У 1894 році разом із запуском у Львові першого електричного трамваю з’являється перша потужна електростанція, яка за кілька років починає живити не лише трамвай, але й багато житлових і нежитлових будинків. У 1900 році до мережі під’єднується Оперний театр, в підвалі якого встановлюють розподільчу підстанцію, з якої живиться уся центральна частина міста.
Електрифікація міста продовжується шаленими темпами, однак для розбудови мереж бракує коштів. Львівська влада надає Міським закладам електричним кредит у сумі 660,6 тис. корон. Частину цих коштів підприємство витрачає на придбання додаткового пароелектричного блоку і турбіни системи Парсонса потужністю 500 к. с., решту вкладає у розбудову мереж. Клієнтами МЗЕ також стають структури, які мали свої будинкові генератори: банки, торговельні пасажі, готелі. МЗЕ викуповують ці гучні та громіздкі агрегати, а взамін прокладають до споживачів свої мідні кабелі й роблять їх залежними назавжди. Від 1900 року до початку Першої світової війни у Львові, де мешкало від 160 до 212 тис. осіб, було прокладено, за різними підрахунками, від 150 до 200 км ліній електропередач.
Консолідувавши ринок, Міські заклади електричні отримали змогу диктувати споживачам свою цінову політику. Тож не дивно, що їхні послуги були досить дорогими. За проїзд у трамвайному вагоні першого класу треба було заплатити 10 геллерів. «Прогулянка» у вагонах другого класу, в залежності від відстані – 8-14 геллерів, тоді як кілограмова хлібина коштувала 30 геллерів.
Електроенергія і сервісне обслуговування споживачів струму були ще дорожчими. Щоб стати клієнтом МЗЕ і підключитися до мережі, нове підприємство-абонент було змушене не тільки відшкодовувати впродовж певного часу амортизацію обладнання і кошти, які МЗЕ витратили на прокладення комунікації, а й замовити обов’язковий «пакет» електроенергії щонайменше на кілька найближчих років. Підприємствам її відпускали значно дешевше, ніж побутовим клієнтам: 1 кВт-год електроенергії для виробничих потреб коштувала 25 геллерів, а для населення — 60. Така маркетингова стратегія спиралася на економічні розрахунки. Підприємства були гуртовими клієнтами і споживали більше електроенергії. МЗЕ використовували двоставковий тариф з демпінгом на користь підприємств протягом усієї своєї діяльності. Перед Другою світовою війною споживання 100-150 кВт-год електроенергії заохочували пільговими розцінками — 15-20 грошів за 1 кВт-год, тоді як за скромного використання 5 кВт-год абонент був змушений платити по 70 грошів.
Кожен новий власник, який орендував або купував електрифіковане приміщення чи об’єкт, був змушений заново платити «приєднувальний» тариф — 20 корон. За порушення домовленостей, прописаних у двосторонніх угодах, МЗЕ суворо карали. Зокрема, за восьмиденну заборгованість абонента відключали від мережі. Щоб відновити енергопостачання, порушник мав заплатити 3 корони.
Розрахунки з монополістом відбувалися не відходячи від місця споживання – вдома або на підприємстві у споживача, тому що інкасатор мав зняти показання лічильника. Якщо в клієнта були претензії до роботи приладу обліку, його перевіряли. За необґрунтовані претензії до роботи лічильника клієнт платив 5 корон.
Щоб стимулювати попит на дорогу електроенергію, МЗЕ запроваджують бонуси для абонентів: збільшення споживання винагороджують зменшенням тарифу. Наприклад, при використанні 100 кВт-год електроенергії і більше виробник знижує ціну вчетверо і преміює «гуртовика» побутовими електроприладами.
З іншого боку, збільшення споживання вимагає модернізації енергетичного господарства. Тому у 1907-1908 роках на Персенківці будується електростанція змінного струму, за найновішими на той час європейськими зразками, потужністю 6000 к. с. (4500 кВт).
8 листопада 1908 року запускають у дію першу турбіну, а 10 грудня того ж року – другу. 18 лютого 1909 року відбулось освячення електростанції. “Електровня” спочатку працює на мазуті, а у 1914 році її переводять на дешеве сілезьке вугілля.
Воду для електростанції подавали з джерела “Софіївка” в парку “Залізні води”, а з 40-х років ХХ століття, у зв’язку з початком опалювання станцією житлових будинків, для неї споруджують греблю на річці Щирці і утворюють озеро “Глинна Наварія”.
Влада міста не була в захваті від викидів електростанції, адже від цього страждали рідкісні дерева, висаджені в одному з найстаріших парків Центральної та Східної Європи – Стрийському парку. Тому після закінчення будівництва газопроводу Дашава-Львів, з 1930 року підприємство переводять на природній газ.
Для подачі струму у житлові будинки встановили ввідні пристрої фірми «Сіменс-Шукерт», що діють дотепер у багатьох під’їздах старих будинків. Ввідні пристрої дуже цікавої і навіть вишуканої, як на той час конструкції, були одночасно кінцевою муфтою кабелю та запобіжниками. Нерухомі губки запобіжника монтувалися на мармуровій плиті, а самі плавкі вставки розташовувалися на рухомій кришці ввідного пристрою. Таким чином, відкривання пристрою автоматично від’єднувало будинок. Кабельні лінії закладали з перекроєм мідних жил, які мали великий запас пропускної здатності. Досить сказати, що у центральній частині міста ця схема, з невеликим змінами, працює і до сьогодні, коли навантаження набагато перебільшує те, що передбачалося сто років тому.
У роки Другої світової війни до Німеччини з електростанції вивозять 2 турбогенератори і 2 трансформатори. По закінченню війни, в якості компенсації, більшість обладнання привозять з німецького міста Одерталь, яке працює і до тепер.
У 1956 році, з утвореням РЕУ «Львівенерго» Львівська електростанція відокремлюється у самостійне підприємство. Розпочинається період творчої самостійності підприємства: проводяться роботи з реконструкції і заміни окремих вузлів устаткування з ціллю підвищення економності та надійності роботи. Встановлюються нові водогрійні та парові котли, будується мазутне господарство для спалювання мазуту, вводиться в роботу хімводоочистка, будуються тепломагістралі. А з часом підприємство бере основним напрямком опалення львівських будівель і перейменовується в ТЕЦ-1.
Сьогодні ТЕЦ-1 є структурним підрозділом ЛМКП «Львівтеплоенерго». Теплова потужність ТЕЦ-1 – 800 Гкал. Обсяг відпущеної тепло енергії в 2007 році становив 920775 Гкал, що становить 60% від усієї відпущеної тепло енергії ЛМКП «Львівтеплоенерго», та вироблено 70145604 кВт/год електроенергії, яка використовується для власних потреб котелень ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Насосне обладнання ТЕЦ-1 забезпечує транспортування теплової енергії до бойлерних ЛМКП «Львівтеплоенерго» в Франківському, Сихівському, Личаківському районах Львова.
Костянтин БАРАНЮК
Джерела: explorer.lviv.ua, lte.lviv.ua, lvivcenter.org, uk.wikipedia.org
