Трамвайні вагони на розі вул. Св. Софії (Івана Франка) та Рацлавицької (Уласа Самчука). 1894 р.
Пройшло 130 років, а трамваї й надалі продовжують курсувати вулицями міста. Давайте разом з www.RDZS.org поглянемо, де і як починається та закінчується їх щоденний маршрут.
Трамвайне депо на вул. Промисловій і його оригінальна вартова башта при в’їздіТе саме депо, той же в’їзд, але вже сучасне фото
Як колись, так і тепер кожен трамвай перед виїздом потрібно перевірити, а раз на 2000 км. провести регламентні роботи. Пробіг, який звичайні автомобілі долають за рік, трамвай накатує за один місяць.
Той самий цех колись і тепер, різниця ~100 років
У це важко повірити, але більшість Львівських трамваїв накатали вулицями міста поза мільйон кілометрів. І щоб наші “дідусі” гарно себе почували, їх регулярно відправляють у спеціальний “Трамвайний Профілакторій“. Саме так робітники називають своє місце праці.
“Дідусі” на відпочинку в трамвайному профілакторіїПіднятий перон трамвайного профілакторіюБіля перону є “яма” щоб зручно оглядати трамвай знизу
Всім ми стикалися з тим, як трамваї ламаються прямо на маршруті, блокуючи рух та збиваючи графік. Це відома проблема і з нею тут боряться. Якщо раніше таких випадків було вісімсот на рік, то зараз лише двісті.
Трамвай поламався та заблокував рух – ілюстративне фото з інтернетуВ трамвайному профілакторії стараються виявити та замінити “змучені” деталі ще до того, як вони зламаються на маршруті
Звісно що найважливішою “деталлю” в трамваї є його водій. В штаті Депо їх числиться більше двохсот. Середня зарплата 19 тис. грн. Також тут є власна травмо-школа і скоріше виходять на пенсію. Адже робота у водія важка, відповідальна та пов’язана зі стресом.
Перед кожним виїздом на маршрут водій оглядає трамвай та розписується, що з ним все гаразд“В ДЕПО” – улюблена табличка водіїв та найбільше розчарування для пасажирів
Є в депо і спеціально навчені люди, які, в разі ДТП, оперативно виїжджають на місце пригоди. Нам жартома розповіли, що головна їх задача це зробити винним іншу сторону. Тому краще трамваю завжди давати дорогу 🙂
ДТП з трамваєм у Львові. Фото Варта-1
А вже потім, в депо, водій отримує свого прочухана та штрафні санкції.
У трамвая є три системи гальм: двигуном, механічні та електромагніти (на фото). Останні можуть утримати трамвай на колії, навіть якщо його перевернути догори ногами. Тому причиною ДТП, найчастіше, є людський фактор а не технічний стан
Після реконструкції 2021 року трамвайне депо №2 стало основним у ЛьвовіВ конференц-залі Депо. Цього року Львівському трамваю виповнилося аж 130 років!На подвір’ї трамвайного депо №2 рогаті чекають своєї черги виїзду на маршрутЛише тут можна поблукати справжнім трамвайним лабіринтом 🙂
Від часу останнього в Депо ремонту було пройшло аж 50 років! Ось фото, яким вбитим воно було до 2021 року, коли нарешті почалася реставрація. З виділених трьох мільйонів євро вони використали лише 2.4 мільйона, чим неабияк усіх здивували 🙂
Трамвайне депо №2 по вул. Промислова 20 до ремонтуТрамвайне депо №2 до та після ремонтуАвтор статті всередині оновленого трамвайного профілакторію
Після інструктажу по техніці безпеки нас, нарешті, пустили всередину профілакторію. Ми із захопленням бігали поміж вагончиками, фотографуючи їх з усіх ракурсів. Ремонт всередині справді крутий, обладнання та умови праці тут стали як на європейському заводі.
Це головний в’їзд трамваїв – з вулиці, через автомийку, у профілакторійТе ж місце, але трамвай вже заїхав. Піднята колія дозволяє зручно оглядати ходову та двигунСпеціальний майданчик для доступу на дах трамваяЗ цього високого майданчика робітники обслуговують пантограф і дахВид зверху на перон профілакторію. Всі трамваї зараз стоять на піднятих коліях
А щоб тут і надалі залишалося чисто, на в’їзді у профілакторій стоїть автоматична мийка. Вона залишає місту його благородну пилюку, пропускаючи всередину лише чистенькі трамвайчики. Цікаво, а приватні автомобілі тут теж миють? 😉
Автоматична мийка на в’їзді в трамвайний профілакторій
Ось відео як миються Львівські трамваї:
Я б тут працювати не зміг, адже потрібно прокидатися аж у четвертій ранку! Водіїв сюди довозять автобусами, а трамваї, тим часом, сортують в порядку їх виїзду на маршрути.
Посортовані трамваї у Львівському Депо №2Сьогодні субота, на маршрутах потрібно менше трамваїв. Тому ці відпочивають вдома
Після медогляду водій отримує нумеровані квитки та сідає, згідно графіку, в свій трамвай. Останній вагон повертається «додому» аж після одинадцятої вечора.
Трамвай на маршруті
Відвідування трамвайного депо принесло нам масу позитиву та щирої, дитячої радості. Було б прикольно зробити сюди регулярні екскурсії, щоб кожен зміг понатискати кнопки та відчути себе водієм . Трамвайне депо №2, направду, дуже перспективне туристичне місце!
А мама казала: “Не лізь трамваю під колеса!”Відчув себе зацепером 🙂Трамвайний лабіринт – гарне місце для фотосесії по-Львівськи. (с)АлексОдною ногою в минулому, іншою – в майбутньому!
2 червня у Львівській національній філармонії Академічний симфонічний оркестр під орудою Володимира Сивохіпа виступить із першим виконанням Третьої симфонії відомої української композиторки, лауреатки Шевченківської премії, Богдани Фроляк.
Симфонія № 3 з назвою «Любов» написана на замовлення директора Львівської національної філармонії, диригента Володимира Сивохіпа. Саме він озвучив авторці асоціацію до фортепіанного циклу Василя Барвінського «Любов» як певну ідею для твору.
Композиторка Богдана Фроляк ділиться: «Хоч у Барвінського цикл пов’язаний безпосередньо з почуттями до жінки, я у Симфонії трактую поняття любові ширше — як любов до ближнього, любов до Землі, на якій живеш, до Світу, до Творця, і, зрештою, до коханої людини. Це музика, яка містить в собі і трагізм, і світло, і драматизм, і надію — словом, усе, що переживаємо в цей тяжкий час.
Симфонія двочастинна — як і мої дві попередні Симфонії — перша частина головна і драматична, друга — світлий Post Scriptum, який залишає місце для надії та світла».
Прем’єра пройде у рамках 43. Міжнародного фестивалю музичного мистецтва “Віртуози”.
Вшанували Івана Франка на Личаківському кладовищі з нагоди 108-ої річниці смерті
У Львові 28 травня з нагоди 108-ої річниці смерті вшанували видатного письменника Івана Франка та поклали квіти до пам’ятника, що на Личаківському кладовищі. Про це повідомила Львівська ОВА.
Хор «Черемош» Львівського національного університету ім. Івана Франка та Діана Горбань виконали пісні на слова Великого Каменяра.
Вшанували Івана Франка на Личаківському кладовищі з нагоди 108-ої річниці смерті
«Іван Франко – борець, який прожив своє життя з почуттям обов’язку перед своїм народом. Знаний нами, як геній слова, автор неймовірної поезії та прози. Сьогодні ми не просто вшановуємо пам’ять митця, але й вкотре нагадуємо українцям про наших неймовірних письменників, які у творах плекали любов до свого краю, відчуття гордості за свою націю», – йдеться у повідомленні.
Зазначимо, Іван Франко — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Він помер 28 травня 1916 року у Львові.
У вівторок, 28 травня, у Львові на 84 році життя помер народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, актор Національного театру імені Марії Заньковецької Богдан Козак. Про це пише ZAHID.NET
«Сьогодні на 84 році життя не стало Богдана Козака – однієї з найяскравіших постатей сучасного національного театрального мистецтва України», – повідомив голова Львівської ОВА Максим Козицький.
«Актор-аналітик. Гострий розум і велика працелюбність. Умів іронізувати над собою. Прекрасний майстер художнього слова, його «Шевченкіана» — велика гордість української культури», – зазначив голова ЛОВА.
Співчуття у зв’язку зі смертю Богдана Козака висловив колектив театру імені Марії Заньковецької. «Богдан Миколайович був взірцем шляхетного ставлення до професії та учителем для багатьох акторів. Сьогодні ми втратили великого артиста, одного з корифеїв нашої сцени та театрального педагога», – йдеться в повідомленні театру.
Народний артист України, Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Богдан Козак
Народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, актор Національного театру імені Марії Заньковецької Богдан Козак народився 27 листопада 1940 року.
Був членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Лауреатом премії Національної спілки театральних діячів України імені Йосипа Гірняка, нагороджений орденом «Знак пошани», «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ступенів.
З 1963 року Богдан Козак – актор театру імені Марії Заньковецької. Поєднував акторську справу з викладацькою діяльністю у театральній студії при театрі, викладав на акторському відділенні Львівської державної консерваторії імені Лисенка, був завідувачем кафедри театрознавства та акторської майстерності, а у 2004-2010 роках – деканом факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка.
Богдан Козак в ролі Антоніо Сальєрі в виставі “Амадей” П. Шеффера
У його доробку понад 100 зіграних ролей у виставах як національної, так і перекладної світової драматургії. Найвідоміші серед них: Дон Хуан («З коханням не жартують» П.Кальдерона), Борис («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М.Кропивницького), Моцарт («Моцарт і Сальєрі» О.Пушкіна), Кларенс («Річард III» В.Шекспіра), Брянський («Прапороносці» О.Гончара, Б.Антківа), Іван («Суєта» І.Карпенка-Карого), Задорожний («Украдене щастя» І.Франка), Тарєлкін («Смерть Тарєлкіна» О.Сухово-Кобиліна), Арбенін («Маскарад» М.Лермонтова), Яґо, Полоній, Макбет («Отелло», «Гамлет», «Макбет» В.Шекспіра), Тартюф (однойменна комедія Ж.-Б.Мольєра), Петро І («Павло Полуботок» К.Буревія), Возний («Наталка Полтавка» І.Котляревського) та багато інших.
Його режисерські роботи («Орфеєве чудо» за Лесею Українкою, «Натусь» В.Винниченка, «Нора» Г.Ібсена, «Жабуся» Г.Запольської та ін.) стали окрасою репертуару заньківчан.
У 1959 році Львів був одним із найбільших міст Української Радянської Соціалістичної Республіки. Після Другої світової війни місто перебувало у процесі активної радянізації, яка мала значний вплив на його розвиток, демографічну ситуацію та культурне життя.
Львів, фото 1959 року
У цей час населення Львова значно зросло завдяки інтенсивній міграції. До міста переїжджали люди з різних регіонів Радянського Союзу, що сприяло розширенню міських меж і будівництву нових житлових масивів. Зокрема, з’являлися нові житлові квартали, що відображало загальні тенденції радянської урбанізації.
Львів, фото 1959 року
Львів активно розвивався як промисловий центр. У місті функціонували різноманітні заводи та фабрики, які виробляли продукцію для місцевого та загальносоюзного ринків.
Львів активно розвивався як промисловий центр. У місті функціонували різноманітні заводи та фабрики, які виробляли продукцію для місцевого та загальносоюзного ринків.
Промисловість включала машинобудування, харчову, хімічну, легку та деревообробну галузі. Розвиток промисловості сприяв створенню нових робочих місць і залученню робітників до міста.
Львів, фото 1959 року
Львів залишався важливим центром освіти та науки. У місті діяли численні навчальні заклади, серед яких особливе місце займав Львівський університет імені Івана Франка, заснований ще в 1661 році. Університет був осередком наукових досліджень і вищої освіти, що залучало студентів та викладачів з різних куточків СРСР.
Львів, фото 1959 року
Культурне життя Львова в 1959 році було різноманітним, незважаючи на ідеологічний контроль радянської влади. У місті працювали театри, кінотеатри, музеї та інші культурні заклади. Зокрема, Львівський театр опери та балету імені Соломії Крушельницької був одним із головних культурних центрів, де відбувалися численні вистави та концерти.
Львів, фото 1959 року
Попри значний вплив радянської ідеології, Львів зберігав свою історичну спадщину. Старовинні архітектурні пам’ятки, такі як костели, церкви, та інші історичні будівлі, залишалися важливою частиною міського ландшафту.
Львів, фото 1959 року
Радянська влада намагалася інтегрувати ці елементи в нову ідеологічну парадигму, проте багато львів’ян зберігали пам’ять про довоєнне минуле міста.
Львів, фото 1959 року
Львів 1959 року був містом контрастів, де поєднувалися радянські нововведення та багатовікова історична спадщина. Незважаючи на значні зміни, місто продовжувало розвиватися та зберігати свою унікальну ідентичність.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
“Ми незмінно нервуємо, коли бачимо, як повільно наші західні партнери міняють своє бачення України і всього східнослов’янського простору. Проте таку ж інерцію ми можемо помітити й у нашому сприйнятті самих себе. Отож поміркуймо над тим, які зміни відбулись у національній ідентичності українців, у концепції національної єдності, а також над тим, що заважає нам досягти омріяного національного преображення”, – анонсує Мирослав Маринович майбутню лекцію.
Мирослав Франкович Маринович — український громадський діяч, член-засновник Української Гельсінської групи, дисидент і політв’язень часів СРСР, засновник та голова амністійного руху в Україні, філософ, релігієзнавець, публіцист, до недавнього часу проректор Українського католицького університету у Львові.
В неділю, 26 травня 2024 року, літератори відірвалися від буденних речей, залишивши усякі турботи, щоби прийти до Львівської письменницької організації на презентацію книги “На бистрині буття” і віддати шану її упоряднику Юрію Кархуту, якому не судилося побачити омріяне видання. Про це повідомляють Фотографії старого Львові з посиланням на Українську літературну газету.
Юрій Кархут – член Національної спілки журналістів України, лавреат Міжнародної премії української пісні імені Василя Симоненка за 2021 рік за пісню “Кохайте жінку”, що стала шлягером; почесний член Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), лавреат Міжнародної літературної премії імені Джека Лондона за 2022 рік (США). Був другом Львівської письменницької організації.
Книга Юрія Кархута “На бистрині буття”
Збірка “На бистрині буття” – книга формату антології, в якій – поезії та проза 37 членів Львівської обласної організації Національної спілки письменників України, а також – багатьох літераторів-книгодвориківців (учасників поїздок “Книжковий дворик” під орудою світлої пам’яті Любові Хомчак, що в передвоєнний час знайомили з українським художнім словом мешканців Черкащини, Полтавщини, Маріуполя, Слов’янська, Чернігова, Херсону та інших регіонів України). Книга, видання якої завершила донька пана Юрія – Вікторія, стала тим процесом, що тримав його на світі, була ліками в останні місяці його життя. Її автори – це ті, кого покійний читав, поважав.
Спогадами про незабутні миті, враження, емоції від зустрічей та спілкування з Юрієм Кархутом поділилися зі слухачами Maria Chumarna, Петро Шкраб’юк, Андрій Содомора, Зиновій Суходуб , Юрій Грешко, Валентина Лотоцька , Катерина Катя Тихонова, Любов Бенедишин, Людмила Пуляєва , Василь Щеглюк, Ліліана Косановська , Володимир Ганулич, Надія Бойко , Оксана Маїк , Марія Староста, Оксана Мазур, Мар’яна Венцек-Садловська , Ірина Білінська, Ольга Донеччанка. Усі сходилися на думці: треба завше пам’ятати: тонка межа людського буття: сьогодні ти живеш, а завтра –закінчуєшся, тож не варто занурюватися в минуле, а лише з вдячністю сприймати його за досвід; і не загадувати далеко в майбутнє, які книжки напишеш. Кожен виступник отримав у подарунок збірку на “Бистрині буття” за участь у цьому проєкті. Колись пан Юрій повторював, що ця книга є його спробою віддячити тим, хто робить його життя особливим.
Сьогодні наша знахідка стосується деревообробної галузі. На фото 1938 року можемо побачити як виглядав тартак у селі Демня, що в околицях Сколе на Львівщині.
Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.
Назва села Демня належить до назв населених пунктів від назв штучних, зроблених людиною об’єктів. Демнями називали в минулому залізоплавильні печі, в яких виплавляли з болотної руди залізо (пор. тепер домна). Назва походить від слів дим, диміти, димний. Первісно ця назва звучала, мабуть, димня.
Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.Тартак. с. Демня, Львівщина, 1938 р.
Проте сьогоднішні фото пов’язані не з рудою, а з іншим «скарбом», тобто деревиною, яка тут росла. Як бачимо на фото, в міжвоєнний період її активно вивозили закордон залізницею.
Фото вдалося розшукати в колекції цифрового архіву Польщі.
Класика від Вівальді до Маккартні у виконанні академічного камерного оркестру «Віртуози Львова»! 6 червня у Львівській національній філармонії відбудеться теплий, літній вечір, наповнений чарівною класичною музикою при свічках. Початок о 19:00 год.
У виконанні оркестру «Віртуози Львова» та солістів прозвучать твори неперевершених композиторів: Й. С. Баха, А. Вівальді, Л. Боккеріні, В.А. Моцарта, Е. Ельґара, П. Маккартні.
Диригент вечора: Тарас Вергун.
“Арія” Баха, “Дивертисмент” Моцарта, незрівнянно красиве «Літо» з «Пір року» А. Вівальді у виконанні Лілії Цури, а також незрівнянний «Облівіон» А. П’яццолли у виконанні В. Дуди та ще багато приємних композицій з солістами, а родзинкою стане виконання концерту Вівальді для двох віолончелей з оркестром у виконанні Анастасії Зохнюк та Ольги Кульчицької”, – запрошує диригент оркестру Тарас Вергун.
Окрім того, організатори концерту всіх гостей пригощатимуть цукерками та шампанським!
25 травня Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука запросила всіх на творчий візит видатного письменника та художника, лауреата Шевченківської премії в галузі літератури Анатолія Кичинського.
Ця подія стала справжнім подарунком та джерелом натхнення для всіх, хто завітав до цього літературного простору.
Анатолій Кичинський – один з найвідоміших сучасних українських поетів, уродженець херсонського краю. Його творчість вже давно отримала заслужене визнання серед поціновувачів поезії та літературної критики. Кичинський – майстер слова, який у своїх віршах вміло поєднує глибоку філософську думку з образністю та емоційністю.
Творчий візит видатного письменника та художника, лауреата Шевченківської премії в галузі літератури Анатолія Кичинського
У 2018 році у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла в світ його книжка «Жива і скошена тече в мені трава» в серії «Українська Поетична Антологія». Ця збірка включає найкращі вірші з усіх попередніх збірок поета, а також найновіші його твори. У цьому році книга була перевидана, що ще раз підтверджує її актуальність та популярність серед читачів. В 2024 році вийшло доповнене перевидання цього збірника поезії.
Зустріч з Анатолієм Кичинським стала чудовою можливістю не тільки почути вірші у виконанні самого автора та побачити репродукції його картин, а й поспілкуватися з ним особисто. Це унікальний шанс для всіх поціновувачів поезії та літератури отримати новий імпульс для творчості та натхнення.
Творчий візит видатного письменника та художника, лауреата Шевченківської премії в галузі літератури Анатолія Кичинського
Завершальним акордом творчого вечора митця став його вірш «Мисливець». Автор наголосив, що його збірка починається і закінчується віршами про кохання. А віршом «Мисливець» дівчата та жінки можуть признаватися у коханні хлопцям та чоловікам.
Львів’яни та всі поціновувачи віршів мали змогу поринути у світ поезії разом з Анатолієм Кичинським. Ця творча зустріч з одним із найяскравіших поетів сучасності занурює у глибину його творчого світу.
В мене склалося враження що на початку двадцятого століття у Львові каву варили з дуже різних, часом зовсім не кавових зерен. Сьогодні, гортаючи давню періодику у пошуках кавової недільної цікавинки, знайшов цікавий допис Ірини Підгірної про те, як у Львові майже сто років тому готували каву зі сої. Разом з незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, хочу поділитися своєю газетною знахідкою.
Ця розкішна стаття була надрукований в в газеті “Народня справа” від 15 лютого 1931 року. Авторкою статті є Ірина Підгірна. Для збереження атмосферності залишаю текст без змін і правок.
Кава
Як же з сої приготовити каву?
Виполочіть зерно сої, насипте її до горшка, залийте водою і най раз закипить, щоб змякла. Після цього відцідіть сою. Юшку дайте до зупи, або ужийте її до їжі звірятам. Відціджену сою висипте на бляшку чи дечко, най висохне. Після цього на пательні сою підсмажте, потім змеліть її, як каву, і все готове.
Я дуже захвалюю цю каву і почуваю себе здоровше.
Ще одно цікаве спостерігла я при робленю кави зі сої, а саме: коли Ви зварите сою до кави, то ця недоварена соя є дуже смачна. Має смак волоських горіхів. Ще смачніша, коли Ви її підсмажуєте на пательні. Соя тоді цілком заступить американські горішки. Спробуйте. Я наприклад від своїх дітей в час смаження сої не можу обігнатися.
Я переконана, що ще рік-два і ми чужої кави не будемо потребувати.
Кава
Ірина Підгірна.
Як на мене, цей напій важко назвати кавою, але цікавий смак у ньому мабуть був. Та я відношуся до поціновувачів традиційної кави і не впевнений що погоджуся на альтернативу. Хіба, в якості експерименту щоб краще відчути смак справжньої кави.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
Як же з сої приготовити каву?/Ірина Підгірна // Народня справа. – 1931. – 15 лютого (Ч. 7). – С. 9.
У вівторок, 28 травня 2024 року, о 13.00 в корпусі Юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка ( ауд.249, вул.Січових Стрільців 14) відбудеться презентація книги Богдана Червака «Окупація, або правда про український Київ 1941 – 1942 рр.».
У книжці описуються трагічні події часів Другої світової війни, зокрема, пов’язані з діяльністю Організації українських націоналістів в Україні. Це розповідь про два місяці життя і боротьби підпілля ОУН в окупованому Києві. Головні персонажі – Олег Ольжич, Олена Теліга, Андрій Мельник, міський голова Києва Володимир Багазій, Ярослав Гайвас, Іван Ірлявський…
Книжка написана на основі документальних свідчень безпосередніх учасників тих подій та розвінчує міфи про так званий «колабораціонізм» українського визвольного руху.
Також вміщені документи, які розповідають про роль і місце ОУН під час Другої світової війни й раніше не публікувалися в Україні.
Книжка про «мельниківців» і «бандерівців» – українців, які не змогли знайти порозуміння між собою, але віддавали життя, щоб відбулася Українська держава.
Богдан Остапович Червак – український громадський і політичний діяч, голова Організації українських націоналістів. Нині проживає в Києві, працює першим заступником Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України.
Богдан Червак – автор численних науково-популярних книг з історії України, зокрема: «Образ гетьмана Виговського в українській літературі» (1993 р.), «Наперед, українці» (1995 р.), «Український націоналізм: дослідження, інтерпретації, портрети» (1996 р.), «Олена Теліга: життя і творчість» (1997 р.), «Слово, що стало зброєю» (До 100-річчя від дня народження О. Ольжича) (2007 р.), «Україна: між перемогами і поразками» (Роздуми на теми вітчизняної історії) (2008 р.) та ін.
12 травня 2024 року Львівський державний цирк запросив львів’ян та гостей міста на чудову програму “Наші на арені”. Побачити програму можна до 16 червня включно і вона вже остання в цьому сезоні.
Повітряна гімнастка на трапеції артистка Вікторія Комар
Програму розпочинає артистка Вікторія Комар, талановита повітряна гімнастка, вражає глядачів своєю грацією та майстерністю на трапеції, виконуючи складні акробатичні трюки з легкістю та елегантністю. Її виступи захоплюють дух і демонструють неймовірну силу, гнучкість та артистизм.
Віталіна Зубач артистка на партерному кільці
Віталіна Зубач, талановита артистка що працює на партерному кільці, зачаровує глядачів своїми витонченими й елегантними виступами, поєднуючи силу і грацію. Її номер демонструє високий рівень технічної майстерності та художнього таланту.
Ольга та Андрій Спектор
Ольга та Андрій Спектор виконують захоплюючий номер гра з хлистами під назвою “Гірська легенда”, який вражає своєю динамікою та майстерністю. У цьому номері артисти демонструють синхронність і точність рухів, майстерно володіючи хлистами. Їхні трюки включають вражаючі удари та маневри, які потребують високої концентрації та координації. Глядачі заворожено спостерігають за тим, як хлисти рухаються в повітрі з неймовірною швидкістю, створюючи драматичний ефект і додаючи елемент небезпеки до виступу. Цей номер поєднує в собі елементи акробатики, артистизму та технічної досконалості, залишаючи незабутнє враження.
Номер “Ода жінці” у виконанні повітряної гімнастки на полотнах Юлії Новікової
Номер “Ода жінці” у виконанні повітряної гімнастки на полотнах Юлії Новікової – це зворушливе та елегантне шоу, яке віддає шану жіночій силі, грації та красі. У цьому номері Юлія демонструє вражаючу майстерність володіння полотнами, виконуючи складні трюки на великій висоті, що вимагають неймовірної гнучкості, витривалості та артистизму. Кожен рух Юлії наопвнений емоціями, її виконання відображає різні аспекти жіночності – від ніжності та витонченості до сили та рішучості. Полотна, що танцюють разом з артисткою, додають номерові особливого шарму і створюють враження, ніби вона літає. Виступ “Ода жінці” не тільки захоплює технічною складністю, але й надихає своєю художньою глибиною, залишаючи незабутнє враження у серцях глядачів.
Силовий номер “Маестро” багаторазового рекордсмена України артиста Олега Тягнизуба
Силовий номер “Маестро” у виконанні багаторазового рекордсмена України Олега Тягнизуба – це унікальне шоу, що вражає глядачів неймовірною фізичною силою та витривалістю артиста. Олег Тягнизуб, відомий своїми численними рекордами, демонструє в цьому номері дивовижні здібності, які виходять за межі людських можливостей.
Силовий номер “Маестро” багаторазового рекордсмена України артиста Олега Тягнизуба
Під час виступу “Маестро” Олег виконує складні силові трюки, використовуючи різні предмети і власне тіло для демонстрації своїх надзвичайних здібностей. Кульмінація настає коли артист зубами тягне платформу на якій знаходиться близько десяти людей загальною. Вага платформи з людьми складає близько 1000 кілограмів.
Силовий номер “Маестро” багаторазового рекордсмена України артиста Олега Тягнизуба
Номер “Маестро” не тільки демонструє фізичну міць Олега Тягнизуба, але й передає його артистизм, харизму та відданість мистецтву силових виступів. Цей виступ залишає незабутнє враження, показуючи, на що здатна людина з залізною волею та непохитною рішучістю.
Танці на дроті артистки Дарії Очерклевич
Друге відділення програми відкривають танці на дроті у виконанні артистки Дарії Очерклевич – це захоплюючий і витончений номер, який демонструє виняткову майстерність та баланс. Дарія, відома своєю грацією і технічною досконалістю, перетворює виступ на справжнє мистецтво, поєднуючи складні акробатичні елементи з елегантними танцювальними рухами.
Повітряна гімнастка на ременях артистка Лілія Грединюк
Лілія Грединюк, повітряна гімнастка на ременях, вражає глядачів своєю неймовірною силою, гнучкістю та артистизмом. Її виступи на ременях є справжнім шедевром повітряної гімнастики, де кожен рух продуманий і виконаний з надзвичайною точністю.
Повітряна гімнастка на ременях артистка Лілія Грединюк
Під час своїх номерів Лілія піднімається в повітря за допомогою спеціальних ременів, виконуючи складні акробатичні трюки на великій висоті. Вона легко змінює позиції, робить різноманітні обертання та фігури, які вимагають значної фізичної сили та координації. Її рухи плавні і граційні, створюючи ілюзію легкості та невагомості.
Гра з хула-хупами артистки Наталії Слиш
Артистка Наталія Слиш захоплює глядачів своїм неперевершеним номером “Гра з хула-хупами”, демонструючи виняткову майстерність і артистизм. Її виступи з хула-хупами поєднують у собі технічну складність, витонченість та грацію, створюючи захоплююче шоу, яке зачаровує глядачів з перших секунд.
Гра з хула-хупами артистки Наталії Слиш
Під час номера Наталія використовує декілька хула-хупів одночасно, майстерно обертаючи їх на різних частинах тіла – від рук і ніг до шиї та талії. Її рухи точні та скоординовані, що дозволяє їй виконувати складні трюки і комбінації, які виглядають абсолютно бездоганно. Крім того, Наталія додає до свого виступу елементи танцю і акробатики, що робить номер ще більш динамічним і видовищним.
Еквілібр на катушках “ХРОНІКИ ЧАСУ”. Артисти: володарі срібної медалі на міжнародному фестивалі артистів цирку в Бельгіі та спецпризу на фестивалі у Франції – Олексій та Юлія Мруз
Еквілібр на катушках “Хроніки часу” виконується видатними артистами цирку Олексієм та Юлією Мруз, які стали володарями срібної медалі на міжнародному фестивалі в Бельгії та отримали спеціальну нагороду на фестивалі у Франції. У їхньому захоплюючому виступі вони демонструють неймовірну майстерність, баланс та гармонію, виконуючи складні та естетичні трюки на катушках, які символізують нестримний потік часу. Цей номер залишає незабутнє враження завдяки їхньому таланту, емоційному виконанню та унікальному підходу до еквілібру.
Оригінальна дресура з поні “ІРЛАНДСЬКА САГА”
Оригінальна дресура з поні “ІРЛАНДСЬКА САГА”, у виконанні артистів Ольги та Андрія Спекторами, – це неймовірне шоу, яке переносить глядачів у світ казки та фантазії. Їхні виступ вражає не лише технічною майстерністю, але й красою взаємодії між артистами та поні, створюючи неймовірну атмосферу між людиною і твариною. “Ірландська сага” викликає в глядачів магію і вражає своєю оригінальністю та креативністю в поданні дресурних вистав.
Оригінальна дресура з поні “ІРЛАНДСЬКА САГА”
У випадку повітряної тривоги дійство буде зупинено та всім присутнім необхідно буде перейти в укриття. Після відбою повітряної тривоги вистава продовжиться. Якщо повітряна тривога буде довготривалою – вистава скасовується, а квитки будуть дійсними на наступну дату (про це повідомлятиме особисто адміністрація сайту продажу квитків та адміністрація Цирку). Кошти за куплені квитки, у випадку відмови щодо перенесення на іншу дату, не повертаються.
Соло-комік артист Олексій Красних
Майстерним обрамленням для вистави стали виступи соло-коміка артиста Олексія Красних та шоу-балету “Атлантік” під керівництвом Тетяни Мазуркіної. Світлову та лазерну анімацію створили Євгенія та Ігор Тереховські.
Шоу-балет “Атлантік” під керівництвом Тетяни Мазуркіної
Циркова програма триватиме до 16 червня 2024 року. Дізнатися про графік вистав можна на сайті цирку або за телефоном +380987156868 . Вартість квитків від 100 гривень. Квитки можна придбати за посиланням: https://soldout.ua/category/Lviv/circus
У роки міжвоєння XX століття, коли українці виборювали собі право на власну ідентичність, якісна освіта мала велике значення для виховання нового покоління інтелігенції. Польська влада створила такі умови, що українці могли навчатися лише за повної асиміляції.
Тому українські громадські і культурні діячі вирішили заснувати свій університет, який діяв у повній конспірації. Український таємний університет працював у Львові у 1921-1925 роках без власного приміщення, виділеної зарплати і головне – без дозволу тодішньої польської влади, яка не була зацікавлена в освічених українцях.
Під час проведення Дня музеїв у Львові докторка гуманітарних наук, наукова співробітниця Центру досліджень визвольного руху та Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» Олеся Ісаюк прочитала лекцію про таємний університет у Львові. ZAXID.NET законспектував основні тези.
Українці не мали шансу на вищу освіту
Коли Галичина увійшла до складу Австрійської імперії, яка велику увагу приділяла освіті, 1784 року у Львові відкрили університет. Навчання там велося німецькою мовою, а викладачів обирали на конкурсі, незалежно від віровизнання та національної належності. У 1787-1806 роках на теологічному факультеті діяли studium Ruthenum – українські («руські») курси з дворічним навчанням українською мовою. А кафедру польської мови і літератури відкрили лише 1825 року.
«Засновували університет з доволі прагматичним розрахунком на майбутнє. Йшлося про те, щоб врівноважити українську та польську частину громади. Вважалося, що поляки мають Краківський університет, а Львівський призначався для українців. А якщо серед українців не набереться достатньо освічених людей на викладачів, деканів, ректора, то університет мав залишатися на німецькій мові. І в такій рівновазі усе перебувало до кінця 60-х років ХІХ століття», – розповідає Олеся Ісаюк.
Однак згодом Галичина фактично стала автономією. Міністерство народної освіти та віровизнань у Відні видало розпорядження, яке дозволяло викладачам університету самим вибирати собі мову навчального процесу. Оскільки переважна частина викладачів була поляками, то Львівський університет стрімко сполонізувався.
Університет Яна Казимира
Українські студенти влаштували віча з вимогою збільшити кількість кафедр з українською мовою викладання і предметів, які стосувалися української мови, історії, культури. Поступкою влади було лише відкриття у 1894 році кафедри української історії, яку очолив Михайло Грушевський.
Питання освіти для українців піднімали і українські посли в австрійському парламенті у Відні, щораз частіше виникали студентські бійки між українцями і поляками. Українські студенти демонстративно відраховувалися за власним бажанням з Львівського університету і продовжували навчання в іншому закладі вищої освіти Австро-Угорської імперії.
Студентська бійка 1 липня 1910 року закінчилася загибеллю українського студента Адама Коцка. Після цього у центральний уряд у Відні розпочав тривалі переговори, які закінчилися згодою відкрити український університет у 1916 році. Втім, цим задумам завадив початок Першої світової війни, яка згодом переросла в польсько-українську війну 1918-1919 років, у якій перемогла Польща.
Печатки Українського таємного університету авторства Роберта Лісовського
Поляки закрили всі українські кафедри, звільнили всіх викладачів-українців з університету. А до вступників висунули вимогу надати свідоцтво лояльності, видане будь-якою польською громадською організацією чи поліцією, або докази служби у польській армії. Для українських студентів, серед яких було багато ветеранів війни – січових стрільців та вояків Української галицької армії, ситуація зайшла у глухий кут.
Приватні курси та університетські студії
19 серпня 1919 року українські організації запровадили ініціативу приватних студентських курсів. «Ішлося про те, щоб студенти здобули хоча б якимось способом знання на рівні вищої освіти, які б дозволили їм пізніше здати іспити екстерном або ж нострифікуватися, тобто підтвердити свої знання і отримати диплом», – розповідає Олеся Ісаюк.
Курси університетського рівня проводили Наукове товариство імені Шевченка, Товариство наукових викладів імені Петра Могили та Ставропігійський інститут, однак кожні з цих курсів польська влада заборонила. А Львівський університет переназвала іменем Яна Казимира. На претензії українських студентів ректор університету заявив, що «умови можуть ставити тільки ті, хто переміг у війні, а позаяк українська сторона програла, то вона за цю поразку мусить бути покарана».
Сенат Українського таємного університету у Львові, 1921 рік (фото з Вікіпедії)
Тому у липні 1921 року українські партії та організації домовляються відкрити Український таємний університет. Організовують сенат університету, ректором обирають Василя Щурата.
Для зарахування не було вступних іспитів, абітурієнти подавали матуру (атестат зрілості) з гімназії і свої дані. В Українському таємному університеті було три факультети: правничий, медичний та філософський, причому останній налічував багато різних відділень. Урочисте відкриття лекцій відбулося 23 жовтня 1921 року.
Усього на цих факультетах було 58 кафедр: 26 на філософському, 22 на правничому і 10 на медичному. На медичному факультеті викладали програму перших двох курсів. Адже конспіративний заклад вищої освіти не мав спеціалізованого обладнання, приміщень для проведення розтинів, операційної для практики студентів.
Анатомічна лабораторія Таємного університету (фото Encyclopedia of Ukraine)
Загалом в університет записалося 1258 студентів. І це доволі велика кількість, стверджує Олеся Ісаюк, зважаючи на те, що в офіційному Львівському університеті у 1917-18 роках на чотирьох факультетах навчалося 7 тисяч студентів.
Початок навчання в Таємному університеті виявився не дуже вдалим через арешт ректора. 25 вересня 1921 року член Української військової організації Степан Федак стріляв у Юзефа Пілсудського, який прибув до Львова. Це навело поліцію на думку, що замах і організація Українського таємного університету можуть бути якось пов’язані. Арештували ректора Василя Щурата і керівника університетської канцелярії Богдана Барвінського, які провели у в’язниці більше місяця.
Успішна конспірація
Лекції та організація навчального процесу відбувалися в умовах підпілля. Місця проведення занять постійно змінювали, тому що поліція постійно стежила за помітними в українській громаді людьми. Увесь розклад повідомляли таємно. Лекція одного і того самого викладача могла раз відбутися у приміщенні «Просвіти», а вже наступна, наприклад, на квартирі того ж викладача.
Найбільша проблема була у розташуванні і конспірації канцелярії університету. Там зберігали списки студентів і викладачів, копії залікових книг, відомості про зарплату. «Всі ці дані становили надзвичайно потенційну здобич для поліції. Тому всі документи зберігали у величезних валізах. Сторожем університету найняли Василя Дикого, який був сторожем української академічної гімназії. Задача цього пана Дикого була в тому, що в разі небезпеки, появи поліції, він мав швиденько запхати всі папери у валізу, закрити і зі страшенно заклопотаним виглядом забратися з очей поліції», – продовжує розповідь історикиня.
Лекційний індекс студента Михайла Драгана (фото зі статті М. Дудки та Ю. Голови «Таємний український унiверситет у Львовi»)
Частину документів переховували або в архівах Національного товариства імені Шевченка, або у приміщенні кредитного банку. Службовець цього кредитного банку Володимир Мартинець відповідав за конспірацію документів. Він же завідував друком і поширенням листівок із розкладом.
Канцелярія та ректорат університету працювали у кам’яниці «Просвіти» на площі Ринок, 10 (на титульному фото). Там на той час були центральні офіси майже всіх великих організацій – «Просвіти», «Рідної школи», Кредитного банку, НТШ, тому там постійно було багато людей. Серед них легко було сховатися і загубитися у натовпі при можливих облавах поліції.
Викладачами Українського таємного університету були Філарет Колесса, Кирило Студинський, Іван Крип’якевич, Юрій Рудницький (Юліан Опільський), Степан Шухевич, Володимир Старосольський, санітарний лікар УГА Іван Куровець. Їхню працю оплачували зі збірок, благодійних пожертв та допомоги діаспори. «На один семестр університет витрачав 9,5 млн польських марок. А лише на одному заході перед початком навчання зібрали 16 млн марок», – каже Олеся Ісаюк.
Протест піснями
Урочисте відкриття другого навчального року у 1922 році було заплановане у залі музичного інституту імені Лисенка. У поліцію подали заявку на проведення музичного вечора, однак там заборонили захід. Через це студенти пройшлися урочистим походом через центральні вулиці Львова, а по дорозі переспівали весь репертуар української патріотичної пісні. Співочий марш відвідав будинок воєводства і практично всі польські установи.
Студентів час від часу заарештовували під різними приводами, однак викриття діяльності Українського таємного університету вдалося уникнути. Таке навчання тривало до 1925 року. Того ж року через посилення рейдів поліції ректорат закрив студії. Тим паче, що 1923 року рада послів Антанти визнала приналежність Галичини до Польщі і стало зрозуміло, що легалізація університету відсувалося на далеку перспективу. За всі 4 роки існування університет мав чотири випуски, а його канцелярія так і не потрапила в руки польської поліції.
Випускники Таємного університету постали перед проблемою працевлаштування. Вони могли знайти роботу лише в українських інституціях та приватних підприємствах. Складніше було медикам та правникам. Однак дипломи УТУ визнавали у Відні, Ґраці та Празі.
Викладачі та студенти УТУ (фото зі статті М. Дудки та Ю. Голови «Таємний український унiверситет у Львовi»)
Як аналізує Олеся Ісаюк, історія таємного університету – це частково історія ветеранів: «Туди пішли вчитися колишні офіцери УСС та УГА, які хотіли довчитися. Бо багато з них перервали навчання через Першу світову. Також в університет пішло вчитися друге покоління української інтелігенції – діти науковців, адвокатів, засновників українських організацій. Перекрити доступ до освіти таким людям фактично означало звести український рух на рівень XIX ст, відкинути його назад».
Пізніше для українців з’явилася альтернатива за кордоном – почали відкривати вищі навчальні заклади у Чехословаччині за ініціативою президента Томаша Масарика, Український вільний університет в Німеччині і рільничу академію у Подебрадах.
Подія організована у співпраці Українського Фотографічного Товариства (УФОТО), Львівського Фотомузею та Львівського палацу мистецтв.
Усі дорослі люблять мультики. У кожного дорослого є свій улюблений сюжет мультфільму, а любов до певних сюжетів формує коло однодумців. Перегляд мультфільмів в дорослому віці сповнене не аби яких відкриттів, адже з висоти досвіду помічаєш різноманітні сенси та символи, які були попросту незрозумілими дітям. Чого тільки вартий добре знані «Жив був пес», “Козаки” чи «Капітошка»?
Деякі мультфільми, як от «Сімпосни» чи «Рік і Морті» формують цілі покоління молоді і є віддзеркаленням колективної свідомості націй. Тло і знаки мультфільмів стали добрим джерелом для творення мемів, а фрази персонажів стали таємними кодами спілкування поколінь.
Ваги феномену анімаційних фільмів (а більш зрозумілою мовою – мультфільмів) надає той факт, що ці твори щороку висуваються на «Оскар» і інші престижні нагороди в галузі кіно.
Здебільшого культові мультфільми, насамперед «Шрек» є творами про подружнє життя, а не розвага для дітлахів. Саме тому, у новій лекції Анастасії Баукової та Андрія Погорілова поговоримо про історію в мультиках для дорослих та подивимось на феномен анімаційної культури крізь призму психології.
INSO-Львів у Національному центрі «Незламні». Світлила Анастасія Пришляк
Музиканти оркестру INSO-Львів Львівської національної філармонії виступили для ветеранів, що проходять реабілітацію у Національному центрі «Незламні».
Виконавці на струнних інструментах зіграли благодійний концерт для українських військових, щоб підтримати моральний і психологічний стан наших захисників. У програмі звучали: колоритна композиція «В горах» українця Миколи Колесси, відомі твори фінських композиторів Яна Сібеліуса, Армаса Ярнефельта та Оскара Меріканто, а також — знаменита «Мелодія» Мирослава Скорика. Диригент — Роман Кресленко.
INSO-Львів у Національному центрі «Незламні». Світлила Анастасія Пришляк
Подія відбулась за підтримки постійного партнера Львівської філармонії, міської програми соціально-культурного відновлення військових «Місто лікує». У рамках співпраці колективи Львівської філармонії постійно запрошують воїнів відвідати музичні виступи як у Концертному залі Людкевича, так і на різноманітних міських майданчиках.
Ольга МАКСИМ’ЯК
INSO-Львів у Національному центрі «Незламні». Світлила Анастасія Пришляк
Кароль Фердинанд Лянґ (Lang Karol Ferdynand) був власником фотоательє, що діяло у першій половині 1860-х років в одному з приміщень монастиря бенедиктинок у Львові.
Існує припущення, що він був ветераном Листопадового повстання 1831 р. К. Ф. Лянґом (1811–1906), флейтистом театру Скарбка та скрипковим майстром. І хоча у біографічних даних музиканта не згадується про його фотографічну діяльність, це може означати, що він не надто довго і не вельми активно нею займався.
Віньєтки фотографа на зворотному боці студійних фотографій
Лянґ був автором кільканадцяти фотографій Львова, поширених у серіях «Види міста Львова» та «Види міста Львова та околиць». Відомо, що у 1869 році він сфотографував катафалк, виставлений на честь короля Казимира Великого в Домініканському костелі у Львові, і здається, це була його остання робота.
Віньєтки пейзажних фотографій
Звичайно, що на видах Львова понад 150-річної давнини можна помітити які-небудь цікавинки. Тож придивимось до деяких світлини Лянґа.
На фотографії нинішньої площі Міцкевича на початку вулиці Академічної (нині пр. Шевченка) помітно симпатичний двоповерховий будиночок, якому залишалось існувати ще тільки десятиліття. У 1872 р. на його місці було збудовано кам’яницю для Галицького акціонерного іпотечного банку, яка існує досі.
Площа Фердинанда (тепер пл. А. Міцкевича)
На світлині площі Ринок можна звернути увагу, наскільки забудованими були перші поверхи деяких старовинних кам’яниць. Магазин Кароля Вільда у палаці Бандінеллі взагалі виглядає ніби якийсь сарай. Очевидно світлину зроблено на світанку, коли на площі майже немає людей, а усі магазини наглухо закриті. До речі, є світлина Юзефа Едера 1865 року, на якій видно відчинений магазин Вільда, вхід до якого накрито двома полотняними маркізами (фото тут).
Площа Ринок
Синагога Темпль на площі Старий Ринок часто потрапляла в об’єктиви фотографів. Але світлина Лянґа напевно є найдавнішою з них. Крім синагоги в кадрі є велетенський Дім Інвалідів, урочисте відкриття якого відбулось 4 жовтня 1863 року.
Іще одним цікавим елементом цього фото є Кортумова гора на горизонті, яка абсолютно безлісна і виглядає немов невисока карпатська полонинка, в той час як тепер майже всю гору густо вкривають дерева і кущі.
Синагога Темпль на площі Старий Ринок
Цікаво було зрозуміти, звідки фотограф зробив цю світлину, адже на площі Старий Ринок не було і досі немає таких високих будинків. Прийшлось проаналізувати мапу, на якій я позначив: №4 — Дім Інвалідів, №2 — площу Старий Ринок. Відтак я проклав між ними пряму лінію, а, коли потягнув її далі в сторону Замкової гори, раптом усе стало ясно — Кароль Лянґ зробив це фото з вежі колишнього монастиря бенедиктинок (на мапі №1). В цьому нічого дивного, адже на території монастиря містилось його фотоательє, тож отримати доступ до вежі для нього не складало проблеми.
Мапа 1895 року і сучасна карта
Натомість невеликий будинок (на мапі – під №3) досить часто визначають, як львівську пивоварню, але завдяки обом мапам можна зрозуміти, що насправді це т. зв. Газовий заклад (газівня), а пивоварня знаходиться настільки лівіше, що навіть не потрапила в кадр. Львівська газівня почала працювати у 1858 році, тож не дивно, що Карл Лянґ зробив окрему світлину і нового промислового закладу, і Дому Інвалідів.
Вид на Газівню і Дім Інвалідів, 1861-1863 рр.
Ось один з видів Львова 1860-х років, про який пишуть, що він зроблений з копця Люблінської Унії. Але тут варто або залізти на гору, або знову взяти мапу і прокласти пряму лінію від вежі Ратуші через купол колишнього Домініканського храму, щоби зрозуміти, що фотограф робив цю світлину з гори Лева.
Вид на центр міста з гори Лева
Цей вид з гори Лева майже не змінився до наших часів. Напевно єдине, що додалось, це північна вежа храму св. Михаїла, збудована у 1906 році і така зміна була нашому місту тільки на користь, чого не скажеш про сучасні новобудови на горизонті.
Фотоколаж зі світлиною Лянґа і сучасним видом (джерело: zahid.espreso)
Про наступну світлину можна сказати, що в ній ніби немає нічого цікавого – храм не змінився, скульптура св. Яна з Дуклі зникла після світової війни, трохи прибуло рослинності і т. п. Але якщо придивитись, можна помітити “привида”, а саме напівпрозору композицію, що складається з коней, воза і фурмана. На давніх фото часто зустрічаються такі розмиті плями. Справа в тому, що в ті часи неможливо було зняти рухомий об’єкт, оскільки витримка тривала декілька хвилин. Тому фотографи знімали статичні об’єкти, природні пейзажі або студійні портрети. А усе, що рухалось (люди, звірі, автомобілі тощо) залишалось на світлині напівпрозорою хмаринкою.
Бернардинський костел (тепер церква св. Андрія) і “примара” на площі перед ним
Щоби продемонструвати вищесказане, як приклад приведу фрагмент світлини іншого фотографа з 1912 р. . На першому плані видно високу конструкцію. Це оглядове колесо, яке обертається, але навіть при малій швидкості колеса замість нього на світлині залишились ледь помітні розмиті кругові лінії.
Лунапарк на Кайзервальді. Фрагмент світлини Марека Мюнца, 1912 р. (повне фото тут)
Колишній монастирський комплекс і костел Непорочного зачаття Діви Марії (тепер церква Християн адвентистів сьомого дня) зазнали деяких змін з часів Лянґа — зникла дзвіниця, з’явився гарний присінок при вході до костелу, монастир став вище на один поверх, а на фасаді замість ікони красується барельєф Богородиці. Фотограф закарбував ще й частково прикритий деревами напис на фасаді, який нагадував про реставрацію костелу: “Після пожежі відновлено 1834” (лат. Post incendium restauratus MDCCCXXXIV). Цікаво, що зазвичай написи про реставрацію розміщують на малопомітних таблицях, а не великими буквами на фасаді, де радше пишуть які-небудь теологічні вирази.
Колишній монастирський комплекс і костел Непорочного зачаття Діви Марії
Каплицю на Вульці було споруджено до річниці Січневого повстання польського народу проти Російської імперії, про що свідчить напис польською мовою: “Каплиця Матері Божої Ченстоховської у Львові на Вульці, збудована 1863 року в пам’ять про братів, полеглих у боротьбі з варварською Москвою”.
Каплиця зникла через декілька десятиліть після Другої світової війни. Варто почитати про неї статтю О. Шутюка “Львів, якого не повернеш. Каплиця на Вульці”.
Каплиця на Вульці
Під цим текстом видно витиснений напис “K. FER. LANG FOTOGRAF WE LWOWIE ” (К. ФЕР. ЛЯНҐ ФОТОГРАФ У ЛЬВОВІ).
Інскрипція Кароля Фердинанда Лянґа
Цікаво, що на сайті Polona.pl подають два зображення каплиці і на одному з них є додаткові постаті чоловіка і жінки, що спускаються вниз по стежці, відрізняються також основи дерев і контури копця. На сайті подають, що це фотографія, хоча звертають увагу, що вона могла бути підмальована аквареллю. В любому випадку це додає інформацію про те, що в закладі Лянґа робили не тільки світлини, а й малюнки та літографії.
Личаківський цвинтар, 1861-1863 рр.
Насамкінець приведу цікаву світлину Личаківського цвинтаря, зроблену К. Ф. Лянґом, яка цілком можливо є першою фотографією кладовища.
7 червня у Львівській національній філармонії відбудеться вечір музично-поетичного відновлення при свічках «Полустанок любові» Анатолія Матвійчука. Початок концерту о 19:00, повідомили організатори.
«Полустанок любові» – це улюблені пісні та поезії, щирі емоції та музика неймовірних відчуттів під келих ігристого та світло сотень свічок.
Назва концерту – це вже особистий бренд Анатолія Матвійчука, який був придуманий близько 30 років тому. Ідея полягає в тому, що люди, взявши квитки, ніби приїжджають на станцію, якої немає на карті, але вона існує у свідомості. Це те місце, де людині легко дихається, до неї приходять найкращі спогади, найкращі життєві переживання та емоції. На цьому «Полустанку любові» Анатолій Матвійчук збирає своїх друзів – співаків, композиторів, поетів та митців. Усі вони діляться своїм творчим та потаємним, особливим та неповторним. Як відомо, «полустанки» були різного масштабу – від Національного палацу «Україна», де збирався повний зал, до значно менших залів.
У львівській філармонії серед друзів будуть відомі актори театру «Воскресіння» Володимир Губанов, Марія Ковалик, композитор Микола Хшановський , знані Львівські митці Ольга Гошовська та Олег Батов, які у концертному дійстві завітають на маленьку залізничну станцію Полустанку любові та подарують свою творчість через поезію Анатолія Матвійчука.
У виконанні автора Анатолія Матвійчука на полустанку звучатимуть найкращі вірші та пісні, які писалися у різні роки та витримали випробування часом, які так любить народ.
На світлинах міжвоєнного періоду, а саме 1938 року можемо побачити місто Миколаїв. Населений пункт знаходиться в Стрийському районі Львівської області.
На кадрах бачимо панораму міста,...
