Добре відоме слово шпиталь, майже за тисячолітню історію увійшло до повсякденного лексикону сучасників, проте, дещо втратило своє первісне значення… Походить воно від латинського “hospitalis”- притулок для прочан. Перші госпіталі, саме у такому розумінні, з’явились в Єрусалимі після його завоювання хрестоносцями у XII сторіччі. Відтак, рицарі ордену госпітальєрів не були медиками, як би це міг подумати сучасний читач… Вони лише опікувалися прочанами, які поспішали до гробу Господнього.
У середньовіччі не було спеціалізованих лікувальних закладів у сучасному для нас розумінні. Процедури, зокрема й хірургічні втручання, відбувались у домі хворого… Лікарі у ті часи, як правило, обмежувались діагнозом та призначеннями, “чорну роботу” виконували хірурги та цеховики-цирульники, значною була й ціна лікування… За таких обставин діяльність шпиталів була направду рятівною.
Одним з найдавніших та найвідоміших львівських шпиталів був міський, або як його ще називали – шпиталь Святого Духа. За однією з версій його заснував 1356 році король Казимир ІІІ і назвав його шпиталем святої Єлизавети. Найдавнішу письмову згадку про нього знаходимо у 1377 році. Існував до цісарських реформ 1780 року, тобто, за найскромнішими підрахунками 403 роки… Сьогодні ми можемо побачити його протрасовані фундаменти на сучасній площі Івана Підкови.
Близько 1399 року, поруч із шпиталем розпочали будівництво костелу Святого Духа, який закінчили у 1408 році, при якому діяла школа… Ченці храму були, паралельно персоналом шпиталю, розподіляли пожертви опікувались його діяльністю…
Цей шпиталь був жіночим та служив притулком для вдів та “самотніх старих пань”, як довідуємося з документів. Утриманки шпиталю щорічно обирали з-поміж себе двох наставниць. Їх обов’язком було пильнувати “щоб бабки поводилися пристойно, скромно, покірно. Якщо б якась сварилася, напивалася, лаялася недобрими словами, проклинала, по господах волочилась, інших підбурювала – то така має бути вигнаною зі шпиталю…”.
Щорічно, 22 лютого, магістрат призначав провізора шпиталю, зазвичай, доктора медицини. Свого часу у числі провізорів був і славетний бургомістр та історик Львова Бартоломей Зіморович. Та головним його обов’язком було дбати про економічну основу закладу. А вона була чималою... Вже у XVI столітті шпиталь отримував доходи від сіл Скнилів та Малехів, ланів, які розташовувалися поблизу сучасниіх вулиць Коперніка, Тершаківців, Личаківської. Мав також і свій млин на Полтві біля Малехова, котрий так і називали “Бабський млин”…
Давній шпиталь функціонував за рахунок значних пожертв багатих шляхтичів. Серед меценатів того періоду відомі подружжя Айзгенгутелів та блаженний Яків Стрепа. На Чистий четвер стараннями міщан для шпиталю влаштовувалося свято убогих… Пізніше, у 1680 році, кам’яницю поблизу костелу багатий шляхтич Мартин Філіповський подарував для помешкання святодухівському вікарієві. Між магістратом та духовенством костелу постійно точились суперечки за право опіки над ним та належними йому землями. Врешті-решт у 1546 році шпиталь повністю перейшов у підпорядкування міста.
1772 року, з приходом у місто австрійської влади, шпиталь втратив усі свої маєтки та найголовніше – джерело доходів. 7 березня 1780 року частина шпиталю, що примикав до костелу завалилась. Через два тижні було прийнято прийняте рішення розібрати руїни шпиталю, а хворих розмістити у інших міських лікувальних закладах…
Євгеній ІПАТОВ
Використані джерела:
http://poshtivka.com/ , http://www.ji.lviv.ua/ , https://uk.wikipedia.org
