До Дня рідної мови у Львівській політехніці відбулася акція „Мова моїх батьків — мова мого духу“. Її ініціював та організував Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою на чолі з директоркою Іриною Ключковською на знак єдності українців у своїй державі та поза нею.
Акція мала три частини. Передовсім відбулася поетична спільнодія „В рідній школі рідна мова“, до якої долучився проректор Олег Давидчак та студенти — учасники Народного театру-студії „Хочу“ Народного дому „Просвіта“ нашого університету. Під акомпанемент бандури та скрипки звучали поетичні рядки про рідну мову. До акції доєднався також квартет Народного камерного оркестру „Поліфонія“ Народного дому „Просвіта“ Львівської політехніки — виконували різні відомі музичні твори.
Друга частина акції — мандрівна виставка плакатів „Мова моїх батьків — мова мого духу“. Кожен із плакатів — особлива глибина думки українців із діаспори — громадських лідерів, політиків, науковців, митців. Саме вони та мільйони українців у всьому світі у часи бездержавності зберігали та розвивали українську мову і сьогодні невтомно вкладають свою працю та зусилля задля її розвитку та популяризації. Надалі ця експозиція помандрує різними країнами світу.
І остання складова цього проекту — трансляція низки відеороликів та плакатів із цитатами у соціальних мережах.
— „Мова моїх батьків — мова мого духу“ — це слова бразилійської поетки українського походження Віри Вовк. Така акція — це спільнодія. Тут немає головних чи другорядних учасників. Адже тільки разом, ми можемо бути успішні і цей урок ми маємо пам’ятати. Ніхто, крім нас, не може утвердити українську мову, — наголосила ініціаторка проекту, директорка МІОКу Ірина Ключковська. — На цій виставці представлено думки людей різних професій — лінгвістів, мовознавців, урядовців, бізнесменів — тих, хто впродовж століть виборював наше право говорити українською мовою. Це сотні українців за межами нашої держави, які творили це чудо, що називається „українська мова“. Важливо, щоб до кожного з нас прийшло усвідомлення, що ці люди, які живуть за межами України, — це наші брати й сестри, нас єднає любов до рідної мови і до рідної землі. І це одне зі завдань, яке ставить перед собою ця виставка.
Думками про те, як українська мова розвивається нині у світі, поділилася почесна консулка Канади в Україні, докторка Оксана Винницька-Юсипович.
— Я змалку чула українську мову і спілкувалася нею вдома, у молодіжних організаціях, суботній школі та на богослужіннях. Це була мова моїх батьків і мова мого духу. Натомість загальноосвітня школа, вища освіта, професійне, наукове та політичне життя відбувалися мовою середовища: англійською, французькою, німецькою, іспанською… Коли у пізніх 80-х роках минулого століття я вперше приїхала в Україну як молодий науковець у рамках обміну Канада — СРСР, то побачила, що тут, як і в діаспорі, українська мова була мовою кухні, родини, пісні. А не мовою науки, міжнародного чи ділового спілкування, творчості. У Києві, де я мешкала вісім місяців, мова Державного педагогічного інституту іноземних мов (сьогодні — Київський національний лінгвістичний університет) була не українська. Тоді, під час наукової конференції в Одесі, в якій я брала участь, змушена була попросити, щоб мені надали перекладача, бо я не розуміла виступів російською мовою. Коли я висловила своє здивування, мені пояснили, що українською спілкуються на базарах. Пригадуючи нині цей сумний стан нашої мови, потрібно пам’ятати, що українська мова пройшла нелегкий шлях. У 1989 році (в той час я мешкала в Києві) постановою ЦК КПРС було законодавчо закріплено російську мову як загальнодержавну. П’ять років перед тим, у 1984 році, всім вчителям російської мови було підвищено зарплати. Це були останні краплі у 400-річній історії виведення української мови як мови розвитку, творчості, — наголосила Оксана Винницька-Юсипович. — Сьогодні українська мова — це мова, якою спілкуються 45 мільйонів людей, які живуть в Україні та понад 20 мільйонів, які мешкають за межами України. Впродовж останніх 25 років відбувається утвердження української мови на всіх рівнях загального спілкування. Нині є підвищена зацікавленість до вивчення української мови в світі. Я маю честь брати участь у міжнародних конференціях в Україні та поза її межами і виступати українською мовою. Обговорювати економічні та торгові питання українською мовою. Брати участь у дипломатичних акціях разом із політиками різних держав і обмінюватися думками українською мовою. Українська мова поступово стає на шлях мови, яку використовують у наукових, політичних, бізнесових, дипломатичних колах світу. І я цим пишаюся!
Проект відбувається за підтримки Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО).
Наталія ПАВЛИШИН
