Барвистий світ львівських грабіжників

7. 05. 2025

Ілюстративна сцена з життя львівьких грабіжників початку 20 століття

За бабці Австрії ґміни Замарстинів і Клепарів вважалися тереном злочинців. То були дільниці, куди уночі або й пізно ввечері не зважувався забрести жоден порядний львів’янин. Але ще навіть у 1920-тих роках в завулках Замарстинова і Клепарова чигали на запізнілих перехожих різні підозрілі типи, для яких удар ґнипом (ножем) або напад з метою скоку (грабунку) були повсякденним заняттям і єдиним способом заробити собі на сумер з флєками (хліб з м’ясом).

1 квітня 1931 року відбулася знаменна подія: створено ОТГ Великого Львова — згадує письменник Юрій Винничук на сторінках видання ZBRUC. Ні, такого виразу, як ОТГ, ще не було, але було видано «Plan Orjentacyjny Wielkiego Lwowa», на якому з’явилися підміські дільниці: Клепарів, Замарстинів, Малий Голоско, Знесіння, частини Кривчиць, Козельник, Сигнівки і Білогорщі (Левандівки).

З приєднанням цих дільниць до Львова вулиці стали дещо безпечніші, але, як і давніше, еліта вламувачів (грабіжників) і касярів (майстрів від сейфів) мешкала у бічних вуличках Замарстинова і Клепарова. Тут і далі розташувалося середовище суспільного марґінесу, гніздо злочинів і вбивств.

Обидва передмістя були оспівані у вуличних баладах, які знані були в цілому місті. В цих піснях буяла атмосфера пияцької романтики, культ відважного героя-батяра, котрий кожного валив у морду. А однак, як свідчив колишній львів’янин Альфред Ян, саме на Клепарові ті пісеньки були мало знані.

Співали їх у львівських кнайпах, особливо охоче студенти, але дуже рідко клепарівська молодь, бо клепарівський батяр зовсім не займався плеканням реґіональної культури, його мова була цілковито нецензурна. Замість віддаватися співам, частіше займався крадіжками, бився і дуже часто хапався за ножа. Частими тут були криваві масакри. Ян розповідав, що мусив соромитися, коли університетські колеги, що походили з інтелігентних родин, набагато краще за нього знали цю народну творчість.

Саме на околицях передмість містилися мордовні, що належали до останньої кляси львівських кнайп. Коли всі інші кнайпи вже були зачинені, тут усе щойно тільки зачиналося.

Є там Юзя, є там Франя,
Панна Рузя, панна Маня,
Замарстинівська еліта,
Кужда єдна шац кубіта.
А на другий день «Вік Новий»
Пиши, жи трох безголових
Забрав возик ратунковий,
Замарстинів бависі.

На Клепарові жили цілі родини, які відомі були зі своєї злочинної діяльності, гніздилися вони в жахливих рудерах, а, однак, зберігали почуття спільноти з рештою мешканців, бо не зачіпали «своїх».

Їхні кубла містилися на вулицях Граничній, Короля Яна, Кривій і Ставковій, звідки вони серед ночі вирушали на лови. Якщо хтось думав тоді, що вламувачі й касярі – це глибоко законспіровані люди, про яких поліції нічого не відомо, то помилився б. Навпаки. Жодні інші представники злодійського фаху не були настільки добре відомі поліції, як саме вони. В поліцейських реєстрах фігурували їхні прізвища й докладні адреси, описані всі їхні подвиги і подано список покарань. Не було серед них майже нікого, хто б не відбув у в’язниці принаймні трьох років. А були й такі, що половину свого життя провели за ґратами, а однак не полишили улюбленого заняття.

Видатний громадський діяч і меценат Омелян Антонович (1914 – 2008) у своїх спогадах описав, як виглядав побут злодіїв у в’язниці Бригідки.

«На вершку піраміди були касярі, які займалися розбиванням опанцирених кас. Коли такий злодій перебував у камері, то, очевидно, він користувався найвищою владою. На нижчому щаблі злодійської драбини були вломники, які вломлювалися до магазинів і помешкань і викрадали товар, дорогоцінності та все інше… Далі вниз йшли кишенькові злодії, що обкрадали людей на вулицях. Ще нижче – ті, що викрадали будь-що, чи то з прилавків, чи у перекупок на ринку, а найнижчою категорією були ті, про кого самі злодії висловлювалися з презирством і казали, що на них навіть коні нарікають, бо крали вони все, що попало на селянських возах, включаючи овес для коней.

Що вищим був ступінь у градації, то більше злодії підтримували свою честь, бо, як казали, мають гонор, і це часом було правдивим, і вони той гонор мали».

Все це були фахові злодії, що жили в містах і називали себе «хлопак м’ястови», на противагу до злодіїв-селюхів, яких справжніми злодіями не визнавали. Справжніми злодіями не визнавали також шахраїв. Всіх селян, які попадали до в’язниці за крадіжки, називали хлопами, і вони ніколи не мали місця в ієрархії, а були на самому споді мешканців камери, а тому виконували всю чорну роботу. Вони двічі на день замітали долівку і витирали її мокрою шматою, виносили відро і кібель (парашу), прислужували злодіям: розстеляли і застеляли їхні ліжка, прали їм шкарпетки і сорочки, направляли одежу і робили все, що було наказано.

Багато хто зі злодіїв часто жили «на волі» в нестатках, в найубогіших сутеринах (напівпідвальні приміщення) передмість, але, коли потрапляли до в’язниці, встановлювали свої привілеї. Адміністрація не заперечувала, адже завдяки цьому дотримувався порядок в камерах. Звісно, що дотримувався він силою, а скарги були марні. Сміливця, який смів поскаржитися на знущання, чекали ще гірші випробовування. Якщо його переводили в іншу камеру, то звістка про це передавалася й туди.

Звичайно, коли в камері опинявся якийсь визначний касяр, то не він займався наведенням дисципліни, а доручав комусь із підлеглих злодіїв.

Серед вламувачів вирізнялися ліпкарі, що ними прозивали вламувачів до помешкань. Вони різними способами проникали до чужого житла і виносили звідти все, що мало якусь цінність і що можна було без великої фатиґи (труднощів) винести.

Їхня назва була пов’язана з тим, що колись найбільше грабунків чинилося через вікна. А шиба в злодійському говорі називалася «ліпка».

Вламувачі ніколи не працювали самостійно і складалися з двох команд: «розвідки» і «виконавців». Розвідники займалися підготовкою території, чи, як то називалося по-злодійському, «надавали скок». Завдання розвідника полягало на тому, щоб у ролі лакея, візника, жебрака чи покоївки докладно ознайомитися з помешканням, з розташуванням покоїв, зі звичками мешканців. Всю цю інформацію вони доповідали керівникові злодійської експедиції, який укладав план дії, вибирав найвідповіднішу пору і організовував «скок».

Під час грабунку один або два розвідники залишалися на варті, решта виконувала роботу. Злодії вирізали шибу, до якого попередньо ліпили насичений клейкою гумою пластир. Викроєну частину шиби за допомогою пластира безшумно виймали. Далі усували всі предмети, що опинилися на вікні, – вазонки, шклянки, пляшки – і потім залізали до помешкання. Цим самим шляхом передавали спільникам здобич.

Другим дуже популярним способом грабунку було усування філюнків (панелі) на дверях, яка притримувалася лиштвами. Вламувач, отримавши завдання, підходив до дверей вибраного помешкання і дзвонив, щоб переконатися, чи є хтось вдома. Якщо на дзвінок хтось виходив, злодій запитував: «Чи тут мешкає пан X?» або «Може, панство потребує слуги?». Якщо ніхто не з’являвся, злодій дзвонив ще кілька разів і брався за роботу. Дуже гострим довгим ножиком вирізав філюнку з дверей і таким чином проникав усередину. Коли зробив свою справу, вставляв філюнку на місце, приклеюючи її маленькими кавальчиками пластиру – білими або темними – залежно від кольору дверей.

Якщо вламувач не міг дістатися до помешкання ані через вікно, ані через двері, то вибирав дорогу через мур. Зазвичай це стосувалося крадіжок у крамницях та складах. Зрештою, як і зараз. Він тоді вишукував місце, в якому мур найтонший і розташований якомога нижче, щоб вибиті уламки муру не чинили зайвого шуму. Для видовбування діри в мурі вламувачі вживали долото, маленьку гостру й довгу пилочку та багнет, яким підважували і виймали видовбані цеглини. Такий вилом мав зазвичай пів метра висоти і стільки ж ширини. При цьому грабіжники працювали завжди удвох водночас. Один залізав усередину і подавав напарникові крадені речі, який їх пакував. Цікаво, що майже завжди грабіжники залишали свої знаряддя на місці злочину.

Часто практикованим способом був також грабунок через вирізаний отвір в підлозі, а точніше, в стелі. Перший спосіб застосовували в одноповерхових приміщеннях, які містилися над підвалами, а другий – помешкань, що були на найвищих поверхах безпосередньо під стрихом. Поза цими способами існувало тисячу інших: видовбування замка, розбивання замка, висування або вирізання ригелів, прикладання драбини до відкритого вікна чи балькона і багато інших.

Фактично, в наш час не змінилося практично нічого. Одного разу і до мене проник злодій.

Було це в серпні 2000 року. Мій будинок мав стрих, де були дерев’яні двері, що вели на терасу. Двері защіпалися на гачок, жодного замка не було. Злодій, мабуть, за дня обстежив об’єкт, зрозумів, що в такі двері можна завиграшки проникнути, і коли вибило 23-тю, а в хаті й далі було темно, виліз по газових трубах на балькон, а з балькону дістався на терасу і проник на стрих. На стриху була ляда, влітку завше відкрита. До ляди була приставлена драбина, якою можна було спуститися на другий поверх.

Час я потім визначив, коли сусіди розповіли про лютий гавкіт собак.

Невідомо, чи він встиг щось обстежити, бо вкрасти нічого не встиг. Після 23-тьої я повернувся додому, а він мусив тихенько вернутися назад на горище.

За днів два я збирався з дівчиною їхати до Болгарії. Коли я прийшов, то відразу зателефонував їй, щоб домовитися, коли ми завтра підемо на базар, щоб купити все необхідне в дорогу. Домовилися на дванадцяту.

Злодій чув усю нашу розмову і вирішив, що нема чого йому тікати, а варто заночувати. Надто що на стриху лежали старі матраци.

І все б у нього вийшло чудово, якби не мої джинси. Я їх вирішив випрати. Кинув до пральки, а потім вивісив на бальконі й пішов спати. Коли тепер думаю про те, що я провів ніч зі злодієм, мені робиться жаско. Двері до покою на другому поверсі, де я спав, не були зачинені. Драбина, що вела на стрих, стояла буквально за стіною.

Злодій міг мені чиркнути бритвою по горлу. Але він цього не зробив, за що я йому вдячний. Мабуть, все ж таки розгледівся й побачив, що, окрім комп’ютера і телевізора, нема що тут красти.

О восьмій ранку я вийшов на балькон і помацав джинси. Виявилися ще вологими, бо балькон був у затінку. Зате тераса купалася в сонці. Я взяв джинси й піднявся на стрих. Щойно ступив на драбину, щось шмигнуло зі стриху і погупало по даху. Я вискочив на терасу і побачив хлопця років 25-ти. Я спочатку не второпав, що то таке. Але ось він спритно зіскочив з даху на дашок над бальконом і сів.

Я вхопив довгу руру, яка валялася на стриху, але зрозумів, що в мене нічого не вийде. Коли полізу на дах, він зіскоче на балькон і вниз. Тоді я спустився і покликав сусіда. Але злодій встиг чкурнути.

Та найсмішніше полягає в тому, що злодій спав біля скарбу. На стриху в мене лежав усілякий непотріб. В тому числі стара дерев’яна валіза якраз біля тих матраців, на яких влаштував собі лежанку злодій. В цій валізі було чимало різного непотребу – книжки, журнали, лахи. А серед них – бляшане пуделочко з-під індійської кави, замотане в старі штани. І от у тому пуделочкові причаїлося три тисячі доларів і згорток з маминими перстениками, бранзолєтками і т. д.

Якби він цей скарб поцупив, ото б я мав гарний відпочинок!

Років через три я ознайомився з картотекою місцевих злодюжок і довідався, що мій нічний гість сів незабаром після візиту до мене. Ще через кілька років він помер від туберкульозу. А міг отримати рурою по плечах, впасти з даху, поламати руки і ноги і, втративши здатність лазити по стінах і бальконах, жити досі.

Юрій ВИННИЧУК

Джерело: Zbruc.eu

Зберегти для нащадків: Як у Львові реставрують огорожу меморіалу УСС

7. 05. 2025

Меморіал Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові

На Янівському кладовищі у Львові триває реставрація огорожі меморіалу Українських січових стрільців (УСС) — символу героїчної боротьби за українську державність. Цей меморіал, що увічнює пам’ять воїнів, які загинули в боях початку XX століття, зазнав значних руйнувань у радянський період. Сьогодні, завдяки зусиллям благодійного фонду “Pro Memoria” та підтримці громади, огорожа меморіалу поступово повертає свій історичний вигляд, стаючи гідним обрамленням священного місця.

Меморіал Українських січових стрільців на Янівському кладовищі, розташований на полі №38, зберігає пам’ять про воїнів, які боролися за незалежність України під час Першої світової війни. УСС, створені в 1914 році як перше українське військове формування в складі австро-угорської армії, брали участь у ключових боях на Галицькому фронті, зокрема в Карпатах і на горі Маківка. Їхній внесок не обмежується бойовими подвигами: стрілецькі пісні, такі як «Ой у лузі червона калина», та літературна творчість стали основою української національної культури.

Проте в радянський період меморіал зазнав жорстокого знищення. У 1971 році могили УСС зрівняли з землею бульдозерами, хрести використали для мощення доріг, а на їхньому місці влаштували нові поховання. Лише наприкінці 1990-х років, після відновлення української незалежності, меморіал відродили завдяки зусиллям громади та істориків. Однак десятиліття недбалого догляду позначилися на стані металевої огорожі: багаторічне нашарування фарби без належного очищення спричинило корозію та руйнування покриття.

Реставраційні роботи, що розпочалися у 2025 році, зосереджені на відновленні 53 секцій металевої огорожі, яка обрамлює меморіал. Проєкт фінансується благодійним фондом “Pro Memoria” за позабюджетні кошти, а організаційну підтримку надає ЛКП «Муніципальна обрядова служба», на балансі якої перебуває Янівське кладовище.

Роботи розпочалися з центрального входу, де першу секцію огорожі вже успішно відреставровано. Процес реставрації включає:

Демонтаж і транспортування: Секції огорожі знімають і перевозять до майстерні для ретельної обробки.
Очищення: Застарілі шари фарби видаляють, щоб усунути осередки корозії.
Антикорозійна обробка: Метал покривають спеціальними засобами для захисту від вологи та погодних умов.
Порошкове фарбування: Використовується сучасна технологія запікання, яка забезпечує довговічне покриття.
Встановлення: Відреставровані секції повертають на місце, відновлюючи цілісність огорожі.

«Це вже не перший проєкт, який ми реалізовуємо спільно з фондом “Pro Memoria”. Пишаємося, що разом повертаємо гідний вигляд пам’ятним місцям нашого кладовища», — зазначають у ЛКП «Муніципальна обрядова служба».

Янівське кладовище, відкрите в 1888 році, є другим за значенням некрополем Львова після Личаківського. Тут спочивають видатні постаті української історії та культури, зокрема:

Генерал Української Галицької Армії Мирон Тарнавський.
Державний діяч, прем’єр-міністр ЗУНР Кость Левицький.
Громадська діячка Ольга Басараб.
Поет Богдан-Ігор Антонич.
Понад тисяча вояків, які загинули в боях за Львів у листопаді 1918 року.

Окрім меморіалу УСС, на кладовищі розташовано поховання жертв репресій 1939–1941 років, а в 2019 році тут відкрили «Дзвін Пам’яті» — композицію на вшанування українців, убитих у цей період. У 2018 році на Янівському кладовищі відреставрували 703 могили УСС, що стало частиною ширшої програми збереження стрілецької спадщини. Нинішня реставрація огорожі є логічним продовженням цих зусиль.

Відновлення огорожі меморіалу — це не лише технічна робота, а й акт пошани до героїв, які поклали життя за Україну. Меморіал УСС є важливим місцем для пам’ятних заходів, історичних екскурсій і патріотичного виховання. Оновлена огорожа забезпечить гідний вигляд комплексу, підкреслюючи його значення як символу національної боротьби.

«Попереду ще великий обсяг роботи, адже потрібно відреставрувати 53 секції огорожі. Закликаємо всіх небайдужих долучитися до збору коштів, щоб зберегти цю частину української історії», — наголошують у фонді “Pro Memoria”. Долучитися до благодійного внеску можна за посиланням.

Рахунок благодійного фонду “Pro memoria”

Найменування отримувача БО БФ “Про пам’ять”.
Код отримувача 45072379
Рахунок отримувача UA673052990000026009031028992
Назва банку АТ КБ “ПРИВАТБАНК”.

Меморіал Українських січових стрільців — це не просто місце пам’яті, а й нагадування про ціну свободи. Запрошуємо львів’ян і гостей міста відвідати Янівське кладовище, взяти участь у пам’ятних заходах і підтримати реставрацію внесками. Разом ми збережемо спадщину УСС для наступних поколінь!

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Фото надані благодійним фондом “Pro Memoria”

Комісія з питань історико-культурної спадщини та туризму ініціює розробити Почесну відзнаку, присвячену 100-річчю від дня народження Бориса Возницького

7. 05. 2025

Фото: Львівська обласна рада — Львівська обласна рада

16 квітня 2026 року виповнюється 100 років від дня народження видатного українського мистецтвознавця, музейного діяча, багаторічного директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького. З цієї нагоди на державному рівні пропонують напрацювати низку заходів та ініціатив з відзначення ювілейної дати.

Про це йшлося 6 травня під час засідання комісії з питань історико-культурної спадщини та туризму, – пишуть на сайті Львівської обласної ради.

«Понад 60 років Борис Возницький присвятив порятунку, охороні та збереженню пам’яток культури і мистецтва. За час його керівництва було врятовано тисячі творів сакрального мистецтва, а Галерея стала одним з найбільших музеїв України», – зазначив у листі голова правління Благодійного фонду «Імені Бориса Возницького» Ігор Жук.

Ігор Жук, донька Бориса Возницького Лариса Разінкова-Возницька, голова ГС “Західноукраїнська спілка музеїв” Ігор Тимець звернулись до депутатів з проханням утворити з представників музеїв та громадських організацій оргкомітет для підготовки та проведення заходів щодо відзначення на державному рівні 100-річчя з дня народження Бориса Возницького. Відповідні пропозиції щодо членів оргкомітету підготують уже найближчим часом.

«Також за ініціативи членів комісії, прийняли рішення розробити Почесну відзнаку імені Бориса Возницького, до участі у її створенні можна залучити як знаних творчих особистостей, так і студентів митецьких навчальних закладів.
На комісії також йшлося про можливість відкриття музею та ініціативи започаткування іменної премії для нагородження знакових музейників.

Окрім того, ми звернемося на комісію з питань культури, інформаційної політики та промоції, щоб проголосити 2026 рік Роком Бориса Возницького», – зазначила заступниця голови комісії Соломія Риботицька.

Чудовий Львів… його жахливі фортифікації і купи гною на вулиці, або львів’янин, який не сказав усієї правди

6. 05. 2025

Серед літописців давнього Львова особливо почесне місце належить фаховому медику, а пізніше міському бургомістру Яну Алембеку. Той вважається автором одного з перших описів міста, який ще й був проілюстрований одним із найдавніших зображень Львова.

Ян Алембек представник не місцевого, але відомого і значимого для міста роду. Сам він теж був персоною значимою і непересічною. Як і всі – мав свої таємниці та секрети. Зокрема, у підходах до написання історії Львова. Про одну таку буде далі.

Алембеківська кам'яниця. Фото з https://uk.wikipedia.org/ — Алембеківська кам’яниця. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Хто такий Ян Алембек?

До сьогодні на площі Ринок у Львові є будівля, відома як Алембеківська кам’яниця (№13). Значна частина історії цієї споруди пов’язана саме з родом Алембеків. Останній не був місцевим, але представники родини швидко пустили тут коріння, стали своїми та відігравали першу скрипку у житті міста. Алембеки були людьми освіченими, а тому – серед них знайдемо особистих лікарів королів, медиків, які лікували мешканців Львова під час епідемій в давнину, політиків, переговорників, які відстоювали інтереси та безпеку міста перед військами Богдана Хмельницького.

Панорама Львова. Дереворит 1835 р. (із фондів Сілезької Бібліотеки в м. Катовіце, Польща)

Загалом кожен представник родини Алембеків по-своєму цікавий і вартий окремої розповіді: освіта у європейських університетах, чітка та активна позиція у суспільстві, дієве відстоювання власних принципів. Проте особливої уваги заслуговує саме Ян Алембек. Його вважають автором одного з перших друкованих історичних описів міста. Мова зараз про “Topographia civitatis Leopolitane” (“Опис міста Львова”). Ця праця стала частиною ширшого міжнародного інформаційно-видавничого проекту – енциклопедичного видання географа та теолога з Кельна Георга Брауна. Між іншим, саме в цьому виданні, яке увійшло в історію як “Міста земного кола” (“Civitates orbis terrarum”), надруковано ще й перше зображення Львова – панорама Гогенберга-Пассаротті.

Що зі Львовом не так?

У кожному місті вистачає проблем та не найприємніших для його мешканців моментів. Львів тут не є і ніколи не був винятком. Згаданий вище Ян Алембек цілком може це підтвердити. Він був чудово обізнаний із життям міста та існуючими у ньому проблемами. Алембек впродовж тривалого часу провадив у місті лікарську практику, входив до різних управлінських структур і навіть був бургомістром Львова. Також Ян Алембек впродовж певного часу був у складі колегії “сорока мужів”. Саме з того періоду й походить його звіт про незадовільний стан міського господарства.

Краківська брама на пластичній панорамі Львова Януша Вітвіцького, 1938 рік

Зокрема, Ян Алембек звітував про серйозні пошкодження оборонних споруд, діри у вхідних брамах, запущений і дуже непривабливий вигляд окремих сакральних об’єктів, поганий стан доріг поблизу міста, масове нищення лісів довкола, проблеми з водою у міському водогоні, гній та сміття прямо на вулицях міста. Очевидно, комусь така характеристика міста та стану справ у ньому може видатись занадто апокаліптичною та негативною, може її вважатимуть за перебільшення автора. Інші ж сприйматимуть її за чисту монету і характерну та типову на загал для тогочасних міст. Проте цікавим та вартим уваги, крім самого цього опису Львова в подібний спосіб, є ще один момент, пов’язаний із персоною Яна Алембека…

Славнозвісні львівські пагорби

Уже згадувалося, що саме Яна Алембека називають автором одного з перших друкованих історичних описів Львова. Його текст був надрукований у рамках загальноєвропейського видавничого проекту і побачив світ у 6 томі “Міст…” німецького географа та теолога Георга Брауна. У порівнянні з текстами про інші міста, опис Львова Алембека є дуже великим і надзвичайно детальним. Скажімо, у “Містах…” є описи декількох польських міст і вони не надто примітні. Натомість, опис Львова Алембеком досить великий за обсягом і ще й надрукований дуже дрібними літерами.

Зображення Барселони XVI століття із видання Г. Брауна. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Це дуже знаково, але у згаданому вище тексті Яна Алембека про Львів немає жодного кривого слова про місто. Описуючи Львів, автор, людина надзвичайно освічена та ерудована, орієнтувався на те, як давні історики описували Рим – він працював за тими самими канонами й стандартами. Зокрема, його текст дуже нагадує опис Рима Тітом Лівієм. Зайве говорити, що цього разу Ян Алембек жодного слова не написав про проблеми міста з фортифікаціями, водогоном, недоглянуті споруди чи погані дороги, чому Алембек присвятив багато місця в одному зі своїх звітів. Отож, про місто дійсно можна розповідати по-різному. Навіть один і той самий автор може розповідати про місто по-різному.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

Гулюк Є. Рід Алембеків. Ті, що робили Львів великим і європейським // Lviv.travel, 2022 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lviv.travel/ua/news/rid-alembekiv?srsltid=AfmBOoqQHNOYz8y2qUPCdKz8dloOy6vV6a8wv1DWyvHVc89Vp_GpyGOJ
Осіпян О. “Topographia civitatis Leopolitanae” Іоганна Алембека початку XVII століття як джерело з історії Львова: когнітивна рамка, наративні стратегії // Український історичний журнал, 2010. – №4. – С. 215-216.
Ян Алембек та його опис Львова 1603-1605 // Фотографії старого Львова, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/yan-alembek-ta-joho-opys-lvova-1603-1605-rokiv/

Драма Бродів: Як війна формувала галицьке місто

6. 05. 2025

В четвер, 8 травня 2025 року о 18.00, у Львівському Фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) запрошуємо послухати пізнавальну розповідь директора Бродівського історико-краєзнавчого музею Василя Стрільчука, присвячену драматичним подіям, які пережило місто Броди в період 1939–1945 років.

Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Бродівського історико-краєзнавчого музею, Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.

Ви дізнаєтеся про деталі перших бомбардувань Бродів у вересні 1939 р., відступ польського війська та прихід більшовиків, наслідки радянської окупації та її вплив на життя мешканців.

Поговоримо про те, чому Броди опинилися в епіцентрі двох великих битв німецько-радянської війни: танкового бою в 1941 році та запеклих боїв липня 1944 року.

Розглянемо, як жили мешканці міста під час нацистської окупації. Розкриємо трагічну долю єврейської громади міста у період Голокосту.

Поміркуємо над тим, якими були повоєнні Броди і як Друга світова війна вплинула на сучасний образ міста.

Отож, не пропустіть можливість поглянути на історію галицького міста крізь призму подій Другої світової війни. Зазирнімо в минуле задля розуміння теперішнього!

Розголос забезпечують Українське радіо. Львів, Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме Кава Старого Львова.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

8 травня у Львові стартує VII Всеукраїнський форум військових письменників (Повна програма)

6. 05. 2025

Триватиме уже традиційна літературна подія – Всеукраїнський форум військових письменників – від 8 до 11 травня. Письменники, які з початком російсько-української війни 2014 року взяли до рук зброю і пішли захищати батьківщину, а також воїни, які почали писати, перебуваючи в зоні бойових дій, приїдуть на чотири дні до Львова, щоб поспілкуватися з колегами по перу і побратимами по зброї й презентувати свою творчість читачам.

Військові письменники, письменники-волонтери та бібліотекарі й видавці з різних регіонів України матимуть зустрічі не лише з читачами у Львові, але й у бібліотеках територіальних громад Львівської області. Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука в особі директорки Тетяни Пилипець та за участі Володимира Скоростецького і Владистава Якушева є співзасновниками Всеукраїнського форуму військових письменників.

Цього року ряди учасників ФВП поповнять нові творчі військові, серед яких – лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк, актор Херсонського театру ім. Миколи Куліша Володимир Тука, популярні письменники Павло Дерев’янко та Ігор Мітров. Будуть і ветерани, які з нами з першого Форуму – Петро Солтис, Влад Якушев, Назар Розлуцький, Микола Ніколаєв.

На жаль, маємо непоправні втрати. В липні минулого року загинув світлий, життєрадісний Василь Паламарчук – автор книжки “Військовий непотріб”. Завдяки підтримці родини Василя і меценатам цьогоріч започатковано літературну премію ім. Василя Паламарчука “Смішно про страшне”, переможці якої будуть названі наприкінці першого дня роботи Форуму – 8 травня.

В рамках попереднього, шостого, форуму в 2024 році вперше працювала тематична панель «Говорити, щоб пам`ятали», яка зібрала два десятки родин новітніх Героїв, що презентували тексти загиблих авторів, а також твори про них. Неочікувана висока зацікавленість професійної спільноти комеморативною літературою, відчутна потреба в інструментарії з промоції літератури саме цієї тематики, спонукає нас до творення нової спільноти з бібліотекарів, промоутерів читання і книжкових інфлюенсерів, щоб надати апробований нами інструментарій та спільно напрацювати нові кейси у роботі з літературою пам’ятування. Тому цього року діятиме координаційна платформа #Усі_свої. Платформа діятиме впродовж перших трьох днів роботи Форуму.

Програма роботи координаційної платформи #Усі_свої

8 травня

10.00-11.30 Прес сніданок за участі всіх учасників Форуму і представників ЗМІ, букблогерів
12.00-15.00 Початок роботи координаційної платформи. Знайомство з учасниками панелі «Говорити, щоб пам`ятали». Спікерами будуть: дружина Героя України Генерала Кульчицького Надія Кульчицька (Львів), мама Народного Героя України Степана Чубенка та упорядниця його творчої спадщини Сталіна Чубенко (Полтава), батько поета Юрія Руфа Роман Дадак (Львів), мама Михайла «Лємберга» Олена Чернінька, авторка книги «Лємберг. Мамцю, ну не плач», сестра Юрія Колесника Феодосія Колесник (Львів) з книгою “Історія воїнів ЗСУ про нашу животворну мову”, сестра Олександра Закерничного, письменника, автора книг «Синочка» та «Записки добровольця», Світлана Шевченко та його племінниця Наталя Шевченко (Одеса), біографка Івана Баранича Ольга Григуть (Львів), мама та упорядниця творчої спадщини поета та музиканта Іллі Чернілевського Ольга Чернілевська (Київ), дружина Костянтина Гнітецького Оксана Фусик, що є режисеркою «Суспільне. Рівне», де вона з чоловіком створила цикл програм про місцевих літераторів (Рівне), Юлія Какуля-Данилюк, промоутерка творчості та засновниця кімнати пам’яті у рідному селі Капитолівка закатованого росіянами Володимира Вакуленка (Харків), Оксана Набєгова, матір та упорядниця книги загиблого сина Романа Набєгова (Хмельницький), букблогерка, оглядачка мілітарної та меморіальної літератури Людмила Нужна (Жовті Води), дружина Героя Тихоючик Ірина, упорядниця експозиції пам’яті у краєзнавчому музеї Первомайська, авторка книги про чоловіка-героя (Первомайськ), Оксана Дудар, журналістка, авторка книги «Щоденники вдови».
18.00-21.00 Розвіртуалізація і знайомство офлайн авторів Форуму, учасників координаційної платформи, усіх наших дієвців, читачів і підписників.Урочисте вручення премії імені Василя Паламарчука за участі дружини Наталі Паламарчук (Львів) і меценатів грошового еквіваленту для переможця/переможців (представник юридичної компанії «Світ права» (Львів)).

9 травня

10.00-11.30 «До нового канону сучасної української поезії» – за участі літературознавця Тараса Пастуха (Львів) та спікерів Юлії Сердюченко (викладачка ДОННМУ), (Київ), видавця Ігора Степуріна.
12.00-14.00 Авторська екскурсія пам’яті госпітальєрки Ірини Цибух «Чеки» від брата Юрія, майбутнього архітектора і ліцензованого гіда, який продовжує роботу з пам’ятуванням, започатковану дослідженнями Ірини.
14.30-15.00 «Життя бібліотек в часі Великої війни». Президентка УБА, заступниця гендиректора Національної бібліотеки ім. Ярослава Мудрого Оксана Бруй
15.00-16.00 Полілог «Па`мятування як частина традиції мілітарної української літератури – тяглість крізь покоління». Модерують Ганна Скоріна, Марини Рябченко (Київ).
18.00-21.00 Поетична тераса «Непроминальне…».

10 травня

12.00-13.00 Антилекція «Від Турянського до Кривцова: межі пам’яті» – спікери: директор Муніципальної бібліотеки (м. Львів) Василь Кметь, очільниця Херсонського управління культури Світлана Думинська, директор фестивалю Миколи Вінграновського (Первомайськ) Олександр Висоцький, бібліотекарка Камʼянської бібліотеки Інна Табакова.
13.30-15.30 Бібліотур «Львівське корсо» /Львівська обласна бібліотека для дітей, ЛОУНБ, філії Львівської муніципальної бібліотеки/.

Усього до роботи буде залучено 9 модераторів та 23 спікера.

Галина ГУЗЬО

Як спланувати кухню для життя, а не для фото: ключові моменти?

6. 05. 2025

Кухня — це не просто красива картинка для соцмереж. Це простір, який щодня має працювати на зручність, комфорт і ритм життя господарів. Під час ремонту легко захопитися трендами й естетикою, але справді функціональна кухня потребує практичного підходу ще на етапі планування.

Логіка простору — основа зручної кухні

Щоб кухня була зручною, важливо правильно організувати простір. Плита, мийка і холодильник мають утворювати зручний робочий трикутник. Відстань між цими зонами має бути мінімальною, щоб не робити зайвих кроків під час приготування їжі.

Розумне зонування — це також передбачення місця для зберігання, підготовки продуктів, сервірування і навіть неформального спілкування. Кожна зона має бути продуманою і працювати на щоденний комфорт.

Робочі поверхні: правильний вибір — половина успіху

Стільниця — один із найбільш завантажених елементів кухні. Вона має витримувати вологу, перепади температур, механічні навантаження і залишатися привабливою роками.

Вибираючи матеріал, важливо звернути увагу на якість основи і покриття. Якщо потрібна хороша стільниця, обирайте моделі з підвищеною стійкістю до зносу та вологи. Ламіновані рішення — чудовий варіант для тих, хто шукає поєднання практичності, естетики та розумної вартості.

На що орієнтуватися під час вибору стільниці:

висока вологостійкість для захисту від випадкових пролиттів;
стійкість до подряпин та ударів;
легкість у догляді без спеціальних засобів;
відповідність стилю кухні та загального інтер’єру;
міцність і стабільність основи.

Якісна стільниця, яку можна підібрати на сайті: https://viyar.ua/ua/catalog/stoleshnitsy_na_osnove_dsp/, — це не тільки про красу, а й про зручність кожного руху на кухні.

Фурнітура і техніка: зручність понад усе

Беззвучне закриття шухляд, легке відкривання фасадів, ергономічні ручки — дрібниці, які стають критичними у щоденному користуванні. Якісна фурнітура продовжує життя меблів і зберігає комфорт на роки.

Не менш важливо звернути увагу на розміщення техніки: вбудовані моделі дозволяють заощадити місце і створити акуратний вигляд, а логічне розташування духовки, мікрохвильовки чи кавомашини підвищує зручність користування кухнею.

Практичність й естетика: як знайти баланс?

Гарна кухня — це чудово, але краса не має йти на шкоду зручності. Продумані матеріали, правильна організація простору, надійна фурнітура — усе це дозволяє створити інтер’єр, який буде тішити не тільки на фото, а й щодня у реальному житті.

Правильний підхід до планування кухні — це інвестиція у власний комфорт, де кожна деталь працює на ваш стиль життя.

Юлія СПЕНСЕР

Львів на невідомих фото 1970-х років

5. 05. 2025

Сьогодні хочемо представити вашій увазі унікальні фотографії Львова, яким майже 50 років. Це знімки, зроблені у 1979 році польським фотографом Вацлавом Ґурським.

На фото – неповторна архітектура та кам’яниці старого Львова, декоративне оздоблення фасадів, вуличні сцени й самі мешканці міста.

Ці кадри зберігають атмосферу тогочасного Львова — затишного, наповненого історією та життям.

Джерело фото: Куявсько-Поморська цифрова бібліотека

Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО

Гурт Діти Фрістайла зіграють у Львові нову концертну програму на біс (відео)

5. 05. 2025

16 травня о 19.00 у Будинку офіцерів (вул. Театральна, 22) із новою програмою виступить гурт “Діти Фрістайла”.

Колектив підготував для прихильників як улюблені пісні – “Ревную”, “Обійму-Поцілую”, “Жорстока любов”, так і нові композиції зі свого репертуару – “Чорнобаївка”, “Горить москва”, “Ленд Ліз”, “Нравиться не нравиться”. І звісно ж, багато інших музичних робіт, створених для підняття бойового духу наших захисників і захисниць.

“Частина виручених коштів із концертів буде спрямована на підтримку ЗСУ, тому концерт гурту “Діти Фрістайла” — це не лише гарний вечір, а й внесок у нашу спільну перемогу! Чекаємо на вас!”, – запрошують організатори VINIL concert agency .

Квитки вже за посиланням: https://vinil.agency/events/diti-fristajla-started-on-05-16-2025

Ольга МАКСИМ’ЯК

Як AVR Development відновила палац у Львові

5. 05. 2025

Проєкт ревіталізації Фабрики Бачевських колишнього палацу Цельцьких

AVR Development розробила та реалізувала масштабний проєкт відновлення Фабрики Бачевських, колишнього палацу Цельцьких, який знаходиться поруч із Високим Замком.

За словами архітектурної студії, це була ревіталізація, що «повертає історії життя».

Палац площею 1510 м² знаходиться на вулиці Б. Хмельницького, 116, у буферній зоні ЮНЕСКО у Львові. Його звели в кінці XVIII століття як палац Цельцьких, який згодом став частиною фабрики Бачевських — відомого виробника алкогольної продукції.

Історичний палац Цельцьких, збудований Фридериком Бауманом, мав класичний фасад, анфіладну систему приміщень, балкон на різьблених кронштейнах і браму з кам’яними левами. Інтер’єри прикрашали відомі скульптори Антон Шімзер і Герман Вітвер.

Фабрика Бачевських, між 1918-1939 рр. Джерело: http://haidamac.org.ua/2012/03/ln-baczewski/

У 1850-х роках палац став власністю родини Бачевських. У 1908 році, під час великої реконструкції за проєктом Владислава Садловського, палац змінив своє призначення і став виробничим об’єктом, додали нові корпуси, але основну архітектуру зберегли. Попри численні перебудови, палац залишався важливою архітектурною домінантою району.

Сучасний стан Фабрики Бачевських колишнього палацу Цельцьких

Команда прагнула не просто відреставрувати палац, а й перетворити його на відкритий культурний простір. Цей проєкт є прикладом делікатної ревіталізації історичної території, яка мала на меті не лише зберегти пам’ятку, а й адаптувати її до потреб сучасного міста. Це передбачало створення комфортних умов для інтеграції будівлі в міське середовище.

Головним викликом проєкту було очищення історичного фасаду від нашарувань, які утворилися під час експлуатації впродовж ХХ століття.

Реставраційні роботи включали відновлення дерев’яних вікон, балконних огороджень, барельєфів і скульптур, геометрії даху та в’їзної брами з кам’яними левами. Це дозволило відновити естетичну цілісність фасаду та забезпечити візуальний зв’язок між історичною частиною будівлі та новими функціональними елементами.

Інженерна частина проєкту передбачала оновлення несучих конструкцій, гідроізоляцію фундаменту, реконструкцію покрівлі, яка втратила свою історичну форму, а також встановлення сучасних інженерних систем для комфортної експлуатації.

Особливу увагу приділили енергоефективності, теплоізоляції та новим системам вентиляції, а також пожежній безпеці, включаючи оновлені системи сигналізації та евакуаційні шляхи.

Крім того, встановили системи автоматичного контролю мікроклімату та освітлення. Ці рішення дозволили адаптувати будівлю до сучасних стандартів, зберігаючи її історичну сутність.

Проєкт відновлення палацу Целецьких розробляла команда архітекторів, під керівництвом Юрія Дубика. Він працював з архівними та іконографічними матеріалами. Історичні факти та імена архітектора Баумана, скульпторів Шімзера та Вітвера, що працювали над створенням цієї пам’ятки, з’явились завдяки дослідженню історичної інформації, яка була частиною концепції реставрації. Пізніше це лягло в основу проєкту відновлення фасадів палацу, включаючи дахи, декор, балкони, обрамування брами та огородження з фігурами левів.

Юрій Дубик також ініціював і відстоював ідею перетворення цієї території на палацову, важливу для львівського Підзамча, під час робочих нарад, погоджувальних засідань та наукових конференцій. Це стало основою для формування нового громадського простору.

До команди також належали:

Євгенія Петрич
Андрій Базів
Катерина Кабаненко
Олександр Петренко
Віталій Гуменюк
Маргарита Борисова

Наталка СТУДНЯ

Джерело: Хмарочос

Кортадо — новий тренд кавового напою: чому варто спробувати

4. 05. 2025

Сьогодні в багатьох країнах світу популярно пити кортадо. Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, сьогодні розкажу цей кавовий напій.

Кортадо (від іспанського «cortado» — «розрізаний») — це кавовий напій, який поєднує еспресо та тепле молоко в рівних пропорціях (зазвичай 1:1 або 1:2). Це щось середнє між міцним еспресо та м’яким капучино, з ніжною текстурою й балансом смаку. Уяви собі філіжанку, де гіркота кави обіймається з молочною солодкістю.

Основні характеристики:

Об’єм: 60–120 мл (маленька порція, щоб смакувати, а не залипати).
Склад: Еспресо (30 мл) + тепле молоко (30–60 мл), злегка спінене, без густої пінки, як у лате.
Смак: Міцний, але не агресивний, із кремовою текстурою.
Подача: У маленьких керамічних чашках або скляних стаканах, щоб бачити шари.
Кава кортадо

Походження:

Кортадо народився в Іспанії, імовірно в Мадриді чи Країні Басків, у XIX столітті, коли бариста почали «розрізати» міцність еспресо молоком, щоб пом’якшити смак для місцевих. Назва відображає ідею «розбавлення» кави. Звідти напій поширився до Латинської Америки (особливо Куби) та США, де став хітом у кав’ярнях.

Як готують?

Зварюють одинарний або подвійний еспресо (30–60 мл) із якісної арабіки.
Нагрівають молоко до 60–65°C, злегка спінюючи (без густої пінки).
Вливають молоко в еспресо, створюючи однорідну текстуру.
Подають у маленькій чашці, щоб підкреслити елегантність.
Кава кортадо

Чим відрізняється від інших напоїв?

Еспресо: Кортадо м’якший через молоко.
Капучино: Менше молока, без густої пінки.
Лате: Кортадо компактніший, із вищим вмістом кави.
Флет вайт: Більше пінки й об’єму в флет вайті.

Цікаві факти:

У Португалії кортадо називають «пінга» (pinga), а в Кубі — «кортадіто» з додаванням цукру.
У Нью-Йорку кортадо став хіпстерським хітом завдяки кав’ярням третьої хвилі.
Ідеальний для тих, хто хоче міцність еспресо, але без «удару в голову».

Отож, якщо бажаєте бути в тренді цього літнього кавового сезону – спробуйте кортадо, а раптом це ваша справжня любов з першого ковтка.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

У Львівському Фотомузеї відбудеться презентація 41-ого числа часопису “Наша спадщина”

4. 05. 2025

У вівторок, 6 травня 2025 року о 18.00, у Львівському фотомузеї (Львівський палац мистецтв, вул. Коперника, 17) відбудеться презентація 41-ого числа часопису “Наша спадщина”.

Про історію розвитку Палацу Жевуських-Лянцкорлнських у Роздолі, про архів Лянцкоропських, про історію герба і прапора Роздолу і його меншого брата Нового Роздолу, про проєкт “Палац Розділ” та багато іншого цікавого можна буде почути і побачити на презентації 41- го числа журналу “Наша спадщина” 6-го травня у Львівському Фотомузеї.

Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею, ГО “Наші скарби” та Львівського палацу Мистецтв.

Розголос забезпечують Українське радіо. Львів, Радіо “Львівська Хвиля”, Сайт про Захід України “Бомок”, Інформаційна агенція “Гал-інфо”, Громадський сайт Львова “Форпост”, Інтернет-видання “Діло”, Фотографії Старого Львова та Площа Галицька.

Гостинно пригощатиме Кава Старого Львова.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Оголошено імена переможців конкурсу “Стежками Каменяра”

4. 05. 2025

Завершився Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс “Стежками Каменяра” — масштабна ініціатива, яка цьогоріч об’єднала 2271 учасника з усіх куточків України та з-за кордону. У центрі уваги — творчість Івана Франка та її сучасне переосмислення очима дітей.

Конкурс проводився у трьох номінаціях: «Проза», «Поезія» та «Краща ілюстрація до твору Івана Франка», а учасники змагалися у трьох вікових категоріях: 6–9, 10–13 та 14–16 років.

У номінації «Краща ілюстрація до твору Івана Франка» перемогли:

у віковій категорії 6-9 років – ПІСКУН ЛЮБОВ, учениця 4 класу Ліцею «Перспектива » Троїцької селищної ради Луганської області.
у віковій категорії 10-13 років – БАЖАН ЯРОСЛАВА, учениця 7 класу Комунального закладу ” Орільський ліцей” Лозівської міської ради Харківської області.
у віковій категорії 14-16 років– БАСОВА СОФ’Я, учениця 11 класу Харківського приватного академічного художнього ліцею Харківської області.

У номінації «Проза» перемогли:

у віковій категорії 6-9 років – АНТИКАЛО АНДРІЙ, учень 4 класу Карпилівського ліцею Клесівської селищної ради Сарненського району Рівненської області.
у віковій категорії 10-13 років – ЯЩУК ВІТАЛІНА, учениця 6 класу Пільноолексинецької філії Опорного закладу Городоцький ліцей №2 Городоцької міської ради Хмельницької області.
у віковій категорії 14-16 років – ЛИТВИН СОЛОМІЯ, учениця 10 класу Княгининівського ліцею Волинської обласної ради.

У номінації «ПОЕЗІЯ» перемогли:

у віковій категорії 6-9 років – КОВАЛЬОВ ДЕМ’ЯН, учень 4 класу Остерського ліцею № 1 Остерської міської ради Чернігівської області.
у віковій категорії 10-13 років – УДОВИЧЕНКО МИХАЙЛО, учень 6 класу Ліцею № 1 Охтирської міської ради Сумської області.
у віковій категорії 14-16 років – БІГУС КСЕНІЯ, учениця 10 класу Бориспільського академічного ліцею імені Анатолія Федорчука Бориспільської міської ради Київської області.

Конкурс “Стежками Каменяра” проходить щороку й спрямований на популяризацію спадщини Івана Франка серед дітей та підлітків. Організатори зазначають, що з кожним роком не лише зростає кількість учасників, а й вражає глибина текстів, сила образів та щирість дитячих голосів.

“ Цей конкурс — не лише про Івана Франка. Це про силу українського духу. Про дітей, які не зламались, а навпаки — перетворили свої переживання на поезію, прозу й ілюстрації. Цьогоріч найбільше творів про війну, про мрію, про свободу. Діти відгукуються на сучасність дуже тонко і чесно. І цей конкурс — доказ, що українська культура має майбутнє”, — наголосила координаторка конкурсу Ольга Нижник.

Міжнародний фонд Івана Франка висловлює щиру подяку спонсорам конкурсу: голові Правління Львівського товариства у м. Києві Тамарі Смовженко, АТ «Європейський промисловий банк» та голові Наглядової ради банку Віталію Романчукевичу, а також Благодійній організації «Серця єдності» та її директорові Миколі Вірьовкіну.

Дякуємо за довіру та підтримку! Завдяки вам найталановитіші учні України отримають цінні подарунки і — що найважливіше — перші визнання на шляху до великих творчих успіхів.

Організатори щиро дякують також Збройним силам України — завдяки яким маємо змогу підтримувати дитячу творчість навіть під час війни.

Деталі про конкурс, фіналістів і роботи переможців — на офіційній сторінці Міжнародного фонду Івана Франка.

Ольга НИЖНИК

Вальтер Кучман — кат Львова, про якого забули

3. 05. 2025

Його ім’я не таке відоме, як Менгеле чи Ейхмана. Але у Львові 1941–43 років ім’я Вальтера Кучмана знали всі. Він був одним із тих, хто знищував євреїв, вбивав професорів і керував розстрілами без жодного каяття.

У 2025 році в Аргентині було оприлюднено архіви, що стосуються нацистів, які переховувалися в країні після Другої світової війни. Серед 1850 документів згадується 10 000 імен. У списках — Йозеф Менгеле, Адольф Ейхман і Вальтер Кучман — останній безпосередньо відповідальний за масове знищення євреїв у Львові. Підроблені документи, які допомогли їм уникнути покарання, надавали високопоставлені особи з Ватикану.

На момент нацистської окупації Львова в червні 1941 року в місті проживало близько 160 000 євреїв. Уже в перші тижні після входу вермахту розпочались погроми, зокрема так звані «червневі» та «липневі» різанини.

6 листопада 1941 року нацисти створили Львівське гетто, розташоване між сучасними вулицями Замарстинівською, Жовківською та Янівською. Там було зосереджено понад 120 000 євреїв, яких утримували в жахливих умовах — ізольовано, без їжі, меддопомоги, доступу до санітарії.

За час існування гетто (1941–1943) та внаслідок позасудових страт у місті було знищено приблизно 136 000 євреїв. Цифра включає як мешканців гетто, так і тисячі євреїв з околиць Львова, депортованих до таборів смерті (насамперед до Белжеця), або страчених на місці в Янівському таборі, Білогорщі, Лисиничах.

Народжений у Дрездені 24 липня 1914 року, Кучман рано вступив до лав нацистських організацій — з 1928 року був у Гітлер’югенді, пізніше в Люфтваффе, а згодом — офіцер СС та гестапо. Після участі у громадянській війні в Іспанії його призначили до айнзацгрупи, яка діяла на території Галичини.

У 1941–1942 роках Кучман керував масовими вбивствами в районі Дрогобича, а також особисто брав участь у стратах у Львові. Йому інкримінують щонайменше 1500 смертей євреїв у селах поблизу Львова — Бжезіни, Підгайці, Хирів.

Один зі свідків згадував, як Кучман наказав розстріляти навіть українців, які викопували братські могили — аби не залишити очевидців.

Пам'ятний знак, встановлений на місці вбитих львівських професорів — Пам’ятний знак, встановлений на місці вбитих львівських професорів

Розстріл професорів: еліта знищена за наказом

У липні 1941 року Вальтер Кучман узяв участь у трагічній акції — розстрілі професорів Львівських університетів на Вулецьких пагорбах. Ці страти стали одним із символів геноциду польської інтелігенції.

Серед жертв:

Тадеуш Бой-Желенський — відомий письменник і публіцист
Казімєж Бартель — професор і колишній прем’єр-міністр Польщі
Станіслав Рапопорт, Роман Рудницький, Генрик Грецький — професори медицини та природничих наук
Юзеф Ґроховський, Альфред Розенблад — науковці Львівської політехніки

Втеча, фальшиве життя і смерть без вироку

Після війни Кучман втік до Іспанії, де деякий час видавав себе за монаха-кармеліта. У 1948 році перебрався до Аргентини під ім’ям Педро Рікардо Ольмо Андрес. Там він працював у компанії Osram, одружився, і десятки років жив спокійним життям.

Лише у 1975 році журналіст Альфредо Серра викрив його справжню особу. Його арештували, але через бюрократичну тяганину та відсутність оперативної реакції з боку ФРН він був звільнений. Повторно затриманий у 1985 році, він помер у тюремній лікарні Буенос-Айреса 30 серпня 1986 року, не дочекавшись суду.

Кучман уникнув покарання, але не забуття. Його історія — одна з тисяч трагедій Львова, де під виглядом «порядку» знищували науку, культуру і саме життя.

Володимир ЄЗЕРСЬКИЙ

Джерело

Львівський цирк представляє нову програму «Гравітація мрій»

3. 05. 2025

З 11 травня по 15 червня 2025 року Львівський державний цирк запрошує глядачів усіх поколінь на нову надзвичайну програму «Гравітація мрій» — видовищне шоу, де фізика здається безсилою, а емоції — нестримні.

Про це повідомляє пресслужба цирку.

«Гравітація мрій» — це барвисте поєднання акробатики, танцю, світлового шоу, гумору та високого мистецтва. Під куполом цирку глядачі побачать захопливі трюки, повітряні польоти, майстерні номери з обручами, гімнастичні виступи, лазерне шоу, шоу силачів і, звісно ж, улюблених клоунів.

У першому відділенні програми на гостей чекають такі номери – «Комічні акробати», «Еквілібр на котушках», «Гра з хулахупами», «Повітряна гімнастика на ременях», «Силовий жонглер».

В другому відділені будуть такі номери – «Повітряна гімнастка у кільці», «Соложонглер», «Антипод», «Акробати на доріжці».

«Це програма про натхнення, про те, як мрії долають будь-які обмеження — навіть гравітацію. Ми створюємо виставу, яка однаково вражає і дітей, і дорослих», – зазначили у цирку.

У виставі беруть участь артисти з усієї України — справжні майстри циркового мистецтва, які мають багаторічний досвід виступів в Україні та за кордоном. Декорації, костюми, музика та спецефекти розроблені спеціально для цієї програми й обіцяють глядачам повне занурення у казкову атмосферу.

Квитки: https://soldout.ua/category/allCities/circus та у касі цирку

Запрошуємо всіх охочих подарувати собі справжнє свято мрій, світла й радості! Це буде подія, яку ви запам’ятаєте надовго!

Ольга МАКСИМ’ЯК

На Львівщині висадили дуби з батьківщини Тараса Шевченка

3. 05. 2025

Саджанці дубів з Канева висадили у Судововишнянському лісництві. Про це повідомив засновник Благодійному Фонду Сім‘ї Доскіч Юрій Доскіч.

“Не лише Тарас Григорович Шевченко обʼєднує Україну, а й дуби з Канева, де похований великий геній та пророк”, – йдеться у дописі.

Працівники Судововишнянського лісництва, військові та волонтери Благодійного фонду сімʼї Доскіч висадили дерева у лісах Львівщини.

“І таким чином, підтримали активістів по цілій країні, які щовесни висаджують дерева. Це сприяє відновленню зелених легенів, а також вкотре популяризує великого українця — Тараса Шевченка. Крім усього, сьогодні також було нагодою поспілкуватися з лісниками та військовими, які були ініціаторами цієї акції”, – додав Доскіч.

“Дякую лісникам нашої області за щоденну працю і догляд за деревами. Зокрема, головному ліснику Судововишнянського лісництва Юрію Кульчицькому. Ліси — легені планети. До слова, поруч з ділянкою, де ми висадили дерева, розташований молодий ліс. Йому лише 8 років. Але як він виглядає доглянуто і велично! Сьогодні Віталій Біляк передав мені від Асоціації ветеранів Пустомитівщини подяку за постійну підтримку військових. Дякую, Віталію, надзвичайно приємно, це мотивує втілювати й надалі разом в життя важливі проєкти”, – підсумував Юрій Доскіч.

Наталка РАДИКОВА

Від «Ойкоса» до «Пресвятої Покрови»: невідома історія Львівського фанерного заводу (відео)

2. 05. 2025

Деякі львівські підприємства пишаються своєю багатою історією, але є й такі, що, попри столітній досвід, працюють без зайвого розголосу. До таких належить Львівський фанерний завод.

Заснований у 1917 році, Львівський фанерний завод працює й досі, виготовляючи фанеру. Проте, як промисловий об’єкт із глибокою історією, він залишається маловідомим у місті. Спробуймо це виправити.

Для мешканців мікрорайону Кам’янка поважний вік цього підприємства — не таємниця, а справжня промислова гордість. Неподалік заводу навіть є топоніми, що відображають його історію: вулиці Парова і Диктова («dykt» — «фанера» польською).

Завод розпочав свою діяльність у складі акціонерного товариства «Ойкос» (з грецької — «господарство»). У перші десятиліття він значно впливав на економіку села Баторівка, що тоді було окремим населеним пунктом. Більшість місцевих працювали на заводі, а ті, хто не працював, чули заводський гудок, який сповіщав про початок і завершення робочого дня та обідню перерву.

Згадка про «Ойкос» у краківській газеті «Nowosci illusrowane», зі світлинами цехів

Виробництво на заводі «Ойкос»

До 1922 року завод виготовляв лише паркет, але після встановлення трьох лущильних верстатів із паровими двигунами почав випускати фанеру. У 1928 році підприємство згоріло, але за два роки його відбудували, модернізувавши обладнання. Ймовірно, тоді ж завод електрифікували за участі видатного інженера Габріеля Сокольницького. У 1930-х роках тут виробляли віконні рами, двері, а також товари для будівництва шкіл у містах і селах краю та для розбудови Львівської залізниці. Наприклад, завод створював переносні будиночки, прості у збиранні та розбиранні, які навіть демонстрували на промислових виставках того часу. Продукція «Ойкоса» експортувалася до різних країн Європи.

Акціонерне товариство «Ойкос» мало широку географію активів: парова столярна фабрика на вул. Замарстинівській (нині там житлові будинки), тартак у Сільці-Беньковій (тепер Кам’янка-Бузька), фабрика в місті Пйотркув (Польща). До 1929 року виробнича площа заводу зросла до 9 гектарів, а площа лісових масивів, що належали товариству, сягала 140,7 га (у селах Сілець, Незнанів, Полонична). До цехів фанерного заводу підвели окрему залізничну колію, яка нині не діє, але досі в’ється між старими корпусами з характерними дугоподібними вікнами.

«Ойкос» входив до польської Профспілки виробників фанери і шпону. Географія активів товариства робила його привабливим у промислових колах Польщі, про що свідчать цифрові фотокопії акцій, доступні й сьогодні.

Двоє колишніх керівників «Ойкоса» були відомими політичними діячами міжвоєнного періоду:

Францішек Замойський — промисловець і депутат Галицького сейму.
Павел Чала — промисловець, голова Брюховицької ґміни, державний діяч, консул Фінляндії у воєводствах сходу Польщі (нині Львівщина, частина Волині, Тернопільщина, Івано-Франківщина).

Товариство також було соціально відповідальним: відомо, що «Ойкос» пожертвував кошти на будівництво костелу Франциска Ассизького (1925–1930 рр.), який був парафіяльним храмом Замарстинівського передмістя. Нині це церква Йосафата на вул. Замарстинівській, 134.

Розвиток «Ойкоса» та його підрозділів загальмували Друга світова війна і прихід радянської влади. Частину заводського обладнання вивезли німці, деякі будівлі зазнали руйнувань. Під час німецької окупації завод перетворили на цех із ремонту літаків «Люфтваффе». З цим пов’язана маловідома історія, що має дві різні інтерпретації. У квітні 1942 року прорадянське підпілля організувало диверсію, яка спричинила пожежу. Німці запідозрили сторожа Миколу Лозинського, але його виправдали. Завод не працював до серпня 1944 року. Цю версію зберегли краєзнавці зі спогадів сина сторожа, Василя Лозинського. Пізніше радянська пропаганда розсекретила диверсантів із «Народної гвардії імені Івана Франка» — серед них згадують залізничника Юзефа Пуделка з локомотивного депо «Львів-Схід».

Аерофото північно-західної околиці Львова, серпень 1944 року". На фото видно Рясне-Польське, Баторівку, Клепарів. Фанерний завод тоді був майже без сусідів. — Аерофото північно-західної околиці Львова, серпень 1944 року”. На фото видно Рясне-Польське, Баторівку, Клепарів. Фанерний завод тоді був майже без сусідів.

У 1948–1949 роках завод реконструювали: добудували нові цехи, котельню, електропідстанцію. У 1950-х роках для працівників звели житлові будинки на вул. Біберовича, які збереглися донині. У 1963 році до заводу приєднали Брюховицький деревообробний комбінат. Цей тандем проіснував близько 40 років, виготовляючи фанеру, меблі та шпон.

Фото біля пам'ятного знака про закладення козацької чайки в 1991 році — Фото біля пам’ятного знака про закладення козацької чайки в 1991 році

Одним із найцікавіших проєктів заводу стало створення у Брюховичах точної копії козацької чайки «Пресвята Покрова». На початку 1990-х ентузіасти товариства «Кіш» і Товариства Лева за підтримки меценатів розробили судно, яке переплило Атлантику, брало участь у регатах і стало плавучим символом козацтва. Керівником заводу тоді був Степан Голяк, до якого звернулися ініціатори проєкту.

Козаки-кораблебудівники задокументували ключові етапи будівництва у 1991–1992 роках:

18 січня — освячення дуба на кіль судна;
18 лютого — початок будівництва;
14 жовтня — чайка отримала назву «Пресвята Покрова»;
9 травня 1992 року — завершення будівництва на День матері.

У середині 1990-х завод переживав занепад і в 1998 році був на межі банкрутства. На початку 2000-х з’явився інвестор, що дозволило відновити виробництво якісної фанери та інших виробів. У 2011 році завод відвідали польські промисловці з Пйотркува-Трибунальського, нагадавши про історичний зв’язок із «Ойкосом».

Сьогодні Львівський фанерний комбінат, відомий у народі як завод, має назву ТзОВ «Язьм». У 2017 році до сторічного ювілею підприємство видало брошуру про свою історію, призначену переважно для бізнес-партнерів і працівників. У 2018 році учні ліцею №38 створили краєзнавче відео, де показали завод ізсередини та з висоти пташиного польоту, а також записали спогади колишніх працівників.

Юрко СЕМАШКО
Фото автора, фейсбук-сторінки козацької чайки «Пресвята Покрова», скановані матеріали — із сайтів польських цифрових архівів.

«Як у нас на Україні»: гурт KOLABA і Катерина Бужинська презентують нову версію легендарного хіта (відео)

2. 05. 2025

Відома українська співачка, народна артистка України Катерина Бужинська у співпраці із гуртом KOLABA створили нову, сучасну, інтерпретацію культової пісні «Як у нас на Україні» — композиції, що вже давно стала символом української краси, сили й унікальності.

Пісня «Як у нас на Україні» (на слова В. Сєрової та музику О. Харітонова) у виконанні Катерини Бужинської вперше була представлена публіці у 1998 році. Вона швидко стала хітом і вже майже три десятиліття залишається не лише однією з найвідоміших пісень співачки, а й одним із найяскравіших пісенних символів України.

«Це вже легендарна пісня, на якій виросло не одне покоління, — розповідає співачка Катерина Бужинська. — Вона десятиліттями звучала як на святах в дитячих садочках й на перших дзвониках у школах, так і під час більшості державних свят. Приємно, що завдяки колаборації із KOLABA пісня отримала сучасну версію, тож і теперішня молодь зможе під неї танцювати та гарно проводити час».

«Це пісня — присвята нашим людям — тим, хто творить історію сьогодні. Хто бореться, хто надихає, хто співає навіть тоді, коли важко, — кажуть у гурті KOLABA (львів’янин Андрій Павлеса та полтавець Владислав Крипак). — «Як у нас на Україні» — це не лише про минуле. Це про сьогодення. І про те, яким буде наше завтра».

Реліз новинки «Як у нас на Україні» доповнює особливе концертне відео, нещодавно зняте в МЦКМ у Києві (Жовтневий палац). Воно має символічну візуальну концепцію: чорно-білий світ з акцентом на червоний колір. Що підсилює пісенний гімн незламності національного духу українців. «Це не просто естетика. Це символіка. Чорно-біле — це пам’ять. Це минуле, що нас сформувало. А червоний — це пульс життя, боротьби, любові та віри, що живе в кожному з нас», – додають у KOLABA.

Раніше музичний проєкт KOLABA дав друге дихання таким українським хітам: «А липи цвітуть» Іво Бобула, «Горобина ніч» Оксани Білозір, «Хрещатик» і «День народження» Павла Зіброва, «Красива жінка незаміжня» Алли Кудлай, «Двічі в одну річку не ввійдеш» Юлії Рай. Нові версії цих безсмертних шлягерів зібрали мільйонні перегляди на YouTube-каналі KOLABA.

Галина ГУЗЬО

Хто такий Ян Алембек?

Що зі Львовом не так?

Славнозвісні львівські пагорби

Програма роботи координаційної платформи #Усі_свої

Логіка простору — основа зручної кухні

Робочі поверхні: правильний вибір — половина успіху

Фурнітура і техніка: зручність понад усе

Практичність й естетика: як знайти баланс?

Сьогодні хочемо представити вашій увазі унікальні фотографії Львова, яким майже 50 років. Це знімки, зроблені у 1979 році польським фотографом Вацлавом Ґурським.

16 травня о 19.00 у Будинку офіцерів (вул. Театральна, 22) із новою програмою виступить гурт “Діти Фрістайла”.

AVR Development розробила та реалізувала масштабний проєкт відновлення Фабрики Бачевських, колишнього палацу Цельцьких, який знаходиться поруч із Високим Замком.

Сьогодні в багатьох країнах світу популярно пити кортадо. Разом з нашим хорошим партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, сьогодні розкажу цей кавовий напій.

Основні характеристики:

Походження:

Як готують?

Чим відрізняється від інших напоїв?

Цікаві факти:

Саджанці дубів з Канева висадили у Судововишнянському лісництві. Про це повідомив засновник Благодійному Фонду Сім‘ї Доскіч Юрій Доскіч.

Виробництво на заводі «Ойкос»

Популярні статті:

Найпопулярніші статті:

Вже бачили наші відео?