На кадрах бачимо ратушу, парк Кілінського, вулицю Рейтана, руїни замку та вулиці міста.
Ці світлини знаходяться в колекції Польського національного цифрового архіву.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe
Початок концерту о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency. У програмі — улюблені українські пісні та колядки.
«Це не просто щорічна зустріч в Центрі Довженка, для багатьох львів’ян це вже справжня сімейна традиція! Тож запросіть найрідніших і приходьте!
Поринайте у молодість, юність та дитинство разом з такими знайомими шлягерами Національної співачки України! І звісно ж — не обійдеться без зіркових гостей!», — запрошують організатори VINIL Concert agency.
Квитки: https://vinil.agency/events/oxana-bilozir-rizdwo-u-koli-druziw-started-on-01-26-2024
Ольга МАКСИМ’ЯК
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Композитор Сергій Зеленський почав складати музику ще в шкільні роки.
Практикував в стилі рок, джаз, поп. На даний момент в його доробку твори для оркестру, камерні твори, мюзикл, електронні та хорові композиції, музика до вистави та більше 100 пісень.
Концертна програма скрадатиметься з двох частин, де першими прозвучать твори, орієнтовані аудиторію поціновувачів творчості композитора, а в друга частина міститиме більш популярні композиції.
В концертній програмі візьмуть участь ансамбль “Бонді”, ансамбль “Two in one”, Dzyga Jazz Quintet, Hellen Yurkevich, Маріанна Лаба, Павло Гечка, Влад Кулик та Ігор Здравка.
До та після події традиційно пригощатиме Кава Старого Львова.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Ця розкішна стаття була надрукований в київській газеті “Рада” від 12 жовтня 1910 року. Через це мабуть в статті присутня плутанина з рублями та коронами. Для збереження атмосферності залишаємо текст без змін і правок.
Ідея економичного гуртування породила серед галицьких українців цілий ряд кооперативних інституцій, між якими поважне місце належить «Народній гостинниці» у Львові.
Потребу такої інституції галицьке українське громадянство почувало вже давно, але заснуванням і зміцненням своїм „Гостинниця народня“ завдячує тільки малесенькому гурткові енергичних людей.
Мабуть ні одно українське кооперативне товариство не мало таких тяжких народин і потім розвитку, як ця інституція. Все свідоме українське громадянство признає потребу визволення народу з під чужої, економичної переваги, яка утруднює нам культурний розвій та начеркує вузькі границі нашим політичним правам; признає потребу витворення українського т. зв. середнього стану, що у всіх народів є головним чинником рухливішого народнього життя, але як далеко нам до консеквентного стверджування ділами тої свідомости!
Досить сказати, що «Народня гостинниця» заснована 1899 року, перших п’ять літ не могла ніяк стати твердо на ноги. Байдужність українського громадянства до цеї інституції була така велика і така безпримірна, що по пятьох літах істнування, її ініціятори, зневірені у власні сили, носилися з гадкою, чи не занехаяти їм розпочатого діла та заждати до часу, аж поки складуться кориснійші обставини. Однак віра в організацію суспільних сил побідила і енергія скількох, відданих справі одиниць, довела вкінці до того, що «Народня Гостинниця» в 1906 р. збудувала власний дім і розпочала поволі та консеквентно виконувати свої завдання.
На підставі свого статуту товариство, гуртоване біля «Народньої Гостинниці», має на цілі скрізь, де до того покажеться потреба, особливо по містах, і купелевих та відпустових місцях: уладжувати, набувати або наймати та під власною управою вести готелі, заїзди, пансіони, гостинниці, ресторани, кавярні, шинки і таке инше. Члени товариства, крім уділів, можуть складати товариству й взагалі капітали, за котрі дістають відповідний процент, а товариство пускає ці гроші в оборот.
Першим ділом товариства було найняти дім в Микуличині, гарній місцевості на Гуцульщині, куди з’їздиться багато дачників на літній відпочинок. Отож в 1901 р. товариство відкрило тут готель і ресторан.
Далі старалося воно відкрити власний готель у Львові, але докупитися якого істнуючого готелю не було ніякої мождивости через незвичайну дорожнечу. Тоді товариство рішилося поставити власну каменицю. Було це в 1905 році. Приступило до діла товариство з смішно малими грішми — бо мало свого капіталу тільки 8 тисяч рублів. Але енергія людей, що стояли на чолі товариства, була незвичайна. Вони зуміли й окремих людей і істнуючі вже економичні товариства зацікавити справою, поплили членські вкладки й позички, і восени 1906 року будинок уже був посвячений.
Це велика камениця на 4 поверхи, де містяться кімнати (29) для приїзжих (а дешевими місцями для селян), кавярня й реставрація, 8 крамниць в партері. Будова дому разом з ціною площі під ним коштувала більше як 320 тисяч корон, а внутрішнє урядження готеля 60 тисяч.
Ресторан і кавярню товариство віддає осібному підприємцеві за 16 тисяч корон річно з умовою, щоб він держав чотирьох хлопців—русинів в науці, аби поволі виробилися серед наших людей фахові знавці кавярняної справи.
Разом з тим „Народня Гостияниця“ задовольняє бажання широких кругів української суспідьности —мати притулок, де-б українська публіка, приїзжаючи до Львова за своїми справами, могла спинитися й упідкрепитися у своїй ресторації.
Всі ті задачі „Народня Гостинниця” виконує совісно вже чотирі роки. Інституція, покликана до життя серед незвичайно трудних матеріальних обставин, розвивається з року на рік.
В минулому році до готелю заїхало 5.154 гостей, що заплатили за свій побут коло ЗО тисяч корон. Показується вже недостача помешкань і товариство задумує розширити готель, прикупивши сусідній дім.
Ресторація і кавярня незабаром зробилися дуже популярними і часто відвідуваними численними гістьми. В „Гостинниці” неможна попросту знайти вільного місця.
За наймані поміщення під магазини (крамниці) товариство мало коло 10 тисяч корон.
Число членів і їх вкладок постійно зростає.
При заснуванню товариства на перших загальних вборах в 1899 р. було всього 78 членів, в кінці 1909 року було їх уже коло 450. Згодом воно ще зросло. Зростають так само і членські вкладки (в 1909 році було їх 24 тис. корон), резервовий фонд і вкладки на процент, котрі також дійшли в кінці 1909 р. до 24 тис. корон. Таким чином підприємство приносить добрий дохід і товариство без клопоту може сплачувати пороблені для будови дому позички. Більше того —воно має намір заложити подібні готелі в инших місцевостях Галичини.
Доброю стороною галицько-українських економичних інституцій являється те, що вони завсігди частину доходу віддають на всякі народні цілі, переважно культурні. Це тим важніше, що з аагально-краевих фондів, котрі в руках поляків, на наші справи перепадає мізерна частка.
В цім році товариство „Народна Гостинниця* на своїх загальних зборах в січні уділило на ріжні українські цілі 240 корон. Певно, коди товариство сплатить свої довги, ці підпомоги стануть ще більшими.
От за це й треба хвалити наших галицьких братів і цьому треба у них учитися й нам.
Приємно, що на Великій Україні хотіли брати приклад з галичан. Нам таки було і є чого один в одного повчитися.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Українська “Народня гостинниця” у Львові // Рада. – 1910. – 13 жовтня (ч. 230). – С. 3.
Святкову атмосферу цього вечора на сцені філармонії творитиме знаний український колектив – прикарпатський ансамбль пісні та танцю України «Верховина».
Ансамбль «Верховина» – це професійний вокально-хореографічний колектив, який вже понад 70 років тішить шанувальників музичного мистецтва своїми творчими досягненнями. У його складі хорова, танцювальна та оркестрова групи. Щирість, сердечність, талановитість і професійна майстерність «верховинців» за час свого існування полонили серця людей на багатьох сценах світу.
Концертна програма «Бойківське Різдво» 30 грудня у Львові буде наповнена дивовижним колоритом, віртуозною майстерністю, різноманіттям вокально-хореографічних композицій, неповторним звучанням й багатством традиційної української музики, втіленої в народних піснях з Прикарпаття та інструментальних бойківських народних мелодіях.
«Якщо Ви хочете відпочити та насолодитися дивовижними прикарпатськими піснями, а також відчути й наповнитись магічною різдвяно-новорічною атмосферою, Вам неодмінно варто завітати на концерт ансамблю «Верховина». Шануймо традиції разом!» – запрошують на подію організатори VINIL Concert agency..
Квитки за посиланням: https://bitly.ws/33FTE
Ольга МАКСИМ’ЯК
Серін де Лабо – співачка, голос якої полонив не одну європейську сцену. Її творча біографія охоплює навчання та виступи в Америці, музичні проєкти в Італії, Франції, Південній Кореї та Сінгапурі. Навесні 2022 року Серін стала однією з перших європейських митців, хто підтримав Україну, — вона дала більш як десять благодійних концертів у містах Європи та у Львові.
Декілька разів на рік голос Серін можна почути й у Львівській філармонії. Спільно з піаністами – Оксаною Рапітою та Мирославом Драганом, вона представляє європейську вокальну музику, знані номери з опер та оперет. Свої програми Серін описує, як музику, що має дарувати спокій та хвилини відпочинку.
«Деякі друзі, які дізнаються про мій план подорожі, висловлюють свої занепокоєння та здивування кожного разу, коли я відвідую Україну: “Навіщо тобі зараз туди їхати, це ж небезпечно?» Дійсно, останні кілька тижнів ми чули про ракетні атаки, але на їхні питання я даю таку відповідь:
«По-перше, приділити кілька днів Україні для мене набагато легше, ніж сидіти тут та щодня від друзів дізнаватись жахливі новини. По-друге, це мій спосіб висловити те, у що я вірю; мій голос може не мати значення, але я засуджую злочини росії всім серцем підтримую цілісність України. Я всього лиш одна з багатьох музикантів, і те, що я думаю й роблю, може не мати значення. Але, можливо, мені вдасться зігріти серця людей, які відвідають мій концерт, і дати їм зрозуміти, що вони не самотні… Це більш ніж достатня нагорода для мене».
Ольга МАКСИМ’ЯК
«Дирекція та колектив Львівської національної опери глибоко сумує з приводу смерті багаторічного директора Львівської національної опери Тадея Едера (1943-2023). Тадей Едер очолював театр майже 20 років. Цей період – безумовно один із найзнаковіших в історії Львівської опери!», – йдеться в повідомленні театру.
Парастас відбудеться 18 грудня (понеділок) о 19:00 у Соборі святого Юра. Прощання – 19 грудня (вівторок) з 10:00 у Львівській національній опері. Чин похорону розпочнеться о 12:00 на Личаківському кладовищі.
Тадей Едер – повний кавалер ордена «За заслуги». Крім того, він – лауреат престижних міжнародних премій: Лео Вітошинського (Австрія, 1997), Михайла Стріхаржа (Німеччина, 2003); нагороджений офіцерським Золотим хрестом (Польща, 2007), медаллю ім. Пушкіна (Росія, 2008), орденом Володимира Великого III ступеня (2008).
Наталка СТУДНЯ
Тут розмістили колекції заснованого Шептицьким ще у 1905 році Церковного музею. Роботу з укомплектування збірок очолив Іларіон Свєнціцький, історик, славіст і мистецтвознавець, у майбутньому — довголітній директор музею (1905—1952). Основу фондів склала особиста колекція засновника, який подарував близько 10 тисяч предметів і утримував музей на особисті кошти.
Відкриття цього музею у Львові тогочасна польська преса називала серйозним форпостом української ідеї у місті, яке поляки вважали “своїм”.
“Галицькі русини (русини – тут і далі в тексті вживається в значенні українці, – Б.С.) послідовно прагнуть перетворити Львів на справжню столицю української частини Галичини, а отже, отримати право власності на це місто. Уже багато років у Львові на всіх головних вулицях будують пишні українські будівлі, прикрашені українськими написами. І тут вони централізують увесь національний економічний і політичний рух.
Останніми днями до Львова прийшов ще один дуже серйозний форпост української ідеї. Його фінансує український митрополит граф Шептицький. Руський національний музей розташований у колишньому палаці професора доктора Дуніковського на вулиці Мохнацького (тепер — Драгоманова, 42).
Відкриття музею було дуже урочистим. У ньому брали участь, зокрема, засновник митрополит граф Шептицький, маршалок Галицького сейму Ґолуховський, українські єпископи Чехович та Хомишин, віце-президент Львова Рутовський, усі українські депутати та численні делегації від український установ.
Першим виступив куратор музею отець-мітрат Білецький, потім прочитав лекцію про українське мистецтво митрополит граф Шептицький, водночас віддавши Музей у громадське користування. Далі була серія представницьких промов.
Музей був багато обладнаний жертводавцем, який тривалий час збирав для цього багаті колекції”, – писав про відкриття музею тогочасний краківський тижневик Nowości Illustrowane.
Відомо, що в музеї зберігалися вартісні пам’ятки писемної культури – збірка рукописів та стародруків, формування якої розпочалося від часу заснування. Основу збірки заклали зразки, подаровані митрополитом Шептицьким, а її поповнення на науковій основі було продовжене професором Свєнціцьким.
Збагатили колекцію дари діячів культури та просвіти, духовних осіб, а також скарби із збірок Ставропігійського інституту, Львівської греко-католицької митрополії та капітули, товариства “Просвіта”, НТШ, Народного дому, Богословського наукового товариства, бібліотеки чину отців Василіян, переданих до музею після 1939 року, зокрема Бучацьке Євангеліє.
У 1930-х роках фонди музею нараховували понад 80 000 експонатів.
Після закінчення Другої світової війни музей перейменовано на Державний музей українського мистецтва, згодом — на Львівський музей українського мистецтва.
Сьогодні фонди музею налічують понад 100 тисяч одиниць збереження, репрезентуючи вікові традиції розвитку українського мистецтва та національної культури. Окрім давнього приміщення, музей отримав основний корпус — будівлю на проспекті Свободи, 20, побудовану для Промислового музею на початку XX століття, в якому в радянський час розміщувався музей Леніна.
Предметом особливої гордості заснованого Шептицьким музею є найповніша в Україні колекція середньовічного українського сакрального мистецтва XII—XVIII століть. Це ікони, скульптура, рукописи і стародруки, декоративна різьба, металопластика та гаптовані церковні тканини. Найбільш багатогранно у збірці музею представлена ікона XIV—XVIII століть, здебільшого з теренів Західної України.
Епохи українського ренесансу та бароко представлені у творчості Івана Рутковича (Жовківський іконостас XVII ст.) і Йова Кондзелевича (Богородчанський іконостас, 1698—1705).
У фондах музею зберігаються шедеври й таких митців європейського значення як Пінзель, Полейовський, Філевич та інші. Дуже вартісною у колекціях є збірка української народної та професійної гравюри XVII—XVIII століть.
Розвиток українського мистецтва XIX — початку XX століть репрезентує збірка творів живопису художників Наддніпрянської та Західної України.
У музейній колекції є низка оригінальних творів Тараса Шевченка.
Богдан СКАВРОН
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу Мистецтв.
В програмі святкування запланована презентація поштівки, відкриття міні-виставки, спогади родини та друзів. Родзинкою вечора буде показ невідомих світлин митця.
Ярослав Коваль – неординарна постать українського фотоаматорського руху Галичини. Його шлях до фотомистецтва має цікаву історію: десятилітнім хлопчиною обміняв карабін, знайдений його старшим братом на околиці села у період Першої світової війни, на фотоапарат «Ideal-222» відомої німецької фірми «Zeiss». З того часу не випускав фотокамеру з рук. Фотомитця справедливо називали «ковалем галицької фотографії», а світлини – справжніми реліквіями, адже вони «простягають промені у вічність».
До та після лекції гостинно пригощатиме Кава Старого Львова.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
На виставці представлені живописні роботи виконані студентами кафедри реставрації Львівської Національної Академії Мистецтв під час технологічного практикуму.
Виконання студентами кафедри РТМ ЛНАМ (І – VI семестрів) копій живописних робіт охоплює матеріали теоретичних та практичного циклів дисциплін «Технологія та матеріалознавство», «Технологічний практикум» і виявляє можливості самостійного розв’язання проблем, що пов’язані з вивченням і копіюванням творів станкового живопису в темперній та олійній техніках.
Завдання дисципліни є здобуття досвіду про різні техніки виконання, що допоможе в майбутньому при ідентифікації творів живопису та у проведенні консерваційних та реставраційних заходів.
1. Блуза (Bluse) польового-сірого кольору (felgrau) передбаченого для збройних сил, з рядом у шість видимих гладких ґудзиків і чотирьох обшитих тканиною. Комір-стійка повністю закритий спереду оксамитовими вставками рожевого кольору (pompadur) довжиною 10 см., облямованими спереду та знизу шнурком, з вишитими ініціалами Його Апостольської Величності розміром 4 на 4 см. Знаки розрізнення (Distinktion) на рукавах, як у цісарсько-королівських морських офіцерів того ж рангу, але без «пращі воїна» (Kriegerschlinge, Elliotsauge – ока Елліота).
Цивільні державні комісари та «старші» цивільні комісари з числа тих, що відповідальні за управління територією противника, також носили знімні погони (Achselpangen) із золотих шнурів, заплетені подвійно для нижчих рангових класів до VI включно, а – у чотири рази від V рангового класу і вище.
Облямівка та цісарські ініціали на комірі, а також решта відмінних аксесуарів виготовлені в золоті для концепістів (Konzeptsbeamten) та в сріблі для канцелярських чиновників (Kanzleibeamten).
Під поняттям «Konzeptsbeamten» тут розуміються державні чиновники на посадах, на яких передбачено отримання академічної освіти (успішна здача державних іспитів в університеті або еквівалентній Вищій школі). Канцелярські чиновники (Kanzleibeamten). – всі інші державні чиновники.
Д
ля персоналу Румунського економічного комітету, який не має військового статусу, зроблено поправку по крою і формі – світло-блакитні оксамитові вставки на комірі без ініціалів Його Апостольської Величності.
Встановлено нарукавну відзнаку, яку кріпили на рівні 8 см від краю рукава блузи: для вищих посадових осіб – золота облямівка з малюнком шириною 3 на 3 см. Для тих, кому носіння знаків розрізнення є обов’язковим потрібні були розетки на комірі.
Призначення персоналу:
Микола ЗАКУСОВ
директор Стрийського краєзнавчого музею «Верховина»
[1] Verordnungsblatt für das Kaiserlich-Königliche Heer: Normal-Verordnungen. Wien: Kaiserlich-königliche Hof- und Staatsdruckerei, 17.02.1917. S.49-50.
У Львові «Піккардійська Терція» виступить одразу із двома концертами, які відбудуться 8 січня у Театрі Заньковецької о 16:30 та 19:30.
З вірою у ЗСУ та різдвяним настроєм! Відома вокальна формація «Піккардійська Терція» вирушає у великий всеукраїнський різдвяно-новорічний благодійний тур, аби разом із шанувальниками відзначити найсвітліші та наймагічніші дні року, а також допомогти нашим Збройним силам, адже усі концерти туру будуть благодійними.
«Піккардійська Терція» – унікальний колектив для української музичної культури. Вокальна формація є ровесником незалежності України. Музиканти мають понад чотири сотні музичних творів у репертуарі та п’ятнадцять різножанрових альбомів – внесок «Терції» у пісенну культуру України та світу. На хітах «піккардійців» «Старенький трамвай», «Пустельник», «Берег ріки», «Нехай», «Сад ангельських пісень» виросло не одне покоління українців.
Володарі найпрестижнішої в Україні культурно-мистецької премії – Національної премії ім. Т. Шевченка, заслужені артисти України Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Андрій Капраль, Роман Турянин, Андрій Шавала та Богдан Богач – визнані метри акапельного співу, голоси яких здатні замінити й найрідкісніші інструменти. А їхня музика – та, яка творить світ любові, добра та краси.
Концерти «Піккардійської Терції» у Львові відбудуться у наймагічніші дні року – під час різдвяних свят й будуть наповнені особливою атмосферою! Крім того, цьогоріч Україна буде святкувати Різдво із цілим світом, тому концерти “піккардійців” стануть чудовим подарунком з цієї нагоди для рідних і близьких.
«Цьогоріч ми відзначатимемо Різдво разом із цілим світом, тому у програмі концерту звучатимуть різдвяні пісні, колядки. Втім ми не будемо відходити від наших традицій, тому звісно ж будемо виконувати найбільш популярні пісні, оскільки страшено приємно та емоційно, коли зал разом з нами співає ці твори!Приємною несподіванкою для усіх, хто прийде на наші концерти, також будуть прем’єри.
Різдво – це дуже світле свято, свято надії, добра, духовного піднесення. Ми впевнені, що ця різдвяна атмосфера дасть змогу зібрати максимум допомоги для наших ЗСУ, оскільки концерти будуть благодійними.
Ми дуже вдячні захисниками, що маємо змогу проводити наші концерти. На Бога треба надіятись, але захищати країну треба усім!» – запрошують на концерт «піккардійці».
«Піккардійська Терція» вже тривалий час активно виступає з благодійними концертами та збирає кошти для наших Захисників. Львівська подія та увесь всеукраїнський тур не стануть винятком.
Зокрема, вокальна формація виступить із концертами у десятках міст України: від Львова до Чернігова, від Києва до Одеси.
Квитки за посиланням: https://bitly.ws/32t5b
Ольга МАКСИМ’ЯК
До присутніх звернулись віцепрезидентка Бундестагу Катрін Ґерінґ-Екардт та посол України в ФРН Олексій Макеєв. Близько двох тисяч слухачів відвідали концерт.
Головний диригент оркестру, всесвітньо відомий музикант Теодор Кухар: «Перший раз в історії Симфонічний оркестр Львівської філармонії виступає у Берлінській філармонії, цьому легендарному залі й мати можливість продемонструвати себе з таким репертуаром – не лише Дворжак і Сібеліус, а ще мати можливість заграти один з найвидатніших творів українського композитора Станковича – це колосальний шанс, це колосальна промоція, це історичний момент – не лише для нашого оркестру, але і для всіх українців і вважаю, що сьогоднішній вечір залишиться в памʼяті на багато років».
На честь дня народження Миколи Леонтовича українці музиканти зіграли оркестрову фантазію на тему “Щедрика”, а також виконали твори Євгена Станковича, Яна Сібеліуса та Антоніна Дворжака.
Генеральний директор філармонії, диригент Володимир Сивохіп зазначив: «Часом кажуть, що не треба робити з чогось сенсацію, бо саме наше життя, саме наше існування зараз є сенсаційним. Проте, я все-таки наш сьогоднішній вечір назву сенсацією. Сьогодні в День народження Миколи Леонтовича – ми можемо грати Станковича «Ніч перед Різдвом», а ця музика побудована на «Щедрику», ми можемо грати Сюїту «Щедрик» самого Леонтовича в аранжуванні Сергія Юшкевича, тобто ми маємо змогу грати наше сокровенне, українське, тут в Європі, в одному з найпрестижніших залів. Ми можемо декларувати себе як націю, як українців і говорити: ми є.
Ми хочемо дякувати Європі, зокрема Німеччині, що нас підтримують, адже ми всі зараз розуміємо, який цей наш єдиний корабель. Корабель життя, корабель цивілізації – наскільки він є хиткий. Будь-який сумнів може потопити весь корабель цивілізаційний і тому так, це сенсація. Ми говоримо про те, що ми є, ми дякуємо, ми будемо і ми переможемо».
Ольга МАКСИМ’ЯК
З оприлюдненого можемо побачити, що українці Знесіння не були особливо задоволені з факту приєднання середмістя до меж Львова у 1931 році. Зрештою читайте самі, текст публікації залишаємо оригінальним.
Львівський маґістрат і українці Знесіння.
Львівський маґістрат веде господарку з великою шкодою для знесінчан!
Українці Знесіння не були прихильниками прилучення їхньої громади до Львова. Пишу тому «їхньої» громади, бо ще донині 80 проц. земельної власности Знесіння на поверх 4 км2 простору є в руках українського населення. Їх нехіть, без огляду на обіцяні маґістратом добродійства міста, вповні оправдалась. На доказ викажу згрубша декілька фактів з ненормального відношення між обома громадами.
Пятьнацятьтисячне населення Знесіння не має донині ніодного радного в маґістраті.
Дороги у Знесінні в жалюгідному стані.
Кримінальний елємент вибрав собі Знесіння, як найкращий осідок. Населення зубожіло, а міські податки піднеслись. Виявом крайно неприхильного відношення маґістрату до знесінчан є справа знесінських гір (80 морґів), приватної власности українців. Власники тих гір діставали за природні їх богацтва поверх 12.000 зол. річного доходу. Продавали камінь, шутер, білий і жовтий пісок, глину до відливу заліза й інші матеріали. З хвилиною прилучення Знесіння до Львова маґістрат замкнув ці гори, наложивши печатки на проїзди і за нарушення цього розпорядку накладає на власників по 200 зол. кари. Вимагає він уреґульовання власниками теренів експльоатації, що коштуватиме 40.000 зол.
Безліч прохань не зворушили нікого. А прохання ті були получені з великими грошевими коштами. Предложення одного тільки експльоатаційного пляну коштувало до 3.000 зол.
Власники не роблять найменших перепон тисячам прогульковців, що кожного дня як літом, так зимою просто облягають цей терен. Військо робить там щоденно вправи і платить мізерну тенуту в сумі 800 зол. річно. (Австрія від 100 літ платила 3.600 корон річно).
В 1912 році подарували знесінчани в найкращому положенні своїх гір 2-моргову площу на цвинтар та установили власником його греко-кат. церкву у Знесінні. Маґістрат, набравши відваги у своїй всевладі, видав наказ, на основі якого цвинтар переходить тепер на власність маґістрату! Даровану приватну власність церкві міг би перенести при помочі розпорядку на власність маґістрату хіба якийсь маґістрат у глибокій провінції, і то не знаю, чи мав би до цього відвагу, а тут діється це під боком воєвідства.
Є на цих горах кілька морґів вільхового ліса-молодняку. Власники зберігають його, як таму перед зливними дощами. Австрійський уряд видержавив був на 18 літ за доброю винагородою кільканацять моргів ярів у цих горах і заліснив їх, хоронячи залізничий тор від заливів. Аренда скінчилась і тому звільнено сторожів уряду. Брак сторожів до того степени роззухвалив нині львівське шумовиння, що воно, переловлене на вирубі дерева, грозить сокирою, револьвером, ножем, а навіть побиває власника!
Подаю прилюдно на сторінках преси жалюгідну і шкідливу господарку львівського маґістрату до відома львівському воєвідства, бо сумніваюсь, чи це дійшло до його відома. Припускаю, що всі прохання і протести Знесінчан, які впливають від 2 літ, опинилися в маґістратських кошиках тільки тому, що вони українські.
Агатон ДОБРЯНСЬКИЙ
2023 рік не стане винятком: цьогоріч очікувана подія відбудеться 29 грудня у Львівській національній філармонії. Початок о 19:00, повідомили організатори VINIL Concert agency.
«Christmas по-львівськи» – гарячий та пряний коктейль традиційного та несподіваного звучання Різдва! Це концерт, який поєднає впізнаване і нове, народне та авторське, колядки та світові різдвяні хіти, хор і джаз-бенд, концертне виконання і спільну коляду.
Атмосферу свята 29 грудня творитимуть знані у Львові колективи та музиканти: хор студентів «Людкевич-хор» (керівник – Оксана Долішна), Марія Стоколяс, Богдан Дашак, Анастасія Бондаренко, Smooth Criminal Band, MariStoJazz і не тільки!
“Тож чекаємо Вас у Філармонії, аби відчути дух Різдва, зберегти та продовжити нашу львівську традицію спільної родинної коляди на концерті «Christmas по-львівськи». Не зволікайте, адже квитки на цю подію завжди розлітаються дуже швидко”, – запрошують на подію організатори VINIL Concert agency.
Квитки можна придбати за посиланням: https://soldout.ua/booking/1394-christmas
Ольга МАКСИМ’ЯК
Своїм життєвим шляхом Патріарх надихав українське суспільство до змін, починаючи зі змін у собі та своєму оточенні. Чимало видатних людей: лікарів, істориків, філософів, священників, письменників, громадських активістів та політиків згадують Любомира Гузара як свого духовного наставника, провідника та друга.
У дискусії братимуть участь друзі та дослідники доробку Любомира Гузара:
*Любомир Гузар — духовний лідер України, Патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви та кардинал Католицької церкви.
**У рамках заходу відбудеться презентація книжки спогадів Патріарха Любомира Гузара, яка вийшла друком у видавництві «Портал»
Вхід на подію вільний, за умови попередньої реєстрації: https://forms.gle/VTproxc8kaCLXSoh6
Народилася Марія Процев’ят на Тернопільщині в селищі Нагірянка Чортківського району, проте все своє життя пов’язала зі Львовом.
Музичну освіту здобула у Львівському музично-педагогічному училищі ім. Ф. Колесси (диригентський відділ, клас доцента Івана Небожинського) та Львівській консерваторії ім. М. Лисенка (вокальний факультет, клас доцента Дарії Бандрівської – племінниці Соломії Крушельницької).
З 1963 р. розпочала працю у Львівській консерваторії на кафедрі камерного ансамблю та концертмейстерства, а також викладала камерний спів на кафедрі сольного співу (зараз – кафедра академічного співу Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка).
Проводила масштабну концертну діяльність як камерна співачка і як солістка великих музичних форм: ораторій, кантат, мес, поем для хору і симфонічного оркестру. Співпрацювала з провідними українськими композиторами, диригентами, хоровими колективами. Сольні виступи співачки зняті у кількох фільмах та записані на платівках фірм «Мелодія» (Москва) та «Арка-Рекорд» (США). Марія Іванівна має значну кількість фондових записів на Українському і Львівському радіо та телебаченні, а також компакт – диск.
У репертуарі співачки більше 600 творів композиторів різних епох і стилів, проте основну увагу артистка приділяла популяризації української вокальної музики. Гастролювала містами України, а також – в Польщі, Чехії, країнах Балтії, Закавказзя та ін.
М. Процев’ят – автор багатьох статей про видатних українських співаків С. Крушельницьку, І. Алчевського, Б. Гмирю, Д. Бандрівську, диригента Є. Вахняка та піаністів Я. Матюху, М. Кравців-Барабаш.
Крім концертної і педагогічної діяльності, Марія Процев’ят провадила активну просвітницьку роботу. Створила хор української національної пісні «Вірли», де впродовж 1989-1996 років була художнім керівником і диригентом. Хор був лауреатом Міжнародних конкурсів і гастролювала з ним у Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії, Чехії, Польщі, Литві, Латвії, Криму, Україні.
Крім того, вона була керівником-наставником етнографічної секції Товариства Лева з часу його заснування у 1987 р., де відновила автентичні варіанти українських обрядів – вертепів, гаївок, свято обжинок та коляд.
За відродження та пропаганду української музики у світі співачку нагороджено у 1999 р. «Хрестом Заслуги 2-го ступеня» у Великій Британії.
Поховальна церемонія Процев’ят Марії Іванівни відбудеться 15 грудня о 13:00 з каплички на Пекарській. Ховатимуть на Личаківському цвинтарі.
Роксоляна МИСЬКО-ПАСІЧНИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Джерела:
Палац Семенських-Левицьких постав у 1849 році на ділянці, де у середньовіччі жили розбійники. За переказами, в їх будинок влучила блискавка, після чого тут виникли стихійні поховання. З приходом австрійської влади – могили зрівняли з землею. Нам розповіли, що під час побудови Палацу ексгумацію не проводили. То ж споруда, як і кілька сусідніх будинків, стоїть, буквально, на кістках.
Чи вплинуло таке містичне розташування на долю мешканців Палацу? Я вважаю що – так. Адже до 1900-х років рід Семенських-Левицьких занепав та збіднів. Апогеєм стала ситуація, коли пан Семенський, вернувшись вранці додому, сказав дружині:
– Кохана, я програв наш будинок в карти. До неділі маємо виселитися 🙁
Семенські ще, деякий час, проживали в лівому крилі Палацу, а потім виїхали до Канади. Там вони мешкають і сьогодні, на зв’язок не виходять.
На початку 20-го століття в будівлі розташувалася Українська Академічна Гімназія. Вона дала світу визначного командира-бандерівця УПА з позивним “Бурлака”. А потім…
Всі знають, що гестапо у Львові діяло в тюрмі на Лонцького. Проте, на момент приходу німців у 1941 році, ця тюрма була вщент забита трупами «ворогів народу». Німці взялися активно “піарити” злочини Совєтів по всіх можливих кінохроніках. Тим часом, гестапо мусіло тулитися в нашому улюбленому палаці Семенських-Левицьких. Така от сумна сторінка в його історії.
На території Палацу збереглися чи не єдині, на весь Львів, старовинні конюшні. Більшість подібних споруд у місті вже давно розібрали чи перебудували. А тут все ціле! Ще б пак, Вільгельм Семенський настільки любив коней, що навіть спав поруч з ними!
Останні кілька десятиліть в палаці Семенських-Левицьких діє спеціалізована школа-інтернат. Через це екскурсії сюди велика рідкість.
Не знаю як Тетяна Казанцева все це провернула, але вона умудрилася організувати екскурсію приміщеннями діючої школи-інтернату. Нам, навіть, дозволили оглянути учительську та харчоблок! Ми вільно гуляли майже всім Палацом, зазираючи в кожен його закуток. Ось унікальні фото зсередини, які вперше публікуються в інтернеті.
Палац Семенських-Левицьких шикарний. Розкрученому палацу Потоцьких він поступається, хіба що, розміром. Всередині є автентичний декор, ковані сходи, оригінальні дерев’яні вікна з вітражами. Мені, найбільше, запам’яталася система опалення Палацу. Вона замаскована під гіпсову ліпнину на стелі! Одразу й не здогадаєшся, звідки тепло мало йти!
Якщо ззовні це Палац, то всередині – звичайна сучасна Львівська школа. Зрештою, так і має бути. Школа-інтернат це не в’язниця, не лікарня і не історичний музей: тут вчаться діти. Тому в Палаці стоять нові парти, якісне мультимедійне обладнання, є велика бібліотека і дуже затишні майстерні трудового навчання. Аж самому знову захотілося на уроки праці. В майстернях, окрім іншого, дітям показують як берегти та реставрувати старі дерев’яні вікна.
Найбільше в палаці Семенських-Левицьких мене вразив його особливий, майже церковний запах. Почуваєшся як в храмі науки. Радію, що Палац і досі живий та приносить користь людям. Що він не пустує як, наприклад, закинутий палац коло Миколаєва.
І тішуся, бо є такі люди як Тетяна Казанцева, яка з ентузіазмом та самовіддачею показує львів’янам їх же пам’ятки. Ще й донатить на ЗСУ!
Сподобався палац? Тоді підписуйтеся на наш Телеграм канал і будьте в курсі всіх невідомих місць Львова!
