“Вернутися до цього міста – все одно, що вернутися до колишньої коханої, яка має вже нового чоловіка і дітей від нього”, – Станіслав Лем.
Станіслав Лем – письменник – фантаст, філософ і футуролог. Народився у Львові 12 вересня 1921 року у полонізованій єврейській родині. Батько – лікар – ларинголог Самуель Лем.
«Жили ми на вулиці Браєровській [ред. зараз вул. Лепкого], в будинку номер чотири, на третьому поверсі. На прогулянку зазвичай ходили – батько і я – в Єзуїтський сад або вгору по алеї Міцкевича, у бік церкви святого Юра. Не знаю, навіщо батько носив ціпка: у той час він ним ще не користувався. Зимовими днями, коли в саду було ще занадто багато снігу, ми прогулювалися по Маршалковській перед Університетом Яна Казимира, де, задерши голову, я міг розглядати величезні напівголі кам’яні фігури в дивних, теж кам’яних, капелюхах. Ці фігури нерухомо виконували свої незрозумілі функції: одна сиділа, інша тримала розкриту книгу, оперши її об коліно. Постійне задирання голови було болісним, тому в основному я розглядав батька, що крокував поруч».
Навчався майбутній фантаст в ІІ гімназій ім. Шайнохи (зараз Львівська середня школа № 8 на Підвальній).
«У чотири роки я навчився писати. Толком, правда, це вміння використовувати не міг. Перше лист, який я написав батькові зі Сколе, куди їздив зі своєю мамою, представляв собою невеликий опис моїх пригод у справжньому сільському туалеті. Так-так, тому самому – з діркою в дерев’яній підлозі. Дещо я, правда, згадувати не став. У цю саму дірку я викинув в’язку ключів нашого хазяїна».
З 1939 по 1941 рр. навчався в Львівському медичному інституті. Спершу Лем складав іспит в політехніку, здав успішно, але, будучи представником «неправильного соціального класу» (батько – заможний лікар, завідувач відділенням) його не прийняли. Батько використовував свої зв’язки і з допомогою професора Парнаса, відомого біохіміка, мене відправив сина вивчати медицину, без найменшого ентузіазму з його боку.
Після окупації Львова німцями, працював помічником механіка в ремонтному підприємстві. Після приходу радянських військ повернувся до навчання, але в 1946 р. переїжджає до Кракова, де продовжує медичні студії в Ягеллонському університеті. Лем більше ніколи не повернеться до Львова. Він відмовлявся від всіх запрошень і говорив, що того Львова, в якому він жив, уже нема. Або – що вернутися до цього міста – все одно, що вернутися до колишньої коханої, яка має вже нового чоловіка і дітей від нього.
Врешті диплом Лем так і не отримав, а з 1948 по 1950 рр. працював асистентом наукового гуртка при Ягеллонському університеті. Його вигнали через критику теорій сумнозвісного «академіка» Лисенка.
Ще з 1946 р. публікує оповідання в тижневиках «Кузня», «Загальний тижневик», «Одра». У 1953 році одружився з лікарем – радіологом Барбарою Лесняк. Пісяля приходу до влади генерала Ярузельського переїжджає в Західний Берлін. У 1973 році Американська спілка наукових фантастів прийняла С. Лема в свої ряди. А через декілька років – вигнали, за статтю, в якій критикувалась американська наукова фантастика. Одним з небагатьох письменників, про кого Лем відгукнувся похвально, був Ф. Дік. А сам Ф. Дік в 1974 році написав знаменитий лист в ФБР, в якому стверджував, що Лема не існує, це літературний проект, придуманий марксистами. С. Лем поставився до цього з гумором, бо всі знали, що у Діка проблеми з наркотиками.
На запрошення австрійської спілки письменників у 1983 році з родиною переїжджає до Відня. У 1988 р. повертається до Кракова. Більше не пише фантастики. Він заснував напрямок науково – фантастичного гротеску. Його книжки перекладені понад 40 мовами, знято десяток фільмів та декілька серіалів.
З 1961 року в українських журналах та видавництвах перекладаються і виходять у світ: «Зоряні щоденники Ійона Тихого», «Вірний робот», «Полювання на Сетавра», «Трурлева машина», «Правда», «Конгрес футурологів», «Професор Доньда», «Із спогадів Ійона Тихого», «Одна хвилина людства», «Розповідь першого розмороженого», книгами виходять «Едем», «Соляріс», «Кіберіада», «Повернення з зірок», «Катар», «Фантастика і футурологія», «Високий Замок», «Апокрифи», «Голем XIV».
Спогадам про дитинство та Львів Станіслав Лем присвятив книгу «Високий Замок». Події, що стались з ним після початку Другої світової війни вже не ввійшли в цю книгу. В ній Львів залишається щасливим і дитячим. «Ми займали шість покоїв, одначе власного я не мав, отож лютував у всіх покоях потрохи. Коли було тепло я окупував маленький кам’яний балкон у батьковому кабінеті. Мені снився старий високий п’єц із білими, мережаними дрібненькою сіточкою кахлями».
В старості Лем писав есе на філософські теми, він став песимістом і агностиком. «Люди не хочуть жити вічно. Люди просто не хочуть помирати». Станіслав Лем довго хворів діабетом і помер 27 березня 2006 року в Кракові.
Володимир БОЙКО
Джерела:
- Енциклопедія Львова Л-М (IV том) [за ред. А. Козицького]. – Львів: Літопис, 2012. – 816 с.
- Степула Н. «Виміри життя»: Станіслав Лем та український культурний простір. [Режим доступу]: http://www.radiosvoboda.org/content/article/942296.html
- Яковенко С. Станіслав Лем, фантаст із Високого Замку [Режим доступу]: http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/stanislav-lem-fantast-iz-visokogo-zamku.
- Ми пам’ятаємо. Станіслав Лем. [Режим доступу]: http://zaxid.net/news/showNews.do?mi_pamyatayemo_stanislav_lem&objectId=1103893
