Різдвяні свята завжди надзвичайні: єднають рідних, переповнюють особливим настроєм, а кожен, хто заходить до оселі, обдаровує всіх колядами та щирими побажаннями. Незважаючи на сталі традиції, кожна родина до певної міри формує власні святкові звичаї.
Колядування та відвідини рідних у Нагуєвичах були обов’язковими у святкуванні Різдва для Івана Франка. Ще до одруження він завжди приїжджав у рідне село на свята, ходив до церкви. Є спогади й про те, що разом із сім’єю ― дітьми та дружиною Ольгою Хоружинською, не раз гостювали в священичих родинах, співали на Богослужіннях із дяками, а Ольга в церкві завжди тримала свічку. Загалом, колядувати в цій родині любили дуже багато і, був навіть випадок, коли Іван Франко разом зі своїм другом так колядували, що на ранок похрипли.
Багатим святкування родини Франків було не лише на співи, а й на різноманітні смачні страви.
― Завжди на Різдво Ольга випікала багато пиріжків із дріжджового тіста з різними начинками та частувала ними колядників, готувала борщ із вушками, голубці, кутю… В останньому прижиттєвому циклі „Пісна вечеря“ (цьогоріч вперше вийде друком) Іван Франко описує різні страви Святої вечері та пояснює їхнє символічне значення. Так от, у переліку серед голубців, узвару, капусти є вино та горілка, хоча це наче й суперечить традиції, ― розповіла відома франкознавиця Наталя Тихолоз. ― Утім, є етнографічні свідчення, що, зокрема, на Бойківщині (як і в інших регіонах) іноді на Святвечір таки випивали чарочку горілки чи вина. Є також гарні спогади дочки Франка ― Анни, де вона описує запах сіна та дідуха, який панував тоді в хаті, як ставили і прикрашали ялинку ― деревце, застеляли стіл, підкладаючи під скатертину сіно.
Різдвяна тематика відображена в багатьох творах, зокрема „Святовечірня казка“ (опублікована в 1883 році) ― вражає своїм національним духом і демонструє, що для Франка Різдво ― це свято не тільки гуртування всієї родини, а він екстраполює це єднання на весь народ. Гарний опис святкування є і в романі „Великий шум“. У творах Франка Різдво приносить надію, світло, перемогу добра. І цей мотив проходить через усю його творчість. Та й навіть першу його збірку ― „Баляди та розкази“ увінчує твір „Коляда. (Руським господарям)“.
Ще одне значення, яким наділяв це свято великий українець, ― збереження нашої спадщини. Франко зі студентських років був просто одержимий збиранням фольклорного й етнографічного матеріалу: колядки, щедрівки, коломийки, народні звичаї й вірування; ангажував до цієї справи своїх дітей, друзів і навіть кохану Ольгу Рошкевич. І саме різдвяні свята ставали ще однією можливістю зафіксувати давні традиції в різних куточках Галичини.
― Є свідчення, що син Петро в 1911 році записав у Нагуєвичах цікаві давні колядки та унікальну збірку коломийок (досі ще не опубліковані). Івана Франка найбільше цікавили колядки дохристиянського періоду, різні вірування, пов’язані з ними. Зрештою, досі на Гуцульщині збереглася традиція, коли колядники можуть в одній хаті співати по кілька годин, доки всім заколядують, зокрема, такий звичай був у Криворівні. З християнських коляд Франкові найбільше подобалася „Бог предвічний“ ― в ній відчував особливу Божу опіку, ― розповіла дослідниця.
Іван Франко старався фіксувати все, що могло зникнути, збирав різноманітні предмети, описував їх. Велику увагу приділяв вишиванкам. Є окреме дослідження ― студія, де він порівнював різноманітні типи вишиванок, наголошуючи, що гуцули тяжіли до яскравих кольорів яскравих і прикрас (навіть чоловіки любили носити), натомість, бойки надавали перевагу скромнішому одягові.
Традиції святкування Різдва за всіма українськими звичаями збереглися в родині Франків і по смерті Івана Яковича.
― В будинку Каменяра у Львові, де тоді жив Тарас Франко, збиралася українська молодь, яку потім заклеймили тавром буржуазних націоналістів. І навіть одного року під час святкування Маланки там був обшук, бо хтось доніс, що в домі збираються національно свідомі люди, ― зазначила Наталя Тихолоз. ― Ці традиції Франкового дому збереглися навіть після примусового переїзду Тараса Франка до Києва. Унікальність у тому, що незважаючи на старання радянської влади знищити дух Франка, київська квартира на Володимирській стала центром збереження національних традицій. Варто зауважити, що саме Іван Франко та його діти, які належали до генерації Січових Стрільців, стояли біля витоків створення „Пласту“ і започаткування спорту на наших теренах, зуміли змінити не лише Львів і Галичину, а сформувати покоління національно свідомих людей, які знали, за що йдуть воювати і що хочуть здобути. Тож традиції Франкового дому поширилася на всю Україну.
Наталія ПАВЛИШИН
