Творення дивізії «Галичина»

15
2240

28 квітня 1943 р. у Львові відбулось урочисте проголошення створення добровольчої дивізії військ СС «Галичина». Важливість цієї події важко переоцінити, оскільки дивізія була першим зародком української регулярної армії в роки Другої Світової війни та стала найкращою військовою формацією в українській історії: добре вишколена, оснащена, а головне – вмотивована та патріотична.

Боже благословіння під час присяги (Нойгаммер) (фото з книги Р.Пономаренка «Бойова група «Байєрсдорф»)
Боже благословіння під час присяги (Нойгаммер) (фото з книги Р.Пономаренка «Бойова група «Байєрсдорф»)

Ще з 1941 р. українці проявляли ініціативи зі створення українських військових частин у лавах німецьких збройних сил для боротьби проти СРСР. Певний час ці почини не знаходили відгуку, ситуація змінилась лише після призначення в Галичину нового німецького губернатора – Отто Вехтера, який приязно ставився до українців і поважав їх прагнення до національного усвідомлення, постійно лобіюючи українські інтереси перед керівництвом СС. Саме Вехтер став ініціатором формування дивізії з німецького боку. В цьому він був гаряче підтриманий українським проводом, зокрема, за створення дивізії рішуче виступили голова УЦК В. Кубійович та митрополит А. Шептицький.

Вояки групи «Байєрсдорф» з українськими дівчатами (фото з книги Р.Пономаренка «Бойова група «Байєрсдорф»)
Вояки групи «Байєрсдорф» з українськими дівчатами (фото з книги Р.Пономаренка «Бойова група «Байєрсдорф»)

Проте головними творцями дивізії стали саме галичани, проявивши величезний ентузіазм та бажання досягнути нарешті омріяної української мети – створення власного регулярного війська. Якщо для німців метою постання дивізії було залучення українців-галичан до боротьби з більшовизмом та, як наслідок, допустити українську націю до побудови «Нової Європи», то мотивація українців була значно ширша:

1) створити власну збройну силу та заявити про себе, як про самостійного гравця на європейській геополітичній арені та про націю, що має право на власну державу;

2) офіційно взяти участь у боротьбі проти СРСР та захистити свою Батьківщину від повернення комунізму;

3) після перемоги Німеччини в війні створити Українську незалежну державу.

Українські стрільці групи "Байєрсдорф" на вогньовій позиції (фото з книги Р.Пономаренка «Бойова група «Байєрсдорф»)
Українські стрільці групи “Байєрсдорф” на вогньовій позиції (фото з книги Р.Пономаренка «Бойова група «Байєрсдорф»)

В цілому, мета обох сторін співпадала. Новина про створення української військової частини викликала великий запал по всій Галичині. Вже на початку травня 1943 р. розпочалась активна рекрутська кампанія, якою керували українські чиновники з УЦК та Військової управи «Галичина». Призовні пункти відкрились по всій Галичині, від Перемишля до Тернополя. До лав дивізії масово зголошувалась українська міська та сільська молодь – учні старших класів середніх шкіл (були випадки, коли ледве не всім класом хлопці приходили на вербувальний пункт), студенти, інтелігенція (приміром, в дивізію вступили відомі артисти Львівського оперного театру Володимир Карпяк та Орест Сліпенький). Справжньою рушійною силою рекрутування стали колишні Січових стрільці, зокрема, легендарний «чорний князь уесесів» Унгрін-Безгрішний, вояки УГА та інших армій, багато з яких також зголосились до дивізії.

На початок червня 1943 р. заявки на вступ до дивізії «Галичина» подало близько вісьмдесяти тисяч добровольців. Ця кількість була значно більшою, ніж треба для формування однієї дивізії, тому німці додатково вирішили сформувати ще п’ять окремих «галицьких добровольчих полків СС», які мала вишколювати німецька поліція.

Ось так, трохи несподівано, галичани приєднались до загальноєвропейського добровольчого руху. Часто приходиться чути питання – а чому дивізія потрапила під керівництво СС? Це пояснюється дуже легко, бо саме СС керували інонаціональними формуваннями у військовій машині Німеччини. Тому в Вермахт йшли служити німці, а всі іноземні добровольці – зараховувались до лав військ СС. До того ж, війська СС мали відверто елітарний характер, тому служити в їх лавах було престижно, що теж мало свій вплив на настрої галицької молоді.

Для українських добровольців була розроблена спеціальна система відзнак, яка підкреслювала, що вони б’ються за свої власні національні інтереси, що співпадають з німецькими. Про національну приналежність українців свідчив нарукавний щиток з галицьким левом і трьома коронами, що нашивався на рукав під орлом СС, а на комір замість петлиці з рунами нашивалась петлиця з «левиком». Тому в цей момент історії головним символом України в Європі став саме галицький лев, а не тризуб.

Німці створили всі умови для якісної підготовки дивізії. Однією з ключових проблем була нестача кваліфікованих командних кадрів, бо швидко виявилось, що українці на той час таких не мали. Більшість колишніх старшин армії УНР, УГА тощо, які пішли в дивізію, не мала необхідної підготовки для командування в сучасній війни, вони були старшого віку, тому здебільшого виконували представницькі функції. Саме тому при формуванні дивізії всі основні командні посади зайняли німці (лише три командири батальйонів були українцями). Українські командні кадри треба було вишколювати і до цього приступили з самого початку формування дивізії. Зокрема, 350 офіцерів та близько 2000 унтер-офіцерів українців були відправлені на навчання в офіцерські та унтер-офіцерські школи СС. Проте в випадку вишколу офіцерів питання стояло ще серйозніше, бо в есесівських офіцерських школах виховувались не лише суто командні кадри, а майбутня еліта нації. Вважалось, що з часом українські випускники офіцерських шкіл СС стануть провідниками української нації, її лідерами. Той факт, що українців направляли на навчання в есесівські юнкерські школи, які під час війни показали себе одними з найкращих навчальних закладів для підготовки офіцерського складу, свідчить про серйозне ставлення німців до дивізії та України.

Найвідомішими військовими школами де навчалися українці були офіцерські школи СС в Брауншвейгу, в Арользені (готувались офіцери адміністративної служби), Бенешові (артилерія), Киншлагу (панцер-гренадери), Граці (офіцери медичної служби) та унтер-офіцерські – Метц (зв’язок), Радольфціль та Лауєнбург (саперні), Бреслау-Лісса (піхотні гармати), Хільверсам (протитанкова артилерія) та деякі інші. Всього українські добровольці були відправлені в 45 різних місць формування та навчання. Німецькі інструктори ставились до українських курсантів об’єктивно та з повагою, за спогадами колишнього юнкера Євгена Шипайла «навіть не раз ставили українців як приклад німцям».

Вишкіл дивізії спочатку проходив в учбовому таборі Гайделяґер (біля міста Дембіца, Польша), а на початку весни 1944 р. її перевели на військовий полігон Нойгаммер. Не дивлячись на важке вояцьке навчання, галицькі хлопці в цілому проявили себе з найкращого боку, заслуживши визнання німецького керівництва. Варто зауважити, що вояки дивізії мали більше прав та привілеїв ніж, наприклад, вояки РОА, чого лише коштував високий статус вояка військ СС, що навіть німецьке цивільне населення ставилось до них з повагою. Також відомі випадки, коли дивізійники допомагали українським робітникам, що працювали в Німеччині.

Дивізія «Галичина» формувалась як стандартна гренадерська дивізія військ СС, з трьома гренадерськими полками, артилерійським полком, протитанковим, фузилерним, зенітним саперним батальйонами/дивізіонами та стандартними частинами посилення. Проте організація дивізії мала свої особливості, зокрема, наявність військових капеланів, яким присвоювалось офіцерське звання і які перед призначенням на посади пройшли спеціальний військовий вишкіл.

Бойовий шлях дивізії розпочався на початку лютого 1944 р. діями збірної бойової групи (близько 1500 чоловік) під командуванням оберштурмбаннфюрера СС Ф.Байєрсдорфа проти радянських партизанів у Східній Польщі (т.з. Бойова група «Байєрсдорф»). Половину старших командирів в цій групі складали українці, а на «айнзатці» вона перебувала близько двох місяців. Це стало першим бойовим хрещенням українських вояків дивізії «Галичина», внаслідок успішних дій декілька з них були відзначені німецькими нагородами.

На початок літа 1944 р. дивізія «Галичина» повністю сформувалася як професійна військова формація. Термін навчання вояків тривав майже рік, а озброїли дивізію найкращими зразками німецької зброї, які мали бути в гренадерській дивізії, в тому числі грізними 88-мм зенітками – найкращими гарматами Другої Світової війни. Отже, перед своїм шляхом на фронт дивізія «Галичина» була добре вишколеною та озброєною частиною, а ніяким не «гарматним м’ясом», як іноді приходиться чути з вуст російської пропаганди.

Поважаючи прагнення галичан, німці вирішили задіяти дивізію саме на захисті Галичини, не задіявши її в бойових діях проти західних союзників більшовиків. На початку липня 1944 року галицькі гренадери зайняли позиції на фронті під Бродами, готуючись до відбиття чергового наступу радянської армії. До початку битви під Бродами лишалось менше двох тижнів…

Роман ПОНОМАРЕНКО
кандидат історичних наук, член «Резерву дивізії «Галичина»

Висловлюємо щиру подяку Львівському історичному музею в особі Руслана Кошіва за наданий фотографічний матеріал.

Джерела:

  1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління
  2. Державний архів Львівської області
  3. Колісник Р. Військова Управа та Українська дивізія Галичина. – К.: Ярославів вал, 2009
  4. Крохмалюк Р. Заграва на Сході. Спогади та документи з праці у військовій управі «Галичина» в 1943-1945 роках. – Торонто-Нью-Йорк, 1978.
  5. Пономаренко Р. Бойова група «Байєрсдорф». – Тернопіль: «Мандрівець», 2016.
  6. Melnyk M. To Battle: The Formation and History of the 14. Gallician SS Volunteer Division. – Helion and Company, 2007.

15 КОМЕНТАРІ

  1. У расову теорію, яку відверто сповідували керівники тогочасної Німеччини, жодним чином не вписувались і не могли вписуватись чиїсь плани по побудові незалежних держав (України у тому числі). Про те, що це саме так, стало зрозуміло, зокрема, і по реакції німців зразу після спроби проголошення відновлення української держави актом 30 червня 1941 року. Щось абсолютно інше могло статись тільки через 70 років після закінчення війни за допомогою перекручень пана Пономаренка.
    Твердження, що німці відводили дивізії «СС-Галичина» (як, зрештою, і іншим, створеним ними формуванням з числа іноземців) якусь іншу роль, ніж гарматного м’яса для реалізації своїх цілей, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. Це знову ж таки випливає з офіційної державної політики ставлення до «нижчих рас».
    В опублікованій на цьому ж сайті 24 квітня статті «Чи були батальйони Нахтіґаль, Роланд та дивізія Галичина каральними підрозділами СС?» стверджується, що «Насправді Нахтіґаль та Роланд діяли у складі Вермахту». Цікаво, як це співвіднести з твердженням Пономаренка про те, що «в Вермахт йшли служити німці, а всі іноземні добровольці – зараховувались до лав військ СС»? Насправді ж іноземне «гарматне м’ясо» німці успішно використовували і там, і там.
    І останнє. Справжній рівень «вишколу» цієї дивізії продемонстрував бій під Бродами.
    Це – факти. Всі інше – сучасна «лірика». Взагалі, складається враження, що брехня совєтських «дослідників» продовжує сьогодні свій переможний марш. Хоч і у протилежному напрямку.

    • О, свідок 30 червня. Про те, що дивізію вишколювали рік, а під Бродами совки мали ПОВНУ перевагу у небі (не кажучи про кількісну на землі) ви, звісно, не знаєте. Вашу писанину можна по пунктах розбирати, але я лише ненав’язливо запропоную спробувати читати книжки, а потім світитися в мережі.

      • Я надаю перевагу архівним документам, а не відкоректованим у “потрібну” сторону сучасним книжковим спогадам. І Вам це “ненав’язливо запропоную”, якщо Ви щось чули про об’єктивні оцінки, а не лише про спогади чергового дивізійника, чи совєтського ветерана.

        • Та кому ви чешете? У вас що по расовій теорії, що по 30 червня, що по ДУН, що бо Бродах поверхова оцінка п’ятикласника, а ви мені про архівні документи.

    • Судячи з ваших слів, ви нічого не знаєте про расову політику Третього Рейху і основоположників расової теорії, які включали всіх європейців до однієї раси, стверджували, що німецький народ і германська мовна група не формують окремої раси, говорили про необхідність розрізняти поняття “народ”, “мовна група” і “раса”.

      • Підкажіть, де, хто і коли з керівників гітлерівської Німеччини стверджував, що всі європейці – це єдина раса. Тільки, будь-ласка, з посиланням не на популярні статейки, а на конкретні історичні джерела. І ще: відколи це мовна група стала «прив’язуватися» до раси?

        • Ганс Гюнтер, расовий антрополог, розробив класифікацію, згідно з якою, до європейських відносяться 6 малих рас, кожна з яких в тій чи іншій мірі виражена в будь-якому європейському народі. Саме його класифікація використовувалась в Третьому Рейху, тому слов’ян аж ніяк не могли вважати неповноцінними і цілеспрямовано знищувати. Про прив’язку мовної групи до раси пишете ви, оскільки вважаєте, що слов’ян вважали неповноцінними, тобто за мовною ознакою.

  2. Боже, який жах. В шоці просто. В школі казали, начебто ті дивізійники помилялися, тобто не розуміли, з ким зв`язалися. А тут автор пише так, ніби пишається зв`язками з нацистами! Це 21 сторіччя! Це Україна, де нацистські символи заборонені так само, як і комуністичного режиму. Законом! Дядьку, схаменіться! Хіба нормальна людина буде в такому стилі писати про те гітлерівське СС, яке нищило людей у газових камерах так концентраційних таборах! Те СС заборонено навіть у Німеччині! Те СС звинувачено в злочинах проти людяності міжнародним судом та прокляте людством! Це ганьба просто! Не пов`язуйте Україну з тим СС, бо воно значно гірше навіть режиму більшовиків! І тим дивізійникам можна пробачити можливу помилку в минулому, але ж неможливо пробачити такого прихильного ставлення до того СС сучасниками. Ви що, про жахливі злочини проти людяності німецького СС нічого не знаєте, шановний “кандидат історичних наук”?

    • >яке нищило людей у газових камерах так концентраційних таборах!
      Неймовірні історії про газові камери. Ну, головне, що більшовики нікого не винищували, так. А закон про заборону символіка раджу почитати повністю, а не тільки назву. Звісно, якщо ви здатні сприймати текст такого об’єму.

  3. Пані Тетяно, в сучасній Німеччині цей Пономаренко давно сидів би за гратами за пропаганду фашизму. І не тільки в Німеччині. Така маячня вкупі з примітивною компіляцією окремих фактів може з’являтись тільки у нас, або в деяких країнах Балтії. Зрештою, якщо він ще й «член резерву дивізії Галичина», то це вже, на мою думку, так трохи тягне на діагноз, або на те, що автор є учасником совєтської дитячої гри «Юний слєдопит». Тільки в нових умовах.

  4. Німецький народ спромігся засудити таке ганебне явище, як гітлерівський нацизм в своїй історії, пройти очищення, зректися тої ганьби та стати однією з найдемократичніших та розвинутих країн світу. Те саме потрібно зробити й українцям: засудити назавжди свої зв`язки з вермахтом та сс. Бо це дуже ганебна сторінка української історії. НІКОЛИ ЗНОВУ!

    • Німецький народ роками дресирували, щоб він соромився самої своєї суті. Але ви, схоже, любитель колгоспів і зарплатні у трудоднях.

  5. “Німецький народ роками дресирували, щоб він соромився самої своєї суті.
    Але ви, схоже, любитель колгоспів і зарплатні у трудоднях.”.
    Українською це називається “На городі бузина, а в Києві дядько”.

Напишіть відгук