Жовківське передмістя отримало трамвайне сполучення найпершим із околиць Львова – пасажирський рух кінного трамвая до станції Підзамче і Жовківської рогачки почався 16 березня 1881 році. У 1908 році на Жовківському передмісті з’явився електричний трамвай – тут не тільки проклали трамвайні лінії, але й на Гаврилівці, поруч із Новою Різнею, збудували трамвайне депо. Сьогодні «Фотографії Старого Львова» розкажуть про те, як трамвай прийшов на Підзамче, Гаврилівку та Замарстинів.

Вулиця Богдана Хмельницького є, напевне, однією із найстарших вулиць Львова, ровесницею нашого міста – так вважає відомий краєзнавець Борис Мельник. Починаючи від XIII століття і до кінця XVIII століття вона носила назву Волинської дороги, як і торгівельний гостинець в напрямку Білорусі та Литви. У кінці XVIII століття вулиця отримала назву Жовківської – на честь містечка Жовква, яке стояло найближче на Волинській дорозі. У 1936 році вулицю було названо на честь політичного і військового діяча Речі Посполитої (1547 – 1620), який загинув в битві під Цецорою. У 1944 році вулиці отримала назву на честь українського гетьмана Богдана-Зіновія Хмельницького. Цікаво, що бічні вулиці Богдана Хмельницького носять її старі назви – Волинська (із 1913 р.) та Жовківська (у 1825 – 1890 рр. вона називалася Коритною, а у 1890 – 1946 рр. – Св. Марціна).

Обабіч Волинської дороги, яка потім стала вулицею Жовківською, сформувалося одне із чотирьох львівських передмість. В кінці XVIII століття австрійська влада запровадила поділ міста на Середмістя (місто Львів у межах міських мурів) та Бродівське (Личаківське), Галицьке, Жовківське та Краківське передмістя. У 1823 році у всьому місті Львові налічувалося 2479 будинків, в тому числі на Жовківському передмісті – 447 будинків. Жовківське передмістя мало свій цвинтар на Папарівці, біля підніжжя Замкової гори (на місці сучасної станції Підзамче) – його було закрито у 1856 році, а у 1869 році – повністю ліквідовано під час будівництва залізниці в напрямку російського кордону: до Бродів та Підволочиська.

Зі сторони Середмістя межами Жовківського передмістя були сучасні площі Данила Галицького, Ярослава Осмомисла та Торгова, а також вулиці Івана Гонти. Межею із Краківським передмістям була річка Полтва, із громадою Замарстинова – канал Нова Полтва або ж Корито, що проходив сучасними вулицями Хімічною, Дашкевича та Жовківською. Зі сходу Жовківське передмістя межувало із громадою Знесіння. Починаючи із XIV століття чималу частину мешканці Жовківського передмістя складали євреї.

У ХІХ столітті в районі рогу сучасних вулиць Богдана Хмельницького і Волинської знаходилася міська митниця – Жовківська рогачка. Іще одна митниця – Замарстинівська або Голосківська рогачка, знаходилася на перетині сучасної вулиці Замарстинівської та каналу Корито біля Мурованих мостів.

Розвиток Жовківського передмістя пришвидшився в 1870-ті рр., коли тут пройшла залізниця в напрямку російського кордону – до Красного, Бродів, Тернополя та Підволочиська. За наполяганням львівського магістрату біля підніжжя Замкової гори було влаштовано станцію Підзамче із пасажирським двіцем (вокзалом), який був ближче до центру міста, а ніж головний і чернівецький вокзали. У 1897 році на залізниці в східному напрямку укладали другу колію, у кінці 1910-х рр. станція Підзамче зазнала реконструкції та стала вузловою – від магістралі Львів – Красне відгалузилися локальні залізниці в напрямку Перемишлян та Підгайців (1909) та Стоянова (1910), яку в 1910-х – 1920-х роках було продовжено до Кристинополя (Червонограда) та Луцька.

Станція Підзамче потребувала надійної комунікації із Середмістям. Першою такою комунікацією став кінний трамвай. 21 травня 1879 року магістрат Львова та Трієстинське трамвайне товариство узгодили траси майбутніх маршрутів кінного трамвая. Гілка в напрямку Підзамча та Жовківської рогачки мала відгалузитися від головної лінії головний вокзал – площа Цлови (Митна) на площі Голуховських (нині – пл. Торгова) і пройти площею Краківською (Ярослава Осмомисла) та вулицею Жовківською (Богдана Хмельницького) обіч Старого Ринку та станції Підзамче. Початковий варіант передбачав перетин колій кінного трамвая та магістральної залізниці Львів – Красне в одному рівні (тепер на цьому місці підземний перехід під коліями, а до кінця 1970-х рр. іще діяв переїзд із шлагбаумами). Такий варіант мав бути тимчасовим. Постійну трамвайну лінію мали прокласти вулицею Замарстинівською по-під залізничний міст  та вулицею Об’їзд (нині – вул. Л. Долинського) і далі вулицею Жовківською.

Трасу трамвайної лінії мали погодити у Відні, в австрійському міністерстві торгівлі, в компетенції якого на той час були усі залізничні проекти, в тому числі і міські залізниці. Віденські фахівці вирішили, що радіус повороту на розі вулиці Замарстинівської та Об’їзд є недостатнім для безпечної експлуатації кінного трамвая, відповідно колії мали прокласти вулицею Замарстинівською, а далі вулицею Бальоновою (Гайдамацькою), тобто таким чином як зараз проходить лінія електричного трамвая.

Трієстинське трамвайне товариство не виконало пропозицій ні львівського магістрату, ні настанов віденського міністерства торгівлі. Трамвайна лінія була прокладена вулицею Жовківською (Богдана Хмельницького) із перетином магістральної залізниці в одному рівні. На перетині колій кінного трамвая і залізниці було влаштовано переїзд із шлагбаумом.

За контрактом рух кінних трамваїв до Жовківської рогачки мав розпочатися до 1 вересня 1880 року. Але, проведений у вересні 1880 року технічний огляд нової трамвайної лінії виявив цілу низку дефектів та недопрацювань. За контрактом вся лінія до Жовківської рогачки мала бути двоколійною, але в реальності, через малу ширину вулиці, в районі залізничного переїзду було влаштовано одноколійну ділянку довжиною біля 140 метрів. На виправлення дефектів пішло майже півроку, відповідно рух трамваїв до Жовківської рогачки розпочався 16 березня 1881 року.

До пуску електричного трамвая у 1894 році основні доходи львівській філії Трієстинського трамвайного товариства приносила головна лінія – від головного залізничного вокзалу вулицями Городоцькою та Казимирівською, Гетьманськими валами до площі Цлової (Митної). Починаючи із 1895 року основні доходи почала приносити саме лінія на Підзамче і Жовківської рогачки.

На зламі 1880-1890-х років у Львові жваво обговорювався проект побудови мережі ліній парового трамвая. Паровий трамвай мав використовуватися як для пасажирських, так і для вантажних перевезень. Одна із гілок парового трамвая мала сягнути станції Підзамче, проте проект не був реалізований.

Перші плани будівництва лінії електричного трамвая в напрямку Жовківського передмістя (до Гаврилівки) з’явилися іще у 1898 році. У 1902 році планували, що ця трамвайна лінія пройде вулицями Шпитальною та Сонячною (Куліша) аж до Нової Різні. Проте ці плани так і не почали реалізовувати, в т.ч. і через опір Трієстинського трамвайного товариства. В кінці 1905 – на початку 1906 р. влада міста Львова ухвалила рішення про викуп кінного трамвая від Трієстинського трамвайного товариства в комунальну власність міста із подальшою електрифікацією ліній кінного трамвая.

Навесні 1906 року керівник Міських закладів електричних інженер Йозеф Томицький презентував план розвиток мережі електричного трамвая. За цим планом електрифікація колій кінного трамвая, в т.ч. і на Жовківське передмістя разом із будівництвом гілки на Замарстинів мало відбутися на другому етапі розвитку мережі. У подальшій перспективі трамвайну колію на Замарстинів мали продовжити аж до курортного селища Брюховичі.

Роботи по електрифікації ліній кінного трамвая були проведені протягом 1908 року. Для того, щоб не залишати мешканців без транспорту, спочатку реконструювали під рух електричного трамвая одну колію, по іншій колії все ще курсував кінний трамвай. 15 грудня 1908 року електричний трамвай почав курсувати однією колією вулицями Жовківською (нині – Богдана Хмельницького), Замарстинівською, Бальоновою (Гайдамацькою), знову Жовківською та Волинською до Нової Різні на сучасній вулиці Промисловій. В той же день припинився рух кінного трамвая по вул. Жовківській через залізничний переїзд. Другу колію на вулицях Жовківській, Замарстинівській та Бальоновій було влаштовано вже у 1909 році. Двоколійна ділянка закінчувалася на розі вулиці Волинської. Далі тягнулася одноколійна ділянка до трамвайного депо, яку було дещо продовжено в липні 1909 року.

Паралельно із будівництвом трамвайної лінії на Гаврилівці біля Нової Різні (міська бійня, яка була введена в експлуатацію в 1901 році) почали будувати нове трамвайне депо. Його будівлі спроєктував в стилі «геометричної сецесії» відомий архітектор Ян-Антоній Богуцький (1870 – 1948). При спорудженні трамвайного профілакторію (цеху, де трамваї обслуговують і ремонтують) було використано новітні матеріали та технології, в тому числі – металоконструкції та залізобетон. Загалом депо початково було спроектовано для розміщення 70 трамвайних вагонів.

Поруч із трамвайним депо на Гаврилівці в кінці 1900-х років Міські заклади електричні спорудили два багатоквартирних будинки-близнюки, які нині мають адресу вул. Промислова 31 і 33. Ці будинки вибудувані в оригінальному стилі, який поєднує окремі риси модерну та арт-деко. В кожному будинку – по три під’їзди. Квартири були із окремими кухнями, ванними та туалетами. Між другим та першим поверхом знаходяться оригінальні медальйони, в тому числі із зображенням півнів.

У кінці 1930-х років кінцева трамвайної лінії на Гаврилівці була за одну зупинку від трамвайного депо біля рогу вулиць Нової Різні (нині – Промислова) та Гощинського (нині – Городницька) біля Гицлівки. Другі колії на вулицях Волинській і Нової Різні було укладено у 1920-х – 1930-х рр.

Із 15 грудня 1908 року на Гаврилівку курсував трамвайний маршрут HG, траса якого починалася на Гетьманських валах (ця кінцева позначалася літерою Н) біля Віденської кав’ярні) і закінчувалася на Гаврилівці (цю кінцеву позначала літера G). Окрім цього маршруту в напрямку Жовківської рогачки із липня 1909 року почав курувати трамвайний маршрут HR від Гетьманських валів. Окремі вагони курсували до станції Підзамче. У 1911 році на трамвайний маршрут HG припадало 6,2% всього пасажиропотоку трамвая, на вкорочений маршрут HR – 5,1%. Вагони, які курсували від центру до станції Підзамче перевозили лише 0,4% пасажирів. Під час Першої світової війни в напрямку Підзамча й Гаврилівки курсували лише вагони маршруту HG.

Сучасний львівський мікрорайон Замарстинів починає свою історію в далекому 1387 році, коли львівський міщанин німець Ян Зомерштайн заклав маєток площею 12 ланів (біля 300 га), який отримав назву «Зомерштайнгоф» (двір Зомерштайна). Ця назва у місцевій вимові перетворилася на Замарстинів, її отримав не лише фільварок Зомерштайнів, але й село, яке виникає навколо нього. У середні віки Замарстинів був одним із 11 сіл, які перебували у феодальній залежності від міста Львова і називалися «міськими селами». У XVII – XIX ст., сучасна вулиця Замарстинівська, яка початково виникла як дорога до фільварку Зомерштайнгоф, мала назву «вулиця Мурованого мосту» – ця назва походила від кам’яного мосту через штучний рукав Полтви на розі сучасних вулиць Замарстинівської та Лемківської. Назву Замарстинівська вулиця отримала лише у 1871 році, але поширювалася вона тільки на частину вулиці до залізничного мосту. Далі, в селі Замарстинів, ця вулиця мала назву Львівської. Наприкінці 1900-х рр. межа між містом Львовом та селом Замарстинів пролягала по вулицям Граничній (нині вул. Хімічна) та Короля Яна (Дашкевича).

Трамвайну лінію до села Замарстинів було прокладено у 1908 році. Вона була одноколійною і закінчувалася біля перехрестя із вулицею Огородницькою (нині – вул. Городницька) – біля Замарстинівської рогачки. Трамваї на Замарстинів почали курсувати 30 грудня 1908 року – сюди пішли вагони маршруту HZ. У 1911 році на трамвайний маршрут на Замарстинів припадало усього 3,9% всього пасажиропотоку львівського трамвая.

Львівський трамвай перервав свою роботу в листопаді 1918 року через вуличні бої між українськими та польськими вояками. Хоча полякам вдалося достатньо швидко витіснити війська ЗУНР зі Львова, в січні 1919 року під час бойових дій на околицях міста було ушкоджено електростанцію на Персенківці, яка після цього припинила роботу. Відновити роботу трамвая вдалося лише у травні 1919 року, серед трамвайних маршрутів, які першими відновили роботу був і маршрут HG на Гаврилівку. В той же час, трамвайні вагони на Замарстинів не курсували іще кілька років.

На початку 1920-х років для транспортування кам’яного вугілля зі станції Підзамче до львівської газівні було збудовано службову вантажну трамвайну лінію вулицями Під Дубом, Сонячною та Газовою – кронштейни на стінах будинків і досі нагадують про існування цієї трамвайної лінії.

У 1923 році було відновлено курсування трамваїв до Замарстинова – сюди почали курсувати вагони трамвайного маршруту HZ від Віденської кав’ярні. Також було відкрито трамвайний маршрут DZ, який поєднав залізничний вокзал (D означало «дворець», тобто вокзал) та Жовківську рогачку. Із жовтня 1923 року було запроваджено курсування трамвайного маршруту № 9, який поєднав Гаврилівку із парком Кілінського (нині Стрийський парк). Цей маршрут тими ж вулицями, що і маршрут HG, і далі площею Марійською (Адама Міцкевича), площею Галицькою та вулицями Баторія (Князя Романа) і Зиблікевича (Івана Франка). На маршруті курсувало 7 трамвайних поїздів із моторного та причіпного вагонів.

Протягом 1925 року було збудовано трамвайну лінію по вулицям Шпитальній та Сонячній (Куліша), яка з’єдналася із вже наявною службовою трамвайною лінією від вул. Замарстинівської до вул. Газової. Із серпня 1925 року цією трамвайною лінією почали курсувати вагони маршруту HZ.

Наприкінці 1925 року всі трамвайні маршрути Львова отримали цифрові позначення, отож трамвайний маршрут DZ отримав № 5, а трамвайний маршрут HZ – № 10. Отож, починаючи із грудня 1925 року на Гаврилівку курсували вагони маршрутів №№ 5 і 9. Траса маршруту № 5 пролягала від головного вокзалу вулицями Городоцькою та Жовківською, а маршрут № 9 прямував вулицею Жовківською, через центр міста до парку Кілінського. На обох маршрутах була можливість курсування поїздів із моторного та причіпного вагонів. До Замарстинівської рогачки курсував маршрут № 10. У 1928 році було змінено трасу маршруту № 9 – замість вулиці Замарстинівської він почав курсувати трамвайною лінією вулицями Шпитальною та Сонячною (Куліша), яка була введена в експлуатацію в 1925 році, натомість вагони маршруту № 10 почали курсувати вулицею Замарстинівською.

Із серпня 1930 року від кінцевої трамвайного маршруту № 10 на Замарстинівській рогачці і до Брюхович повз санаторій на Голоску почав курсувати муніципальний автобусний маршрут «D». У трамваях маршруту № 10 та у автобусах маршруту D можна було придбати пересадочні квитки. Із 15 жовтня 1931 року автобуси маршруту D почали курсувати аж до центру міста.

31 березня 1931 року до складу міста Львова увійшла ціла низка передмість, у тому числі Замарстинів, Знесення та Збоїще, які межували із старим Жовківським передмістям.

У вересня 1933 року трамвайний маршрут № 10 було продовжено від центру міста вулицями Баторія (Князя Романа), Зіблікевича (Івана Франка), Понінського (Івана Франка) та Козельницькою до Стрийської рогачки.

У травні 1935 року трамвайний маршрут № 5 було закрито, відповідно до кіневої на Гаврилівці курсували лише вагони трамвайного маршруту № 9 Головний вокзал – вул. Пелчинська (Вітовського) – вул. Зіблікевича (Івана Франка) – вул. Баторія (Князя Романа) – пл. Марійська (Адама Міцкевича) – вул. Гетьманська (пр. Свободи) – пл. Голуховських (вул. Торгова) – вул. Сонячна (Куліша) – вул. Замарстинівська – вул. Бальонова (Гайдамацька) – вул. Жовківська – вул. Волинська – вул. Нової Різні – Гаврилівка. Вагони на цьому маршруті курсували із інтервалом 10 хвилин.

1 вересня 1939 року Польща зазнала нападу від нацистської Німеччини, а 17 вересня 1939 року її зі сходу атакували радянські війська. Місто Львів потрапило до радянської окупаційної зони відповідно до таємних протоколів до пакту Молотова-Ріббентропа. 25 вересня 1939 року у Львові відновився трамвайний рух. Директором Львівського трамвайного тресту став П.Є. Бойчук. Трамвайне депо на Гаврилівці, яке працювало від 1908 року, отримало № 2, в той час як № 1 отримало депо на вул. Городоцькій, 185, яке було введено в експлуатацію в 1930 році.

У кінці 1939 року було дещо продовжено трамвайну лінію вулицею Замарстинівською – від вулиці Городницької до мосту над Полтвою і рогу вулиці Торф’яної.

22 червня 1941 року розпочалася війна між нацистською Німеччиною та СРСР. Вже в перших числах липня 1941 року у Львові було встановлено німецьку владу – спробу відновлення Української Державності було придушено нацистами. На територіях Замарстинова та Клепарова нацистами було створено єврейське гетто, обмежене із півдня залізницею Львів – Красне, зі сходу – вулицею Замарстинівською, із заходу – вулицею Варшавською, а із півночі – берегом Полтви. Українців та поляків, які мешкали на цих теренах, примусово виселили в інші райони міста. А із 16 листопада до 14 грудня 1941 року в гетто було переселено понад 136 тисяч євреїв. Гетто було ізольоване від міста парканом та колючим дротом. Для перевезення євреїв на роботи поза межі гетто використовувалися трамваї із відкритими причіпними вагонами.

Під час німецької окупації Львова до Гаврилівки курсував трамвайний маршрут № 6 із центру через пл. Краківську (Ярослава Осмомисла) та вул. Замарстинівську та Жовківську, а на Замарстинів – трамвайний маршрут № 10 із Персенківки.

У липні 1944 року радянські війська витіснили зі Львова німецькі. Трамвайне господарство міста зазнало чималих втрат: було пошкоджено трамвайне депо № 1 на вул. Городоцькій, вивезено обладнання тягової підстанції № 2, знято контактний дріт та пошкоджено рейки по місту. Проте трамвайний рух по місту не вдавалося відновити в першу чергу через пошкодження міської електростанції на Персенківці. На початках планувалося відновити трамвайний рух в кінці 1944 року, першими мали почати працювати трамвайні маршрути № 6 і 10 із центру до Гаврилівки і Замарстинова. Всі справні трамваї були переведені у депо № 2, звідки планувався випуск на всі маршрути. Насправді ж трамвайний рух відновився лише 1 березня 1945 року – 22 вагони вийшли на маршрути № 1, 6 і 10.

На початку 1948 року, після того як в експлуатацію було введено трамвайне депо № 1 на вул. Городоцькій, було відновлено курсування трамваїв по всім лініям, окрім лінії на Високий Замок. У 1948 році на Замарстинів курсували трамваї маршруту № 4, а на Гаврилівку – маршруту № 6. Їхня кінцева була на вул. 1 Травня (проспект Свободи). Розворотне кільце було розташовано навколо місця, де зараз стоїть пам’ятник Т.Г. Шевченку. Трамваї маршруту № 4 курсували по вул. Шпитальній, Ботвіна (Куліша) та Під Дубом, а маршруту № 6 – по вул. Богдана Хмельницького і Замарстинівській.

У 1950 році замість «радіальної» схеми трамвайних маршрутів було запроваджено «діаметральну», відповідно трамвайний маршрут № 4 було об’єднано із маршрутом № 11 – таким чином його кінцевою стала вул. Інститутська (нині – кінцева «Академія мистецтв»). Трамвайний маршрут № 6 був об’єднаний із маршрутом № 5: тепер він курсував від Богданівки вулицею Городоцькою та Чапаєва (нижня частина вулиці Городоцької до церкви Св. Анни).

Влітку 1951 року через плани запуску тролейбусного руху у Львові трамвайні колії на вул. 1 Травня (пр. Свободи) було демонтовано. Замість цього було збудовано трамвайну лінію вулицями Підвальною та Гонти від рогу вул. Руської до пл. Воз’єднання (Ярослава Осьмомисла) – по цій лінії почали курсувати трамваї маршруту № 4.

У серпні 1952 року почалося будівництво трамвайної лінії від кінцевої «Гаврилівка» вулицями Промисловою та Річною (частина теперішньої вулиці Липинського від вул. Замартинівської до вул. Б. Хмельницького) до бавовняно-прядильної фабрики. Розворотне кільце було споруджене обіч перехрестя вулиць Річної та Б. Хмельницького. Будівництво ділянки трамвайної колії довжиною біля 2,5 кілометри завершилося протягом півроку. В лютому 1953 року новозбудовану трамвайну колію по вул. Промисловій та Річній ввели в експлуатацію – сюди було продовжено трамвайний маршрут № 6, який змінив й іншу кінцеву: замість Богданівки він почав курсувати до головного вокзалу. На початку 1950-х років планували також прокласти трамвайні колії до Брюхович – вгору вулицею Замарстинівською, проте цей проект так і не був реалізований.

У 1956 році вулиці Річну було поєднано із вулицею Полтв’яною – вони отримали назву «вулиця 700-річчя Львова» на честь ювілею міста, який тоді святкували. У 1977 році колишня вулиця Річна стала вулицею Улянівською. Із 1992 року вулицю Улянівську було перейменовано на честь В’ячеслава Липинського.

«Шістка» курсувала до кінцевої на розі вул. В. Липинського і Б. Хмельницького до початку 1990-х років. Тоді на вулицях Волинській і Промисловій стався обвал каналізаційного колектора. Для того, щоб забезпечувати випуск трамваїв із депо № 2 на вулиці Промисловій, 29 було швидко побудовано трамвайну лінію по вул. Промисловій (замість вулиці Волинської), а трамвайний маршрут № 6 було вкорочено до трамвайного депо № 2 – вагони розверталися через територію депо.

У 1950-х роках на кінцевій трамвайного маршруту № 4 облаштували розворотне кільце, а у серпні 1959 року «четвірка» замість вулиць Шпитальної, Ботвіна (Куліша)_ та Під Дубом почала курсувати вулицями Богдана Хмельницького та Калініна (Замарстинівська). Це було пов’язано із запуском тролейбусного маршруту № 4, який курсував від пл. Адама Міцкевича до стадіону ОБО (СКА). Трамвайні колії по вулицям Ботвіна та Під Дубом зберігалися до 1976 року, вони використовувалися як службові. У 1976 році по вулиці Ботвіна почався рух тролейбусів маршрутів № 4 і 13 – їх кінцева зупинка була на вул. Зерновій.

Трамвайне депо на Гаврилівці (сучасна адреса – вул. Промислова, 29) за радянських часів зазнало двох реконструкцій – наприкінці 1950-х років це депо пристосували для обслуговування вагонів «Gotha» німецького виробництва, а у 1970-х роках його територію значно розширили і збудували профілакторій для обслуговування вагонів «Tatra KT4SU» чехословацького виробництва, який був введений в експлуатацію в 1978 році. Обіч вулиці Трактористів (нині вул. Городницька) у 1970-х рр. збудовано Львівський трамвайно-тролейбусний ремонтний завод, який був введений в експлуатацію у 1978 році. Із трамвайною лінією по вул. Промисловій його поєднувала одноколійна гілка. Ремонтом трамваїв і тролейбусів цей завод займався до 1996 року.

У 1987 році проводилася реконструкція трамвайних колій по вулиці Калініна (Замарстинівській). Після цієї реконструкції бруковане покриття вулиці було замінено асфальтовим. Наприкінці 1980-х років до кінцевої «вул. Калініна» (Замарстинівська) деякий час курсували вагони трамвайного маршруту № 3 вул. Боженка (Княгині Ольги) – вул. Калініна. Проте, через слабкість тягових підстанцій в районі вулиці Підвальної трамвайний маршрут № 3 було вкорочено до пл. Галицької. Згодом від вул. Княгині Ольги до вул. Замарстинівської почав курсувати трамвайний маршрут № 5.

На початку 2000-х років відновлено трамвайну лінію вулицею Промисловою. Нова кінцева облаштована поруч із перехрестям вулиць І. Миколайчука та А. Лінкольна – до старої кінцевої на розі вул. В. Липинського і Б. Хмельницького трамвайну лінію вирішили не відновлювати, а у перспективі скерувати вгору вул. Миколайчука до лікарні швидкої медичної допомоги. До нової кінцевої «вул. І. Миколайчука» трамваї маршруту № 6 рушили в березні 2002 року.

Протягом 2013 року було проведено реконструкцію ділянки вулиць Богдана Хмельницького та Замарстинівської від площі Ярослава Осмомисла до вул. Гайдамацької. Ця реконструкція була проведена за кредитні кошти ЄБРР в рамках проєкту реконструкції вулично-дорожньої інфраструктури вздовж трамвайних маршрутів №№ 2 і 6. У 2015 – 2016 році реконструювали вулицю Гайдамацьку, ділянку вулиці Богдана Хмельницького від вул. Гайдамацької до вул. Промислової, а також ділянку вулиці Промислової до трамвайного депо – цю ділянку також реконструювали за кошти кредиту ЄБРР. У 2018 – 2019 рр. відбулася реконструкція вулиці Замарстинівської від вулиці Гайдамацької до вул. Торф’яної (за кошти міського бюджету). Із 16 січня 2020 року вулицею Замарстинівською почав курсувати трамвайний маршрут № 9 Головний вокзал – вул. Вітовського – вул. Івана Франка – вул. Підвальна – вул. Замарстинівська – вул. Торф’яна. У 2019 році трамвайний маршрут № 4 змінив трасу: він почав курсувати від Головного залізничного вокзалу на Сихів; трамвайний маршрут № 5 було закрито.

Іще у 2013 році за кошти Європейського банку реконструкції та розвитку розпочалася реконструкція профілакторію трамвайного депо № 2 на вул. Промисловій, 29. Влітку 2013 року випуск трамваїв із депо № 2 припинився – всі справні вагони були переведені у трамвайне депо № 1 на вул. Городоцькій, 185. В старих цеху депо № 2 продовжувалися роботи із середнього і капітального ремонту трамваїв. Реконструкція профілакторію депо розпочалися в першій половині 2014 року, але зупинилися через фінансові проблеми. У 2016 році було проведено новий тендер, але компанія, яка його виграла, не змогла завершити реконструкцію профілакторію. Уже третій тендер щодо реконструкції профілакторію депо було проведено восени 2019 року. Реконструкція профілакторію завершилася у вересні 2021 року, відповідно випуск трамваїв із депо на вул. Промисловій, 29 відновився із 16 вересня 2021 року.

У планах міста продовжити трамвайну лінію по вулиці Миколайчука до лікарні швидкої медичної допомоги, а трамвайну лінію по вулиці Замарстинівській планують продовжити до вулиці Гетьмана Мазепи. Крім того генпланом міста передбачено будівництво трамвайної лінії по вулиці Авраама Лінкольна: від вулиці Замарстинівської до вулиці Миколайчука.

Антон ЛЯГУШКІН та Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ

 Перелік джерел інформації

1. Мельник Б.В. Вулицями старовинного Львова. – Львів: Світ, 2001 – 272 ст.;
2. Мельник Б.В. З історії львівських вулиць. Випуск 2. – Львів: Вільна Україна, 1990 – 48 ст.;
3. Мельник І. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008 – 384 ст.;
4. Тархов С.А. Історія Львівського трамвая. – Львів: Фенікс ЛТД, 1994 – 128 ст.;
5. Jan Szajner, Marcin Rechlowich Tramwaje Lwowskie 1880 – 1944. – Lodz: Ksiezy Mlyn, 2020 – 509 st.