Сьогодні завершуємо публікацію праці про архітектуру та мистецтво Львова Володимира Січинського, що була надрукована у Ювілейному Збірнику “Наш Львів. 1252-1952” Ню Йорк, 1953. Видавництво “Червона Калина” (перша частина тут, друга частина тут, третя частина тут). Сьогодні мова піде про мистецтво Львова ХІХ – першої половини ХХст.
“Новіші часи ХІХ століття, становлять собою певний замкнутий в собі період. З прилученням Галичини і Львова до Австрії, розвиток мистецтв галицької столиці йшов подібним шляхом, як інших міст середньої Европи. З початком століття короткий час панував стиль ампір, що дав спокійні форми, взоровані на клясичних зразках, з античними, гладкими колонами і фронтонами. До визначніших будов першої половини ХІХ стол. належать палати Оссолінських, Баворовських, Народній дім, палата латинського архієпископа. Своєрідного характеру були також родинні доми на львівських передмістях.
Одначе, вже з другої половини ХІХ стол. скрізь запанував т.зв. віденський неоренесанс, що надав загальний, одноманітний характер усім будовам міста – житловим, торговельним, громадським і державним. Разом з тим, з поширенням меркантилізму, приходять доми будовані «для інтересу», без ніяких сталевих і мистецьких ознак. Серед кращих споруд неоренесансу відмітимо: Сойм (згодом університет), Політехніку, Губернаторство, Преображенську церкву.
З кінцем ХІХ ст. приходить еклектика (будови в різних історичних стилях) і т.зв. віденська сецесія (напр. пасаж Міколяша), але в більших громадських будовах все ще панують форми неоренесансу. Такою визначною і найкращою будовою можна вважати міський (оперний) театр, побудований в 1900 р. польським архітектом Ж. Ґорґолевським, тоді як фігурові та інші різьби, що надають будові особливої легкости та елегантності, належать українському різьбареві Петрові Війтовичеві (нар. в 1862 р.). Іншим помітним різьбарем був Г.Кузневич (нар. в 1871 р.).
Малярсто та інші галузі пластичного мистецтва все більше зосереджуються в руках польських мистців, хоч вони і не дали визначних творів. Мало що змінив і 1848 рік «Весни Народів» та українське літературне відродження. Щойно з кінцем століття дає себе знати новий рух пробудженого українського мистецтва, коли зявляються нові українські мистецькі сили. З визначніших українських мистців треба відмітити передусім Луку Долинського (1750-1824). Народжений в Білій Церкві і закінчивши Віденську Академію Мистецтва, постійно працював у Львові, де виконав багато ікон у св. Юрі, Братській і Пятницькій церквах. Ориґінальною постаттю був також Корнило Устиянович (1839-1903), що займався усіма галузями мистецтва, і крім портретів, краєвидів, побутових та історичних образів та карикатур, залишив образи в Преображенській церкві: «Мойсей» і «Христос перед Пилатом», 1886 р.
Треба ще зазначити, що у Львові досить рано була знана літографія, яка гарно розивалася впродовж ХІХ століття: Піллера з 1822р., Ставропігійського Братства з 1846 р., українця Андрія Андрейчика з 1893 р.
Український мистецький рух найновіших часів заініціював проф. М. Грушевський, коли заложив у Львові «Товариство для розвою української штуки». Найбільшим організатором і душею товариства став Іван Труш (1869-1941) – один з найвизначніших мистців краєвиду і портрету, редактор першого українського мистецького часопису «Артистичний Вістник» 1905-1906 рр.
Головою Товариства був архітект Василь Нагірний, будівничий численних галицьких церков. Членами Товариства були, крім старенького Устияновича, також Пилиховський (знаний своїми автолітографіями образів історичного змісту), Івасюк, Копистинський, Монастирський, Пстрак, Сосенко (визначний маляр розписі церков), Бойчук, Курилас, Бурачек, Новаківський.
Велику ролю в мистецтві, і особливо промислі, відограв відомий організатор українського господарського життя, інженер і професор політехніки Іван Левинський (1851-1918). Йому належать найвизначніші споруди Львова новіших часів: Головний Двірець, Торг.-промислова палата,готель «Жорж», «Дністер», Бурса, Музичний інститут ім. Лисенка, Академічний дім. В будинках українських установ, І.Левинський старався надати будовам ознаки українського стилю. Заложена ним фабрика будівельних матеріялів і робіт, дала також немалі досягнення мистецьких виробах столярських, керамічних і різьбарських.
Розвиток музейництва,бібліотечних та інших збірок, також спричинився до зацікавлення старовиною, народнім мистецтвом та дослідчою працею. Справді, львівські збірки, як Оссолінеум, Національний музей ім.А. Шептицького, Наукове Товариство ім. Шевченка, Мист.- промисловий музей, Університет, Міський, Дідушицьких, Баворовських та ін.., переховують величезні цінності до історії міста і взагалі культури і мистецтва. Може Львів пишатися і йменами дослідників, що справді з пієтизмом ставилися до памяток архітектури і мистецтва: Зі старших часів: Зіморович, А. Петрушевич, Шарневич, Т. Білоус, В.Лозинський, М.Дідушицький; з новіших часів: А. Чоловський, М.Грушевський, К. Баденський, Бостель, І.Крипякевич, В.Януш (Карпович), В.Щурат, Пйотровський, Тульє, Й.Зубрицький, Маньковський, І.Свєнціцький, М.Голубець, Я.Пастернак, М.Драґан.
Коли з перспективи сучасної доби розвиток українського мистецького життя Львова з останні три десятиліття, то переконаємося, що воно справді було незвичайно живе, творче і аґільне. Звичайно, по програній війні, українці не мали можливости будувати величавих споруд та розвинути ширшу діяльність в інших «дорогих» галузях мистецтва, але те, що було виконано, справді викликає подив і признання.
При тім мусимо мати на увазі, що ті міські споруди, які будувалися коштом усіх городян, в такій же мірі належать українцям, як і іншим національним групам. Серед тих модерних будов, відмітимо будинок каси хорих і дім техніків, побудовані в характері нового напрямку конструктивізму.
Особливо великий зріст українського мистецького життя помітний безпосередньо після І. світової війни, коли місцеві сили були поповнені новими емігрантами з Придніпровя та інших українських земель.
Вже в 1922 р. заложений Гурток Діячів Українського Мистецтва (ГДУМ) обєднав визначні мистецькі сили, що залишили по собі великі твори і дії в самому Львові: П.Холодний Старший (1876-1930), О.Новаківський (1872-1935), М.Осінчук, П.Ковжун (1896-1939), В.Крижанівський (1891-1926), архітекти С.Тимошенко (1881-1950) і А.Лушпинський (1878-193…), Ю.Магалевський (1877-1935) секретарями були М.Голубець (1891-1942) і В.Січинський. Як бачимо, більшість з них уже відійшли у Вічність… Після 1931 р. «Гурток» переорганізовно в Асоціяцію Незалежних Українських Мистців (АНУМ), де крім згаданих уже осіб, брали живу участь Я.Музикова, Е.Козак, Р.Лісовський, М.Бутович, І.Іванець, В.Ласовський, С.Гординський та ін. Секретарем і душею АНУМ став Павло Ковжун, що виконав величезну організаційну і пропаґандивну і творчу працю на львівському ґрунті, особливо в ділянці книжної і прикладної графіки.
ГДУМ і АНУМ улаштовували кожнорічні збірні, спеціяльні та індивідуальні мистецькі виставки, об’єднуючи більшість українських мистців не тільки Західньої України, але і закордону (Прага, Відень, Приж та ін.). За редакцією М.Голубця, цього найбільшого популяризатора українського мистецтва, в рр. 1926-27 виходив часопис «Українське мистецтво». АНУМ, крім часопису «Мистецтво» (1932-37), видала кілька монографій та збірник «Екслібріс».
Крім того, існувала громадська організація «Товариство прихильників українського мистецтва» (ТПУМ) в рр. 1930-39, що влаштувало кілька виставок і видало монографію В.Залозецького про О. Новаківського. В рр. 1941-1945 зорганізовано «Спілку Українських Образотворчих Мистців», де було чимало нових сил з найновішої еміграції. СУОМ мала кілька майстерень, під проводом С.Литвиненка,Неділка та ін., улаштувала 4 мистецькі виставки.
В ділянці ужиткового мистецтва велику діяльність виявила кооператива «Українське Народнє Мистецтво» з часописом «Нова Хата» (Л. Бурачинська, С. і М. Чижович), що плекали вишивки, тканини і різьбу в дереві, далі килимарські вироби М.Хамули в Глинянах під Львовом, порцелянові вироби фірми О.Онисько з сервісами за проектами В.Дядинюка і М.Бутовича.
Всі згадані товариства, інституції, фірми і видавництва мали велике значення, не тільки для більш організованого життя самих мистців, але і для пробудження та зацікавлення мистецтвом широких кіл громадянства. Це українське громадянство стало не тільки пасивним глядачем, але активно брало участь в мистецькому життю, аж до глибини своїх… кишень. На мистецьких виставах твори українських мистців не тільки подивляли, але й купували їх. Особливе значення для зросту цілого культурного життя, мав розвиток графіки, що в останніх трьох десятиліттях у Львові досяг значних успіхів. Книжна графіка, окладинка, ілюстрація, плакат, а навіть промислова графіка,своїм оригінальним стилем звернули на себе загальну увагу. Про це свідчили виставки української графіки улаштовані в 20-30 роках (Д.Андрієвський, П.Ковжун, В.Січинський) в Брюсселі, Празі, Буенос Айрес, Парижі, Берліні, Гельсінках, Римі.
В монументальному малярстві, львівський осередок дав велику кількість розписів церков у Львові і цілій Галичині, таких визначних мистців, як П.Холодний, М.Осінчук, П.Ковжун, Т.Юськів, Ю.Буцманюк, В.Дядинюк (1900-1945), Д. Горняткевич, А. Яблонський.
Чимале значення мала мистецька студія під проводом П.Холодного і В.Пещанського. Малярська школа О.Новаківського (1922-1932) видала цілий ряд молодших мистців, які удосконаливши свої сили закордоном, займають тепер визначне становище в українському мистецтві: М.Мороз, Е.Козак, С,Луцик, С.Гординський, Р.Чорній, Г.Смольський.
В статуарній різьбі цінні памятники, надгробки та ін. дали С, Литвиненко і П.Коверко.
Звичайно, що розвиток мистецтва у Львові був можливий через відповідний ґрунт і підтримку громадянства. Немалу ролю відогравали також поодинокі особи, любителі і меценати,серед яких перше місце займає бл.п. Митрополит Андрей Шептицькийю Потрібно також згадати власника аптеки М.Терлецького і ректора Й.Сліпого.
В такій короткій статті важко подати всі імена визначніших мистців,мистецтвознавців і меценатів,що стали окрасою і гордістю Львова. Ще тяжче коротко окреслити мистецькі течії і напрямки. Безсумнівно, що львівський осередок дав значні досягнення справді українського мистецтва, як у змісті так і формі мистецького вислову. Цей виразний український стиль творився вільно і незалежно від чужої інтрузії та диктату.
Назагал, роля Львова протягом свого 700-річного існування, в розвитку мистецтва була остільки визначна і домінуюча, що може уступити лише перед Києвом, з котрим «во всем одностайно, вірно і недоступно» Львів дотримував єдности”.
