Як наші предки грали в копаний м’яч, або поради сторічної давнини від Степана Гайдучка

Степан Гайдучок (13.03.1890 – 16.03.1976) – професор тіловиховання, журналіст, громадський та культурно-просвітній діяч, вояк Української Галицької Армії; активний діяч, практик, теоретик і методист гімнастично-спортивного руху, один з організаторів і активних діячів спортивних товариств (“Український Спортовий Кружок” в Академічній гімназії у Львові, “Сокіл-Батько”, “Україна”, “Пласт”, “Карпатський Лещетарський Клуб”, “Український Студентський Спортовий Клуб”), збирач документів і укладач фотоархіву українського гімнастично-спортивного руху, учень і послідовник професора Івана Боберського.

Упродовж життя Степан Гайдучок вивчав досвід національних гімнастичних систем (німецької, шведської, сокільської), популяризував різні види спорту серед українців Львова та Галичини. Він є автором українських теоретико-методичних праць присвячених різним аспектам фізичного виховання і спорту: “Вільні вправи” (1913), “Вправи вільноруч” (1923), “103 вежі” (1925), “Вправи вільноруч ч. 1–4” (1927), “Відбиванка” (1930), “Вправи вільноруч ч. 5” (1932),“Свобідний дручок” (1935), “Долівкові вправи” (1936), “Вплив фізичного виховання на вдачу нашої молоді” (1938), “Пів століття сокільських видань” (1937), “Вільноручні вправи. Мужеські, жіночі й хлопячі з піснями та нотами”(1940; співавт.: Іван Боберський, Дарія Навроцька), “Путівник туриста по західних областях України” (1947, рукопис), “Погляди Івана Франка на туризм” (1949, рукопис) та ін. Степан Гайдучок – автор близько 200 публікацій (підписувався також псевдонімами та криптонімами “Blue bou”, “Blue boy”, “Гакстен”, “Г.”, “УСК”, “Старшина УГА”, “Степан на Боровім”, “М. Т.”, “Русин”, “(хх)” тощо) в українській та іноземній періодиці, журналах, альманахах, календарях, енциклопедіях: “Вісти з Запорожа”, «Діло”, “Народне Слово”, “Сокілські Вісти”, “Сокільські Вісти”, “Український Сокіл” (Прага), “Український Сокіл» (Буенос-Айрес), “Український Вісник”, “Громадський Вісник”, “Молоде життя”, “Новий час”, “Рада”, “Український Фармер” (Вінніпеґ), “Наша Батьківщина”, “Літопис Червоної Калини”, “Український Вісник” (Берлін), “Спорт”, “Нова хата”, “Готові” тощо.

Праця Степана Гайдучка під псевдонімом “Blue boy”, присвячена копаному мячу, вийшла друком у п’яти числах “Сокілських Вістей” – друкованому органі українського гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” (Львів, 1909 р., 6, 13, 20, 25 листопада та 3 грудня). Пропонуємо ознайомитися з її змістом широкому загалу. Публікуємо із збереженням мови та правопису оригіналу.

Степан Гайдучок “Association Footbal”

Позаяк п[ан] Петро Франко подав тут кілька уваг до гри в “союзняка”, так позволю собі навести єще деякі замітка про сю гру.

Щоби мяч безпечно подати в відповіднім напрямі то не треба єго зараз бити, коли він до нас прилїтає, але треба єго перше задержати с[е] є[сть] “придусити”. Коли високий мяч “стовп” приходить на землю перед наші ноги, то стискаємо коліна разом і згинаємо їх легко, щоби они зробили неначе дашок над мячом. Мяч обиває ся о похилені колїна, опадає о землю і тратить цілком силу до дальшого лету. Можна се робити і одною ногою, згинаючи її в колїнї або до внутр або на внї. Хто однак сего способу заздалегідь безпечно не вивчив, сему єго на змаганях не раджу пробувати. Мяч можемо придусити також в сей спосіб, що похиляємо ся над ним цїлим тїлом вперед. Він відскакує від землї, відбиває ся від наших грудий і тратить свій розгін.

До “щурів”, що йдуть по земли найбезпечнїйший є перший спосіб с[е] є[сть] угнути над мячем оба колїна.

Коли на грача нападає противник так скоро, що він не має часу придусити мяч, то відбиває мяч від разу з воздуха в сей спосіб, що підносить сильно випрямлену ногу і відбиває внїшним краєм стопи.

Щура відбиваємо внїшною стороною стопи, звертаючи її підчас відбою на великім пальци в сей спосіб, що пята є дещо в повітрю. Се дуже сильний відбій мяча, а такий мяч піде по землї в зовсїм прямій лїнїї, сильно крутячи ся около оси нормальної до землї. Коли такий мяч піде на ворота, то воротар має з ним тяжку працю.

Треба уміти також метнути мяч понад противника ід свому. Се справдї є мет не коп. Придушений мяч беремо на передну часть або внїшнопередний край черевика і перекидаємо єго легко через противника.

Придивляючи ся грачам і їх грі, ось що я спостеріг, починаючи від воротаря. Сей мусить бути зимнокровний і притомний, не повинен тратити надїї на оборону воріт, хочаб противник з мячем був від него лиш два кроки. В такій хвилї не треба вичікувати на воротах але сьміло кинути ся з мячем. В сей спосіб дасть ся ворота скорше оборонити. Мячі, що йдуть на воротаря, повинен він ловити безусловно в “кошик”: Рамена угнуті в ліктах витягає так, що лікті зближають ся до себе перед грудьми як найбільше. Через те повстає між грудьми а передраменами “кошик”. Скоро мяч упаде на рамена, він притягає його до грудий, щоби не відскочив. До мячів високих мусить воротар підскакувати і відбивати їх відразу обома пястуками. Коли мяч є у його руках, а чужі грачі підбігають до него, є він через се сильно загрожений. Тодї мече він мяч до свого заложника. “Щурі” є для него дуже небезпечні, тому повинен на них кидати ся цїлим тїлом.

Заложники суть високі і сильні та уставляють ся звичайно так, що лїпший бігун на передї, а тяжший і нисший близше воріт. Тому так уставляють ся, бо як противник перейде з мячем коло першого, то той, будучи добрим бігуном, переслідує єго, а той, що стоїть близше воріт, старає ся відобрати мяч і копнути єго як найдальше до своїх на крило. Заложники мусять держати ся все на своїм поли, бо коли не перейдуть на чуже, то жаден противник, хотьби і за ними не є відсторонь і може легко пробити ворота, коли єму подадуть мяч. Заложник, що не має куди віддати мяча в небеспецї, вибиває єго поза побочину. Вправдї се не гарно, як довго не уміє ся влучно подавали мяча, то і такий ратунок принесе користь. – Підпас грядяка дїіє ся часто, що заложник подає мяч ногою в руки воротаря, а той доперва його підбиває. Тодї другий заложник мусить здержувати противника, який біжить до воротаря. Здержує єго, так, що обертає ся перед самим противником плечима, як той вже близько його. Того способу уживає часто і підчас гри. –Підчас змагань не повинен заложник посунути ся на край за крайником і йому перешкаджати. Коли крайник звабить до себе заложника, так подає мяч ід щербі, (де мав бути заложник) і противник, перенявши мяч, легко бє в ворота. Крайника мати на увазї, се задача бічного помічника.

Поміч мусить все держати ся за плечима нападачів і грати з ними “трикутниками”, як се вже пояснив п[ан] Петро Франко в своїх замітках про “Союзняка” і мусить вважати, щоби її копи доходили до нападачів. Коли дружина є в положеню, що провідник мусить зарядити “вісїмку” (Óneback-system) тодї всї три помічники грають в нападї, а один з заложників іде в поміч. Вісїмку робить провідник, коли бачить, що справа програна, а в сей спосіб все є надїя пробити противникам ворота, як сей лише не спостереже ся і не ужиє того самого способу та не дасть на залогу 3, а в поміч 5 грачів.

Нападачі повинні бути, коли не досить низькі, то щонайменше середного росту, бо звісна річ, що менший є зручнїйший. Крайники мусять скоро бігати і оба грати між собою, а середкувати перед самими воротами. Коли крайник дробить, а від внутра грища біжить разом з ним противник і недає єму нї середкувати нї бити в ворота, тодїі нехай крайник зверне ся лицем до своїх воріт і середкує, або з помічником і злучником робить трикутник. Непорадно є середкувати луком бо високий помічник переловить такий мяч. Злучники не повинні занадто близько держати ся чільника. Цїлий напад має держати ся в одній лїнїї і в одній лїнїї бічи, бо звичайно діє ся, що оба крайники є найбільше на передї, подають мяч прямою дорогою до середини, де повинен бути свій грач, а його там нема і мяч переловлює противник. Перед самими воротами повинен напад як найбільше комбінувати, поки залога не стратить голови і тодї доперва бити в ворота.

Єще одна рада для нанадача: Як перед ним на два крока лиш воротар, то нехай бє в ворота, щоби ошукати противника; а робить се так, що або удає сильний розмах ногою, щоби неначе сильно вдарити мяч, а відтак вкидає легенько мяч в противну сторону, або маючи мяч перед ногою, бє другою ногою переплївши її з блисшою навхрест з заду т[ак] з[ваний] “коломийковий коп”.

Підчас битя “займака”, повинен провідник віддати його бити найлучшому грачови, хоча-б то був навіть заложник. Звичайно такий коп виконуєть ся підбитєм (Spannstoss). Підчас розбігу відповідну ногу подаєть ся в зад, підбитє випружує ся і ударяє ся ним о мяч, надаючи йому напрям в горішний кут воріт. Як добре був виконаний удар, то воротар і не згляне ся як ворота пробиті.

Коли дружина має робити підготову а є лиш одна, то щоби навчити ся напад бічи в одній лїнїї і грати трикутниками, поступає так: Напад, а за нападом поміч уставляє ся по однім кінци грища, а воротар і залога стоять при воротах на другім кінци.

Нападачі зачинають бічи ід залозї а в бізї подають раз між собою, раз подають до помочи мяч, а підчас сего вважають, щоби всї бігли рівно і в однакових відступах. Підійшовши в сей спосіб до воріт, вертають ся і старають ся тепер пробити через поміч, що тепер грає проти нападови. Вернувши назад на конець грища повторяють то саме вдруге і т[ак] д[алі]. Така гра на підготові веде не лише до того, що грачі вчуть ся грати, але заразом не потребують окремо управляти бігу, аби одержати хист змагань і видержати без більшого умученя цїлу грайку.

Тих кілька заміток хотїв я сказати про гру в “Союзняка”. А хтоби хотів більше довідати ся нехай учащає на змаганя лїіпших дружин. Там найбільше научить ся. Також порадним є прочитати книжку: Faber, Fussball-spiel, Verlag Grethlein und Co. Leipzig – цїна 2 M.

Андрій СОВА
історик

Джерело: Blue boy [Гайдучок С.]. Association Footbal // Сокілські Вісти. – Львів, 1909. – 6 падолиста. – Чис. 13. – С. 1 : Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й лїтературна часопись. – Львів, 1909. – 6 падолиста. – Чис. 282; Blue boy [Гайдучок С.]. Association Footbal // Сокілські Вісти. – Львів, 1909. – 13 падолиста. – Чис. 13. – С. 1 : Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й лїтературна часопись. – Львів, 1909. – 13 падолиста. – Чис. 285; Blue boy [Гайдучок С.]. Association Footbal // Сокілські Вісти. – Львів, 1909. – 20 падолиста. – Чис. 15. – С. 1 : Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й лїтературна часопись. – Львів, 1909. – 20 падолиста. – Чис. 288; Blue boy [Гайдучок С.]. Association Footba // Сокілські Вісти. – Львів, 1909. – 25 падолиста. – Чис. 16. – С. 1 : Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й лїтературна часопись. – Львів, 1909. – 25 падолиста. – Чис. 290; Blue boy [Гайдучок С.]. Association Footbal // Сокілські Вісти. – Львів, 1909. – 3 грудня. – Чис. 17. – С. 1 : Народне Слово. Ілюстрована, популярно-просьвітна, полїтична й лїтературна часопись. – Львів, 1909. – 3 грудня. – Чис. 293 і 294.

Особлива подяка за надані світлини Лесі Крип’якевич. Стаття проілюстрована світлинами з приватного архіву Степана Гайдучка.

Література:

1. Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ [03.2018].
2. Сова А. Іван Боберський – засновник та ідейний натхненник Українського спортового кружка в Академічній гімназії у Львові // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2017. – Ч. 29–30. – С. 166–175.
3. Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.: іл.
4. Сова А. Як наші предки грали в копаний м’яч, або футбольні поради від Петра Франка. – Режим доступу: http://photo-lviv.in.ua/yak-nashi-predky-hraly-v-kopanyj-m-yach-abo-futbolni-porady-vid-petra-franka/ [07.2018].