Таємниця Гори Страт: від “різні 1846” до сьогодення

Ця гора в кожну з епох мала своє обличчя. З глибокої давнини до сьогодення існує легенда, що там збирались відьми, аби, під покровом ночі, здійснювати свої, оповиті містикою та таємничістю, обряди. Десь згодом, до цієї містики додались і легенди про гицля, який жив поблизу і відправляв до тваринного раю (чи пекла) бродячих істот. Ще пізніше це місце стало символом і людських екзекуцій – від XVIII століття там відбувались страти, звідси і назва гори. Весь цей негатив переривають ближчі до нас часи, коли на пагорбі з’явився чудовий парк, який чарував своєю красою та доглянутістю. Для нашої ж епохи це місце символічне запустінням і забуттям – воно ж на окраїні і там не пролягають туристичні маршрути. Аби місцина не забувалась, нагадаємо про ще один рубець, який залишила на її обличчі історія.

Коли парк над Краківським ринком чарував доглянутістю, а не вбивав занедбаністю, там було зведено один пам’ятник. Підпис на ньому вказував на ім’я Теофіла Вишневського (також згадують про Юзефа Капустинського). Ні одне, ні інше ім’я львів’янам багато сказати не можуть, оскільки стосуються не завжди і не стільки “нашої історії”. На події, до яких мають відношення ці дві особи, вказує композиційний елемент пам’ятника, який колись був, але якого тепер немає – орел на вершечку монумента, що намагається злетіти. Так і ці двоє: намагались, але не змогли злетіти, навіки повиснувши у петлі історії.

Йшов 1832 рік. В Парижі, в середовищі поляків-емігрантів, зародилась ідея нової організації. Члени цієї спільноти мали боротись за відбудову Речі Посполитої, пам’ять про яку продовжувала живити мрії та сподівання поляків, що на той момент входили до складу трьох різних державах. Учасники товариства вірили, що відбудувати власну державу можна своїми зусиллями. На організаційному етапі, вони грались маніфестами, перший з яких містив план радикальних реформ у майбутній відбудованій державі, а другий – ідею повстання, в результаті якого ця держава мала бути відновлена. Організація мала назву Польське демократичне товариство, а її послідовники й близько не здогадувались, з якою аудиторією їм доведеться мати справу на місцях.

З Парижу все виглядало гарно і гладко. Звідти спокійно можна було піднімати повстання у Галичині та Познанщині проти Австрії і Прусії відповідно, а по тому перекидати його і на російську частину. І ось вона Річ Посполита – лише простягни руку. Але не так все добре складалося на практиці. Коли Теофіл Вишневський та Едвард Дембовський їхали з Франції, аби готувати ґрунт для повстання, вони не припускали, що їх чекає. Переодягнувшись у селян, лакеїв чи євреїв, вони могли ходили селами, маєтками шляхтичів і вивчати їхні настрої, поширювати власні погляди, але це зовсім не гарантувало їм підтримки. Спілкування показало, що шляхта, на яку спочатку робилась ставка, неоднозначно бачила поширювані ідеї. Молодші шляхтичі з вогнем у очах сприймали казки про власну державу. Старші та багатші зі скептицизмом й недовірою слухали авантюристів-романтиків.

Мабуть тому й довелося великим революціонерам звернути увагу і на селян. Невирішеність аграрного питання та існуюча панщина стали тими важелями, з допомогою яких вони хотіли втягнути село до боротьби за Річ Посполиту. Поширювалось уявлення, що за панщиною стоїть австрійська влада. Зрозуміло, що таким чином, селян просто хотіли використати. Тут в дію вступили австрійці, які безперечно знала про підготовку повстання і мов помахом чарівної палички, повернули зброю революціонерів на них самих. Органами державної влади поширювалась чутка, що шляхта йде на повстання, а коли переможе, розпочне чистки серед селян.

Доречними тут виглядають коментарі Івана Франка, який вважав це повстання “вибриками фантазії божевільного”, оскільки селяни, на його думку, ні за що не підтримали би гасел повстанців. Йти разом зі шляхтою, яка принижувала їх, проти німців (австрійців), які асоціювалися з опікунством над селянами, задля відновлення польської держави – це неможливо.

Тим не менше, виступи таки розпочались. У лютому 1846 року перші спалахи відбулись у Кракові. У лютому-березні воно перекинулось на Тарнов, де сягнули свого апогею. В ході протистоянь, в районі міста було розграбовано та знищено до 500 маєтків. Багатьох було вбито. Інколи навіть можна почути цифру до 3000, через що і назва “різанина”. Серед вбитих селяни, шляхтичі, священики і ін. Остаточно придушити виступи вдалося лише за підтримки армії.

У Східній Галичині все було значно тихіше та спокійніше. В цій частині за підготовку повстання відповідав згаданий раніше Теофіл Вишневський. Але свою місії він, очевидно, провалив. Лише в одному з сіл біля Комарно, мандатор Чаплинський покликав своїх селян на повстання. Але селяни висловились за підтримку цісаря та намагались втримати повстанців. В результаті цього, між ними виникла локальна сутичка, в якій загинуло кілька чоловік з обох боків. Кількох повстанці було схоплено.

Вишневський мав власний дрібний загін з повстанців, з яким брав участь у кількох сутичках. Коли стало очевидно, що повстання приречене на поразку, він почав переховуватись. Вдавалось це йому десь так само, як організація повстання. До пори до часу він ховався, а тоді був зауважений селянами і переданий австрійській владі. З березня по серпень 1846 року тривало слідство у його справі. 31 липня 1847 року, на Горі Страт, відбулась екзекуція Теофіла Вишневського та іншого активіста цього руху, Юзефа Капустинського. На цьому події 1846 року, які Франко називав “незагоєною раною” історії, закінчились.

У 1895 році, на Горі Страт, з’явився меморіальний обеліск на честь Теофіла Вишневського. Ініціатором зведення був депутат сейму Міхал Міхальський. Роботу виконав Юліан Марковський. Пам’ятник було означено написом: “Теофілові Вишневському, страченому на цьому місці 31 липня 1847 року за свободу вітчизни львівське міщанство 1895”. Над пам’ятником був орел, який розправляв крила і готується до злету. Але він, на відміну від того, кому присвячено пам’ятник, таки злетів – бо десь зник. Хоч політ не завжди відбувається в небо.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – С. 130 – 131.
2. Озеленена територія вул. Золотої (колишній парк ім. Теофіла Вішньовського) [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/park-zolota-str/
3. Франко І. Оскар і Ванда [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.i-franko.name/uk/LitCriticism/1888/OskarIWanda.html
4. Франко І. Різури (1903) // Zbruc [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zbruc.eu/node/29936
5. Франко І. Різня 1846 р. і регуляція панщини [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.i-franko.name/uk/History/PanschynaTaJijiSkas/Riznjahtml
6. Jόzef Kapuściński mȩczennik polskiej wolności [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.europeana.eu/portal/record/92033/BibliographicResourcehtml
7. Skwroda P. Jacub Szela. Chɬopski wόdz czy Kain I pospolity zbroniarz? [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://histmag.org/Jakub-Szela.-Chlopski-wodz-czy-Kain-i-pospolity-zbrodniarz-2783