайомих, котрі теж хотіли їхати запланованим маршрутом на Opel Frontera 4×4 та Subaru XV. В таку експедицію їхати самому не реально, бо хто знає, що може трапитись в горах.
До курортних готелів піднімались довго, хоча з дороги до них всього 8 кілометрів. По дорозі, прокладеній через ліс з постійним підйомом вгору, не зустріли жодного авто на моноприводі (і тим більше Деу Ланос). Зустрічались нам тільки мотоцикли та позашляховики, такі як УАЗ та ГАЗ 66. Коли добрались до гірських готелів, вуха від тиску позакладало, адже вже були на висоті 1200 метрів.
Український Ланос встановлює новий рекорд на Драгобраті
Стало перед нами завдання піднятись на хребет, де закінчуються лижні підйомники. Підйом затяжний та крутий, десь в районі 25 градусів, що досить багато навіть для повнопривідних авто зважаючи на покриття дороги та погодні умови. Мав надію прорватись розігнавшись без спускання коліс, але в найвідповідальніший момент Фронтера стала попереду мене, тож довелось її оминати її дорогою, всіяною дрібним каменем, що змусило авто буксувати та зупинитись.
Чесно признатись лячно так стояти автомобілем коли в будь-який момент може щось піти не так і тоді прощавай Драгобрат. А ще я покотився вниз, а котитись було далеко! Штурман майже миттєво попідставляв під колеса великі камені для під страховки моїх гальм. Почали думати, що робити, адже в нас попереду ще великий відрізок дороги і втрачати час на одягання ланцюгів та спробу №2 не хотілось, вирішили зекономити та скористатись допомогою Опеля. Взяв він нас на буксир та потягнув до гори. Вже потім я довідався, що Фронтера мені завадила тому, що забула увімкнути повний привід. А ще місцеві розповіли, що був легший підйом, аніж той, який обрали ми. Ну, головне заїхали на хребет, хоч і не без поламок (щось почало сильно стукати з лівого боку). Полазивши під машиною зрозумів, що обірвало всередині амортизатора шток, це не критично, адже є ще пружина, яка тримає автомобіль над дорогою, можна їхати потихенько…
Український Ланос встановлює новий рекорд на Драгобраті
Експедиція продовжилась. На перший погляд дорога була простою, але поступово ускладнювалась, аж доки на одному відрізку мене не скинуло в колію з болотом, де лежав хитро замаскований камінь. Одразу після удару пробив колесо машини, тож довелось зупинятись. На спущеному колесі доїхав до більш-менш рівного місця. Насправді не так просто підняти авто на домкраті в горах, машину постійно стягувало в низ та вона падала з домкрата.
Доки я сидів в авто та тримав гальма, штурман ставив останню запаску (вона в нас тільки одна була). Забіжу трішки наперед, гума вже ремонту не підлягала, таку я там діру зробив. А ще зігнув рулеву тягу, не сильно, проте метал не витримав такого навантаження.
Український Ланос встановлює новий рекорд на Драгобраті
Після гірського шиномонтажа пригоди не закінчились. Погода почала швидко псуватись! В нашому напрямку почали збиратись грозові хмари. Найбільше переживав за блискавиці, ми все ж таки на горі, та ще й в залізних конях, котрі ой як добре притягують блискавки… Не думав, що гроза в горах може бути такою потужною, почався град, сильний вітер! Коли зупинились, щоб зробити декілька епічних фото в негоду, я думав мене здує з гори. Холод був звірячий, я в одній футболці замерз моментально! Далі дорога стала складнішою, місцями було суцільне болото! А варіантів мало, довелось долати.
Грозу проїхали та опинились неподалік гірського озера Герешаска, а чому нам би до нього не поїхати? Дорога до озера вузька, тому довелось чекати доки проїдуть автобуси з туристами. Автобуси на цьому туристичному маршруті на базі ГАЗ 66 – більше там нічого не поїде з такою кількістю пасажирів. До мети залишалось 1300 метрів і вони були найважчими. Гроза дорогу розмила, а спуск до озера місцями був тільки з глини. В одному місці довелось залишити Subaru, оскільки назад би він вже не виїхав, а в мене є лебідка…
Український Ланос встановлює новий рекорд на Драгобраті
Полоскотавши нерви та помісивши грязюку ми таки добрались до озера! Вода чистенька і не дуже холодна, але плавати не пішли – озеро кишіло п’явками! Бррр, як подумаю про це то аж мороз по шкірі, краще я буду в Ланосі сидіти на схилі з ризиком перевернутись, аніж полізу у воду до кровососів…
Озеро Герешаска знаходиться на висоті 1577 метрів, а це новий рекорд для Daewoo Lanos та і для монопривода загалом. Хоча я технічно був на висоті 1680 метрів, тому що озеро втоплене в горах і ми до нього спускались вниз.
Погулявши досхочу, вирішили продовжити їхати на Усть-Чорну, але спершу розпитали дорогу в місцевих водіїв Шишиг (ГАЗ 66). Можливо добре, що спитали, а можливо і ні, бо відповідь була не втішна. Чітко дали нам зрозуміти, що там дорога дуже погана, мені без шансів, а Фронтера під великим питанням, враховуючи обставини, мої поламки та поламки Subaru (забув сказати, що Субарік теж не витримав гірського навантаження). Японські інженери не передбачили всі режими експлуатації та погано закрутили болт кронштейна, який тримав стійку стабілізатора. Від вібрації та скручування кузова він просто викрутився сам та пішов гуляти, а стабілізатор почав тертись до заднього привода. Звуки були не приємні але їхати помаленьку можна.
Український Ланос встановлює новий рекорд на Драгобраті
Зовсім відійшов від теми, отже подумавши вирішили повернутись назад до Драгобрата, але до всього – цього часу теж би не вистачило доїхати туди куди планували.
Між озером та тим місцем, де ми залишили Субару було болото і коротенький, але дуже крутий підйом. Болото подолали, а от підйом нас пригальмував. Спершу добре не подумавши спробували, щоб Ланос витягнула Фронтера, але після невдалих спроб вирішили Фронтеру зробити якорем. Сама Фронтера змогла виїхати, хоча й кидалась камінням з-під коліс на всі боки. Лебідку увімкнули, гак зачепили за Фронтеру. Дерев там не було, тому тільки так. Пів години і Ланос сам себе витягнув до верху. Погода, як на диво, стала знов сонячною і ми вирішили зробити перерву на каву. Кава з такими краєвидами особливо смачна.
Не розумію до кінця як так вийшло, але назад дорога стала складнішою не для мене а для Subaru. Місцями будували міні естакаду з каміння, щоб Субару міг проїхати, а вже на під’їзді до підйомників, в тому місці, де я пробив колесо, Субару вирішив клюнути бампером в болото. Так що довелось його відкопувати, що врятувало тільки передній бампер, а не задній.
До підйомників доїхали стомлені, побиті, голодні… Там був рівний майданчик, що дозволило нам відремонтувати Субару, мої болти з держномера ідеально підійшли для кронштейна Субару. Трішки часу і машина як нова. Свій номер я тимчасово закріпив пластмасовими хомутами. Чергова гроза зігнала нас до низу. Додому я не поїхав, добре, що маю родичів в Карпатах, тож поїхав на ночівлю до них, ремонтувати свого залізного коня.
В четвер, 5 вересня 2019 року, о 19:00 кав’ярня-галерея “Штука” запрошує на лекцію “Галицький сейм — між бюджетом і націоналізмом”. Лектор Ігор Чорновол — доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України.
Головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка побудований у 1881 році для Галицького сейму – вищого органу системи самоврядування провінції «Королівство Галичини та Лодомерії з Великим Князівством Краківським разом з князівствами Освєнцім і Затор». 150 депутатів періодично збиралися тут на сесії до 1914 р. Ігор Чорновол розповість про ключові моменти історії Галицького сейму, а також презентуватиме свою нову книгу «Українська фракція Галицького крайового сейму. 1861-1914».
Іван Кейван. Озеро Малін, Альберта. Едмонтон, 1968
У четвер, 5 вересня 2019 року, в Художньо-меморіальному музеї Олекси Новаківського (вул. Листопадового Чину, 11, біля собору св. Юра) о 15:00 відбудеться лекція «Іван Кейван – учень Мистецької школи Олекси Новаківського».
Іван Кейван. Світлина 1963 року
Відвідувачі матимуть нагоду ознайомитися із життєвим та творчим шляхом одного з найбільш обдарованих вихованців першої в Галичині української художньої школи, дізнатися про внесок Івана Кейвана в національно-культурне життя української діаспори.
Іван Кейван. Дружина Марія в жовтій сукні. Коломия, 1943
Іван Кейван (16 вересня 1907, с. Карлів Снятинського пов., теп. Прутівка, Снятинський р-н Івано-Франківської обл. – 18 вересня 1992, Едмонтон, пров. Альберта, Канада) – український живописець, графік, мистецтвознавець, педагог і громадський діяч, випускник Краківської та Варшавської академій мистецтв, учень Мистецької школи Олекси Новаківського у 1927 – 1928 рр. З понад шістдесяти років активної творчої праці майже півстоліття був змушений провести далеко від рідної домівки. Оселившись в Канаді 1949 року, з головою поринув у життя тамтешньої української громади. Протягом чотирьох десятиліть спромігся зробити дуже багато для новочасного українського мистецтва: як художник, автор мистецтвознавчих публікацій та організатор культурно-мистецького життя. На батьківщині ж творчість Івана Кейвана тривалий час у кращому випадку замовчувалася, у гіршому – свідомо заборонялась. Ім’я талановитого майстра є, на жаль, не надто відомим і в незалежній Україні.
Іван Кейван. Митрополит Андрей Шептицький. Едмонтон, 1952
Лекція буде цікавою для всіх, хто цікавиться історією новітнього українського мистецтва й малознаними широким загалом його персоналіями.
Сьогодні маємо цікаві фото часів Першої світової війни. На кадрах можна побачити столітні кадри, які були зроблені в біля села Ушковичі Перемишлянського району Львівської області. На фото можна побачити в далині храм та будинки села.
80 років тому в селі Ушковичі проживало 1150 мешканців, з них 770 українців-грекокатоликів, 270 українців-латинників, 20 поляків, 50 євреїв, 40 німців.
80 років тому, 1 вересня 1939 року, розпочалася Друга світова війна. Львів було піддано бомбардуванню Люфтваффе, що призвело до великих руйнувань. Було введено винятковий і оголошено воєнний стани та мобілізацію. Проте, незважаючи на ці події, місто намагалося жити звичним життям. Зокрема, 2 вересня 1939 року відбулося заплановане відкриття ХІХ Східних Торгів у Львові. Замітку про цю подію можемо прочитати у газеті «Діло» (ч. 201 від 5 вересня 1939 р.).
Газета “Діло” ч. 201 від 05 вересня 1939 р.
Отворення ХІХ Східних Торгів у Львові
В суботу 2 ц.м. [вересня 1939 р. – ред.] в год. 10.30 передполуднем відбулося у Львові згідно з програмою урочисте отворення ХІХ Східних Торгів у салі Промислово-Торговельної Палати. Присутніх достойників, делегатів ріжних установ і представників купецького стану привитав президент Пром. Торг. Палати д-р М.Шарський. По цьому промовив президент міста д-р Островський, що склав подяку за підтримку Торгів урядові, як також усім тим, що причинились до їх отворення. З черги промовив п. воєвода А. Білик, який підкреслив, що цьогорічні Торги відбуваються у вирішних хвилинах історії. Одночасно воєвода підніс вояцьке геройство Львова за те, що в нецілих 24 годин після того, як на вулицях Львова залунали детонації бомб із німецьких літаків і по двох алярмах – саля, в якій відбувається відкриття Торгів,заповнилася майже так, як кожного року. Тільки декому комунікаційні труднощі, зрозумілі у другому дні мобілізації, не дозволили приїхати до Львова. Воєвода закликав узяти собі приклад із Львова та зі Східних Торгів. Усі мусять працювати у повній рівновазі духа, у повному спокою як у фізичній,так і теж психічній спроможности. Треба у приватному житті опанувати думку й волю,треба вміти володіти своїми нервами. «В цій війні – казав далі воєвода Білик – нема ніякого компромісу як не було його в моменті, коли поставлено нам домагання. Коли б ми їх прийняли, то вони б перекреслили нашу незалежність, й дорогу до великости. Для нас ясна ситуація життя: кожного з нас не має ніякої вартости, коли воно не зможе розвиватись у свобідній, незалежній та великій державі.
Вул. Академічна і будинок Промислово-Торговельної Палати (сучасна адреса пр. Шевченка, 17)
Зясуймо собі з цього справу, що тепер не пора на великі слова . Одначе я намагаюся вживати простих слів. Коли вчора, безпосередньо на летунськім наступі, я обїздив місто, бачив страти, вирви, ранених та ґрупи львовян, які обговорювали те, що трапилось, але на їх лицях я побачив холодну безоглядність і детермінацію. Так теж уявляю собі цілий польський нарід.
В закінченні своєї промови закликував воєвода Білик ще раз до спокою без огляду на змінні ходи війни. Підчас світової війни були хвилини в яких здавалося, що деякі народи щезнуть із карти світа. Деякі народи переходили таку важку долю, як Бельґія і Сербія. «Наша армія є ґаранткою,що підчас цієї війни нещастя, які зустрінули тамті народи, нас пощадять. Коли тепер так обговорюю цю проблему, то тому, що сам бачу і ви бачите і весь польський нарід, що початок війни відомий, але не відомий час закінчення війни та її переходи. Для нас один шлях: переможемо або щезнемо з поверхні землі. Перед нами смерть або перемога. Начальний Вожд поведе нас до перемоги!».
Центральний павільйон Східних Торгів. Фото 1930-х рр.
На закінчення всі гості під проводом директора Торгів д-ра Ясінського поїхали на Східні Торги, де символічну стяжку протяв іменем уряду воєвода Білик. Потім відбулися оглядини Торгів, які, не зважаючи на всі труднощі нинішніх днів, зорґанізовано д. справно.
Відкриття виставки пастелей Дарії Зав’ялової “Забуті вілли”
Вчора, 1 вересня 2019 року, в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) відбулося відкриття виставки пастелей Дарії Зав’ялової під назвою “Забуті вілли”.
Експозицію виставки склали сімнадцять розкішних пастельних робіт, що передають атмосферу справжнього Львова – міста, в якому хочеться жити, міста-саду.
Експозиція виставки пастелей Дарії Зав’ялової “Забуті вілли”
“Мистецтво завжди реагує на соціальні проблеми і кав’ярня-галерея «Штука» займає активну громадянську позицію. Зараз в місті іде тотальна руйнація старої частини Львова, приходять «великі мішки з грошима» руйнують все, будують монстри-будинки і ми не шануємо нашу історичну спадщину. І я хочу подякувати власнику кав’ярні-галерея «Штука», який створив прекрасне мистецьке середовище, де не тільки можна гарній атмосфері випити горнятко кави, поспілкуватися, але ще окрім того Євген Булавін є активним учасником в боротьбі за збереження історичної частини Львова. І кожна цьогорічна акція, присвячена цій темі. Сьогоднішня виставка заслуженої художниці України Дарії Зав’ялової, яка створила розкішну колекцію. Тут представлено 17 робіт із зображенням вілл Львова, які ще екзистують, але, на жаль, які можуть зникнути”, – сказала куратор Зоріана Мірус відкриваючи виставку.
Відкриття виставки пастелей Дарії Зав’ялової “Забуті вілли”
Власник кав’ярні-галереї “Штука” Євген Булавін наголосив на важливості творчості Дарії Зав’ялової для збереження та фіксації тієї частини Львова, яку ми всі можемо повністю втратити вже протягом найближчих років.
Євген Булавін
“Це надзвичайно приємна для львів’ян тема, адже всі ми б хотіли жити в ідеальному місті початку ХХ століття Ми зараз бачимо, що в багатьох районах вілли просто зникають, перебудовуються і ми вже не впізнаємо цих районів та будинків. Рідко коли бачимо приклади фахової реставрації. І Дарія фіксує те, що щезає,бо можливо через років 10 багатьох з цих вілл уже не буде. А такі простори для людей дуже важливі. Адже сама вілли – це не тільки елемент власника, але й загальної культури міста”, – наголосив Євген Булавін.
Відкриття виставки пастелей Дарії Зав’ялової “Забуті вілли”
Дарія Завялова присвятила свою виставку пам’яті своєї багаторічної подруги, великої людини Наталки Космолінської. Виставка стала символом тих людей, тих віл, того Львова, що повільно відходять у минуле і залишаються тільки в людській пам’яті і на світлинах, графіці, картинах.
Відкриття виставки пастелей Дарії Зав’ялової “Забуті вілли”
“Цим роботам рік. Я робила їх впродовж останнього року і вони не випадкові. Я виросла на Тарнавського і була впевнена, що таким місто і має бути. З цими казковими будинками, де колись збиралися інтелектуали. І мене мордує те, що це все зникає. Я не вмію боротися, я вмію малювати і єдине, що я можу зробити – це скласти своєрідний каталог цих вілл. Так – вони напівзниклі, так – у них уже є відтінок тліну, але вони прекрасні і я їх неймовірно люблю”, – зазначила Дарія Зав’ялова.
Експозиція виставки пастелей Дарії Зав’ялової “Забуті вілли”
Експозицію виставки Дарії Зав’ялової під назвою “Забуті вілли” можна оглянути в кав’ярні-галереї “Штука” (вул. Котлярська, 8) до 30 вересня.
У вівторок, 3 вересня 2019 року, о 16.00 в Історичному комплексі Національного Музею у Львові імені Андрея Шептицького (вул. М. Драгоманова, 42) відбудеться відкриття виставки творів Марії Примаченко яскравої представниці «наївного» мистецтва, Народної художниці України, лауреатки Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
Понад шістдесят робіт із приватної колекції (Київ) та зі збірки Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького репрезентують її мистецький спадок 1960–1990-х років.
Експозиція виставки робіт Марії Примаченко
У творчості Марії Примаченко (1909-1997), органічно поєдналися витоки українського живописного та поетичного фольклору. Художниця, спираючись на неперервність традицій і досвід кількох поколінь народних митців, виробила свій мистецький стиль, у межах якого – нескінченні варіанти декоративних, орнаментальних і жанрових композицій. Послідовно утверджуючи невичерпну віру в добро, любов до всього прекрасного, вона створила власний світ образів і символів – органічний сплав нового й традиційного. В основі творчого методу мисткині превалюють дитяча безпосередність і простота відображення, дивна фантазія і незглибима народна мудрість.
Завдяки своєму таланту і копіткій щоденній праці Марія Примаченко досягла світового визнання та посіла одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів «наївного» малярства поряд із Анрі Руссо, Ніко Піросмані, Іваном Генераличем, Никифором Дровняком.
Учасники прес-конференції з нагоди відкриття 102-ого театрального сезону в Театрі імені Марії Заньковецької
Напередодні відкриття нового театрального сезону, 30 серпня 2019 року, заньківчани поділилися творчими планами на найближчих півроку під час прес-конференції.
Чого чекати на початку нового сезону розповів генеральний директор-художній керівник театру Андрій Мацяк.
Андрій Мацяк
«Можливо, не зможу відкрити всі секрети, адже ми ще маємо справу з авторськими правами, а щодо деяких питань ведемо перемовини. Проте деякі цікавинки вже можемо впевнено анонсувати», – зазначив Андрій Мацяк.
Колектив театру має в планах відвідати фестиваль Транскордонного співробітництва в Кошице, що в Словаччині.
«Веземо туди вистави «Небилиці про Івана» та «Катерину». А вже у 2023 році акторські трупи з Литви, Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини завітають до Львова зі своїми творчими напрацюваннями. Варто зауважити, що програма передбачає виступи оркестрів, музикантів, виставки художників та інше. А також ми плануємо відвідати наших колег з театру імені Івана Франка, який невдовзі святкуватиме своє сторіччя», – зазначає Андрій Мацяк.
Вадим Сікорський
Режисер-постановник Вадим Сікорський разом з художницею-постановницею Наталією Тарасенко розповів про першу прем’єру «Із життя комах», яку глядачі зможуть відвідати вже на початку листопада.
«Звичайно, ми всі хвилюємося, адже небагато людей знайомі з творами Карела Чапека, втім ми намагатимемося зробити все, що в наших силах, аби захопити глядача творчістю цього митця», – зауважив Вадим Сікорський.
Олексій Кравчук
Запрошений режисер Олексій Кравчук розповів про свої плани на постановку п’єси за твором французького сучасника всесвітньо відомого письменника Еріка-Еммануеля Шмітта «Фредерік, або Бульвар Злочину». Цю роботу на сцені театру Заньковецької він присвятить своєму батькові, який був актором, і також усім своїм колегам. «Актори – це не люди, це посередники між людьми та богами. І цю точку зору я хочу показати в композиції».
Також про нову роботу розповів сценограф, з. д. м. Польщі Олександр Оверчук. Саме зараз він працює над виставою «Площа Святої Трійці» (монодрама для трьох фіналів) за мотивами «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під клепсидрою» Б. Шульца. Показана ця вистава буде не на сцені театру, а в Меморіальному музеї тоталітарних режимів «Територія терору» у Львові.
Олександр Оверчук
«Твори Бруно Шульца – це література з найвищої полиці світової класики. Вона є складною та вибагливою. Ми мусимо працювати з такою літературою. Мусимо ставити різні завдання перед собою. До початку роботи мене спонукало місце – музей «Територія терору» і те, що він є у Львові. Адже саме такий заклад дає можливість вивести постановку в іншу площину. У музеї зокрема зберігаються матеріали нашого легендарного актора Богдана Коха –в’язня концтаборів, є фонограма спогадів. Також є спогади нашого корифея Бориса Міруса. Тож я відчув, що цей музей, неначе просить посвячення саме такою театральною роботою. Для нас ця робота дуже радісна в плані співпраці», – розповів на зустрічі Олександр Оверчук.
Зауважимо, що всі 3 анонсовані прем’єри: «Із життя комах» К. Чапека (режисер В. Сікорський), «Фредерік, або Бульвар злочину» Е. Е Шмітта (режисер О. Кравчук), «Площа Святої Трійці» за мотивами творів Б. Шульца (інсценівка, постановка, сценографія О. Оверчук) глядачі зможуть побачити ще до Нового року.
Вчора, 31 серпня 2019 року, на території Меморіалу жертвам політичних репресій московського комуністичного режиму в Україні, що на Янівському цвинтарі, відкрили та освятили архітектурно-скульптурну композицію «Дзвін Пам’яті». Дзвін, як завершальна частина Меморіалу, є вшануванням тисячі невинно вбитих українців у 1939−1941 роках.
Відтак, в межах заходу, учасники поклали квіти та лампадки до Меморіалу, де опісля відбулась поминальна панахида за жертвами політичних репресій московського комуністичного режиму в Україні та освячення «Дзвону Пам’яті».
Освячення «Дзвону Пам’яті» на Янівському цвинтарі
«Сьогодні сюди нас привела необхідність виконання нашого обов’язку перед тими людьми, які десятки років тому до останнього подиху були вірні своїм переконанням, цінностям і віддали своє життя, щоб ми сьогодні могли бачити і любити Україну, дивитися гордо і впевнено вперед»,- зазначив перший заступник голови Львівської ОДА Василь Лозинський. – Я вірю, що такою великою громадою, тими, хто присутній тут сьогодні, громадою, яка фізично за кордоном, але щохвилини душею в Україні, ми можемо зробити все, і зобов’язані це зробити, щоб більше в нашій історії не повторилися такі жахливі речі, щоб Україна була квітучою та незалежною державою».
Освячення «Дзвону Пам’яті» на Янівському цвинтарі
«Без визнання власної історії та достойного шанування героїв минулих поколінь, жодна нація не може бути щасливою у майбутньому. Нехай цей «Дзвін Пам’яті» нагадує нам про тисячі закатованих та убієнних наших братів та сестер, жертв страшного політичного насильства, що в надзвичайно небезпечних умовах не боялися, а плекали Україну», – зазначила голова Всеукраїнської Ліги Українських жінок Марія Петрова.
Зазначимо, що цей захід також доповнять Міжнародною конференцією «Подолання насильства заради миру», яка відбудеться 4 вересня у Львові. Вона буде фундаментом підготовки платформи для доповіді щодо насильства політичних репресій, порушення прав людини в Україні та світі.
Освячення «Дзвону Пам’яті» на Янівському цвинтарі
Участь в заходах візьмуть представники з 46 країн світу, яких об’єднує Світова федерація українських жіночих організацій.
Довідково
За період з 1939 до 1941 років із Західної України було депортовано близько 1,2 млн осіб. Це були найстрашніші репресії після періоду колективізації в СРСР. Радянська влада репресувала в 3−4 рази більше людей, ніж гітлерівський режим у період своєї окупації. Значна частина депортованих, серед них жінок та дітей, загинуло від морозів, хвороб, виснаження й голоду.
Освячення «Дзвону Пам’яті» на Янівському цвинтарі
Кількість жертв у тюрмах Львова оцінюється приблизно в 4000 осіб. Хоча дані далеко не повні, можна скласти уявлення про масштаби в’язничного терору при відступі більшовиків із Західної України. В тюрмах Західної України на початковому етапі війни закатовано орієнтовно 22000 осіб.
Емануель Шлехтер народився 9 жовтня 1904 року у Львові у родині сполонізованих євреїв. Вважав себе польським патріотом. Як доброволець, будучи гімназистом, боровся у війні з більшовиками 1920 року. Згодом студіював право в Університеті Яна Казимира у Львові і водночас виступав у кабаре та театрах.
Емануель Шлехтер на початку своєї кар’єри писав тексти до львівської преси і співпрацював з найпопулярнішим на той час Радіо Львів. Саме Шлехтер є автором сценарію мегапопулярної програми «Весела львівська хвиля», яку вели легендарні «батяри» Щепко і Тонько.
Кадр з фільму “Волоцюги”
На початку 30-х років Шлехтер виїхав до Варшави і там став одним з найкращих авторів діалогів, сценаріїв та текстів пісень. Вже в 1933 році записав для звукозаписних компаній «Одеон» і «Колумбія» під псевдонімом Ольґєрд Лех платівки з власними піснями та із спольщеними традиційними єврейськими піснями. Співпрацював з найкращими авторами текстів і композиторами (зокрема, Єжи Петерсбурським і Гериком Варсом).
Протягом 1933-1939 років Шлехтер брав участь у зйомках майже 30 фільмів. Був співавтором сценаріїв, писав діалоги і пісні, а у фільмі „Кохай тільки мене” з’явився навіть на екрані. Саме він був співавтором фільмів про львівських батярів Щепка і Тонька – „Буде краще” (1936) та „Волоцюги” (1939). Плівка третіього фільму із циклу – «Серце батяра» була знищена під час бомбардування німцями Варшави. Найпопулярніші львівські пісні Шлехтера – це „Тільки у Львові”, „Серце батяра”, „Я маю гітару, куплену у Львові”.
На початку Другої світової Шлехтер із сім’єю повернувся до Львова. Тут він навіть зняв пропагандистський фільм «Мрія» про те, як погано жилося у «панській Польщі». Попри це, поет відмовився прийняти громадянство Радянського Союзу.
Коли Львів зайняли гітлерівці, Шлехтер разом із сім’єю опинився в Янівському таборі. Там його і було вбито 11 листопада 1943 року.
Серце Львова б'ється в ритмі Площі Ринок. Це не просто центральний майдан, а живий організм, де кожен камінь, кожна кам'яниця приховує століття історій, загадок...
