Від моменту заснування Львова традиційними і популярними у міському житті середньовічного міста були ярмарки. Найвідомішими серед них були регулярні торги на львівському Ринку, з XVII сторіччя популярними стають святкові січневі ярмарки в день Святої Агнети. Згодом поширення набули травневі святоюрські ярмарки, які відбувалися на давній площі Святого Юрія, під стінами катедри, під протекторатом львівських єпископів, а пізніше – галицьких митрополитів…
Від кінця XVII сторіччя до другої половини XIX сторіччя, коли, 1861 року, залізниця з’єднала Галичину із рештою імперії, на згаданій площі відбувалися великі ярмарки звані Святоюрськими, на які приїжджали купці з багатьох країн… Торги проводилися двічі на рік: перший розпочинався 4 травня та тривав чотири тижні, другий – 12 листопада впродовж чотирнадцяти днів.
Один з перших описів “дійства”, що відбувалось під стінами храму Святого Юрія, у вигляді доповідної цісарю, залишив для нас очевидець – австрійський чиновник Франц Краттер у виданих 1786 року “Листах про сучасний стан Галичини”:
” …під палациком руських архієпископів щороку відбуваються два ярмарки. Бачимо ми там ряди наметів, у яких шинкують пиво, мед і горілку. Кількість решти крамів, в яких продають нещасні вироби шевські, столярські та гончарні, займає заледве сорокову частину шинкарських яток. А оскільки ці буди завжди переповнені гостями по вінця, надто вечорами, на одного порядного покупця припадає 200 пияків…” Після цієї “згадки” Йосиф II тимчасово взяв цей ярмарок під особистий контроль.
Більш приємні спогади про цей ярмарок залишив відомий львівський історик Станіслав Шнюр-Пепловський: “На задньому плані у ряд ставали величезні вози з бондарськими виробами, що здіймалися неначе староримські бойові вежі на спинах слонів, поруч різнобарвними колами виблискували величезні запаси розкладеного на землі посуду – глиняного, кам’яного, фаянсового. Достоту все, що виробляється в краї, увесь домашній промисел випірнув із мороку селянських хат на велику міську торговицю.
На довгих жердинах висять славні куликівські чоботи з підковами, трохи далі у ятці під зеленою віхою частують куликівським медом.
Свинина, що шкварчить на пательнях, виставлених на вогнищах просто неба, на милю вабить нюх гостей „ресторацій під сонцем”…”.
“А ось намет із пряниками славнозвісного цукерника Левицького, адже купівля „юрашка” для дітлахів було моральним обов’язком кожного поважного батька родини. Виробляли розмаїте печиво ванільне, кавове, помаранчеве і мигдальне, оздоблене, що являло гусарів з вусами, кошики і серця.
Дещо далі ятки з релігійним крамом та намети з літературою: книжки та брошури, календарі, збірки віншувань, кулінарні книги, взірці готових листів, єгипетські сонники…”. Далеко за межами Львова було відомо, що для цих ярмарків львівські господині випікали спеціальні медівники різної форми, так звані “юрашки”…
“Не бракувало поміж ярмарковими ятками і акробатів, жонглерів та інших шарлатанів.
Довкола вирує життя, цікава мішанина облич та убрань. На ярмарку змагаються не тільки соковиті барви, але й розмаїті звуки. Малеча чіпляється за матусь і або гризе смаковитого „юрашка”, або щосили дме у хвіст глиняному півнику. Гармоніки, флояри, сопілки верещать аж гей! З ними мішається галас балачок, закликів, торгів та нахвалювання товарів…
Надвечір Святоюрська площа вщухає, лишень димлять ватри для приготування вечері. Зрештою і вони гаснуть…”
Від другої половини XIX сторіччя Святоюрський ярмарок було перенесено на площу Бема – сучасна площа князя Святослава. У роки II Посполитої (1918-1939) була спроба відродити ярмарок на площі перед собором, проте, торги вже не мали колишньої популярності…
Євгеній ІПАТОВ
Використані джерела:
http://zbruc.eu/ , http://www.active.lviv.ua/ , http://gazeta.ua/ , http://sobor-svyura.lviv.ua/
